Рішення від 20 травня 2026 р. у справі №340/617/26 — Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2026 року м. Кропивницький Справа № 340/617/26

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сагуна А.В., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (далі – позивач) до військової частини НОМЕР_1 (далі – відповідач-1), військової частини НОМЕР_2 (відповідач-2) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача звернувся до суду з позовною заявою, у якій просить:

1) визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення і виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення та додаткових видів грошового забезпечення, у тому числі, але не виключно, щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення та премії), грошову допомогу на оздоровлення, одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби, компенсацію за невикористану відпустку, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, з 04.03.2020 року по 10.04.2025 року включно без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 року № 704;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 перерахувати та виплатити за рахунок бюджетних асигнувань за кодом економічної класифікації видатків бюджету 2112 "Грошове забезпечення військовослужбовців" ОСОБА_1 з 04.03.2020 року по 10.04.2025 року включно грошове забезпечення, яке складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, процентної надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, а також одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби, компенсацію за невикористану відпустку, грошову допомогу на оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, із розрахунку шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", з урахуванням виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44;

2) визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_2 щодо обчислення і виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення та додаткових видів грошового забезпечення, у тому числі, але не виключно, щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення та премії), грошову допомогу на оздоровлення, одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби, компенсацію за невикористану відпустку, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, з 11.04.2025 року по 07.11.2025 року включно без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 року № 704;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_2 перерахувати та виплатити за рахунок бюджетних асигнувань за кодом економічної класифікації видатків бюджету 2112 "Грошове забезпечення військовослужбовців" ОСОБА_1 з 11.04.2025 року по 07.11.2025 року включно грошове забезпечення, яке складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, процентної надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, а також одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби, компенсацію за невикористану відпустку, грошову допомогу на оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, із розрахунку шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", з урахуванням виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.

В обґрунтування вимог зазначено, що позивач проходив військову службу у військових частинах НОМЕР_3 , НОМЕР_1 та НОМЕР_2 у період з 28.11.2019 по 07.11.2025. Після набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 скасовано зміни, внесені постановою Кабінету Міністрів України №103 до пункту 4 постанови КМУ №704, у зв`язку з чим підлягала застосуванню первинна редакція пункту 4 постанови №704. Вказано, що з 29.01.2020 посадовий оклад та оклад за військовим званням мали визначатися шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт. Однак відповідачі під час нарахування грошового забезпечення у 2022-2025 роках застосовували фіксований показник прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018 у розмірі 1762 грн замість прожиткового мінімуму, встановленого законами про Державний бюджет України на відповідні роки (2481 грн у 2022 році, 2684 грн у 2023 році, 3028 грн у 2024 році). На думку позивача, це призвело до заниження розміру посадового окладу, окладу за військовим званням, додаткових видів грошового забезпечення, а також інших виплат, що обчислюються виходячи з місячного грошового забезпечення. У зв`язку з цим позивач вважає дії відповідачів щодо нарахування та виплати грошового забезпечення протиправними.

Представник відповідача-1 подав відзив, у якому заперечив проти позову, вказавши, що військова частина НОМЕР_1 діяла відповідно до чинної редакції постанови КМУ №704 та не мала правових підстав самостійно застосовувати інший порядок визначення розмірів грошового забезпечення. Відповідач зазначив, що визначення розрахункової величини для обчислення посадових окладів належить до дискреційних повноважень Кабінету Міністрів України, а не військових частин чи Міністерства оборони України, тому будь-які питання щодо правової колізії нормативно-правових актів не належать до компетенції відповідача. Крім того, представник послався на чинну редакцію пункту 4 постанови №704, зокрема зі змінами, внесеними постановою КМУ №455 від 18.04.2025, відповідно до якої розміри посадових окладів та окладів за військовими званнями визначаються виходячи з фіксованої величини 1762 грн. Також відповідач заперечив вимоги щодо матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, зазначивши, що така допомога виплачується за наявності визначених підстав, за рапортом військовослужбовця та в межах фонду грошового забезпечення, тоді як позивач із відповідним рапортом не звертався та належних підстав для виплати не підтвердив (а.с.73-81).

