Постанова від 11 травня 2026 р. у справі №398/5981/24 — Кропивницький апеляційний суд

ПОСТАНОВА

іменем України

12 травня 2026 року м. Кропивницький

справа № 398/5981/24

провадження № 22-ц/4809/955/26

Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах Чельник О.І. (головуючий, суддя-доповідач), Мурашка С.І., Письменного О.А.,

за участю секретаря судового засідання Антошиної А.В.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач – ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження апеляційну скарг у ОСОБА_1 на рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 16 лютого 2026 року у складі судді Дубровської Н.М.,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів.

В обґрунтування позовної заяви посилався на те, що згідно з письмовою розпискою від 05 квітня 2012 року, складеною у м. Олександрія Кіровоградської області, ОСОБА_2 позичив у нього грошові кошти у розмірі 20000 дол США. Суму позики зобов`язався повернути до 30 серпня 2013 року. Разом з тим, в обумовлений строк свої зобов`язання не виконав, суму боргу не повернув. Заочним рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 19 листопада 2014 року з ОСОБА_2 стягнуто борг у розмірі 24120 дол США 27 центів США, що за офіційним курсом НБУ станом на 11 серпня 2014 року складало 303915 грн 40 коп. Рішенням апеляційного суду Кіровоградської області від 07 травня 2015 року заочне рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 19 листопада 2014 року в частині стягнення боргу змінено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 303915, 40 грн боргу за договором позики, в частині стягнення судових витрат скасовано. У решті рішення суду залишено без змін. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 20 січня 2016 року рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 19 листопада 2014 року в частині, яка не змінена апеляційним судом, та рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 07 травня 2015 року залишено без змін. Отже, обставини щодо укладання між сторонами договору позики, отримання відповідачем грошових коштів у борг у розмірі 20000 доларів США та невиконання відповідачем зобов`язання щодо повернення позики в обумовлений строк встановлені рішеннями по справі №398/5545/14-ц.

Із відповіді Олександрійського ВДВС Кіровоградської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) убачається, що виконавче провадження з примусового виконання виконавчого документу №2/388/2031/14, виданого Олександрійським міськрайонним судом Кіровоградської області від 03 червня 2015 року, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 боргу у розмірі 306954, 55 грн завершено, що підтверджується постановою державного виконавця про закінчення виконавчого провадження від 28 жовтня 2024 року. Вказане рішення суду у справі №398/5545/14-ц боржником виконане, станом на день подачі позову до суду відповідачем повернуто суму боргу у розмірі 252000 грн основного боргу, що за офіційним курсом НБУ станом на 11 серпня 2024 року становило 20000 доларів США. Станом на день повернення боргу сума, еквівалентна 20000 дол США за офіційним курсом НБУ станом на 25 жовтня 2024 року, становить 825200 грн.

Вважав, що станом на день виконання рішення і сплати гривневого еквівалента отриманих відповідачем доларів США курс цієї валюти зріс, тому позивач вважає, що його права та інтереси порушені і він має право на отримання суми, еквівалентної переданим доларам США, тому для відновлення порушеного права є підстави для стягнення збитків на підставі п.2 ч.1 ст.22 ЦК України. Сума заборгованості згідно з рішенням суду у справі №398/5545/14-ц становила 252000 грн основного боргу, що за офіційним курсом НБУ станом на 11 серпня 2014 року (1 долар США – 12, 60 грн) еквівалентно 20000 дол США. Сума заборгованості, еквівалентна 20000 дол США за офіційним курсом НБУ станом на 25 жовтня 2024 року (1 долар США – 41,26 грн), становить 825200 грн, а тому сума заборгованості відповідача перед позивачем станом на день подачі позову складає 573200 грн (825200 грн – 252000 грн).

Посилаючись на зазначені обставини просив судстягнути з відповідача на свою користь загальну суму боргу у розмірі 573200 грн.

Рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 16 лютого 2026 року у задоволені позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушенням норм матеріального та процесуального права, просив вказане рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення його позову.

ОСОБА_2 направив до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просив рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 16 лютого 2026 року залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 - без задоволення. Вважав, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального права.

У судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 та його представник адвокат Губа О.В. підтримали доводи поданої апеляційної скарги, просили її задовольнити. Адвокат Мунтян В.І., який діє в інтересах ОСОБА_2 , просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. виходячи з такого.

