Постанова від 19 травня 2026 р. у справі №442/1019/25 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2026 року

м. Київ

справа № 442/1019/25

провадження № 61-14940св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Луспеника Д. Д., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Виконавчий комітет Дрогобицької міської ради Львівської області,

третя особа- Комунальне підприємство «Служба муніципального управління» Дрогобицької міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 04 квітня 2025 року, ухвалене у складі судді Крамара О. В., та постанову Львівського апеляційного суду від 09 жовтня 2025 року, ухвалену у складі колегії суддів: Савуляка Р. В., Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Виконавчого комітету Дрогобицької міської ради Львівської області (далі - Виконком Дрогобицької міської ради), третя особа - Комунальне підприємство «Служба муніципального управління» Дрогобицької міської ради (далі - КП «СМУ» ДМР), про визнання незаконним та скасування рішення.

Позовну заяву ОСОБА_1 мотивувала тим, що є власником земельної ділянки, кадастровий номер 4610600000:01:019:0229, площею 0,1000 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та розташованого на цій земельній ділянці будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності на вказане нерухоме майно підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 13 липня 2024 року.

Стверджувала, що за вказаним домоволодінням закріплена земельна ділянка орієнтовною площею 0,1200 га, цільове призначення - садівництво з фруктовим садом, яка є продовженням земельної ділянки кадастровий номер 4610600000:01:019:0229.

Рішенням відповідача від 21 січня 2025 року № 24 «Про вивільнення земельної ділянки, яка перебуває в комунальній власності, від металевої огорожі за адресою: АДРЕСА_1 » зобов`язано КП «СМУ» ДМР демонтувати металеву огорожу земельної ділянки орієнтовною площею 0,1200 га, з метою розширення заїзду.

Позивач стверджувала, що оскаржуваним рішенням відповідач порушує її право користування земельною ділянкою, на якій знаходиться належний їй фруктовий сад.

Дрогобицька міська рада вправі розпоряджатися спірною земельною ділянкою лише після її вилучення з постійного користування, однак рішень про вилучення у неї спірної земельної ділянки Дрогобицька міська рада не приймала, що свідчить про відсутність відповідної правової підстави для розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у її користуванні.

ОСОБА_1 просила суд скасувати рішення Виконкому Дрогобицької міської ради від 21 січня 2025 року № 24 «Про вивільнення земельної ділянки, яка перебуває в комунальній власності, від металевої огорожі за адресою: АДРЕСА_1 ».

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 04 квітня 2025 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Виконкому Дрогобицької міської ради, третя особа - КП «СМУ» ДМР, про визнання незаконним та скасування рішення відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного суду від 09 жовтня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 04 квітня 2025 року - без змін.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, вказав, що позивач не довела належними та допустимими доказами порушення її прав оскаржуваним рішенням Виконкому Дрогобицької міської ради.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У листопаді 2025 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 04 квітня 2025 року та постанову Львівського апеляційного суду від 09 жовтня 2025 року, в якій просить суд скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове про задоволення позовних вимог.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

28 листопада 2025 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали із Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області, іншим учасникам надіслано копії касаційної скарги.

У січні 2026 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права.

Підставами касаційного оскарження зазначає те, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 квітня 2018 року у справі № 361/2965/15-а (провадження № 11-190апп18), від 09 листопада 2021 року у справі № 542/1403/17 (провадження № 14-106цс21).

Заявник указує, що суди надали неправильну оцінку зібраним доказам, зокрема тому, що вона як спадкоємець є власником фруктового саду, який посаджений за життя спадкодавця ОСОБА_2 та переданий їй в користування. Ці обставини суди попередніх інстанцій досліджували, однак не врахували при ухваленні судових рішень.

Суди не врахували, що відповідач порушив вимоги частини другої статті 19 Конституції України, статей 386, 391, 393 ЦК України.

Відповідач незаконно втрутився в її право власності, оскільки демонтував паркан та вивіз його, що не заперечував у судових засіданнях.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У грудні 2025 року Виконком Дрогобицької міської ради подав до Верховного Суду відзив, у якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, як такі, що ухвалені з правильним застосуванням норм права та без порушення норм процесуального права.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Виконкому Дрогобицької міської ради від 04 травня 1954 року № 688 «Про результати обміру земель по будівельному кварталу № 37» затверджено матеріали Дрогобицького міжміського бюро технічної інвентаризації по обміру земель будівельного квартала № 37, загальною площею 55 321 кв. м.

Рішенням Виконкому Дрогобицької міської ради від 18 березня 1959 року № 147 зобов`язано міжміське бюро технічної інвентаризації видати план громадянці ОСОБА_2 на закріплену площу відповідно до рішення від 04 травня 1954 року № 688, а саме на АДРЕСА_2 , площею 1 883 кв. м землі. Бюро технічної інвентаризації видало громадянці ОСОБА_2 план на землекористування площею 2 186 кв. м, однак лишків не показано.

