Рішення від 19 травня 2026 р. у справі №173/3239/25 — Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 173/3239/25

Провадження №2/173/546/2026

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

20 травня 2026 року м. Верхньодніпровськ

Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області в складі

головуючого судді Кожевник О.А.

за участю секретаря судового засідання Голованьової К.С.,

відповідача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , представник позивача, адвокат Біжко Юлія Олександрівна до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 про звільнення від сплати аліментів,

ВСТАНОВИВ:

У проваджені Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 , представник позивача, адвокат Біжко Юлія Олександрівна до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 про звільнення від сплати аліментів.

Обгрунтовуючи заявлені вимоги позивач посилається на те, що сторони по справі є батьками повнолітнього сина – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В провадженні Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області перебувала справа №173/275/23 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання повнолітнього сина, який продовжує навчання.

Рішенням Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 29 січня 2024 року у зазначеній справі позов задоволено та стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання повнолітнього сина – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частки від всіх видів доходу (заробітку) щомісячно, починаючи з 06.02.2023 і до припинення ОСОБА_3 навчання, але не пізніше, ніж до досягнення ним двадцяти трьох років.

На виконання зазначеного рішення постановою державного виконавця Верхньодніпровського відділу державної виконавчої служби у Кам`янському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 15 березня 2024 року відкрито виконавче провадження ВП № 74458930.

Позивач зазначає, що розгляд справи про стягнення аліментів фактично відбувся за його відсутності, а про існування рішення у справі останній дізнався лише після відкриття виконавчого провадження та вчинення відповідних виконавчих дій державним виконавцем.

У зв`язку з тим, що рішенням суду вирішено стягувати аліменти починаючи з 06 лютого 2023 року, а виконавче провадження відкрито лише 15 березня 2024 року, тобто майже через рік, у ОСОБА_1 , як боржника, перед стягувачем у виконавчому провадженні, утворилась значна заборгованість, яку позивач поступово сплатив та станом на дату звернення до суду заборгованість відсутня.

Позивач зазначає, що йому стало відомо про те, що з червня 2025 року ОСОБА_2 перебуває за межами території України, де має постійне місце роботи та наміру повертатися до країни не має.

З огляду на встановлені обставини та тривале проживання ОСОБА_2 за межами території України та відповідно самостійного проживання повнолітньої дитини сторін, ОСОБА_2 є неналежним отримувачем аліментних платежів та наявні всі підстави для припинення стягнення аліментів на її користь.

Позивач зазначив, що припинення аліментів здійснюється за загальними принципами стягнення аліментів, враховуючи, що аліменти є поточними місячними платежами для поточного забезпечення потреб дитини, а також з метою необґрунтованого перерахування відповідачці аліментів за той період, коли дитина з нею не проживала, то припинення стягнення аліментів має бути з дати припинення проживання відповідачки із дитиною, а саме з моменту її виїзду за межі території України та відповідно надмірно сплачені аліменти на її користь підлягають відшкодуванню на користь позивача.

За період з червня 2025 року по жовтень 2025 року позивачем сплачено на користь відповідача аліменти у загальному розмірі – 78557 грн. 51 коп. (13 612, 72 грн. + 13 612, 72 грн. + 14 857, 42 грн. + 13 612, 72 грн. + 22 861, 93 грн. = 78 557, 51 грн.), які відповідач отримала безпідставно та відповідно з неї на користь позивача підлягає стягненню сума надмірно сплачених аліментів у розмірі – 78557, 51 грн.

В жовтні 2025 року у матері позивача стався гострий інфаркт міокарда передньо-перетинкової ділянки, верхівки та бокової стику лівого шлуночка, стенуючий коронаросклероз, стенування ПМШГ ЛКА, порушення ритму за типом шлункової екстрасистолії, НН ІІ-А ст. зі зниженням систолічної функції лівого шлуночка, гіпертонічна хвороба ІІІ ст., 2 ступінь, ризик ІV, внаслідок чого остання перебувала на лікуванні у КП «Дніпропетровський обласний клінічний центр діагностики і лікування» Дніпропетровської обласної ради».

В подальшому, у зв`язку із перенесеною хворобою та оперативним втручанням, на підставі висновку ЛКК № 639 КНП «Верхньодніпровський ЦПМСД» ВМР», ОСОБА_5 встановлено потребу у постійному сторонньому догляді, у зв`язку з чим позивач змушений був звільнитися з роботи.

