Рішення від 20 травня 2026 р. у справі №521/1789/26 — Хаджибейський районний суд міста Одеси

Справа № 521/1789/26

Номер провадження № 2/521/3364/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(ЗАОЧНЕ)

21 травня 2026 року м. Одеса

Хаджибейський районний суд міста Одеси у складі:

головуючого судді: Шевчук Н.О.,

секретаря судового засідання: Жекової А.О.

за участю учасників, представників учасників справи:

від ОСОБА_1 – не з`явився;

від ОСОБА_2 – не з`явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) про стягнення грошових коштів

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог позовної заяви.

У лютому 2026 року представник ОСОБА_1 – адвокат Паламарчук Олександр Сергійович звернувся до Хаджибейського районного суду міста Одеси з позовом до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів, у якому представник позивача просить суд: стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики у розмірі 264 318 грн. 60 коп., з яких: 228 668 грн. сума основного боргу, 35 650 грн. 60 коп. залишок не сплачених 5% щомісяця від простроченої суми позики; вирішити питання про розподіл судових витрат.

Обґрунтовуючи позовні вимоги представник позивача вказав, що 31.07.2024 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, терміном дії до 01.05.2025 року, за умовами якого ОСОБА_2 отримав позику у розмірі 228 668 грн. від ОСОБА_1 та, відповідно, до договору за користування позикою ОСОБА_2 зобов`язався сплачувати ОСОБА_1 відсотки, виходячи зі ставки 5% від суми боргу щомісячно.

Представник позивача зауважив, що передача грошових коштів у позику була оформлена розпискою та підписана відповідачем в присутності свідків.

В подальшому, як зазначено позивачем, на виконання умов договору позики, відповідачем частково були сплачені відсотки за користування коштами в розмірі 67 250 грн., про що на зворотній стороні розписки зроблено відповідні записи.

Проте, як вказано позивачем, всіх грошових зобов`язань станом на день подання позову, відповідачем виконано не було, з огляду на що, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

Рух справи; вирішення судом клопотань, поданих сторонами, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Після надходження позовної заяви, головуючого суддю визначено автоматизованою системою документообігу суду, відповідно до ст. 14, 33 ЦПК України.

Ухвалою Хаджибейського районного суду міста Одеси від 10.02.2026 року у справі №521/1789/26 було відкрито провадження в порядку загального позовного провадження, призначено дату підготовчого судового засідання.

Від відповідача відзив на позовну заяву не надійшов, що відповідно до вимог цивільного процесуального законодавства не є перешкодою для розгляду справи за наявними у ній матеріалами.

Ухвалою Хаджибейського районного суду міста Одеси від 01.04.2026 року у справі №521/1789/26 закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду по суті позовних вимог.

Позивач та його представник у судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином та своєчасно.

Відповідач ОСОБА_2 повторно не з`явився в судове засідання без поважних причин. Про час та місце розгляду справи відповідач був сповіщений належним чином, що підтверджується відповідними поштовими повідомленнями наявними у матеріалах справи (відповідно до положень ч. 11 ст. 128 ЦПК), які направлялися на адресу відповідача, з огляду на що, суд приходить до переконання про можливість розглянути справу за відсутності відповідача, згідно вимог ч. 3 ст. 223, ч. 1 ст. 280 ЦПК та ухвалити заочне рішення.

Згідно ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти вирішення справи в заочному порядку.

Згідно до п. п. 6, 7 ч. 2 ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки та виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Крім того, ухвала суду про відкриття провадження у даній справі розмішена в Єдиному державному реєстрі судових рішень та на сайті Хаджибейського районного суду міста Одеси, тобто ухвала суду є доступною для ознайомлення та загальновідомою.

Згідно із ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Отже, у зв`язку із тим, що судом створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторін, явка учасників судового процесу ухвалою суду не визнана обов`язковою, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності учасників справи.

Отже, суд, у зв`язку з ненаданням відповідачем відзиву на позов, за відсутності заперечень представника позивача, ухвалив слухати справу у відсутності відповідача, згідно ст. 280-281 ЦПК України, при заочному розгляді на підставі наявних у справі доказів.

Згідно приписів ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, надавши оцінку наявним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу окремо шляхом їх всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження, суд зазначає про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за договором позики у повному обсязі, враховуючи таке.

