Вирок від 13 травня 2026 р. у справі №359/6034/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 11-кп/824/2339/2026 Категорія: ч. 2 ст. 111 КК України

ЄУН: 359/6034/25 Суддя у суді І інстанції: ОСОБА_1

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 травня 2026 року м. Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:

головуючого судді: ОСОБА_2

суддів ОСОБА_3

ОСОБА_4

за участю

секретаря ОСОБА_5

прокурора ОСОБА_6

захисника ОСОБА_7

обвинуваченої ОСОБА_8

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві матеріали кримінального провадження № 22025000000000622за обвинуваченням

ОСОБА_8 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Бориспіль Київської області, українки, удови, з середньою освітою, багатодітної матері чотирьох дітей, непрацюючої, зареєстрованої та проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимої,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України,

за апеляційними скаргами прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_6 , захисника ОСОБА_9 в інтересах обвинуваченої ОСОБА_8 , апеляційної скарги з доповненнями та змінами обвинуваченої ОСОБА_8 на вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 30 травня 2025 року,

В С Т А Н О В И Л А :

Вироком Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 30 травня 2025 року ОСОБА_8 визнана винуватою у вчинені злочину, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України, та їй призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 15 (п`ятнадцять) років без конфіскації майна.

Цим же вироком вирішена доля речових доказів.

Згідно з вироком суду, у березні 2014 року в окремих містах та районах Луганської та Донецької областей, а також Автономній Республіці Крим розпочалася збройна агресія російської федерації шляхом неоголошених та прихованих вторгнень підрозділів збройних сил та інших силових відомств російської федерації, організації та підтримки терористичної діяльності та діяльності, направленої на окупацію вищевказаних областей та порушення територіальної цілісності України.

27 січня 2015 року Верховною Радою України прийнято постанову, якою визнано російську федерацію державою-агресором та підтримано звернення Верховної Ради України до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу, зокрема, про визнання російської федерації державою-агресором.

24 лютого 2022 року Указом Президента України № 64/2022 у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено воєнний стан на всій території України, який діє і на даний час.

Усвідомлюючи вищевказані факти, громадянка України ОСОБА_8 , використовуючи застосунок для обміну миттєвими повідомленнями «Telegram» під акаунтом « ОСОБА_10 » (ім`я користувача ОСОБА_11 ), який установлено на її особистий мобільний пристрій з номером телефону НОМЕР_1 , за невстановлених органом досудового розслідування обставин і у невстановлений час, але не пізніше 23 вересня 2024 року, розпочала особисте спілкування з акаунтом « ОСОБА_12 » (ім`я користувача ОСОБА_13 ) у месенджері «Telegram», встановленому на номер мобільного телефону НОМЕР_2 , який використовував співробітник розвідувального центру «Алабуга» Головного управління Генерального штабу Збройних сил російської федерації ОСОБА_14 , і під час цього спілкування останній запропонував ОСОБА_8 за винагороду відстежувати на території м. Києва та області місця дислокації, вид, кількість і переміщення підрозділів військовослужбовців та військової техніки Збройних сил України, здійснювати відео зйомку та фотографувати зображення з місцем розташування стратегічно важливих військових об`єктів та об`єктів Служби безпеки України та передавати йому зібрані відомості, на що ОСОБА_8 погодилась.

Так, 23 вересня 2024 року з 16:43 по 17:13 год. ОСОБА_8 , на виконання завдання акаунта у месенджері «Telegram» « ОСОБА_12 », діючи умисно на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України, з корисливих мотивів, з використанням мобільного додатку «Timemark» (додаток використовуються для накладення на фото та відео точних координат з прив`язкою до місцевості) здійснила розвідку аеродрому, що знаходиться у м. Васильків Київська область, де розташована 40 бригада тактичної авіації ЗСУ, а отримані фото із зазначенням координат, часу та дати фіксації надіслала акаунту « ОСОБА_12 », за що того ж дня отримала через криптогаманець 6000 гривень.

27 вересня 2024 року о 10:36 через месенджер «Telegram» ОСОБА_8 отримала від акаунта « ОСОБА_12 » завдання придбати міні відеокамеру з акумулятором та флеш накопичувач. Для покупки вказаних речей, того ж дня, через криптогаманець, на банківську карту АТ «ПриватБанк» з номером НОМЕР_3 , яка належить ОСОБА_8 , було переказано 2500 гривень.

30 вересня 2024 року о 19:40 год., виконуючи особисті домовленості з акаунтом « ОСОБА_12 », ОСОБА_8 узгодила з ним модель відеокамери «Nectronix MD 31» з датчиком руху, нічним баченням і записом на карту пам`яті.

1 жовтня 2024 року о 08:44 год. акаунт « ОСОБА_12 » погодив придбання обраної ОСОБА_8 міні відеокамери, і остання того ж дня її придбала через інтернет-магазин, а 2 жовтня 2024 року отримала та перевірила на працездатність.

3 жовтня 2024 року о 09.33 год. ОСОБА_8 через месенджер «Telegram» отримала від акаунта « ОСОБА_12 » завдання, спрямоване на розвідку будівлі регіонального підрозділу СБУ та фіксацію співробітників, а саме: встановити згадану вище відеокамеру за адресою: Київська область, м. Бровари, бульвар Незалежності, 3, де знаходиться Броварський міжрайонний відділ СБУ у м. Києві та Київській області, на що ОСОБА_8 погодилась і попросила перерахувати їй грошові кошти на дорогу, які того ж дня через криптогаманець отримала в розмірі 900 гривень.

