Рішення від 03 травня 2026 р. у справі №309/4158/25 — Хустський районний суд Закарпатської області

Справа № 309/4158/25

Провадження № 2/309/1572/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 травня 2026 року м. Хуст

Хустський районний суд Закарпатської області у складі:

головуючого судді Довжанин М.М.

з участю секретаря судового засідання Драб Н.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Хуст цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Жупан Артур Юрійович до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей, -

В С Т А Н О В И В:

19.11.2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на дітей. Позовні вимоги вмотивовані тим, що з 03.02.2007 позивач перебував у шлюбі відповідачкою, який розірвано. Від даного шлюбу у сторін народилося троє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . На момент звернення до суду із позовом про розірвання шлюбу неповнолітні діти сторін проживали з відповідачем і питання про визначення їх місця проживання сторонами не ставилося. З 07.07.2025 року неповнолітні ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебувають на повному утриманні позивача та постійно проживають з ним. Вказане було зумовлено тим, що під час проживання з відповідачкою, діти понад пів року не відвідували школу та не займалися офлайн, не вивчали шкільний матеріал, під час перевірки перед вступом до школи ОСОБА_6 виявилося, що в них не набуті знання для продовження навчання в 3-му класі та позивачем було досягнуто домовленості зі школою щодо продовження навчання його доньками з 2-го класу. Відтак, позивачем вживався ряд заходів для безперебійної освіти дітей та у серпні 2025 року вони проходили перевірку знань для вступу до школи та згідно їх віку повинні були продовжити навчання в 3-му класі. ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з 01 вересня 2025 року відвідують початкову школу ОСОБА_6 та вступили до 2 класу. Вказав, що діти не бажають проживати з матір`ю. Зазначив, що через часті переїзди та нестабільні умови, за час проживання дітей з матір`ю на території Чеської Республіки, діти отримали неабияке психоемоційне навантаження. Відповідно, позивач, зважаючи на психологічну напруженість ситуації та потребу у належній підтримці, забезпечив дітям відвідування психолога. Так, ОСОБА_4 мала один сеанс, в результаті якого емоційний стан покращився, а ОСОБА_7 відвідала щонайменше шість сесій психологічної терапії. Також позивач звертає увагу суду, що ним в свою чергу для повноцінного розвитку дітей та пришвидшення адаптації перебування в Чеській Республіці, організовано донькам 5 уроків чеської мови для зменшення мовного бар`єру, а також укладено договір для належного медичного забезпечення з педіатром MUDr. Кліму в Босковіце. У зв`язку з цим зазначив, що фактичне забезпечення потреб дітей, здійснює виключно позивач, що підтверджується Протоколом засідання проведеного у відділі соціальних справ, секторі соціально-правового захисту дітей при Міському управлінні в місті Босковіце 08.09.2025 року. Покликається на те, що відповідачка перебуває у працездатному віці та вважає, що вона спроможна надавати позивачу аліменти на утримання спільних дітей у розмірі 10000 грн. 00 коп. щомісячно, що буде об`єктивним, необхідним, достатнім та справедливим розміром стягнення аліментів.

Посилаючись на викладене, просить суд стягувати з відповідачки на його користь аліменти на утримання ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі по 5000 грн. 00 коп. на кожну дитину щомісячно, починаючи з 07.07.2025 року до досягнення дітьми повноліття.

У відзиві на позов представник відповідача ОСОБА_8 просить відмовити у його задоволенні.

Вказує, що відповідачкою не заперечується той факт, що від шлюбу у сторін народилося троє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Зазначає, що на підставі рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 19 жовтня 2020 року по справі № 309/2409/20 шлюб між сторонами було розірвано. Не заперечує той факт, що з 07.07.2025 року діти проживають з батьком в Чеській Республіці. Зазначає, що позивач обманним шляхом забрав дітей і наміру повертати їх не має, вважає, що позивач маніпулює дітьми для власної користі, з позовною заявою про стягнення аліментів звернувся, щоб в подальшому позбавити її батьківських прав та реалізувати своє право на відстрочку в Україні. Відповідачкою не заперечується той факт, що вона проживає на дві країни. Зазначає, що перебуває на стадії підготовки документів та звернення у Чеській республіці з приводу неправомірних дій її колишнього чоловіка щодо дітей та звернення до суду з приводу визначення місця проживання дітей.