Фактичні обставини, встановлені судом.

Судом встановлено, що 31.07.2024 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 228668 грн. зі сплатою 5 % щомісячно, які зобов`язався повернути останньому до 01.05.2025 року, що підтверджується наявною у матеріалах справи розпискою, власноруч підписаною ОСОБА_2 .

Грошові кошти були надані позикодавцем позичальнику при свідках.

Згідно розписки про отримання грошових коштів від 31.07.2024 року, на зворотній стороні зазначено, що позивач отримав від ОСОБА_2 відсотки: 13 вересня 2024 року - 10800 гривень; 04 червня 2025 року - 11450 гривень; 18 липня 2025 року - 20000 гривень; 25 липня 2025 року - 10000 гривень; 08 серпня 2025 року - 15000 гривень, а всього 67 250 гривень.

Окрім наведеного, у матеріалах справи наявні скріншоти переписки в месенджері, одним із осіб яких визначено як ОСОБА_3 .

Також у матеріалах справи наявні медичні документи щодо медичного обстеження ОСОБА_1 , який страждає на тяжку хворобу.

Інших письмових доказів стосовно спірних правовідносин, які виникли між сторонами, зокрема доказів повернення позичальником суми боргу, матеріали справи не містять.

Предметом спору у даній справі є встановлення обставин на підтвердження або спростування підстав для стягнення з відповідача на користь позивача суми заборгованості за розпискою.

Мотиви, з яких виходить суд та застосовані норми права.

В силу ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до вимог ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені та повинен вичинятися у формі, встановленій законом (ст.203 ЦК України). Закон встановлює для подібного виду правочину письмову форму його вчинення (ст.208 ЦК України) та вважає його вчиненим у письмовій формі, якщо зміст його зафіксований у одному або кільках документах, листах та підписаний стороною, сторонами (ст. 207 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 545 ЦК України визначено, що прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

Отже, суд зазначає, що наявність оригінала боргової розписки у позивача, кредитора свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане.

Зазначений висновок узгоджується із висновками, викладеними Верховним Судом у постанові від 31.10.2018 року №707/2606/16-ц.

Договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (п.2 ч.1 ст. 1046 ЦК України).

Ця особливість реальних договорів зазначена в ч.2 ст. 640 ЦК України, за якою, якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Договір позики є укладеним з моменту передачі грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця.

Згідно зі ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до вимог ст. 545 ЦК України прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.

Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.

Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку.

Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 року у справі № 464/3790/16-ц суд касаційної інстанції вказав, що досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди мають виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

У разі пред`явлення позову про стягнення боргу за позикою кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов`язання. Для цього з метою правильного застосування ст. 1046, 1047 ЦК України суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 18.09.2013 року у справі № 6-63цс13, від 02.07.2014 року у справі № 6-79цс14, від 13.12.2017 року у справі № 6-996цс17, від 25.03.2020 року у справі № 569/1646/14-ц, від 14.04.2020 року у справі № 628/3909/15, від 21.07.2021 року у справі № 758/2418/17.

За своїми правовими характеристиками договір позики є реальною, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана в оригіналі розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання (постанова Верховного Суду від 08 грудня 2021 року у справі № 200/1897/15-ц).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі № 2-383/2010 викладено правовий висновок, що ст. 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

У ст. 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23.01.2019 року у справі № 355/385/17).

Суд зазначає що договір позики сам по собі є одностороннім, оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона позикодавець, стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги. Також такий правочин може бути відплатним або безвідплатним.

У постанові Верховного Суду України від 18.09.2013 року у справі № 6-63цс13 та від 31.01.2024 року у справі №753/14634/22 зазначено, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

У постанові від 13.07.2022 року у справі № 363/1834/17 (провадження № 14-53цс21) та від 11.09.2024 у справі № 500/5194/16-ц Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що грошовою одиницею України є гривня (ч. 1 ст. 99 Конституції України). Але Основний Закон не встановлює заборони використання в Україні грошових одиниць іноземних держав. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (ч. 2 ст. 192 ЦК України). Тобто гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на території України за номінальною вартістю (ч. 1 ст. 192 ЦК України), тоді як обіг іноземної валюти регламентований законами України.