27 жовтня 2024 року о 13:22 год. через месенджер «Telegram» акаунт « ОСОБА_12 » повторно поставив ОСОБА_8 завдання за допомогою додатку для відеокамери телефону «Timemark» сфотографувати будівлю за адресою: Київська область, м. Бровари, бульвар Незалежності, 3.

27 жовтня 2024 року приблизно о 16 год. ОСОБА_8 , діючи умисно на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України, з корисливих мотивів, прибула за адресою Київська область, м. Бровари, бульвар Незалежності, 3, та, шляхом надання представникам іноземної держави допомоги в проведенні підривної діяльності проти України, через додаток в телефоні «Timemark» сфотографувала будівлю за вказаною адресою, а фотографію з координатами розташування на місцевості відправила через месенджер «Telegram» акаунту « ОСОБА_12 » з повідомленням, що будівля зачинена, а біля неї встановлені дві камери відеоспостереження. На це у відповідь акаунт « ОСОБА_12 » о 17:05 год. повідомив ОСОБА_8 , що відеокамеру для якісної зйомки необхідно встановити та активувати у першій половині дня, а 28 жовтня 2024 року через криптогаманець перерахував ОСОБА_8 1000 гривень.

30 жовтня 2024 року о 10:50 год. ОСОБА_8 отримала через месенджер «Telegram» нове «термінове» завдання від акаунта « ОСОБА_12 »: провести дорозвідку та зняти місце ураження об`єкту Міністерства оборони України, а також отримала через криптогаманець 1000 гривень.

Того ж дня, продовжуючи свою злочинну діяльність, спрямовану на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України, ОСОБА_8 прибула до Міністерства оборони України за адресою м. Київ, пр-т. Повітряних Сил, 6, про що через месенджер «Telegram» о 16.32 год. повідомила акаунт « ОСОБА_12 ».

При цьому, перебуваючи біля будівлі Міністерства оборони України, розташованого за адресою: м. Київ, проспект Повітряних Сил, 6, ОСОБА_8 , надаючи представникам іноземної держави допомогу в проведенні підривної діяльності проти України, дотримуючись заходів конспірації, почала обходити указану будівлю та, використовуючи власний мобільний телефон із застосуванням мобільного додатку «Timemark», о 16:39 год. здійснила фотофіксацію з координатами на місцевості стадіону « ІНФОРМАЦІЯ_2 », розташованого за адресою: м. Київ, вул. Уманська, 5, та о 17:23 год. здійснила відеофіксацію контрольно-пропускного пункту Міністерства оборони України, який знаходиться на перехресті проспекту Повітряних сил і вулиці Івана Огієнка та обладнаний фортифікаційними спорудами.

Зібрані відомості ОСОБА_8 через месенджер «Telegram» переслала акаунту « ОСОБА_12 » з повідомленням, що по вказаній території пересуваються озброєні військові.

20 листопада 2024 року ОСОБА_8 отримала від користувача месенджер «Telegram» « ОСОБА_12 » на власний криптогаманець 86 доларів США з метою придбання окремого смартфону для подальшого виконання завдань, спрямованих на надання представникам іноземної держави допомоги в проведенні підривної діяльності проти України.

20 листопада 2024 року о 16:53 год., продовжуючи свою злочинну діяльність на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України, ОСОБА_8 , діючи умисно та з корисливих мотивів, придбала в магазині «СМАРТШОП ОТАК» (м. Київ, вул. Привокзальна 5) мобільний телефон «Tecno» ІМЕІ: НОМЕР_4 та стартові пакети оператора мобільного зв`язку «Vodafone Україна» з ідентифікаторами « НОМЕР_5 », « НОМЕР_6 », « НОМЕР_7 », « НОМЕР_8 », « НОМЕР_9 », « НОМЕР_10 », « НОМЕР_11 », « НОМЕР_12 », які за допомогою придбаного мобільного телефону активувала 21 листопада 2024 року в період часу з 08:30 год. по 09.30 год. за місцем свого проживання.

З метою приховання злочину указаний телефон ОСОБА_8 у подальшому здала в ломбард.

26 листопада 2024 року о 12:27 год. вищевказані стартові пакети ОСОБА_8 через оператора поштового зв`язку ТОВ «Нова Пошта» з відділення № 8, що знаходиться за адресою: м. Бориспіль, вул. 157а, відправила міжнародним поштовим відправленням до Киргизької Республіки, звідки, за невстановлених органом досудового розслідування обставин, зазначені стартові пакети були переправлені до російської федерації.

Таким чином, громадянка України ОСОБА_8 в умовах воєнного стану упродовж 23 вересня 2024 року - 26 листопада 2024 року умисно вчиняла дії на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України, шляхом надання представникам іноземної держави допомоги в проведенні підривної діяльності проти України.

Дії ОСОБА_8 судом першої інстанції кваліфіковані за ч. 2 ст. 111 КК України як державна зрада, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності та державній безпеці України шляхом надання представнику іноземної держави допомоги в проведенні підривної діяльності проти України.