Представник відповідача-2 також подав до суду відзив, у якому заперечив проти позову, посилаючись на те, що позивач пропустив строк звернення до суду, оскільки про розмір виплаченого грошового забезпечення йому було відомо під час щомісячного отримання відповідних виплат у період проходження служби, а не лише після виключення зі списків особового складу військової частини. Крім того, представник зазначив, що з 20.05.2023 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України №481, якою внесено зміни до пункту 4 постанови №704 та встановлено, що посадові оклади і оклади за військовими званнями розраховуються виходячи з фіксованої величини 1762 грн, а не прожиткового мінімуму станом на 1 січня календарного року. У зв`язку з цим представник вважає, що у спірний період військова частина НОМЕР_2 діяла відповідно до вимог чинного законодавства, а тому підстав для визнання її дій протиправними немає (а.с.51-59).

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

Позивач у період з 04.03.2020 по 10.04.2025 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та з 11.04.2025 по 07.11.2025 у військовій частині НОМЕР_2 .

У період проходження позивачем служби розміри посадового окладу та окладу за військовим званням розраховувалися виходячи з розміру 1762 грн та визначались шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт, що не є спірним.

Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом статті 46 Конституції України громадяни наділені правом на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробітті з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі – Закон № 2011-XII) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Статтею 1 Закону №2011-XII визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно до частини першої, другої, третьої статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

За приписами частини четвертої статті 9 Закону № 2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу (далі – Постанова № 704).

Пунктом 2 Постанови № 704 було установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Додатком 1 до Постанови № 704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Пунктом 4 Постанови № 704 (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

Постанова № 704 набрала чинності з 01.03.2018.

21.02.2018 Кабінет Міністрів України було прийнято постанову "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" від 21.02.2018 № 103 (далі – Постанова №103), пунктом 6 якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, у Постанові № 704 пункт 4 було викладено в такій редакції: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.".

Постанова №103 набрала чинності 24.02.2018.

Отже, з 24.02.2018 змінено розрахункову величину, з якої обчислюються розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями, а саме: замість розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року) передбачено використання розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови № 103, яким були внесені зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України № 704.

Відтак, з дня набрання законної сили рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року по справі № 826/6453/18 виникли підстави для визначення, на підставі первинної редакції Постанови № 704, розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" визначено, що станом на 01 січня 2018 року прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає 1762,00 грн.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" визначено, що станом на 01 січня 2019 року прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає 1921,00 грн.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" визначено, що станом на 01 січня 2020 року прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає 2102,00 грн.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" визначено, що станом на 01 січня 2021 року прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає 2270,00 грн.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" визначено, що станом на 01 січня 2022 року прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає 2481,00 грн.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" визначено, що станом на 01 січня 2023 року прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає 2684,00 грн.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" визначено, що станом на 01 січня 2024 року прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає 3028,00 грн.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" визначено, що станом на 01 січня 2023 року прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає 3028,00 грн.

Отже, редакція законів України про державний бюджет на 2018-2025 роки свідчить про зміни в розмірах прожиткового мінімуму для працездатних осіб в сторону їх збільшення.

Позивач просить зобов`язати відповідачів здійснити перерахунок та виплату його грошового забезпечення, включаючи всі основні, додаткові та одноразові види грошового забезпечення, виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня відповідного календарного року, але не менше 50% мінімальної заробітної плати, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з постановою Кабінету Міністрів України №704, з урахуванням раніше виплачених сум та компенсації сум податку з доходів фізичних осіб.

Водночас необхідно врахувати, що 01.01.2017 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 року № 1774-VIII, пунктом 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень якого було встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.

