Рішення від 20 травня 2026 р. у справі №300/1141/26 — Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" травня 2026 р. справа № 300/1141/26

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі судді Кафарського В.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

Адвокат Руда Х.Д., в інтересах ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач), звернулася до суду із адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі – ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідач), в якому просить:

визнати протиправною відмову військової частини НОМЕР_1 у звільненні ОСОБА_1 з військової служби на підставі абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами, у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за матір`ю з числа осіб з інвалідністю II групи;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами, у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за матір`ю з числа осіб з інвалідністю ІІ групи.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач звернувся до командування військової частини НОМЕР_1 про звільнення з військової служби за сімейними обставинами у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за матір`ю з числа осіб з інвалідністю II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи (абзац 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». До заяви було надані засвідчені належним чином документи для підтвердження права на звільнення, проте в результаті розгляду вищезгаданого рапорта та долучених до нього документів військова частина надала відповідь від 06.02.2026 про відмову у звільненні позивача з військової служби. Причиною відмови стало те, що у поданому рапорті та доданих до нього документах, на думку відповідача, не міститься достатніх підстав, передбачених чинним законодавством, для його звільнення з військової служби під час дії воєнного стану, а саме не підтверджено потребу матері у постійному догляді, а також наявний член сім`ї другого ступеня споріднення. Позивач не згідний з позицією відповідача, вважає, що відмова у звільненні його з військової служби є незаконною і протиправною.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09.03.2026 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.

Військовою частиною НОМЕР_1 скеровано суду19.03.2026 через систему «Електронний суд» відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечує щодо задоволення позовних вимог. Зазначено, що підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період та військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, передбачені частиною четвертою статті 26 Закону №2232-ХІІ. При цьому, пунктом першим визначені підстави для звільнення таких військовослужбовців під час дії особливого періоду (крім періоду дії воєнного стану), а пунктом другим – під час воєнного стану. Представник відповідача зазначає, що за результатами опрацювання наданих до рапорту позивача про звільнення документів, військова частина НОМЕР_1 повідомила, що в поданому рапорті та доданих до нього документів не доведена потреба в постійному догляді за матір`ю. Так, наголошено, що відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-ХІІ військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, звільняються з військової служби у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за родичами військового, що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії, позаяк необхідність постійного стороннього догляду підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років. При цьому, наголошено, що обставини щодо необхідності постійного стороннього догляду за особами, які являються інвалідами та старшими 18 років, мають бути підтверджені медичним висновком медико-соціальної експертної комісії. Оскільки мати позивача є особою з інвалідністю, то відповідно до правових висновків Верховного Суду саме до компетенції МСЕК відноситься повноваження щодо видачі висновку про потребу у постійному догляді, а не ЛКК, тому командиром військової частини прийнято рішення про відмову у звільненні ОСОБА_1 з військової служби із підстав зазначених у його рапорті. Так, в долученому до рапорту про звільнення витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи не зазначено про потребу ОСОБА_2 у постійному догляді. Окрім цього, представник відповідача зазначив, що ОСОБА_1 до свого рапорту про звільнення додав акт перевірки сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформації про відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, водночас в інших документах, долучених до рапорту є прямі свідчення наявності у матері позивача ОСОБА_2 інших родичів І-ІІ ступеня споріднення, а саме: онука – ОСОБА_3 . Звенуто увагу, що єдиному документу, наданому позивачем на підтвердження відсутності інших родичів першого або другого ступеня спорідненості, здатних здійснювати постійний догляд за ОСОБА_2 , суперечать інші додані до рапорту документи. При цьому, відповідач, з посиланням на частину 1 статті 264 Сімейного кодексу України, вказує, що ОСОБА_3 в силу закону зобов`язана доглядати за своєю бабою – ОСОБА_2 , якщо остання потребує стороннього постійного догляду, і будь-які угоди не можуть увільняти особу від виконання своїх сімейних обов`язків. Відповідач наголошує, що матеріали справи і додані до рапорту документи не містять жодних доказів того, що онука матері позивача ОСОБА_3 в силу об`єктивних, непереборних, та таких, що не залежать від волі особи обставин позбавлена можливості виконувати свій обов`язок доглядати за бабою. З огляду на викладене, представник відповідача просить відмовити у задоволенні позову (а.с. 60-65).