Судом встановлено та підтверджено письмовими доказами по справі, що заочним рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 19 листопада 2014 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг у розмірі 24120 дол США 27 центів США, що за офіційним курсом НБУ станом на 11 серпня 2014 року складає 303915 грн 40 коп. Рішенням Апеляційного суду Кіровоградської області від 07 травня 2015 року заочне рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 19 листопада 2014 року змінено в частині стягнення боргу та стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 303915, 40 грн боргу за договором позики, в частині стягнення судових витрат скасоване. У решті рішення суду залишено без змін. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 січня 2016 року рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 19 листопада 2014 року в частині, яка не змінена апеляційним судом, та рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 07 травня 2015 року залишено без змін.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову суд першої інстанції дійшов висновку про те, що судом визначено конкретну суму до стягнення в національній валюті України без застережень про перерахунок за курсом іноземної валюти на день фактичного виконання, тому вимоги про збільшення цієї суми у зв`язку з коливанням курсу валют є необґрунтованими.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, виходячи з такого.

Відповідно до ст.18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Згідно з ч.ч.4, 5 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Вимоги про стягнення грошових коштів, передбачених статтею 625 ЦК України, не є додатковими вимогами в розумінні статті 266 ЦК України, а тому закінчення перебігу позовної давності за основною вимогою не впливає на обчислення позовної давності за вимогою про стягнення 3% річних та інфляційних втрат. Стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов`язання та обмежується останніми трьома роками, які передували подачі позову.

Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 26.10.2018 у справі № 922/4099/17 та Верховного Суду України від 26.04.2017 у справі №918/329/16.

Невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі №127/15672/16-ц).

Частиною першою статті 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Відповідно до вимог ч.2 ст.625 ЦК України підставою застосування передбаченої цією нормою відповідальності є прострочення боржником виконання грошового зобов`язання.

При зверненні до суду з позовом про стягнення 3% річних слід розмежовувати випадки, коли, є судове рішення про стягнення з боржника основної заборгованості або судове рішення про відмову у стягненні основної заборгованості у зв`язку з пропуском позовної давності чи відсутність такого рішення за фактичного пропуску позовної давності.

У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Тобто, нарахування трьох процентів річних не є штрафними санкціями, а засобом захисту коштів кредитора від знецінення, оскільки передбачена законом, а не договором.

За змістом цієї норми закону нарахування трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 01 жовтня 2014 року у справі №6-113цс14, з якою погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі №686/21962/15-ц, провадження №14-16цс18.

Заявляючи вимогу про стягнення курсової різниці позивач аргументував її як право на стягнення грошових коштів, виражених у гривні, що були еквівалентні 20000 дол США, як збитки, тобто втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції.

При цьому, курсова різниця – це різниця, яка є наслідком відображення однакової кількості одиниць іноземної валюти в національну валюту України при різних валютних курсах. Курсові різниці визначаються за монетарними статтями балансу.

Разом з тим, «курсова різниця» жодним чином не може бути ні збитками, ні упущеною вигодою, оскільки кредитор міг і не отримати такі доходи. Коливання курсу валют, що призвело до курсової різниці, не можна розцінювати як неправомірні дії боржника, що призвели до позбавлення кредитора можливості отримати прибуток.

Такий правовий висновок повністю узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 30 травня 2018 року у справі №750/8676/15, провадження №14-79цс18.

Відповідно до частини першої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Згідно із частиною другою статті 22 ЦК України збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме відповідно до статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.

Відповідно до статті 22 ЦК України у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання.

Згідно з частиною четвертою статті 623 ЦК України при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Кредитор, який вимагає відшкодування збитків, має довести: неправомірність поведінки особи; наявність шкоди; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди; вина завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини. З іншого боку, боржник має право доводити відсутність своєї вини (стаття 614 ЦК України).

Отже, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки у розмірі доходів, які б могли бути реально отримані.

Пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані. Позивач повинен довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.

Курсова різниця ніяк не може бути упущеною вигодою, оскільки кредитор міг і не отримати такі доходи. Коливання курсу валют, що призвело до курсової різниці, не можна розцінювати як неправомірні дії боржника, що призвели до позбавлення кредитора можливості отримати прибуток.

Курсова різниця - різниця, яка є наслідком відображення однакової кількості одиниць іноземної валюти в національній валюті України при різних валютних курсах.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 608/532/17, провадження № 61-26131св18.

Частиною 4 статті 82 ЦПК визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 28 жовтня 2016 у справі №398/973/16-ц, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Кіровоградської області від 07 грудня 2016 року, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто грошові кошти у розмірі 89547,91 грн за період з 08 травня 2015 року по 29 вересня 2016 року, з яких 78979,36 грн - проценти за користування грошовими коштами, 10568,55 грн - 3% річних.

Рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 07 червня 2019 року у справі №398/523/19 з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто три проценти річних від простроченої суми за період з 30.09.2016 по 31.01.2019 у розмірі 17415 грн 51 коп. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Відповідно до інформаційної довідки Олександрійського ВДВС в Олександрійському районі Кіровоградської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на виконані у відділі перебували виконавчі провадження №№47898643, 53661485, 67776862, 74717368, а саме

- виконавче провадження №47898643 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 303915, 40 грн боргу за договором позики та 3039, 15 грн судового збору відкрито 24 червня 2015 року. Борг погашено, кошти у сумі 306954, 15 грн надійшли на депозитний рахунок стягувача;

- виконавче провадження №53661485 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 89547, 91 грн, з яких 78979,36 грн - проценти за користування грошовими коштами, 10568,55 грн - 3% річних відкрито 30 березня 2017 року. Борг погашено, кошти у сумі 89547, 91 грн надійшли на депозитний рахунок стягувача;

- виконавче провадження №67776862 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 трьох відсотків річних від простроченої суми за період з 30 вересня 2016 року по 31 січня 2019 року у розмірі 17415, 51 грн та судового збору у розмірі 174, 16 грн відкрито 01 грудня 2021 року. Борг погашено, кошти у сумі 17589,67 грн надійшли на депозитний рахунок стягувача;

- виконавче провадження №74717368 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 трьох відсотків річних від простроченої суми за період з 01 грудня 2019 року по 11 жовтня 2021 року у розмірі 19992, 84 грн та судового збору у розмірі 992, 40 грн відкрито 12 квітня 2024 року. Борг погашено, кошти у сумі 20985,24 грн надійшли на депозитний рахунок стягувача (а.с.14).

Постановою державного виконавця Олександрійського ВДВС в Олександрійському районі Кіровоградської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Миронюка Ю.І. від 28 жовтня 2024 року виконавче провадження №47898643, яке було відкрито на підставі виконавчого листа №2/398/2031/14, виданого Олександрійським міськрайонним судом Кіровоградської області 03 червня 2015 року, закінчено (а.с.15).

Отже, судом першої інстанції встановлено, що рішення суду були виконані, борг у розмірі 303915,40 грн, судовий збір у розмірі 3039,15 грн та належні до стягнення 3% річних та проценти за користування грошовими коштами сплачені боржником у повному обсязі.

Колегія суддів вважає обґрунтованим висновок місцевого суду про те, що рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 07 грудня 2016 року не містить формулювання про стягнення боргу в іноземній валюті або про перерахунок доларових зобов`язань у гривневий еквівалент на день фактичного виконання. Враховуючи ту обставину, що вказаним рішенням суду визначено до стягнення конкретну суму у національній валюті, тому відповідно до вимог ст.599 ЦК України валютне зобов`язання припинилося в момент набрання рішенням законної сили та перетворилось на окреме зобов`язання щодо виконання рішення суду.

Звертаючись з вимогами про стягнення курсової різниці після ухвалення остаточного рішення у справі про стягнення боргу за договором позики, позивач фактично просить змінити попереднє рішення суду, яким вже вирішено спір між сторонами, а тому колегія суддів також вважає такі позовні вимоги необґрунтованими.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права в подібних правовідносинах викладено в постанові Верховного Суду України від 18 жовтня 2023 року у справі №754/2449/22.

Верховний Суд також виснував, що на стадії виконання рішення суду позивач має право лише на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, а не на зміну попереднього рішення в частині збільшення стягнутої судом суми боргу внаслідок зміни курсу валют під час виконання попереднього рішення. Інший підхід був би порушенням принципу юридичної визначеності.

Доводи апеляційної скарги також не спростовують правильність висновків оскаржуваного рішення, оскільки ці доводи зводяться до посилання на ті ж самі обставини та наведення обґрунтувань заявлених вимог, які вказані у первісній позовній заяві позивача, яким суд першої інстанції надав належну оцінку в оскаржуваному рішенні і колегія суддів повністю погоджується із цією оцінкою та прийнятим рішенням у даній цивільній справі.

Відповідно до ч.1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням викладеного вище колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому на підставі статті 375 ЦПК України залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 - 384 ЦПК України

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 16 лютого 2026 року - без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 20 травня 2026 року.

Головуючий суддя О.І. Чельник

Судді С.І. Мурашко

О.А. Письменний