Рішення від 11 травня 2026 р. у справі №568/256/24 — Рівненський районний суд Рівненської області

Справа № 568/256/24

Номер провадження 2/570/168/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 травня 2026 року Рівненський районний суд Рівненської області у складі:

судді Гнатущенко Ю.В.

з участю секретаря судових засідань Іллюк С.Р.,

представника позивача Пилипчука С.В. та представника відповідача адвоката Серебряк Я.В. в режимі відеоконференції,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Рівненського районного суду Рівненської області цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Коллект центр" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, -

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект центр» в особі представника - генерального директора Мостовенка О.І. звернулося до Радивилівського районного суду Рівненської області із позовом до ОСОБА_2 , у якому просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором в розмірі 58186,92 грн, а також понесені товариством судові витрати.

Свої вимоги сторона позивача обґрунтовує тим, що 25.03.2021 року ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та ОСОБА_2 уклали договір про надання фінансових послуг №2108385767179 «Стандартний».

За цим договором товариство зобов`язалося надати позичальникові кредит без конкретної споживчої мети, на суму, яка зазначається та погоджується сторонами в заяві-анкеті, та складає 3400,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, нараховані згідно з умовами цього договору, його додатків та правил.

01.12.2021 року між ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та ТОВ «Вердикт Капітал» було укладено Договір факторингу №1-12, відповідно до умов якого ТОВ «Служба миттєвого кредитування» відступило ТОВ «Вердикт Капітал» право вимоги до позичальника ОСОБА_2 за договором надання фінансових послуг №2108385767179 від 25.03.2021 р.

10.03.2023 року ТОВ «Вердикт Капітал» відступило ТОВ «Коллект центр» за Договором право вимоги до позичальника ОСОБА_2 за договором надання фінансових послуг №2108385767179 від 25.03.2021 р.

Не виконуючи належним чином зобов`язання за договором, відповідач порушив норми законодавства та умови укладеного договору.

Загальний розмір заборгованості по поверненню грошових коштів та сплаті процентів за користування кредитом, пені, комісії та інфляційних втрат, що підлягає стягненню з позичальника відповідно до розрахунку заборгованості станом на день підготовки позову, становить 58186,92 грн, з яких: заборгованість за кредитом (тілом кредиту) 3400,00 грн, заборгованість за процентами на дату відступлення прав вимоги 54786,92 грн.

Ухвалою Радивилівського районного суду Рівненської області від 15.02.2024 р. позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі.

Заочним рішенням Радивилівського районного суду Рівненської області від 08.04.2024 р. позов ТОВ «Коллект Центр» до ОСОБА_2 задоволено; стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Коллект Центр» заборгованість за договором №2108385767179 від 25.03.2021 р. у розмірі 58186,92 грн; стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Коллект Центр» судовий збір у розмірі 3028 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 3000 грн.

25.03.2025 р. представницею відповідача ОСОБА_2 - адвокатом Сук Я.В. було подано до Радивилівського районного суду Рівненської області заяву про перегляд заочного рішення від 08.04.2024 р. у справі №568/256/24.

Ухвалою Радивилівського районного суду Рівненської області від 12.05.2025 р. заяву представниці ОСОБА_2 адвоката Сук Я.В. про перегляд заочного рішення задоволено, заочне рішення Радивилівського районного суду Рівненської області від 08.04.2024 р. скасовано, справу передано за підсудністю на розгляд до Рівненського районного суду Рівненської області.

Ухвалою Рівненського районного суду Рівненської області від 03.07.2025 р. справу прийнято до розгляду вказаним судом за правилами спрощеного позовного провадження.

23.07.2025 р. представниця відповідача ОСОБА_2 адвокат Сук Я.В. подала до суду відзив, у якому просить у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, а судові витрати, пов`язані із розглядом справи, покласти на позивача. В обґрунтування своєї позиції наводить наступне.

Представницею відповідача зазначено у відзиві, що відсутні докази того, що Відповідач і Первісний кредитор підписували договір та усі додатки до нього будь-яким способом, а сукупність цифр і літер як «підпису» Відповідача, тотожний відбиток підпису і печатки первісного кредитора методом механічного копіювання на всі копії (кредитного договору, таблиці-графіка платежів та ін. додатках) могли бути нанесені будь-якою особою - Відповідачу примірників оригіналів договору з підписами уповноважених осіб ТзОВ «Служба миттєвого кредитування» не надавалося.

За відсутності оригіналу кредитного договору не можна встановити достовірно, чи був взагалі він укладений в імперативній письмовій формі, які його умови, у тому числі розміри процентної ставки, строк кредитування та загальна вартість кредиту, чи були погоджені у письмовій формі, а до текстів доказів, односторонньо виготовлених та наданих Позивачем у копіях для подання до Суду, могли бути внесені будь-які відомості, вигідні Позивачу, саме тому такі копії, не підтверджені оригіналами, підлягають відхиленню.

Як вказує представниця відповідача, доказування Позивача ґрунтується на припущеннях: доказів фактичного звернення Відповідача до первісного кредитора; ідентифікації і верифікації Відповідача; створення особистого кабінету; генерації та надсилання «одноразового ідентифікатора» Позичальнику та його надсилання, нанесення саме на ці тексти; підпису договору з кожним додатком первісним кредитором; повідомлення Відповідачу та погодження всіх майбутніх умов кредитування, включаючи відсоткову ставку, суму відсотків до сплати та строк їх нарахування; подальшого укладення кредитного договору у письмовій електронній формі на конкретних умовах та надання позичальнику його примірника; фактичної видачі Відповідачу кредиту у вказану дату та у вказаному розмірі саме первісним кредитором; подальшого руху коштів - Позивачем не надано.

