Рішення від 06 травня 2026 р. у справі №643/1185/24 — Салтівський районний суд міста Харкова

Справа № 643/1185/24

Провадження № 2/643/145/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.05.2026 Салтівський районний суд міста Харкова в складі:

головуючого судді Мельникової І.Д.,

за участю секретаря Шалі А.В.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

відповідача ОСОБА_3 ,

представника відповідача ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Карафетова Карина Вікторівна про визнання договору дарування недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулась до суду з позовом, який в подальшому уточнила та в якому просила визнати Договір дарування квартири АДРЕСА_1 укладений між ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової ісартки платника податків НОМЕР_2 , посвідчений 09.10.2023 року приватнимп нотаріусом ХМНО Карафетовою К.В. за реєстровим № 1181 недійсним.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , була зареєстрована та постійно проживала за адресою: АДРЕСА_2 . Згодом відповідачка у справі - її онука - фактично позбавила її можливості проживати у зазначеній квартирі. На момент звернення до суду ОСОБА_6 залишалася зареєстрованою у квартирі, іншого житла не мала та через похилий вік і стан здоров`я не могла самостійно забезпечити себе житлом. На той час їй було 78 років. Вона страждала на низку тяжких захворювань, а у 2019 році у неї було виявлено онкологічне захворювання. Ще до укладення договору між ОСОБА_6 , відповідачкою та іншими членами родини існувала домовленість про те, що онука здійснюватиме догляд за бабусею, а після її смерті квартира перейде у власність онуки. На таку домовленість погоджувалися всі члени сім`ї. Підготовкою документів для укладення договору займалася виключно відповідачка, оскільки через похилий вік та стан здоров`я ОСОБА_6 не могла самостійно вирішувати такі питання. При підписанні договору ОСОБА_6 вважала, що укладає договір довічного утримання, а не договір дарування квартири. Саме про це вона повідомляла позивачці. Із січня 2024 року ОСОБА_6 була змушена проживати у своєї доньки - ОСОБА_1 - за її фактичним місцем проживання, оскільки онука намагалася помістити її до пансіонату для людей похилого віку «Батьківський затишок». Після укладення договору дарування квартири АДРЕСА_1 ставлення онуки до ОСОБА_6 різко змінилося. Відповідачка перестала належним чином піклуватися про неї, не надавала необхідної допомоги та створювала умови, які ставили під загрозу її нормальне та спокійне життя. 21 січня 2024 року відповідачка викликала швидку допомогу та фактично помістила ОСОБА_6 до пансіонату для людей похилого віку «Батьківський затишок», що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 . На підтвердження того, що ОСОБА_6 було введено в оману щодо характеру укладеного правочину та фактично підсунено на підпис договір дарування замість договору довічного утримання, свідчить і той факт, що після укладення договору їй не було надано його примірник. Адвокатський запит щодо надання копії договору від 09.10.2023 року, посвідченого приватним нотаріусом Карафетовою К.В., залишився без задоволення, незважаючи на наявність нотаріально посвідченої довіреності від імені ОСОБА_6 на ОСОБА_1 . Це свідчить про те, що ОСОБА_6 ввели в оману і скривали від неї умови договору, тому договір треба визнати недійсним.

Ухвалою Салтівського районного суду м. Харкова від 06.05.2024 року провадження у справі було зупинено у зв`язку зі смертю позивачки ОСОБА_6 до залучення її правонаступника. 15.11.2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про поновлення провадження, посилаючись на те, що є правонаступницею померлої, оскільки є її донькою. Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 19.11.2024 року провадження у справі було поновлено. Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 18.02.2025 залучено до участі у справі правонаступника позивача ОСОБА_6 , ОСОБА_1 .

Після уточнення позову відповідачкою подано відзив, в якому вона зазначає, що не погоджується з позовними вимогами та просить відмовити у задоволенні позову з таких підстав.

По-перше, позивачка посилається на похилий вік та стан здоров`я ОСОБА_6 , стверджуючи, що остання нібито не усвідомлювала правову природу укладеного правочину та вважала, що підписує договір довічного утримання. На думку відповідачки, такі твердження не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки сам по собі похилий вік або наявність захворювань не є підставою для визнання правочину недійсним. ОСОБА_6 протягом тривалого часу особисто займалася оформленням необхідних документів та сплачувала відповідні платежі, пов`язані з оформленням прав на квартиру. Договір дарування був укладений та нотаріально посвідчений 09.10.2023 року, тобто через декілька днів після завершення зазначених дій, що, на думку відповідачки, підтверджує усвідомлений намір ОСОБА_6 передати квартиру своїй онуці ОСОБА_3 . Усні домовленості між членами родини щодо догляду за ОСОБА_6 не можуть змінювати правову природу нотаріально посвідченого договору дарування, укладеного добровільно та відповідно до вимог чинного законодавства.

