Рішення від 19 травня 2026 р. у справі №320/38167/24 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 травня 2026 року м. Київ №320/38167/24

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 про зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 , у якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність командира військової частини НОМЕР_1 полковника ОСОБА_2 , яка проявилась у несвоєчасному та неповному розгляді запиту від 04.07.2024 року на отримання публічної інформації;

- зобов`язати командира військової частини НОМЕР_1 полковника ОСОБА_2 розглянути запит від 04.07.2024 на отримання публічної інформації;

- стягнути з командира військової частини НОМЕР_1 полковника ОСОБА_2 (код РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) моральну шкоду у розмірі 66 000 грн;

- стягнути з командира військової частини НОМЕР_1 полковника ОСОБА_2 (код РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) понесені судові витрати у розмірі 7 000 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про те, що 04.07.2024 він звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 із запитом на отримання публічної інформації у порядку Закону України «Про доступ до публічної інформації». На думку позивача, відповідач несвоєчасно та неповно розглянув поданий запит, оскільки значна частина запитуваної інформації та підтверджуючих документів надана не була. Позивач вказує, що запитувана інформація стосувалась діяльності військової частини, використання бюджетних коштів, сплати судового збору та документального оформлення відповідних господарських операцій, а тому є публічною інформацією. Позивач вважає, що командир військової частини як керівник державної установи є належним розпорядником інформації та несе відповідальність за належний розгляд запиту. Крім того, позивач зазначає, що протиправна бездіяльність відповідача спричинила йому моральні страждання, психологічне напруження, почуття розчарування та несправедливості, у зв`язку з чим просить стягнути моральну шкоду.

Ухвалою суду відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін.

Відповідач проти задоволення позову заперечував та зазначав про те, що позивачу була своєчасно надана відповідь на запит від 04.07.2024 у повному обсязі. Відповідач вказує, що всі листи військової частини містили необхідні реквізити, були належним чином оформлені та підписані командиром військової частини. Також відповідач зазначає, що вимоги про надання копій бухгалтерських документів щодо компенсації судового збору полковнику юстиції ОСОБА_3 стосуються персональних даних та не пов`язані із правами позивача. Крім того, відповідач посилається на те, що після видання наказу Головнокомандувача Збройних Сил України від 21.09.2024 №1310 полковник ОСОБА_2 був призначений командиром іншої військової частини та більше не є посадовою особою військової частини НОМЕР_1 , у зв`язку з чим просить залучити військову частину НОМЕР_1 як співвідповідача. Відповідач вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Позивач не погоджується із доводами відзиву та зазначає, що відповідач фактично підтвердив неповний розгляд запиту, оскільки значна частина документів та інформації так і не була надана. Позивач вказує, що командир військової частини є належним відповідачем, оскільки саме він здійснює організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські функції у військовій частині та підписав лист-відповідь на запит. Також позивач зазначає, що запитувана інформація не потребувала створення нової інформації, оскільки відповідні відомості повинні міститися у бухгалтерському та претензійно-позовному обліку військової частини. Позивач наголошує, що відповідач не повідомив про відстрочку розгляду запиту у порядку статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» та не навів належних підстав для ненадання інформації. Крім того, позивач зазначає, що навіть у разі помилкового визначення правової природи звернення відповідач був зобов`язаний надати повну та належну відповідь по суті поставлених питань.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

04.07.2024 ОСОБА_1 звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 полковника ОСОБА_2 із запитом на отримання публічної інформації у порядку Закону України «Про доступ до публічної інформації».

У запиті позивач просив надати інформацію та копії документів щодо сплати судового збору у справі №320/42558/23, джерел фінансування таких витрат, наявності кредиторської заборгованості, копії авансових звітів, меморіальних ордерів, підтверджуючих платіжних документів, інформацію щодо аналогічних судових спорів, а також документи, що регулюють діяльність юридичної служби військової частини.

