Рішення від 19 травня 2026 р. у справі №320/52386/24 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 травня 2026 року Київ № 320/52386/24

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Леонтовича А.М., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

I. Зміст позовних вимог

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі – позивач) з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі – відповідач), в якому просив суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо обмеження права ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в призначенні пенсії, як постраждалому внаслідок Чорнобильської катастрофи;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити пенсію ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

II. Позиція позивача та заперечення відповідача

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що має право на пенсію зі зменшенням пенсійного віку відповідно до частини другої статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», проте Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві безпідставно відмолено в реалізації названого права.

Відповідач правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.

III. Процесуальні дії у справі

Ухвалою суду від 19.11.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

Із урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

IV. Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин

Позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України та наділений адміністративною процесуальною дієздатністю, що підтверджено паспортом серії НОМЕР_1 .

Згідно з посвідченням серії НОМЕР_2 , позивач є громадянином, який потерпів від Чорнобильської катастрофи (категорія 3).

Як видно з довідки Сошичненської сільської ради Камінь-Каширського району Волинської області від 23.08.2022 № 720, позивач був зареєстрований та постійно проживав з 01.01.1986 по 18.06.1987, з 15.06.1989 по 06.12.1996 в АДРЕСА_1 , яке віднесене до зони гарантованого добровільного відселення третьої категорії.

Крім того, відповідно до довідки Іванківської селищної ради Вишгородського району Київської області від 09.04.2024 № 711, позивач був зареєстрований та проживав в АДРЕСА_2 із 06.12.1996 по 12.05.1998 на території, яка відноситься до третьої категорії зони гарантованого добровільного відселення внаслідок аварії на ЧАЕС, згідно з постановою КМУ від 23.07.1991 № 106.

За даними довідки з місця проживання від 09.04.2024 № 305, виданої Комунальним підприємством Іванківської селищної ради «Виробниче управління житлово-комунального господарства», позивач був зареєстрований та проживав по АДРЕСА_3 із 12.05.1998 по 15.09.1999 та з 19.09.2000 по 18.07.2003 в смт Іванків Вишгородського району Київської області, яке відноситься до третьої категорії зони гарантованого добровільного відселення внаслідок аварії на ЧАЕС, згідно з постановою КМУ від 23.07.1991 № 106.

Зі змісту позовної заяви слідує, що позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Судом установлено, що за принципом екстериторіальності, заяву розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Черкаській області, яким було прийняте рішення про відмову у призначенні пенсії від 09.05.2024 № 262340017432, про що позивача було повідомлено листом Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 13.05.2024 № 2600-0211-8/97834.

Відповідно до названого рішення, дата народження заявника: ІНФОРМАЦІЯ_2 . Дата звернення, вік, ознака роботи: 02.05.2024, 55 років 9 місяців 25 днів, працює. Особливості: ІІІ категорія – потерпілі. Зона гарантованого добровільного відселення. Страховий стаж особи становить: 31 рік 11 місяців 11 днів.

За результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу не зараховано період навчання в Українському державному медичному університеті згідно з дипломом від 25.06.1993 НОМЕР_3 , оскільки не зазначено дату вступу до навчального закладу, а також навчання перетинається з військовою службою.

Період проживання в с. Залісся Камінь-Каширського району Волинської області, яке відноситься до 3 категорії не взято до уваги, оскільки згідно з наданого диплому навчався в Київському державному медичному університеті імені академіка О.О. Богомольця (м. Київ) по 23.06.1993, згідно з вкладкою до трудової книжки з 1993 по 1994 роки працював в м. Ковель та з 1994 по 1996 роки в м. Луцьк.

Вирішено: на підставі статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» відмовити у призначенні пенсії за віком, оскільки не виконана умова проживання станом на 01.01.1993 в зоні гарантованого добровільного відселення не менше 3 років.

Роз`яснено, що відповідно до статті 105 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» ОСОБА_1 має право оскаржити зазначене рішення до Пенсійного фонду України або у судовому порядку.

Предметом поданого на розгляд суду позову є дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо обмеження права ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в призначенні пенсії, як постраждалому внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Вважаючи дії відповідача про відмову в призначенні пенсії протиправними, позивач звернувся з позовом до суду.

V. Норми права, які застосував суд

За правилами частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 46 Конституції України визначено, що пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

За нормами статті 15 Закону України «Про пенсійне забезпечення», умови, норми та порядок пенсійного забезпечення громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, визначаються Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» або надається їм право на одержання пенсій на підставах, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення».

За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Починаючи з 01.01.2004 таким законом є Закон України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV, в редакції чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно із частиною першою статті 26 Закону № 1058-IV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років, за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31.12.2017.

