Рішення від 18 травня 2026 р. у справі №569/4536/26 — Рівненський міський суд Рівненської області

Справа № 569/4536/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2026 року м. Рівне

Рівненський міський суд Рівненської області у складі:

головуючої судді Балацької О.Р.,

з участю секретаря судового засідання Кулікович Д.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Рівне у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ :

І. Стислий зміст позовних вимог та заперечень відповідача.

До Рівненського міського суду Рівненської області надійшла цивільна справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якій позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за Договором про надання кредиту № 468416-КС-011 від 05.08.2025 у розмірі 97 670 грн. 00 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 662 грн. 40 коп.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що

05.08.2025 між ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 шляхом обміну електронними повідомленнями, відповідно до вимог Закону України «Про електронну комерцію», було укладено договір про надання кредиту № 468416-КС-011. Позивач вказує, що відповідач через особистий кабінет на веб-сайті товариства подав заявку на отримання кредиту, ознайомився з умовами договору та підтвердив акцепт оферти шляхом введення одноразового ідентифікатора, направленого на зазначений ним номер телефону. На виконання умов договору ТОВ «Бізнес Позика» перерахувало відповідачу кредитні кошти у сумі 33 000 грн на банківську картку, вказану останнім при оформленні заявки. Відповідно до умов договору кредит надавався на умовах строковості, платності та повернення зі сплатою процентів у розмірі 1 % за кожен день користування кредитом. Позивач зазначає, що відповідач належним чином взяті на себе зобов`язання не виконав, у встановлені договором строки кредит та проценти не повернув, здійснивши лише часткову оплату у сумі 14 200 грн, чим, на думку позивача, визнав факт укладення та дії кредитного договору. Станом на 15.02.2026 за відповідачем утворилась заборгованість у загальному розмірі 97 670 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту, процентами за користування кредитом, процентами відповідно до ст. 625 ЦК України та комісією. Позивач наголошує, що проценти після закінчення строку дії договору не нараховувалися, а умови договору щодо розміру процентної ставки відповідають вимогам Закону України «Про споживче кредитування». У зв`язку з невиконанням відповідачем умов договору позивач просить суд стягнути з останнього заборгованість за кредитним договором у сумі 97 670 грн, а також судові витрати зі сплати судового збору.

Представник відповідача у поданому відзиві проти задоволення позову заперечував, вважаючи заявлені вимоги необґрунтованими та безпідставними. Зазначав, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження розміру заборгованості, оскільки ТОВ «Бізнес Позика» не є банківською установою та не надало первинних банківських документів щодо руху коштів. Також представник відповідача покликався на правові висновки Великої Палати Верховного Суду щодо нікчемності умов договорів споживчого кредитування про стягнення комісій за дії, які не є окремими послугами, та зазначав, що встановлена договором комісія за видачу кредиту фактично дублює плату за користування кредитом, а тому є незаконною та не підлягає стягненню. Крім того, відповідач вказував на безпідставність нарахування процентів відповідно до ст. 625 ЦК України в період дії воєнного стану, посилаючись на пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, яким позичальників звільнено від відповідальності, передбаченої ст. 625 ЦК України, за прострочення виконання кредитних зобов`язань у період воєнного стану. Представник відповідача також зазначав, що розрахунок заборгованості здійснений позивачем із порушенням вимог Закону України «Про споживче кредитування», а нараховані проценти є явно завищеними, непропорційними та такими, що суперечать засадам справедливості, добросовісності та розумності. Відповідач вважав, що позивач як фінансова установа скористався необізнаністю споживача та нав`язав невигідні умови кредитування. З огляду на часткове погашення кредиту у сумі 14 200 грн, представник відповідача просив суд відмовити у стягненні комісії та процентів за ст. 625 ЦК України, зменшити розмір відповідальності відповідача, а позовні вимоги задовольнити лише частково.

Представник відповідача у поданій відповіді на відзив заперечив доводи сторони відповідача та зазначив, що позовні вимоги є законними, обґрунтованими й підтверджуються належними та допустимими доказами. Вказував, що кредитний договір між сторонами укладений відповідно до вимог Закону України «Про електронну комерцію» шляхом акцепту оферти та підписання одноразовим ідентифікатором, а факт отримання відповідачем кредитних коштів підтверджується матеріалами справи та не спростований належними доказами. Представник позивача наголошував, що відповідач здійснював часткове погашення заборгованості, чим фактично визнав існування договірних правовідносин та обов`язок виконання умов кредитного договору. Також зазначав, що нарахування процентів за користування кредитом здійснювалося виключно в межах строку дії договору та відповідно до погоджених сторонами умов, а після закінчення строку кредитування проценти за користування кредитом не нараховувалися. Щодо доводів відповідача про нікчемність комісії за видачу кредиту представник позивача вказував, що така комісія прямо передбачена умовами договору, з якими відповідач був ознайомлений та погодився під час укладення договору. Крім того, представник позивача зазначав, що розрахунок заборгованості сформований на підставі даних облікової системи товариства та відображає фактичний стан заборгованості відповідача. Посилання відповідача на положення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, на думку позивача, не спростовують обов`язку відповідача повернути отримані кредитні кошти та сплатити передбачені договором платежі. У зв`язку з наведеним представник позивача просив суд відзив відповідача залишити без задоволення, а позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

ІІ. Заяви, клопотання, процесуальні дії у справі.