Зі свідоцтва про право особистої власності на жилий будинок, виданого 28 квітня 1973 року Дрогобицьким відділом комунального господарства, встановлено, що ОСОБА_2 є власником будинку АДРЕСА_2 .

Зі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, посвідченим 22 січня 2022 року приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу, встановлено, що ОСОБА_3 є спадкоємцем зазначеного у заповіті майна ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме: 3/4 частки у власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , позначений за планом літ. «А-1», що складається із п`яти житлових кімнат та до якого належать господарські будівлі та споруди: сарай - літ. «Б», сарай - літ. «В», сарай - літ. «Г», вбиральня - літ. «Д», огорожа - літ. «1-3».

Крім того, ОСОБА_3 видано свідоцтво про право на спадщину за законом, посвідчене 22 січня 2022 року приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу, на 1/2 частки у спадщині, що становить 1/8 частки у власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , позначений за планом літ. «А-1», що складається з п`яти житлових кімнат, до якого належать господарські будівлі та споруди: сарай - літ. «Б», сарай - літ. «В», сарай - літ. «Г», вбиральня - літ. «Д», огорожа - «1-3», після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Із відомостей про встановлені межові знаки, погоджені суміжними землекористувачами, встановлено, що земельна ділянка гр. ОСОБА_3 , гр. ОСОБА_5 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у АДРЕСА_3 на території Дрогобицької міської територіальної громади на місцевості межує з:

від «А» до «Б» - землі Дрогобицької міської територіальної громади (вул. Війтівська Гора),

від «Б» до «В» - землі ОСОБА_6 (кадастровий номер не визначено),

від «В» до «Г» - землі Дрогобицької міської територіальної громади (вул. Вітовського),

від «Г» до «Д» - землі Дрогобицької міської територіальної громади (кадастровий номер не встановлено),

від «Д» до «Е» - землі ОСОБА_7 (кадастровий номер 4610600000:00:019:0050), від «Е» до «Є» - землі ОСОБА_8 (кадастровий номер 4610600000:01:019:0191) від «Є» до «А» - землі Дрогобицької територіальної громади (заїзд).

Листом виконавчого комітету Дрогобицької міської ради від 11 січня 2022 року № З-24/140ц ОСОБА_3 повідомлено про те, що його звернення із земельних питань буде розглянуто на засіданні постійної комісії ради з питань регулювання земельних відносин, а остаточне рішення приймається сесією міської ради.

31 січня 2022 року ОСОБА_3 звернувся до Дрогобицької міської ради із заявою, в якій просив надати йому дозвіл на виготовлення технічної документації на земельну ділянку під садівництво на АДРЕСА_3 орієнтовною площею 0,1200 га, однак у матеріалах справи відсутні докази прийняття Дрогобицькою міською радою відповідного рішення щодо цього звернення.

Доказів того, що за життя ОСОБА_3 оскаржував дії чи бездіяльність Дрогобицької міської ради щодо розгляду його заяви про надання дозволу на виготовлення технічної документації на земельну ділянку, не надано.

Зі свідоцтв про право на спадщину за законом, посвідчених 13 липня 2024 року приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу, встановлено, що спадкоємцем після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , є його дружина ОСОБА_1 , яка отримала спадщину, що складається із:

- 7/8 частки земельної ділянки, кадастровий номер: 4610600000:01:019:0229, площею 0,1000 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташованої за адресою: АДРЕСА_3 ;

- 7/8 частки у власності житлового будинку АДРЕСА_3 .

17 липня 2024 року між ОСОБА_5 , в інтересах якого діє ОСОБА_8 , та ОСОБА_1 укладений договір довічного утримання (догляду), за умовами якого ОСОБА_5 передає у власність ОСОБА_1 належне йому майно, а саме 1/8 частки у власності житлового будинку АДРЕСА_3 та 1/8 частки у власності земельної ділянки, кадастровий номер 4610600000:01:019:0229, площею 0,1000 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташованої за адресою: АДРЕСА_3 , взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача доглядом довічно, на умовах, встановлених договором.

04 лютого 2025 року ОСОБА_1 звернулася до Дрогобицької міської ради із заявою, в якій просила передати їй у власність земельну ділянку орієнтовною площею 0,1200 га під садівництво, яка згідно з рішенням Дрогобицького міськвиконкому від 04 травня 1954 року № 688 знаходиться у користуванні будинку АДРЕСА_3 , що є продовженням належної їй земельної ділянки для обслуговування житлового будинку і господарських будівель на АДРЕСА_3 .

Рішенням Дрогобицької міської ради від 20 березня 2025 року № 3081 ОСОБА_1 відмовлено у передачі у приватну власність земельної ділянки орієнтовною площею 1200 кв. м на АДРЕСА_3 , для індивідуального садівництва у зв`язку із забороною безоплатної передачі земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі під час дії воєнного стану.

04 грудня 2024 року жителі АДРЕСА_1 звернулися до міського голови міста Дрогобича із зверненням, в якому просили відновити прохід з АДРЕСА_4 та розширити ширину проїзду на АДРЕСА_5 до 6 м за рахунок комунальної землі, як передбачено в проекті забудови від 25 лютого 1972 року за адресою: АДРЕСА_9 .