Починаючи з 01.01.2018 право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:

з 01.01.2018 по 31.12.2018 - не менше 25 років;

з 01.01.2019 по 31.12.2019 - не менше 26 років;

з 01.01.2020 по 31.12.2020 - не менше 27 років;

з 01.01.2021 по 31.12.2021 - не менше 28 років;

з 01.01.2022 по 31.12.2022 - не менше 29 років;

з 01.01.2023 по 31.12.2023 - не менше 30 років;

з 01.01.2024 по 31.12.2024 - не менше 31 року;

з 01.01.2025 по 31.12.2025 - не менше 32 років;

з 01.01.2026 по 31.12.2026 - не менше 33 років;

з 01.01.2027 по 31.12.2027 - не менше 34 років;

починаючи з 01.01.2028 - не менше 35 років.

Аналіз наведених норм права дає підстави стверджувати, що право на призначення пенсії за віком, у період із 01.01.2024 по 31.12.2024, мають ті особи, які досягли 60-річного віку та мають страховий стаж не менше 31 року.

Спірні відносини врегульовано Законом України від 28.02.1991 № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі – Закон № 796-ХІІ, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Статтею 55 Закону № 796-ХІІ визначено умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення.

VI. Оцінка суду

Аналіз статті 55 Закону № 796-ХІІ свідчить, що обов`язковою умовою наявності у особи права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на підставі абзацу 6 частини другої статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», є факт проживання та (або) праця такої особи у зоні посиленого радіологічного контролю – 2 роки та додатково 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років.

Початкова величина зменшення пенсійного віку (2 роки) встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Додатково такі особи мають право на зменшення пенсійного віку на 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років.

Суд зазначає, що максимальна межа зниження пенсійного віку відповідно до положень абзацу 6 пункту 2 частини першої статті 55 Закону № 796-XII, становить 5 років, незалежно від того застосовувалась початкова величина зменшення пенсійного віку до таких осіб чи ні.

Суд констатує, що з огляду на предмет спору та зміст спірних правовідносин, ключовим питанням у цій справі є визначення наявності у позивача права на призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на 5 років відповідно до вимог статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Із 01.01.2004 набрав чинності Закон України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV).

Згідно з преамбулою, цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 45 Закону № 1058-ІV, пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Водночас, Закон № 796-ХІІ визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.

Згідно із частиною першою статті 55 Закону № 796-XII, особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.

Приписами статті 55 Закону № 796-ХІІ передбачено, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу:

- особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 01.01.1993 прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років, мають право на зменшення пенсійного віку на 2 роки та додатково 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років (абзац 6).

Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Відповідно до частини третьої статті 55 Закону № 796-XII призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» і цього Закону.

Аналіз названих норм права дає підстави для висновку, що умовою для виникнення в особи права на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до абзацу 6 пункту 2 частини першої статті 55 Закону № 796-XII є факт проживання та (або) праці такої особи в зоні посиленого радіологічного контролю протягом трьох років до 01.01.1993.

Натомість суд зазначає, що на підтвердження факту проживання в зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років станом на 01.01.1993, позивачем надано, зокрема посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), із приводу чого суд зазначає таке.

Відповідно до підпункту 7 пункту 2.1 Розділу Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Порядок № 22-1), документами, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку потерпілим від Чорнобильської катастрофи є: документи про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видані органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями), або довідка про евакуацію із зони відчуження у 1986 році, видана Волинською, Житомирською, Київською, Рівненською або Чернігівською облдержадміністраціями; посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи - за наявності) (при призначенні пенсії згідно зі статтею 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»).

Отже, у разі звернення особи із заявою про призначення їй пенсії за нормами статті 55 Закону № 796-XII, для підтвердження права на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку заявником надається посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідка про період проживання (роботи) на цих територіях, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями).

Разом із тим, назване посвідчення підтверджує лише статус особи, яка потерпіла внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Наявності лише посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорії 3) недостатньо для констатації набуття такою особою права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку, у тому числі визначення конкретного розміру зниження пенсійного віку.

Факт проживання особи на території зони посиленого радіологічного контролю засвідчує довідка органу державної влади чи органу місцевого самоврядування.

Аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 27.03.2019 у справі № 569/7589/17, від 10.04.2019 у справі № 162/760/17 та постанові Верховного Суду від 06.05.2020 у справі № 381/3359/17.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 09.07.2024 у справі № 240/16372/23.

