Постанова від 20 травня 2026 р. у справі №589/5391/25 — Сумський апеляційний суд

Справа №589/5391/25

Номер провадження 22-ц/816/2175/26

Категорія - 53

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2026 року м. Суми

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Сидоренко А.П. (суддя-доповідач), суддів: Собини О.І., Щербаченко М.В.,

розглянувши у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 24 лютого 2026 року в цивільній справі № 589/5391/26 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, -

в с т а н о в и в:

Рішенням Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 20 січня 2026 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди в сумі 10000 гривень. В задоволенні вимоги про стягнення матеріальної шкоди відмовлено.

22 січня 2026 року представник відповідача звернулася до суду з клопотанням, у якому просить стягнути з позивача на користь відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6500 грн 00 коп.

Додатковим рішенням Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 24 лютого 2026 року заяву представника відповідача ОСОБА_2 – адвоката Островської Г.В. задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені витрати на правничу допомогу у розмірі 3000,00 гривень.

Не погоджуючись з додатковим рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні заяви відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції формально послався на положення статей 133, 137, 141 ЦПК України, однак фактично їх не застосував, не надав належної оцінки доказам та обмежився декларативним висновком щодо співмірності витрат. Подані відповідачем докази, зокрема акт виконаних робіт, є узагальненим, не містить деталізації наданих послуг, часу їх виконання та не підтверджує обсяг і необхідність заявлених витрат.

Фактично поданий акт не є належним доказом у розумінні статті 76 ЦПК України, оскільки не містить перевірюваних відомостей щодо фактично виконаних процесуальних дій, має формальний характер і не може бути покладений в основу судового рішення. Суд першої інстанції, дійшовши висновку про відсутність належної деталізації, завищеність заявленого часу та невідповідність обсягу робіт складності справи, водночас без належного обґрунтування визначив до стягнення 3000 грн. Таким чином, суд фактично визнав недоведеність заявлених витрат, однак попри це частково задовольнив клопотання, що свідчить про внутрішню суперечливість рішення та відсутність логічного зв`язку між встановленими обставинами і висновками суду.

Суд першої інстанції, визнавши відсутність належного обґрунтування витрат, визначив суму 3000 грн довільно, без розрахунків, встановлення обсягу робіт і часу їх виконання, що суперечить вимогам статті 263 ЦПК України. Рішення не містить мотивів співмірності цієї суми та не визначає, які саме послуги були надані і в якому обсязі, що свідчить про його необґрунтованість і характер припущення.

А тому, на думку апелянта, за відсутності належних доказів обсягу, вартості та необхідності правничої допомоги суд першої інстанції мав відмовити у задоволенні клопотання відповідача в повному обсязі, а не визначати розмір витрат довільно. Сторона, яка заявила вимогу, не виконала обов`язку щодо доведення зазначених обставин, однак суд замість застосування положень частини третьої статті 137 ЦПК України бездоказово визначив суму до стягнення, фактично підмінивши доказування припущеннями, що є неприпустимим у цивільному процесі.

11 травня 2026 року від відповідача ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що додаткове рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм чинного законодавства, у зв`язку з чим просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а оскаржуване додаткове рішення залишити без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість додаткового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам оскаржуване додаткове рішення відповідає.

Матеріалами справи № 589/5391/25 встановлено, що рішенням Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 20 січня 2026 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди в сумі 10000 грн. В задоволенні вимоги про стягнення матеріальної шкоди відмовлено.

Представництво інтересів відповідача ОСОБА_2 у цій справі здійснювала адвокат Островська Г.В. на підставі договору про надання правничої допомоги від 17 січня 2026 року (а.с. 68) та ордеру про надання правничої допомоги № 1078491 (а.с. 37).

До клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу у цій справі представником відповідача на підтвердження понесених витрат на правову допомогу долучено наступні документи:

акт приймання-передачі від 20 січня 2026 року виконаних робіт згідно Договору про надання правничої допомоги від 17 січня 2026 року (а.с. 69);

квитанцію про сплату 6500 грн. відповідно до акту приймання-передачі від 20 січня 2026 року виконаних робіт, що видана на ім`я Кишко О.В. (а.с. 69).

Згідно п.п.1.1.-1.4 договору про надання правничої допомоги від 17 січня 2026 року укладеного між ОСОБА_2 та адвокатом Островською Г.В. (далі – договір) предметом цього договору є надання адвокатом правової допомоги, в тому числі, за окремими дорученнями Клієнта.

Адвокат (представник) приймає на себе обов`язки щодо проведення консультацій, виготовлення копій документів, підготування позовної заяви, відзиву, заперечення на відзив, витребуванні доказів та складання клопотання щодо їх витребування до суду, участі у судових засіданнях, складання та підписання мирової угоди та інших процесуальних документів. Отримання рішення суду.

В порядку та на умовах, визначених цим Договором, представник зобов`язується надати Замовнику визначені цим Договором юридичні послуги щодо захисту інтересів останнього в будь-яких органах державної влади, на підприємствах, в установах, організаціях всіх форм діяльності та підпорядкування, а також в загальних та господарських судах загальної юрисдикції.