Статтями 6 і 627 ЦК України передбачено свободу договору, що полягає в тому, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Необхідно зазначити, що свобода договору передбачає не лише право сторін вільно виявляти волю на вступ у договірні відносини, але включає також можливість визначати зміст договору, у тому числі і визначати способи забезпечення договірних зобов`язань та гарантії прав сторін. Саме така свобода обмежується рамками чинних нормативних актів, звичаїв ділового обороту, а дії сторін повинні відповідати вимогам розумності, добросовісності та справедливості.

Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб`єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначати умови такого договору. Однак під час укладання договору, визначаючи його умови, сторони повинні дотримуватись нормативно-правових актів.

У Цивільному законодавстві України законодавцем передбачено, що при укладенні правочинів сторони можуть визначати зміст договору на основі: - вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; - примірного договору, рекомендованого органом управління суб`єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; - типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; - договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб`єктів, коли ці суб`єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту. Тобто Господарський кодекс України також передбачає широку свободу сторін при укладенні господарських договорів, з урахуванням того, що суб`єкти господарювання є рівними за своїм правовим статусом.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України). При цьому, законодавець передбачив, що спрямування сторін договору має презюмувати безперечне виконання договірних зобов`язань.

У даному разі, судом встановлено, що між сторонами виникли правовідносини у сфері надання позики.

Так, на підтвердження наявних боргових зобов`язань судом встановлено, що 31.07.2024 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 кошти у розмірі 228668 грн., які зобов`язався повернути останньому до 01.05.2025 року зі сплатою 5% щомісячно, що підтверджується наявною у матеріалах справи розпискою, проте повернення позивачу позичених коштів у визначені та погоджені сторонами строки не здійснив, прострочив сплату відсотків за користування позиченими коштами.

Суд зазначає, що підписана ОСОБА_2 розписка підтверджує як факт укладення договору позики та зміст умов цього договору, так і факт отримання боржником від позикодавця грошової суми та обов`язок її повернути, а тому, зважаючи на досліджені в судом обставини справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги потребують задоволення, оскільки позивачем належними та допустимими доказами підтверджено і факт надання коштів у позику, і факт їх неповернення відповідачем.

Щодо нарахованих позивачем відсотків, суд зазначає про таке.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч.2 ст. 625 ЦК України).

За погоджених між сторонами умов договору позики, позивач на підставі положень ч. 2 ст. 625 ЦК України має право нараховувати відповідачу 5% від суми боргу, які в сукупності складають 35 650 грн. 60 коп.

При цьому, як встановлено судом, відповідач частково здійснював на користь позивача виплату відсотків за користування позиченими коштами, чим фактично визнавав наявність між позикодавцем та позичальником правовідносин.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 ЦПК України.

Згідно ч.1-2 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів та показанням свідків.

У відповідності до ст. 88 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

З огляду на положення ч. 1 ст. 1046, ч. 1 ст. 1049 ЦК України, які по суті визначають, що належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строк, розмірі та в тій самій валюті, яка визначена договором позики, суд виснує про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 знаходять своє підтвердження під час розгляду справи, з огляду на що, його позовні вимоги до ОСОБА_2 потребують задоволення у повному обсязі. Відповідачем, в той же час, викладеного вище належними та допустимими доказами не спростовано.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, у тому числі, питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

Відповідно до ч. 1, 6 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Судом встановлено, що позивач є особою з інвалідністю 2 групи, про що свідчить наявна у матеріалах справи копія пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 від 12.08.2014 року, з огляду на що та відповідно до ч.9 ст.5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору.

Відтак, у даному разі з відповідача на користь держави слід стягнути судовий збір у розмірі 2643 грн. 20 коп.

Керуючись ст.1-18, 76-81, 141, 259, 263-268, 280-283, 352, 354, 355 ЦПК України, Хаджибейський районний суд міста Одеси

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) про стягнення грошових коштів за договором позики від 31.04.2024 року - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) заборгованість у розмірі 264 318 грн. 60 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь Держави судовий збір у розмірі 2643 грн. 20 коп.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного тексту заочного рішення суду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено та підписано 21.05.2026 року.

Повні відомості про учасників справи згідно із п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ).

Відповідач: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ).

Суддя Н.О. Шевчук