Постанова від 12 травня 2026 р. у справі №907/955/25 — Західний апеляційний господарський суд

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 907/955/25

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді О.С. Скрипчук

суддів О.І. Матущак,

Н.М. Кравчук

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Центр Корона» №04/12-25 від 04.11.2025 (вх. № 01-05/3593/25 від 04.11.2025)

на рішення Господарського суду Закарпатської області від 24.11.2025 (повний текст рішення складено 24.11.2025, м. Ужгород, суддя Пригуза П.Д.)

у справі № 907/955/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Центр Корона», Закарпатська область, м. Ужгород,

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Браво ліфт», м. Київ,

про стягнення коштів

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес Центр Корона» звернулось до Господарського суду Закарпатської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Браво ліфт» з позовними вимогами про стягнення 200 000,00 грн сплачених позивачем за договором №1/25 на комплекс робіт по монтажу та пусконалагодженню ескалаторів від 12.03.2025 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 12.03.2025 між сторонами спору був укладений договір №1/25 на комплекс робіт по монтажу та пусконаладженню ескалаторів. Роботи здійснюються за адресою: м. Ужгород, площа Театральна, буд. 5,7.

На виконання умов даного договору, 17.03.2025 позивач здійснив попередню оплату за монтаж ескалаторів згідно договору №1/25 від 12.03.2025 в сумі 200 000.00 грн. В подальшому, позивачем було підготовлено будівельний майданчик для початку виконання підрядником комплексу робіт по монтажу ескалаторів за адресою: м. Ужгород, площа Театральна, 5,7, про що повідомлено останнього. Однак за твердженням позивача, станом на початок травня 2025 року підрядник - ТОВ «Браво ліфт» жодних робіт передбачених договором №1/25 від 12.03.2025 розпочато не було, повідомлень про підстави невиконання зобов`язань не надіслано, попередньо сплачені грошові кошти не повернуті.

На підставі вищевикладеного, позивач просив стягнути з відповідача грошові кошти в розмірі 200 000.00 грн сплачених позивачем за договором №1/25 на комплекс робіт по монтажу та пусконаладженню ескалаторів від 12 березня 2025 року.

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 24.11.2025 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Ухвалюючи оскаржуване рішення місцевий суд зазначив про те, що позивач не виконав в повній мірі умов п. 3.2. договору, а саме про надання підготовленого будівельного майданчику, не надано підписаного сторонами (замовником та підрядником) акту готовності об`єкту до монтажу та пусконалагодження, внаслідок чого у відповідача був відсутній зустрічний обов`язок щодо початку виконання робіт.

Разом з тим, суд першої інстанції зазначив, що матеріали справи також не містять доказів того, що позивач здійснив авансовий платіж у розмірі передбаченому п.2.4.1. в повному обсязі та доказів, що позивач відмовився від договору, що було б можливою підставою для повернення авансового платежу в порядку статті 849 ЦКУ.

Відтак, враховуючи те, що позивачем самим не виконано умов договору №1/25 від 12.03.2025, місцевий суд дійшов висновку, що в даному випадку відсутнє порушене право позивача, а сам позов є передчасним.

Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, 04.12.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес Центр Корона» подало до суду апеляційну скаргу б/н від 04.12.2025 (вх.№01-05/3593/25 від 20.10.2025), в якій скаржник просить скасувати рішення Господарського суду Закарпатської області від 24.11.2025 року у справі №907/955/25 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовільнити в повному обсязі.

Суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність у апелянта підстав для повернення авансу, посилаючись на те, що останнім нібито не виконано вимоги п. 3.2 Договору, а саме не сплачено 70% авансового платежу та не підписано акт готовності. Водночас на переконання апелянта, судом не досліджено обставин щодо конкретних дій позивача, зокрема чи направлялися офіційні запити та повідомлення, які саме заходи вчинялися для передачі будівельного майданчика, а також коли та в який спосіб відповідач підтверджував або не підтверджував готовність.