Згідно з трекінгом поштового відправлення №0811200093885 запит був отриманий військовою частиною НОМЕР_1 09.07.2024.

17.07.2024 позивач отримав електронною поштою лист військової частини НОМЕР_1 від 16.07.2024 №1664/1/5/1674 за підписом командира військової частини полковника ОСОБА_2 .

У вказаному листі позивачу було повідомлено про наявність рішення Київського окружного адміністративного суду у справі №320/42558/23, роз`яснено окремі процесуальні права сторін та надано частину запитуваної інформації.

Разом з тим, позивач вважає, що відповідач не надав підтвердження направлення попереднього листа, копії окремих бухгалтерських документів, інформацію щодо сум відшкодованих судових витрат, копії платіжних документів, інформацію щодо кількості аналогічних судових справ та інші документи, прямо зазначені у запиті.

У зв`язку з цим позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

За нормами ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та не чинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частинами першою та другою статті 7 Закону України від 02.10.1992 № 2657-XII «Про інформацію» (далі - Закон № 2657-XII) передбачено, що право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб`єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації. Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя (стаття 34 Конституції України).

Кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб (стаття 5 Закону № 2657-XII).

Відповідно до статті 1 Закону України від 13.01.2011 № 2939-VI «Про доступ до публічної інформації» (далі - Закон № 2939-VI) публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

Право на доступ до публічної інформації гарантується, зокрема, обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом; визначенням розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє (пункти 1 та 2 частини першої статті 3 Закону № 2939-VI).

Доступ до інформації забезпечується, зокрема, шляхом надання інформації за запитами на інформацію (пункт 2 частини першої статті 5 Закону № 2939-VI).

Розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються, зокрема, суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання (пункт 1 частини першої статті 13 Закону № 2939-VI).

Відповідно до частини четвертої статті 13 Закону № 2939-VI усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом.

Кожна особа має право знати у період збирання інформації, але до початку її використання, які відомості про неї та з якою метою збираються, як, ким і з якою метою вони використовуються, передаються чи поширюються, крім випадків, встановлених законом (пункт 1 частини першої статті 10 Закону № 2939-VI).

Оскільки Закон № 2939-VI гарантує відповідне право кожній особі, то його реалізація не залежить від того, чи така особа є приватною, чи перебуває на публічній службі.

Право на інформацію може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, з метою запобігання заворушенням чи кримінальним правопорушенням, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя (частина друга статті 6 Закону № 2657-XII).

Кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств (пункт 1 статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція)).

Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду (пункт 2 статті 10 Конвенції).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на свободу вираження поглядів із гарантіями статті 10 Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту пункту 2 вказаної статті, а також чи є відповідний захід необхідним у демократичному суспільстві з метою досягнення такої мети, зокрема чи є він пропорційним останній.

Втручання становитиме порушення гарантій статті 10 Конвенції, якщо воно не відповідатиме будь-якому з означених критеріїв.

Стаття 10 Конвенції не надає фізичним особам права на доступ до інформації, яка знаходиться в розпорядженні держави. Але таке право може виникнути, по-перше, якщо поширення інформації передбачається судовим рішенням (яке у цій справі відсутнє), і, по-друге, коли доступ до інформації має важливе значення для реалізації права на свободу вираження поглядів, і відмова в її наданні є втручанням у це право (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2016 у справі «Угорський Гельсінський Комітет проти Угорщини» (Magyar Helsinki Bizottsag v. Hungary, заява № 18030/11, пункт 156) і від 26.03.2020 у справі «Центр демократії та верховенства права проти України» (Centre for Democracy and the Rule of Law v. Ukraine, заява № 10090/16, пункт 96)).

