Рішення від 18 травня 2026 р. у справі №496/7579/25 — Біляївський районний суд Одеської області

Справа № 496/7579/25

Провадження № 2/496/948/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2026 року м. Біляївка

Біляївський районний суд Одеської області в складі:

головуючої - судді Шаньшиної М.В.,

за участю секретаря судового засідання - Ткаченко В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Біляївка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Орган опіки та піклування Хаджибейської районної адміністрації Одеської міської ради позбавленням батьківських прав,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулась до суду з вказаним позовом в якому просила суд позбавити батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Біляївським РВ ГУМВС України в Одеській області, відносно малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Свій позов позивач мотивувала тим, що позивач перебувала в особистих цивільних відносинах з ОСОБА_2 . Офіційно шлюб не укладали, проживали у цивільному шлюбі. У цивільному шлюбі у сторін народилась дитина, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після народження дитини, зі спливом 3 місяців, відповідач залишив позивача та дитину і більше ніколи не з`являвся. Протягом 7 років, будь - якої участі у житті дитини не приймав, матеріально не забезпечував, виховання дитини поклалось виключно на матір. Передбачений законом обов`язок батька перед дитиною відповідачем не виконувався. Фактичне місцезнаходження відповідача, позивачу не відомо.

Позивач до 2023 року намагалась встановити зв`язок з відповідачем, дізнатись його місцеперебування, показати дитину, однак всі ці спроби виявились марними, а друзі відповідача їй повідомили, що він закордоном та повертатись вже ніколи не планує.

Після чого, у квітні 2023 року, позивач звернулась до Хаджибейського районного суду міста Одеси із заявою про стягнення аліментів з відповідача.

01.05.2023 року Хаджибейським районним судом міста Одеси по справі № 521/10373/23 було видано судовий наказ про стягнення аліментів у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку та не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 24.04.2023 року до досягнення дитиною повноліття з відповідача ОСОБА_2 ..

Вищевказане рішення суду було подано до Біляївського відділу державної виконавчої служби Одеської області, внаслідок чого було відкрито виконавче провадження № НОМЕР_3.

Пройшло більше двох років, однак виконавчі дії за відповідним виконавчим провадженням не дали жодних результатів, дитина ОСОБА_3 не отримувала від відповідача аліменти.

У жовтні 2025 року, позивачка звернулась до Біляївського відділу державної виконавчої служби Одеської області із заявою про видачу їй розрахунку заборгованості по аліментам. 10.10.2025 року виконавчою службою було надано розрахунок заборгованості, згідно з яким, відповідач ОСОБА_2 має заборгованість перед своєю дитиною у розмірі 105 000,00 гри ( сто п`ять тисяч гривень, 00 копійок).

Перед тим, як звернутись до суду про стягнення аліментів, позивачка усіма способами намагалась отримати інформацію про відповідача, де він знаходиться, чи живий він взагалі, тощо. Так, у 2022 році, друзі відповідача повідомили, що він знаходиться за кордоном, а виїхав туди ще задовго до війни. Також позивачці було повідомлено, що відповідач був заарештований правоохоронними органами республіки Польща на території міста Хайнувка та перебував під вартою.

Від матері відповідача на підтвердження факту арешту позивач отримала письмовий документ, а саме «Распоряжение о рассмотрении заявления о даче согласия на пользование телефонным аппаратом» виданого районною прокуратурою в Хайнувке.

Також з вказаного документу вбачається, що відповідач підозрюється правоохоронними органами Польщі у вчинені злочину, передбаченого ст.264 пар.3 КК та станом на 09.02.2022 року перебував під вартою.

Після 24.02.2024 року, коли розпочалась війна в Україні, позивачка разом з дитиною в цілях безпеки життя дитини, була вимушена виїхати до Німеччини та по сьогоднішній день там і проживає.

Відповідач жодного разу не поцікавився дитиною. Влітку 2025 року, позивач мала останню розмову з матір`ю відповідача, в якій остання повідомила, що відповідач не був позбавлений волі у 2022 році, вирок не отримував та вже як 2 роки проживає у Канаді, має там сім`ю та планує отримувати документи на постійне місце проживання там.

Протягом 7 років, позивач намагалась встановити комунікацію з відповідачем, шукала його. За 7 років, жодної дії з його боку щодо своєї дитини відповідач не проявив, її життям не цікавився. Жодного разу ні фінансово ні морально відповідач не потурбувався про дитину, позивач вважає, що зазначені в позові обставини є підставою для позбавлення відповідача батьківських прав.

В судове засідання представник позивача та позивачка не прибули, належним чином повідомлялися про дату та час розгляду справи, в матеріалах справи наявна заява про розгляд справи у їх відсутність. Також представник позивача зазначив в заяві, що позов підтримує та просить задовольнити.

