Постанова від 19 травня 2026 р. у справі №128/4451/25 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 128/4451/25

Провадження № 22-ц/801/1233/2026

Категорія: 64

Головуючий у суді 1-ї інстанції Бондаренко О. І.

Доповідач:Войтко Ю. Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2026 рокуСправа № 128/4451/25м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ:

головуючого (судді-доповідача): Войтка Ю. Б.,

суддів Матківської М. В., Міхасішина І. В.,

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 ,

відповідач: ОСОБА_2 ,

розглянув в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького районного суду Вінницької області про зупинення провадження у справі від 26 березня 2026 року, постановлену під головуванням судді Бондаренко О. І. в м. Вінниця Вінницької області,

в цивільній справі № 128/4451/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виселення,

встановив:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про виселення.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 26 березня 2026 року клопотання представника відповідача про зупинення провадження задоволено. Провадження в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виселення - зупинено до набрання законної сили рішення в цивільній справі № 128/21/26 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – приватного нотаріуса Вінницького районного нотаріального округу Білозарецької Олени Юріївни, про усунення від права на спадкування (справа перебуває в провадженні судді Вінницького районного суду Вінницької області Шевчук Л.П.).

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що у провадженні Вінницького районного суду Вінницької області перебуває цивільна справа №128/21/26 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про усунення від права на спадкування після смерті ОСОБА_4 , тоді як у справі №128/4451/25 вирішується спір про виселення ОСОБА_2 із житлового будинку, який належав спадкодавцю.

Суд першої інстанції виходив із того, що обидві справи пов`язані зі встановленням правового статусу спадкового майна та прав учасників на нього, а тому вирішення спору про усунення від права на спадкування має значення для правильного вирішення справи про виселення.

Посилаючись на п. 6 ч. 1 ст. 251 ЦПК України, суд зазначив, що провадження у справі підлягає зупиненню у разі об`єктивної неможливості її розгляду до вирішення іншої справи. Врахувавши взаємозв`язок предметів спору та значення рішення у справі про спадкування для вирішення даного спору, суд дійшов висновку про наявність підстав для зупинення провадження до набрання законної сили рішенням у справі №128/21/26.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

У квітні 2026 року ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 13 квітня 2026 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: головуючий – суддя Войтко Ю. Б., судді: Міхасішин І. В., Матківська М. В.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 22 квітня 2026 року після усунення недоліків відкрито апеляційне провадження у справі та надано учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 01 травня 2026 року справу призначено до розгляду без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга мотивована тим, що предметом розгляду справи №128/21/26 є вимоги про усунення ОСОБА_1 від права на спадкування після смерті ОСОБА_4 , тоді як у справі №128/4451/25 вирішується питання про виселення ОСОБА_2 із житлового будинку, який належав спадкодавцю.

Апелянт зазначає, що висновок суду першої інстанції про тотожність спорів та наявність підстав для зупинення провадження є помилковим, оскільки відповідачка ОСОБА_2 не довела наявності у неї права на спадкування як спадкоємця четвертої черги, що підтверджується судовими рішеннями, які набрали законної сили. При цьому ОСОБА_1 є спадкоємцем третьої черги та позбавлена можливості користуватися спадковим майном через відмову відповідача добровільно звільнити будинок.

Також апелянт вказує, що позивач у справі №128/21/26 ОСОБА_3 не підтвердив прийняття спадщини після смерті спадкодавця, не звертався до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину, а у спадковій справі відсутня постанова нотаріуса про відмову у видачі такого свідоцтва. Крім того, на час смерті спадкодавця він не проживав разом із ним та проходив військову службу.

На думку апелянта, між справами відсутній такий матеріально-правовий зв`язок, за якого встановлені в одній справі обставини матимуть преюдиційне значення для іншої. Зібрані у справі докази дозволяють встановити та оцінити всі обставини, необхідні для розгляду спору, а тому підстави для обов`язкового зупинення провадження, передбачені п. 6 ч. 1 ст. 251 ЦПК України, відсутні.

У зв`язку з цим апелянт вважає, що суд першої інстанції безпідставно зупинив провадження у справі, що призведе до порушення розумних строків її розгляду.

Доводи особи, яка подала відзив апеляційну скаргу

Сторони не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не направили, що за положеннями ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції.

Позиція суду апеляційної інстанції

Згідно з частиною другою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Предметом оскарження є ухвала суду про зупинення провадження (п. 14 ст. 353 ЦПК України).

Частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України встановлено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно зі статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Указаним вимогам ухвала суду першої інстанції відповідає.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина третя статті 12 ЦПК України).

Так, заява відповідача про зупинення провадження у справі мотивована тим, що у провадженні суду перебуває справа №128/4451/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виселення із житлового будинку, який входить до складу спадщини після смерті ОСОБА_4 . Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач прийняла спадщину, однак спадкові права станом на 26.03.2026 не оформлені, свідоцтво про право на спадщину не видано, а нотаріальні дії зупинені ухвалою суду про забезпечення позову від 09.06.2025. Одночасно у провадженні суду перебуває справа №128/21/26 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про усунення її від права на спадкування після смерті ОСОБА_4 , яка на момент розгляду клопотання перебувала на стадії підготовчого провадження та остаточного рішення у ній не ухвалено.

Відповідач зазначав, що у разі задоволення позову у справі №128/21/26 та усунення ОСОБА_1 від права на спадкування, остання втратить будь-які права на спірний будинок, що безпосередньо вплине на вирішення спору про виселення. У зв`язку з цим просив зупинити провадження у справі до набрання законної сили рішенням у справі №128/21/26.

Згідно з вимогами п. 6 ч. 1 ст. 251 ЦПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення судом вчинення процесуальних дій під час судового розгляду із визначених у законі об`єктивних підстав, які перешкоджають подальшому розгляду справи і щодо яких неможливо передбачити їх усунення.

Зупинення провадження у справі не повинні призводити до зменшення розумного строку розгляду справи.

Визначаючи наявність передбачених ст. 251 ЦПК України підстав, за яких провадження у справі підлягає обов`язковому зупиненню, суд повинен, зокрема, враховувати, що така підстава для зупинення провадження у справі, як зазначено у пункті 6 частини першої цієї статті, застосовується у тому разі, коли у цій іншій справі можуть бути вирішені питання, що стосуються підстав, заявлених у справі вимог, чи умов, від яких залежить можливість її розгляду.

Зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення всіх процесуальних дій у справі, викликане настанням зазначених у законі причин, що перешкоджають подальшому руху процесу, і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунені.

Відповідно до цієї ж норми суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

З огляду на наведене, для вирішення питання про зупинення провадження у справі суд у кожному конкретному випадку зобов`язаний з`ясовувати: як пов`язана справа, яка розглядається, зі справою, що розглядається іншим судом; чим обумовлюється об`єктивна неможливість розгляду справи.

Пов`язаність справ полягає у тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на збирання та оцінку доказів у цій справі. Ці обставини повинні бути такими, що мають значення для цієї справи, тобто зупинення провадження у цивільній справі, виходячи з мотивів наявності іншої справи, може мати місце тільки у випадку, коли у цій справі можуть бути вирішені питання, що стосуються підстав заявлених позовних вимог або умов, від яких залежить їх розгляд.

Згідно роз`ясненням Пленуму Верховного Суду України в п. 33 постанови «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12 червня 2009 року № 2, визначаючи наявність передбачених статтею 201 ЦПК підстав, за яких провадження у справі підлягає обов`язковому зупиненню, суд повинен, зокрема, враховувати, що така підстава для зупинення провадження у справі, як зазначено у пункті 4 частини першої цієї статті - неможливість розгляду цивільної справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного, цивільного, господарського, кримінального чи адміністративного судочинства, застосовується у тому разі, коли в цій іншій справі можуть бути вирішені питання, що стосуються підстав, заявлених у справі вимог, чи умов, від яких залежить можливість її розгляду.

У відповідності до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду

Відповідно до висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 01 лютого 2017 року у справі №6-1957цс16, вирішуючи питання про наявність підстав для обов`язкового зупинення провадження у справі, суд повинен враховувати, що положення пункту 6 частини першої статті 251 ЦПК України застосовуються лише у тому випадку, коли в іншій справі можуть бути вирішені питання, які стосуються підстав заявлених вимог або умов, від яких залежить можливість розгляду справи. Необхідність у зупиненні провадження виникає тоді, коли ухвалення рішення у справі є неможливим до вирішення іншої справи. При цьому між справами має існувати тісний матеріально-правовий зв`язок, за якого факти, встановлені в одній справі, матимуть преюдиційне значення для іншої.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі №759/7515/21 (провадження №61-17497св21), у якій зазначено, що при вирішенні питання про зупинення провадження суд повинен у кожному конкретному випадку з`ясувати, яким чином пов`язана справа, що розглядається, зі справою, яка перебуває на розгляді іншого суду, а також чим саме обумовлюється об`єктивна неможливість її розгляду. Верховний Суд наголосив, що неможливість розгляду справи до вирішення іншої справи полягає у тому, що обставини, які є предметом дослідження в іншому провадженні, не можуть бути встановлені судом самостійно у межах цієї справи.