Велика Палата Європейського суду з прав людини у рішенні від 08.11.2016 у справі «Угорський Гельсінський Комітет проти Угорщини» («Magyar Helsinki Bizottsag v. Hungary») (заява № 18030/11) вказала, що те, наскільки заборона доступу до інформації є втручанням у права заявника на свободу вираження поглядів, слід оцінювати у кожному конкретному випадку та з урахуванням його особливих обставин (§ 157). Для цього мають бути оцінені такі критерії (§ 158-170): - Мета запитувача. Необхідно встановити, чи справді отримання інформації є необхідним для реалізації запитувачем інформації його функції зі сприяння публічній дискусії з суспільно важливих питань, і чи справді ненадання інформації створить суттєву перешкоду свободі вираження поглядів; - Характер запитуваної інформації. Інформація, дані або документи, щодо яких вимагається доступ, повинні відповідати вимогам трискладового тесту, тобто збиратися в цілях задоволення саме суспільного інтересу; - Особлива роль запитувача інформації в отриманні та поширенні її серед громадськості. Розраховувати на захист свого права на доступ можуть, насамперед, журналісти, науковці, громадські активісти, зокрема блогери та популярні користувачі соцмереж, громадські організації, діяльність яких пов`язана з питаннями, що становлять суспільний інтерес, а також автори творів з означених питань; - Готовність і доступність запитуваної інформації. Надання інформації не повинно накладати на державні органи надмірного тягаря зі збирання й обробки даних. Доведення дотримання вказаних критеріїв покладається на позивача-запитувача інформації. Особа, у розпорядженні якої знаходиться відповідна інформація та якій адресований запит на інформацію, має перевірити останній на предмет наявності в ньому відповідного обґрунтування.

Частинами першою-другою статті 19 Закону № 2939-VI визначено, що запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.

Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту, але з дотриманням, зокрема, пункту 1 частини першої статті 10 Закону № 2939-VI.

Розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону (частина перша статті 22 Закону № 2939-VI).

Відмова у задоволенні запиту на інформацію повинна бути мотивованою (пункт 3 частини четвертої статті 22 Закону № 2939-VІ), тобто у відмові розпорядник інформації зобов`язаний обґрунтувати наявність підстав для обмеження у доступі до публічної інформації, встановлені шляхом застосування «трискладового тесту», передбаченого частиною другою статті 6 Закону № 2939-VI.

Обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог: 1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; 2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; 3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні (частина друга статті 6 Закону № 2939-VI).

Обмеження доступу до конкретної інформації, яка є в її розпорядника, допускається за умови застосування цим розпорядником вимог пунктів 1-3 частини другої статті 6 Закону № 2939-VІ у сукупності.

Відсутність висновку розпорядника інформації щодо наявності хоча б однієї з наведених вище трьох підстав означає, що відмова у доступі до публічної інформації є необґрунтованою (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2019 у справі № 9901/510/18 та від 10.12.2019 року у справі № 9901/249/19).

Матеріалами справи стверджується, що 04.07.2024 позивачем направлений запит до відповідача на отримання публічної інформації.

Згідно поданого запиту, позивач просив:

1. Надати підтвердження направлення в паперовому вигляді листа від 20.06.2024 року № 1664/1/5/1494 на мою адресу військовою частиною НОМЕР_1 .

2. Повідомити чи підписували Ви особисто, як командир військової частини, зазначений лист від 20.06.2024 року № 1664/1/5/1494.

3. Повідомити виконавця зазначеного листа від 20.06.2024 року № 1664/1/5/1494, вказавши його посаду, прізвище, ім`я та ім`я по-батькові.

4. Надати копію (витяг) наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 20.12.2023 року №666 на підставі якого діяв полковник юстиції ОСОБА_3 . У разі відсутності нормативно-правового обґрунтування у зазначеному наказі, щодо можливості сплати посадовою особою офіційних платежів за державну установу, тоді надати нормативно-правове обгрунтування зазначеного наказу.

5. Надати копію підтверджуючого документа про сплату судового збору, ~ сплаченого в адміністративній справі № 320/42558/23 полковником юстиції ОСОБА_3 .

