Рішення від 13 травня 2026 р. у справі №357/397/26 — Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/397/26

Провадження № 2/357/2850/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 травня 2026 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючий суддя – Цукуров В.П.,

секретар судового засідання – Чайка О.В.,

за участю:

позивача – ОСОБА_1 ,

представника позивача – адвоката Кукси Ольги Володимирівни,

представника відповідача – адвоката Самойленко Марини Сергіївни,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Біла Церква Київської області за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Д.СЕРВІС» про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди –

В С Т А Н О В И В :

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог.

У лютому 2026 року ОСОБА_1 (далі – «Позивач») звернулася до суду з даним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДТЕК СЕРВІС» (далі – «Відповідач») про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування заявлених позовних вимог Позивач посилається на такі обставини.

Позивача - провідного фахівця Горлівського відділення з організації обліку Відділ організації обліку Департаменту бухгалтерського обліку та звітності Служби заступника директора з сервісних функцій, було прийнято на роботу у Товариство з обмеженою відповідальністю «ДТЕК СЕРВІС» з випробувальним терміном строком 3 місяці, з посадовим окладом згідно штатного розпису з 23.05.2014 року згідно з наказом № 451/1-к від 23.05.2014 року, яким визначено місцерозташування робочого місця - Донецька область, смт. Велика Новосілка, вул. Інтернаціональна, 41.

Наказом № 405-к від 30.09.2020 року «Про переведення» ОСОБА_1 , провідного фахівця групи організації обліку ББД відділення організації обліку відділу бухгалтерського обліку департаменту з бухгалтерського обліку та звітності, переведено з 01.10.2020 року провідним фахівцем відділу з прийому первинних документів департаменту з операційної діяльності, встановлено робоче місце – Донецька область, смт. Велика Новосілка, вул. Азовська, 41.

З 24.02.2022 року смт Велика Новосілка Волноваського району Донецької області є територією активних бойових дій, а з 26.06.2025 року є територією України, яка тимчасово окупована РФ.

Позивач зареєстрована в смт. Велика Новосілка Донецької області, але у квітні 2022 року через воєнну агресію РФ проти України була вимушена залишити своє житло і переїхати у м. Біла Церква Київської області, де отримала статус внутрішньо переміщеної особи, винаймає житло за адресою АДРЕСА_1 , про що керівництву товариства було достеменно відомо.

Згідно з наказом по ТОВ «ДТЕК СЕРВІС» № 44-ОД-К від 30.06.2023 року «Про запровадження дистанційної роботи» позивач ОСОБА_1 працювала дистанційно згідно з погодженням з безпосереднім керівником.

Відповідно до наказу ТОВ «ДТЕК СЕРВІС» № 562-к від 24.11.2025 року Позивачу ОСОБА_1 з 01.12.2025 року встановлено робоче місце за адресою місцезнаходження Товариства м. Київ , вул. Джонса Гарета буд.8 літ.2-Д з повним робочим днем з понеділка по п`ятницю, з 9-00 год до 18-00 год, з перервою для відпочинку і харчування з 13-00 до 14-00.

Позивача було ознайомлено з наказом від 24 листопада 2025 № 562-К про встановлення робочого місця в м. Києві та режиму роботу, з яким вона висловила незгоду через неможливість щоденного прибуття на роботу з м. Біла Церква Київської області в м. Київ (80 км). На прохання орендувати їй житло у м. Києві керівництво Товариства відмовило, компенсацію витрат на проїзд Товариство не пропонувало.

Тобто, з 01.12.2025 року Позивача ОСОБА_1 було фактично переведено на інше робоче місце в іншу місцевість без її згоди відносно до умов трудового договору , за якими її було прийнято на роботу згідно з наказом Товариства № 451/1-к від 23.05.2014 року, яким визначено місцерозташування робочого місця Донецька область, смт. Велика Новосілка, вул. Азовська, 41, та змінено істотні умови праці без її згоди відносно відміни дистанційної роботи на роботу в офісі Товариства з м. Києві.

Наказом в.о. директора ТОВ «ДТЕК СЕРВІС» Світлани Божко № 641-к від 09.12.2025 року Позивача було незаконно звільнено у зв`язку з прогулом (відсутністю на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин, п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України.

З огляду на викладене, Позивач просила суд визнати незаконним і скасувати наказ Товариства з обмеженою відповідальністю «ДТЕК СЕРВІС » № 641-к від 09.12.2025 року про звільнення у зв`язку з прогулом без поважних причин, п.4 ч.1 ст.409 КЗпП України; поновити її на посаді провідного фахівця відділу з прийому первинних документів департаменту з операційної діяльності служби заступника директора з бухгалтерського обліку, звітності та платежів Товариства з обмеженою відповідальністю «ДТЕК СЕРВІС» з 10.12.2025 року; стягнути з ТОВ «ДТЕК СЕРВІС» середній заробіток за час вимушеного прогулу з 10.12.2025 року по день ухвалення судом рішення про поновлення на роботі та відшкодувати понесену незаконним звільненням моральну шкоду у розмірі 20000,00 гривень, компенсувати за рахунок Відповідача судові витрати та витрати на професійну правничу допомогу.