При цьому пов`язаність справ виражається у тому, що рішення в іншій справі встановлює обставини, які впливають на збирання, дослідження та оцінку доказів у справі, що розглядається, а такі обставини повинні мати істотне значення для її правильного вирішення. Отже, необхідність у зупиненні провадження виникає лише тоді, коли без попереднього вирішення іншої справи неможливо ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі, яка перебуває на розгляді суду.

Як убачається із матеріалів справи, у провадженні суду перебуває справа №128/4451/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виселення із житлового будинку, який входить до складу спадкового майна після смерті ОСОБА_4 .

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, ОСОБА_1 посилається саме на те, що вона є особою, яка прийняла спадщину після смерті спадкодавця та має право на спадкове майно, до складу якого входить спірний житловий будинок.

Разом із тим у межах іншого судового провадження цивільної справи №128/21/26 вирішується спір щодо усунення ОСОБА_1 від права на спадкування після смерті того ж спадкодавця.

Отже, питання щодо наявності чи відсутності у ОСОБА_1 права на спадкування є первинним та визначальним для встановлення обсягу її прав щодо спірного житлового будинку, а відтак і для вирішення питання про наявність правових підстав для виселення відповідача.

При цьому колегія суддів враховує, що у разі задоволення позову у справі №128/21/26 та усунення ОСОБА_1 від права на спадкування, остання втратить правовий статус спадкоємця, а відповідно і правову підставу, на яку вона посилається як на обґрунтування своїх вимог про виселення.

Таким чином, факти, які встановлюватимуться у справі №128/21/26, матимуть преюдиційне значення для правильного вирішення даного спору, оскільки між указаними справами наявний безпосередній матеріально-правовий зв`язок, оскільки результат розгляду справи №128/21/26 прямо впливатиме на вирішення спору про виселення та визначатиме наявність чи відсутність у позивача матеріально-правових підстав для заявлених вимог.

У даному випадку суд першої інстанції визнав можливим застосування положень пункту 6 частини першої статті 251 ЦПК України та дійшов обґрунтованого висновку про наявність об`єктивної неможливості розгляду справи про виселення до вирішення цивільної справи №128/21/26, у межах якої вирішується питання щодо наявності чи відсутності у ОСОБА_1 права на спадкування після смерті ОСОБА_4 .

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно дійшов висновку щодо взаємопов`язаності спорів, є необґрунтованими.

Сам по собі факт того, що предмет позовів у справах формально не є тотожним, не виключає можливості застосування пункту 6 частини першої статті 251 ЦПК України, оскільки визначальним є не тотожність предметів спору, а наявність такого взаємозв`язку між справами, за якого встановлені в іншій справі обставини матимуть преюдиційне значення для вирішення спору, що розглядається.

У даному випадку саме встановлення факту наявності або відсутності у ОСОБА_1 права на спадкування після смерті ОСОБА_4 є юридично значимою обставиною, без з`ясування якої неможливо надати належну правову оцінку її вимогам про виселення відповідача із спадкового майна.

Колегія суддів звертає увагу, що позов про виселення обґрунтований не самостійним речовим правом позивача, підтвердженим відповідними правовстановлюючими документами, а саме її посиланням на статус спадкоємця. Водночас у справі №128/21/26 цей статус безпосередньо оспорюється.

Тому до моменту вирішення спору про усунення від права на спадкування неможливо остаточно встановити, чи має ОСОБА_1 належне суб`єктивне право, яке підлягає судовому захисту у справі про виселення.

Посилання апелянта на те, що ОСОБА_2 не довела наявності у неї права на спадкування як спадкоємця четвертої черги, не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, оскільки предметом вирішення питання про зупинення провадження не є встановлення обґрунтованості чи необґрунтованості вимог сторін по суті спору.

Суд апеляційної інстанції при перегляді ухвали про зупинення провадження не вирішує питання щодо наявності чи відсутності спадкових прав у будь-якого з учасників справи, не досліджує питання черговості спадкування, належності прийняття спадщини чи правомірності вимог про усунення від спадкування, оскільки такі обставини є предметом дослідження та правової оцінки саме у справі №128/21/26.