На підставі зазначеного просить припинити стягнення з ОСОБА_1 аліментів на утримання повнолітньої дитини ОСОБА_3 , на користь ОСОБА_2 , що стягуються на підставі рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 29 січня 2024 року у справі № 173/275/23, починаючи з 01 червня 2025 року та визнати виконавчий лист № 173/275/23, виданий 13 лютого 2024 року Верхньодніпровським районним судом Дніпропетровської області на виконання рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 29 січня 2024 року у справі № 173/275/23, таким, що не підлягає виконанню. Також просить стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 надмірно сплачені аліменти на утримання повнолітньої дитини – ОСОБА_3 , що стягуються на підставі рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 20 січня 2024 року у справі № 173/275/23 у розмірі 78557 грн. 51 коп.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу розподілено судді Кожевник О.А.

Ухвалою судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області Кожевник О.А. від 25.11.2025 прийнято заяву та відкрито провадження по справі за правилами загального позовного провадження з викликом сторін у підготовче засідання.

Ухвалою Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 09 січня 2026 року клопотання представника позивача – адвоката Біжко Юлії Олександрівни задоволено, витребувано у Державної прикордонної служби України інформацію, чи здійснювали виїзд за межі України у будь-якому напрямку громадянка України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та громадянин України ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за період з 01 червня 2025 року по теперішній час та чи повертались на територію України.

Ухвалою судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 04 березня 2026 року підготовче засідання закрито та справу призначено до розгляду по суті.

У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав та просив припинити стягнення аліментів, оскільки все що необхідно було для навчання дитини ним сплачено було в повній мірі. На даний час позивач не працює, доглядає матір, проживає з нею за однією адресою та немає жодних доходів. За доводами позивача, враховуючи вартість навчання у 60 тисяч гривень, ним було сплачено приблизно 200 000 грн. Зазначив, що під час останнього спілкування з сином 11 квітня 2026 року дізнався, що останній працює через мережу інтернет, чи навчається на даний час не запитував. Від знайомих дізнався, що відповідач проживає за кордоном, при цьому аліменти на утримання сина стягуються на її користь. Перевірити цільове використання коштів не має змоги, оскільки такі перевірки здійснюються державними органами виключно до досягнення дитиною 18 років.

Відповідач у судове засідання не з`явилася, про розгляд справи повідомлена належним чином, подала до суду заяву про розгляд справи без її участі, зазначила, що знаходиться у відрядженні за кордоном, подала до суду заперечення на позов.

У поданому запереченні відповідач зазначила, що позивач був повідомлений про рішення суду щодо стягнення з нього аліментів, однак не вчинив жодних дій щодо його оскарження. Через три місяці після набрання рішенням суду законної сили звернувся до суду про зменшення розміру аліментів, маючи при цьому заборгованість.

14 січня 2026 року Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області по справі № 173/1657/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 третя особа ОСОБА_3 про зміну розміру стягуваних аліментів ухвалив рішення в якому у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 третя особа ОСОБА_3 про зміну розміру аліментів відмовив в повному обсязі.

Відповідач зазначила, що місце її тимчасового перебування за межами України жодним чином не впливає на обов`язок батька брати участь в утриманні дитини та не є підставою для припинення стягнення аліментів. Вказує на те, що повернулася ще 05 листопада 2025 року та знаходилась на території України на даний час. Незважаючи на тимчасове перебування за межами України, відповідач щоденно підтримувала зв`язок із сином, брала активну участь у його житті, контролювала його питання побуту та стану здоров`я, на відміну від позивача який не проявляв належної ініціативи щодо участі у вихованні сина ОСОБА_6 , не цікавився станом його здоров`я, зокрема обставинами звернення до медичних закладів у місті Києві, а також не здійснював регулярного спілкування з дитиною.

Відповідач заперечує щодо стягнення з неї грошових коштів у розмірі 78557 грн. 51 коп., оскільки аліменти є коштами дитини, а не матері і місце тимчасового перебування за межами України не припиняє обов`язок батька щодо утримання дитини та не створює для неї обов`язку повертати будь-які суми, якщо аліменти були сплачені на підставі чинного судового рішення.

Також зазначає, що звільнення позивача з роботи є не вимушеним, а таким, що витікає з корисливих мотивів. На даний час позивач ОСОБА_1 мешкає окремо від матері, не здійснює належного виконання обов`язків як опікуна, догляд за матір`ю здійснює інша жінка.

