Рішення від 19 травня 2026 р. у справі №635/6214/25 — Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20.05.2026 Справа №635/6214/25 Провадження №2/607/533/2026

м. Тернопіль

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

головуючого судді Вийванка О. М.

за участю секретаря судового засідання Дудченко Ю. Р.

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради про позбавлення батьківських прав,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до відповідачів ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради про позбавлення батьківських прав.

В обґрунтування позовних вимог позивачем викладено обставини, що 11.07.2009 між сторонами по справі був зареєстрований шлюб, який рішенням Харківського районного суду Харківської області від 19.08.2021 у справі № 635/1205/21 був розірваний.

Від даного шлюбу у сторін народився син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Також даним рішенням суду від 19.08.2021 ухвалено стягнути із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 17.02.2021 і до досягнення дитиною повноліття.

Після припинення шлюбних відносин із відповідачем, їхній неповнолітній син залишився проживати разом із позивачем та знаходяться повністю на її утриманні. Відповідач участі у вихованні дитини не бере, не цікавиться його здоров`ям, успіхами, матеріально не підтримує.

14 лютого 2023 року державним виконавцем Харківського відділу державної виконавчої служби у Харківському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції було відкрите виконавче провадження за № НОМЕР_5.

З часу відкриття виконавчого провадження позивач постійно звертається до державного виконавця з заявами та адвокатськими запитами з метою отримання інформації щодо доходів відповідача та його фінансової можливості сплачувати аліменти на свою дитину. Це говорить про те, що позивач на протязі тривалого часу намагалася змусити відповідача хоча б якось приймати участь у вихованні дитини. В матеріалах виконавчого провадження наявні відповідні запити державного виконавця щодо отримання інформації про працевлаштування боржника та отримання ним офіційного доходу, у тому числі і до ТОВ «Петрос-Холдинг», де відповідач як він зазначає офіційно працював та отримував дохід. Однак, знаючи про свої обов`язки щодо утримання дитини, він ухилявся від їх виконання.

Отже, відповідач будучи здоровим, працездатною особою, офіційно працюючи з 2021 року, з червня 2024 року перебуває на військовій службі, де отримує достатній дохід як військовослужбовець (грошове забезпечення), усіляко нехтує своїми обов`язками як боржник, так і батьківськими обов`язками по утриманню своєї дитини. Більше того, з часу несення відповідачем військової служби, ним також жодного разу не було сплачено позивачу аліментів на утримання їхнього сина ОСОБА_5 , що доводить, що, він злісно ухиляється від сплати встановлених рішенням суду аліментів на утримання сина.

З дня відкриття виконавчого провадження відповідач рішення суду у добровільному порядку не виконує, не зважаючи на те, що дитина потребує матеріальної допомоги, внаслідок чого, за період з 17 лютого 2021 року по 02 липня 2025 року, заборгованість по сплаті аліментів складає 215 902,34 грн, що підтверджується розрахунком заборгованості, зробленим державним виконавцем Харківського відділу державної виконавчої служби у Харківському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.

Отже, відповідач, достовірно знаючи, що згідно рішення суду він зобов`язаний сплачувати аліменти на утримання свого неповнолітнього сина, утвореного боргу по аліментах не погашав, з 17 лютого 2021 року він жодним чином не допомагає своїй дитині матеріально і своїх обов`язків по сплаті аліментів не виконував.

Враховуючи, що відповідач з 2021 року не спілкується із сином, не піклується про нього, не виявляє інтересу до його внутрішнього світу, не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, не цікавиться ним. Відповідач свідомо, умисно, ухиляється від виховання своїх обов`язків по вихованню дитини. Син вже понад чотири роки не бачив свого батька, що стало свідомим вибором відповідача.

Позивач не чинить будь-яких перешкод для виконання відповідачем своїх обов`язків та він самоусунувся від виховання сина.

