Постанова від 19 травня 2026 р. у справі №191/319/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/175/26 Справа № 191/319/25 Суддя у 1-й інстанції - Твердохліб А. В. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого - Городничої В.С.,

суддів: Петешенкової М.Ю., Макарова М.О.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в м.Дніпрі справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» на рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 березня 2025 року у складі судді Твердохліб А.В. по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором,–

ВСТАНОВИЛА:

У січні 2025 року ТОВ «Діджи Фінанс» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором (а.с. 3-9), в обґрунтування якого посилалось на те, що 26.04.2021 року ТОВ «Мілоан» (первісний кредитор) отримано від ОСОБА_1 заявку на отримання кредиту №4004581. ТОВ «Мілоан» було направлено відповідачу електронне повідомлення (смс) одноразовий ідентифікатор, при веденні якого відповідач підтверджує прийняття умов кредитного договору №4004581 від 26.04.2021 року, який знаходиться у власному кабінеті відповідача на офіційному веб-сайті ТОВ «Мілоан». Таким чином, відповідач уклав з ТОВ «Мілоан» договір споживчого кредиту №4004581 від 26.04.2021 року, на підставі чого йому було перерахованого кредитні кошти на картковий рахунок у сумі 20 000 грн. 10.08.2021 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Діджи Фінанс» укладено договір відступлення прав вимоги №06Т, згідно умов якого право вимоги за кредитним договором №4004581 від 26.04.2021 року на користь ТОВ «Діджи Фінанс» в сумі 89 500 грн 00 коп, з яких: 20 000 грн 00 коп – сума заборгованості по тілу кредиту; 67 500 грн 00 коп – сума заборгованості за відсотками; 2 000 грн 00 коп – сума заборгованості за комісійними винагородами. На виконання вимог досудового врегулювання спору, позивачем направлено відповідачу досудової вимоги про сплату заборгованості за договором №4004581 від 26.04.2021 року.

На підставі вищевикладеного, позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором №4004581 від 26.04.2021 року у загальному розмірі 89 500,00 грн, а також судові витрати по справі, а саме судовий збір та витрати на правничу допомогу адвоката.

Рішенням Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 березня 2025 року позов ТОВ «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором, задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Діджи фінанс» заборгованість за кредитним договором №4004581 від 26 квітня 2021 року у сумі 29 500 (двадцять дев`ять тисяч п`ятсот) грн 00 коп, з яких: - 20 000 грн 00 коп - заборгованість за тілом кредиту; - 7 500 грн 00 коп - заборгованість по процентам за користування кредитними коштами; - 2 000 грн 00 коп - комісія за надання кредиту.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Діджи фінанс» судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 798 грн 44 коп.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Діджи фінанс» судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4 000 (чотири тисячі) грн 00 коп.

В задоволенні іншої частини позовних вимог, відмовлено (а.с. 56-60).

Не погодившись з вищевказаним рішенням суду, ТОВ «Діджи Фінанс» подало апеляційну скаргу, у якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, а також на порушення судом норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, просить суд скасувати рішення суду в частині відмови у задоволенні позову про стягнення заборгованості за договором про споживчий кредит №4004581 від 26.04.2021 року, а саме нарахованих відсотків за період з 27.05.2021 року по 25.07.2021 року у розмірі 60 000,00 грн, та ухвалити у цій частині нове рішення, яким задовольнити вказані вимоги (а.с. 80-85).

ОСОБА_1 через свого представника адвоката Нугаєвої В.В. скористався своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу у цій справі, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін (а.с. 109-115).

ТОВ «Діджи фінанс» подало додаткові пояснення у справі (а.с. 123-126).

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Згідно з ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін, враховуючи наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що 26 квітня 2021 року між кредитором ТОВ «Мілоан» та позичальником ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит №4004581, строком на 30 днів з 26.04.2021 року, з датою повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом до 26.05.2021 року. Загальний розмір кредиту визначено у сумі 20 000 грн 00 коп, у валюті українська гривня, які перераховано ОСОБА_1 , згідно платіжного доручення №44761263 від 26.04.2021 року (п.1.3, 1.4).

За п.1.5.1 визначено, що комісія за надання кредиту становить 2 000 грн, яка нараховується за ставкою 10.00 відсотків від суми кредиту одноразово.

Проценти за користування кредитом: 7 500 грн 00 коп, які нараховуються за ставкою 1.25 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом (п.1.5.2).

Пунктом 7.1. вказаного договору сторонами вказано, що строк дії цього договору складає період, що обчислюється з моменту його укладення і до повного фактичного виконання сторонами своїх зобов`язань.

ТОВ «Мілоан», зі своєї сторони, у повному обсязі виконало взяті на себе обов`язки, які узгоджені сторонами зазначеним кредитним договором, що підтверджено платіжним дорученням №44761263 від 26.04.2021 року про зарахування грошових коштів на банківський рахунок відповідача.

Відповідач свої зобов`язання за вищевказаним договором не виконав, внаслідок чого у останнього виникла заборгованість у розмірі 89 500 грн 00 коп, яка складається з:

20 000 грн 00 коп – сума заборгованості по тілу кредиту;

67 500 грн 00 коп – сума заборгованості за відсотками;

2 000 грн 00 коп – сума заборгованості за комісійними винагородами;

00 грн 00 коп – сума заборгованості за пенею.

