Рішення від 20 травня 2026 р. у справі №334/2251/26 — Дніпровський районний суд міста Запоріжжя

Дата документу 21.05.2026

Справа № 334/2251/26

Провадження № 2/334/2307/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2026 року м. Запоріжжя

Дніпровський районний суд міста Запоріжжя у складі:

головуючого судді Бредіхіна Ю.Ю.,

за участю секретаря Іванової А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права власності в порядку спадкування за законом,

установив:

І. Зміст позовних вимог та заперечень сторін

24.08.1979 року позивач уклала шлюб із ОСОБА_4 , про що Ленінським відділом ЗАГС м. Запоріжжя зроблено актовий запис № 562.

Від цього шлюбу народилось двоє дітей: син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та донька - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 помер, що підтверджується свідоцтвом про його смерть, серія НОМЕР_1 від 17.11.2020 року.

За життя ОСОБА_4 від свого імені, а також від імені спільних дітей придбав у рівних частках квартиру АДРЕСА_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу від 26.07.1996 року, укладеним на Запорізькій товарній біржі «Правобережна» та зареєстрованим Запорізьким міжміським бюро технічної інвентаризації 31.07.1996 року в реєстровій книзі № 257 за реєстровим № 37038.

Після смерті чоловіка для оформлення своїх спадкових прав 16.04.2021 року позивач звернулась до Другої запорізької державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за законом після смерті чоловіка, у зв`язку із чим заведено спадкову справу № 81/2021, що підтверджується витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 64383620 від 16.04.2021 року.

Відповідачі від прийняття спадщини після померлого батька відмовились, що підтверджується довідкою державного нотаріуса Федченко О.О. від 15.15.2021 року № 1722/02-14.

15.12.2021 року позивач звернулась до нотаріальної контори для отримання свідоцтва про право на спадщину за законом. Постановою від 15.12.2021 року державний нотаріус ОСОБА_6 відмовила у вчиненні вказаної нотаріальної дії, посилаючись на недійсність договору купівлі-продажу від 26.07.1996 року, у зв`язку із його невідповідністю вимогам ст. 47, 49 Цивільного кодексу УРСР, 1963 року, а також ст. 1 Закону України «Про товарну біржу», а саме: до складу покупців включено неповнолітніх дітей, які не могли бути членами товарної біржі, а також відсутнє нотаріальне посвідчення договору.

У зв`язку із викладеним позивач просить суд визнати за нею право власності в порядку спадкування за законом на 1/3 частку квартири АДРЕСА_1 після ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Відповідач ОСОБА_2 надала суду заяву про визнання позову та розгляд справи за її відсутності.

Відповідач ОСОБА_3 надав суду заяву про визнання позову та розгляд справи за його відсутності.

ІІ. Заяви, клопотання та інші процесуальні рішення у справі

Ухвалою суду від 20.03.2026 року відкрито загальне провадження у справі, призначене підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 16.04.2026 року витребувані додаткові докази.

Ухвалою суду від 11.05.2026 року закрито підготовче провадження, розгляд справи призначений по суті.

Від учасників справи надійшли відповідні заяви про розгляд справи за їхньої відсутності.

ІІІ. Фактичні обставини встановлені судом

24.08.1979 року ОСОБА_1 уклала шлюб із ОСОБА_4 , про що Ленінським відділом ЗАГС м. Запоріжжя зроблено актовий запис № 562, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_2 .

У шлюбі народились син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та донька - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 17.11.2020 року.

За життя ОСОБА_4 від свого імені, а також від імені своїх дітей придбав у рівних частках квартиру АДРЕСА_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу від 26.07.1996 року, укладеним на Запорізькій товарній біржі «Правобережна» та зареєстрованим Запорізьким міжміським бюро технічної інвентаризації 31.07.1996 року в реєстровій книзі № 257 за реєстровим № 37038.

16.04.2021 року ОСОБА_1 звернулась до Другої запорізької державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за законом після смерті чоловіка, у зв`язку із чим заведено спадкову справу № 81/2021, що підтверджується витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 64383620 від 16.04.2021 року.

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 від прийняття спадщини після померлого батька відмовились, що підтверджується довідкою державного нотаріуса Федченко О.О. від 15.15.2021 року № 1722/02-14.