Разом з тим, місцевий суд прийняв позицію відповідача щодо нібито виконання робіт, посилаючись на 4 акти виконаних робіт від 11.09.2025 як належні докази фактичного виконання зобов`язань. Водночас скаржник зазначає, що судом не з`ясовано походження вказаних документів, чи були вони підписані апелянтом, чи направлялися останньому у встановлені строки, а також чи відповідають зазначені в них обсяги робіт фактично виконаним, з урахуванням журналів виконання робіт, фотоматеріалів та технічної документації. Такий підхід не відповідає принципу оцінки доказів за внутрішнім переконанням суду на підставі всебічного, повного та об`єктивного дослідження матеріалів справи, передбаченому ст. 86 ГПК України.

Окрім того, суд зазначив, що ст.1212 ЦКУ не застосовується, оскільки аванс було перераховано на підставі Договору. Однак, на переконання скаржника, відсутність виконання Договору у встановлений строк та невжиття відповідачем заходів щодо початку робіт робить подальше збереження авансу у відповідача беззмістовним. Практика Верховного Суду дозволяє застосовувати норму про безпідставне збагачення, якщо правова підстава для збереження коштів відсутня внаслідок фактичного припинення/неможливості виконання договору.

15.01.2026 від Товариства з обмеженою відповідальністю «Браво ліфт» надійшов відзив на апеляційну скаргу б/н від 15.01.2026 (вх.№ 01-04/364/26) у якому відповідач зазначає, що апеляційна скарга на його думку є безпідставною та необгрунтованою, а рішення господарського суду Закарпатської області від 24.11.2025 року є таким, що повністю відповідає обставинам та матеріалам справи, нормам чинного матеріального та господарського процесуального права України.

В подальшому, 24.02.2026 на адресу Західного апеляційного господарського суду від представника відповідача надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи б/н від 24.02.2026 (вх.№01-04/1639/26) у якому він просить прийняти та додати до матеріалів справи в якості доказу підписаний сторонами по справі акт звіряння взаємних розрахунків за 2025 рік на виконання договору №1/25 на комплекс робіт з монтажу та пусконалагодженню ескалаторів.

26.02.2026 на адресу Західного апеляційного господарського суду від представника відповідача надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи б/н від 26.02.2026 (вх.№ 01-04/1703/26) у якому він просить долучити до матеріалів справи №907/955/25 додатковий указ: Угоду про анулювання документа №287/31/1/2025 від 25.02.2026 року.

Розглянувши клопотання про долучення доказів, колегія суддів вказує наступне.

Так, апелянт просить долучити до матеріалів справи акт звіряння взаємних розрахунків за 2025 рік на виконання договору №1/25 на комплекс робіт з монтажу та пусконалагодженню ескалаторів, підписаний сторонами 18.02.2026 та Угоду про анулювання документа №287/31/1/2025 від 25.02.2026 року.

Частиною 1 та 3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Приписи частини 3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України передбачають наявність таких критеріїв, які є обов`язковою передумовою для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, а саме «винятковість випадку» та «причини, що об`єктивно не залежать від особи».

Отже, при поданні учасниками справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, учасники справи повинні обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає.

Колегія суддів зазначає, що така обставина, як відсутність існування доказів на момент ухвалення рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 269 Господарського процесуального кодексу України. Водночас, допущення такої можливості судом апеляційної інстанції мало б наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.

Враховуючи те, що докази, які просить заявник долучити до матеріалів справи не існувало ні на момент розгляду справи у суді першої інстанції ні на момент винесення оскаржуваного рішення, колегія суддів відмовляє в задоволенні клопотань про долучення доказів та не надає правову оцінку таким доказам.

За вимогами частини тринадцятої статті 8 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи.

Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) господарського судочинства відповідно до п.10 ч.3 ст.2 ГПК України.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте, розумним вважається строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.

При цьому, Європейський Суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України, №4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, №№32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07 від 15.03.2012).

Відповідно до п. 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Фактичні обставини справи.

З матеріалів справи встановлено, що 12 березня 2025 між сторонами спору укладено договір №1/25 на комплекс робіт та пусконалагодженню ескалаторів (далі - договір), згідно п. 1.1. якого замовник (позивач) доручає, а підрядник (відповідач) приймає на себе зобов`язання з проведення комплексу робіт з монтажу та пусконалагодження підіймального обладнання - ескалатор, S900E 800mm-35-3080mm - 2 комплекти та ескалатор S900E 1000mm-35-4600mm - 2 комплекти, а замовник зобов`язується надати підряднику підготовлений будівельний майданчик, прийняти та оплатити виконані роботи згідно умов даного договору.