25 лютого 2026 року до Рівненського міського суду Рівненської області надійшла на розгляд позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 02 березня 2026 року зазначена позовна заява прийнята до розгляду та відкрите провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, задоволено клопотання про витребування доказів (а.с. 86-87)

Представник відповідача у поданому відзиві проти задоволення позову заперечував, посилаючись на необґрунтованість та недоведеність заявлених вимог, а також на відсутність належних доказів розміру заборгованості. Крім того, зазначав про незаконність нарахування комісії та процентів відповідно до ст. 625 ЦК України в період дії воєнного стану, у зв`язку з чим просив позов задовольнити частково. (а.с. 94-99)

Представник відповідача у поданій відповіді на відзив заперечив доводи відповідача та зазначив, що кредитний договір укладений у встановленому законом порядку, а факт отримання відповідачем кредитних коштів і часткового погашення заборгованості підтверджується матеріалами справи. Також вказував, що нарахування заборгованості здійснено відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства, у зв`язку з чим просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. (а.с. 100-151)

Від представника відповідача надійшла заява про розгляд справи за відсутності відповідача та його представника. (а.с. 153)

Інших заяв та клопотань до суду від учасників справи не надходило.

Відтак суд вважає за можливе проводити розгляд справи у відсутності сторін, на підставі документів та доказів, що є в матеріалах справи.

За таких обставин у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, в порядку визначеному ч. 2 ст. 247 ЦПК України, суд здійснює розгляд справи без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

З`ясувавши фактичні обставини справи, на які позивач посилається, як на підставу своїх вимог, дослідивши та оцінивши докази з точки зору належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності, застосовуючи норми матеріального та процесуального права, які регулюють спірні правовідносини, суд вважає, що позов частково підлягає задоволенню з огляду на таке.

ІІІ. Фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин, докази.

Суд встановив, що правовідносини, що виникли між сторонами, є зобов`язальними і регулюються нормами глав 47-49, 51 ЦК України, а також спеціальними нормами глави 71 ЦК України.

05 серпня 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання кредиту № 468416-КС-011 у порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію», шляхом акцепту оферти та підписання договору одноразовим ідентифікатором. На виконання умов договору позивач надав відповідачу кредитні кошти у розмірі 33 000 грн, що підтверджується матеріалами справи та не спростовано належними і допустимими доказами зі сторони відповідача.

Судом встановлено, що відповідач належним чином взяті на себе зобов`язання за кредитним договором не виконав, у передбачені договором строки кредитні кошти та проценти не повернув, у зв`язку з чим утворилась заборгованість. При цьому факт часткового погашення заборгованості у сумі 14 200 грн свідчить про визнання відповідачем факту існування між сторонами кредитних правовідносин та обов`язку виконання умов договору.

Разом з тим, у порушення вимог статей 525, 526, 530, 610 ЦК України відповідач належним чином взяті на себе зобов`язання не виконав, у визначені договором строки кредитні кошти та проценти за користування кредитом не повернув, у зв`язку з чим утворилась заборгованість.

Згідно з наданим позивачем розрахунком станом на 15 лютого 2026 року заборгованість відповідача за договором про надання кредиту № 468416-КС-011 складає 97 670 грн, з яких: сума платежів по тілу кредиту – 33 000 грн., сума прострочених платежів по процентах – 46 200 грн., сума заборгованості по відсотках відповідно до ст. 625 ЦК України – 15 840 грн., сума прострочених платежів за комісією – 2 630 грн.

Надані позивачем докази суд вважає належними та допустимими у розумінні статей 76-81 ЦПК України, оскільки вони містять інформацію щодо предмета доказування та у своїй сукупності підтверджують факт укладення між сторонами кредитного договору, отримання відповідачем кредитних коштів та неналежного виконання останнім умов договору.

ІV. Застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті рішення.

Однією із загальних засад цивільного законодавства, зокрема, є свобода договору, що передбачено пунктом 3 частини 1 статті 3 ЦК України.

Статтею 627 ЦК України закріплений принцип свободи договору, згідно з яким сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення закону щодо договору позики, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно з ст. ст. 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Згідно з ч. 1 ст. 205 Цивільного кодексу України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства. Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. ст. 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.

У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію», згідно ст. 3 якого електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. ч. 4, 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Згідно з ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Проаналізувавши вищевказані положення законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей вищевказаного договору, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного цифрового підпису позичальника лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Як стверджується з матеріалами справи, між позивачем та відповідачем було укладено Договір № 468416-КС-011 за умовами яких відповідач отримав кошти шляхом їх перерахування на його банківський картковий рахунок.