Позивач ОСОБА_1 фактично не брав участі у вихованні, навчанні та забезпеченні сина ОСОБА_6 , не допоміг із вступом до вищого навчального закладу, чим створив перешкоди для реалізації дитиною права на освіту, тоді як усі витрати на навчання, проживання, техніку, харчування та інші потреби сина були повністю покладені на відповідача.

Позивач ОСОБА_1 безпідставно посилається на обставини розірвання шлюбу, оскільки саме його систематичне ухилення від утримання сім`ї та дитини стало причиною подання мною позову про стягнення аліментів ще під час шлюбу, а згодом — і про його розірвання; протягом понад 17 років позивач фактично не забезпечував сина матеріально, накопичував значну заборгованість по аліментах, яка призвела до накладення арешту на його майно, здійснював лише поодинокі платежі для уникнення відповідальності, а реальне стягнення аліментів стало можливим лише з 2021 року за втручання органів державної виконавчої служби.

Відповідач зазначає, що на теперішній час має тяжке кардіологічне захворювання та потребує планової операції на серці й постійного лікування, а син ОСОБА_6 потребує дорогої операції та тривалої терапії, у зв`язку з чим скасування аліментів призведе до неналежного забезпечення його лікування та утримання.

У зв`язку із зазначеним просить в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_3 про звільнення від сплати аліментів відмовити в повному обсязі.

Суд, заслухавши позивача, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, дійшов таких висновків.

Судом встановлено, що шлюб між ОСОБА_7 та ОСОБА_2 розірвано, про що в Книзі реєстрації розірвань шлюбів зроблено відповідний актовий запис за № 239 від 26 грудня 2006 року.

Згідно з копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 ОСОБА_5 є матір`ю ОСОБА_1 .

Статтею 51 Конституції України та статтею 180 Сімейного кодексу України передбачено, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно із частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

За своєю суттю аліменти - це кошти покликані забезпечити дитину усім необхідним для повноцінного розвитку, тому вони можуть бути стягнуті лише на користь того з батьків хто проживає із дитиною та бере більш активну участь у її вихованні.

Відповідно до п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» право на звернення до суду із заявою про стягнення аліментів і, відповідно, право на отримання аліментів має той з батьків, з ким проживає дитина.

За приписами ст. 199 Сімейного кодексу якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. Право на утримання припиняється у разі припинення навчання. Право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.

Відповідно до ст. 200 СК України суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу. При визначенні розміру аліментів з одного із батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином.

Судом встановлено, що рішенням Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 29 січня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання повнолітнього сина, який продовжує навчання задоволено. Ухвалено стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання повнолітнього сина, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки від всіх видів доходу (заробітку) щомісячно, починаючи з 06 лютого 2023 року і до припинення ОСОБА_3 навчання, але не пізніше, ніж до досягнення ним двадцяти трьох років, що підтверджується копією відповідного рішення.

Постановою державного виконавця Верхньодніпровського відділу державної виконавчої служби у Кам`янському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) відкрито виконавче провадження ВП № 74458930, на підставі виконавчого листа № 173/275/23, виданого 13 лютого 2024 року Верхньодніпровським районним судом Дніпропетровської області.

Відповідно до копії розрахунку заборгованості зі сплати аліментів найвища межа заборгованості становила станом на березень 2024 року 168457 грн. 39 коп., яку позивач сплатив. Так, відповідно до копії листа ТОВ "Інтерстарч Україна" від 03 жовтня 2025 року заборгованість ОСОБА_8 зі сплати аліментів відсутня.

Однак, за період з 01 листопада 2025 року по 31 січня 2026 року ОСОБА_2 не отримувала аліменти на утримання повнолітнього сина ОСОБА_3 , в рамках відкритого виконавчого провадження № 74458930, що підтверджується копією довідки Верхньодніпровського відділу Державної виконавчої служби у Кам`янському районі Дніпропетровської області № 12308 від 05 лютого 2026 року.

Водночас із матеріалів справи вбачається, що саме в цей період відповідач звільнився з роботи та не отримував доходу, про що також зазначав сам відповідач, отже цей факт є встановленим.