Не погоджуючись з вироком суду, прокурор у кримінальному провадженні ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просить вирок скасувати та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_8 визнати винуватою у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України, та призначити їй покарання у виді позбавлення волі строком на 15 років з конфіскацією усього належного їй майна.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги прокурор наголошує, що суд неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, оскільки не призначив обвинуваченій додаткове покарання у виді конфіскації майна, яке передбачене санкцією ч. 2 ст. 111 КК України як обов`язкове, зазначивши, що майно не встановлено.

Разом з тим, як звертає увагу прокурор, з матеріалів кримінального провадження та показань обвинуваченої вбачається, що остання вчиняла інкримінований їй особливо тяжкий злочин з корисливих мотивів. Тому, на переконання прокурора, застосування у даному випадку додаткової міри покарання за ч. 2 ст. 111 КК України у виді конфіскації майна, яка передбачена санкцією цієї статті як обов`язкова, є необхідним.

Також прокурор, посилаючись на роз`яснення Верховного Суду України, викладених у практиці застосування судами конфіскації майна, наголосив, що суди повинні враховувати, що не виявлення у винного майна під час розгляду справи само по собі не є підставою не застосування конфіскації майна, оскільки майно, яке підлягає конфіскації, може бути виявлено при виконанні вироку.

Не погоджуючись з вироком суду, захисник ОСОБА_9 в інтересах обвинуваченої ОСОБА_8 , не оспорюючи висновків суду першої інстанції щодо встановлених фактичних обставин кримінального провадження, доведеності вини обвинуваченої та правильності кваліфікації її дій, просить вирок суду змінити, призначити ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 111 КК України покарання із застосуванням ст. 69 КК України та із застосуванням ст. 75 КК України, звільнивши її від відбування покарання з випробуванням.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, захисник зазначає, що суд першої інстанції під час призначення покарання обвинуваченій врахував лише тяжкість вчиненого злочину, але повністю проігнорував дані, які характеризують особу обвинуваченої, а також наявність обставин, які пом`якшують її покарання.

Зокрема, апелянт звертає увагу на те, що ОСОБА_8 повністю визнала свою вину, щиро розкаялась у вчиненому, активно сприяла у розкритті злочину, на обліку у лікаря-нарколога та лікаря психіатра не перебуває, має місце реєстрації та постійне місце проживання, на утриманні має чотирьох малолітніх дітей, яких виховує одна, оскільки її чоловік помер.

Більш того, як підкреслює захисник, судом не встановлено обставин, які у відповідності до вимог ст. 67 КК України обтяжують покарання ОСОБА_8 , а тому, як вважає захисник, призначене обвинуваченій покарання у виді 15 років позбавлення волі за відсутності обставин, які б обтяжували покарання, та за наявності обставин, що пом`якшують покарання, не відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі обвинуваченої, оскільки за своїм розміром є явно несправедливим через суворість.

Таким чином, на думку апелянта, наявні законні підстави для призначення ОСОБА_8 покарання із застосуванням положень ст. 69 КК України та ст. 75 КК України, звільнення її від відбування покарання з випробуванням, і таке покарання було б достатнім та необхідним для досягнення основної мети покарання - кари, виправлення та попередження скоєння нових злочинів.

Не погоджуючись з вироком суду, обвинувачена подала апеляційну скаргу, в якій просила вирок суду скасувати та призначити на новий судовий розгляд в суді першої інстанції, оскільки під час досудового та судового розгляду було порушено її право на захист, обвинувальний акт був їй вручений під психологічним тиском, так як органи досудового розслідування змусили її його підписати, права їй роз`яснені не були, та вона не розуміла, що підписує.

Крім того, обвинувачена зазначає, що досудове розслідування у даному кримінальному провадженні було проведено поверхнево, не були проведені всі необхідні слідчі дії для встановлення істини у справі, зокрема, не були проведені допити, слідчі експерименти, експертизи, жодного разу вона не спілкувалась із захисником та не отримувала належної правової допомоги, як це визначено законом.

Також звертає увагу на те, що в суді першої інстанції також було порушено її право на захист, оскільки судове засідання проводилось в режимі ВКЗ, внаслідок чого вона була позбавлена права на приватне спілкування із захисником, не мала змоги заперечити висунуте їй обвинувачення та доказати свою невинуватість.

Вважає вирок суду незаконним, необґрунтованим та невмотивованим, таким, що підлягає скасуванню, оскільки суд при призначенні їй покарання, взагалі не врахував відсутність обставин, які обтяжують її покарання, а також наявність обставин, які пом`якшують її покарання - наявність на її утриманні чотирьох малолітніх дітей, яких виховує самостійно, оскільки чоловік учасник АТО загинув, раніше не судима, має постійне місце проживання та реєстрації, мала постійне місце проживання.

У доповненнях та змінах до апеляційної скарги обвинувачена просить скасувати вирок, постановити новий вирок, яким перекваліфікувати її дії на ч. 2 ст. 114-2 КК України, призначити їй покарання, не пов`язане з позбавлення волі, із застосуванням ст. 75 КК України. Обґрунтовуючи вимоги доповненої апеляційної скарги, обвинувачена зазначила, що адвокат не відвідував її у СІЗО, вона не могла обговорити та визначити з ним свій захист, підписувала документи процесуальні, але не дуже розуміла їх суть та зміст. При цьому, як зазначає обвинувачена, вона завжди наполягала на неправильності кваліфікації її дій. Вона не передавала інформації представникам іноземної держави, тим більше росії, і ніколи не співпрацювала з ними.

