Вирок від 18 травня 2026 р. у справі №462/6849/24 — Львівський апеляційний суд

Справа № 462/6849/24 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1

Провадження № 11-кп/811/256/26 Доповідач: ОСОБА_2

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ

Львівського апеляційного суду в складі:

головуючого-судді ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

при секретарі ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові справу за апеляційними скаргами прокурора Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону ОСОБА_6 та захисника обвинуваченої ОСОБА_7 – адвоката ОСОБА_8 на вирок Залізничного районного суду м. Львова від 09 лютого 2026 року, –

з участю прокурора ОСОБА_6 ,

захисника обвинуваченої - адвоката ОСОБА_8 ,

обвинуваченої ОСОБА_7 , -

встановила:

цим вироком ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженку та жительку АДРЕСА_1 ,

засуджено за ч.2 ст. 369-2 КК України до штрафу у розмірі п`яти тисяч п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 93 500 грн., з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій у закладах охорони здоров`я, строком на два роки.

Роз`яснено положення ч.5 ст. 53 КК України.

На підставі ч.5 ст. 72 КК України зараховано ОСОБА_7 у строк відбуття покарання строк попереднього ув`язнення з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі, а саме, з 19 квітня 2024 року до 22 квітня 2024 року.

Застосований відносно обвинуваченої ОСОБА_7 запобіжний захід у виді застави в сумі 151 400 грн., до набрання вироком законної сили, залишено без змін.

Вирішено питання застави, речових доказів, процесуальних витрат та заходів забезпечення кримінального провадження.

Згідно вироку суду, ОСОБА_7 , будучи завідувачем хірургічного відділення Львівської багатопрофільної лікарні № 19 філії ЦОЗ ДКВС України, діючи умисно, у порушення вимог ст.ст. 19, 68 Конституції України, ст.ст. 3, 22, 24 Закону України «Про запобігання корупції», усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, передбачаючи настання суспільно-небезпечних наслідків та бажаючи їх настання, тобто діючи із прямим умислом, із корисливих мотивів та з метою особистого незаконного збагачення 18 січня 2024 року близько 19 год. 37 хв., перебуваючи на другому поверсі ТРЦ «Вікторія Гарденс», розташованого за адресою: м. Львів, вул. Кульпарківська, 226А, одержала від ОСОБА_9 для себе першу частину неправомірної вигоди в розмірі 1 500 доларів США, що згідно курсу НБУ на 18 січня 2024 року становить 56 846 грн. 55 коп., а у подальшому, продовжуючи діяти з єдиним умислом та метою, 17 квітня 2024 року близько 17 год. 51 хв., перебуваючи на другому поверсі ТРЦ «Вікторія Гарденс», розташованого за адресою: м. Львів, вул. Кульпарківська, 226А, одержала від ОСОБА_9 для себе другу частину неправомірної вигоди в розмірі 5 500 доларів США, що згідно курсу НБУ на 17 квітня 2024 року становить 217 655 грн. 35 коп., а всього одержала від ОСОБА_9 неправомірну вигоду на загальну суму 7 000 доларів США, за вплив на прийняття рішення особами, уповноваженими на виконання функцій держави, а саме: на голову Франківської міжрайонної МСЕК КЗ ЛОР «Львівський обласний центр МСЕК» ОСОБА_10 та членів комісії вказаної МСЕК, - задля вирішення питання щодо визнання ОСОБА_9 особою з інвалідністю та видачі останньому довідки про інвалідність, що надаватиме ОСОБА_9 як особі призовного віку право на перетин державного кордону під час дії воєнного стану, тобто обвинувачується у тому, що своїми діями, що виразились в одержанні неправомірної вигоди для себе за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави вчинила кримінальне правопорушення передбачене ч.2 ст. 369-2 КК України.

В апеляційній скарзі прокурор Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону ОСОБА_6 покликається на неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність, оскільки згідно ч.2 ст. 53 КК України за вчинення кримінального правопорушення, за яке передбачене основне покарання у виді штрафу понад трьох тисяч неоподаткованих мінімумів доходів громадян, розмір штрафу, що призначається судом, не може бути меншим за отриманий внаслідок вчинення кримінального правопорушення дохід незалежно від граничного розміру штрафу, передбаченого санкцією частини статті КК України.