Також представниця відповідача вказує на те, що надані Позивачем копії електронних документів не є належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, тому що ні Суд, ні Відповідач не може перевірити її достовірність та незмінність змісту, що згідно з ч. 5 ст. 100 ЦПК України має наслідком відхилення цього електронного доказу. Позивачем не надано доказів того, що Відповідачу було надано його примірник Кредитного договору та додатків до нього.

Окрім того, представниця відповідача аргументує свою позицію тим, що довідка-розрахунок заборгованості, яка надана Суду Позивачем, не є доказом наявності заборгованості за договором, оскільки не належить до засобів доказування, передбачених ст. 76 ЦПК України, і не є первинним бухгалтерським документом.

Щодо переходу до позивача права вимоги до відповідача представниця останнього у відзиві зазначає, що позивачем не надано Суду доказів повідомлення Відповідача про набуття ним права вимоги, жодних доказів його фактичного отримання Відповідачем, як і доказів його відправлення, і прямо вказано, що жодні заходи досудового врегулювання не проводилися.

Позивачем не доведено набуття права вимоги саме до Відповідача, а не якихось сторонніх осіб, оскільки з наданих ним витягів і не повних копій документів не можна достовірно встановити набуття права вимоги саме за вказаним ним договором. Ним надані лише витяги з додатків до договору факторингу з первісним кредитором без повних текстів реєстру боржників, має місце прострочення кредитора.

Також у відзиві представниця відповідача стверджує, що кредит надано Відповідачу без конкретної споживчої мети. Надалі Позивачем було проведено нарахування відсотків за ст. 1048 ЦК України за користування кредитом в межах погодженого строку користування кредитом та за прострочення його сплати (фактичне неправомірне користування грошовими коштами).

Однак, навіть в такому випадку, нарахування відсотків за ст. 1048 ЦК України, з першого дня прострочення, після закінчення строку кредитування є безпідставне, тому що право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування тобто, з 17 дня, після спливу 16 дня кредитування.

Відсотки згідно ст. 1048 ЦК України, не можуть нараховуватися з 17 дня в межах дії кредитної лінії, у разі невчинення позичальником пролонгації строку кредитування в межах дії кредитної лінії.

Тобто, навіть за умови аналізу позиції Позивача у справі - нарахування позивачем відсотків (процентів) за ст. 1048 ЦК України, після закінчення строку кредитування є незаконним. При цьому відсотки за користування та за прострочення сплати кредиту, як відповідальність, мають різний правовий характер та їх стягнення одночасно є безпідставним.

Таким чином, розмір нарахованої заборгованості позивачем за тілом кредиту з відсотками за користування не можливо визнати за будь-яких умов та обставин справи, оскільки розмір заявленої позовної вимоги не відповідає сумі заявленого кредиту і відсоткам за користування кредитом, визначеним у договорі та чинному законодавстві.

Крім цього враховуючи суму кредиту, яку зазначено Позивачем, а саме - 3400 грн, на дані кредитні правовідносини поширюється ЗУ «Про споживче кредитування» та ЗУ «Про захист прав споживача».

Положення Закону України «Про споживче кредитування» щодо врегулювання простроченого боргу застосовуються до спірних правовідносин, оскільки, як вказує Позивач, кредит наданий строком на 16 днів та в сумі менше мінімальної заробітної плати, яка, згідно до додатками сторони Позивача, на момент отримання відповідачем кредиту становила близько 6000 грн, а сума виданого відповідачу кредиту, за твердженням Позивача, становила 3400 грн.

Нарахування відсотків за кредитом, що нараховані на тіло кредиту, розмір якого менший, ніж розмір мінімальної заробітної плати, за збільшеною відсотковою ставкою, є неправомірним та суперечить п.2 ч.3 ст. 21 ЗУ «Про споживче кредитування».

До того ж неправомірним є стягнення відсотків за користування кредитом в порядку ст. 1048 ЦК України, після закінчення строку кредитування, оскільки, з наступного дня, після спливу строку на повернення кредитних коштів нараховуються відсотки за ст. 625 ЦК України (неправомірне користування грошовими коштами), а не в порядку ст. 1048 ЦК України (за користування кредитом в межах строку кредитування).

Таким чином, з урахуванням нібито тексту кредитного договору, що міститься в матеріалах справи, суми тіла наданого кредиту (3400 грн), вказаного строку кредитування (16 днів), а також враховуючи звільнення від відповідальності боржника за порушення грошового зобов`язання в період дії карантинних обмежень та воєнного стану, заборони збільшення відсоткової ставки, як відповідальність до боржника, встановлений строк кредитування із сплатою процентів у порядку ст. 1048 ЦК України, позовні вимоги підлягають лише частковому задоволенню в загальній сумі 2 540 грн, яка складається із: 3400 грн - тіло наданого кредиту, 1088 грн - відсотки за користування кредитом за відсотковою ставкою 2% в межах заявленого Позивачем строку кредитування в 16 днів.

Щодо судових витрат представниця позивача вказує на те, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які сторона очікує понести в зв`язку із розглядом справи (у випадку перегляду заочного рішення суду) - становить 16000 грн 00 коп. Більш детальний розрахунок та докази будуть надані до Суду у порядку ч. 8 ст. 141 ЦПК України.

29.07.2025 р. представником заявника ОСОБА_3 подано відповідь на відзив, у якій вона вказує на те, що Відповідач здійснив дії, спрямовані на укладання вказаного вище договору шляхом заповнення заяви про надання (отримання) грошових коштів на сайті позикодавця, з введенням коду підтвердження, який є одноразовим ідентифікатором на підписання електронного договору, та зазначенням інформації щодо реквізитів банківської картки, на рахунок якої, в подальшому, позикодавцем було перераховано грошові кошти.