Постановою від 15.12.2021 року державний нотаріус ОСОБА_6 відмовила у видачі свідоцтва про право власності у порядку спадкування, посилаючись на недійсність договору купівлі-продажу від 26.07.1996 року, у зв`язку із його невідповідністю вимогам ст. 47, 49 Цивільного кодексу УРСР, 1963 року, а також ст. 1 Закону України «Про товарну біржу», а саме: до складу покупців включено неповнолітніх дітей, які не могли бути членами товарної біржі, а також відсутнє нотаріальне посвідчення договору.

ІV. Норми права, які підлягають застосуванню та мотиви суду щодо оцінки аргументів наведених учасниками справи

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до положень статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Частиною першою статті 1296 ЦК України встановлено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).

Згідно статті 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається на ім`я кожного з них, із зазначенням імені та частки у спадщині інших спадкоємців.

Якщо нотаріусом відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, виникає цивільно-правовий спір, що підлягає розглядові у позовному провадженні.

Частиною другою статті 1223 ЦК України визначено, що у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Згідно із ст. 1271 ЦК України якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

Відповідно до ч. 1 ст. 1278 ЦК України частки кожного спадкоємця у спадщині є рівними, якщо спадкодавець у заповіті сам не розподілив спадщину між ними.

Частиною першою статті 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину.

Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Стаття 210 ЦК України встановлює, що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Стаття 334 ЦК України передбачає загальні та спеціальні умови щодо моменту набуття права власності за договором. Право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

До спірних правовідносин, підлягають застосуванню саме норми ЦК України чинні на момент виникнення правовідносин, які визначають умови та момент виникнення права власності в набувача нерухомого майна за відповідним правочином.

У постанові від 25.03.2024 року у справі №336/6023/20 Об`єднана палата Касаційного цивільного суду виснувала, що правочин чи договір з`являються як юридичний факт в момент їх вчинення. Недійсність може "вражати" правочин чи договір, і вона стосується саме моменту його вчинення, а не виконання. Саме на момент вчинення правочин чи договір перевіряються на те чи він відповідає, зокрема, вимогам щодо його дійсності, яка форма встановлена законом щодо правочину чи договору на момент його вчинення. Тому при вирішенні питання щодо кваліфікації правочину чи договору як недійсного має застосовуватися той закон, який був чинний на момент його вчинення; в ЦК УРСР 1963 року не передбачалося конструкції нікчемності правочину чи договору. Правочин чи договір, які вчинялися під час чинності ЦК УРСР 1963 року, могли бути визнанні недійсними на підставі рішення суду; норми ЦК України 2003 року щодо недійсності правочинів не можуть бути застосовані при вирішенні спору про недійсність правочину чи договору, який вчинявся під час чинності ЦК УРСР 1963 року.

З урахуванням викладеного, касаційний суд вважає за необхідне відступити від висновку щодо норм ЦК УРСР 1963 року у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 листопада 2021 року у справі N 488/1937/17 (провадження N 61-4994св19), в постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 листопада 2022 року в справі N 490/5891/19 (провадження N 61-18668св21) та зробити висновок про те, що: "правочин чи договір з`являються як юридичний факт в момент їх вчинення. Недійсність може "вражати" правочин чи договір, і вона стосується саме моменту його вчинення, а не виконання. Саме на момент вчинення правочин чи договір перевіряються на те чи він відповідає, зокрема, вимогам щодо його дійсності, яка форма встановлена законом щодо правочину чи договору на момент його вчинення. Тому при вирішенні питання щодо кваліфікації правочину чи договору як недійсного має застосовуватися той закон, який був чинний на момент його вчинення; в ЦК УРСР 1963 року не передбачалося конструкції нікчемності правочину чи договору. Правочин чи договір, які вчинялися під час чинності ЦК УРСР 1963 року, могли бути визнанні недійсними на підставі рішення суду; норми ЦК України 2003 року щодо недійсності правочинів не можуть бути застосовані при вирішенні спору про недійсність правочину чи договору, який вчинявся під час чинності ЦК УРСР 1963 року".

У рішенні «Рисовський проти України» ЄСПЛ зазначив, що Суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онер`їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), п. 119).

Матеріалами справи встановлено, що позивач у встановлений законом строк вчинив усі належні дії для оформлення спадщини, але не зміг зареєструвати своє право з незалежних від неї обставин, а навпаки через наявність прогалин у правозастовчій практиці державних органів, за таких обставин суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Керуючись ст. 141, 247, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд

вирішив:

позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права власності в порядку спадкування за законом задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрована адреса проживання: АДРЕСА_2 ) право власності в порядку спадкування за законом після смерті чоловіка ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 .

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Ю.Ю. Бредіхін