З врахуванням викладеного, матеріалами справи стверджується, що між сторонами укладено кредитний договір, відповідач ознайомився і погодився з умовами договору, а подані позивачем паперові копії електронних документів є допустимими письмовими доказами відповідно до ч. 13 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію».

При цьому, суд зазначає, що враховуючи умови надання кредитних коштів, саме боржник має доступ до своїх рахунків, і він мав можливість представити суду виписку з своїх рахунків на підтвердження відсутності надходження коштів від кредитора на виконання укладеного договору, однак доказів на спростування заявлених позовних вимог в частині укладення договору та отримання кредитних коштів, суду не надав.

Позивачем заявлено до стягнення заборгованість за кредитним договором № 468416-КС-011 від 05.08.2025 становить 97 670 грн, з яких: сума платежів по тілу кредиту – 33 000 грн., сума прострочених платежів по процентах – 46 200 грн., сума заборгованості по відсотках відповідно до ст. 625 ЦК України – 15 840 грн., сума прострочених платежів за комісією – 2 630 грн., однак суд не погоджується із таким розрахунком у повному обсязі з огляду на наведені нижче мотиви.

За змістом ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України). Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк. При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як «строк дії договору», «так і строк (термін) виконання зобов`язання» (ст. 530 ЦК України).

Статтею 525 ЦК України заборонено односторонню відмову від зобов`язання або односторонню зміну його умов.

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у ст. 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

За приписами ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Положеннями статті 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Статтями 12, 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Оскільки відповідач взяті на себе зобов`язання не виконує, заборгованість не погашає, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позову в частині стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту у сумі 33 000 грн.

Також суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення процентів за користування кредитом у сумі 46 200 грн, оскільки їх нарахування здійснено відповідно до умов укладеного між сторонами договору, в межах погодженого строку кредитування та за процентною ставкою, з якою відповідач був ознайомлений і погодився під час укладення договору.

Окрім того, згідно розрахунку, до заборгованості включено суму заборгованості по відсотках відповідно до ст. 625 ЦК України – 15 840 грн.; суму прострочених платежів за комісією – 2 630 грн. Суд не погоджується з даним розрахунком заборгованості та вважає, що сума заборгованості по відсотках відповідно до ст. 625 ЦКУ – 15 840 грн. і сума прострочених платежів за комісією – 2 630 грн. стягненню не підлягає, з огляду на таке.

Відповідно до пункту 18 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України, який доповнений Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період воєнного стану» від 15 березня 2022 року № 2120-IX та набрав чинності 17 березня 2022 року, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні» з 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан, який триває по теперішній час.

Оскільки позивачем у період дії в Україні воєнного стану нараховано до сплати вказані відсотки, від сплати яких відповідач звільняється в силу зазначених вище вимог ЦК України, суд доходить висновку про відсутність правових підстав для стягнення таких.

Згідно з постановою Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (провадження № 14-53цс21) ВП ВС зазначила, що банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо). Банк неповноважний стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов`язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку.

Згідно з абз. 3 ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

10 червня 2017 року набрав чинності Закон України «Про споживче кредитування» від 15 листопада 2016 року № 1734-VІІІ. Цей Закон визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері, у зв`язку з чим, у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Правилами ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

На виконання вимог, у тому числі, п. 4 ч. 1 ст. 1 та ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Відповідно до п. 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у пункті 31.29 постанови від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21).

Положення кредитного договору від 05.08.2025 про сплату позичальником на користь банку комісійної винагороди за надання кредиту та обслуговування кредитної заборгованості суперечать положенням ч. 1, ч. 2 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» і є нікчемними з моменту укладення цього правочину.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що за кредитним договором № 468416-КС-011 від 05.08.2025 з відповідача підлягає стягненню 79 400 грн., що складається з суми платежів по тілу кредиту – 33 000 грн. та суми прострочених платежів по процентах – 46 200 грн.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд керується наступним.

Частиною 1 ст. 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч. 2 ст. 141 ЦПК України).

У зв`язку з висновком суду про часткове задоволення позову, на підставі ч. 1 ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача належить стягнути 2 164 грн. 00 коп. судового збору (79 400,00*2662,40/97 670,00).

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 4, 5, 12, 13, 19, 76-81, 137, 141, 223, 259, 263-265, 268, 354-355 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» заборгованість за Кредитним договором № 468416-КС-011 від 05.08.2025 у розмірі 79 400 (сімдесят дев`ять тисяч чотириста) гривень 00 копійок, що складається з суми простровчених платежів по тілу кредиту 33 000 (тридцять три тисячі) гривень 00 копійок, суми прострочених платежів по процентах 46 200 (сорок шість тисяч двісті) гривень 00 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» витрати по сплаті судового збору в сумі 2 164 (дві тисячі сто шістдесят чотири) гривні 00 копійок.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Рівненського апеляційного суду.

Учасники справи:

Позивач – Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика», місцезнаходження: вул. Лесі Українки, буд. 26, офіс 411, м. Київ, 01133, ЄДРПОУ 41084239;

Відповідач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Повне судове рішення складене та підписане 19 травня 2026 року.

Суддя Ольга БАЛАЦЬКА