Підписанням Договору Відповідач підтвердив, що він ознайомлений з усіма його істотними умовами та йому була надана вся інформація, передбачена вимогами чинного законодавства. Таким чином, як вважає представниця позивача, Відповідач здійснив дії, спрямовані на укладання Договору шляхом заповнення заяви про надання (отримання) кредиту на сайті, з введенням коду підтвердження, який є одноразовим ідентифікатором на підписання електронного договору, та зазначенням інформації щодо реквізитів банківської картки, на рахунок якої, в подальшому, Кредитодавцем було перераховано грошові кошти у розмірі, встановленому Договору.

Отже, сторони узгодили розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі Відповідача для укладення такого Договору, на таких умовах шляхом підписання Договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Підписанням Договору Відповідач підтвердив, що ознайомлений з усіма його істотними умовами та йому була надана вся інформація, передбачена вимогами чинного законодавства.

В даному випадку для підписання Договору був сформований, надісланий та введений позичальником одноразовий ідентифікатор. Відповідач здійснив дії, спрямовані на укладання договору шляхом заповнення заяви про надання (отримання) кредиту на сайті, та ввів одноразовий ідентифікатор, який отримав на зазначений ним номер мобільного телефону, з метою підписання кредитного договору.

Також представниця позивача у відповіді на відзив зазначає, що подані позивачем розрахунки є детальними, чіткими і такими, що відповідають умовам кредитного договору, у тому числі в частині визначення строку користування кредитом в межах якого нараховувалися проценти. Нарахування первісним кредитором процентів здійснювалося впродовж періоду, що не перевищує 1 рік, як це передбачено умовами договору. В матеріалах справи відсутні докази, які б спростовували розрахунки заборгованості, долучені Позивачем до позовної заяви.

У розрахунку заборгованості (розрахунку і первісного кредитора, і фактора) чітко вказано, з чого складається заявлена сума заборгованості, відповідно до яких умов договору та за який період вона була нарахована. Відповідно до Постанови Верховного Суду від 07.06.2023 року по справі №234/3840/15 визначено, що непогодження (незгода) з розрахунком, наданим позивачем, не є підставою для відмови у задоволенні позову у повному обсязі. Незгода Відповідача із розрахунком заборгованості не позбавляє його можливості, на підтвердження своїх доводів, надати свій «контррозрахунок».

Відповідачем не було надано ніяких доказів виконання зобов`язань, в тому числі доказів невірного нарахування виниклої суми заборгованості по відсоткам, відповідно до умов Договору, в тому числі шляхом проведення та надання власного контррозрахунку. Таким чином, представником відповідача не були зроблені арифметичні розрахунки суми заборгованості належним чином та у відповідності до всіх визначених та погоджених сторонами умов договору.

Отже, як вказує представниця позивача, відсутні підстави для сумніву у правильності здійснених Кредитором розрахунків.

Щодо правомірного переходу прав вимоги представниця позивача вказує на те, що перехід прав вимоги підтверджується наявним в матеріалах справи підписаним між сторонами Актом прийому-передачі Реєстру Боржників та самим реєстром боржників. Таким чином, наявними в матеріалах справи доказами підтверджується перехід від ТОВ «Служба миттєвого кредитування» до ТОВ «Вердикт Капітал» та, в свою чергу, від ТОВ «Вердикт Капітал» до Позивача прав вимоги за кредитним договором, укладеним з Відповідачем.

Щодо належного повідомлення Відповідача про перехід прав вимоги представниця позивача також зазначає, що Позивач не володіє документальними підтвердженнями про те чи був Відповідач належним чином повідомлений про відступлення прав вимоги від первісного кредитора, оскільки саме первісний кредитор зобов`язаний здійснити таке повідомлення у встановленому законодавством порядку.

Проте відсутність такого документального підтвердження не впливає на законність та обґрунтованість позовних вимог Позивача як правонаступника, адже його вимоги набули чинності у відповідності до умов договорів, що регулюють порядок відступлення прав вимоги. Таким чином, не повідомлення Відповідача не є підставою для відхилення позовних вимог, оскільки Позивач діє виключно в межах своїх прав, передбачених відповідними договорами та чинним законодавством.

Окрім того, представниця позивача вказує на те, що Позивач вже надав суду всі необхідні копії документів, що є достатніми доказами існування відповідних правовідносин між сторонами. Законодавство не містить вимоги щодо обов`язкового подання саме оригіналів таких документів, якщо їхню дійсність не було обґрунтовано чи спростовано іншою стороною. Водночас, відповідач не надав жодних доказів того, що надані суду копії документів не відповідають оригіналам або є сфальсифікованими.

Щодо судових витрат відповідача представниця позивача також зазначила, що Відповідач вказує, що ним понесені витрати на правничу допомогу в розмірі 16 000,00 грн. Дані витрати є неспівмірним з обсягом послуг, наданих Відповідачу та є очевидно завищеними, враховуючи, що справа розглядається в порядку спрощеного провадження, є малозначною, а також типовою для представника Відповідача, що вбачається з відкритих джерел (веб-портал Судова влада). Крім того, участь представника Відповідача у судових засіданнях не передбачається.

Більш того, дані витрати не підтверджені належними та допустимими доказами. До відзиву не додано договору про надання правової допомоги, детального опису наданих послуг (виконаних робіт), акту приймання-передачі послуг, доказів оплати за такі послуги, тощо.

Звертаю особливу увагу, що спір виник внаслідок протиправної поведінки Відповідача, пов`язаної з тривалим невиконанням умов договору. Отже, стягнення витрат на правничу допомогу з Позивача не можна вважати розумним, справедливим та таким, що відповідає засадам цивільного судочинства.

Таким чином, витрати на правову допомогу, заявлені Відповідачем є безпідставними, а їх розмір є завищеним та необґрунтованим. У зв`язку з чим, Позивач просить відмовити Відповідачу у задоволенні вимоги про стягнення з Позивача витрат на правничу допомогу або суттєво зменшити її розмір.