6. Надати копію авансового звіту, наданого полковником юстиції ОСОБА_3 разом із копією меморіального ордеру №8 за відповідний місяць (де відображена ця господарська операція) та інших документів, що підтверджують заборгованість за сплату судового збору.

7. У разі відшкодування військовою частиною НОМЕР_1 даної суми полковнику юстиції ОСОБА_3 , прошу надати копії підтверджуючих документів (видатковий касовий ордер, платіжне доручення, розрахункову відомість і т.д.).

8. Надати копію посадової інструкції помічника командира з правової роботи - начальника юридичної служби військової частини НОМЕР_1 полковника юстиції ОСОБА_3 (у разі відсутності - копію положення про юридичну службу військової частини НОМЕР_1 ).

9. Повідомити, зазначивши номери адміністративних справ, скільки справ з аналогічним юридичним спором (підстави та предмет позову той же, як у справі № 320/42558/23), було пред`явлено до військової частини НОМЕР_1 за 2022-2024 роки.

10. Повідомити про кількість випадків та загальну суму сплачених судових витрат у різних судових справах власними коштами особисто полковником юстиції ОСОБА_3 (або іншими посадовими особами військової частини НОМЕР_1 ) за 2022-2024 роки.

11. Повідомити загальну суму судових витрат, відшкодованих військовою частиною НОМЕР_1 полковнику юстиції ОСОБА_3 за 2022-2024 роки.

Наведений запит отриманий відповідачем 10.07.2024.

За змістом відповіді відповідача від 16.07.2024 №1664/1/5/1674, останній зазначив про те, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 11.04.2024 №320/42558/23 частково задоволено позовну заяву. Направляючи апеляційну скаргу на вищезазначене рішення, військова частина НОМЕР_1 та її представник полковник юстиції Дегтяр О.В. діяли в межах повноважень та прав, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України. Документи, які підтверджують повноваження представника військової частини НОМЕР_1 полковника юстиції ОСОБА_3 , та підтвердження сплати судового збору, знаходяться в матеріалах адміністративної справи, у т.ч. в системі «Електронний суд». Позивач, як сторона, має право знайомитись з усіма матеріалами справи, отримувати їх копії. Усі відповіді стосовно питань фінансово-економічної служби та бухгалтерського обліку військової частини НОМЕР_1 , які позивач ставить в запиті, раніше були надані листом №1664/1/5/494 від 20.06.2024. Як вбачається із запиту зазначений лист отриманий позивачем, його виконавцем є заступниця начальника і фінансово-економічної служби - головного бухгалтера військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_4 . До військової частини НОМЕР_1 на протязі 2022-2024 років пред`явлено ще два позови з підставами та предметом, подібними, як у справі № 320/42558/23, наразі ці позови перебувають на розгляді суду першої інстанції. Повну інформацію щодо усіх позовів, відповідачем у яких є військова частина НОМЕР_1 , позивач може отримати на порталі «Судова влада» та в Єдиному реєстрі судових рішень. Протягом 2022-2024 військовою частиною НОМЕР_1 судовий збір у будь-яких інших справах не сплачувався, за відсутності на те підстав. Додатково звернуто увагу, що саме Кодекс адміністративного судочинства України визначає повноваження адміністративних судів щодо розгляду справ адміністративної юрисдикції, порядок звернення до адміністративних судів і порядок здійснення адміністративного судочинства. Позивач, як сторона у процесі, має право клопотати перед судом про витребування будь-яких документів та розгляд будь-яких питань, які, на його думку, стосуються розгляду справи. У зв`язку з викладеним, посилання позивача на Закон України “Про доступ до публічної інформації з питань, які стосуються судового розгляду справи №320/42558/23, є помилковими та безпідставними. У додатку відповідач зазначив про надсилання копії листа №1664/1/5/494 від 20.06.2024, на 1 арк., копії Положення про юридичну службу військової частини НОМЕР_1 , на 3 арк., копії витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 666 від 20.12.2023. на 3 арк.