Верховний Суд у постанові від 18.03.2025 у справі № 460/27065/23 висловив правову позицію, що наявність у позивача посвідчення особи, яка постійно проживала на території зони посиленого радіологічного контролю (4 категорія) не є безумовною підставою, яка автоматично підтверджує право позивача на зменшення його пенсійного віку та призначення пенсії за пунктом 2 частини першої статті 55 Закону № 796-XII, позаяк положенням цієї норми чітко встановлені підстави, за яких пенсійний вік зменшується, а пенсія призначається зі зменшенням пенсійного віку, зокрема, «якщо особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють в зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони станом на 01.01.1993 прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, мають право на зниження пенсійного віку - 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років».

Натомість, у матеріалах справи наявна довідка Сошичненської сільської ради Камінь-Каширського району Волинської області від 23.08.2022 № 720, відповідно до якої позивач був зареєстрований та постійно проживав з 01.01.1986 по 18.06.1987, з 15.06.1989 по 06.12.1996 в АДРЕСА_1 , яке віднесене до зони гарантованого добровільного відселення третьої категорії.

Крім того, відповідно до довідки Іванківської селищної ради Вишгородського району Київської області від 09.04.2024 № 711, позивач був зареєстрований та проживав в АДРЕСА_2 із 06.12.1996 по 12.05.1998 на території, яка відноситься до третьої категорії зони гарантованого добровільного відселення внаслідок аварії на ЧАЕС, згідно з постановою КМУ від 23.07.1991 № 106.

Згідно з довідкою з місця проживання від 09.04.2024 № 305, виданої Комунальним підприємством Іванківської селищної ради «Виробниче управління житлово-комунального господарства», позивач був зареєстрований та проживав по АДРЕСА_3 із 12.05.1998 по 15.09.1999 та з 19.09.2000 по 18.07.2003 в смт Іванків Вишгородського району Київської області, яке відноситься до третьої категорії зони гарантованого добровільного відселення внаслідок аварії на ЧАЕС, згідно з постановою КМУ від 23.07.1991 № 106.

Судом установлено, що відповідно до довідки Національного університету охорони здоров`я України імені П.Л. Шупика від 15.03.2024 № 12/40-810, позивач дійсно навчався в клінічній ординатурі Київської медичної академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика (назва установи на той час) за державним замовленням на кафедрі акушерства та гінекології № 1 за спеціальністю «Акушерство і гінекологія» з 23.09.1999 по 31.08.2001.

Крім того, відповідно до диплому спеціаліста серії НОМЕР_3 , рішенням Державної академічної комісії від 23.06.2993 позивач закінчив Український державний медичний університет імені академіка О.О. Богомольця за спеціальністю «лікувальна справа» та здобув кваліфікацію спеціаліста – лікар.

Згідно з військовим квитком серії НОМЕР_4 від 05.10.1994, позивач проходив службу у Збройних Силах СРСР 04.02.1987 по 15.06.1989.

Як уже зазначалось, предметом цього спору є дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо обмеження права ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в призначенні пенсії, як постраждалому внаслідок Чорнобильської катастрофи.

За нормами статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Натомість, судом установлено, що відповідачем – Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві, не порушувались права позивача на соціальний захист, зокрема на пенсійне забезпечення, оскільки з матеріалів справи слідує, що позивачу було відмовлено в призначенні пенсії відповідно до рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 09.05.2024 № 262340017432, яке позивачем не оскаржується, хоча про таке рішення ОСОБА_1 було достеменно відомо з листа відповідача від 13.05.2024 № 2600-0211-8/97834, та самого рішення як додатка до цього листа.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 48 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача.

Якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача. У разі відмови у задоволенні позову до такого відповідача понесені позивачем витрати відносяться на рахунок держави.

За весь час перебування справи у провадженні суду, позивач не звертався із заявами (клопотаннями) про зміну предмета позову та/або залучення до участі у справі в якості співвідповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, що виключає можливість застосування положень частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Разом із тим, норми частини четвертої статті 48 Кодексу адміністративного судочинства України покладають на суд саме право, а не обов`язок щодо залучення до участі у справі другого відповідача.

Оскільки в призначенні пенсії позивачу відмовлено рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 09.05.2024 № 262340017432, яке не є предметом спору у цій справі, а Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, відповідно, не є відповідачем за цим позовом, у той час як з боку Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві судом не встановлено порушень прав позивача у спірних правовідносинах, у задоволенні позову слід відмовити.

VII. Висновок суду

Згідно із частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).

Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд доходить висновку, про відсутність підстав для задоволення позову.

VIІI. Розподіл судових витрат

Оскільки у задоволенні позову відмовлено і відповідачем не надано доказів понесення судових витрат, пов`язаних із залученням свідків та проведенням експертиз, судові витрати присудженню не підлягають.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Леонтович А.М.