Зважаючи на зазначене вище, представниця позивача просить позовні вимоги ТОВ «Коллект центр» до ОСОБА_2 по справі № 568/256/24 про стягнення кредитної заборгованості - задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою Рівненського районного суду Рівненської області від 03.09.2025 р. задоволено клопотання представниці позивача про витребування доказів в АТ КБ «ПриватБанк».

01.12.2025 р. представницею відповідача Сук Я.В. було подано до суду додаткові пояснення у справі, в яких вона зазначає, що у відзиві на позовну заяву, стороною Відповідача було викладено позицію щодо безпідставного нарахування відсотків за кредитом. У даних письмових поясненнях Відповідач має на меті надати розширену інформацію щодо вказаної позиції, а також детальні розрахунки, що відображають неправомірні позовні вимоги Позивача.

Так, звертаючись до суду, позивач просив стягнути з ОСОБА_2 заборгованість за договором № 2108385767179 від 25.03.2021 у розмірі 58 196, 82 грн, з яких: 3400 грн. - тіло кредиту, 54 786, 92 грн. - заборгованість за процентами на дату відступлення прав вимоги.

Проте, детально ознайомившись з матеріалами, наданими Позивачем до суду, а саме копією кредитного договору, можна дійти висновку, що нарахування відсотків у розмірі, вказаному Позивачем - є таким, що не відповідає чинному законодавству та не може бути задоволене судом, виходячи з наступного.

Для вирішення подібних спорів важливим є тлумачення умов договорів, на яких ґрунтуються вимоги кредиторів, для з`ясування того, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування. Для цього можуть братися до уваги формулювання умов про сплату процентів, їх розміщення в структурі договору (в розділах, які регулюють правомірну чи неправомірну поведінку сторін), співвідношення з іншими положеннями про відповідальність позичальника тощо. У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав)».

Поняття «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання» охарактеризовані уст. 530 ЦК України.

Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов`язання.

Припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.

Згідно з п.1.2. кредитного договору кредит надається на строк, зазначений у заяві-анкеті та графіку платежів, який є додатком до цього договору та є невід`ємною його частиною.

Пунктом 1.3 договору передбачено, що орієнтовний строк повернення кредиту 16 днів з моменту отримання кредиту.

Згідно з п.1.9 Граничний строк кредитування (строк дії кредитного договору) -1 рік.

Так, п.1.9 вказаного кредитного договру визначає строк дії договору, що є відмінним від строку кредитування, який встановлено п.1.3 кредитного договору та підтверджується строк кредитування -16 днів.

Отже, нарахування процентів за користування коштами в сумі 3400 грн слід проводити із відсоткової ставки 2%, яка обмежується 16 днями та їх загальний розмір становить 1088 грн (3400 грн. х 2% х 16 днів).

Таким чином, з тексту положень договору, наявного в матеріалах справи, вбачається, що правильним розрахунком заборгованості боржника за таким договором може бути лише 4 488 грн (3400-тіло кредиту та 1088 грн. - нарахування відсотків в межах строку користування кредитом).

Також у додаткових поясненнях щодо витребуваних доказів у справі №568/256/24 представниця відповідача адвокат Сук Я.В. вказує, що у поданій АТ КБ «ПриватБанк» виписці відсутні дані про відправника коштів і призначення платежу. Це робить неможливим встановлення, чи надійшли кошти саме від кредитора, у зв`язку з яким договором вони перераховані та чи взагалі мають кредитну природу. Така виписка не відповідає критеріям первинного документа, встановленим Законом «Про бухгалтерський облік…», та критеріям належності доказів, визначеним статтею 76 ЦПК України.

У постанові від 19.05.2021 у справі № 330/301/20-ц Верховний Суд наголосив, що якщо з документів неможливо встановити факт перерахування кредитних коштів позичальнику, то факт надання кредиту є недоведеним.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові від 11.09.2019 у справі № 755/2284/16-ц.

Відповідно до ч. 1 ст. 1051 ЦК України Позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Відтак, банківська виписка, яка не дозволяє встановити сторону операції та її призначення- не може підтверджувати кредитну природу коштів, відповідно до чого, не може визнаватися належним доказом фактичного надання кредиту й не може бути покладена в основу судового рішення.

У запереченні на додаткові пояснення представниця позивача ОСОБА_3 вказує, що на підтвердження факту видачі кредитних коштів позивачем до позовної заяви долучено лист ТОВ Фінансова компанія «Вей фор пей» про сплату грошових коштів, відповідно до якого: Номер картки: НОМЕР_1 , Власник картки (емітент) банк: COMMERCIAL BANK PRIVATBANK, Категорія картки: Visа, Час запиту: 25.03.2021 2:05:14, Сума: 3 400, Валюта: UAH.

Разом з тим, для спростування заперечень Відповідача, разом з відповіддю на відзив Позивачем було подано клопотання про витребування доказів. 03.09.2025 Рівненський районний суд Рівненської області по справі № 568/256/24 постановив ухвалу, якою клопотання Позивача про витребування доказів задовольнив та постановив витребувати від АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» (01001, Україна, місто Київ, вулиця Грушевського, будинок, 1д , Код ЄДРПОУ 14360570) інформацію.

На виконання вимог вищезазначеної ухвали АТ КБ «ПриватБанк» надав відповідь від 16.09.2025 № 20.1.0.0.0/7-250912/7863-БТ, відповідно до якої АТ КБ «ПриватБанк» повідомив, що на ім`я ОСОБА_2 в банку емітовано карту № НОМЕР_2 (IBAN НОМЕР_3 ). Ідентифікаційні дані власника картки: прізвище, ім`я, по батькові ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , серія та номер паспорта НОМЕР_5 , адреса місця проживання АДРЕСА_1 , контактні дані (номер телефону, адреса електронної пошти тощо) НОМЕР_6 Номер телефону на який відправляється інформація про підтвердження операцій за платіжною карткою № НОМЕР_2 за період 25-03-2021 - 01-04-2021 - рр.: фінансовий номер телефону: НОМЕР_7 , номер телефону який знаходиться в анкетних даних НОМЕР_7 .