Окрім того, обвинувачена наголошує на тому, що суд провів судовий розгляд одразу після підготовчого судового засідання, тим самим позбавив її можливості поспілкуватися з захисником, узгодити позицію захисту, отримати правову консультацію. Також суд безпідставно провів судовий розгляд у скороченому порядку, не роз`яснивши їй наслідки; що їй об`єктивно була необхідна допомога захисника, який брав участь під час судового розгляду в режимі відеоконференції; адвоката було погано чутно, відео постійно переривалось і зависало; вона не могла задати йому всіх необхідних питань. Окремо обвинувачена вказує, що захисник не заявляв жодних клопотань, фактично не здійснював її захист, а також не з`явився на оголошення вироку, що, на переконання обвинуваченої, свідчить про відсутність будь-якої зацікавленості в результатах справи з його боку.

Також обвинувачена наголошує на тому, що під час судового розгляду вона не погодилась з певними обставинами, викладеними в обвинувальному акті, і таким чином суд не мав права проводити судовий розгляд у скороченому порядку, та її показання підлягали перевірці. Тим самим, на переконання обвинуваченої, суд позбавив її права на оскарження вироку суду в частині фактичних обставин кримінального правопорушення.

Окрім того, обвинувачена наголошує, що однією з підстав для скасування вироку є призначення їй несправедливо суворого покарання, оскільки суд, хоча і вказав, але не врахував всі обставини щодо неї, а саме: що вона визнала свою вину та активно сприяла встановленню всіх обставин інкримінованого їй діяння; є багатодітною мамою, у неї на утриманні 4 малолітніх дітей, які перебувають виключно на її утриманні; її чоловік помер ІНФОРМАЦІЯ_3 і вона є вдовою та одинокою мамою, раніше не судима, до кримінальної відповідальності не притягувалась; працює, має постійне джерело доходу, злочин вчинено внаслідок збігу тяжких сімейних обставин та вкрай скрутного матеріального становища; має постійне місце проживання, де мешкає разом з дітьми та має міцні соціальні зв`язки. Вважає, що призначений їй строк покарання у виді 15 років позбавлення волі є занадто суворим.

У запереченнях на апеляційну скаргу прокурора обвинувачена просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги прокурора про призначення їй додаткового покарання у виді конфіскації всього належного їй майна, вирок суду скасувати та направити матеріали справи на новий судовий розгляд в суд першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді,

- позицію прокурора, який підтримав подану прокурором апеляційну скаргу та заперечував проти задоволення апеляційних скарг обвинуваченої та захисника,

- захисника та обвинувачену, які підтримали апеляційну скаргу із змінами та доповненнями обвинуваченої, не заперечуючи визнання обвинуваченою інкримінованих їй дій, проте, не погоджуючись з наявністю у неї умислу на державну зраду, частково не погодились з доводами апеляційної скарги захисника ОСОБА_9 в частині кваліфікації дій обвинуваченої, заперечували проти задоволення апеляційної скарги прокурора,

- перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів доходить такого висновку.

Згідно ч. 1 ст. 404 КПК України, вирок суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляційної скарги.

За змістом ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України.

Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції наведені вимоги закону дотримані не у повному обсязі.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 349 КПКУкраїни суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з`ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз`яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Повне визнання вини, не заперечення фактичних обставин кримінального провадження та кваліфікації своїх дій, правильне розуміння та усвідомлення змісту обставин злочину, в якому особа обвинувачується, правові наслідки розгляду за такою процедурою, а також відсутність сумнівів у добровільності позиції щодо усвідомлення обвинуваченим та іншими учасниками цих обставин, є обов`язковими передумовами можливості здійснення розгляду провадження в порядку ч. 3 ст. 349 КК України.

За змістом ч. 3 ст. 349 КПКУкраїни, якщо принаймні одна з обставин, яка підлягає доказуванню у кримінальному провадженні, заперечується стороною, процедуру судового розгляду, передбачену ч. 3 ст. 349 КПК України, застосовано бути не може.

За висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 22 березня 2018 року у справі № 521/11693/16-к щодо застосування ч. 3 ст. 349 КПК України, суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. Однак ця норма не звільняє суд від обов`язку встановити обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні та визначені ст. 91 КПК. Тобто законодавець зобов`язує суд встановити усі обставини, що мають значення для кримінального провадження, а ст. 349 КПК України лише визначає обсяг та порядок дослідження доказів на підтвердження цих обставин.

Згідно з технічним записом судового засідання, приймаючи рішення щодо обсягу доказів, які підлягають дослідженню, суд роз`яснив обвинуваченій її права під час судового розгляду, з`ясував в обвинуваченої, чи зрозуміло їй, чому вона знаходиться в суді; чи спілкувалась вона з захисником у достатній мірі; чи дотримано її право на захист; чи був на неї якийсь тиск з боку правоохоронних органів чи прокурорів; роз`яснив суть обвинувачення, з`ясував, чи зрозуміло їй обвинувачення; чи готова вона до судового розгляду; чи здійснювався на неї фізичний чи психологічний тиск при прийнятті такого рішення; чи готова вона давати показання у даному судовому засіданні, чи потрібен їй час для підготовки; чи підтримує вона позицію, щоб її інтереси в суді здійснював адвокат ОСОБА_9 , а також після дачі показань обвинуваченою повторно роз`яснив вимоги ч. 3 ст. 349 КК України, додатково роз`яснивши обвинуваченій можливість зміни порядку дослідження доказів у разі її відмови від дачі показань або при невизнанні чи частковому визнанні неї своєї винуватості.