Зі службової записки Департаменту міського господарства Дрогобицької міської ради від 10 січня 2025 року № 586 встановлено, що після розгляду колективного звернення мешканців АДРЕСА_1 щодо ймовірного самовільного встановлення металевої огорожі напроти будинків АДРЕСА_5 , виявлено, що земельну ділянку позаду будинку АДРЕСА_3 огороджено металевою сіткою, однак відповідальну особу за влаштування огородження не встановлено.

Із листа-відповіді Управління майна громади виконавчих органів Дрогобицької міської ради Львівської області від 10 січня 2025 року № 18 встановлено, що на земельній ділянці, розташованій на АДРЕСА_1 , згідно з поданим схемою-планом відсутні об`єкти нерухомого майна приватної чи державної власності і земельна ділянка не сформована, отже, перебуває у комунальній власності.

Рішенням Виконкому Дрогобицької міської ради від 21 січня 2025 року № 24 «Про вивільнення земельної ділянки, яка перебуває в комунальній власності, від металевої огорожі за адресою: АДРЕСА_1 » зобов`язано КП «СМУ» ДМР демонтувати металеву огорожу за адресою: АДРЕСА_1 у двотижневий строк від публікації цього рішення на сайті Дрогобицької міської ради.

07 лютого 2025 року працівники КП «СМУ» ДМР демонтували металеву огорожу, що відмежовувала земельну ділянку орієнтовною площею 0,1200 га, цільове призначення - садівництво.

13 лютого 2025 року ОСОБА_1 звернулася до Дрогобицького районного відділу поліції Головного управління національної поліції у Львівській області з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення, що полягало у самовільному демонтажі металевої огорожі, яка належить їй на праві власності.

Із долучених до матеріалів справи світлин встановлено наявність двох огорож на земельній ділянці поблизу будинку АДРЕСА_3 , одна з яких огороджує земельну ділянку безпосередньо біля будинку, а інша огорожа, що складається з металевих труб та металевої сітки, огороджує земельну ділянку з деревами.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції відповідають, доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 стверджувала, що користується земельною ділянкою, яка оточена металевим забором, який на підставі рішення відповідача демонтовано. Отже, вчинено незаконне втручання в її право постійного користування земельною ділянкою, на якій знаходиться належний їй фруктовий сад.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Особа, яка звертається до суду з позовом, вказує у позові власне суб`єктивне уявлення про її порушене право та/або охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

У свою чергу, суд повинен перевірити доводи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, у тому числі, щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Частиною першою статті 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Статтею 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до частини першої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Частиною десятою статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

В абзаці 3 пункту 3 Рішення Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 зазначено, що органи місцевого самоврядування, здійснюючи владу й самостійно вирішуючи питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції, та приймаючи рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та в спосіб, що передбачені Конституцією та законами.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 04 квітня 2018 року у справі № 361/2965/15-а (провадження № 11-190апп18), від 09 листопада 2021 року у справі № 542/1403/17 (провадження № 14-106цс21), на які як на підставу касаційного оскарження посилалась заявник, вказувала, що «Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, й ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних прав, і такі правовідносини мають майновий характер або пов`язані з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів».

Судами попередніх інстанцій установлено, що земельна ділянка площею 0,1200 га, обнесена металевою огорожею, розташована біля земельної ділянки та домогосподарства за адресою: АДРЕСА_3 , не перебуває у користуванні чи власності ОСОБА_1 , і відсутні правовстановлюючі документи, які б підтверджували право власності чи користування ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку.

Відповідач, установивши, що вказана земельна ділянка площею 0,1200 га перебуває у комунальній власності, діяв у межах своїх повноважень, визначених статтею 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», прийняв оскаржуване рішення, яким зобов`язав знести металеву огорожу.

Порушення прав позивача рішенням Виконкому Дрогобицької міської ради від 21 січня 2025 року № 24 судами попередніх інстанцій не встановлено.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див. постанову Верховного Суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22)).

Колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що позов не підлягає задоволенню з підстав недоведеності позивачем належними та допустимими доказами порушення відповідачем її прав, що є її процесуальним обов`язком у розумінні статей 12, 81 ЦПК України.

Порушень відповідачем частини другої статті 19 Конституції України, внаслідок ухвалення оскаржуваного рішення, не встановлено.

Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (див. постанову Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

Суди попередніх інстанцій виконали вимоги статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів і статті 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно дослідили і оцінили докази та встановили обставини у справі, правильно застосували норми матеріального права до спірних правовідносин.

Інші доводи касаційної скарги не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів попередніх інстанцій, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Таким чином, доводи заявника, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, не знайшли свого підтвердження.

Верховний Суд розглянув справу у межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження; підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 04 квітня 2025 року та постанову Львівського апеляційного суду від 09 жовтня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. В. Коломієць

Д. Д. Луспеник

Ю. В. Черняк