Постанова від 18 травня 2026 р. у справі №283/1141/25 — Житомирський апеляційний суд

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №283/1141/25 Головуючий у 1-й інст. Тимошенко А. О.

Категорія 80 Доповідач Григорусь Н. Й.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2026 року м. Житомир

Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді: Григорусь Н.Й.,

суддів: Галацевич О.М., Павицької Т.М.,

за участю секретаря судового засідання Кучер А.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні (в режимі відеоконференції) у місті Житомирі цивільну справу №283/1141/25 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юні Стоун Плент» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні

за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Юні Стоун Плент»

на заочне рішення Малинського районного суду Житомирської області від 24 жовтня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Тимошенка А.О.,

в с т а н о в и в :

У травні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути з ТОВ «Юні Стоун Плент» на свою користь нараховану, але не виплачену заробітну плату за січень – березень 2025 року, у тому числі компенсацію за невикористану відпустку у загальному розмірі 109 459 грн, а також середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21 березня 2025 року по день постановлення рішення районним судом.

На обґрунтування позовних вимог зазначив, що з 02 травня 2024 року прийнятий на роботу на посаду юриста в юридичний відділ Товариства з обмеженою відповідальністю «Юні Стоун Плент». 20 лютого 2025 року він звільнений за сумісництвом та прийнятий 24 лютого 2025 року за основним місцем роботи на посаду юриста ТОВ «ЮСП». 21 березня 2025 року він звільнений з займаної посади за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України.

Вказав, що за січень - березень 2025 року відповідач заборгував ОСОБА_1 заробітну плату у загальному розмірі 109459 грн, у тому числі компенсацію за невикористану відпустку. Дана сума заборгованості підтверджена довідкою ОК-7. Враховуючи вищевикладене, просив позов задовольнити в повному обсязі.

Заочним рішенням Малинського районного суду Житомирської області від 24 жовтня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Ухвалено стягнути з ТОВ «Юні Стоун Плент» на користь ОСОБА_1 заборгованість із нарахованої, але не виплаченої заробітної плати за січень-березень 2025 року, в тому числі компенсацію за невикористану відпустку, в розмірі 109 459 гривень та середній заробіток за період затримки розрахунку з 21 березня 2025 року по 21 вересня 2025 року в розмірі 222 404 гривні, з подальшим утриманням з цієї суми податків, зборів і обов`язкових платежів. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Рішення суду щодо стягнення заробітної плати в межах суми платежу за один місяць, що становить 35 926, 80 грн допущено до негайного виконання. Також з ТОВ «Юні Стоун Плент» на користь ОСОБА_1 стягнуто судовий збір в розмірі 1 211,20 грн.

Ухвалою Малинського районного суду Житомирської області від 23 лютого 2026 року заяву ТОВ «Юні Стоун Плент» про перегляд заочного рішення Малинського районного суду Житомирської області від 24 жовтня 2025 року залишено без задоволення.

Не погоджуючись з заочним рішенням суду першої інстанції від 24 жовтня 2025 року представник ТОВ «Юні Стоун Плент» подала апеляційну скаргу. Вважає, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим та ухваленим з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. На обґрунтування доводів апеляційної скарги вказала, що суд першої інстанції не надав правової оцінки доводам відповідача та обставинам і доказам, які були надані відповідачем для надання відстрочки виконання рішення по справі, оскільки повне зупинення виробничого процесу на підставі наказу від 01 квітня 2025 року та на підставі арешту є обставинами, які дають відповідачу право на відстрочку виконання рішення по справі. Стверджувала, що суд першої інстанції позбавив відповідача, який знаходиться у скрутному фінансовому становищі, захистити майнові права по справі шляхом надання відстрочки на виконання рішення суду по справі. Звернула увагу, що при винесенні оскаржуваного рішення судом першої інстанції неправильно застосовані норми матеріального права – ст. ст. 8, 13, 129 Конституції України, ст. 21 Закону України «Про оплату праці» (не доведений розмір суми заборгованості по заробітній платі), ст. 47 КЗпП України (не доведений розмір суми заборгованості по заробітній платі) та порушенні норми процесуального права, а саме ст. ст. 10, 12, 43, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 83, 89, 263 ЦПК України.