Відповідач в судове засідання не з`явився, належним чином повідомлявся про дату та час розгляду справи, про причини неявки суд не повідомив.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору в судове засідання не з`явилась, належним чином повідомлявся про дату та час розгляду справи, про причини неявки суд не повідомив.

Згідно з положеннями частини 8 статті 178, частини 4 статті 223 та частини 1 статті 280 ЦПК України суд вважає за можливе провести заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Судом на підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв`язку із неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 у сторін народилась дитина ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 зареєстрованого Київським районним у місті Одесі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області 11.09.2018 року, актовий запис №1188.

Відповідно до « Распоряжжения о рассмотрении заявления о даче согласия на пользование телефонным аппаратом» від 09.02.2022 року переведеного з польської мови, встанволено, що ОСОБА_2 є підозрюваний у вчиненні правопорушення передбаченого ст.18 параграф 3 УК в св.со ст. 264 параграф 3 УК.

Згідно з розрахунком заборгованості по аліментах виконавчого провадження №ДВ-15 від 10.10.2025 року, встановлено, що на примусовому виконанні головного державного виконавця Біляївського відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) перебуває судовий наказ №521/10373/23 виданого 01.05.2023 року Малтновським районним судом м. Одеси про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , аліментів на утримання дитини: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку та не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 24.04.2023 року до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_4 . Так у зв`язку з відсутністю у відділі інформації щодо місця роботи боржника, заборгованість нараховується відповідно Середньомісячної заробітної плати по містах і районах у 2018-2025 році та згідно Сімейного кодексу України. Таким чином у період з 24.04.2023 року і до 30.09.2025 року, у боржника ОСОБА_2 , виникла заборгованість у розмірі 105000 грн.

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною згідно з постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до ст. 165 СК України з позовом про позбавлення батьківських прав можуть звернутися: один із батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина; заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, у якому вона перебуває; орган опіки та піклування; прокурор; сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

Тлумачення наведених положень статті 164 СК свідчить, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Позбавлення батьківських прав є заходом відповідальності батьків за невиконання або неналежне виконання ними своїх батьківських обов`язків. Головною метою такого заходу є захист інтересів малолітніх та неповнолітніх дітей і стимулювання батьків щодо належного виконання своїх обов`язків. За змістом закону ухилення повинно бути навмисним, коли особа повністю розуміє наслідки своєї винної поведінки.

Відповідно до ч.1 ст.3 СК України, сім`я є первинним та основним осередком суспільства. Частиною 3 статті 4 СК України передбачено, що кожна особа має право на проживання в сім`ї.

Відповідно до положень ст.11 ЗУ «Про охорону дитинства», сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків.

Таким чином, судом на перше місце ставляться «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає в себе знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення.

Крім того, суд бере до уваги, що Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення у справі Мамчур проти України, № 10383/09, §100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейським судом з прав людини наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54).

У справі «Савіни проти України», визначено, що розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (пункт 49).

Відповідно до роз`яснень Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» при вирішенні спорів про позбавлення батьківських прав суди повинні виходити не з формальних міркувань, а з фактичних інтересів дітей та умов їх нормального виховання.

Враховуючи положення п.8 ст.7 СК України, відповідно до якого регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращий бік неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

При вирішенні судом питання щодо позбавлення батьківських прав визначальним є ставлення батьків до дитини, бажання спілкуватися і брати участь у її вихованні.

Ухвалою суду від 02.02.2026 року було витребувано у Органу опіки та піклування Хаджибейської районної адміністрації Одеської міської ради висновок щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно доньки ОСОБА_3 по справі №496/7579/25 за позовом ОСОБА_5 про позбавлення батьківських прав.

На адресу суду, на виконання вказаної ухвали, від Хаджибейської районної адміністрації Одеської міської ради було надано лист від 27.02.2026 року за №0878/01-20 відповідно до якого, було повідомлено, що 12.01.2026 року надійшло електроне звернення адвоката Аббасалієва Р.Р., який представляє інтереси позивача по справі ОСОБА_1 , з питання надання висновку щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , відносно його доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Листом Хаджибейської районної адміністрації Одеської міської ради від 20.01.2026 року №0218-01-20 адвоката Аббасалієва Р.Р. було повідомлено про необхідність надання відповідних документів для подальшого розгляду його звернення. Станом на 27.02.2026 року ані адвокатом Аббасалієвим Р.Р., ані позивач по справі ОСОБА_1 , необхідні документи до органу опіки та піклування Хаджибейської районної адміністрації Одеської міської ради не надали.

А отже у зв`язку із ненаданням позивачем та його представником необхідних документів орган опіки та піклування позбавлений надати відповідний висновок.

Попри це, представник позивача просив здійснювати розгляд справи на підставі наявних в матеріалах справи документів.