25.03.2026 судом зареєстровано відповідь на відзив, у якому представник позивача наполягає на задоволенні позовних вимог та зазначає, що повноваженням на видачу висновків про потребу особи у постійному сторонньому догляді наділені як ЛКК закладу охорони здоров`я, так і експертна команда з оцінювання повсякденного функціонування особи. Також вказує, що відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У випадку ж «юридичної наявності» інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об`єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби, тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятою статті 26 Закону №2122-ІХ. На думку представника позивача, зміст частини 1 статті 264 Сімейного кодексу України свідчить про те, що обов`язок внуків і правнуків щодо піклування має загальний характер та полягає, зокрема, у наданні моральної підтримки, допомоги у побуті, спілкуванні тощо, і не є безумовним обов`язком здійснення постійного стороннього догляду. У даному випадку, як стверджує представник позивача, хоча формально існує інший член сім`ї другого ступеня споріднення (онука ОСОБА_2 ), остання надала нотаріально посвідчену заяву, в якій зазначила, що у зв`язку з об`єктивними сімейними обставинами не має можливості здійснювати постійний догляд за бабою та відмовляється від його здійснення (а.с. 69-71).

Суд, розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження, дослідивши в сукупності письмові докази, наявні в матеріалах справи, встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачем, ОСОБА_1 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді механіка-радіотелефоніста відділення зв`язку НОМЕР_2 батальйону розмінування.

23.01.2026 ОСОБА_1 звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 з рапортом, зареєстрованим відповідачем за №8/625 від 02.02.2026 про звільнення його з військової служби на підставі абз. 12 п. 3 ч. 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», а саме у зв`язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи (зв. ст. а.с. 38 – а.с. 39).

До рапорту позивач долучив:

1) Нотаріально завірену копію паспорта ОСОБА_1 , серія СС №082677 (а.с. 13-15);

2) Нотаріально завірену копію ідентифікаційного коду ОСОБА_1 (а.с. 16);

3) Завірену закладом охорони здоров`я копію витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №255/25/611/В (а.с. 30-31);

4) Завірену закладом охорони здоров`я копію рекомендацій, які є частиною індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю №255/25/611/1 (а.с. 32-33);

5) Нотаріально завірену копію висновку №306 від 16.04.2025 закладу охорони здоров`я про стан здоров`я ОСОБА_2 (а.с. 21);

6) Нотаріально завірену копію висновку №306 від 16.05.2025 лікарсько- консультативної комісії щодо потреби в догляді щодо ОСОБА_2 (а.с. 22);

7) Нотаріально завірену копію паспорта ОСОБА_2 , серія НОМЕР_3 (а.с. 17-19);

8) Нотаріально завірену копію ідентифікаційного коду ГачевськоїЛ.І. (а.с. 20);

9) Повний витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження ОСОБА_2 №00055544468 (а.с. 23-25);

10) Повний витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження ОСОБА_1 №00055584040 (а.с. 26-27);

11) Повний витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб ОСОБА_1 №00055584424 (а.с. 28-29);

12) Повний витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб ОСОБА_2 №00055584891 (зв. ст. а.с. 45 – а.с. 46);

13) Нотаріально завірену копію свідоцтва про смерть серія НОМЕР_4 ОСОБА_4 (а.с. 34);

14) Нотаріально завірену копію свідоцтва про народження ОСОБА_5 , серія НОМЕР_5 (а.с. 35);

15) Нотаріально завірену копію свідоцтва про народження ОСОБА_2 , серія НОМЕР_6 (а.с. 36);

16) Нотаріально завірену копію свідоцтва про смерть ОСОБА_6 , серія НОМЕР_7 (а.с. 37);

17) Відомості про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб №12/3250 від 29.10.2025 (а.с. 38);

18) Нотаріально завірену копію свідоцтва про розірвання шлюбу між ОСОБА_7 та ОСОБА_4 , серія НОМЕР_8 (а.с. 40);

19) Акт перевірки сімейного стану військовослужбовця №44 від 01.01.2026 (а.с. 41-42);