У зв`язку із недосягненням згоди щодо досудового врегулювання спору, з підстав викладених у позові, позивач просить позов задовольнити та позбавити ОСОБА_3 батьківських прав по відношенню до його малолітньої дитини: сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідач подав відзив на позов, в якому вказує, що позивач на початку повномасштабного вторгнення виїхала за межі України та вивезла свого сина ОСОБА_4 , при цьому скористалася можливістю перетину кордону разом з сином без відповідного дозволу на виїзд від батька дитини. Даний факт приховано позивачем з метою очорнити його як батька, та введення суду в оману про те, що він не приймав участі у вихованні та спілкуванні з дитиною.

Позивач також приховує від суду те, що виїхавши за кордон повністю обмежила його у можливості прийняття будь якої участі в житті дитини. Дитина в силу свого віку самостійно не може користуватися засобами зв`язку для їх спілкування, а позивач повністю обмежила таке спілкування та не надає свої засоби зв`язку. Таким чином позивач шляхом позбавлення його батьківських прав намагається легалізувати перебування дитини за межами України без його дозволу та уникнути в подальшому його позовів щодо повернення дитини з-за кордону.

Так, до матеріалів справи не долучено жодного доказу про те, що до відповідача застосовувалися заходи впливу в зв`язку з нехтуванням ним батьківськими обов`язками по відношенню до дитини у вигляді попередження з боку органів внутрішніх справ, накладення адміністративної відповідальності, бесіди, попередження з боку органу опіки та піклування, органів місцевого самоврядування.

Відсутні докази того, що він притягувався до кримінальної та адміністративної відповідальності у зв`язку із неналежним поводженням щодо дитини, вчиняв насильство по відношенню до неї.

Позовна заява не містить відомостей щодо наявності виключних обставин, які б свідчили про свідоме нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками, чи наявності з боку батька загрози для дитини, її здоров`ю та психічному розвитку, не містить доводів щодо відповідності застосування такого крайнього заходу інтересам дитини та необхідності в такий спосіб захисту її прав.

За час відсутності спілкування з батьком дитина дійсно встановила міцні родинні зв`язки зі своєю матір`ю. Для дитини це є її сім`я, і вона не пам`ятає достатньо батька. Однак заборона спілкуватися з сином, а також його вивіз за межі України відбулися з ініціативи матері і саме матір є перешкодою для відновлення нормальних стосунків між батьком та сином.

Звертає увагу суду, що у цих відносинах не було нічого, що могло б виправдати позбавлення їх сина можливості відновити зв`язок зі своїм біологічним батьком. З метою захисту найкращих інтересів дитини очевидно, що дитині краще залишатися в сім`ї, з якою у неї вже склався відповідний зв`язок. Втім цього недостатньо, щоб виправдати позбавлення батька будь - якого спілкування з дитиною і можливості такого спілкування в майбутньому. На даний час він звернувся у відповідні органи з метою встановлення йому реального графіку спілкування з сином.

Позивачем долучено до позову копію його військового квитка, таким чином позивач володіла інформацією про проходження ним служби, однак не подавала виконавчий лист до виконання за місцем його служби.

Крім того, позивачу було достеменно відомо про його офіційне працевлаштування ТОВ «Петрос-Холдинг», однак ні позивач ні державний виконавець не зверталися до його роботодавця щодо відрахувань присуджених сум аліментів з його доходів. Державний виконавець запитів до відповідних органів не подавав про отримання ним доходів і на підприємство не скеровував виконавчий лист для здійснення відповідних відрахувань. Таким чином, дії позивача є нічим іншим, як створення штучної заборгованості у батька дитини, щоб використати це як підставу для позбавлення його батьківських прав. Факт стягнення з відповідача на користь позивача аліментів на утримання дитини не може свідчити про свідоме ухилення від виконання батьківських обов`язків по утримання дитини, оскільки таке є одним із способів захисту прав дитини на належне матеріальне забезпечення та свідчить про спонукання батька до надання дитині належного утримання. Наявність заборгованості по аліментам сама по собі не є підставою для позбавлення батька дитини батьківських прав.

Необхідність сплати ним аліментів ним не заперечується та вживаються для цього відповідні заходи.

Після його переведення на нове місце служби ним поданий відповідний рапорт на командира частини з метою врегулювання порядку сплати ним аліментів начальником фінансової служби військової частини та повідомлено про наявність обов`язку щодо її сплати. Таким чином ним не приховується та не приховувалося зобов`язання щодо сплати аліментів, однак наразі незрозуміла причина бездіяльності державного виконавця, оскільки останній володіє відомостями з податкової служби про отримання ним доходів та їх джерело.

