Рішення від 20 травня 2026 р. у справі №591/11911/25 — Зарічний районний суд м. Сум

Справа № 591/11911/25

Провадження № 2/591/2986/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 травня 2026 року м. Суми

Зарічний районний суд м. Суми в складі:

головуючого судді Ніколаєнко О.О.,

за участю секретаря судового засідання Митник Ю.А.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Суми цивільну справу № 591/11911/25 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа, орган опіки та піклування - виконавчий комітет Недригайлівської селищної ради про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів,-

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2025 року позивач звернувся до суду з позовом, мотивуючи вимоги тим, що перебував у шлюбі з відповідачкою, який розірвано. Має з нею двох спільних дітей. Старший син досяг повноліття, доньці ОСОБА_4 - 11 років. Після розірвання шлюбу у 2020 році відповідачка змінила місце проживання. Позивач 5 років самостійно виховує сина та доньку, мати дітей з вересня 2020 року не спілкується з дітьми, не займається вихованням доньки та не турбується про неї. Така поведінка матері порушує права дитини. Також зазначає про наявність підстав для стягнення з відповідачки аліментів на утримання доньки, оскільки вона не надає добровільно коштів на утримання дитини.

Просить:

- позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьківських (материнських) прав щодо малолітньої дочки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , свідоцтво про народження, серії НОМЕР_1 , актовий запис № 43 від 25 вересня 2014 року;

- стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_3 аліменти у розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку (доходів) відповідачки щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку до досягнення дочкою ОСОБА_5 повноліття, починаючи з дня набрання рішенням суду законної сили.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав із зазначених підстав. Додатково пояснив, що відповідачка проживає в іншому населеному пункту (м. Суми), вихованням дитини не займається.

У судовому засіданні відповідачка визнала позов. Зазначила, що 5 років не проживає разом із дитиною. Проживає у м. Сумах, працює в КУ Сумська міська клінічна лікарня №5. Не спілкується з донькою, бо та відмовляється від спілкування. З позивачем також мають спільного сина, який є повнолітнім (18 років) та проживає з позивачем. Зазначила, що зі старшим сином підтримує відносини. Востаннє бачила доньку близько 5 років тому. Згодна сплачувати аліменти у визначеному позивачем розмірі.

У судове засідання представник третьої особи не з`явився. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Ухвалою суду від 30.10.2025 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Ухвалою від 14.01.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Вивчивши матеріали справи, вислухавши пояснення учасників справи, суд вважає, що позов задоволенню не підлягає.

Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі у періоді з 11.11.2006 (а.с. 10), рішенням від 21.07.2020 Недригайлівського районного суду Сумської області шлюб між сторонами розірвано.

Мають спільну доньку - ОСОБА_5 . ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Відповідно до довідки виконавчого комітету Недригайлівської селищної ради Роменського району Сумської області ОСОБА_3 проживає в АДРЕСА_1 (без реєстрації) і має наступний склад сім`ї: син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , дочка ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , батько, мати, сестра, племінниця (а.с. 22).

На запит суду КНП «Недригайлівський центр ПМСД» листом від 28.01.2026 повідомив, що декларацію з лікарем на ОСОБА_5 укладено з батьком дитини ОСОБА_3 . Лікаря разом з дитиною відвідував та спілкувався з лікарями з приводу її здоров`я батько ОСОБА_3 .

З наданої від Недригайлівського ліцею Недригайлівської селищної ради інформації за період з лютого 2022 року активну участь у вихованні та навчанні ОСОБА_5 бере батько. Мати за вказаний період жодного разу не відвідувала ліцей, не брала участі у батьківських зборах, не підтримувала зв`язок з педагогічними працівниками, класним керівником та не цікавилася навчанням, поведінкою чи шкільним життям дитини.

Відповідно до висновку від 15.05.2026 органу опіки та піклування Недригайлівської селищної ради орган вважає за доцільне позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно її малолітньої доньки ОСОБА_5 .

У висновку зазначено, що відповідачка жодного з покладених на неї обов`язків, як мати, не виконувала і не виконує, не бере матеріальної, грошової та посильної трудової участі у вихованні та утриманні власної донечки. Довготривалий час проживає окремо від дитини. Батько дитини з 24.09.2025 перебуває на військовій службі.