20) Нотаріально завірену заяву ОСОБА_3 №85 від 21.01.2026 (зв. ст. а.с. 42);

21) Нотаріально завірену копію паспорта ОСОБА_3 №011557161 (а.с. 43);

22) Нотаріально завірену копію свідоцтва про народження ОСОБА_5 , серії НОМЕР_9 (зв. ст. а.с. 43);

23) Нотаріально завірену копію свідоцтва про шлюб ОСОБА_5 та ОСОБА_8 , серія НОМЕР_10 (а.с. 44);

24) Витяг з реєстру територіальної громади ОСОБА_3 №2026/000952476 від 20.01.2026 (а.с. 45).

За результатами розгляду рапорту позивача, відповідач надав відповідь від 06.02.2026 №1838/1.4-116, згідно з якою рапорт ОСОБА_1 залишено без задоволення у зв`язку із тим, що у поданому рапорті та доданих документах не міститься достатніх підстав, передбачених чинним законодавством для звільнення з військової служби під час дії військового стану, а саме: не вказано потребу ОСОБА_2 в постійному догляді, а також у доданих документах наявна інформація про наявність у ОСОБА_2 челена сім`ї ІІ ступеня споріднення – онуки ОСОБА_3 (а.с. 10-12).

Позивач вважає таке рішення відповідача та відмову у звільненні із військової служби за сімейними обставинами протиправним та таким, що порушує його права, а тому його представник звернулася до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.

Згідно з частинами 1-2 статті 17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Відповідно до статті 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначені Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 за №2232-XII (надалі – Закон №2232-XII).

Статтею 1 Закону №2232-XII визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

За змістом частини 2 статті 1 Закону №2232-XII, військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності (частина 1 статті 2 Закону №2232-XII).

Частиною 2 статті 2 Закону України №2232-ХІІ передбачено, що проходження військової служби здійснюється: громадянами України – у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства – у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту та Національної гвардії України.

Виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (частина 14 статті 2 Закону №2232-XII).

Суд звертає увагу, що у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України від 24.02.2022 №64/202, затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який в подальшому було продовжено та наразі триває.

Таким чином, на дату ухвалення рішення у цій справі в Україні діє воєнний стан, правовий режим якого визначається Законом України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 №389-VIII.

Крім цього, відповідно до пункту 2 вже згаданого вище Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» військовому командуванню (зокрема, Державні прикордонній службі України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування доручено запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

Згідно із статтею 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 №389-VIII (в редакції станом на час виникнення спірних відносин, надалі – Закон №389-VIII), воєнний стан – це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Пунктом 2 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (далі – Положення №1153/2008, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що громадяни проходять військову службу у Збройних Силах України (далі – військова служба) в добровільному порядку або за призовом.

За приписами пункту 5 Положення №1153/2008 громадяни, які проходять військову службу, є військовослужбовцями Збройних Сил України (далі – військовослужбовці). Статус військовослужбовця підтверджується документом, що посвідчує особу. Форма та порядок його видачі встановлюються Міністерством оборони України.

Згідно з пунктами 6, 7 Положення №1153/2008 початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу». Військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.

Так, правові підстави звільнення під час воєнного стану військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період врегульовано пунктом 2 частини четвертої статті 26 Законом №2232-ХІІ.

Зокрема, підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-ХІІ передбачено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

В свою чергу, відповідно до абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону №2232-ХІІ, яка визначає підстави звільнення з військової служби, військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин під час дії воєнного стану, зокрема у зв`язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Зі змісту вказаної норми Закону №2232-XII висновується, що для звільнення з військової служби у випадку необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, достатньою є наявність однієї з таких умов:

- відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи;

- інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Таким чином, «відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи» означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У випадку ж «юридичної наявності» інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об`єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби, тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятою статті 26 Закону №2122-IX.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 07.05.2025 у справі №420/30227/24.

Механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначено Інструкцією про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженою наказом Міністра оборони України 10.04.2009 №170 (далі - інструкція №170).

Відповідно до п. 12.11 розділу XII інструкції №170, перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зазначено у додатку 19 до Інструкції.