У якості єдиного доказу на підтвердження розміру заборгованості, заявленої до стягнення, позивачем надано розрахунок, проведений ТОВ «Діджи Фінанс» за період з 26 квітня 2021 року до 25 липня 2021 року, вже після закінчення строку дії договору, в якому повністю відсутня будь-яка інформація стосовно порядку нарахування суми заборгованості, періоду утворення заборгованості, процентної ставки тощо.

10.08.2021 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Діджи Фінанс» укладено договір відступлення прав вимоги №06Т, згідно умов якого та відповідно витягу з додатку до даного договору, право вимоги за кредитним договором №44761263 від 26.04.2021 року перейшло до ТОВ «Діджи Фінанс» в сумі 89 500 грн 00 коп, з яких:

20 000 грн 00 коп – сума заборгованості по тілу кредиту;

67 500 грн 00 коп – сума заборгованості за відсотками;

2 000 грн 00 коп – сума заборгованості за комісійними винагородами;

00 грн 00 коп – сума заборгованості за пенею.

Колегія суддів звертає увагу на те, що згідно змісту апеляційної скарги рішення місцевого суду оскаржується лише в частині відмови у стягненні відсотків у розмірі 60 000,00 грн, а тому рішення суду в іншій частині колегією суддів не переглядається.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення відсотків у розмірі 60 000,00 грн, суд першої інстанції виходив із того, що вони нараховані поза межами строку дії договору.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду. Такий висновок суду є законним та обґрунтованим, відповідає встановленим у справі обставинам, та доводами скарги не спростований.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

В силу ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Із положень ч. 1 ст. 634 ЦК України слідує, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Договір, укладений електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. ст. 205, 207 ЦК України).

Відповідно до ч.ч. 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиції укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або іншому порядку, передбаченому Цивільним кодексом України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовий формі

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Стаття 1048 ЦК України визначає, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Стаття 1049 ЦК України передбачає, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього кодексу.

Згідно зі ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1ст. 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що ОСОБА_1 отримав у ТОВ «Мілоан» кредит, суму якого вчасно не повернув, а тому з нього на користь правонаступника кредитора ТОВ «Мілоан» - ТОВ «Діджи Фінанс» належить стягнути заборгованість за тілом кредиту та коштів за сплату комісії. Колегія суддів в цій частині рішення суду не переглядає

Обґрунтовуючи підстави для подальшого нарахування відсотків, скаржник стверджує, що мало місце продовження строку дії кредитного договору шляхом його пролонгації, що свідчить про правомірність нарахування відсотків вже за межами 30 денного строку дії договору.

Проаналізувавши зазначені твердження кредитора, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на положення пункту 2.3.1.1. кредитного договору, яким визначено, що позичальник має право неодноразово продовжувати строк кредитування. Для продовження кредитування він має вчинити дії, а саме сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту та певну частку заборгованості по кредиту.

Тобто для того, щоб дія зазначеного кредитного довгому вважалась продовженою, саме позичальник має вчинити певну дію, яка-б засвідчила про наявність підстав для його подальшої пролонгації.

Між тим матеріали справи не містять будь-яких доказів про вчинення позичальником дій, які-б в розумінні п. 2.3.1.1. кредитного договору свідчили про наявність підстав для його пролонгації.

Таким чином, позивачем не було доведено у встановленому законом порядку, що позивачем вчинялись дії, передбачені п.2.3.1.1 кредитного договору, які б зумовлювали правомірність нарахування процентів за користування кредитними коштами поза межами встановленого договором строку.

За положеннями статей 1046, 1049 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1054 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про виплату процентів до дня повернення позики може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Вказана правова позиція висловлена у постанові Великої палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року по справі №444/9519/12, провадження №14-10цс18, та яка повинна бути застосована в даній справі щодо спростування нарахованих позивачем процентів (як за загальними, так і за простроченими).

Аналіз зазначених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах: від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12, провадження №14-10цс18, від 04 липня 2018 року у справі №310/11534/13-ц, провадження №4-154цс18, від 31 жовтня 2018 року у справі №202/4494/16-ц, провадження №14-318цс18.

Таким чином, оскільки за умовами кредитного договору №44761263 від 26.04.2021 року сторони погодили строк його дії до 26.04.2021 року, та як встановлено судом відповідачем не було вчинено дій направлених на пролонгацію строку договору, що не спростовано позивачем, суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку про те, що, починаючи із зазначеної дати, кредитодавець не мав права нараховувати проценти за користування кредитом.

Тому, вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджені письмовими матеріалами справи та поясненнями учасників процесу.

Доводи апеляційної скарги, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо наявності підстав для часткового задоволення позову, та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, особистим тлумаченням норм матеріального права, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.

Апелянт не скористався наданими йому правами, не обґрунтував свої позовні вимоги та доводи апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Згідно з ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи, приведені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду 1 інстанції, яким у досить повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення – не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України, і його слід залишити без змін.

Судові витрати понесені у зв`язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,–

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» — залишити без задоволення.

Рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 березня 2025 року — залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено «20» травня 2026 року.

Головуючий: В.С. Городнича

Судді: М.Ю. Петешенкова

М.О. Макаров