05.05.2026 комісію було проведено обстеження матеріально-побутових умов за місцем проживання дитини та встановлено, що на даний час вихованням дитини займаються бабуся та дідусь. Дитина пам`ятає, що їх мати покинула, коли вона була маленькою та відвідувала дитячий садочок. Більше п`яти років мати проживає окремо від родини. Діана знає, що наче б то мати проживає у м. Суми. Дитина не бажає спілкуватися з матір`ю, занадто глибоку та болючу психологічну рану отримала від неї.

Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Захист інтересів дитини знаходиться в одній площині поряд із такими фундаментальними правовими цінностями, як життя, здоров`я, свобода, безпека, справедливість. Захист інтересів дитини, її виховання обома батьками є запорукою становлення сильної держави, правового суспільства, оскільки зростаючи дитина перетворюється на правового партнера дорослих членів суспільства.

Дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування (стаття 7 Конвенції про права дитини).

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини (стаття 141 СК України).

Обов`язки батьків щодо виховання та розвитку дитини визначені статтею 150 СК України.

Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (частина перша статті 155 СК України).

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист (частини дев`ята-десята статті 7 СК України).

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

Тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає змогу зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення й розвитку; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до дитини та її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти тощо.

Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За загальним правилом, доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останньої батьківських прав, покладено на позивача.

Відповідно до статей 12, 81ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Судом встановлено, що донька сторін ОСОБА_4 після припинення між батьками шлюбних стосунків та розірвання шлюбу залишилася проживати разом з батьком.

Орган опіки та піклування надав висновок про доцільність позбавлення батьківських прав відповідачки відносно доньки. На обґрунтування такого висновку зазначено, що мати покладених на неї обов`язків, як мати, не виконувала і не виконує, не бере матеріальної, грошової та посильної трудової участі у вихованні та утриманні власної донечки. У висновку орган опіки та піклування також зазначив, що на засідання відповідачка не прибула та надіслала письмову заяву про розгляд заяви позивача без її участі.

Суд зауважує, що міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на виховання дитини. Навпаки, міжнародні договори та національне законодавство гарантують батькам реалізацію принципу рівності щодо виховання дитини.

Водночас, твердження позивача про небажання матері спілкуватися із дитиною, рівно як і про небажання дитини спілкуватися з матір`ю не підтверджені жодними доказами. Відомостей про психо-емоційний стан дитини, наявність негативного впливу матері на психіку дитини чи травмування дитини внаслідок недостатньої участі матері у житті та вихованні дитини до матеріалів справи не долучено.

Суд також враховує, що до матеріалів справи не долучено відомостей, які б свідчили про негативну характеристику особи відповідача, випадків вияву відповідачем аморальної чи антисоціальної поведінки, проявів жорстокості до дитини чи оточуючих, відомостей про притягнення до адміністративної чи кримінальної відповідальності, тощо.

Надана від закладу охорони здоров`я та освіти інформація свідчать про відсутність контакту між матір`ю дитини та педагогами, тому не є визначальним для загальної оцінки належності виконання нею таких обов`язків, а обставини життя сторін у вказаний період не виключають можливість відновлення нормальних життєвих зв`язків доньки та матері.

За положенням частини шостої статті 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер. Судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні не у достатній мірі не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості (стаття 5 Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення на національному і міжнародному рівнях від 03 грудня 1986 року). Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та освідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Необґрунтоване та передчасне (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання матері до належного виконання своїх батьківських обов`язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини.

Суд критично ставиться до висновку органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідачки батьківських прав, з огляду на його недостатню обґрунтованість.

У зазначеному висновку не міститься інформації, що з батьками дитини (як татом так і матір`ю) проводилась бесіда та з`ясовувалися причини таких відносин у сім`ї. Достатнього обґрунтування підстав для висновку про доцільність розірвання кровної спорідненості між матір`ю та донькою, відомостей про відібрання особистих пояснень, як і про застосування органом опіки та піклування заходів щодо покращення взаємовідносин матері та доньки, а також зміст думки дитини, якій на момент обстеження умов проживання вже виповнилось 15 років, з приводу позбавлення матері батьківських прав, висновок не містить.