Згідно з копією листа №1664/1/5/494 від 20.06.2024 Військовою частиною НОМЕР_1 розглянуто запит про надання публічної інформації від 04.06.2024, за результатами розгляду повідомлено позивача про те, що витребування коштів на видатки згідно рішень судів та потреб в коштах за КЕКВ 2800 - «Інші поточні видатки» за напрямом грошового забезпечення здійснюється відповідно до порядку, встановленому телеграмою Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України від 29.06.2022 № 423/132 шляхом подання до забезпечувального фінансового органу щомісячної заявки-розрахунку на фінансування для виплати грошового забезпечення, підйомної допомоги військовослужбовцям, виконання рішень судів та видатків за КЕКВ 2800 «Інші поточні видатки», в якому зазначається відповідна потреба. Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 20.12.2023 № 666 помічника командира з правової роботи - начальника юридичної служби військової частини НОМЕР_1 полковника юстиції ОСОБА_3 уповноважено діяти від імені військової частини НОМЕР_1 у судах та інших державних органах. Згідно з вищезазначеним наказом останній має право: здійснювати самопредставництво інтересів військової частини НОМЕР_1 без окремого доручення командира військової частини НОМЕР_1 у судах та інших державних органах з усіма правами, що надані процесуальним законодавством України позивачу (у тому числі право підписувати та подавати позов), відповідачу, третій особі, стороні у виконавчому провадженні, потерпілому, заявнику, цивільному позивачу, цивільному відповідачу, у тому числі з правом оскарження судових рішень, сплати судових витрат, подання виконавчих документів до виконання (стягнення). У зв`язку з тим, що відповідно до поданої заявки-розрахунку фінансування по напрямку сплати судового збору надійшло пізніше, ніж встановлений граничний термін сплати судового збору, помічником командира з правової роботи - начальником юридичної служби військової частини НОМЕР_1 полковником юстиції ОСОБА_3 особисто сплачено судовий збір за подання апеляційної скарги в адміністративній справі №320/42558/23 з подальшим складанням авансового звіту, у порядку, визначеному наказом Міністерства фінансів України від 28.09.2015 № 841 та Податковим кодексом України.

З огляду на викладене, судом встановлено, що відповідач надав відповідь на запит позивача від 04.07.2024 по кожному з пунктів.

При цьому, суд звертає увагу на те, що поданий позивачем запит від 04.07.2024 за своїм змістом містить як вимоги про надання публічної інформації, так і окремі елементи звернення громадянина у розумінні Закону України «Про звернення громадян».

Так, відповідно до статті 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації», публічною інформацією є відображена та задокументована будь-якими засобами інформація, що була отримана або створена суб`єктами владних повноважень у процесі виконання ними своїх обов`язків та перебуває у їх володінні.

При цьому, визначальною ознакою запиту на публічну інформацію є прохання надати вже існуючу, заздалегідь створену та задокументовану інформацію, яка знаходиться у володінні розпорядника, тоді як звернення громадянина може містити прохання надати роз`яснення, оцінку дій посадових осіб, повідомити мотиви прийняття певних рішень або створити нову інформацію шляхом аналітичного узагальнення.

З аналізу змісту запиту позивача вбачається, що пункти 1, 3, 4 (в частині надання копії наказу), 5, 6, 7, 8 та 9 (в частині повідомлення номерів справ) стосуються надання конкретних документів та відомостей, які у разі їх наявності повинні перебувати у володінні військової частини, а відтак мають ознаки запиту на публічну інформацію.

Водночас окремі пункти запиту фактично передбачають необхідність надання пояснень, правової оцінки або створення нової інформації, що виходить за межі предмета регулювання Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Зокрема, пункт 2 запиту щодо повідомлення, чи підписував командир військової частини особисто лист від 20.06.2024 року №1664/1/5/1494, фактично спрямований на отримання пояснення щодо порядку підписання службового документа, а не на отримання вже існуючої задокументованої інформації.