На виконанні у державній виконавчій службі у Верхньодніпровському районі перебував виконавчий лист № 2-816 виданий 18.10.2004 р. Верхньодніпровським районним судом про стягнення аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_9 у розмірі 1/4 частини усіх видів прибутку на утримання дружини до досягнення дитиною 3-х річного віку та виконавчий лист № 2-816 виданий 18.10.2004 року Верхньодніпровським райсудом про стягнення аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_9 у розмірі 1/4 частини усіх видів прибутку на утримання сина ОСОБА_6 до досягнення дитиною повноліття. 14.08.2006 р. державним виконавцем постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження накладено арешт на все майно боржника гр. ОСОБА_1 . 22.08.2006 року до служби надійшла заява стягувачки гр. ОСОБА_9 з повідомленням про відсутність станом на 01.08.2006 р. претензій до гр. ОСОБА_1 з приводу сплати аліментів

Відповідно до листа ТОВ «Інтерстарч Україна» сума заборгованості по аліментам станом на 01 вересня 2025 року сплачена в повному обсязі, а також утримано аліменти у розмірі частини заробітку з моменту дії Постанови ВП № 74458930 від 15 липня 2024 року та до моменту припинення трудових відносин – 03 жовтня 2025 року. Заборгованості по виплаті аліментів немає.

Судом також встановлено, що позивач звертався до суду з позовом про зменшення розміру аліментів визначених рішенням суду. Рішенням Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 14 січня 2026 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 про зміну розміру аліментів відмовлено в повному обсязі, оскільки не було доведено погіршення матеріального стану та стану здоров`я позивача.

Згідно з ч. 2 ст. 197 СК України за позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв`язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення.

З аналізу даної правової норми вбачається, що повне або часткове звільнення платника аліментів від сплати заборгованості за аліментами можливе лише за його позовом і лише тоді, коли заборгованість виникла у зв`язку із його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення. Питання про те, чи мають обставини, на які посилається платник аліментів, істотне значення, у кожному конкретному випадку вирішує суд.

Отже, лише за наявності вищевказаних обставин, що мають істотне значення платник аліментів може бути повністю або частково звільнений від сплати заборгованості за ними на підставі судового рішення.

Аналогічна вимога міститься у п. 22 Постанови Верховного Суду України від 15.05.2006 року № 3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного Кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів", де вказано, що суд за передбачених ст. 197 СК умов може повністю або частково звільнити платника аліментів від сплати заборгованості.

Разом з тим, суд вважає, що надані відповідачем докази щодо ухилення позивача від сплати аліментів за попередніми виконавчими провадженнями та наявності значної заборгованості не мають істотного значення для правильного вирішення справи, оскільки тільки характеризують ставлення позивача до виконання батьківських обов`язків.

Предметом розгляду даної справи є звільнення від сплати аліментів на дитину, що продовжує навчання та наявності підстав щодо такого звільнення, а затримки зі сплати аліментів за минулими виконавчим провадженням не є доказом у розумінні ч. 4 ст. 273 ЦПК України, хоч і характеризує як позивач виконував батьківський обов`язок.

Згідно з ч. 4 ст. 273 ЦПК України якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред`явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.

За приписами ст. 273 СК України якщо матеріальний або сімейний стан особи, яка сплачує аліменти, чи особи, яка їх одержує, змінився, суд може за позовом будь-кого з них змінити встановлений розмір аліментів або звільнити від їх сплати. Суд може звільнити від сплати аліментів осіб, зазначених у статтях 267-271 цього Кодексу, за наявності інших обставин, що мають істотне значення.

Зазначена норма не визначає чіткого переліку обставин, що впливають на припинення платежів, а тому ними можуть бути будь які обставини, що з урахуванням інтересів дитини змінюють обов`язок щодо сплати цих платежів.

Судом встановлено, що матір позивача ОСОБА_5 перебувала на лікуванні у КП «Дніпропетровський обласний клінічний центр діагностики і лікування» Дніпропетровської обласної ради» з діагнозом гострий інфаркт міокарда передньо-перетинкової ділянки, верхівки та бокової стику лівого шлуночка, стенуючий коронаросклероз, стенування ПМШГ ЛКА, порушення ритму за типом шлункової екстрасистолії, НН ІІ-А ст. зі зниженням систолічної функції лівого шлуночка, гіпертонічна хвороба ІІІ ст., 2 ступінь, ризик ІV, що підтверджується копією відповідної виписки.

