Постанова від 04 травня 2026 р. у справі №643/21173/21 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

Іменем України

05 травня 2026 року

м. Харків

справа № 643/21173/21

провадження № 22-ц/818/606/26

Харківський апеляційний суд у складі:

Головуючого: Маміної О.В.

суддів: Тичкової О.Ю., Пилипчук Н.П.

за участю секретаря: Шнайдер Д.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Харківській області, Харківської обласної прокуратури, Територіального управління Державного бюро розслідувань у м. Полтаві Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони східного регіону, Держави України в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями посадових осіб органу досудового розслідування, прокуратури і суду за час перебування під слідством у кримінальному провадженні №12020220540002077 від 01.11.2020 за ч. 1 ст. 115 КК України, -

за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , Харківської обласної прокуратури, Територіального управління Державного бюро розслідувань у м. Полтаві та Головного управління Національної поліції в Харківській області на рішення Салтівського районного суду м. Харкова від 09 липня 2025 року, постановлене суддею Мельниковою І.Д.

в с т а н о в и в :

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, в якому просив с тягнути з Державного бюджету України на його користь в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства, прокуратури і суду, грошові кошти в сумі 10 000 000,00 грн., стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 усі понесені судові витрати, які будуть надані у відповідності до ч. 8 ст. 141 ЦПК України.

Рішенням Салтівського районного суду м. Харкова від 09 липня 2025 року позов задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 , в рахунок відшкодування моральної шкоди грошові кошти в сумі 200 000 грн. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 , витрати на правничу допомогу в розмірі 27 000 грн. та витрати за проведення судової психологічної експертизи в розмірі 23 898 грн. Судові витрати стосовно судового збору компенсувати за рахунок держави. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Посилається на незаконність та необґрунтованість судового рішення, а також порушення норм матеріального та процесуального права. Вказує, що відсутність вироку, тривале розслідування, а також продовження обмежень (майнових і психологічних) завдають мені моральних страждань у формі постійного стресу, очікування, невизначеності та обмеження у правах. Ці обставини не були належно враховані судом. 29.01.2021, 26.02.2021, 22.03.2021, 23.03.2021, 29.04.2021, 14.06.2021 та 27.07.2021 низкою ухвал було продовжено як строки досудового розслідування, так і тримання під вартою і домашній арешт. Таким чином, з 01.11.2020 по 13.09.2021 (317 днів) я перебував під слідством за обвинуваченням у вбивстві, яке виявилося безпідставним. Обтяжливі наслідки, включаючи арешт майна, тривають і досі.

Харківська обласна прокуратура в своїй апеляційній скарзі просить рішення скасувати та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Апеляційна скарга вмотивована тим, що рішення є необґрунтованим, прийнятим з неправильним застосуванням норм матеріального права ч. 4 ст. 1176 ЦК України, Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та порушенням норм процесуального права ст. ст. 197, 200, 257, 263-264 ЦПК України. ОСОБА_1 самостійно сприяв його незаконному притягненню до кримінальної відповідальності, шляхом самообмови під час досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12020220540002077 від 01.11.2020, чим перешкоджав з`ясуванню істини, що власне і зумовило вручення йому повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України. Так, під час досудового розслідування кримінального провадження № 12020220540002077 за ч. 1 ст. 115 КК України, ОСОБА_1 з метою уникнення максимального покарання, сподіваючись на допомогу співробітника ГУ СБУ у Донецькій та Луганській областях ОСОБА_2 та намагаючись вивести останнього з підозри, взяв вину виключно на себе, покази надавав не повні та суперечні, що вплинуло на терміни проведення досудового розслідування та виникнення необхідності у призначенні та проведенні великої кількості експертиз.