Додатково АТ КБ «ПриватБанк» направив виписку по рахунку № НОМЕР_2 за період 25-03-2021 - 01-04-2021 - pр., яка містить докази зарахування на суму 3400,00 UAH у додатку.

Отже, надана АТ КБ «ПриватБанк» відповідь у повному обсязі підтверджує факт зарахування кредитних коштів на банківську картку Відповідача, а також деталізує всі ідентифікаційні дані власника картки, номер карткового рахунку, фінансовий номер телефону та іншу інформацію, яка була зазначена Відповідачем при укладенні та підписанні договору.

З отриманих банківських даних однозначно встановлено, що картка № НОМЕР_2 , на яку 25.03.2021 було перераховано суму 3 400,00 грн., належить саме ОСОБА_2 , а фінансовим номером телефону, на який надходили SMS-підтвердження, є НОМЕР_7 , тобто той номер, який вказувався Відповідачем при укладенні кредитного договору.

Таким чином, відповідь банківської установи містить повний комплекс відомостей, що дозволяють встановити: належність карткового рахунку Відповідачу; факт здійснення операції із зарахування кредитних коштів 25.03.2021; відповідність банківських реквізитів тим, що були зазначені Відповідачем при укладенні договору; використання саме того фінансового номера телефону, який був вказаний позичальником при реєстрації та ідентифікації.

Наведене свідчить, що доводи Відповідача про нібито неможливість встановити сторону операції або призначення платежу є надуманими та такими, що суперечать фактичним даним, отриманим від банку - офіційного учасника розрахунків.

26.04.2026 р. на адресу суду від представниці відповідача надійшло клопотання про долучення доказів, з яких вбачається, що прізвище представниці відповідача було змінено з «Сук» на «Серебряк».

У судовому засіданні представник позивача адвокат Пилипчук С.В. підтримав позовні вимоги у повному обсязі, просив їх задовольнити. Зазначає, що доводи відповідача щодо строку кредитування тривалістю 16 днів не відповідає умовам кредитого договору, адже у п.1.9. договору наведено граничний строк кредитування тривалістю 1 рік. Також щодо виписки по рахунку ОСОБА_2 , відкритому в АТ КБ «ПриватБанк» - представник позивача вказав, що такий доказ відповідає вимогам, встановленим законом до первинних бухгалтерських документів, відображає перерахування грошових коштів на картку відповідача, а тому є належним, допустимим та достатнім доказом.

Представниця відповідача адвокат Серебряк (Сук) Я.В. у судовому засіданні заперечила проти задоволення позову та підтримала подані нею відзив та додаткові пояснення, вказавши, що поняття «граничний строк кредитування» не є поняттям, що тотожне «строку кредиту». У кредитному договорі наведено строк кредитування тривалістю 16 днів, протягом якого й мало право стягувати відсотки ТОВ «Служба миттєвого кредитування». Також представниця відповідача вказала на те, що із наданої АТ КБ «ПриватБанк» виписки по рахунку відповідача не вбачається, що перерахування грошових коштів у розмірі 3400,00 грн на картку відповідача здійснювалося ТОВ «Служба миттєвого кредитування»; сам по собі факт надходження на картку відповідача грошових коштів у вказаному розмірі не може безумовно свідчити про те, що такі кошти перераховувалися саме кредитодавцем.

Заслухавши пояснення сторін щодо обставин справи, повно та всебічно дослідивши наявні у матеріалах справи письмові та електронні докази, суд дійшов наступних висновків.

Фактичні обставини справи.

Судом встановлено, що 25.03.2021 року ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та ОСОБА_2 уклали договір про надання фінансових послуг №2108385767179 «Стандартний» (далі - Кредитний договір).

У договорі вказується, що ОСОБА_2 підписав цей договір електронним підписом одноразовим ідентифікатором S4.

Відповідно до п.1.1. Кредитного договору товариство зобов`язується надати позичальникові кредит без конкретної споживчої мети, на суму, яка зазначається та погоджується сторонами в заяві-анкеті, та складає 3400,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, нараховані згідно з умовами цього договору, його додатків та правил.

На підтвердження виконання з боку ТОВ «Служба миттєвого кредитування» зобов`язання за Кредитним договором надати ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 3400,00 грн позивач надав лист ТОВ «ВЕЙ ФОР ПЕЙ» вих.№б/н від 11.01.2022 р. «Щодо підтвердження переказу грошових коштів», у якому зазначено, що на номер картки НОМЕР_1 , власник карти (емітент) банк COMMERCIAL BANK PRIVATBANK, час запиту 25.03.2021 р., за номером договору 2108385767179 було перераховано грошові кошти у сумі 3400 грн.

Також на виконання ухвали суду від 03.09.2025 р., якою задоволено клопотання представниці позивача про витребування доказів, АТ КБ «ПриватБанк» надав довідку вих.№20.1.0.0.0/7- 250912/7863-БТ від 17.09.2025 р., у якій зазначено, що на ім`я ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , в банку емітовано карту № НОМЕР_2 .

До цієї довідки банком також було додано виписку по рахунку № НОМЕР_2 за період 25.03.2021-01.04.2021, у якій відображена інформація про зарахування на вказаний банківський рахунок грошових коштів у сумі 3400,00 грн.

Пунктом 1.2. Кредитного договору також було встановлено, що кредит надається на строк, зазначений у заяві-анкеті та графіку платежів, який є додатком до цього договору та є невід`ємною його частиною.

У Заяві-анкеті зазначено наступне: «прошу Товариство надати мені кредит на особисті потреби у розмірі 3400,00 грн. Орієнтовний строк повернення кредиту - 16 днів з моменту отримання кредиту. Нараховані проценти підлягають обов`язковій сплаті на 16 день з моменту отримання кредиту. Строком на 365 днів з правом повернення достроково та зобов`язуюсь повернути кредит у розмірі 3400,00 грн та сплатити проценти у розмірі 1088,00 грн».