Також пункт 4 запиту в частині вимоги надати нормативно-правове обґрунтування наказу командира військової частини фактично передбачає необхідність надання правового аналізу та роз`яснення законодавства, що не є публічною інформацією у розумінні Закону №2939-VI.

Крім того, пункти 10 та 11 запиту щодо повідомлення кількості випадків та загальної суми сплачених судових витрат за 2022-2024 роки, а також загальної суми відшкодованих коштів, потребують узагальнення, аналітичної обробки та створення нової інформації на підставі різних бухгалтерських та фінансових документів, а тому також містять ознаки звернення громадянина.

Отже, суд доходить висновку, що спірний запит є змішаним за своєю правовою природою, оскільки поряд із вимогами про надання публічної інформації містить окремі питання, які не є запитом на публічну інформацію в розумінні Закону України «Про доступ до публічної інформації», а фактично є зверненням громадянина або потребують створення нової інформації.

Аналізуючи зміст запиту позивача від 04.07.2024, суд дійшов висновку, що останній за своєю правовою природою не є виключно запитом на публічну інформацію у розумінні Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Так, переважна більшість поставлених позивачем питань стосується обставин подання апеляційної скарги у адміністративній справі №320/42558/23, повноважень представника відповідача у зазначеній справі, порядку сплати судового збору, внутрішнього бухгалтерського оформлення відповідних господарських операцій та документального супроводу судового представництва військової частини.

Суд звертає увагу, що документи, копії яких просив надати позивач, зокрема, підтвердження сплати судового збору; авансові звіти; меморіальні ордери; документи щодо відшкодування коштів; документи про представництво інтересів військової частини у суді,

безпосередньо стосуються здійснення процесуального представництва у конкретній адміністративній справі та фактично пов`язані із реалізацією процесуальних прав та обов`язків сторони судового процесу.

При цьому значна частина запитуваних документів уже містилась або могла бути отримана позивачем у межах розгляду адміністративної справи №320/42558/23 шляхом ознайомлення із матеріалами справи, подання відповідних процесуальних клопотань або використання функціоналу підсистеми «Електронний суд».

Крім того, окремі пункти запиту фактично передбачали необхідність надання правових пояснень, обґрунтування дій посадових осіб, проведення аналітичної обробки бухгалтерських даних за декілька років та створення нової інформації, що не охоплюється предметом регулювання Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Судом встановлено, що відповідачем надано відповідь на запит позивача від 04.07.2024, а також частково надано запитувані документи та інформацію, зокрема витяг з наказу командира військової частини, положення про юридичну службу та інформацію щодо наявності аналогічних судових спорів.

Крім того, суд наголошує, що частина запитуваної інформації потребувала узагальнення даних, проведення аналітичної обробки інформації та фактичного створення нових відомостей, що не охоплюється предметом регулювання Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Також окремі питання запиту фактично містили прохання надати правові пояснення та оцінку дій посадових осіб, що має ознаки звернення громадянина.

За таких обставин суд дійшов висновку, що відповідачем було здійснено належний розгляд звернення позивача, а доводи про протиправну бездіяльність фактично зводяться до незгоди позивача із змістом та обсягом наданої відповіді.

Щодо належного відповідача у даній справі, суд зазначає таке.

Як убачається з матеріалів справи, позов пред`явлено до командира військової частини НОМЕР_1 полковника ОСОБА_2 у зв`язку із розглядом запиту позивача на отримання публічної інформації.

Суд звертає увагу, що відповідно до положень Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядником інформації є суб`єкт владних повноважень, у володінні якого перебуває відповідна інформація.