Не погодившись із рішенням Територіальне управління Державного бюро розслідувань подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Апеляційна скарга вмотивована тим, що частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 в розмірі 200 000 грн, суд не звернув уваги, що такий розмір є значно більшим ніж гарантований законом мінімальний розмір компенсації за відповідний період перебування позивача під слідством та судом, суд першої інстанції виходив з того, що за час перебування позивача під слідством з 01.11.2020 по 13.09.2021 останній зазнав фізичних і моральних страждань, характер та обсяг яких, а також тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми підлягають компенсації у вигляді відшкодування моральної шкоди. Судом першої інстанції обставин, які вказують на самообмову ОСОБА_1 під час досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12020220540002077 від 01.11.2020, що виключає правові підстави для відшкодування моральної шкоди позивачу.

Головне управління Національної поліції в Харківській області, в своїй апеляційній скарзі просить рішення скасувати та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Апеляційна скарга вмотивована тим, що при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди суд повинен встановити розмір шкоди. Отже, всупереч нормам ст.ст. 10, 11, 89, 263 ЦПК України, судом не були встановлені конкретні обставини справи, які дозволяють, з огляду на вищевказані норми матеріального права, стягнути моральну шкоду на користь позивача у більшому розмірі, а саме у сумі 200 000, 00 грн. Визначений судом першої інстанції розмір моральної шкоди не відповідає принципам справедливості, добросовісності та розумності, п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України, ст. 23 ЦК України, майнова компенсація потерпілій особі має бути пропорційною завданій шкоді, яка у даному випадку має мінімально можливий в таких випадках розмір.

ОСОБА_1 подав заперечення на апеляційну скаргу Територіального управління Державного бюро розслідувань.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст.367ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, з огляду на таке.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 перебував під слідством з 01.11.2020 по 13.09.2021, характер і обсяг фізичних і моральних страждань, яких зазнав ОСОБА_1 , тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, суд приходить до висновку про те, що за час перебування під слідством 10 місяців та 13 днів, відшкодування моральної шкоди проводиться з розміру не менше мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць, але цей розмір не є граничним, тому позовні вимоги підлягають частковому задоволенню в розмірі 200 000 грн.

Такі висновки суду першої інстанції не відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Судовим розглядом встановлено, що 01.11.2020 ОСОБА_1 затримано в порядку ст. 208 КПК України та 02.11.2020р повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.

Ухвалою Комінтернівського районного суду у справі №641/8626/20 задоволено клопотання старшого слідчого СВ Слобідського ВП ГУНІ в Харківській області, погодженого прокурором Слобідського відділу Харківської місцевої прокуратури №5 у кримінальному провадженні №12020220540002077 від 01.11.2020р. та застосовано до ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в ДУ «Харківській слідчий ізолятор», строком на 60 діб, який неодноразову продовжувався. 01.07.2021 ухвалою Харківського апеляційного суду у справі №641/8626/20 ухвалу Комінтернівського районного суду м. Харкова від 14.06.2021 скасовано та постановлено нову, якою відмовлено у задоволенні клопотання слідчого та застосовано до ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту строком до 01 серпня 2021 року включно, який в подальшому було продовжено до 24.09.2021. 13.09.2021р. постановою прокурора Слобідської окружної прокуратури м. Харкова кримінальне провадження №12020220540002077 від 01.11.2020 стосовно підозрюваного ОСОБА_1 закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України, у зв`язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення. Припинено дію ухвали Комінтернівського районного суду м. Харкова від 27.07.2021 у справі №641/8626/20 про продовження запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 08.02.2021 року у справі №643/16854/20 шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було розірвано.

Згідно податкової декларації позивач працював як ФОП та отримував дохід.

Згідно інформації наданої ДОП СДОП ВП ХРУП №2 ГУ НП в Харківській області В. Ларіоновим від 05.11.2021 ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 характеризується задовільно, в зловживанні спиртними напоями помічений не був, громадський порядок не порушує, скарг та заяв з боку сусідів відносно останнього до Харківського районного управління поліції №2ТУ НП в Харківській області не надходило.

Згідно виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого №2235 ДУ «Інститут неврології психіатрії та наркології» від 29.11.2021 ОСОБА_1 1987 р.н., перебував на стаціонарному обстеженні та лікуванні у відділенні судинної патології головного мозку та реабілітації ДУ ІНИН НАМНУ з 22.09. по 06.10.2021.