Аліменти ним сплачувалися частково.

Факт проходження відповідачем військової служби є об`єктивною причиною, що унеможливлює виконання відповідачем його батьківських обов`язків з вказаного часу на належному рівні у зв`язку з характером військової служби та Військовим станом в державі.

Відповідач по справі дійсно не приймає участі у вихованні дитини через виниклі неприязні відносини між ним та матір`ю та через те, що наразі він знаходиться на службі у Збройних Силах України, однак відповідач досі не втратив інтересу до сина та, як зазначено у відзиві, має намір налагодити із ними відносини.

Звертаю увагу, що виконуючи свій конституційний обов`язок щодо оборони України 16.11.2024 року відповідач отримав вогнепальне кульове наскрізне поранення лівої кисті. Вогнепальне кульове наскрізне поранення лівого плеча.

При цьому, позивач жодним чином не вказує у позові про дані обставини, як і не вказує, що перешкодою у спілкуванні з сином окрім перешкоджання з боку позивача було ще виконання відповідачем бойових завдань, щодо відсічі збройної агресії російської федерації, та отримане ним поранення і подальше лікування. Тому просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

У судовому засіданні позивач та її представник зміст позовних вимог підтримали з підстав та обґрунтувань, викладених у позові, та просили його задовольнити.

Відповідач у судовому засіданні просить відмовити у задоволенні позову з підстав та обґрунтувань, викладених у відзиві на позов.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради у судове засідання не з`явився, однак подав пояснення, в яких вказав, що позивач та дитина не є мешканцями міста Харкова і тому вони не можуть надати ґрунтовний висновок.

При розгляді справи судом, учасниками справи подано заяви та клопотання та судом було вчинено інші процесуальні дії, зокрема.

Ухвалою суду відкрито провадження у справі.

Ухвалою суду передано за підсудністю.

Ухвалою суду прийнято до розгляду.

Заслухавши пояснення учасників справи, перевіривши, дослідивши об`єктивно та оцінивши зібранні у справі докази, суд дійшов наступного висновку, виходячи з фактичних обставин справи, мотивів та застосованих норм права.

Судом встановлено фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин.

Судом встановлено, що сторони по справі перебували у зареєстрованому шлюбі з 11 липня 2009 року, який було розірвано рішенням Харківського районного суду Харківської області від 19.08.2021 у справі № 635/1205/21.

Від даного шлюбу у сторін народився син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Також рішенням Харківського районного суду Харківської області від 19.08.2021 у справі № 635/1205/21 ухвалено стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 17.02.2021 і до досягнення дитиною повноліття.

На підставі даного рішення суду, 21.09.2021 Харківським районним судом Харківської області було видано виконавчий лист № 635/1205/21 про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 17.02.2021 і до досягнення дитиною повноліття.

14.02.2023 старшим державним виконавцем Харківського ВДВС у Харківському районі Харківської області Східного міжрегіонального УМЮ Андрусем П.А. відкрито виконавче провадження № НОМЕР_5 з примусового виконання виконавчого листа № 635/1205/21 від 21.09.2021, про що свідчить постанова про відкриття виконавчого провадження від 14.02.2023.

Як слідує з розрахунку заборгованості по аліментах від 30 вересня 2025 року, наданого державним виконавцем Харківського ВДВС у Харківському районі Харківської області Східного міжрегіонального УМЮ Гаркавцевою О.С., станом на 31.03.2025 заборгованість зі сплати аліментів складає 209 926,09 грн.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 здійснював сплату аліментів з 17 лютого 2021 по 02 липня 2025, відповідач оплатив 12 415,58 грн, а також відзначений грамотами, подяками та відзнакою за зразкове виконання службових обов`язків, мужність та героїзм при виконанні бойових завдань за призначенням, майстерність та професіоналізм.

Також, ОСОБА_3 працював у ТОВ «Петрос-Холдинг» та звільнений від роботи з 06.06.2024 у зв`язку з призовом на військову службу.