Під час розв`язання правової колізії між нормами пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1774-VІІІ та пункту 4 Постанови № 704, у редакції до внесення змін Постановою № 103, перевагу належить віддати положенням закону, як акту права вищої юридичної сили.

Таким чином, пункт 4 Постанови № 704 щодо встановленого алгоритму розрахунку але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року під час розрахунку посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу, не застосовується, а здійснюється шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Подібні правовідносини вже були предметом розгляду у Верховному Суді.

Так, у постанові від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21 Верховний Суд на підставі аналізу, у тому числі, норм Закону № 2262-XII та Постанови № 704 виснував таке:

а) з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів;

б) через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема, згідно із Законом № 1082-IX, у осіб з числа військовослужбовців виникло право на отримання довідки про розміри грошового забезпечення для перерахунку пенсії за формою, що передбачена додатком 2 до Порядку № 45, з урахуванням оновлених даних про розмір посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, які визначаються шляхом застосування пункту 4 постанови №704 із використанням для їх визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік);

в) встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.

Такий висновок згодом також неодноразово підтриманий Верховним Судом, зокрема, у постановах від 31.08.2022 у справі № 120/8603/21-а, від 12.09.2022 у справі № 500/1813/21, від 22.09.2022 у справі № 500/3840/21, від 16.11.2022 у справі № 120/648/22-а, від 22.03.2023 у справі № 340/10333/21, від 29.03.2023 у справі № 640/8668/21 та від 09.05.2023 у справі № 380/5158/22.

Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, вимога позивача про застосування при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням показника у розмірі 50% мінімальної заробітної плати як альтернативної розрахункової величини є необґрунтованою та такою, що не ґрунтується на вимогах закону. Вказаний підхід суперечить положенням Закону України № 1774-VIII, яким прямо виключено використання мінімальної заробітної плати як розрахункової бази для визначення грошового забезпечення, а також ієрархії нормативно-правових актів, відповідно до якої пріоритет мають норми закону над положеннями підзаконних актів.

Щодо періоду здійснення перерахунку грошового забезпечення судом також ураховано, що пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 "Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. №103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. №704", яка набрала чинності 20.05.2023, було внесено зміну до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", виклавши абзац перший в такій редакції: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.".

Разом із тим, жодним із положень Постанови № 481 не було надано зворотної дії в часі застосування її приписів, в тому числі у період з 29.01.2020 (тобто дня ухвалення Шостим апеляційним адміністративним судом постанови у справі № 826/6453/18) до 19.05.2023.

Водночас, починаючи з 20.05.2023 пункт 4 Постанови № 704 було викладено в новій редакції, яка не передбачала застосування прожиткового мінімуму, встановленого на 1 січня відповідного календарного року при розрахунку розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі № 320/29450/24, яке залишене без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025, визнано неправомірними дії Кабінету Міністрів України при прийнятті постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481; визнано протиправним та нечинним пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 стосовно внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб".

Згідно частини 2 статті 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

За вказаних обставин, пункт 2 Постанови № 481 стосовно внесення змін до пункту 4 Постанови № 704 втратив чинність з 18.06.2025.

Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постановах від 05.06.2024 у справі № 910/14524/22 та від 11.09.2024 у справі № 554/154/22 наголошувала на тому, що суд не може перебирати на себе правотворчі функції законодавчої та виконавчої влади. Порушення такого підходу та, відповідно, ігнорування принципу законності: суперечить, щонайменше, принципам правової визначеності, легітимних очікувань та належного урядування як базовим складовим правовладдя (верховенства права); дискримінує іншу сторону правовідносин; означає, що суд може надати дозвіл будь-кому та будь-коли діяти за межами закону (який містить заборони) або за межами наданих законом прав (повноважень); іде в розріз з принципом поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову, а також порушує систему стримувань і противаг (суд втручається в компетенцію суб`єктів нормотворення та може ігнорувати їх волю).