Відповідно довідки до акту огляду МСЕК Пшеничний є інвалідом 3 групи з 05.09.2023 безстроково.

Згідно висновку експерта №23559 за результатами проведення судової психологічної експертизи за матеріалами цивільної справи № 643/21173/21 (2/643/908/23), визначено, На момент проведення психодіагностичного обстеження особистості ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , провідними індивідуально-психологічними особливостями особистості останнього є: нормативний рівень розвитку, флегматичний тип темпераменту, емоційна зрілість, тривожність, глибина та тривалість почуттів, сенситивність, загострена чутливість до критики, в ситуаціях, які суб`єктивно сприймаються як загрозливі та несприятливі, конформність, тенденція до лідерства, повільна адаптованість, тенденція до активного відстоювання своїх інтересів, орієнтованість на уникнення невдач та конфліктів, потреба в безпеці, самореалізації та самоактуалізації, потреба у позитивній оцінці своєї особистості та повазі, визнаванні з боку значущих оточуючих, орієнтація на фізичне та психічне здоров`я, спрямованість на реальну дійсність та соціальний успіх, потреба в інтелектуальному та культурному розвитку, у збереженні звичного стереотипу життєдіяльності, впевненості в майбутньому. 2. Обставини, що досліджуються за справою, обумовили виникнення змін у житті ОСОБА_1 та призвели до руйнування звичного стереотипу його життєдіяльності, невизначеності перед майбутнім, обмеження можливості планувати та реалізувати за власним волевиявленням значиму для нього діяльність, порушення свободи в організації свого життя, обмеження соціального функціонування та порушили можливості підтримувати значимі для нього соціальні зв?язки. 3. Ситуація, що досліджується за справою, була для ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , психотравмувальною. ОСОБА_1 , внаслідок психотравмувальної ситуації, що досліджується за справою, завдані душевні страждання (моральна шкода). 4. Орієнтовний (можливий) розмір грошової компенсації за завдані душевні страждання (моральну шкоду) ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , може складати 360 МЗП (мінімальних заробітних плат) в Україні, прийнятій на момент винесення відповідного рішення суду.

Згідно із вимогами статті 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає у душевних стражданням, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та, з урахуванням інших обставин, зокрема тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому, виходити слід із засад розумності, виваженості та справедливості.

Згідно з пунктом 2 частини другої статті 1167 ЦК України, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, то моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.

У частинах першій та другій, четвертій статті 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Фізична особа, яка у процесі досудового розслідування або судового провадження шляхом самообмови перешкоджала з`ясуванню істини і цим сприяла незаконному засудженню, незаконному притягненню до кримінальної відповідальності, незаконному застосуванню запобіжного заходу, незаконному затриманню, незаконному накладенню адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, не має права на відшкодування шкоди.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 2 зазначеного Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Відповідно до пункту 5 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовується моральна шкода.

Згідно зі статтею 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається відповідно до частини першої статті 12 цього Закону.

Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.

Як убачається з матеріалі справи, що 01.11.2020p. до служби «102» від ОСОБА_2 надійшло повідомлення, що за адресою: АДРЕСА_2 , у квартирі на 9 поверсі його друзі конфліктують вночі та заявник за них переймається.

В ході виїзду екіпажу № 2051 УПП в Харківської області на зазначений виклик виявлено на балконі квартири труп ОСОБА_4 , після чого викликано слідчо-оперативну гpyпy. 01.11.2020p. слідчими СВ BП № 2 XPУП № 1 ГУHП в Харківській області проведено огляд місця події, в ході якого вилучено речові докази.

Оглядом трупа ОСОБА_4 на тілі останнього виявлено множинні колото-різані рани.