Таким чином суд, роз`яснивши усім учасникам зміст ч. 3 ст. 349 КПК України, з`ясувавши, чи правильно вони розуміють зазначені обставини, впевнившись у добровільності їх позиції, а також роз`яснивши їм наслідки розгляду кримінального провадження у такому порядку, а саме, що при прийнятті такого рішення учасники кримінального провадження будуть позбавлені права оспорювати фактичні обставини справи в апеляційному порядку; що вирок суду може бути оскаржений в апеляційному порядку в частині незгоди з кваліфікацією, істотного порушення кримінального процесуального закону, у т.ч. порушення права на захист, впевнився у добровільності та істинності позиції учасників судового розгляду, прийняв рішення про проведення судового розгляду в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України.

Колегія суддів звертає увагу, що під час судового розгляду обвинувачена давала детальні показання по обставинам висунутого їй обвинувачення, підтвердивши їх, та, додатково відповідаючи на запитання захисника, показала, що під час досудового розслідування давала правдиві показання, нікого в оману не вводила, активно сприяла розкриттю кримінального правопорушення, вину визнала у повному обсязі.

Після її допиту суд у черговий раз з`ясував в учасників судового розгляду, чи є підстави для зміни порядку дослідження доказів, безпосередньо задавши питання обвинуваченій, чи не передумала вона щодо порядку дослідження доказів. Всі учасники вказали про відсутність таких підстав.

Відповідно до матеріалів кримінального провадження та журналу судового засідання, фактичні обставини кримінального правопорушення ніким не оспорювалися і докази відносно них, відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України, не досліджувалися.

Таким чином, колегією суддів будь-яких порушень положень ч. 3 ст. 349 КПК України під час судового розгляду в суді першої інстанції не встановлено.

За встановлених обставин висновки суду першої інстанції щодо фактичних обставин кримінального правопорушення згідно з положеннями ч. 2 ст. 394 КПК України перевірці апеляційним судом не підлягають.

Водночас колегія суддів приймає до уваги, що під час апеляційного розгляду сторона захисту наголошувала, що не заперечує обставини вчинення обвинуваченою кримінального правопорушення за встановлених обставин, однак, не погоджується з кваліфікацією дій обвинуваченої, оскільки вчинені останньою дії слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 114-2 КК України.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги обвинуваченої у цій частині, колегія суддів враховує, що 25 липня 2017 року Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) постановив рішення у справі «Ростовцев проти України», яке набуло статусу остаточного 25 жовтня 2017 року, щодо порушення ст. 2 Протоколу № 7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, що полягає в порушенні національними судами суті права заявника на подання апеляційної скарги.

Це судове рішення мотивовано тим, що апеляційна скарга заявника стосувалася питання правової кваліфікації дій, у вчиненні яких він зізнався (п. 32). ЄСПЛ у п.33 рішення зазначив, що апеляційний суд прямо посилався на правову кваліфікацію дій заявника як на одну з підстав неможливості оскарження вироку, а Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ погодився з його висновками.

Крім того, ЄСПЛ зауважив, що позиція національних судів у кримінальній справі заявника прямо суперечить тлумаченню відповідних положень законодавства Урядом України і наведеній практиці, згідно з якою поняття «обставини», використане під час відповідного провадження на національному рівні, поширюється лише на фактичні обставини справи та не містить їхньої кримінально-правової кваліфікації. На думку ЄСПЛ, не можна стверджувати, що заявник повинен був передбачати, що, не оспорюючи фактів, установлених у судовому засіданні, він відмовився від можливості оскарження обвинувального вироку щодо себе, якщо він вважав правову кваліфікацію своїх дій неправильною (п. 34).

Водночас відповідно до правового висновку щодо правозастосування, який міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 лютого 2018 року (справа № 756/5578/15-к, провадження № 13-3зво18), національне законодавство, зокрема ч.2 ст. 394 КПК, встановлює обмеження щодо можливості апеляційного оскарження судового рішення лише на підставі заперечення обставин, які ніким не оспорювалися і дослідження яких суд визнав недоцільним. Право на оскарження рішення суду на підставі неправильної кваліфікації дій указаним Кодексом не обмежується. Тобто норми КПКне містять обмежень щодо оскарження в апеляційному порядку кримінально-правової кваліфікації дій, зокрема й у тих кримінальних провадженнях, у яких під час судового розгляду суд першої інстанції застосував ч. 3 ст. 349 КПКі визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорювалися.

Аналогічний висновок зробив Верховний Суд у постановах від 19 грудня 2018 року в справі № 730/811/17 (провадження № 51-6923км18), 16 жовтня 2019 року в справі №447/1479/18 (провадження № 51-3850км19), 29 жовтня 2019 року в справі №486/528/18 (провадження № 51-94км19), 31 жовтня 2019 року в справі №484/555/17 (провадження № 51-8547км18), 27 листопада 2019 року в справі №211/5318/18 (провадження № 51-3067км19).