Роботи здійснюються за наступною адресою: Закарпатська область, м. Ужгород, площа Театральна, буд. 5,7 (п. 1.2. договору).

Пунктом 2.1. сторони визначили, що вартість робіт визначається на основі договірних цін, та загальна сума, яку за цим договором замовник сплачує підряднику становить 1 120 000.00 грн.

Вартість комплексу робіт по ескалатору S900E 800mm-35-3080mm - 1 комплект становить 270 000.00 грн.

Вартість комплексу робіт по ескалатору S900E 1000mm-35-4600mm - 1 комплект становить 290 000 000.00 грн.

Відповідно до п. 2.4. договору, розрахунки за договором здійснюються за визначеним графіком:

2.4.1. Оплата здійснюється в 2 етапи: 1 етап - передплата 70 % вартості робіт замовник перераховує на поточний рахунок підрядника впродовж 2 банківських днів після підписання договору, за рахунком наданим підрядником; 2 етап - оплата 30% вартості робіт замовник перераховує на поточний рахунок підрядника впродовж 2 банківських днів за рахунками наданими підрядником, по фактично виконаним роботам.

Загальна ціна договору включає: монтажні та пусконалагоджувальні роботи, введення ескалаторів в обіг (п. 2.4.2).

Згідно з пунктом 3.1. договору, повний комплекс робіт по монтажу обладнання визначеного п. 1.1. даного договору здійснюється в термін 60 робочих днів, без урахування зупинок на будівельні та будівельно оздоблювальні роботи, зупинки при відсутності електропостачання, заборона робіт (карантин, дії державних органів) тощо.

Підрядник розпочинає виконання робіт по готовності об`єкта та виконання замовником зобов`язань щодо надання підготовленого будівельного майданчика, підписання акту готовності об`єкту до монтажу та пусконалагодження, наявності обладнання на об`єкті та виконання п. 2.4.1. даного договору (п. 3.2. договору).

Відповідно до п. 3.3. договору, виконання цього договору здійснюється в 3 етапи: виконання монтажних робіт; виконання пусконалагоджувальних робіт; введення обладнання в обіг.

Пунктом 3.6. договору передбачено, що під закінченням робіт розуміється передача змонтованого обладнання замовнику з оформленими актами передачі.

Пунктом 5.1. договору передбачені обов`язки замовника: сплатити вартість договору згідно розділу 2 цього договору; передати будівельну готовність об`єкту, згідно з Державним стандартом України, для виконання підрядником комплексу робіт з монтажу та пусконалагодженню ескалаторів; передати підряднику за актом будівельний майданчик та всю дозвільну документацію.

В свою чергу підрядник зобов`язаний: прийняти будівельну готовність об`єкту для виконання комплексу робіт; виконати якісно роботи в обсязі затвердженої проектно - кошторисної документації і нести за це відповідальність перед замовником; складати та підписувати відповідні акти виконаних робіт та всі необхідні документи при передачі обладнання (п. 5.2. договору).

Згідно з п. 13.1. договору, цей договір набуває чинності з дати його підписання повноважними представниками сторін та діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором.

Договір підписано уповноваженими представниками сторін.

Додатком №1 до договору долучено перелік робіт, які повинні бути виконані замовником.

Платіжною інструкцією №187 від 17.03.2025 підтверджується сплата позивачем на користь відповідача 200 000.00 грн із призначенням платежу - оплата за монтаж ескалаторів згідно договору №1/25 від 12.03.2025 року.

Судом встановлено, що позивачем направлялась відповідачу претензія про досудове врегулювання спору та повернення грошових коштів №26-05/25/2 від 26.05.2025, згідно з якої позивач просив невідкладно повернути на свою користь суму коштів у розмірі 200 000.00 грн.