Покликається на те, що доводи позивача базується виключно на словах, жодних доказів наведеному, понесеним витратам, факту утримання дітей - позивач не надає, а тому не може братись до уваги судом. Посилання у позовній заяві, що наведене підтверджує фактичне забезпечення потреб дітей здійснює виключно позивач, що підтверджується Протоколом засідання проведеного у відділі соціальних справ, секторі соціально правового захисту дітей при Міському управлінні в місті Босковіце 08.09.2025 року є абсолютно безпідставним. У відповідності до протоколу, на який посилається позивач – це виключно однобокий виклад обставин батьком дітей, який так само не підтверджує факту утримання, а тому братись до уваги як доказ не може, позовні вимоги базуються виключно на його словах та не підтверджені жодними достовірними, належними та допустимими доказами. Відповідачка повернулась додому та дізнавшись про розгляд даної справи була здивована, оскільки діти системно проживали з нею та перебували на її утриманні, весь час приймала участь в житті дітей, як морально так і матеріально. Зазначає, що вона дітей утримує. Твердження позивача про погані умови, про поганий психологічний стан дітей після проживання з відповідачкою, неналежне утримання дітей абсолютно безпідставні та необґрунтовані, оскільки нічим не підтверджені. Вказує, що позовні вимоги про стягнення аліментів не можуть ґрунтуватися виключно на словах, позивачем на підтвердження його слів щодо виконання ним батьківського обов`язку перед дітьми, придбання речей та забезпечення всім необхідним, на що він посилається у позовній заяві, не додано жодних підтверджуючих належних та допустимих доказів.

В судове засідання позивач та його представник не з`явилися, у матеріалах справи міститься заява представника позивача ОСОБА_9 про розгляд справи у їх відсутності. Також представник позивача повідомлялася про час і місце судового розгляду через систему «Електронний суд».

Відповідачка ОСОБА_2 та її представник в судове засідання не з`явилася, повідомлялася про час і місце судового розгляду через систему «Електроний суд». У матеріалах справи міститься заява представника відповідачки, ОСОБА_8 про розгляд справи у їх відсутності.

Відповідно до ч.3 ст. 223, ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв`язку з неявкою у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Отже, суд вважає за можливе провести розгляд справи по суті, без проведення фіксування судового засідання технічними засобами.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов ОСОБА_1 підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступного.

Судом встановлено та визнається сторонами, що такі перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Хустського районного суду Закарпатської області від 19 жовтня 2020 року по справі № 309/2409/20.

Від даного шлюбу народилися: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.29-30).

Згідно підтверджень про місце проживання №DMBO 53766/2025 від 20.10.2025 (а.с.16,20), діти зареєстровані та проживають з 07.07.2025 року разом з позивачем, що також підтверджується відповідачем у відзиві.

Згідно ч. 1 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Положеннями ст. 2 ЦПК України передбачено, що одним із основних завдань цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі, є справедливий та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ.

Статтею 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Право дитини на належне утримання передбачено низкою норм законодавства України.

Так, частиною першою та другою статті 27 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до ст. 6 Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Обов`язок утримувати дітей є рівною мірою обов`язком як матері, так і батька, причому обов`язком особистим, індивідуальним, а не солідарним.

Оцінюючи усі докази, що є у справі в їх сукупності, суд вважає встановленим, що між сторонами виникли спірні правовідносини, які полягають в обов`язку матері, батька утримувати неповнолітню дитину.

Згідно зі ст. ст. 1,17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду, як джерело права.

Враховуючи положення ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини, ч. 7, ч.8 ст. 7 СК України при вирішенні будь-яких питань щодо дітей, суд повинен виходити з як найкращого забезпечення інтересів дитини.

Відповідно до положень ст.ст.1-3 Конвенції ООН «Про права дитини» в усіх діях щодо дітей першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Зокрема, передбачено, що дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживаються всі відповідні законодавчі і адміністративні заходи.

Відповідно до ст. 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх заміняють, несуть відповідальність за створення необхідних умов для всебічного розвитку дитини відповідно до законів України.

У відповідності до ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

За змістом ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно ч.3 ст.181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

У статті 182 СК України (ч.1) та п.17 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного Кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» №3 від 15.05.2006 року передбачені обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів. Відповідно до ч.2 ст.182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину визначається Законом України «Про Державний бюджет України» на відповідний рік.

Таким чином, мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину є встановленою Законом гарантією для забезпечення інтересів дитини.

При цьому, статтею 184 СК України врегульовано питання щодо визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі. Згідно з вказаною статтею СК України суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів, визначений судом або домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, щорічно підлягає індексації відповідно до закону, якщо платник і одержувач аліментів не домовилися про інше. За заявою одержувача аліментів індексація може бути здійснена судом за інший період.

Нормою статті 184 СК України не передбачено повноважень суду, під час розгляду справи в порядку позовного провадження та ухвалення рішення про стягнення аліментів у твердій грошовій сумі, вказувати у його резолютивній частині положення про те, що визначений у твердій грошовій сумі розмір аліментів повинен бути не меншим ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, оскільки позивач просить стягнути конкретну тверду грошову суму.

Відповідно до ст. 5 Протоколу №7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (зі змінами, внесеними Протоколом № 11) кожен з подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов`язками цивільного характеру, що виникають зі вступу в шлюб, перебуванні в шлюбі та у випадку його розірвання.