Разом з тим, акцентує, що згідно з вироком обвинувачена ОСОБА_7 отримала від ОСОБА_9 грошові кошти в сумі 7000 доларів США, що за курсом НБУ становить 274501,90 грн.

Просить скасувати вирок Залізничного районного суду м. Львова від 09 лютого 2026 року, ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_7 визнати винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 369-2 КК України, та призначити покарання у виді штрафу (з урахуванням положень ч.2 ст. 53 КК України) у розмірі шістнадцяти тисяч двісті неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 275 400 грн., з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій у закладах охорони здоров`я, строком на два роки.

В апеляційній скарзі захисник обвинуваченої ОСОБА_7 – адвокат ОСОБА_8 покликаючись на положення п.4 ч.1 ст. 409 та ст. 413 КПК України, зазначає, що вирок суду підлягає зміні у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, зокрема, в частині призначення обвинуваченій ОСОБА_7 додаткового покарання у вигляді позбавлення права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій у закладах охорони здоров`я строком на два роки.

Акцентує, що суд першої інстанції безпідставно дійшов висновку про те, що посада завідувача хірургічного відділення Львівської багатопрофільної лікарні № 19 філії ЦОЗ ДКВС України сприяла вчиненню кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 369-2 КК України. Покликається на показання ОСОБА_7 , надані у суді, відповідно до яких вона діяла на прохання знайомої особи та не використовувала службові повноваження завідувача відділення, а інкриміновані дії відбувалися поза межами її робочого місця.

З огляду на вищенаведене, сторона захисту вважає, що додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати посади у сфері охорони здоров`я є необґрунтованим та підлягає виключенню з вироку.

Також зазначає, що судом не в повній мірі враховано дані про особу обвинуваченої та обставини, які пом`якшують покарання, а саме те, що ОСОБА_7 щиро розкаялася, активно сприяла розкриттю кримінального правопорушення, раніше до кримінальної відповідальності не притягувалася, за місцем роботи характеризується позитивно, має значний професійний досвід та наукові здобутки у сфері медицини.

Звертає увагу на характеристику ТОВ «Медичний центр Святої Параскеви» від 03 листопада 2025 року, згідно з якою ОСОБА_7 зарекомендувала себе кваліфікованим лікарем, користується авторитетом серед колег, не має дисциплінарних стягнень та скарг від пацієнтів.

Крім цього наголошує, що суд безпідставно не зарахував у строк відбуття покарання строк попереднього ув`язнення обвинуваченої ОСОБА_7 за період з 17 квітня 2024 року по 22 квітня 2024 року, включаючи строк затримання та перебування в ІТТ № 5 ГУ НП у Львівській області.

Акцентує, що обвинувачена ОСОБА_7 не заперечує щодо покладення на неї витрат за проведення окремих експертиз, однак не погоджується зі стягненням витрат за проведення судових почеркознавчих експертиз № 2489-е від 12 липня 2024 року та № 2490-е від 05 липня 2024 року, оскільки зазначені експертизи, на думку сторони захисту, не стосуються пред`явленого їй обвинувачення та були спрямовані на перевірку дій інших осіб, у зв`язку з цим вважає, що витрати на проведення вказаних експертиз мають бути покладені на сторону кримінального провадження, яка ініціювала їх проведення, відповідно до вимог ч.1 ст. 122 КПК України.

Також, покликається на те, що суд першої інстанції не вирішив питання про розстрочення сплати штрафу відповідно до положень ч.4 ст. 53 КК України.

Звертає увагу на складний майновий стан обвинуваченої ОСОБА_7 , яка на даний час не працює та не має постійного доходу.