Досудовим розслідуванням встановлено, що 31.10.2020p. приблизно о 21:00 год. ОСОБА_1 , будучу у стані алкогольного сп`яніння, знаходячись в приміщенні квартири за місцем мешкання ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_3 , під спільного вживання алкогольних напоїв, у останніх виник конфлікт, в ході якого ОСОБА_1 , маючи раптово виниклий злочинний умисел, спрямований на спричинення смерті останньому, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачених ix наслідки та бажаючи ix настання, діючи умисно, тримаючи в руці фрагмент скляної пляшки, наніс нею ОСОБА_4 близько десяти ударів по шиї та голові, виконавши при цьому всі дії які вважав необхідними для доведення умислу до кінця, в результаті чого ОСОБА_4 від отриманих ушкоджень помер в приміщенні вказаної квартири.

Такі дії ОСОБА_1 органом досудового розслідування були кваліфіковані за ч. 1 ст. 115 КК України, а саме — умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині (умисне вбивство).

Внаслідок цих подій, 01.11.2020p. ОСОБА_1 затримано в порядку ст. 208 КIIK України та 02.11.2020p. повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 KK України, під час затримання якого у останнього вилучено одяг та взуття.

03.11.2020 Комінтернівським районним судом м. Харкова винесено ухвалу про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_1 . Строки тримання неодноразово продовжувались.

Також, досудовим розслідуванням встановлено, що у приміщенні квартири на момент вчинення кримінального правопорушення разом з ОСОБА_1 i ОСОБА_4 перебував ОСОБА_2 , 1987р.н., який є діючим працівником оперативного підрозділу ГУ СБУ у Донецькій та Луганській областях.

У зв`язку із можливою причетністю до вчинення вказаного кримінального правопорушення працівника СБУ, постановою прокурора окружної прокуратури від 04.11.2020 підслідність у вказаному кримінальному провадженні визначено за ТУ ДБР у м. Полтаві.

Матеріали справи свідчать про те, що позивач під час досудового слідства визнавав свою вину, чим сприяв незаконному притягненню до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання.

Під час допиту ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_1 зазначав, що: « не будучи впевненим, що не скоював цього злочину, з метою уникнути максимально суворого покарання, сподіваючись на допомогу ОСОБА_5 , вирішив взяти вину виключно на себе, намагався вивести з підозри ОСОБА_5 , вказував у первинних показах в ході допиту про нібито конфлікт з ОСОБА_6 »

Матеріали справи підтверджують, що лише під час проведення досудового розслідування, враховуючи суперечливі покази ОСОБА_1 , отримані результати експертних досліджень, проведеної перевірки свідчень із застосуванням поліграфу, встановлено відсутність в діях останнього складу кримінального правопорушення, у зв`язку із чим кримінальне провадження відносно ОСОБА_1 закрито за п.2 ч.1 ст. 284 КПК України.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких визначений ч. 1 ст. 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Водночас відповідно до ч. 4 ст. 1176 ЦК України фізична особа, яка в процесі досудового розслідування або судового провадження шляхом самообмови перешкоджала з`ясуванню істини і цим сприяла незаконному засудженню, незаконному притягненню до кримінальної відповідальності, незаконному застосуванню запобіжного заходу, незаконному затриманню, незаконному накладенню адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, не має права на відшкодування шкоди.

Під самообмовою слід розуміти завідомо неправдиві показання підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, в яких він зізнається у вчиненні кримінального правопорушення, якого насправді не вчиняв, у більш тяжкому кримінальному правопорушенні, ніж вчинено насправді, або ж бере вину за вчинене кримінальне правопорушення на себе, хоча воно вчинене групою осіб.

Під час розгляду та дослідження вказаного питання суд повинен ураховувати причини, які спонукали особу до самообмови, оскільки в наведеній вище нормі права фактично йдеться про умисел на самообмову. Тобто самообмова, яка виключає відшкодування шкоди, має бути добровільною, завідомо неправдивою, мати на меті перешкодити з`ясуванню істини та бути зафіксованою в матеріалах справи.

Для позбавлення особи права на відшкодування шкоди на підставі самообмови необхідно встановити наявність у неї умислу на надання завідомо неправдивих показань з метою перешкоджання з`ясуванню істини.

