Постанова від 19 травня 2026 р. у справі №133/3593/25 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 133/3593/25

Провадження № 22-ц/801/1168/2026

Категорія: 101

Головуючий у суді 1-ї інстанції Дем`янова Ж. М.

Доповідач:Рибчинський В. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2026 рокуСправа № 133/3593/25м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати

у цивільних справах:

судді-доповідача: Рибчинського В.П.,

суддів: Копаничук С.Г., Оніщука В.В.,

за участю секретаря судового засідання Литвин Ю.О., представника УДМС ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та його представника – адвоката Кучер Г.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області на рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 23 березня 2026 року у цивільній справі за заявою ОСОБА_2 , заінтересована особа – Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області про встановлення факту, що має юридичне значення (встановлення факту постійного проживання на території України станом на 24.08.1991 року),

в с т а н о в и в:

У вересні 2025 року ОСОБА_2 звернувся до суду з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення (встановлення факту постійного проживання на території України станом на 24.08.1991 року), заінтересована особа – Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області, мотивуючи свої вимоги тим, що він народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в селі Баянгол, Закалинського району, БАСРР області, Росія. Свідоцтво про народження було втрачено в 1992 році, отримати повторно не було та не має можливості, батьки були українцями. Проживши декілька років в Росії, згодом разом з батьками повернувся в Україну. Після 8–го класу загальноосвітньої школи навчався в Горлівському училищі, однак не закінчив його та був відрахований. З 1974 року по 1976 рік проходив службу в Радянській Армії. З 1978 року по 1986 рік відбував покарання у Вінницькій в`язниці, після звільнення з якої не міг працевлаштуватися офіційно.

Ним 16.09.1986 року укладено шлюб з ОСОБА_3 , про що зроблено відповідний актовий запис № 193 та відділом реєстрації актів цивільного стану Козятинського міськрайонного управління юстиції Вінницької області видано свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 від 27.08.2008 року ( повторно).

Заявник 05.10.1988 зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 , де має зареєстроване місце проживання та фактично проживає на теперішній час та взятий на облік ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Орієнтовно в 1990-1991 році працював різноробочим на Вернигородській птахофабриці Козятинського району, проте після пожежі бухгалтерські документи згоріли.

Після звільнення працював без офіційного працевлаштування, але залишався мешкати в м. Козятині. З моменту приїзду до м. Козятина і до теперішнього часу з території України не виїжджав. В 1991 році працював не офіційно у приватного підприємця ОСОБА_4 , у вересні 1991 року автомобілем якого спричинив ДТП в с. Кордишівка.

Заявник стверджує, що 22.04.1992 був знятий з реєстраційного обліку з місця проживання за адресою АДРЕСА_1 , що підтверджується адресним листком вибуття від 22.04.1992 року, виданим виконавчим комітетом Козятинської міської ради та погоджений ЖБК «Дружба» та випискою з домової книги ЖБК «Дружба».

У подальшому вирішив їхати на роботу до м. Біла Церква Київської області на будівництво Білоцерківського шинного комбінату. Виїхав з вечора з Козятина, прибув до центру по працевлаштуванню м. Біла Церква, однак отримав відмову від прийняття на роботу.

Повертаючись додому в електропоїзді Київ – Вінниця, у нього були викрадені усі документи: паспорт, трудова книжка, свідоцтво про народження, водійські права, свідоцтво про шлюб та інші документи.

З 1992 року (після викрадення документів) проживає в Україні без документів, неодноразово звертався до паспортного столу, однак отримував відмову у видачі паспорту громадянина України через відсутність свідоцтва про народження.

В заяві вказує, що 21.08.2025 звернувся до Козятинського відділу УДМС України у Вінницькій області із заявою про видачу паспорта громадянина України, однак отримав відмову, що викладена у формі листа від 02.09.2025 року № 0520- 438/0520.1-25, так як не встановлено, що дані отримані з відомчих інформаційних систем баз даних Реєстру, картотек не підтверджують інформацію надану заявником, тобто не підтверджено належність до громадянства будь – якої держави.

Зазначає, що жодного разу протягом життя не залишав межі України, а постійно проживав з дружиною на території України та реалізація права на набуття громадянства України для нього залежить від встановлення судом факту постійного проживання на території України, станом на 24.08.1991 року, який має для нього юридичне значення.

Рішенням Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 23 березня 2026 заяву задоволено.

Встановлено факт, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженець Закалинського району, с. Баянгол, СССР, постійно проживав на території України станом на 24 серпня 1991року.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, представник УДМС Жигарова Д.О. подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні заяви відмовити.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін як законне та обґрунтоване.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази в їх сукупності, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Згідно ч. 1-3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам судове рішення відповідає.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в селі Баянгол, Закалинського району, БАСРР області, Росія. Належність до громадянства – українець, що підтверджується заявами ОСОБА_5 про видачу паспортів громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року, які надано 11.11.2025 року Управлінням Державної міграційної служби у Вінницькій області, адресним листом вибуття форми №20 від 16.04.1992.

Заявник 05.10.1988 був зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 , де має зареєстроване місце проживання та фактично проживає на теперішній час та взятий на облік ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 від 27.08.2008 року (повторно) 16 вересня 1986 року ОСОБА_2 укладено шлюб з ОСОБА_3 , про що зроблено відповідний актовий запис № 193.