Позивачем надано суду відомості, про укладення договору з іншим підрядником - ФОП Сокол Степаном Степанович, а саме договір №10-04/25-1 на комплекс робіт з монтажу та пусконалагодженню ескалаторів, згідно п. 1.1. якого замовник (позивач) доручає, а підрядник (відповідач) приймає на себе зобов`язання з проведення комплексу робіт з монтажу та пусконалагодження підіймального обладнання - ескалатор, S900E 800mm-35-3080mm - 2 комплекти та ескалатор S900E 1000mm-35-4600mm - 2 комплекти, а замовник зобов`язується надати підряднику підготовлений будівельний майданчик, прийняти та оплатити виконані роботи згідно умов даного договору. Роботи здійснюються за адресою: Закарпатська область, м. Ужгород, площа Театральна, буд. 5,7 (п. 1.2. договору).

При винесенні постанови колегія суддів виходила з наступного.

Статтею 204 ЦКУ передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Частиною 2 статті 214 Цивільного кодексу України передбачено, що особи, які вчинили дво- або багатосторонній правочин, мають право за взаємною згодою сторін, а також у випадках, передбачених законом, відмовитися від нього, навіть і в тому разі, якщо його умови повністю ними виконані.

Згідно положень ст. 509 ЦКУ, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ч. 1 ст. 526 ЦКУ).

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦКУ). Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦКУ).

Частиною 1 ст. 604 ЦКУ передбачено, що зобов`язання припиняється за домовленістю сторін.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ч. 1 ст. 610 ЦКУ). Згідно ч. 1 ст. 612 ЦКУ, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ст. 615 ЦКУ, у разі порушення зобов`язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом.

Одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов`язання або воно припиняється.

Щодо доводів апелянта про те, що суд першої інстанції помилково застосував норми статті 1212ЦК України, а також щодо його тверджень про відсутність доказів готовності відповідача до виконання робіт, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 626 ЦКУ, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 631 ЦКУ, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення, якщо інше не визначено законом або договором. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Нормою ст. 638 ЦКУ передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною 1 ст. 651 ЦКУ передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

У разі зміни договору зобов`язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо. У разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили (ст. 653 ЦКУ).

Зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту (ст. 654 ЦКУ).

Судом встановлено, що за своєю суттю договір №1/25 на комплекс робіт з монтажу та пусконалагодження ескалаторів є договором підряду.

Положеннями ст. 837 ЦКУ передбачено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

У договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення (ч.1 ст.843 ЦКУ).

Статтею 846 ЦКУ передбачено, що строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.

Відповідно до ст. 849 ЦКУ, замовник має право у будь-який час перевірити хід і якість роботи, не втручаючись у діяльність підрядника. Якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків.

Якщо під час виконання роботи стане очевидним, що вона не буде виконана належним чином, замовник має право призначити підрядникові строк для усунення недоліків, а в разі невиконання підрядником цієї вимоги - відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків або доручити виправлення роботи іншій особі за рахунок підрядника.

Замовник має право у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору.

Відповідно до приписів статті 852 ЦКУ, якщо підрядник відступив від умов договору підряду, що погіршило роботу, або допустив інші недоліки в роботі, замовник має право за своїм вибором вимагати безоплатного виправлення цих недоліків у розумний строк або виправити їх за свій рахунок з правом на відшкодування своїх витрат на виправлення недоліків чи відповідного зменшення плати за роботу, якщо інше не встановлено договором.

За наявності у роботі істотних відступів від умов договору підряду або інших істотних недоліків замовник має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.

Згідно з статтею 854 ЦКУ, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Підрядник має право вимагати виплати йому авансу лише у випадку та в розмірі, встановлених договором.

Cтаттею 1212 ЦКУ передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Як встановлено з матеріалів справи, 12 березня 2025 між сторонами спору укладено договір №1/25 на комплекс робіт та пусконалагодженню ескалаторів (далі - договір), згідно п. 1.1. якого замовник (позивач) доручає, а підрядник (відповідач) приймає на себе зобов`язання з проведення комплексу робіт з монтажу та пусконалагодження підіймального обладнання - ескалатор, S900E 800mm-35-3080mm - 2 комплекти та ескалатор S900E 1000mm-35-4600mm - 2 комплекти, а замовник зобов`язується надати підряднику підготовлений будівельний майданчик, прийняти та оплатити виконані роботи згідно умов даного договору.

Роботи здійснюються за наступною адресою: Закарпатська область, м. Ужгород, площа Театральна, буд. 5,7 (п. 1.2. договору).