Отже, зважаючи на те, що рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 набрало законної сили 18.06.2025, то відповідно наведений нормативно-правовий акт втратив чинність 18.06.2025.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30.06.2025 у справі № 280/8605/24, в якій Верховний Суд зауважив, що визнання у судовому порядку пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року № 481 нечинним не породжує для позивача юридичних наслідків, оскільки на момент виникнення спірних правовідносин відповідні положення зазначеної постанови були чинними.

Верховний Суд у постановах від 24.06.2025 у справі № 420/5584/24, від 26.06.2025 у справі № 480/7154/24, від 30.06.2025 у справах № 280/8083/24, № 280/8605/24, № 460/3942/24, від 02.07.2025 у справі № 240/29489/23, від 18.08.2025 № 300/8187/24 вже сформував висновок про застосування у спірний період пункту 4 Постанови № 704 у редакції Постанови № 481. Неведений висновок є релевантним до обставин цієї справи і колегія суддів не бачить підстав для відступу від цього висновку.

За такого правового врегулювання та обставин справи, суд дійшов висновку, що посадовий оклад позивача та його оклад за військовим (спеціальним) званням у період з 04.03.2020 по 19.05.2023 включно та з 18.06.2025 по 07.11.2025 включно мав би визначатися відповідачами саме шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року (а не на 1 січня 2018 року, тобто 1762 грн). З тих же самих мотивів відповідачі неправильно нараховували також інші складові грошового забезпечення позивача, як щомісячні додаткові види грошового забезпечення, так і одноразові додаткові види грошового забезпечення, які розраховуються із розміру посадового окладу та окладу за військовим званням та які фактично були нараховані та виплачені йому у цей період.

Таким чином, суд дійшов висновку про задоволення позову шляхом визнання протиправними дій відповідачів щодо нарахування і виплати позивачу у період з 04.03.2020 по 19.05.2023 включно та з 18.06.2025 по 07.11.2025 включно грошового забезпечення без використання показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законами України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023, "Про Державний бюджет України на 2025 рік" станом на 01.01.2025, та зобов`язання відповідачів здійснити перерахунок та виплату позивачу за вказаний період грошове забезпечення (у тому числі щомісячні основні та додаткові, а також одноразові додаткові види грошового забезпечення, які фактично були нараховані і виплачені йому у цей період) із застосуванням зазначеного показника з урахуванням раніше виплачених сум.

Щодо вимоги про до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44, то суду не надано доказів того, що з цього приводу між сторонами виник спір. Тож суд відмовляє у задоволенні цієї позовної вимоги як передчасної.

Стосовно доводів про пропуск позивачем строку звернення до суду.

Відповідно до частини 1 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Положеннями частини 5 статті 122 КАС України обумовлено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Згідно з частиною 3 статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, нормами КАС України передбачена можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині 2 статті 122 цього Кодексу.

Водночас, у зазначених вище положеннях КАС України також відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (грошового забезпечення) у разі порушення законодавства про оплату праці.

Відповідно до абзацу 1 статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Згідно зі статтею 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Так, відповідно до частини 2 статті 233 КЗпП України (у редакції до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 року № 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01.07.2022 року № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції: "Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".

Отже, до 19.07.2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права (частина перша статті 233 КЗпП України).

Предметом спору у цій справі є перерахунок грошового забезпечення позивача за період з 04.03.2020 року по 07.11.2025 року включно, який умовно можна поділити на дві частини: до набрання чинності Законом № 2352-ІХ (з 04.03.2020 року по 18.07.2022 року) та після цього (з 19.07.2022 року по 07.11.2025 року).

Відповідно до частини 1 статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

Отже, до спірних правовідносин за період з 04.03.2020 по 18.07.2022 підлягають застосуванню положення статті 233 КЗпП України у редакції, чинній до внесення змін Законом №2352-IX, які не обмежували право працівника на звернення до суду будь-яким строком.