Пунктом 5 додатку 19 до інструкції №170 визначено, що при поданні до звільнення з військової служби за підставами через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», подаються: копія аркуша бесіди; копія рапорту військовослужбовця; копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років); документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин, а саме: у разі наявності дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи, за умови, що такі особи з інвалідністю не мають інших працездатних осіб, зобов`язаних відповідно до закону їх утримувати:

документ, що підтверджує родинні зв`язки (копія свідоцтва про шлюб, копія свідоцтва про народження особи або дружини (чоловіка));

один із документів, що підтверджує інвалідність дружини (чоловіка) батьків особи чи її дружини (чоловіка): довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженою МОЗ, або копія посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або копія пенсійного посвідчення чи копія посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», «;Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою, затвердженою Мінсоцполітики;

документи, що підтверджують відсутність інших працездатних осіб, зобов`язаних відповідно до закону їх утримувати (копія свідоцтва про розірвання шлюбу батьків, копія свідоцтва про смерть одного з батьків або копія рішення суду про визнання одного з батьків безвісно відсутнім або оголошення померлим, або копія рішення суду про позбавлення одного з батьків батьківських прав, або копія вироку суду, за яким особа відбуває покарання в місцях позбавлення волі, або документи, які підтверджують, що особа самостійно виховувала та утримувала дитину (копія рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини або витяг із Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України) та акт обстеження сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформація про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Таким чином, законодавцем визначено вичерпний перелік документів, які підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин для звільнення з військової служби у період військового стану військовослужбовця, який має одного із своїх батьків із числа осіб з інвалідністю I чи II групи.

Надаючи оцінку доводам представника позивача, що надані разом із рапортом про звільнення з військової служби документи підтверджують його право на звільнення, суд зазначає наступне.

Так, судом встановлено, що позивач виявив своє небажання продовжувати проходити військову службу, у зв`язку з чим у січні 2026 року звернувся з рапортом до відповідача про звільнення з військової служби. Правовою підставою вказав п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону №2232-ХІІ, тобто у зв`язку з необхідністю догляду за матір`ю, яка є особою з інвалідністю ІI групи і потребує постійного стороннього догляду (зв. ст. а.с. 38 – а.с. 39).

При цьому, до рапорта позивачем долучено завірені закладом охорони здоров`я копії витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №255/25/611/В (а.с. 30-31) та рекомендацій, які є частиною індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю №255/25/611/1 (а.с. 32-33), а також копії висновку №306 від 16.04.2025 закладу охорони здоров`я про стан здоров`я ОСОБА_2 (а.с. 21) та висновку №306 від 16.05.2025 лікарсько- консультативної комісії щодо потреби в догляді щодо ОСОБА_2 (а.с. 22).

Досліджуючи вказані документи, суд відхиляє доводи відповідача про те, що обставини щодо необхідності постійного стороннього догляду за особами, які являються інвалідами та старшими 18 років, можуть бути підтверджені тільки медичним висновком медико-соціальної експертної комісії.

Так, відповідно до наказу Міністерства оборони України від 23.07.2024 №495 «Про затвердження Змін до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України», визначено перелік документів, що подаються у разі наявності сімейних обставин або інших поважних причин, передбачених, зокрема, пунктом 26 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Згідно з вказаною нормою, у разі необхідності здійснення постійного догляду за одним із батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I або II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду, подаються, зокрема, такі документи: висновок медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я про потребу в постійному догляді.

Використане у нормі формулювання «чи» свідчить про альтернативний характер переліку суб`єктів, уповноважених на надання відповідного висновку, та означає можливість підтвердження потреби у постійному догляді як висновком МСЕК, так і висновком ЛКК закладу охорони здоров`я. Зазначена конструкція не встановлює імперативної виключності будь-якого з таких суб`єктів.

