Рішення від 19 травня 2026 р. у справі №754/10380/25 — Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/686/26

Справа №754/10380/25

РІШЕННЯ

Іменем України

20 травня 2026 року Деснянський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Саламон О.Б.

за участі секретаря Михайленко Н.О.

представника Головань О.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житлом, -

В С Т А Н О В И В :

Позиції учасників справи.

Позивач ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Головань О.І. звернувся до суду з позовом про визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 23.11.2005 між сторонами відділом реєстрації актів цивільного стану Оболонського районного управління юстиції м. Києва було зареєстровано шлюб. Позивач та відповідач були зареєстровані та проживали за адресою: АДРЕСА_1 , однак сімейне життя у сторін не склалось, оскільки мали різні погляди на життя, внаслідок чого у подружжя виникали сварки та непорозуміння. З початку повномасштабного вторгнення позивач відправив ОСОБА_2 за кордон в безпечне місце. Зазначив, що 19.02.2025 шлюб між сторонами розірвано рішенням Деснянського районного суду м. Києва. Позивачу належить на праві власності квартира АДРЕСА_2 , при цьому у вказаному житлі проживає його донька зі своєю сім`єю, про що заперечувала відповідач, оскільки вважала, що донька позивача не має права проживати в зазначеній квартирі. Відповідач не проживає у спірній квартирі, не сплачує комунальні платежі, участі в утриманні житла не приймає, а також не має особистих речей. Вказує на те, що не чинив перешкод у праві користування відповідачем житлом, при цьому факт наявності реєстрації проживання відповідачки у квартирі порушує право позивача на вільне розпорядження майном, останній не може продати чи подарувати вказану квартиру, а відтак позивач вимушений звернутись до суду із позовом про визнання особи такою, що втратила право користування житлом.

Процесуальні дії та рішення суду.

07 липня 2025 року ухвалою Деснянського районного суду м. Києва відкрито провадження по справі, постановлено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

12 травня 2026 року закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду по суті.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити, не заперечувала щодо ухвалення заочного рішення.

Відповідач в судове засідання не з`явилась, причини неявки суду не повідомила, про розгляд справи повідомлялась належним чином за зареєстрованим місцем проживання, відзиву на позов до суду не направила.

Фактичні обставини справи. Позиція суду та оцінки аргументів сторін.

Дослідивши та всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, заслухавши позицію сторони позивача та покази свідка, оцінивши зібрані по справі докази виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин справи, суд дійшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що у відповідності до свідоцтва про право власності на житло від 17.01.2007, виданого Відділом приватизації державного житлового фонду Ватутінської районної ради ОСОБА_1 належить на праві власності 1/3 частина квартири АДРЕСА_2 .

Відповідно, 1/3 частина квартири АДРЕСА_2 належить на праві власності позивачу ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 05.11.2007 державним нотаріусом П`ятнадцятої київської державної нотаріальної контори Кавальчук М.В.

Позивачу ОСОБА_1 на праві власності належить і інша 1/3 частина квартири АДРЕСА_2 на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 06.11.2011 за реєстровим № 9324, що підтверджується витягом Комунального підприємства Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна.

Отже, позивач є єдиноосібним власником квартири АДРЕСА_2 .

Встановлено, що 23.11.2005 між сторонами Відділом реєстрації актів цивільного стану Оболонського районного управління юстиції м. Києва було зареєстровано шлюб, який розірвано рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 19.02.2025 по справі №754/16249/24.

В спірній квартирі зареєстровані сторони по справі, що підтверджується довідками про реєстрацію місця проживання Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Деснянської РДА.

В судовому засіданні 12.05.2026 було допитано свідка ОСОБА_3 , котра є донькою позивача, яка вказала, що відповідач ОСОБА_2 не проживає в квартирі АДРЕСА_2 з початку повномасштабного вторгнення рф на територію України.

Відповідно до п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року з наступними змінами, у справах про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, необхідно з`ясувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки, у разі їх поважності, суд може продовжити пропущений строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 383 ЦК України передбачено, що власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї.

Згідно ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та відповідно ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Стаття 386 ЦК України передбачає, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.

Згідно п. 34 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальний справ від 07.02.2014 №5 "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" під час розгляду позовів про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, судам необхідно чітко розмежовувати правовідносини, які виникають між власником та попереднім власником житла, і правовідносини, які виникають між власником житла та членами його сім`ї, попередніми членами його сім`ї, а також членами сім`ї попереднього власника житла. Так, власник житла має право вимагати визнання попереднього власника таким, що втратив право користування житлом, що є наслідком припинення права власності на житлове приміщення (п. 3 ч. 1 ст. 346 ЦК) із зняттям останнього з реєстрації.

Позивач в обґрунтування заявлених позовних вимог вказав на те, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, були зареєстровані та проживали за адресою: АДРЕСА_1 , однак сімейне життя у сторін не склалось, оскільки мали різні погляди на життя, внаслідок чого у подружжя виникали сварки та непорозуміння.

Також позивачем зазначено, що на початку повномасштабного вторгнення російської федерації останній відправив відповідачку ОСОБА_2 за кордон в безпечне місце.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, позивач згодом звернувся до Деснянського районного суду м. Києва з позовною заявою про розірвання шлюбу з відповідачкою.

В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження не проживання відповідачки у квартирі, відсутності її особистих речей у житлі, а також відсутні належні докази стосовно перебування відповідачки за межами України.

Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.