У справі, що переглядалася, позивач надавав свідчення про нібито вчинення ним умисного вбивства з метою уникнути максимального терміну суворого покарання, сподіваючись на допомогу працівника СБУ ОСОБА_5 , намагаючись вивести його з підозри.

Згідно п. 4.4 висновку за результатами дослідження з використанням поліграфу від 12.03.2021 року убачається, що свідчення ОСОБА_1 , про те, що він надавав достовірні покази під час допиту в якості підозрюваного та під час проведення слідчого експерименту у вказаному кримінальному провадженні - є не достовірними. Свідчення ОСОБА_1 , про те, що він повністю обізнаний про обставини вчинення вказаного кримінального правопорушення - є не достовірними. Свідчення ОСОБА_1 , про те, що він особисто не причетний до вчинення вказаного кримінального правопорушення — є не достовірними. Свідчення ОСОБА_1 , про те, що він не володіє інформацією щодо причетності інших осіб, зокрема ОСОБА_7 , до вчинення кримінального правопорушення, що розлідується - є не достовірними.

Наявні в матеріалах справи докази підтверджують, що ОСОБА_1 в ході досудового слідства надавав зізнавальні покази щодо обставин, які сталися, тобто фактично себе самообмовив та тим самим перешкоджав з`ясуванню істини, і цим сприяв незаконному притягненню до кримінальної відповідальності, незаконному затриманню та незаконному застосуванню запобіжного заходу.

Оскільки факт умисної самообмови з боку позивача було встановлено в межах кримінального провадження та під час розгляду цієї справи, судова колегія не вбачає підстав для відшкодування шкоди.

Зазначене узгоджується з висновками викладеними в Постанові КЦС ВС від 1 квітня 2026 року у справі № 461/3566/24.

Судова колегія зазначає, що з моменту затримання ОСОБА_1 та до моменту закриття провадження минув час, який є обґрунтованим та достатнім для проведення досудового розслідування, з урахуванням постійних змін показів позивача та проведенням низки експертних досліджень з метою встановлення непричетності позивача до умисного вбивства.

При цьому колегія суддів зауважує, що кримінальне провадження відносно ОСОБА_1 було закрито в межах розумних строків після зміни ним показів та припинення самообмови, після перевірки зазначених обставин.

Частиною першою ст. 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цих Кодексом.

Судом встановлено, що саме внаслідок самообмови ОСОБА_1 , його було затримано, притягнуто до кримінальної відповідальності та застосовано запобіжні заходи.

Така самообмова вчинена ОСОБА_1 з метою уникнення максимально суворого покарання, сподівання на допомогу діючого співробітника СБУ ОСОБА_5 та з метою вивести його з підозри.

Даних про примушування до самообмови матеріали справи не містять.

Зазначені обставини унеможливлюють відшкодування на його користь шкоди у зв`язку із незаконними діями посадових осіб органу досудового розслідування, прокуратури та незаконним тримання під вартою відповідно до вимог ч. 4 ст. 1176 ЦК України.

Суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув та безпідставно дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Доводи апеляційних скарг Харківської обласної прокуратури, Територіального управління Державного бюро розслідувань у м.Полтаві, Головного управління Національної поліції в Харківській області спростовують висновки суду.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 суперечать фактичним обставинам справи.

Тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, з ухвалення нового про відмову у задоволенні позову.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до пункту 2 частини 1статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно із положеннями статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права.

Керуючись ст.ст.367,368, п. 2 ч. І ст.374, п.п.1,3,4ч. 1 ст.376,381,382-384,389,390 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Апеляційні скарги Харківської обласної прокуратури, Територіального управління Державного бюро розслідувань у м. Полтаві та Головного управління Національної поліції в Харківській області задовольнити.

Рішення Салтівського районного суду м. Харкова від 09 липня 2025 року - скасувати та постановити нове.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий: О.В. Маміна

Судді: Н.П. Пилипчук

О.Ю. Тичкова