Історія справи. Заяви та клопотання, позиції учасників справи.

15.01.2026 року ухвалою суду відкрито провадження у даній цивільній справі, постановлено провести розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін (а.с. 53).

04.02.2026 року до канцелярії суду за допомогою системи «Електронний суд» від представника Відповідача надійшов відзив на позов, у якому остання заперечувала проти задоволення позовних вимог, просила суд відмовити у їх задоволенні у повному обсязі. Зазначила, що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено зміни щодо перейменування юридичної особи з Товариство з обмеженою відповідальністю «ДТЕК СЕРВІС» (попереднє найменування) на нове найменування – Товариство з обмеженою відповідальністю «Д.СЕРВІС». Пояснила, що на підставі наказу №451-к від 23.05.2014 ТОВ «ДТЕК СЕРВІС» було прийнято на роботу Позивача ОСОБА_1 на посаду провідного спеціаліста – Горлівське відділення з організації обліку Відділ організації обліку Департамент по бухгалтерському обліку і звітності Служба заступника директора по сервісним функціям з 23.05.2014 року, місцезнаходження робочого місця – м.Павлоград. Відповідно до наказу № 405-к від 30.09.2020 року Позивача переведено з 01.10.2020 року провідним фахівцем відділу з прийому первинних документів департаменту з операційної діяльності та встановлено робоче місце – смт Велика Новосілка, вул. Азовська, 41. Селище Велика Новосілка Великоновосілківської селищної територіальної громади Волноваського району Донецької області з 16.02.2024 року до 25.06.2025 року є територією активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси, а з 26.06.2025 року є територією України, яка тимчасово окупована Російською Федерацією.

Наказом «Про запровадження дистанційної роботи» № 44-ОД-К від 30.06.2023 року для співробітників Відповідача запроваджено можливість поєднання виконання роботи на робочому місці в офісних приміщеннях з виконанням роботи дистанційно. Позивач працювала дистанційно згідно з погодженням з безпосереднім керівником відповідно до наказу «Про запровадження дистанційної роботи» № 44-ОД-К від 30.06.2023 року. У подальшому, у зв`язку з виробничою необхідністю Позивачу встановлено з 01.12.2025 робоче місце за адресою місцезнаходження Відповідача: м. Київ, вул. Джонса Гарета, буд.8, літ.20Д та з 01.12.2025 року встановлено повний робочий день з понеділка по п`ятницю, з 09:00 год. до 18:00 год., з перервою для відпочинку і харчування з 13:00 год. до 14:00 год. Згідно з наказом № 562-к від 24.11.2025 року «Про встановлення робочого місця та режиму роботи». У відзиві зазначено, що фактично з 01.12.2025 року Позивачу було встановлено робоче місце за адресою місцезнаходження Відповідача: м. Київ, вул. Джонса Гарета, буд.8, літ.20 Д замість попереднього – АДРЕСА_2 , яке станом на сьогодні є територією України, яка тимчасово окупована Російською Федерацією. Вищевказаний наказ № 562-к від 24.11.2025 року було прийнято з метою ефективної роботи Відповідача в умовах воєнного стану.

Підставою для прийняття Відповідачем наказу № 562-к від 24.11.2025 року «Про становлення робочого місця та режиму роботи» є службова записка керівника департаменту з операційної діяльності ОСОБА_2 від 24.11.2025 року. Відповідач 25.11.2025 року ознайомив Позивача з наказом № 562-к від 24.11.2025 року «Про встановлення робочого місця та режиму роботи», однак, Позивач відмовилася підтвердити своїм підписом факт ознайомлення з вищевказаним наказом, причину відмови пояснивши неможливістю прибуття на робочу місце в м. Києві, встановлене роботодавцем, у зв`язку з проживанням в іншій місцевості, а саме, в м. Біла Церква.