Також висновок органу опіки і піклування не містить аналізу стосунків матері та дитини, наявності з боку матері загрози для доньки , її здоров`я та розвитку, відомостей про заходи, проведені з метою налагодження стосунків матері й доньки.

Згідно з положеннями частини шостої статі 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню та оцінці судом на основі всіх наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв`язку.

Визнання відповідачкою позову про позбавлення батьківських прав, не може слугувати достатньою підставою для задоволення позову у цій справі, оскільки відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства та не відповідає інтересам дитини. Саме лише подання заяви про визнання позову у справі про позбавлення батьківських прав не може бути підставою для звільнення позивача від обов`язку надання інших доказів на підтвердження існування обставин, передбачених частиною першою статті 164 СК України для позбавлення батьківських прав .

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 29 квітня 2026 рокуу справі № 755/11992/24.

З наданого висновку органу опіки та піклування вбачається що позивач з 24.09.2025 перебуває на військовій службі. 17.10.2025 була подана дана позовна заява, тобто менше, ніж через місяць з моменту призову позивача на військову службу. Незважаючи на те, що за твердженням позивача дитина проживає з позивачем з 2020 року, раніше з вимогою про стягнення з відповідачки аліментів на дитину не звертався, відмови матері сплачувати кошти на утримання дитини не отримував.

Така поведінка позивача (звернення до суду з позовом протягом місяця з моменту призову на військову службу) та відповідача (визнання позову) дає суду підстави вважати, що між сторонами відсутній виключний і невиправний конфлікт, який би вимагав застосування такого радикального заходу, як позбавлення батьківських прав, а позов подано не з метою захисту прав та інтересів дитини, а з метою звільнення позивача з військової служби/отримання відстрочки від мобілізації.

Позивач не довів та не надав суду доказів, в чому полягає захист інтересів дитини шляхом позбавлення її матері батьківських прав та доказів, які б безспірно свідчили про умисне ухилення відповідачем від виконання батьківських обов`язків відносно дитини. Так само позивач не зазначив, яким чином наявність батьківських прав у відповідача щодо їх спільної дитини обмежує його права, як батька дитини, не навів фактів неможливості реалізації власних прав чи прав дитини, неможливості забезпечення інтересів доньки позивачем теж не наведено.

Отже, у цій справі судом не встановлено умисної винної поведінки відповідача щодо ухилення від виховання дитини і свідомого нехтування нею своїми обов`язками, повного розірвання психоемоційних зв`язків з дитиною, відтак підстави для позбавлення батьківських прав, передбачені частиною другою статті 164 СК України, відсутні, оскільки позбавлення батьківських прав є виключною мірою, і допускається лише, коли змінити поведінку батьків в кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

Стосовно вимоги про стягнення аліментів суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Відповідно до статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дітей до досягнення ними повноліття. Частиною третьою статті 181 СК України визначено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Відповідно до вимог частини першої статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно із частиною другою статті 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

За змістом частин першої-третьої статті 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Відповідач є особою працездатного віку, у судовому засіданні повідомила про відсутність у неї інших дітей, окрім спільних із відповідачем, інших стягнень на утримання інших непрацездатних осіб з матеріалів справи не встановлено, доказів протилежного суду не надано. Підстав для звільнення відповідача від обов`язку утримувати дитину, передбачених статтею 188 СК України, не встановлено.

Враховуючи відсутність інформації щодо майнового стану відповідача, фактичне проживання дитини разом з батьком, визнання відповідачем позову у тому числі у частині вимог про стягнення аліментів, суд вважає, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача аліментів на дитину у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, підлягають задоволенню.

Такий розмір аліментів, на думку суду, є доцільним та обґрунтованим.

Відповідно до статті 191 СК України аліменти присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

З урахуванням вказаної норми, аліменти підлягають стягненню з 17.10.2025 року (день відправлення засобами поштового зв`язку позовної заяви) і до досягнення дитиною повноліття.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 76-81, 200, 247, 263-265 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі 1/4 частини усіх видів її заробітку (доходів) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку до досягнення дитиною повноліття, починаючи стягнення з 17.10.2025.

У задоволенні вимог про позбавлення батьківських прав відмовити у зв`язку з енобгуртованістю.

Рішення суду може бути оскаржено до Сумського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст рішення виготовлено 21.05.2026.

Суддя О.О. Ніколаєнко