Статтею 150 СК України визначені обов`язки батьків щодо виховання та розвитку дитини, а саме: батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Виходячи з вищенаведеного, сторони мають рівні права та обов`язки по утриманні та матеріальному забезпеченні дітей, а отже не тільки позивач, але й відповідач зобов`язані утримувати своїх малолітніх (неповнолітніх) дітей.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання та розвиток дитини, а отже і витрати на потреби дитини також мають бути однаковими.

Декларацією прав дитини від 1959 року закріплено принцип №4, зі змісту якого дитині має належати право на здорове зростання і розвиток; з цією метою спеціальний догляд і охорона повинні бути забезпечені як їй, так і її матері, включаючи до пологовий і післяпологовий догляд. Дитині має належати право на належне харчування, житло, розваги і медичне обслуговування.

Відповідно до ст. 8 ЗУ «Про охорону дитинства» батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Відтак, обов`язок утримувати дитину - це моральне і найважливіше правове зобов`язання батьків. Обов`язок утримувати дітей виникає з моменту їх народження і зберігається до досягнення ними повноліття.

Закон не встановлює обов`язку доведення мотивів, на підставі яких позивач бажає скористатися такою можливістю способу стягнення аліментів (в частці від доходу платника або в твердій грошовій сумі), а тому платник аліментів позбавлений можливості впливати на обрання способу стягнення аліментів, однак може звернутися до суду з позовом про зменшення їх розміру.

Оскільки на теперішній час діти сторін постійно проживають разом з позивачем, а доказів на підтвердження протилежного матеріали справи не містять, суд вважає, що позивач має право на отримання аліментів від матері, яка повинна виконувати свій обов`язок щодо утримання дітей належним чином.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до ст. 81 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом; кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу для своїх вимог. Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, при з`ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд повинен виходити з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов`язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом.

Щодо твердження представника відповідача у відзиві про те, що відповідач приймала та продовжує приймати участь у житті дітей, матеріально їх як утримувала так утримує, не містить доказового підтвердження та не має якогось самостійного правового значення, оскільки в інтересах дітей є отримання саме постійного, стабільного утримання, а не періодичних платежів, які залежать виключно від волі відповідача.

У свою чергу твердження позивача у позовній заяві щодо витрат які він несе на утримання дітей та те, що відповідач спроможний надавати позивачу аліменти на утримання їх спільних дітей у зазначеному в позові розмірі 5000грн, на одну дитину – також належним чином не підтверджено.

Відповідачка є особою працездатного віку. Будь-які відомості щодо працевлаштування та середньомісячного заробітку (доходу), перебування на обліку лікарів відповідача сторонами не надані.

З урахуванням вищевказаного, даних, які могли вказувати на неможливість або істотність обмеження надавати відповідачем матеріальну підтримку позивачу судом не встановлено.

Відтак суд визначає розмір аліментів у розмірі 4000грн. щомісячно на одну дитину до досягнення ними повноліття, оскільки такий розмір не є надмірним, відповідає встановленому ч.3 ст. 184 СК України мінімальному рекомендованому розміру аліментів на одну дитину і відповідачкою жодним чином не спростована можливість надання утримання дітям в такому розмірі. Такий розмір аліментів відповідає вимогам закону про те, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини, адже такий розмір забезпечить необхідний мінімум для існування дитини, загалом надасть можливість дотримання принципу достатнього забезпечення дитини.

З врахуванням принципу співмірності, розумності аліменти у розмірі 4000 грн. на одну дитину відповідатимуть інтересам кожної дитини і не порушуватимуть як законні інтереси платника аліментів, так і законні інтереси їх отримувача.

Суд звертає увагу сторін по справі, що ухвалення даного судового рішення не позбавляє платника або одержувача аліментів права звернутися до суду в разі зміни згодом матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених Сімейним кодексом України, на підставі ч. 1 ст. 192 СК України.

Відповідно до ч.3 ст.2 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Оскільки ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом в електронній формі, то відповідно до ст. 141 ЦПК України, суд, вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь Держави судовий збір у розмірі 968,96 грн., оскільки позивач звільнений від сплати судового збору за подання позову про стягнення аліментів.

Згідно ч.1 ст. 430 ЦПК України, рішення суду в частині стягнення аліментів підлягає негайному виконанню - у межах суми платежу за один місяць.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 141,258, 259, 263-265,354 ЦПК України, ст.ст. 180-184,Сімейного кодексу України, суд,-

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Стягувати з ОСОБА_2 (адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) аліменти на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі по 4000 грн. (чотири тисячі) щомісячно на кожну дитину , але не менше 50% від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення ними повноліття починаючи з дня звернення до суду, 19 листопада 2025 року.

Допустити негайне виконання рішення у межах суми платежу за один місяць.

Стягнути з ОСОБА_2 (адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь держави 968,96 (дев`ятсот шістдесят вісім) грн. 96 коп. судового збору.

Рішення може бути оскаржене до Закарпатського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 14 травня 2026 року.

Суддя Хустського

районного суду: Довжанин М. М.