За таких обставин колегія суддів вважає, що вирок місцевого суду, ухвалений в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України, може бути переглянутий в апеляційному порядку у зв`язку з неправильною кваліфікацією дій обвинуваченої особи.

Так, судом першої інстанції дії обвинуваченої кваліфіковані за ч. 2 ст. 111 КК Українияк державна зрада, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності та державній безпеці України шляхом надання представнику іноземної держави допомоги в проведенні підривної діяльності проти України.

Обвинувачена, не погоджуючись з такою кваліфікацією, у доповненнях та змінах до апеляційної скарги просить перекваліфікувати її дії на ч. 2 ст. 114-2 КК України.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги обвинуваченої щодо неправильної кваліфікації її дій, колегія суддів враховує, що судом першої інстанції встановлено, що в умовах воєнного стану дії обвинуваченої були спрямовані саме на ведення підривної діяльності проти України, оскільки отримана ОСОБА_8 внаслідок її активних та умисних дій інформація могла використовуватися для планування подальших атак на територію та військові об`єкти України.

При цьому місцевим судом враховано, що суб`єктом злочину, передбаченого ст. 111 КК України, (державна зрада), може бути тільки громадянин України. Диспозицією вказаної норми кримінального закону передбачено кримінальну відповідальність за державну зраду, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України: перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання, надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України.

Надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги у проведенні підривної діяльності проти України полягає в будь-якій допомозі у проведенні підривної діяльності проти інтересів України. При цій формі не має значення, як діяла особа - за завданням іноземної держави чи з власної ініціативи. Допомога у проведенні підривної діяльності може виявлятися у сприянні резидентам (таємним представникам іноземних розвідок), укритті розвідника або його спорядження, вербуванні агентів для проведення підривної діяльності проти України тощо.

У цій формі державна зрада вважається закінченою з моменту, коли особа фактично почала надавати допомогу іноземній державі, іноземній організації чи їх представникам у проведенні підривної діяльності проти України.

Суб`єктивна сторона державної зради характеризується прямим умислом. Обов`язковою ознакою державної зради є мета - заподіяння шкоди суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України.

Настання певних наслідків (фіксація застосування отриманої інформації іноземною країною проти держави України) від діяльності суб`єкта злочину в даному випадку не є обов`язковим для кваліфікації таких дій за відповідною частиною ст. 111 КК України.

У даному випадку судом встановлені зазначені ознаки складу злочину, передбаченого ч.2 ст.111 КК України, в діях ОСОБА_8 , що мали умисний характер, зважаючи на кількість спілкувань з агентом іноземної країни, отримані від нього вказівки, кількість таких епізодів, подальше виконання обвинуваченою таких вказівок.

Зважаючи на це, суд дійшов висновку, що ОСОБА_8 повинна бути засудженою за ч. 2 ст. 111 КК України, саме за надання в умовах воєнного стану представникам іноземної держави допомоги в проведенні підривної діяльності проти України.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та враховує, що диспозицією ч. 2 ст. 114-2 КК України передбачена відповідальність за поширення інформації про переміщення, рух або розташування Збройних Сил України чи інших утворених відповідно до законів України військових формувань, за можливості їх ідентифікації на місцевості, якщо така інформація не розміщувалася у відкритому доступі Генеральним штабом Збройних Сил України, Міністерством оборони України або іншими уповноваженими державними органами, вчинене в умовах воєнного або надзвичайного стану.

Згідно з позицією Верховного Суду, викладеної у постанові від 14 жовтня 2025 року у справі № 711/4047/22 (провадження № 51-3940км22), відмінність між статтями 114-2 і 111 КК України у разі передання інформації, згаданої в ст. 114-2 КК України, полягає в характері умислу, з яким вчиняються інкриміновані дії. При вчиненні державної зради передача певної інформації спрямована на реалізацію мети спричинити шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України. Така мета виходить за межі mens rea у злочині, передбаченому ст. 114-2 КК України, і утворює умисел, характерний для державної зради.

Окрім того, надання допомоги у проведенні підривної діяльності проти України (ст. 111 КК) може мати місце і у випадку передачі представникам іноземної держави певних відомостей, які не належать до державної таємниці, але сприяють іноземній державі в досягненні нею цілей, пов`язаних із веденням підривної діяльності (постанова Верховного Суду від 25 вересня 2025 року у справі N 490/3578/22).

Як встановлено у даному кримінальному провадженні, діяльність обвинуваченої мала систематичний характер, а не обмежилась разовою передачею інформації, і здійснювалась на замовлення представника ворожої країни досить активно.

На думку колегії суддів, встановлені обставини вчинення обвинуваченою кримінального правопорушення, у т.ч. визнані обвинуваченою, яка, згідно з технічним записом судового засідання, під час судового розгляду вказала, що після першого епізоду усвідомлювала, що відбувається; що коли написали «терміново» по м. Києву, розуміла, що щось повинно «прилетіти», проте, і після цього продовжила свою злочинну діяльність, придбавши та активувавши сім-карти українського оператора мобільного зв`язку та відправивши їх міжнародним поштовим відправленням до Киргизької Республіки, звідки, за невстановлених органом досудового розслідування обставин, зазначені стартові пакети були переправлені до російської федерації, є достатніми для висновку, що умисел обвинуваченої виходив далеко за межі разової передачі інформації представнику ворожої держави і свідчив про усвідомлене ототожнення своїх цілей з її цілями та прагнення до активної підривної діяльності проти України, що дозволяє кваліфікувати її дії саме як державну зраду за ч. 2 ст. 111 КК України і не вимагає кваліфікації за ч. 2 ст. 114-2 КК України.