Пунктом 1.9. Кредитного договору також передбачено, що граничний строк кредитування (строк дії кредитного договору): 1 рік.

З наведеного випливає, що Кредитним договором та Заявою-анкетою, що є додатком до такого договору, було встановлено строк кредитування за цим договором тривалістю 365 днів, тобто з 25.03.2021 р. (дата укладення договору) до 25.03.2022 р.

Відповідно до п.1.4. Кредитного договору проценти за користування кредитом розраховуються від суми кредиту за кожний день користування протягом фактичного строку користування кредитом, починаючи з першого дня перерахування суми кредиту у наступному розмірі:

а) 2% за кожен день користування кредитом за умови сплати всіх нарахованих процентів за користування кредитом не пізніше, ніж протягом орієнтовного строку повернення кредиту;

б) починаючи з першого дня, наступного за орієнтовним строком повернення кредиту процентна ставка збільшується на 1,64% порівняно з процентною ставкою, зазначеною у пункті 1.4.а;

в) починаючи з 15 дня, наступного за орієнтовним строком повернення кредиту процентна ставка збільшується на 1,38% порівняно з процентною ставкою, зазначеною у пункті 1.4.б;

г) починаючи з 30 дня, наступного за орієнтовним строком повернення кредиту процентна ставка збільшується на 2,65% порівняно з процентною ставкою, зазначеною у пункті 1.4.в;

д) тип процентної ставки - фіксована.

Як вбачається із Розрахунку заборгованості за кредитним договором №2108385767179 від 25.03.2021 р., на виконання п.1.4. Кредитного договору ТОВ «Служба миттєвого кредитування» нараховувало ОСОБА_2 такі відсотки за користування кредитом:

- протягом перших 16 днів (з 25.03.2026 р. по 09.04.2021 р. включно) - за процентною ставкою 2% за день, що у грошовому виразі склало 68,00 грн за один день користування;

- протягом наступних 14 днів (з 10.04.2021 р. по 23.04.2021 р. включно) - за процентною ставкою 3,64% (2% + 1,64%) за день, що у грошовому виразі склало 123,76 грн за один день користування;

- протягом наступних 15 днів (з 24.04.2021 р. по 08.05.2021 р. включно) - за процентною ставкою 5,02% (3,64% + 1,38%) за день, що у грошовому виразі склало 170,68 грн за один день користування;

- після спливу 30 днів з дня закінчення орієнтовного строку повернення кредиту і до дати відступлення права вимоги від ТОВ «Служба миттєвого кредитування» до ТОВ «Вердикт Капітал» (з 09.05.2021 р. по 01.12.2021 р.) - за процентною ставкою 7,67% (5,02% + 2,65%) за день, що у грошовому виразі склало 260,78 грн за один день користування.

01.12.2021 року між ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та ТОВ «Вердикт Капітал» було укладено Договір факторингу №1-12, відповідно до умов якого ТОВ «Служба миттєвого кредитування» відступило ТзОВ «Вердикт Капітал» право вимоги до позичальника ОСОБА_2 за договором надання фінансових послуг №2108385767179 від 25.03.2021 р.

Пунктом 6.1.4. Договору факторингу №1-12 передбачено, що Право вимоги переходить до Фактора після оплати фінансування з моменту підписання сторонами Акту приймання-передавання Реєстру Боржників, який є підтвердженням передачі Фактору права грошової вимоги до Боржників, після чого Фактор стає новим кредитором по відношенню до Боржників стосовно переданого Права вимоги.

Відповідно до п.7.1. Договору факторингу №1-12 сторони домовились, що розмір фінансування за реєстром боржників складає 5535543,12 грн.

На підтвердження переходу права вимоги за кредитним договором №2108385767179 від 25.03.2021 р. від ТОВ «Служба миттєвого кредитування» до ТОВ «Вердикт Капітал» позивач надає копію платіжного доручення АБ «Південний» №307600018 від 03.12.2021 р.

Як вбачається із Реєстру боржників до Договору факторингу №1-12 від 01.12.2021 р., ТОВ «Вердикт Капітал» було передано право вимоги до боржника ОСОБА_2 за договором надання фінансових послуг №2108385767179 від 25.03.2021 р. у сумі 28458,00 грн, що складається із заборгованості за тілом кредиту 3400,00 грн та заборгованості по процентах 25058,00 грн.

Як вбачається із розрахунку заборгованості, проведеного ТОВ «Вердикт Капітал» після відступлення права вимоги від ТОВ «Служба миттєвого кредитування» на їхню користь, за період 01.12.2021 - 24.03.2022, що складає 114 днів, у межах строку кредитування, передбаченого у Кредитному договорі, який закінчився 25.03.2022 р., ТОВ «Вердикт Капітал» нарахувало додатково відсотки за Кредитним договором у розмірі 29728,92 грн.

Відповідно до п.1.4.г. Кредитного договору за цей період була передбачена можливість нарахування відсотків за процентною ставкою 7,67% за один день користування кредитом (260,78 грн за день у грошовому виразі), ТОВ «Вердикт Капітал» нарахувало відсотки у розмірі 29728,92 грн.

Таким чином, загальний розмір заборгованості ОСОБА_2 за Кредитним договором склав 58186,92 грн.

10.03.2023 року відповідно до Договору №10-03/2023/01 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги ТОВ «Вердикт Капітал» відступило ТзОВ «КОЛЕКТ ЦЕНТР» право вимоги до позичальника ОСОБА_2 за договором надання фінансових послуг №2108385767179 від 25.03.2021 р.

Відповідно до п.5.2. Договору відступлення прав вимоги №10-03/2023/01 права вимоги вважаються відступленими (переданими) Первісним кредитором та набутими (прийнятими) Новим Кредитором в день належного підписання сторонами Акту приймання-передачі Реєстру Боржників.