Відповідно до ст. 9 ЖК України ніхто не може бути обмежений в праві користування житловим приміщенням інакше як на підставах і в порядку, передбаченому законом, житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони використовуються проти їх призначення або з порушенням прав інших громадян.

Положення ст. 405 ЦК України та ст.ст.150, 156 ЖК України регулюють взаємовідносини власника жилого приміщення та членів його сім`ї, у тому числі у випадку втрати права власності власником, припинення з ним сімейних відносин або відсутності члена сім`ї власника без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України» («Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine», заява № 30856/03) вказує, що втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло і при розгляді справ про позбавлення права на житло національні суди повинні проаналізувати пропорційність такого заходу.

В рішенні від 13 травня 2008 року в справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» ЄСПЛ зазначив, що втрата житла будь-якою особою, на думку є крайньою формою втручання у право на житло.

В рішенні від 18 грудня 2008 року в справі «Савіни проти України» ЄСПЛ зазначив, що втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві».

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року в справі № 569/4373/16-ц з приведенням аналізу практики ЕСПЛ зазначено, що не є підставою для виселення членів сім`ї власника квартири, у тому числі й колишніх, сам факт переходу права власності на це майно до іншої особи без оцінки законності такого виселення, яке по факту є втручанням у право на житло у розумінні положень статті 8 Конвенції, на предмет пропорційності у контексті відповідної практики ЄСПЛ.

Зазначено також, що права членів сім`ї власника житла також підлягають захисту і позбавлення права на житло не лише має ґрунтуватися на вимогах закону, але таке втручання повинно бути виправданим, необхідним для захисту прав позивача та не покладати надмірний тягар на відповідача.

Отже, сам факт переходу права власності на квартиру до іншої особи не є безумовною підставою для виселення членів сім`ї власника цього нерухомого майна, у тому числі і колишніх.

Отже, в процесі розгляду справи встановлено, що сторони по справі є колишнім подружжям, при цьому, як зазначив позивач, останній виявив ініціативу та сприяв виїзду відповідачки за кордон у зв`язку з початком повномасштабного вторгнення з метою знаходження відповідачки в безпеці, при цьому позивач по спливу незначного проміжку часу ініціював судовий процес та звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.

Суд вважає за необхідне зазначити, що та обставина, що відповідачка не сплачує житлово-комунальні послуги та не несе тягар утримання майном, не є безумовною підставою для визнання її такою, що втратила право користуватися житловим приміщенням, оскільки позивач не позбавлений права ставити перед судом питання про стягнення сплаченої ним заборгованості з відповідачки.

Водночас, слід наголосити на тому, що позивач ОСОБА_1 звертаючись до суду, не скористався позасудовим порядком вирішення спору з огляду на зміни в законодавстві.

Слід зазначити, що житлові відносини тісно пов`язані з правом особи на свободу пересування та вільний вибір місця проживання, порядок реалізації яких визначає Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання місце проживання».

За змістом положень Закону місцем проживання особи є житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає.

Відповідно до ст.7 Закону (у редакції, чинній до 01 грудня 2021 року) зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється, зокрема на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, інших документів, які свідчать про припинення підстав на право користування житловим приміщенням.

Водночас, з 01 грудня 2021 року набув чинності Закон України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні», який регулює відносини у сфері надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання (перебування) фізичних осіб в Україні, встановлює порядок надання таких послуг та порядок внесення, обробки, обміну відповідними відомостями в електронних реєстрах, базах даних для надання таких послуг.

На підставі цього Закону були внесені зміни до низки законодавчих актів, у тому числі і до Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання», з якого було виключено статтю 7.

Частиною 1 ст.18 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні визначає, що зняття особи із задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) здійснюється за заявою власника житла приватної форми власності, поданої у паперовій формі, стосовно повнолітньої особи, місце проживання (перебування) якої зареєстровано або задекларовано в житлі, що належить власнику на підставі права власності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 07 лютого 2022 року № 265 було затверджено Порядок декларування та реєстрації місця проживання (перебування).

Вказаний Порядок визначає механізм здійснення декларування/реєстрації місця проживання (перебування), зміни місця проживання, зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування), скасування декларування/реєстрації місця проживання (перебування), а також встановлює форми необхідних для цього документів.

Відповідно до п. 61 Порядку зняття з реєстрації місця проживання (перебування) здійснюється за заявою власника житла приватної форми власності, поданої у паперовій формі, стосовно повнолітньої особи, місце проживання (перебування) якої зареєстровано в житлі, що належить власнику на підставі права власності, до якої додається: документ, що посвідчує особу; документ, що підтверджує право власності на житло, в якому задекларовано чи зареєстровано місце проживання особи, що знімається.

При цьому, зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) особи здійснюється органом реєстрації, на території територіальної громади, на яку поширюються повноваження відповідної ради.

Приймаючи до уваги викладене, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житлом.

Керуючись ст.ст. 9, 64, 156 ЖК України, ст. ст. 15, 16, 317, 319, 391, 405 ЦК України, ст. ст. 2, 4, 5, 12, 13, 76-81, 229, 259, 263 - 265, 268, 273 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житлом - відмовити.

Рішення може бути оскаржено протягом 30 днів з дня його проголошення/складання повного тексту шляхом подання безпосередньо до Київського апеляційного суду апеляційної скарги.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не подано.

Повний текст рішення складено 20.05.2026.

Суддя Саламон О.Б.