За встановлених обставин колегія суддів доходить висновку про правильність кваліфікації дій обвинуваченої за ч. 2 ст. 111 КК України.

При цьому колегія суддів вважає непереконливими доводи обвинуваченої про порушення її права на захист, у тому числі, те, що під час судового розгляду адвоката було погано чутно, відео постійно переривалось і зависало, оскільки наведені доводи спростовуються відеозаписом судового засідання, яким зафіксована одна нетривала затримка відео під час запитань захисника до обвинуваченої, після якої судом акцентовано на це увагу та надана можливість адвокату повторно задати питання обвинуваченій. Також не знайшли свого підтвердження і доводи обвинуваченої про порушення її права на захист, оскільки такі доводи спростовуються показаннями обвинуваченої під час судового розгляду.

Окрім того, колегія суддів враховує, що технічним записом судового засідання спростовуються доводи апеляційної скарги обвинуваченої про порушення її прав, а саме, що судовий розгляд було проведено одразу після підготовчого судового засідання, оскільки за змістом технічного запису головуючий неодноразово запитував у всіх учасників, у т.ч в обвинуваченої, чи готові вони до проведення судового розгляду на даний час, з`ясовував, чи необхідно надати час для підготовки до судового розгляду, на що всі учасники вказали, що готові на проведення судового розгляду у цей же день. Кримінальним процесуальним законом заборона проведення судового розгляду після підготовчого судового засідання не передбачена.

Таким чином, на переконання колегії суддів, встановленими під час апеляційного розгляду обставинами спростовуються доводи обвинуваченої, викладенні в апеляційній скарзі та доповненнях і змінах до неї, про істотні порушення вимог КПК України під час досудового розслідування та під час судового розгляду.

Що стосується доводів апеляційної скарги прокурора про неправильне застосування судом першої інстанції при призначенні покарання обвинуваченій закону по кримінальну відповідальність, а також доводів апеляційних скарг сторони захисту про суворість призначеного покарання, то колегія суддів доходить такого висновку.

Так, вирішуючи питання призначення виду та розміру покарання суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого нею кримінального правопорушення, обставини його вчинення, дані про особу обвинуваченої, її сімейний стан, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання, у зв`язку з чим дійшов висновку про необхідність призначення покарання у межах санкції ч. 2 ст. 111 КК України.

Судом враховані ступень тяжкості вчиненого ОСОБА_8 кримінального правопорушення, яке згідно до ст. 12 КК України, є особливо тяжким злочином; характер та ступінь суспільної небезпечності вчиненого нею кримінального правопорушення, яке є умисним і посягає на державний суверенітет, територіальну цілісність та недоторканість, обороноздатність та державну безпеку України; обставини, що пом`якшують покарання, щире каяття та активне сприяння у розкритті кримінального правопорушення, які полягали, відповідно, у визнанні у суді обставин, регламентованих п. 1 ч. 2 ст. 91 КПК, щодо події кримінального правопорушення, у тому числі час, місце, спосіб вчинення, крім того, обвинувачена добровільно розповіла про обставини вчиненого, та саме вказана позиція забезпечила виконання таких завдань кримінального провадження як швидке, повне та неупереджене розслідування і судовий розгляд; вчинення злочину внаслідок збігу тяжких сімейних обставин та матеріального стану останньої, з огляду на те, що обвинувачена є матір`ю чотирьох малолітніх дітей, відносно яких не позбавлена батьківських прав; користується пільгами, передбаченими законодавством для багатодітних сімей; є вдовою внаслідок смерті 4 червня 2024 року чоловіка ОСОБА_15 ; відсутність обставин, що обтяжують покарання обвинуваченої; те, що вона раніше до кримінальної відповідальності не притягалась, мала офіційний незначний дохід від роботи на посаді мерчандайзера, має зареєстроване місце проживання, на обліку у лікарів психіатра та нарколога за місцем реєстрації не перебуває, являється багатодітною матір`ю одиначкою, з середньою технічною освітою, не є інвалідом, та з урахуванням наведених обставин дійшов висновку про доцільність призначення ОСОБА_8 за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України, покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років без конфіскації майна, зважаючи на не встановлення такого у власності обвинуваченої органом досудового розслідування та судом.

Також судом не встановлено підстав для застосування до обвинуваченої положень ст. 69 КК України.

Колегія суддів частково погоджується з таким рішенням суду.

Згідно зі ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й повинно досягти мети виправлення та запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами.

За змістом ч. 1 ст. 65 КК України суд призначає покарання:

1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу;

2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу;

3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Згідно з ч. 2 вказаної статті особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.

При цьому відповідно до роз`яснень, які містяться у п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди зобов`язані врахувати ступінь тяжкості злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують та обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів, а згідно з п. 3, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити із особливостей конкретного злочину й його обставин. Виходячи з того, що встановлення пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин має значення для правильного його призначення, судам необхідно всебічно досліджувати матеріали справи щодо наявності таких обставин і наводити у вироку мотиви прийнятого рішення. При цьому таке рішення має бути повністю самостійним і не ставитись у залежність від наведених в обвинувальному висновку обставин, які пом`якшують чи обтяжують покарання. Суди, зокрема, можуть не визнати окремі з них такими, що пом`якшують чи обтяжують покарання, а також визнати такими обставинами ті, які не зазначено в обвинувальному висновку.