Доводи апеляційної скарги щодо того, що ОСОБА_3 не підтвердив факту прийняття спадщини, не звертався до нотаріуса, не проживав разом із спадкодавцем та проходив військову службу, фактично стосуються оцінки доказів та обґрунтованості позовних вимог у справі №128/21/26.

Разом із тим наведені обставини не можуть бути предметом оцінки у межах даного апеляційного провадження, оскільки їх встановлення безпосередньо пов`язане із вирішенням іншого спору, який перебуває на розгляді суду.

Надаючи оцінку таким доводам апеляційної скарги, колегія суддів виходить із того, що у межах вирішення питання про зупинення провадження суд не вправі фактично вирішувати наперед спір, який є предметом іншого судового провадження, або робити висновки щодо його перспективності чи обґрунтованості.

Інше призвело б до порушення принципу незалежності суду та фактичного втручання у розгляд іншої справи.

Безпідставними є і посилання апелянта на те, що суд першої інстанції мав можливість самостійно встановити всі обставини, необхідні для вирішення справи про виселення.

За змістом пункту 6 частини першої статті 251 ЦПК України суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи лише у тому випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити всі обставини, які входять до предмета доказування у конкретній справі.

Проте у даному випадку визначальною обставиною є саме наявність або відсутність у ОСОБА_1 права на спадкування, що є самостійним предметом судового розгляду в іншій справі.

До вирішення цього питання суд у справі про виселення позбавлений можливості надати остаточну правову оцінку заявленим вимогам, оскільки результат розгляду справи №128/21/26 може повністю змінити правову природу спірних правовідносин та вплинути на процесуальне становище сторін.

Крім того, ухвалення рішення у справі про виселення до вирішення спору про спадкування створювало б ризик ухвалення суперечливих судових рішень, що є неприпустимим з огляду на принцип правової визначеності.

Так, у разі ухвалення рішення про задоволення позову про виселення з підстав наявності у ОСОБА_1 спадкових прав, подальше усунення її від права на спадкування у справі №128/21/26 фактично поставило б під сумнів законність та обґрунтованість такого рішення.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що метою зупинення провадження у справі є не затягування судового процесу, а забезпечення ухвалення законного та обґрунтованого рішення.

Зокрема, у постанові Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі №759/7515/21 (провадження №61-17497св21) зазначено, що необхідність у зупиненні провадження виникає саме у випадку, якщо неможливо ухвалити рішення у справі до вирішення іншої справи, а між такими справами має існувати тісний матеріально-правовий зв`язок.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 01 лютого 2017 року у справі №6-1957цс16, де зазначено, що факти, встановлені в іншій справі, повинні мати преюдиційне значення для справи, провадження у якій підлягає зупиненню.

Колегія суддів вважає, що саме така правова ситуація має місце у даному випадку.

Посилання апелянта на порушення розумних строків розгляду справи також не можуть бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали.

Право на розгляд справи упродовж розумного строку повинно оцінюватися з урахуванням складності справи, характеру спірних правовідносин та необхідності забезпечення правильного і послідовного вирішення спору.

У даному випадку зупинення провадження обумовлено існуванням об`єктивної процесуальної перешкоди для подальшого розгляду справи, а тому не може розцінюватися як безпідставне затягування судового процесу.

Більше того, поновлення провадження після набрання законної сили рішенням у справі №128/21/26 забезпечить дотримання принципу правової визначеності, унеможливить ухвалення взаємовиключних судових рішень та сприятиме повному, всебічному й об`єктивному з`ясуванню обставин справи.

За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції правильно встановив характер спірних правовідносин, належним чином оцінив взаємозв`язок між справами №128/4451/25 та №128/21/26, дійшов обґрунтованого висновку про неможливість розгляду справи про виселення до вирішення спору про усунення від права на спадкування та правомірно зупинив провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням у пов`язаній справі.

Доводи апеляційної скарги наведених висновків суду не спростовують, зводяться переважно до незгоди апелянта із процесуальним рішенням суду та фактично спрямовані на переоцінку обставин, які підлягають встановленню у межах іншого судового провадження.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до частини першої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи, викладені у апеляційній скарзі, не дають правових підстав для інших висновків, ніж ті, яких дійшов суд першої інстанції, і не вказують на допущення судом порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційним судом не вирішувався спір по суті заявлених вимог, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382-384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Вінницького районного суду Вінницької області від 26 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Суддя-доповідач Ю. Б. Войтко

Судді: М. В. Матківська

І. В. Міхасішин