Згідно з п. 13.1. договору, цей договір набуває чинності з дати його підписання повноважними представниками сторін та діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором.

Так, позивач в своїй позовній заяві посилається на норми статей 849 ЦКУ та 1212 ЦКУ, як на правове обґрунтування заявлених позовних вимог.

Однак положення статті 1212 ЦКУ не застосовуються в даному випадку з огляду на наступне.

Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених ст.11 ЦК).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Відповідно до ст.1212 ЦК безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Загальна умова ч.1 ст.1212 ЦК звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї норми за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Аналогічні висновки наведені в постановах Верховного Суду від 06.02.2020 у справі №910/13271/18, від 23.04.2019 у справі №918/47/18, від 01.04.2019 у справі №904/2444/18, на які посилається відповідач.

При цьому Верховний Суд неодноразово зазначав, що набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним. Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення ст.1212 ЦК можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (постанови Верховного Суду від 06.02.2020 у справі №910/13271/18, від 23.01.2020 у справі №910/3395/19, від 23.04.2019 у справі №918/47/18, від 01.04.2019 у справі №904/2444/18).

ТОВ «Браво-Ліфт» отримало відповідний аванс на підставі Договору, при цьому така підстава отримання зазначених коштів не перестала існувати. Відтак положення ст.1212 ЦК до спірних правовідносин не підлягає застосуванню, а відповідна сума авансу може підлягати поверненню в силу положень ЦК, що регулюють відносини підряду, та самого Договору за наявності відповідних підстав на те.

Подібні висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №910/9072/17 (п.6.9); постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду Верховного суду від 16.09.2022 у справі №913/703/20.

Що стосується підстав повернення авансового платежу згідно положень ст. 849 ЦКУ, то колегія суддів зазначає наступне.

Аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19, постанова Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №910/12382/17).

Положеннями статті 849 ЦКУ передбачено, що якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків.

Якщо під час виконання роботи стане очевидним, що вона не буде виконана належним чином, замовник має право призначити підрядникові строк для усунення недоліків, а в разі невиконання підрядником цієї вимоги - відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків або доручити виправлення роботи іншій особі за рахунок підрядника.

Замовник має право у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору.

Разом з тим, згідно з пунктом 3.1. договору, повний комплекс робіт по монтажу обладнання визначеного п. 1.1. даного договору здійснюється в термін 60 робочих днів, без урахування зупинок на будівельні та будівельно оздоблювальні роботи, зупинки при відсутності електропостачання, заборона робіт (карантин, дії державних органів) тощо.

За цим Договором Підрядник розпочинає виконання робіт по готовності об`єкта та виконання замовником зобов`язань щодо надання підготовленого будівельного майданчика, підписання акту готовності об`єкту до монтажу та пусконалагодження, наявності обладнання на об`єкті та виконання п. 2.4.1. даного договору (п. 3.2. договору).

Колегія суддів зазначає, що матеріали справи не містять доказів того, що позивач виконав п. 3.2. договору в повному обсязі, а саме про надання підготовленого будівельного майданчику, не надано підписаного сторонами (замовником та підрядником) акту готовності об`єкту до монтажу та пусконалагодження. Крім того, суд зауважує, що п. 2.4. договору сторони погодили, що розрахунки за договором здійснюються за визначеним графіком: Оплата здійснюється в 2 етапи: 1 етап - передплата 70 % вартості робіт замовник перераховує на поточний рахунок підрядника впродовж 2 банківських днів після підписання договору, за рахунком наданим підрядником.

Пунктом 2.1. сторони визначили, що вартість робіт визначається на основі договірних цін, та загальна сума, яку за цим договором замовник сплачує підряднику становить 1 120 000, 00 грн.

Платіжною інструкцією №187 від 17.03.2025 підтверджується сплата позивачем на користь відповідача 200 000.00 грн із призначенням платежу - оплата за монтаж ескалаторів згідно договору №1/25 від 12.03.2025 року.

Колегія суддів зазначає, що 70% вартості робіт за Договором складає – 784 000 (Сімсот вісімдесят чотири тисячі) гривень 00 копійок, яка майже в чотири рази перевищує суму, яку позивач фактично перерахував відповідачу, та яку просить останнього повернути.