Отже, повноваженням на видачу висновків про потребу особи у постійному сторонньому догляді наділені як ЛКК закладу охорони здоров`я, так і експертна команда з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Більше того, суд звертає увагу, що під час дії воєнного стану статтю 26 Закону №2232-ХІІ було змінено, зокрема Законом України №2169-ІХ від 01.04.2022, яким прямо передбачено, що необхідність здійснення постійного стороннього догляду може підтверджуватися як висновком медико-соціальної експертної комісії, так і лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

В той же час, судом встановлено, що в даному випадку долучені позивачем документи містять між собою суперечності, а тому повинні братись до уваги у сукупності. При цьому, суд звертає увагу на дату видачі документів, зокрема висновку ЛКК №306 – 16.05.2025, а рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №255/25/611/В – 29.10.2025, тобто рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи є «більш актуальним». При цьому, у вказаному рішенні відсутній висновок про потребу матері позивача у постійному сторонньому догляді (а.с. 30-33).

При цьому, як уже зазначено вище, подаючи рапорт про звільнення за підставою, передбаченою підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» також слід довести необхідність здійснення постійного догляду, зокрема, за матір`ю, яка є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Тобто, в даному випадку спірним є факт достатнього підтвердження позивачем відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення його матері ОСОБА_2 або у випадку наявності таких членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, чи вони самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

При цьому, визначення інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення у Законі №2232-XII відсутнє.

З цього приводу слід зазначити, що відповідно до ч. 6 ст. 7 КАС України, у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Аналогія закону та аналогія права не застосовується для визначення підстав, меж повноважень та способу дій органів державної влади та місцевого самоврядування.

Водночас, при повній або частковій відсутності норм, які регулюють певні суспільні відносини, можливо застосувати аналогію закону, тобто, вирішення справи або окремого юридичного питання на основі правової норми, розрахованої на схожі випадки.

Підпунктом 14.1.263 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України визначено, що членами сім`ї фізичної особи першого ступеня споріднення для цілей розділу IV цього Кодексу вважаються її батьки, її чоловік або дружина, діти такої фізичної особи, у тому числі усиновлені.

Членами сім`ї фізичної особи другого ступеня споріднення для цілей розділу IV цього Кодексу вважаються її рідні брати та сестри, її баба та дід з боку матері і з боку батька, онуки.

Щодо членів сім`ї, то законодавством не передбачено вичерпного переліку членів сім`ї, а лише визначені критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями віднесення до кола членів однієї сім`ї є: спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважним причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки осіб, які об`єдналися для спільного проживання.

Аналогічний правовий висновок висловив Верховний Суд в постанові від 31.03.2020 у справі №205/4245/17, від 23.04.2020 у справі №686/8440/16-ц.

Статтею 51 Конституції України визначено, що батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов`язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.

Статтею 202 Сімейного кодексу України визначено, що повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги. Якщо мати, батько були позбавлені батьківських прав і ці права не були поновлені, обов`язок утримувати матір, батька у дочки, сина, щодо яких вони були позбавлені батьківських прав, не виникає.

Згідно зі ст. 203 Сімейного кодексу України, дочка, син крім сплати аліментів зобов`язані брати участь у додаткових витратах на батьків, викликаних тяжкою хворобою, інвалідністю або немічністю.

Сімейним кодексом України також встановлено: обов`язок внуків, правнуків утримувати бабу, діда, прабабу, прадіда (ст. 266); обов`язок по утриманню братів та сестер (ст. 267).

Суд зазначає, що згідно з доданими до рапорту документами, зокрема з акту перевірки сімейного стану військовослужбовця №44 від 01.01.2026 вбачається, що в ОСОБА_2 наявні родичі першого ступеня споріднення – син ОСОБА_1 , а також другого ступеня споріднення – внучка ОСОБА_5 (а.с. 41-42).

Таким чином, суд констатує, що у матері позивача, крім самого позивача, є інші особи другого ступеня споріднення, що й не заперечується стороною позивача.

Стосовно внучки ОСОБА_5 (після одруження – ОСОБА_3 ), то суд зазначає, що матеріалами справи підтверджено, що остання на момент подання спірного рапорту позивачем досягла повноліття.

Суд звертає увагу, що системний аналіз пп. «г» п. 2 ч. 4 та п. 3 ч. 3 ст. 26 Закону №2232-XII свідчить про те, що для звільнення військовослужбовця у випадку наявності члена сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи (особи, за яким бажає здійснювати догляд військовослужбовець), такі члени сім`ї самі мають потребувати постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Тобто, Законом чітко визначено, що якщо члени першого чи другого ступеня споріднення в наявності, то вони не можуть доглядати хворих осіб, тільки якщо самі потребують догляду згідно висновків МСЕК чи ЛКК.