Просить вирок Залізничного районного суду м. Львова від 09 лютого 2026 року змінити, виключивши призначене обвинуваченій ОСОБА_7 додаткове покарання, зарахувати останній у строк відбуття покарання строк попереднього ув`язнення з 17 квітня 2024 року по 22 квітня 2024 року, виключити з вироку частину процесуальних витрат, а саме на залучення експертів для проведення судових експертиз в сумі 13252 грн. 40 коп. за проведення Львівським науково-дослідним інститутом судових експертиз Міністерства юстиції України судової почеркознавчої експертизи (висновок N?2489-е від 12 липня 2024 року), - в сумі 18932 грн. за проведення Львівським науково-дослідним інститутом судових експертиз Міністерства юстиції України судової почеркознавчої експертизи (висновок N?2490-е від 05 липня 2024 року), а також вирішити питання про розстрочення сплати штрафу строком на 12 місяців.

На вищезазначену апеляційну скаргу сторони захисту прокурор Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону ОСОБА_6 подав заперечення, в якому зазначає про необґрунтованість доводів апелянта щодо безпідставності призначення обвинуваченій ОСОБА_7 додаткового покарання.

Вважає вірним висновок суд першої інстанції про те, що посада, яку займала обвинувачена ОСОБА_7 – завідувача хірургічного відділення Львівської багатопрофільної лікарні № 19 філії ЦОЗ ДКВС України, сприяла вчиненню кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 369-2 КК України.

На думку сторони обвинувачення, призначене додаткове покарання перебуває у справедливому співвідношенні з тяжкістю кримінального правопорушення, обставинами його вчинення та даними про особу обвинуваченої ОСОБА_7 , а тому відповідає вимогам ч.2 ст. 55 КК України.

Також наголошує, що суд першої інстанції правомірно поклав на обвинувачену ОСОБА_7 процесуальні витрати, пов`язані з проведенням судових експертиз.

Зазначає, що всі експертизи, витрати на проведення яких були покладені на обвинувачену ОСОБА_7 , здійснювалися в межах даного кримінального провадження, а їх висновки були долучені до матеріалів справи, як докази сторони обвинувачення, у зв`язку з чим, суд обґрунтовано стягнув відповідні витрати з обвинуваченої.

Просить відхилити апеляційну скаргу захисника обвинуваченої ОСОБА_7 – адвоката ОСОБА_8 .

Заслухавши суддю-доповідача, думку прокурора про підтримання апеляційної скарги сторони обвинувачення та заперечення апеляційної скарги сторони захисту, виступ захисника – адвоката ОСОБА_8 і пояснення обвинуваченої ОСОБА_7 , які підтримали свою апеляційну скаргу та частково – апеляційну скаргу прокурора, погодившись із розміром штрафу, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що такі підлягають до часткового задоволення з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, вина ОСОБА_7 є доведеною і ґрунтується на доказах, стосовно тих фактичних обставин справи, які ніхто у судовому засіданні не оспорював. За згодою обвинуваченої та інших учасників судового провадження, слухання справи у суді першої інстанції відбувалось у порядку, передбаченому ч.3 ст. 349 КПК України. Наслідки такого порядку розгляду учасникам судового провадження було роз`яснено у встановленому законом порядку.

Дії обвинуваченої ОСОБА_7 судом першої інстанції вірно кваліфіковані за ч.2 ст. 369-2 КК України, як одержання неправомірної вигоди для себе за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави.

Відтак, колегія суддів вважає, що відповідно до ч.2 ст. 394 КПК України, відсутні апеляційні підстави піддавати сумніву правильність встановлення судом першої інстанції фактичних обставин кримінального провадження та правову кваліфікацію.

Згідно вимог ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим.

Відповідно до п.4 ч.1 ст. 409 КПК України, підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

П.1 ч.1 ст. 413 КПК України передбачено, що неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є незастосування судом закону, який підлягає застосуванню.

Згідно ст.ст. 50, 65 КК України суд призначає покарання в межах санкції статті Особливої частини КК України, відповідно до положень Загальної частини КК України, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Відповідно до положень ч.2 ст. 53 КК України, за вчинення кримінального правопорушення, за яке передбачене основне покарання у виді штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, розмір штрафу, що призначається судом, не може бути меншим за розмір майнової шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, або отриманого внаслідок вчинення кримінального правопорушення доходу, незалежно від граничного розміру штрафу, передбаченого санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи, обвинувачена ОСОБА_7 вчинила умисний корупційний злочин, пов`язаний із одержанням неправомірної вигоди загальною сумою 7000 доларів США, що відповідно до офіційного курсу Національного банку України на момент вчинення інкримінованого останній кримінального правопорушення становило 274 501 грн. 90 коп., за вплив на прийняття рішення особами, уповноваженими на виконання функцій держави.