Дослідивши матеріали справи, судом не встановлено обставин на підставі належних і допустимих доказів, які б свідчили про те, що ОСОБА_2 дійсно не бажає спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, матеріальному забезпеченні, підтвердження того, що відповідач остаточно і свідомо самоусунувся від виконання своїх обов`язків із виховання дитини.

Згідно з роз`ясненнями, наданими у від 19 грудня 2008 року № 20 постанові Пленуму Верховного Суду України «Про внесення змін до постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення і поновлення батьківських прав" висновок органу опіки та піклування має бути оформлений на бланку державних адміністрацій районів, районів міст Києва та Севастополя, виконавчих органів міських чи районних у містах, сільських, селищних рад, підписаний головою (заступником голови) та скріплений печаткою.

Постановою ВС від 11.12.2023 року у справі №523/19706/19 визначена наступна правова позиція, а саме наявність висновку органу опіки та піклування передбачена частинами четвертою та п`ятою статті 19 СК України обов`язковість висновку органу опіки та піклування у певних категоріях цивільних справ не може абсолютизуватися. Неможливість надати органом опіки та піклування висновку в таких справах, зокрема, у зв`язку з перебуванням дитини за межами країни, перебуванням дитини на непідконтрольній території, неможливості встановити місце фактичного перебування дитини з одним із батьків тощо, не означає неможливості розгляду та вирішення спору судом. Протилежний підхід є рівнозначним відмові в доступі до правосуддя, що суперечить положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (ч. 6 ст. 19 СК України).

Постановою ВС від 18.01.2021 року у справі № 685/511/19 зазначено , що отже, висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер, а тому не може бути безумовною підставою для задоволення позову та позбавлення одного з батьків батьківських прав.

Так, через ненадання позивачем необхідних документів, які підтверджують зокрема місце мешкання дитини, та інших документів, суду не було надано висновок про доцільність або не доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , з якого суд міг прийняти до уваги та встановитифакт ухилення від виховання відповідачем дитини (відсутність спілкування, турботи).

Згідно із ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Вирішуючи питання про позбавлення відповідача батьківських прав, суд повинен, зокрема, переконатися, чи ґрунтується відповідна вимога на достатній доказовій базі (яка, за потреби, може включати показання свідків, висновки компетентних органів, психологічні та інші експертні висновки та медичні довідки), і чи мали заінтересовані сторони, достатні можливості брати участь у вирішенні такого питання.

У спірних правовідносинах, які стосуються вкрай чутливої сфери та долі дитини, інтереси якої превалюють над формальним тлумаченням норм права, питання про застосування крайнього заходу впливу на батьків - позбавлення батьківських прав - слід вирішувати без формального та уніфікованого підходу лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, що мають значення для вирішення спору, та вивчення і дослідження усіх доказів як у сукупності, так і кожного доказу окремо.(постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 28.12.2024 у справі № 561/474/24).

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що відповідні докази умисного ухилення від виконання батьківських обов`язків ОСОБА_2 відносно своєї дитини в матеріалах справи відсутні.

Крім того, з наданих суду документів неможливо встановити актуальне місце перебування відповідача, зокрема не підтверджено факт перебування його за кордоном.

Також суд зазначає, що наданий позивачем «Распоряжжения о рассмотрении заявления о даче согласия на пользование телефонным аппаратом» від 09.02.2022 року переведеного з польської мови, встановлено, що ОСОБА_2 є підозрюваний у вчиненні правопорушення передбаченого ст.18 параграф 3 УК в св.со ст. 264 параграф 3 УК, що підтверджує факт неможливості виконувати відповідачем у певний період свої батьківські обов`язки, спілкуватись з дитиною та піклуватись нею.

Сам по собі факт несплати аліментів відповідачем не є єдиною достатньою підставою для позбавлення особи батьківських прав.

А будь-яких доказів, які б вказували на порушення прав дитини відповідачем, настільки, що це б вказувало на необхідність застосування такого крайнього заходу впливу як позбавлення батьківських прав позивачем не представлено та судом не здобуто.

Враховуючи зазначене, підстав вважати обґрунтованими доводи позову про необхідність застосування такого крайнього заходу впливу як позбавлення батьківських прав щодо відповідача немає.

Відтак, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки суду не надано належних та допустимих доказів про те, що відповідач дійсно ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків.

Враховуючи те, що у задоволенні позову відмовлено, судові витрати, які поніс позивач, відповідно до норм ч.1, 2 ст. 141 ЦПК України залишити за позивачем.

Керуючись ст.ст. 5, 12, 76-79, 81, 89, 141, 258, 259, 264-265, 268, 281-282, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Орган опіки та піклування Хаджибейської районної адміністрації Одеської міської ради позбавленням батьківських прав - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Суддя М.В. Шаньшина