Представник вказала, що при визначенні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд першої інстанції не врахував очевидної неспівмірності заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, дій позивача та відповідача. Справедливою, пропорційною і такою, що відповідає обставинам цієї справи, на думку скаржника, є сума 5 000,00 грн. Зазначила, що ТОВ «Юні Стоун Плент» надало належні та допустимі докази на підтвердження факту наявності у відповідача обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (у даному випадку – це повне зупинення господарської діяльності відповідача з 01 квітня 2025 року), які в свою чергу є підставою на надання відстрочки сплати суми за рішенням Малинського районного суду Житомирської області. Враховуючи вищевикладене просила скасувати заочне рішення Малинського районного суду Житомирської області від 24 жовтня 2025 року та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

У поданому відзиві на апеляційну скаргу позивач ОСОБА_1 просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Зазначає, що при звільненні відповідач не виплатив йому заборгованості по заробітній платі та компенсацію за невикористану відпустку у загальному розмірі 109 459 грн, що із вирахуванням податків і зборів становить 74 705,22 грн.

Вказав, що якби відповідач сплачував позивачу будь-яку суму заборгованості по заробітній платі з моменту звільнення, то йому нічого б не заважало надати відповідні докази сплати – банківські виписки, касові ордери. На думку позивача, не здійснення відповідачем господарської діяльності не означає, що в нього відсутній доступ до кабінету платника податків і зборів, звідки можна отримати інформацію про нараховану і сплачену заборгованість по заробітній платі, а також до банківських рахунків для отримання відповідних виписок банку. Зазначив, що відповідач не підтвердив відсутності чи зменшення ступеня своєї вини при невиконанні зобов`язань перед позивачем і не підтвердив наявності надзвичайних подій які вплинули чи можуть вплинути на неможливість виконання ним рішення суду. Крім того, відповідач не надав будь-яких доказів відсутності у нього фінансової можливості розрахуватися з позивачем. Зазначив, що не виплата заробітної плати триває більше року. Вказав, що невиплата законної заробленої позивачем заробітної плати поставило позивача та його сім`ю в скрутне матеріальне становище.

Представник відповідача ТОВ «Юні Стоун Плент» в судове засідання не з`явилась, про день розгляду справи була повідомлена належним чином, заяв та клопотань щодо відкладення розгляду справи не подавала.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 з 02 травня 2024 року прийнято на роботу на посаду юриста в юридичний відділ Товариства з обмеженою відповідальністю «Юні Стоун Плент», що підтверджується копією трудової книжки та наказу №169-К/ТР від 01 травня 2024 року.

Згідно копії наказу №36-К/ТР від 20 лютого 2025 року ОСОБА_1 за власним бажанням звільнено на підставі ст. 38 КЗпП.

Наказом №89-К/ТР від 21 лютого 2025 року ОСОБА_1 з 24 лютого 2025 року прийнято на роботу на посаду юриста в юридичний відділ Товариства з обмеженою відповідальністю «Юні Стоун Плент».

Згідно копії наказу №175-К/ТР від 21 березня 2025 року ОСОБА_1 за власним бажанням звільнено за його заявою від 20 березня 2025 року на підставі ст. 38 КЗпП.

Крім того встановлено, що ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 06 грудня 2024 року накладено арешт на корпоративні права ТОВ «ЮСП».

Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 28 січня 2025 року накладено арешт на великовантажні та інші технологічні транспортні засоби, що не підлягають експлуатації на вулично-дорожній мережі загального користування та вантажні вагони, які перебували у власності відповідача, згідно з переліком.

Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 07 лютого 2025 року накладено арешт на транспортні засоби відповідача згідно з переліком.

Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду від 05 березня 2025 року рухоме майно, корпоративні права, а також нерухоме майно відповідача передано в управління Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 27 березня 2025 року в порядку забезпечення позову накладено арешт на майно відповідача згідно з переліком: піввагони, вагони, хопери, вагони-самоскиди.