Отже, як вірно зазначено стороною обвинувачення в апеляційній скарзі, всупереч вимогам законодавства, судом першої інстанції призначено обвинуваченій ОСОБА_7 покарання у виді штрафу в розмірі 5500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 93 500 грн. та є істотно меншим за суму неправомірно отриманої вигоди, а відтак, на переконання колегії суддів, не забезпечує справедливого співвідношення між тяжкістю кримінального правопорушення та заходом державного примусу.

Відтак, з врахуванням характеру та обставин вчиненого кримінального правопорушення, колегія суддів приходить до висновку про необхідність призначення обвинуваченій ОСОБА_7 покарання із застосуванням положень ч.2 ст. 53 КК України у виді штрафу в розмірі 16 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 275 400 грн.

Що стосується доводів апелянтів щодо призначення обвинуваченій ОСОБА_7 додаткового покарання, то колегія суддів приходить до наступного.

Так, згідно ч.2 ст. 55 КК України позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як додаткове покарання може бути призначене й у випадках, коли воно не передбачене в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за умови, що з урахуванням характеру кримінального правопорушення, вчиненого за посадою або у зв`язку із заняттям певною діяльністю, особи засудженого та інших обставин справи суд визнає за неможливе збереження за ним права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що із встановлених судом першої інстанції фактичних обставин не вбачається, що при вчиненні кримінального правопорушення, обвинувачена ОСОБА_7 безпосередньо використовувала свої владні, організаційно-розпорядчі чи адміністративно-господарські повноваження, які випливали із займаної нею посади завідувача хірургічного відділення Львівської багатопрофільної лікарні №19 філії ЦОЗ ДКВС України, а тому, на переконання колегії суддів, сам факт зайняття останньою керівної посади структурного підрозділу у закладі охорони здоров`я не може безумовно свідчити про необхідність застосування додаткового покарання, якщо матеріалами провадження не підтверджується, що реалізація наданих службових повноважень перебувала у прямому причинному зв`язку із вчиненим кримінальним правопорушенням.

Таким чином, на думку колегії суддів, висновок суду першої інстанції та покликання прокурора про те, що займана обвинуваченою ОСОБА_7 посада сприяла вчиненню інкримінованого кримінального правопорушення – є формальними.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що призначення обвинуваченій ОСОБА_7 додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функціями у закладах охорони здоров`я, не відповідає принципам індивідуалізації покарання та є надмірним.

Також, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення доводів апеляційної скарги захисника обвинуваченої ОСОБА_7 – адвоката ОСОБА_8 щодо неправильного вирішення питання процесуальних витрат.

Згідно з ч.2 ст. 124 КПК України у разі ухвалення обвинувального вироку, суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.

Із матеріалів кримінального провадження вбачається, що відповідні експертизи проводилися в межах даного кримінального провадження, були долучені як докази сторони обвинувачення для встановлення обставин, що підлягали доказуванню у даній справі.

Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 409, 413, 418, 419, 420, ч.15 ст. 615 КПК України, колегія суддів, –

ухвалила:

апеляційні скарги прокурора Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону ОСОБА_6 та захисника обвинуваченої ОСОБА_7 – адвоката ОСОБА_8 – задоволити частково.

Вирок Залізничного районного суду м. Львова від 09 лютого 2026 року відносно ОСОБА_7 в частині призначеного покарання - скасувати.

Ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_7 призначити покарання за ч.2 ст. 369-2 КК України із застосуванням положень ч.2 ст. 53 КК України у виді штрафу, в розмірі шістнадцяти тисяч двісті неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 275 400 (двісті сімдесят п?ять тисяч чотириста) грн. 00 коп.

В решті вирок суду першої інстанції залишити без зміни.

Вирок суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржений в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з моменту його проголошення.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4