Відповідно до довідки військової частини НОМЕР_1 від 01.07.2024 за № 179, ОСОБА_3 перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 , а з 01.05.2025 у військовій частині НОМЕР_2 , що підтверджується довідками №2885 від 18.09.2025.

Згідно із довідки про обставини травми (поранення) від 26.11.2024 №1843/8473, ОСОБА_3 виконуючи свій конституційний обов`язок щодо оборони України 16.11.2024 року відповідач отримав вогнепальне кульове наскрізне поранення лівої кисті. Вогнепальне кульове наскрізне поранення лівого плеча.

ОСОБА_3 звернувся до Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради із заявою про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та визначення способів участі у вихованні, спілкуванні з дитиною.

Судом встановлено, що дитина ОСОБА_6 з 01.04.2022 по 27.11.2023 перебував у дитячому садочку «Бембі», в місті Львів, а з 27.11.2023 виїхав разом із позивачем за межі України в країну АДРЕСА_1 .

Допитані у судовому засіданні свідки ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 суду пояснили, що ОСОБА_3 бачив дитину ОСОБА_4 останній раз в червні 2021 року, тому дитина його не пам`ятає, оскільки вона не бачила батька протягом тривалого часу. Після початку повномасштабного вторгнення ОСОБА_3 не допомагав з дитиною, та не надав їй матеріальну допомогу, хоча позивач просила його про надання допомоги.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною 2 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Позивач як на підставі заявлених вимог посилається на те, що відповідач не цікавиться життям своєї дитини, не піклується про її моральний та матеріальний стан, її вихованням та навчанням, підготовку до самостійного життя, а тому, є усі підстави для позбавлення його батьківських прав.

Суд не погоджується з такими аргументами позивача, виходячи з наступних норм права, які підлягають застосуванню та мотиви їх застосування.

Відповідно до ст. 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до ст. 150 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини; піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток; забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя; поважати дитину.

Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 164 Сімейного кодексу України, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Згідно ч. 1 ст. 165 Сімейного кодексу України, право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

У пунктах 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 (зі змінами) «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» судам роз`яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених статтею 164 СК України.

Підставою для позбавлення батьківських прав позивачем зазначено, що відповідач не приймає участі у вихованні дитини, не цікавиться та не спілкується з нею.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) від 16 липня 2015 року Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

У постанові від 29.09.2021 у справі № 459/3411/18 Верховний Суд роз`яснив, що позбавлення батьківських прав не тягне невідворотних наслідків, оскільки не позбавляє особу, яка позбавлена батьківських прав, на спілкування з дитиною і побачення з нею, а також права на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав.

Також Верховний Суд зауважив, що лише факт заперечення відповідачем проти позову про позбавлення його батьківських прав не свідчить про його інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку.

Таким чином, суд констатує безумовне право батьків на виховання дитини, однак, вважає, що у даному випадку неможливо надати перевагу саме цьому праву, оскільки воно суперечить інтересам дитини, які мають першочергове значення при вирішенні справи.

Суд розглянувши доводи та докази позивача, вважає їх недостатніми для позбавлення відповідача батьківських прав з підстав, передбачених пунктом 2 частини першої статті 164 СК України, з огляду на наступне.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).

ЄСПЛ також зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. Під час визначення основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року в справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року в справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).

У справі від 30 червня 2020 року (заява № 70879/11) ЄСПЛ також наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз`єднання, зазначивши, що наявність сімейних зв`язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція).

Верховний Суд неодноразово зазначав, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку (див. постанови від 17 грудня 2025 року в справі № 754/4221/23, від 08 жовтня 2025 року в справі № 754/15518/23).

Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, а тому слід застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини (див. постанови Верховного Суду від 10 грудня 2025 року в справі № 931/621/24, від 10 вересня 2025 року в справі № 639/2319/24).

Необґрунтоване (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання батька до належного виконання своїх батьківських обов`язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини (постанова Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року в справі № 464/2040/23).

Верховний Суд у постановах 03 вересня 2025 року в справі № 372/699/24, від 14 жовтня 2025 року в справі № 685/509/24 вказав, що, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках за доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини, які визначені у статті 166 СК України.