Щодо періоду з 19.07.2022 по 07.11.2025, то суд зазначає, що правове регулювання строків звернення до суду залежить саме від характеру спірних правовідносин.

Так, частина 1 статті 233 КЗпП України регулює строки звернення працівника до суду під час триваючих трудових (службових) правовідносин щодо стягнення заробітної плати та інших належних виплат.

Водночас частина 2 статті 233 КЗпП України встановлює окремий спеціальний строк звернення до суду у справах про виплату всіх сум, належних працівникові при звільненні.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач у період з 04.03.2020 по 10.04.2025 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та з 11.04.2025 по 07.11.2025 у військовій частині НОМЕР_2 , тобто до моменту звільнення перебував у триваючих службових правовідносинах.

При цьому відповідно до статті 110 КЗпП України роботодавець при кожній виплаті заробітної плати зобов`язаний повідомляти працівника про складові та розмір нарахованих виплат і утримань.

Однак матеріали справи не містять доказів виконання відповідачами вимог статті 110 КЗпП України щодо належного письмового повідомлення позивача про структуру та порядок нарахування грошового забезпечення, що позбавляло його можливості своєчасно дізнатися про порушення свого права у розумінні частини 1 статті 233 КЗпП України.

Крім того, Рішенням Конституційного Суду України від 11.12.2025 року №1-р/2025 визнано неконституційними приписи частини першої статті 233 КЗпП України в частині встановлення тримісячного строку звернення працівника, який перебуває у трудових відносинах, до суду з вимогами про стягнення заробітної плати та інших належних виплат.

Конституційний Суд України виходив із того, що обов`язок роботодавця щодо виплати заробітної плати є триваючим, а встановлення такого строку фактично звужує зміст та обсяг конституційного права працівника на своєчасне одержання винагороди за працю та ефективний судовий захист.

Водночас Конституційний Суд України окремо розмежував правове регулювання строків звернення до суду працівника, який перебуває у трудових відносинах, та звільненого працівника. Неконституційними визнано саме приписи частини першої статті 233 КЗпП України, тоді як положення частини другої цієї статті щодо тримісячного строку звернення до суду у справах про виплату всіх сум, належних працівникові при звільненні, залишилися чинними.

Оскільки предметом даного спору є, зокрема, вимоги про перерахунок та виплату сум, належних позивачу при звільненні, до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення частини 2 статті 233 КЗпП України.

Судом встановлено, що наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 07.11.2025 №323 позивача з 07.11.2025 виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (а.с.67зв.-68).

Із даним позовом позивач звернувся до суду 06.02.2026, тобто в межах тримісячного строку, встановленого частиною 2 статті 233 КЗпП України.

Підсумовуючи викладене, суд дійшов до висновку про задоволення позову частково.

Враховуючи, що позивач судових витрат по сплаті судового збору за подання позову не поніс та доказів понесення інших судових витрат суду не надав, а тому, відсутні підстави для розподілу судових витрат на підставі статті 139 КАС України.

Керуючись ст.ст.139, 242-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_5 ), військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) про визнання протиправними та зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 в період з 04.03.2020 по 19.05.2023 включно грошового забезпечення без використання показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законами України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 за період з 04.03.2020 по 19.05.2023 включно грошове забезпечення (у тому числі щомісячні основні та додаткові, а також одноразові додаткові види грошового забезпечення, які фактично були нараховані і виплачені йому у цей період) із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законами України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023, з урахуванням раніше виплачених сум.

Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 в період з 18.06.2025 по 07.11.2025 включно грошового забезпечення без використання показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законами України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" станом на 01.01.2025.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 за період з 18.06.2025 по 07.11.2025 включно грошове забезпечення (у тому числі щомісячні основні та додаткові, а також одноразові додаткові види грошового забезпечення, які фактично були нараховані і виплачені йому у цей період) із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законами України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" станом на 01.01.2025, з урахуванням раніше виплачених сум.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду А.В. САГУН