Також колегія суддів враховує, що згідно з положеннями ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або суворість.

Визначення ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення у значенні ст. 414 КПК полягає у з`ясуванні судом насамперед питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що відображається у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання, на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак.

Особою обвинуваченого у контексті ст. 414 КПК слід розуміти сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду на мету і засади його призначення.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покарання й тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначено з урахуванням обставин, які підлягають доказуванню, зокрема тих, що повинні братися до уваги під час призначення покарання.

Санкцією ч. 2 ст. 111 КК України передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк п`ятнадцять років або довічним позбавленням волі, з конфіскацією майна.

Встановлені під час судового розгляду обставини та дані щодо особи обвинуваченої, які були враховані судом першої інстанції при визначенні виду та розміру основного покарання обвинуваченій, на думку колегії суддів, свідчать про те, що суд першої інстанції обґрунтовано призначив обвинуваченій основне покарання у виді позбавлення волі.

При цьому, на думку колегії суддів, сукупність даних про особу обвинуваченої та обставини, що пом`якшують покарання, встановлені під час судового та апеляційного розгляду, з огляду на характер та тривалість дій обвинуваченої, які вчинені на користь російської федерації, військова агресія якої триває тривалий час, з корисливих мотивів, на думку колегії суддів, всупереч доводів апеляційної скарги захисника, не є тими обставинами, які істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, а відтак колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції про відсутність підстав для застосування до обвинуваченої положень ст. 69 КК України, та призначення обвинуваченій основного покарання у виді позбавлення волі у мінімальному розмірі, передбаченого санкцією ч. 2 ст. 111 КК України.

На переконання колегії суддів, вид і розмір призначеного обвинуваченій покарання є необхідним і достатнім для виправлення та попередження скоєння нею нових кримінальних правопорушень, враховуючи тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, суспільну небезпечність такого злочину для населення країни та державного суверенітету, а також даних про особу обвинуваченої, у т.ч. з урахуванням її сімейного стану та скрутних сімейних обставин.

Окрім того, колегія суддів враховує, що згідно з положеннями ст. 59 КК України покарання у виді конфіскації майна полягає у примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого. Якщо конфіскується частина майна, суд повинен зазначити, яка саме частина майна конфіскується, або перелічити предмети, що конфіскуються.

Конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, а також за злочини проти основ національної безпеки України та громадської безпеки незалежно від ступеня їх тяжкості і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині цього Кодексу.

Як встановлено під час судового розгляду, ОСОБА_8 вчинила кримінальне правопорушення проти основ національної безпеки України, що не було враховано належним чином судом першої інстанції при призначенні обвинуваченій покарання.

Окрім того, колегія суддів приймає до уваги, що при призначенні обвинуваченій покарання судом першої інстанції належним чином не враховано, що обвинуваченою кримінальне правопорушення вчинене з корисливих мотивів, а тому, на думку колегії суддів, до обвинуваченої повинно бути застосоване і додаткове покарання у виді конфіскації майна.

За встановлених обставин, з урахуванням характеру вчиненого обвинуваченою кримінального правопорушення, його тривалості, даних про особу обвинуваченої, обставин, що пом`якшують покарання, за відсутності обставин, що обтяжують покарання, колегія суддів вважає, що вирок суду в частині призначеного ОСОБА_8 покарання підлягає скасуванню з ухваленням у цій частині нового вироку, за яким ОСОБА_8 слід призначити основне покарання у тому ж виді і розмірі, що призначив суд першої інстанції, що не оспорюється і прокурором в апеляційній скарзі та під час апеляційного розгляду, з призначенням додаткового покарання у виді конфіскації всього майна, окрім житла, належного їй на праві приватної власності.

Саме таке покарання буде відповідати вимогам ст. 65 КК Українита буде необхідним для досягнення його мети, тобто, необхідним й достатнім для виправлення обвинуваченого та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як ним, так і іншими особами.

З огляду на викладене, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга захисника, апеляційна скаргаз доповненнями та змінами обвинуваченої -не підлягають до задоволення, а апеляційна скарга прокурора є обґрунтованою та підлягає до задоволення.

Керуючись ч. 15 ст. 615, ст. ст. 404, 405, 407, 420 КПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_9 в інтересах обвинуваченої ОСОБА_8 , апеляційну скаргу з доповненнями та змінами обвинуваченої ОСОБА_8 - залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_6 - задовольнити.

Вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 30 травня 2025 року щодо ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 111 КК України скасувати в частині призначеного покарання.

Ухвалити у цій частині новий вирок:

Призначити ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 111 КК України покарання у виді п`ятнадцяти років позбавлення волі з конфіскацією всього належного їй майна, окрім житла.

В іншій частині вирок залишити без змін.

Вирок апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржений до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня його проголошення, обвинуваченою ОСОБА_8 , яка утримується під вартою, - у той же строк з дня вручення копії вироку.

Судді:

____________________ _______________ _______________

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4