Згідно з висновком ЛКК № 639 КНП «Верхньодніпровський ЦПМСД» ВМР» ОСОБА_5 потребує постійного стороннього догляду.

Відповідно до витягу з додатку "Резерв +" ОСОБА_8 має відстрочку від мобілізації на підставі п. 9 ч. 1 ст. 23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Так, відповідно до норми зазначеної статті не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язанізайняті постійним доглядом за хворою дружиною (чоловіком), дитиною та/або своїми батьком чи матір`ю (батьком чи матір`ю дружини (чоловіка), якщо вона сама потребує постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, померла (загинула), визнана зниклою безвісти або безвісно відсутньою, оголошена померлою, і батько чи мати дружини не має інших працездатних членів сім`ї, які зобов`язані та можуть здійснювати за ними догляд), які за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, чи рішенням експертної комісії з оцінювання повсякденного функціонування особи потребують постійного догляду.

За таких обставин не заслуговують на увагу доводи відповідача щодо штучно створених умов для отримання відстрочки від мобілізації, оскільки матеріалами справи підтверджується діагноз матері позивача та потреба її у сторонньому догляді.

Відповідно до ч. 5, 6 ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі ст. 82 ЦПК України підставами для звільнення від доказування є наявність обставин, які визнаються учасниками справи або таких, які визнано загальновідомими, наявність обставин, встановлених рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

За таких обставин суд зазначає, що позивачем доведено факт зміни майнового стану, що є підставою для припинення стягнення аліментів на дитину, яка продовжує навчання. Доводи відповідача про погіршення здоров`я сина суд не бере до уваги, оскільки з часу прийняття рішення суду про стягнення аліментів стан здоров`я ОСОБА_3 не змінився. Крім того, аліменти на повнолітню дитину, яка продовжує навчання, мають на меті забезпечення належних умов для здобуття освіти та надання матеріальної підтримки на період навчання, коли дитина потребує фінансової допомоги у зв`язку з витратами на навчання, проживання, харчування, лікування та інші необхідні потреби.

Відповідач зазначає, що сплачує за навчання сина у закладі вищої освіти, однак на підтвердження таких витрат не надала жодних доказів. Також відсутні докази перерахування грошових коштів з її карткового рахунку на картковий рахунок сина.

Матеріали справи містять квитанції про переказ грошових коштів за придбання товарів, продуктів харчування та автомобільного пального. Однак ці документи самі по собі не підтверджують факту утримання сина чи несення відповідачем витрат саме на його забезпечення.

Витяг із податкової декларації відповідача суд не може взяти до уваги, оскільки останній не містить ані електронного цифрового, ані власноручного підпису та є лише роздруківкою, зміст якої на стадії друкування або формування може бути скоригований.

Однак, суд не погоджується з доводами позивача щодо повернення сплачених аліментів у розмірі 78557 грн. 51 коп. через те, що відповідач не проживала з дитиною та отримувала грошові кошти не на користь дитини з огляду на таке.

Своєю постановою Верховний Суд від 04 вересня 2019 року у справі № 711/8561/16-ц (провадження № 61-21318св18) зазначив, що аліменти – це кошти покликані забезпечити дитину усім необхідним для повноцінного розвитку, тому вони можуть бути стягнуті лише на користь того з батьків хто проживає із дитиною та бере більш активну участь у її вихованні.

У частині першій статті 10 СК України зазначено, що якщо певні сімейні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами або домовленістю (договором) сторін, до них застосовуються норми цього Кодексу, які регулюють подібні відносини (аналогія закону).

Стягнення аліментів на утримання дитини, яка продовжує навчання є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності, оскільки на період навчання вона не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги з боку батьків, які зобов`язані утримувати своїх повнолітніх дітей, що продовжують навчатися, до досягнення ними двадцяти трьох років. Такий обов`язок покладається на батьків ст. 199 СК України. Утримання повнолітньої дитини, що продовжує навчання є обов`язком батьків, отже вимоги про сплату аліментів за цей період є законними (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 308/4214/18 від 13.04.2021).

Судом встановлено, що рішенням Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 29 січня 2024 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання повнолітнього сина, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки від всіх видів доходу (заробітку) щомісячно.

Відповідно до ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Позивач, обґрунтовуючи заявлену вимогу про повернення сплачених аліментних коштів, посилається на те, що відповідач на момент їх отримання перебувала за кордоном, а відтак, на його думку, не здійснювала утримання сина за рахунок цих коштів.