У частинах п`ятій, шостій статті 19 СК України встановлено, що орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню й оцінці судом на основі всіх наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв`язку (постанови Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року в справі № 464/2040/23, від 15 листопада 2023 року в справі № 932/2483/21, від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22, від 07 лютого 2022 року в справі № 759/3554/20, від 26 липня 2021 року в справі № 638/15336/18).

За положенням частини шостої статі 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер. Судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Самі собою встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, недостатньо беруть участь у вихованні не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості (стаття 5 Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення на національному і міжнародному рівнях від 03 грудня 1986 року). Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та освідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради не надав висновок, оскільки позивач та дитина не є мешканцями міста Харкова і тому вони не можуть надати ґрунтовний висновок.

Судом встановлено, що дитина ОСОБА_6 з 01.04.2022 по 27.11.2023 перебував у дитячому садочку «Бембі», в місті Львів, а з 27.11.2023 виїхав разом із позивачем за межі України в країну АДРЕСА_1 , тому враховуючи, що ОСОБА_1 на даний час не проживають в Україні і Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради не надав висновок, суд вважає самостійно зазначити доводи щодо доцільності позбавлення батьківських прав.

Зокрема, суд зазначає, що відсутність біологічного батька в психологічній картині світу дитини за результатами психологічного обстеження не вказує на його байдужість або небажання виконувати свої обов`язки, а може відображати нинішній емоційний стан дитини та її прив`язаність до осіб, з якими вона проводить більшу частину часу (див. постанову Верховного Суду від 04 грудня 2024 року в справі № 133/747/23).

Матеріали справи не мають достатньо доказів того, що в цьому випадку маються ці виняткові випадки, які б давали суду право позбавити батьківських прав ОСОБА_3 .

Позивачкою не доведено свідомого ухилення відповідачем від виконання своїх батьківських обов`язків, навмисного нехтування ними, необхідності застосування крайнього заходу втручання в права дитини на зростання в сім`ї, та підтримання зв`язків з батьком, неможливості застосування альтернативних, менш суворих заходів, відповідність такого заходу якнайкращим інтересам дитини та його виправданість.

Також слід зазначити, що позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінки. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав, подання відповідачем відзиву на позов свідчить про його інтерес до дитини.

Відповідач заперечує проти позбавлення його батьківських прав, бажає спілкуватися з сином, при цьому у відповідача є для цього перешкоди пов`язані із воєнним станом, що він перебуває на службі в Збройних Силах України, де отримав поранення і характеризується позитивно, а також перебування дитини з 27.11.2023 по даний час в АДРЕСА_1 .

Також суд зазначає, що відповідач частково сплачує аліменти на дитину і бажає матеріально допомагати дитині та спілкуватися з нею.

За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд вважає, що поведінка відповідача загалом свідчить про його бажання як батька брати участь у вихованні та спілкуванні з сином, його спроможність та волевиявлення виконувати свої природні батьківські обов`язки, тому наразі позбавлення батьківських прав відповідача не буде ґрунтуватися на суттєвих і достатніх причинах у контексті національного законодавства та практики ЄСПЛ.

За таких обставин, суд вважає, слід відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 , до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради про позбавлення батьківських прав.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає.

Відповідно до частин 1 і 3 статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно зі статтею 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Враховуючи, що позов не підлягає задоволенню, суд вважає, що судові витрати покладаються на позивача.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 4, 13, 258, 259, 264, 265, 273, 282, 354 Цивільного процесуального кодексу України, ст.ст. 164, 265 Сімейного кодексу України, суд,

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради про позбавлення батьківських прав.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційної скарги не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Тернопільського апеляційного суду.

Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.

Учасники справи:

позивач ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , місце проживання АДРЕСА_2 ;

відповідач ОСОБА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , місце проживання АДРЕСА_3 .

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, унікальний ідентифікаційний номер юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України 26489104, місцезнаходження м. Харків вул. Чернишевська, 55.

Повний текст рішення суду складено та підписано 20 травня 2026 року.

Головуючий суддя О. М. Вийванко