Разом з тим, надані позивачем документи не містять висновку про те, що ОСОБА_3 потребує постійного догляду. Обставини встановлення ОСОБА_3 потреби в постійному догляді за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або наявності об`єктивних причин, які б унеможливлювали здійснення постійного догляду за бабою, судом не встановлені.

Враховуючи наведене вище, суд дійшов висновку про наявність у ОСОБА_2 інших близьких родичів та членів сім`ї, які можуть здійснювати за нею постійний догляд як особою з інвалідністю ІI групи, зокрема онука.

Верховний Суд у постанові від 27.02.2025 року у справі №380/16966/24 наголошує, що застосування абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-XII, яка регламентує можливість звільнення військовослужбовця з військової служби через необхідність постійного догляду за одним із батьків, можливе з урахуванням конкретних обставин справи за наявності сукупності таких умов:

1) доведена необхідність постійного догляду за одним із батьків, який є особою з інвалідністю I або II групи;

2) об`єктивна неможливість іншого члена сім`ї (першого або другого ступеня споріднення) здійснювати догляд через вагомі причини, зокрема проходження військової служби (відсутність іншої особи, спроможної реально забезпечити необхідний догляд в ситуації, що склалася), до того ж який не виявив бажання здійснювати такий догляд.

Враховуючи наведене, суд відхиляє посилання представника позивача на заяву від 21.01.2026, засвідчену нотаріусом, про те, що ОСОБА_3 у зв`язку з об`єктивними сімейними обставинами не має можливості здійснювати постійний догляд за бабою та відмовляється від його здійснення, оскільки така заява не є належним підтвердженням неможливості внучки здійснювати догляд за ОСОБА_2 .

Так, в даному випадку нотаріус засвідчив тільки справжність підпису ОСОБА_3 , а не факт об`єктивної неможливості її здійснювати догляд за бабою чи бути доглядальником.

Окрім цього, об`єктивних сімейних обставин/причин неможливості здійснювати догляд за ОСОБА_2 представником позивача не доведено. Ба більше, таких не тільки не підтверджено, а й не зазначено, які саме це можуть бути обставини.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивачем документально не підтверджено відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення у ОСОБА_2 або що інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Проаналізувавши наведе вище в сукупності в контексті встановлених обставин у справі, суд дійшов висновку, що законні підстави для звільнення позивача з військової служби на підставі поданого рапорту та долучених до нього документів є відсутніми, а дії та рішення відповідача узгоджуються з вимогами чинного законодавства.

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що відповідач дійшов правильного висновку про відсутність у позивача підстав для звільнення з військової служби відповідно до абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Підсумовуючи наведене вище, суд дійшов висновку, що відповідач діяв в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами України, відтак підстави для задоволення позову відсутні.

Решта доводів учасників справи на спірні правовідносини не впливають та висновків суду по суті спору не змінюють.

У своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово зазначав, що рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

Разом з цим, згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (пункт 1); обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) (пункт 3); безсторонньо (пункт 4); добросовісно (пункт 5); з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації (пункт 7); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) (пункт 8); своєчасно, тобто протягом розумного строку (пункт 10).

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

За змістом частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що у спірному випадку відповідач діяв на підставі закону, із урахуванням усіх обставин, які мають значення для вірного вирішення порушеного позивачем питання, у зв`язку із чим позовні вимоги не підлягають до задоволення.

Враховуючи відмову у задоволенні позовних вимог, питання про розподіл судових витрат відповідно до статті 139 КАС України судом не вирішується.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_11 , АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_12 , АДРЕСА_2 ) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії – відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Представнику позивача та відповідачу рішення надіслати через підсистему «Електронний суд».

Перебіг процесуальних строків, початок яких пов`язується з моментом вручення процесуального документа учаснику судового процесу в електронній формі, починається з наступного дня після доставлення документів до Електронного кабінету в розділ «Мої справи».

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя /підпис/ Кафарський В.В.