До договору долучено копію підписаного уповноваженими представниками сторін договору Акт приймання-передачі Реєстру боржників за цим договором, а також відповідний Реєстр боржників, з якого вбачається відступлення права вимоги за кредитним договором №2108385767179 у розмірі 58186,92 грн, з яких 3400,00 грн сума заборгованості за основним зобов`язанням, 54786,92 грн сума заборгованості за нарахованими процентами.

Щодо підписання відповідачем Кредитного договору із використанням електронного підпису у формі одноразового ідентифікатора.

Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріальне посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Статтею 3 Закону України «Про електрону комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно зі ст. 11 Закону України «Про електрону комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному ч. 6 цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про електрону комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: 1) електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до ЗУ «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; 2) електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; 3) аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до положень ст.ст. 5, 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Згідно з п. 12 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично у вигляді окремого документа.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.

Вказані правові висновки щодо укладення договору в електронній формі викладені у постанові Верховного Суду від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19.

Аналогічні висновки також викладені Верховним Судом у постановах від 07 жовтня 2020 року у справі №132/1006/19 (провадження №61-1602св20), від 28 квітня 2021 року у справі №234/7160/20 (провадження №61-2903св21), від 01 листопада 2021 року у справі №234/8084/20 (провадження №61-2303св21), від 14 червня 2022 року у справі №757/40395/20 (провадження №61-16059св21), від 08 серпня 2022 року у справі №234/7298/20 (провадження №61-2902св21).

У Кредитному договорі відображено, що ОСОБА_2 підписав цей договір електронним підписом одноразовим ідентифікатором S4.

Отже, судом встановлено, що договір про надання фінансових послуг №2108385767179 від 25.03.2021 р. підписано відповідачем з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, використання якого неможливе без проходження попередньої реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора, а також без здійснення входу на вебсайт за допомогою логіна і пароля особистого кабінету.

Щодо отримання відповідачем грошових коштів за Кредитним договором.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Виходячи із положень ст.525, ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

На підтвердження виконання з боку ТОВ «Служба миттєвого кредитування» зобов`язання за Кредитним договором надати ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 3400,00 грн позивач надав лист ТОВ «ВЕЙ ФОР ПЕЙ» вих.№б/н від 11.01.2022 р. «Щодо підтвердження переказу грошових коштів», у якому зазначено, що на номер картки НОМЕР_1 , власник карти (емітент) банк COMMERCIAL BANK PRIVATBANK, час запиту 25.03.2021 р., за номером договору 2108385767179 було перераховано грошові кошти у сумі 3400 грн.

Також на виконання ухвали суду від 03.09.2025 р., якою задоволено клопотання представниці позивача про витребування доказів, АТ КБ «ПриватБанк» надав довідку вих.№20.1.0.0.0/7- 250912/7863-БТ від 17.09.2025 р., у якій зазначено, що на ім`я ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , в банку емітовано карту № НОМЕР_2 .

До цієї довідки банком також було додано виписку по рахунку № НОМЕР_2 за період 25.03.2021 -01.04.2021, у якій відображена інформація про зарахування на вказаний банківський рахунок грошових коштів у сумі 3400,00 грн.

Станом на дату укладення Кредитного договору (25.03.2021 р.) регулювання операцій з електронними платіжними засобами здійснювалося Постановою НБУ №705 від 05.11.2014, пунктом 8 розділу VII якої було передбачено, що документи за операціями повинні містити реквізити, дозволені правилами безпеки платіжної системи.

Сукупність даних звітів, а саме ідентичність номеру договору, точний час операції, сума 3400 грн, збіг маскованих цифр картки з реквізитами в договорі, а також підтвердження банком факту випуску такої картки на ім`я ОСОБА_2 , дає суду підстави за стандартом більшої переконливості вважати факт отримання коштів відповідачем доведеним (правовий висновок у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц).

Окрім того, твердження сторони відповідача про те, що розрахунки заборгованості не є документами первинного бухгалтерського обліку, а тому позивачем не доведено факт наявності заборгованості, суд вважає безпідставним, адже відповідно до Постанови Верховного Суду від 07.06.2023 року у справі №234/3840/15 визначено, що непогодження (незгода) з розрахунком, наданим позивачем, не є підставою для відмови у задоволенні позову у повному обсязі. Незгода Відповідача із розрахунком заборгованості не позбавляє його можливості, на підтвердження своїх доводів, надати свій «контррозрахунок».

Відповідачем не було надано жодних доказів виконання зобов`язань за Кредитним договором, зокрема, шляхом проведення та надання власного контррозрахунку заборгованості за кредитним договором.

Щодо нарахування кредиторами відсотків за кредитним договором.

Частиною 2 ст.1054 ЦК України визначено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави (§ 1. Позика), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно із положеннями статей 1046, 1049 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 1 ст.1048 та ч. 1 ст.1049 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором.

Отже, припис абзацу 2 ч.1 ст.1048 ЦК України про виплату процентів до дня повернення позики (кредиту) може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Аналіз зазначених норм матеріального права свідчить, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст.1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч.2 ст.625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Аналогічна правова позиція підтверджується правовими висновками Великої Палати Верховного Суду у постановах від 04 липня 2018 року по справі 310/11534/13-ц, від 04 червня 2013 року по справі 916/190/18, від 08 листопада 2019 року по справі 127/15672/16-ц, від 23 червня 2020 року по справі 536/1841/15-ц, від 26 січня 2021 року по справі 522/1528/15-ц.

Таким чином, позивач відповідно до ст.1048 ЦК України має право стягнути заборгованість по нарахованих та несплачених процентах за користування кредитними коштами у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Позивач, пред`являючи позов, крім заборгованості за основною сумою боргу, просив стягнути з відповідача відсотки за користування кредитом, які, відповідно до розрахунку заборгованості, нараховані у межах строку дії кредитного договору.