Наказом №25/4/1-К від 01.04.2025 ТОВ «ЮСП» з 01 квітня 2025 року призупинило дію трудових договорів із усіма працівниками до моменту відновлення діяльності підприємства; на вказаний період заробітна плата не нараховується та не виплачується згідно із ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Задовольняючи частково позов суд першої інстанції виходив з того, що розмір заборгованості ТОВ «Юні Стоун Плент» по нарахованій позивачу заробітній платі за січень-березень 2025 року, в тому числі компенсації за невикористану відпустку, становить 109 459 грн. Оскільки позивач був звільнений 21 березня 2025 року, то при нарахуванні середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд першої інстанції виходив з середньоденного заробітку в розмірі 1 710,80 грн, який зазначений в довідці № 00000013, та періоду за час затримки розрахунку тривалістю 130 робочих днів з дня звільнення (21 березня 2025 року) по останній день шестимісячного строку (21 вересня 2025 року). Відтак, суд першої інстанції дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 222 404 грн, яка обрахована без урахування податків та інших обов`язкових платежів.

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

За змістом ст.1 Закону України «Про оплату праці», ч. 1 ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

У відповідності до ч. 1 ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року у справі №755/12623/19 наголосила, що праву працівника на належну заробітну плату кореспондує обов`язок роботодавця нарахувати йому вказані виплати, гарантовані державою, і виплатити їх. При цьому право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат. Тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник у разі порушення законодавства про оплату праці має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.

Згідно із статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.

Відповідно до положень ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина перша та друга статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі №904/2104/19).

Як встановлено під час розгляду справи, що наказом ТОВ «Юні Стоун Плент» №175-К/ТР від 21 березня 2025 року ОСОБА_1 був звільнений з роботи за власним бажанням з 21 березня 2025 року на підставі ст. 38 КЗпП України.

Відповідно до довідки про заборгованість по виплаті заробітної плати №00000013, яка видана ТОВ «Юні Стоун Плент», ОСОБА_1 нарахована заробітна плата, в тому числі і компенсація за невикористану відпустку, за січень 2025 року - в розмірі 25409,35 грн, за лютий 2025 року - в розмірі 46444,25 грн, за березень 2025 року - в розмірі 37605,40 грн. Заробітна плата, в тому числі і компенсація за невикористану відпустку, за січень-березень 2025 року не виплачена.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 зазначила, що виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Встановивши, що відповідач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження виплати належної позивачу заробітної плати при звільненні за січень – березень 2025 року у розмірі 109 459 грн, суд першої інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 у вказаній частині.

Відповідач не спростував розмір не виплаченої заробітної плати при звільненні ОСОБА_1 , незважаючи на те, що це є його процесуальним обов`язком.

Також, відповідачем не надано доказів на підтвердження сплати заборгованості по заробітній платі у зазначеному розмірі, а також не доведено відсутності обов`язку щодо виплати позивачеві нарахованої заробітної плати.

За наведених обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції у вказаній частині є законним та обґрунтованим і підстав для його скасування немає.

Щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму (стаття 116 КЗпП України).

У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті (стаття 117 КЗпП України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 вказано, що під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими ЦК України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, який спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення. Подібна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі №810/451/17.

Колегія суддів зазначає, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні, факт проведення з ним остаточного розрахунку та встановлення вини.

Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними у передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі №755/12623/19).

Визначаючи розмір відшкодування, виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2025 року у справі №489/6074/23 зроблено наступний висновок: обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом №2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

У даній справі відповідач при звільненні позивача не виплатив йому заборгованість із заробітної плати у сумі 109 459 грн.

Таким чином, враховуючи, що при звільненні позивача відповідачем не була виплачена заробітна плата в повному обсязі, суд вважає, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку, розмір якого необхідно обчислювати відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 з наступними змінами (далі - Порядок).

Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з абзацом першим пункту 8 розділу IV Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (середньогодинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

З огляду на викладене, при обчисленні розміру середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку слід використовувати формулу, за якою обрахуванню підлягає період затримки за робочі дні виходячи із середньоденного заробітку, обчисленого відповідно до положень Порядку.

Так, загальна тривалість затримки, з урахуванням вимог позовної заяви, з дня звільнення (21 березня 2025 року) по останній день закінчення шестимісячного строку згідно ст. 117 КЗпП (21 вересня 2025 року) складає 130 робочих днів.

Суд першої інстанції навів розрахунок заборгованості відповідача перед позивачем щодо середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, вказавши, що з відповідача на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 222 404 гривні, виходячи з із наступних обчислень (1 710,80 грн х 130 робочих днів).

У свою чергу, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2025 року в справі №489/6074/23 вирішила виключну правову проблему щодо тлумачення та застосування положень статті 117 КЗпП України у редакції, яка набрала чинності 19 липня 2022 року. У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного касаційним судом у постанові від 06 грудня 2024 року у справі №440/6856/22 про те, що з прийняттям Закону України №2352-IX законодавець, обмеживши строк нарахування шістьма місяцями, фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, а отже, застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26 червня 2019 року, до правовідносин, що регулюються новою редакцією статті 117 КЗпП України, неможливо.

Переглядаючи справу №489/6074/23, Велика Палата, зокрема, нагадала, що в постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц розтлумачила зміст статті 117 КЗпП України та сформулювала висновок, що відшкодування, передбачене цією нормою права, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаційний характер, а її заходи спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого (пункти 81, 82 постанови).

Ключовий висновок Великої Палати Верховного Суду, за її словами, полягає в тому, що виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципи права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації. Законодавчі положення, внесені Законом України №2352-IX, не змінили правової природи цього заходу відповідальності з компенсаційного на каральний.

З огляду на компенсаційний характер відповідальності за статтею 117 КЗпП України Велика Палата Верховного Суду у пунктах 87 та 92 постанови у справі №761/9584/15-ц дійшла висновку, що «виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України».

При цьому Велика Палата Верховного Суду відступила від попередньої практики Верховного Суду України (постанова від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16), яка пов`язувала можливість зменшення з формальними критеріями, такими як наявність спору чи часткове задоволення позову. Натомість Велика Палата сформулювала нові змістові критерії, які суд має враховувати при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування (пункт 91 постанови):

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- імовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність імовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачкою до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Ці критерії спрямовані на досягнення справедливого балансу між інтересами працівника, який має право на компенсацію, та інтересами роботодавця, аби відповідальність не була надмірною.

З урахуванням вищезазначених висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, враховуючи встановлені фактичні обставини справи, співмірність заявлених до стягнення сум зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, дій позивача та відповідача, колегія суддів дійшла висновку, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним критеріям, визначеним Великою Палатою Верховного Суду, є визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення належних при звільненні позивача виплат у розмірі 36000,00 грн.

Таким чином, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, колегія суддів вважає за необхідне зменшити суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 222 404,00 грн до 36000,00 грн.

Щодо клопотання представника відповідача про відстрочення виконання судового рішення на шість місяців з дня його ухвалення.

Звертаючись до суду із заявою про відстрочення виконання рішення у справі, відповідач посилався на те, що з 01 квітня 2025 року ТОВ «Юні Стоун Плент» повністю зупинило господарську діяльність, у зв`язку з чим не має коштів на рахунках. Також у провадженнях судів знаходиться вже 50 подібних спорів, і їх кількість зростає.

Згідно ч. 1 ст. 267 ЦПК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочення виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Відстрочка виконання рішення суду - це відтермінування у часі належного строку виконання рішення суду в цілому. Надання відстрочки судом полягає у визначенні нової конкретної, більш пізньої ніж первинна, дати, з настанням якої й після завершення строку відстрочки рішення має бути виконано повністю. При розгляді заяв щодо відстрочки виконання рішення необхідно виходити з міркувань доцільності та об`єктивної необхідності надання саме таких строків відтермінування виконання рішення в цілому; наявність підстави для відтермінування має бути доведена боржником. Строки такого відтермінування знаходяться у прямій залежності від обставин, що викликають необхідність надання додаткового строку до повного виконання рішення суду. Надання відстрочки виконання рішення суду не може створювати занадто або безпідставно привілейовані умови для боржника.

Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України №5-пр/2013 від 26.06.2013, розстрочка (відстрочка) виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника.

Верховний Суд у постанові від 28 травня 2024 року у cправі № 906/1035/23 зазначив, що відстрочення виконання рішення є правом, а не обов`язком суду, яке реалізується виключно у виняткових випадках за наявності підстав, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, та доказів, що підтверджують наявність таких підстав.

Суд першої інстанції правильно вважав, що відповідачем не доведено, як арешт рухомого та нерухомого майна, а також корпоративних прав та передача їх в управління Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, вплинули на доступ до кабінету платника податків і зборів, а також до банківських рахунків для проведення операцій з виплати заробітної плати найманим працівникам.

При цьому суд першої інстанції врахував, що позивач, перебуваючи у трудових відносинах з відповідачем, виконувала свої трудові обов`язки в повному обсязі, відтак має право мирно володіти своїм майном заробітною платою, яку здобула своєю працею; ніхто не може бути позбавлений своєї власності, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Дослідивши надані докази, враховуючи ступінь вини відповідача у виникненні спору, розмір заборгованості, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку, що вказані обставини не свідчать про винятковість причин невиконання рішення суду, а тому не можуть бути підставою для відстрочення виконання рішення суду.

Оскільки клопотання про відстрочення виконання рішення суду в апеляційній скарзі є аналогічним клопотанню заявленому в суді першої інстанції, тому колегія суддів також дійшла висновку про відмову у його задоволенні.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено за неповно з`ясованих обставин, що мають значення для справи, висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції, не в повному обсязі відповідають обставинам справи.

Згідно ст. 376 ЦПК підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; недоведеність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Таким чином, колегія суддів вважає за необхідне змінити рішення суду першої інстанції, зменшивши суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 222 404,00 грн до 36 000,00 грн, а врешті рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

Частиною 13 статті 141 ЦПК України визначено, що суд апеляційної чи касаційної інстанціях, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 сплатив 1 211,20 грн, позов у вказаній частині задоволено частково, то з ТОВ «Юні Стоун Плент» на користь ОСОБА_1 необхідно стягнути 196,59 грн.

За подання апеляційної скарги ТОВ «Юні Стоун Плент» сплатило 3 982,36 грн, апеляційну скаргу якого задоволено також частково, тому із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Юні Стоун Плент» підлягає стягненню 1 653,39 грн.

Керуючись ст. ст. 141, 367, 376, 382-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

у х в а л и в:

У задоволенні клопотання товариства з обмеженою відповідальністю «Юні Стоун Плент» про відстрочення виконання судового рішення відмовити.

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Юні Стоун Плент» задовольнити частково.

Заочне рішення Малинського районного суду Житомирської області від 24 жовтня 2025 року змінити в частині розміру середнього заробітку за період затримки розрахунку з 21 березня 2025 року по 21 вересня 2025 року, зменшивши його розмір з 222 404,00 грн до 36 000,00 грн з подальшим утриманням з цієї суми податків, зборів і обов`язкових платежів.

Заочне рішення Малинського районного суду Житомирської області від 24 жовтня 2025 року змінити в частині стягнення із товариства з обмеженою відповідальністю «Юні Стоун Плент» на користь ОСОБА_1 судового збору, зменшивши його розмір з 1 211,20 грн до 196,05 грн.

В решті рішення суду залишити без змін.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Юні Стоун Плент» 1 653,39 грн судового збору за розгляд справи апеляційним судом.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий Н.Й. Григорусь

Судді О.М. Галацевич

Т.М. Павицька

Повний текст постанови складено 19 травня 2026 року.