Суд не може погодитися з такими доводами, оскільки саме по собі перебування матері за межами України, як і факт її окремого проживання з дитиною, не свідчить про невиконання нею обов`язку щодо утримання дитини. Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що відповідач припинила участь у забезпеченні потреб сина або використовувала аліментні кошти не за їх цільовим призначенням.

Крім того, законодавство не ставить виконання батьківського обов`язку щодо утримання дитини у залежність від спільного проживання з нею чи фактичного місця перебування одного з батьків. Участь у матеріальному забезпеченні дитини може здійснюватися в різних формах, у тому числі шляхом перерахування грошових коштів, оплати окремих витрат або забезпечення інших потреб дитини.

Позивачем не доведено та не надано належних і допустимих доказів того, що за спірний період стягнуті аліментні кошти використовувалися відповідачем не за цільовим призначенням або не в інтересах дитини.

Аналогічна позиція висвітлена в постанові Верховного Суду № 686/18140121 від 28.09.2022 р.

Також, позивач в судовому засіданні зазначив, що за час відсутності матері в Україні, його син з ним не проживав, на його утриманні не перебував, окрім сплати аліментів.

Так, відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України).

За приписами статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

На основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які посилалися сторони, як на підставу своїх вимог, заперечень, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд вважає за необхідне частково задовольнити позовні вимоги припинивши стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на користь ОСОБА_10 , відмовивши при цьому в стягненні з ОСОБА_10 на користь ОСОБА_3 надмірно сплачені аліменти на утримання повнолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що стягуються на підставі рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 29 січня 2024 року у справі № 173/275/23 у розмірі 78557 грн. 51 коп.

При цьому суд зазначає, що вимога про припинення стягнення аліментів саме з 01 червня 2025 року задоволенню не підлягає, оскільки позивач пов`язує цю дату з моментом перебування відповідача ОСОБА_2 за кордоном, проте ним не доведено з якого саме періоду змінилися обставини, що є підставою для звільнення його від сплати аліментів.

Саме лише посилання позивача на зміну фактичних обставин без підтвердження конкретної дати їх виникнення не дає суду можливості встановити момент припинення підстав для подальшого стягнення аліментів.

За таких обставин суд дійшов висновку, що підстав для задоволення вимоги в цій частині саме з визначеної позивачем дати не встановлено.

Відповідно до ч. 2 ст. 432 ЦПК України суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин. Тобто, суд визнає виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо: а) його було видано помилково; б) якщо обов`язок боржника відсутній повінстю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою; в) з інших причин.

У постанові Верховного Суду від 20 лютого 2019 у справі № 2-4671/11 сформульовано правовий висновок, що підстави визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, прийнято поділяти на дві групи: матеріально-правові (відсутність у боржника обов`язку), зокрема, зобов`язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов`язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов`язань, переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання й інші, та процесуально-правові, до яких відносяться обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі за нею виконавчого листа; помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; пред`явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред`явлення цього листа до виконання тощо.

Перелік підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, за змістом ст. 432 ЦПК України, не є виключним, оскільки передбачає також інші підстави для прийняття такого рішення, ніж прямо зазначені у цій нормі процесуального права.

Наслідком визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, відповідно до пункту 5 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» є закінчення виконавчого провадження. Таким чином, ефективним способом захисту порушених прав позивача буде визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, оскільки лише припинення стягнення аліментів не призведе до закриття виконавчого провадження за яким з позивача безпідставно сягуються аліменти.

Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що вимога позивача по визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню підлягає задоволенню.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що позовні вимоги задоволено частково, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 12, 13, 81, 141, 258, 259, 265, 273, 354, 430 ЦПК України суд,

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 про звільнення від сплати аліментів - задовольнити частково.

Припинити стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання повнолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частки від всіх видів доходу (заробітку) щомісячно, що стягуються на підставі рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 29 січня 2024 року у справі № 173/275/23, починаючи з дня набрання рішення суду законної сили.

Виконавчий лист, виданий 13 лютого 2024 року, на підставі рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 29 січня 2024 року у справі № 173/275/23, визнати таким, що не підлягає виконанню.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ) судовий збір у розмірі 605 (шістсот п`ять) грн. 60 коп.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У випадку подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складання має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного тексту рішення.

Суддя: О.А. Кожевник