Як зазначено вище, відповідно до п.1.9. Кредитного договору строк кредитування (строк дії кредитного договору) складає 1 рік.

Водночас, у п.1.3. Кредитного договору передбачено орієнтовний строк повернення кредиту 16 днів з моменту отримання кредиту.

Виходячи з наведених положень Кредитного договору, сторонами було погоджено, що строк кредитування встановлюється тривалістю в 1 рік.

Виходячи з відомостей, наявних у розрахунку заборгованості за Кредитним договором, суд встановив, що станом на 10.04.2021 р. грошові кошти у розмірі 3400,00 грн та нараховані відсотки позичальником сплачені не були, - відтак підстави вважати, що строк дії договору закінчився протягом 16 днів, відсутні.

Доказів належного виконання ОСОБА_2 своїх зобов`язань за Кредитним договором шляхом своєчасного повернення суми наданого кредиту та сплати відповідних відсотків за користування кредитом суду надано не було.

Дослідивши розрахунки заборгованості за Кредитним договором, здійснені ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та ТОВ «Вердикт Капітал», суд дійшов висновку, що відсотки за Кредитним договором у розмірі 54786,92 грн були нараховані відповідно до погоджених безпосередньо у договорі строку кредитування (п.1.2., п.1.9. Кредитного договору) та відсоткових ставок (п.1.4. Кредитного договору).

Окрім того, суд враховує, що згідно із п.2.1.1.7. Кредитного договору у ТОВ «Служба миттєвого кредитування» наявне право укласти договір відступлення права вимоги за договором або договір факторингу з будь-якою третьою особою без додаткового погодження цього з позичальником.

Також відповідно до п.2.3. Договору факторингу №1-12 від 01.12.2021 р. з дати відступлення Прав Вимоги Фактор має право здійснювати нарахування та стягнення процентів.

Відповідно, нарахування ТОВ «Вердикт Капітал» відсотків за кредитним договором №2108385767179 від 25.03.2021 р. не суперечило умовам як Кредитного договору, так і Договору факторингу №1-12.

Щодо переходу права вимоги за Кредитним договором від первісного кредитора до позивача.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі ст.514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Відповідно до ст.1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до ст.1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Статтею 627 ЦК України закріплено принцип свободи договору, який полягає в тому, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч.2 ст.6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Як визначено у ч. 3 ст. 6 ЦК України сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Договір факторингу № №1-12 від 01.12.2021 р. та Договір про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги №10-03/2023/01 від 10.01.2023 р. укладені відповідно до вимог закону, містять всі істотні умови, при їхньому укладенні були дотримані норми ЦК України, які регулюють такі правовідносини, а отже, перехід права вимоги за Кредитним договором до позивача встановлено.

Висновок.

Таким чином, суд робить висновок, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, а з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача за договором про надання фінансових послуг №2108385767179 «Стандартний» від 25.03.2021 р. належить стягнути заборгованість на загальну суму 58186,92 грн., а саме: по основному боргу в розмірі 3400,00 грн, по процентах в розмірі 54786,92 грн.

Також суд вважає за доцільне наголосити на тому, що Європейський суд з прав людини у справах "Серявін та інші проти України" і "Трофимчук проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент (довід). Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Щодо стягнення судових витрат.

Відповідно до вимог ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються Законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до п.1 ч.2, ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача.

Позивачем при поданні позову до суду сплачено судовий збір у сумі 3028,00 грн, що підтверджено платіжною інструкцією №0408770041 від 23.01.2024 року, яка міститься у матеріалах справи. Таким чином, із відповідача на користь позивача слід стягнути 3028,00 грн судового збору.

Пунктом 1 частини 3 статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

У позовній заяві позивачем заявлено про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 17000,00 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Частиною 8 статті 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат позивач подав договір про надання правової допомоги №02-01/2023 від 02.01.2023, прайс -лист АО «Лігал Ассістанс», заявку на надання юридичної допомоги №46 від 02.01.2024 року, відповідно до якої сторони погодили надання правових послуг по супроводу примусового стягнення заборгованості з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_4 ) на суму 17000 грн, витяг з Акту №3 про надання юридичної допомоги від 08.01.2024 р.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (п.п. 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Суд враховує, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання сторони утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача. Водночас стягнення витрат на професійну правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (див. постанову Верховного Суду від 30.01.2023 № 910/7032/17).

Верховний Суд у справах № 905/1795/18 та № 922/2685/19 зауважував, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та не співрозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (п. 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (провадження №14-382цс19).

При визначенні суми відшкодування суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Враховуючи характер виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи, критерію необхідності та значимості таких дій у справі, заяву відповідача у відзиві на позовну заяву про неспівмірність зі складністю справи заявлених витрат, таких які не відповідають часу, затраченому на підготовку позовної заяви та обсягу виконаних робіт, суд вважає, що до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 2000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Таким чином, із відповідача на користь позивача слід стягнути також судові витрати, а саме 3028,00 грн судового збору та 2000 грн за надані послуги правничої допомоги.

Керуючись ст. ст. 12, 89, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд,

у х в а л и в:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Коллект центр"до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - задоволити повністю.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» - заборгованість за договором про надання фінансових послуг №2108385767179 «Стандартний» від 25.03.2021 р. на загальну суму 58186,92 грн, що складається із основного боргу в розмірі 3400,00 грн, процентів у розмірі 54786,92 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» суму сплаченого судового збору 3028,00 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 2000,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Рівненського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другійстатті 358 ЦПК України.

Сторони справи:

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю "Коллект центр", код ЄДРПОУ 44276926, адреса: вул. Мечнікова, буд. 3, кв. офіс 306, м. Київ.

Відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_2 .

Суддя Гнатущенко Ю.В.