При цьому командир військової частини, здійснюючи організаційно-розпорядчі функції та підписуючи відповіді на звернення і запити громадян, діє не як окремий самостійний суб`єкт владних повноважень, а від імені відповідної військової частини.

Саме військова частина НОМЕР_1 є юридичною особою публічного права, веде діловодство, здійснює бухгалтерський облік, забезпечує зберігання документів та є безпосереднім розпорядником інформації, яка запитувалась позивачем.

Отже, належним відповідачем у даному спорі є саме військова частина НОМЕР_1 , а не її командир як посадова особа.

Суд звертає увагу на те, що у відповіді на відзив позивач категорично заперечував проти заміни відповідача або залучення військової частини НОМЕР_1 до участі у справі як співвідповідача.

Відповідно до частини третьої статті 48 Кодексу адміністративного судочинства України заміна неналежного відповідача допускається лише за згодою позивача.

Отже, оскільки спірні правовідносини виникли за участю військової частини НОМЕР_1 як розпорядника інформації, тоді як позов пред`явлено до командира військової частини як посадової особи, суд дійшов висновку про пред`явлення позову до неналежного відповідача.

Крім того, суд враховує, що командир військової частини не є самостійним розпорядником запитуваної інформації у розумінні Закону України «Про доступ до публічної інформації», оскільки діє від імені відповідної військової частини в межах наданих службових повноважень.

При цьому матеріалами справи підтверджується, що станом на час розгляду даної справи полковник ОСОБА_2 звільнений з посади командира військової частини НОМЕР_1 та призначений до іншого місця проходження військової служби, а відтак не є посадовою особою, уповноваженою здійснювати розгляд запитів чи забезпечувати доступ до інформації військової частини НОМЕР_1 .

За таких обставин суд дійшов висновку, що позов пред`явлено до неналежного відповідача, що є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні позову.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з командира військової частини №7042 моральної шкоди у розмірі 66 000,00 грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно зі ст. 16 ЦК України визначає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 5 КАС кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності, прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

З огляду на природу інституту відшкодування моральної шкоди, цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності.

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої суб`єктом владних повноважень, сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17. Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п.52). Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого (п. 56). Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров`я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано.

У розвиток цих положень, у постанові від 27.11.2019 у справі №750/6330/17 Верховний Суд звернув увагу на те, що виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір (п. 51). У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам (п. 53). З огляду на характер правовідносин між людиною і державою (в особі органу державної влади чи органу місцевого самоврядування), з метою забезпечення реального та ефективного захисту прав людини, у справах адміністративного судочинства саме на суб`єкта владних повноважень-відповідача покладається тягар спростування факту заподіяння моральної шкоди та доведення неадекватності (нерозумність, несправедливість) її розміру, визначеного позивачем (п. 54).

Ураховуючи положення статей 72 74, 77 78 КАС України, суд зазначає, що у справах про відшкодування моральної шкоди обов`язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди.

Натомість позивачем не доведено факту спричинення моральної шкоди та причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача та моральної шкоди, оскільки суду не надано жодних доказів завдання їй фізичного болю, душевних страждань або приниження репутації фізичної особи (виписки з історії хвороби, дані медичного обстеження, докази втрати репутації тощо).

При цьому, суд зауважує, що позивач не зазначив у чому саме полягали моральні страждання та завдана моральної шкоди (страждань та приниження), з яких міркувань він виходив зазначаючи саме такий розмір шкоди 66000,00 грн. Доказів на підтвердження існування саме моральних страждань та визначеного позивачем розміру моральної шкоди (відповідного розрахунку моральної шкоди) суду не надано.

Враховуючи відсутність у матеріалах справи доказів на підтвердження заподіяння позивачеві моральних страждань та причинного зв`язку між діями відповідача і отриманням моральної шкоди, суд вважає, що відсутні підстави для задоволення позову в частині позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Приписами ч.1 ст.77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

З огляду на вказане, позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Лисенко В.І.