По-друге, відповідачка звертає увагу суду на наявність заповіту, складеного ОСОБА_6 22.01.2020 року, який був посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Задорожною Н.В. та зареєстрований у Спадковому реєстрі. Відповідачка посилається на положення ст. 1248 ЦК України та ст. 56 Закону України «Про нотаріат», відповідно до яких заповіт посвідчується нотаріусом лише за умови особистого волевиявлення дієздатної особи. На її думку, факт складання заповіту ще у 2020 році підтверджує стабільний намір ОСОБА_6 передати квартиру онуці ще до укладення договору дарування. Позивачка у своїй заяві зазначає, що після укладення договору дарування відповідачка нібито різко змінила ставлення до неї. Водночас відсутні будь-які факти, які б свідчили зміну ставлення після складання заповіту 2020 року, коли ще до укладення договору дарування ОСОБА_6 вже чітко висловила свій намір передати квартиру онуці.

По-третє, відповідачка вказує, що конфліктні відносини між ОСОБА_6 та її донькою ОСОБА_1 існували задовго до укладення договору дарування та навіть до складання заповіту. ОСОБА_1 раніше вчиняла фізичне насильство щодо своєї матері, що підтверджується відповідними заявами до правоохоронних органів та рішеннями суду про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за насильство в сім`ї відносно матері, та до кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 125 КК України стосовно нанесення ОСОБА_1 тілесних ушкоджень матері ОСОБА_6 . На думку відповідачки, наведені обставини свідчать про систематичні конфлікти та агресивну поведінку ОСОБА_1 щодо своєї матері, що ставить під сумнів добросовісність її дій.

По-четверте, відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або він не визнаний судом недійсним. Водночас ст. 203 ЦК України визначає загальні вимоги до правочину, зокрема щодо дієздатності сторін, вільного волевиявлення та відповідності внутрішній волі особи. На думку відповідачки, позивачкою не надано належних і допустимих доказів того, що на момент укладення договору дарування ОСОБА_6 не усвідомлювала значення своїх дій, не могла керувати ними або діяла під впливом обману, насильства чи помилки. Всі твердження позову, як зазначає відповідачка, ґрунтуються виключно на припущеннях, що суперечить вимогам ч. 6 ст. 81 ЦПК України.

Позивач та представник позивача у судовому засідання просили позовні вимоги задовольнити.

Відповідач та представник відповідача у судовому засіданні у задоволенні позовних вимог просили відмовити.

Третя особа у судове засідання не з`явилась, подала заяву про розгляд справи без її участі.

Свідок ОСОБА_7 пояснила, що є сестрою позивача, а відповідач - її племінницею. Мати ОСОБА_6 хворіла на онкологічне захворювання. За словами свідка, між матір`ю та відповідачем нібито була домовленість про те, що відповідач доглядатиме за нею, у зв`язку з чим було оформлено договір щодо квартири. Свідок зазначила, що мати довіряла відповідачу, любила її та розраховувала на її допомогу і догляд. Також свідок повідомила, що відповідач вивезла матір до хоспісу, попри її заперечення. Але там матір не залишилась та свідок забрала матір до себе, де та прожила близько трьох тижнів до смерті. До цього мати проживала разом із відповідачем, а свідок привозила продукти харчування. На момент смерті матері було 77 років, вона вже насилу пересувалася та ледве могла самостійно дійти до магазину. Крім того, свідок зазначила, що після переїзду до неї мати не бажала спілкуватися з відповідачем. За словами свідка, відповідач заблокувала номери телефону матері, сестри та інших родичів. Також свідок пояснила, що відмовилася від спадщини на користь сестри.