Відтак, позивач не здійснив на виконання пункту 3.2. договору передплату у розмірі 70 % вартості робіт. Таким чином, були відсутні підстави, передбачені п. 3.2. договору, для початку виконання підрядником передбачених спірних робіт.

Крім того, колегія суддів зазначає, що матеріали справи не містять доказів того, що укладений між сторонами договір розірвано, чи він припинив свою дію чи, що позивач, на виконання ст. 849 ЦКУ відмовився від такого договору.

Згідно з п. 13.1. договору, цей договір набуває чинності з дати його підписання повноважними представниками сторін та діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором.

Таким чином, укладений між сторонами договір є дійсним, зобов`язання сторін за таким договором є чинними.

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 651 ЦКУ передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Судом першої інстанції встановлено та досліджено колегією суддів, що претензія, яку позивач направляв відповідачу 26.05.2025 не містить відомостей про те, що позивач відмовився від договору та просив відшкодувати збитки. Така претензія містить виключно односторонню вимогу позивача на повернення сплачених коштів без існування відповідних правових підстав для цього.

Відповідно, суд не погоджується з обраним позивачем правовим обґрунтуванням позовних вимог та зазначає про відсутність порушеного права позивача.

Обов`язковою передумовою для реалізації права на судовий захист у порядку господарського судочинства є наявність у позивача суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, які порушуються, не визнаються або оспорюються іншими особами - відповідачами, та на захист якого спрямоване звернення до суду з позовом.

Вирішуючи спір по суті, суд повинен установити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити, чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі, належним позивачем. Відсутність права на позов у матеріальному розумінні спричиняє прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших установлених судом обставин, оскільки лише наявність права обумовлює виникнення в інших осіб відповідного обов`язку перед особою, якій таке право належить і яка може вимагати виконання такого обов`язку (вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення) від зобов`язаних осіб. Тобто, лише встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, приймає рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог (аналогічний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2020 у справі № 907/29/19).

Отже, суд має встановити належність особі, яка звернулася за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу, чи є така особа належним позивачем у справі (наявність права на позов у матеріальному розумінні), чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановлення факту порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, які передбачені законодавством, і чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права є підставою для відмови у задоволенні позову (такий висновок викладений у пункті 7.13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2020 у справі № 916/3146/17).

Колегія суддів погоджується з твердженнями відповідача щодо того, що саме замовником (апелянтом) не виконано в повній мірі пункту 3.2. договору, внаслідок чого у відповідача не виникли його зустрічні обов`язки за договором. Крім того, умовами укладеного договору не передбачено здійснення позивачем авансового платежу в іншому розмірі, ніж передбачено п. 2.4.1. договору та можливість повернення такого авансу за першою вимогою позивача (замовника) без наявності належних на це правових підстав і порушень з боку підрядника.

Підсумовуючи все вищевказане, колегія суддів зазначає, що доводи скаржника не знайшли свого підтвердження в ході розгляду апеляційної скарги. Ці доводи не спростовують фактів, покладених в основу рішення Господарського суду Закарпатської області від 24 листопада 2025 року у справі №907/955/25.

За приписами частин 1, 2, 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч.ч. 1-5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та органів, що вирішують спори, має бути належним чином викладено підстави, на яких вони ґрунтуються. Обсяг цього обов`язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи. Пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

З огляду на вищевказане, колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального і процесуального права, тому його необхідно залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Судові витрати

З огляду на те, що суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на скаржника відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст.86, 236, 269, 270, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ :

1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Центр Корона» №04/12-25 від 04.11.2025 (вх. № 01-05/3593/25 від 04.11.2025) залишити без задоволення.

2.Рішення Господарського суду Закарпатської області від 24.11.2025 у справі № 907/955/25 залишити без змін.

3.Судовий збір сплачений за апеляційну скаргу покласти на апелянта.

4.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Строки та порядок оскарження постанов апеляційного господарського суду визначені в § 1 глави 2 Розділу IV ГПК України.

Головуючий суддя О.С. Скрипчук

Суддя Н.М. Кравчук

Суддя О.І. Матущак