Замовник відповідно до цього Договору має право давати Представнику окремі доручення на вчинення конкретних дій, складення процесуальних та інших документів. Окремі доручення узгоджуються сторонами у письмовій формі.

Пунктом 4 договору передбачено, що вартість робіт становить: судове засідання 2000,00 грн., в разі не проведення судового засідання з причин, які не залежать від представника, останньому замовником сплачується компенсація в розмірі 1000,00 грн., гонорар успіху 10000,00 грн.

За п. 3.1 договору він набуває чинності з моменту його підписання, термін дії цього Договору до «31» грудня 2028 року (а.с.68).

Відповідно до акту приймання-передачі від 20 січня 2026 року виконаних робіт згідно Договору про надання правничої допомоги від 17 січня 2026 року, сторони зазначеного договору про надання правничої допомоги склали акт про те, що адвокат передав, а клієнт прийняв наступні послуги:

- консультація, ознайомлення з матеріалами справи, підготування правової позиції та практики даної категорії справ, копіювання матеріалів справи, роздруківка – 5 годин – 2000,00 грн,

- підготування відзиву на позовну заяву – 5 годин – 3000,00 грн,

- участь у судових засіданнях -1 година – 1500,00 грн.

Загальна вартість послуг складає: 6500,00 грн (а.с.69).

Відповідно до матеріалів справи позивач ОСОБА_1 подавав до суду першої інстанції заперечення на клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу (а.с.73-75).

Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає за необхідне зазначити, що однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, відшкодування витрат, понесених у зв`язку з реалізацією права на судовий захист у разі подання до особи необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору й стримування від подання безпідставних позовів (скарг).

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (частини перша, третя статті 133 ЦПК України).

Відповідно до статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Частиною першою статті 15 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України).

За змістом частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи, витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

У відповідності до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц).

Для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року заява №19336/04, § 268)).

За нормами ч. 5 ст. 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Втім, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:

- має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 137 ЦПК України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони (подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі №911/3312/21);

- з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені у частинах третій-п`ятій, дев`ятій статті 141 ЦПК України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами тощо) (близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року №922/1964/21).

У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною третьою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі №686/5757/23).

Отже, Велика Палата Верховного Суду послідовно сформувала та дотримується підходу, за якого клопотання іншої сторони є обов`язковою передумовою для зменшення судом витрат на правничу допомогу лише в контексті критеріїв, наведених у частині четвертій статті 137 ЦПК України. Натомість критерії, окреслені в частині третій статті 141 ЦПК України, суд може застосувати і з власної ініціативи, незалежно від наявності клопотань іншої сторони.

Оцінка реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру здійснюється з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Оцінка суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення.

Вказане відповідає позиції, наведеній у постанові Верховного Суду від 16 березня 2026 року у справі № 522/7662/23.

Розглядаючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані до заяви документи на предмет належності, допустимості й достовірності відображеної у них інформації.

Частково задовольняючи заяву представника відповідача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції виходив із того, що згідно з журналом судового засідання від 20 січня 2026 року судове засідання тривало 1 год. 1 хв., представник відповідача - адвокат Островська Г.В. брала участь у зазначеному судовому засіданні, надаючи правничу допомогу ОСОБА_2 .

Крім того, судом встановлено, що адвокатом Островською Г.В. було підписано та подано до суду відзив на позовну заяву.

Врахувавши факт надання правничої допомоги на оплатній основі, критерії, передбачені ч. 4 ст. 137 ЦПК України, а також клопотання позивача про зменшення розміру витрат, суд першої інстанції, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенства права, дійшов висновку про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 грн, з яких 1500,00 грн — за участь адвоката у судовому засіданні та 1500,00 грн — за надання консультацій і підготовку відзиву на позовну заяву.

Надаючи оцінку переліченим послугам правничої допомоги, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що сума витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 грн є пропорційною та співмірною зі складністю справи та обсягом підготовлених та поданих до суду адвокатом документів.

Як зазначено вище, представником відповідача надано суду акт приймання-передачі виконаних робіт від 20 січня 2026 року, який відображає обсяг наданих відповідачеві послуг і виконаних робіт, їх вартість та витрачений час.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність належної деталізації наданих послуг правничої допомоги, не відповідає змісту оскаржуваного додаткового рішення. Натомість судом першої інстанції наведене обґрунтування розміру витрат на правничу допомогу, який суд вважав необхідним стягнути з позивача, взявши до уваги його клопотання про зменшення розміру витрат, та визначивши їх з урахуванням складності справи та обсягом наданих послуг.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши законність і обґрунтованість додаткового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що воно ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а додаткове рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 24 лютого 2026 року в цивільній справі № 589/5391/26 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і на неї може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий - А.П. Сидоренко

Судді: О.І. Собина

М.В. Щербаченко