ОСОБА_2 22.04.1992 був знятий з реєстраційного обліку з місця проживання за адресою АДРЕСА_1 , (підстава – працевлаштування), що підтверджується адресним листком вибуття від 22.04.1992 року, виданим виконавчим комітетом Козятинської міської ради та погоджений ЖБК «Дружба» та випискою з домової книги ЖБК «Дружба».

21.08.2025 ОСОБА_2 звернувся до Козятинського відділу УДМС України у Вінницькій області із заявою про видачу паспорта громадянина України, однак отримав відмову, що викладена у формі листа від 02.09.2025 року № 0520- 438/0520.1- 25, так як не встановлено, що дані отримані з відомчих інформаційних систем баз даних Реєстру, картотек не підтверджують інформацію надану заявником, тобто не підтверджено належність до громадянства будь – якої держави.

В судовому засіданні, в присутності заявника, свідки: ОСОБА_6 (дружина) ОСОБА_7 (сусідка), ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 підтвердили те, що ОСОБА_2 проживав на території України станом на 24.08.1991 року.

Задовольняючи заяву, суд першої інстанції виходив з того, що заявник довів належними та допустимими доказами факт постійного, безперервного проживання на законних підставах на території України станом на 24 серпня 1991 року.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Відповідно до частини другої статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

До таких інших фактів, із якими пов`язано виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, законодавство віднесло факт, що породжує право особи на набуття громадянства України, зокрема - факт постійного проживання на території України.

Відповідно до статті 4 Європейської конвенції про громадянство, ратифікованої Законом України від 20 вересня 2006 року № 163-V (163-16), кожна особа має право на громадянство.

Статтею 5 Європейської конвенції про громадянство встановлено, що правила держави-учасниці, які стосуються громадянства, не повинні містити розрізнень або допускати практику, що призводять до дискримінації за ознакою статі, релігії, раси, кольору шкіри, національного чи етнічного походження. Кожна держава-учасниця керується принципом заборони дискримінації своїх громадян незалежно від того, чи вони є громадянами за народженням, чи набули свого громадянства пізніше.

Для встановлення факту, що має юридичне значення, метою якого є встановлення належності до громадянства України або набуття громадянства України, слід застосовувати Закон України «Про громадянство України» та Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень.

Факт постійного проживання на території України на момент проголошення незалежності України або набрання чинності Законом України «Про громадянство України» є підставою для оформлення громадянства України відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону, у відповідності до яких громадянами України є громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України; особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» проживали в Україні і не були громадянами інших держав.

При застосуванні законодавства про громадянство слід відрізняти правові конструкції - набуття громадянства та встановлення належності до громадянства.

Підстави набуття громадянства України встановлено у статті 6 Закону України «Про громадянство України». Громадянство України набувається, зокрема, за територіальним походженням.

Відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про громадянство України» особа, яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки є особою без громадянства або іноземцем, який подав зобов`язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її неповнолітні діти реєструються громадянами України.

Відповідно до пункту 25 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27 березня 2001 року № 215 (далі - Порядок), для оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням особа, яка постійно проживала до 24 серпня 1991 року на території, що стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або на інших територіях, що входили під час постійного проживання особи до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (частина перша статті 8 Закону), подає документи, передбачені підпунктами «а», «в» пункту 24 цього Порядку, а також документ, що підтверджує факт постійного проживання особи на зазначених територіях.

У пункті 44 Порядку встановлено, що у разі відсутності документів, що підтверджують факт постійного проживання особи до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України, для оформлення набуття громадянства України подається відповідне рішення суду.

Так, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 звернувся до суду з заявою про встановлення факту постійного проживання на території України станом на 24.08.1991 року, в якій зазначив, що станом на 24 серпня 1991 року він проживав на території України, оскільки народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в селі Баянгол, Закалинського району, БАСРР області, Росія, але проживши декілька років в Росії, згодом разом з батьками повернувся в Україну. Крім того стверджує, що жодного разу протягом життя не залишав межі України, а постійно проживав з дружиною на території України

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

На підтвердження факту постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року ОСОБА_2 надав суду докази перебування у трудових відносинах на території України, укладення шлюбу на території України, наявності реєстрації на території України, при цьому в суді першої інстанції були досліджені оригінали документів, зокрема адресний листок вибуття до м. Вінниці, який містить інформацію про заявника і дату народження, місце народження, реєстрацію місця народження до вибуття і відповідно дату вибуття, домова книга ЖБК «Дружба» якою підтверджено факт реєстрації ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалюючи рішення про задоволення заяви ОСОБА_2 суд першої інстанції, з висновками якого погоджується й апеляційний суд, дослідивши наявні у справі докази та давши їм належну оцінку, дійшов обґрунтованих висновків про те, що заявником підтверджено належними та допустимими доказами факт його постійного проживання на території України, зокрема станом на 24 серпня 1991 року, крім іншого, і показами свідків, які підтвердили, що ОСОБА_2 проживав на території України станом на 24.08.1991 року та не були спростовані під час перегляду справи в суді апеляційної інстанції.

Вказані докази у їх сукупності свідчать про те, що ОСОБА_2 проживав і перебував на території України станом на 24 серпня 1991 року.

Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення заяви про встановлення факту постійного проживання ОСОБА_2 на території України станом на 24.08.1991 року.

Рішення суду ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги немає.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 315, 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області залишити без задоволення.

Рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 23 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 21 травня 2026 року.

Суддя-доповідач: В.П. Рибчинський

Судді: С.Г. Копаничук

В.В. Оніщук