Вирок від 17 травня 2026 р. у справі №185/11956/25 — Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Єдиний унікальний номер справи 185/11956/25

Провадження № 1-кп/185/816/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 травня 2026 року Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1

за участі секретаря ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в період воєнного стану матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025046370000371 від 28 вересня 2025 року, за обвинуваченням:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця республіки Осетія м. Владикавказ РФ, українця, громадянина України, маючого середню-спеціальну освіту, військовослужбовця ВЧ НОМЕР_1 НГУ, розлученого, на утриманні неповнолітніх дітей немає, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого в силу ст. 89 КК України:

у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 129 КК України,

за участю:

прокурора ОСОБА_4

обвинуваченого ОСОБА_3

В С Т А Н О В И В:

27.09.2025 близько 09:00 год., ОСОБА_3 перебуваючи біля буд. № 9 за адресою: Дніпропетровська область, м. Павлоград, вул. Олександрівська, на ґрунті неприязних відносин кинув у бік голови своєї знайомої ОСОБА_5 , мобільний телефон, але не влучив. В подальшому того ж дня, близько 10:00 год., на ґрунті неприязних відносин з сусідкою ОСОБА_5 побачивши останню з балкону свого будинку, вийшов до неї та біля під`їзду вищезазначеного будинку погрожував фізичною розправою шляхом демонстрації ножа, який він тримав у правій руці, розмахував ним у бік потерпілої ОСОБА_5 , замахувався ножем, однак потерпіла встигла відійти від вказаного удару. Дії ОСОБА_3 , потерпіла сприйняла, як реальну підставу побоювання за своє життя.

Дії обвинуваченого ОСОБА_3 , кваліфікуються за ч. 1 ст. 129 КК України, як погроза вбивством, якщо були реальні підстави побоюватися здійснення цієї погрози.

Обвинувачений ОСОБА_3 вину в судовому засіданні визнав повністю, пояснив що обставини зазначені в обвинувальному акті відповідають тим, що мали місце. Відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України просив подальше судове слідство по кримінальному провадженню не проводити.

Потерпіла ОСОБА_5 в судове засідання, повідомлена належним чином про дату, час та місце судового засідання, не з`явилася, заяви щодо розгляду справи без її участі не надала.

Суд, вислухавши пояснення обвинуваченого дійшов висновку, що ОСОБА_3 , винний у вчиненні кримінального правопорушення, що йому інкримінується за обставин, які вказані вище.

Відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України, суд, вислухавши думку учасників судового провадження, які вважали недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, з`ясувавши у обвинуваченого, чи правильно він розуміє зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності його позиції, роз`яснивши йому, що він буде позбавлений права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку, визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються.

Суд вину обвинуваченого ОСОБА_3 у вчиненні вищевказаного кримінального правопорушення вважає доведеною.

При призначенні ОСОБА_3 покарання, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного: раніше не судимий в силу ст. 89 КК України, під наглядом у лікаря-нарколога, лікаря-психіатра не перебував і не перебуває, за місцем проживання характеризується посередньо.

Обставиною, що пом`якшує покарання згідно ст. 66 КК України є щире каяття.

Обставин, що обтяжують покарання згідно ст. 67 КК України не встановлено.

Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Значна роль покарання у боротьбі зі злочинністю не повинна сприйматися як підстава для того, щоб зробити жорстокішим покарання. У багатьох випадках жорстокість покарання переконує винного в його несправедливості, робить самого засудженого більш жорстоким, породжує в його свідомості почуття образи, неповаги до суспільства, держави, її законів. Тому значення покарання в боротьбі зі злочинністю визначається не його жорстокістю, а неминучістю, своєчасністю, справедливістю і невідворотністю його застосування за кожний вчинений злочин. Роль і значення покарання багато в чому залежать від обґрунтованості його призначення і реалізації. У кожному конкретному випадку суд повинен призначити покарання з дотриманням вимог і положень ст. 65 КК України, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу обвинуваченого та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Воно має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та запобігання вчиненню нових злочинів і не мати на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Суд вважає, що наявні кілька обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, - щире каяття, примирення з потерпілою та перебування особи на військовій службі.

Відповідно до загальних засад призначення покарання: законності, справедливості, обґрунтованості, індивідуалізації покарання, беручи до уваги ступінь тяжкості кримінального правопорушення, яке відповідно до ст.12 КК України відноситься до категорії кримінальних проступків, шкода не завдана, на підставі вищезазначеного, суд вважає за необхідне застосувати положення ст.69 КК України та призначити покарання у виді штрафу, яке є необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження нових злочинів, так як ОСОБА_3 є діючим військовослужбовцем, і виконувати рішення суду в частині пробаційного нагляду буде неможливо, у зв`язку з виконанням останнього бойових завдань.

Саме таке покарання, на думку суду, буде співрозмірним наслідкам вчиненого злочину, необхідним і достатнім для попередження вчинення нових кримінальних правопорушень та досягнення самої мети покарання.

Цивільний позов не заявлено, судові витрати відсутні.

Питання про речові докази вирішується на підставі ст.100 КПК України.

Міра запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_3 не обиралась.

Керуючись ст. ст. 368-370, 373, 374 КПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

ОСОБА_3 визнати винним за ч. 1 ст. 129 КК України, та призначити йому покарання із застосуванням ст. 69 КК України, у вигляді штрафу у розмірі 450 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 7650,00 (сім тисяч шістсот п`ятдесят гривень нуль копійок) грн.

Запобіжний захід ОСОБА_3 до набрання вироком законної чинності не обирати.

Арешт накладений відповідно до ухвали слідчого судді Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 вересня 2025 року на ніж складаний з дерев`яною рукояткою без маркувальних знаків та мобільний телефон марки Infinix темно-зеленого кольору – скасувати.

Речові докази:

-ніж складаний з дерев`яною рукояткою без маркувальних знаків, який відповідно до квитанції № 0011507 знаходиться в камері схову Павлоградського РВП ГУНП в Дніпропетровській області – знищити;

-мобільний телефон марки Infinix темно-зеленого кольору, який відповідно до квитанції № 0011507 знаходиться в камері схову Павлоградського РВП ГУНП в Дніпропетровській області – повернути ОСОБА_3 .

Вирок може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду через Павлоградський міськрайонний суд протягом тридцяти діб з дня його проголошення, а за відсутності апеляційної скарги вирок набуває законної сили.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Суддя: ОСОБА_1