Свідок ОСОБА_8 у судовому засіданні пояснила, що позивач є її тіткою. Бабуся ОСОБА_6 тривалий час тяжко хворіла. За словами свідка, відповідач належного догляду за бабусею не здійснювала, натомість основний догляд забезпечувала позивач, яка також організовувала поховання. Свідок зазначила, що відповідач вивезла бабусю до будинку для людей похилого віку в м. П`ятихатки проти її волі, при цьому після переїзду заблокувала зв`язок із родичами. Також свідок повідомила, що бабуся просила забрати її з хоспісу. За словами свідка, родичі приїхали до закладу, викликали поліцію та забрали бабусю, оскільки при ній не було документів. Після цього, як зазначила свідок, їм стало відомо про укладення договору дарування квартири на користь відповідача, який, на думку свідка, був оформлений обманним шляхом. Свідок пояснила, що бабуся мала намір укласти договір довічного утримання, а не договір дарування. За словами свідка, питання догляду за бабусею обговорювалося в родині, однак відповідач участі в цьому фактично не брала. Свідок також зазначила, що коли бачила бабусю після повернення з хоспісу, та перебувала у тяжкому фізичному стані та не розуміла, які саме документи підписувала. При цьому свідок наголосила, що до самої смерті бабуся загалом залишалася психічно адекватною людиною та психічних розладів не мала.

Свідок ОСОБА_9 у судовому засіданні пояснила, що перебуває у дружніх стосунках із позивачем близько десяти років, з відповідачем також знайома. Зі слів свідка, їй було відомо, що спочатку бабуся склала заповіт на користь онуки, а потім був укладений договір дарування квартири. Свідок зазначила, що бабуся дуже любила мабуть свою онуку. Також свідок повідомила, що спілкувалася з бабусею, зокрема позичала їй кошти на лікування. Свідок припустила, що відповідач могла налаштовувати бабусю проти доньки, однак причин таких відносин їй достеменно не відомо.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступне.

09 жовтня 2023 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 було укладено договір дарування квартири АДРЕСА_1 , який посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Карафетовою Кариною Вікторівною.

Згідно з випискою з медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого від 24.01.2024 року ОСОБА_6 мала онкологічне захворювання.

Згідно з договорами № 1137991 та № 1137992 від 22.09.2023 року, ОСОБА_6 зверталася до КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» Харківської міської ради для отримання довідки щодо зареєстрованих прав на нерухоме майно, технічного паспорта, довідки про технічні характеристики та витягу з реєстру будівельної діяльності.

04.10.2023 року ОСОБА_6 повторно звернулася до КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» Харківської міської ради для оформлення акту приймання-передачі документів.

Згідно заповіту від 22.01.2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Задорожною Наталією Вікторівною та зареєстрованого у Спадковому реєстрі, ОСОБА_6 раніше заповіла належне їй майно ОСОБА_3 .

Постановою Московського РВ ГУМВС України в Харківській області від 17.07.2007 року було відмовлено у порушенні кримінальної справи за заявою ОСОБА_6 щодо конфлікту з її донькою ОСОБА_1 .

Постановою Московського районного суду м. Харкова від 07.03.2014 року у справі № 643/3327/14-п ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства відносно матері ОСОБА_6 .

Вироком Московського районного суду м. Харкова від 27.02.2023 року у справі № 643/1403/23 ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, за умисне спричинення легких тілесних ушкоджень своїй матері ОСОБА_6 .

Згідно заяви-скарги від 21.02.2023 року, поданої ОСОБА_6 до правоохоронних органів, остання повідомляла про конфлікти та можливі протиправні дії з боку доньки ОСОБА_1 .

Згідно свідоцтва про смерть від 14.02.2024 року, виданим Першим відділом державної реєстрації актів Цивільного стану у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, актовий запис № 2093, ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Згідно листа приватного нтаріуса ОСОБА_10 від 10.03.2025 нотаріус повідомила наступне: 09.102023 нею був посвідчений договір дарування квартири, що знаходиться за адресою АДРЕСА_4 . Перед вчиненням нотаріальної дії, ОСОБА_6 одна декілька разів приходила до неї в контору на консультації. В процесі оформлення документів, вона зробила запити до КП ХМБТІ у вересні 2023 на отримання довідки про наявність або відсутність інформації про зареєстровані права на об`єкт нерухомого майна та довідки про технічну характеристику об`єкта. У наданих їй довідках зазначено, що замовлені вони були в КП ХМБТІ обидві 22.09.2023 ОСОБА_6 09.10.2023 до неї в нотаріальну контору з`явились ОСОБА_6 та ОСОБА_3 , після чого вона встановила їх особи, з`ясувала обсяг цивільної дієздатності, встановила волевиявлення осіб та прочитала уголос їм текст договору дарування, про що зазначено в примітці вказаного договору.

Згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

У відповідності до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статей 229-233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним.

В уточненій позовній заяві, позивач ОСОБА_1 зазначає про те, що ОСОБА_6 вели в оману і замість договору довічного утримання підсунули їй підписати договір дарування, які документи готовились для укладання договору крім відповідача ніхто не знав, так як відповідно до свого похилого віку і стану здоров`я ОСОБА_6 не могла цим займатись.

Згідно ст. 230 Цк України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Тлумачення статті 230 ЦК України свідчить, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення (абзац 2 частини першої статті 229 ЦК України).

Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Виходячи із змісту зазначеної норми, правочин визнається вчиненим внаслідок обману у разі навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на обман чи помилку, - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення.

Помилка, допущена внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін, не є підставою для визнання правочину недійсним

У п. 63 постанови Верховного Суду у складі колегії судів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 лютого 2025 року у справі № 363/112/23 зазначено, що правочини, вчинені внаслідок помилки належать до категорії правочинів, в яких внутрішня воля співпадає з волевиявленням та дійсно спрямована на досягнення мети правочину, але формування такої волі відбулося під впливом обставин, які спотворили справжню волю особи.

Крім того, у постанові Верховний Суд від 21 лютого 2025 року в справі №363/112/23 виснував, що правочин, вчинений під впливом помилки, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно була і має істотне значення, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення.

Позивачкою не наведено конкретних обставин, які б свідчили про неправильне розуміння ОСОБА_6 правової природи договору дарування. Матеріали справи підтверджують, що ОСОБА_6 особисто здійснювала дії щодо оформлення саме договору дарування квартири, зокрема отримувала необхідні документи та технічну документацію, що також підтверджується листом нотаріуса, якій оформлював договір дарування.

Суд також враховує, що ще у 2020 році ОСОБА_6 склала заповіт на користь онуки - ОСОБА_3 , що свідчить про її тривалий намір передати квартиру саме відповідачці. На момент укладення договору ОСОБА_6 проживала разом з онукою, тоді як між нею та ОСОБА_1 існували тривалі конфліктні відносини.

Таким чином, подальший конфлікт між родичами та зміна взаємовідносин сторін після укладення договору не свідчать про наявність помилки чи обману щодо правової природи правочину на момент його укладення.

Матеріалами справи підтверджується, що конфліктні та неприязні відносини між ОСОБА_6 та її донькою ОСОБА_1 існували задовго до укладення спірного договору дарування, що підтверджується наданими суду постановами судів, заявами до правоохоронних органів та іншими доказами щодо неодноразових сімейних конфліктів і фактів домашнього насильства.

При цьому позивачем не надано належних, допустимих та достатніх доказів того, що під час укладення договору ОСОБА_6 перебувала у стані, за якого не могла усвідомлювати значення своїх дій або керувати ними, чи діяла під впливом помилки, обману або примусу, тощо.

Саме по собі посилання на похилий вік, стан здоров`я або наявність усних домовленостей між родичами щодо догляду не є безумовною підставою для визнання правочину недійсним. Крім того, наявність конфлікту між позивачкою та відповідачкою, а також неприязні стосунки між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , не можуть свідчити про недійсність укладеного договору дарування.

Суд враховує, що договір дарування був посвідчений приватним нотаріусом у встановленому законом порядку, а доказів того, що волевиявлення дарувальника не відповідало її внутрішній волі, матеріали справи не містять.

Крім того, суд не приймає до уваги покази свідків, оскільки вони є родичами та та близькою подругою позивача ОСОБА_1 , тобто є заінтересованими особами у вирішенні даного спору саме на користь позивача.

За таких обставин суд дійшов висновку, що спірний договір дарування був укладений добровільно, за наявності вільного волевиявлення, а твердження позивача про введення ОСОБА_6 в оману є припущеннями та не підтверджені належними доказами.

Статтею 12 ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, які передбачають рівність сторін щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості та обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У зв`язку з викладеним, підстав для визнання договору дарування недійсним суд не вбачає, а тому у задоволенні позову слід відмовити.

На підставі викладеного і керуючись ст.ст.4,12,13,141,263,265 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Карафетова Карина Вікторівна про визнання договору дарування недійсним - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст судового рішення виготовлено 21.05.2026.

Суддя І.Д. Мельникова