Факт відмови Позивача ознайомитися під підпис з наказом № 562-к від 24.11.2025 року підтверджується актом про відмову від ознайомлення з наказом, складеним 25.11.2025 року в присутності трьох працівників ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 . Як на підставу законності наказу № 562-к від 24.11.2025 року «Про встановлення робочого місця та режиму роботи» Відповідач у відзиві посилається на ч.3 ст.23 КЗпП України, згідно з якою у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою, про що працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці. Однак, у період дії воєнного стану норми ч.3 ст.32 КЗпП України щодо повідомлення працівника про зміну істотних умов праці не застосовуються згідно із Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» № 2136-ІХ від 15.03.2022 року, а згідно ч.2 ст.3 цього Закону у період дії воєнного стану повідомлення працівника про зміну істотних умов праці та зміну умов оплати праці, передбачених ч.3 ст.32 КЗпП України, здійснюється не пізніш як до запровадження таких умов. У відзиві зазначено, що Позивач не прибула на роботу в офіс в м. Києві згідно з наказом № 562-к від 24.11.2025 року «Про встановлення робочого місця та режиму роботи» 01.12.2025 року, 02.12.2025 року, 03.12.2025 року та 09.12.2025 року (з 04.12.2025 року до 08.12.2025 року включно Позивачем відкрито листок непрацездатності). Факт відсутності Позивача ОСОБА_1 на робочому місці протягом усього робочого дня та не виконання посадових обов`язків 01.12.2025 року, 02.12.2025 року, 03.12.2025 року та 09.12.2025 зафіксовано та підтверджено актами про відсутність на робочому місці та інформації про причини відсутності, складеними відповідно 01.12.2025 року, 02.12.2025 року, 03.12.2025 року та 09.12.2025 року у присутності працівників підприємства ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 . Шляхом листування через електронну пошту Позивач повідомила Відповідача, що вона не має можливості орендувати житло у м. Києві, у зв`язку з бойовими діями в смт Велика Новосілка Донецької області вона переїхала в м. Біла Церква Київської області і просить надати їй роботу за місцем проживання або віддалено, як вона працювала до цього моменту.

Відповідач у відзиві зазначає, що вказані Позивачем причини відсутності на роботі в офісі в м. Києві 01.12.2025 року, 02.12.2025 року, 03.12.2025 року та 09.12.2025 року не відносяться до поважних причин, а тому її відсутність на роботі кваліфікована як відсутність на роботі без поважних причин, яка триває більше трьох годин протягом робочого дня. Відповідно до наказу № 641-к від 09.12.2025 року Позивача ОСОБА_1 звільнено 09.12.2025 року у зв`язку з прогулом (відсутністю на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин, п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України, здійснено остаточний розрахунок і виплачено компенсацію за невикористані дні відпустки.

Відповідач зазначає, що звільнення Позивача 09.12.2025 року відповідно до наказу № 641-к від 09.12.2025 року у зв`язку з прогулом без поважних причин по п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України здійснено законно та відповідно до трудового законодавства України, а будь-які твердження Позивача щодо незаконного звільнення за ознаками дискримінації та порушення законодавства в умовах воєннного стану є непідтвердженими жодними доказами, необґрунтованими і надуманими (а.с.69-78).

16.03.2026 року до канцелярії суду за допомогою системи «Електронний суд» від представника Відповідача надійшли додаткові пояснення, у яких остання зазначила, що Позивач працювала дистанційно згідно з погодженням з безпосереднім керівником відповідно до наказу «Про встановлення дистанційного (надомного) режиму роботи працівників» №37-ОД від 18.06.2020 року та у подальшому – відповідно до наказу «Про запровадження дистанційної роботи» № 44 ОД-К від 30.06.2023 року. Погодження дистанційної роботи здійснювалося з безпосереднім керівником Позивача - ОСОБА_5 . Наприкінці квітня 2022 року Позивач у телефонному режимі повідомила ОСОБА_5 про переїзд до м. Біла Церква. Враховуючи обставини, що склалися в той період у м. Києві, Позивач продовжувала виконувати посадові обов`язки дистанційно за погодженням з безпосереднім керівником. Зручне та прозоре планування присутності співробітників в офісі та їхньої дистанційної роботи здійснювалося за допомогою сервісу «Графік дистанційної роботи». Сервіс «Графік дистанційної роботи» дозволяв заздалегідь обрати дні роботи в офісі; погодити їх із безпосереднім керівником, автоматично забронювати робоче місце. Це сприяло оптимізації завантаженості офісів, дотриманню безпеки й комфорту та ефективній організації роботи. Обирати та бронювати дні міг також безпосередній керівник. Наказ про встановлення робочого місця Позивача за місцем проживання у м. Біла Церква та наказ про встановлення дистанційного режиму роботи окремо для Позивача не видавалися. У зв`язку з виробничою необхідністю, враховуючи, що місцем ведення діяльності Відповідача є м. Київ, вул. Джонса Ґарета, буд. 8, літ. 20 Д, Позивачу встановлено з 01.12.2025 року робоче місце за адресою місцезнаходження Відповідача: м. Київ, вул. Джонса Ґарета, буд. 8, літ. 20 Д та з 01.12.2025 року встановлено повний робочий день з понеділка по п`ятницю, з 09:00 год. до 18:00 год., з перервою для відпочинку і харчування з 13:00 год. до 14:00 год. згідно з наказом № 562-к від 24.11.2025 року «Про встановлення робочого місця та режиму роботи». Фактично, Позивачу було встановлено робоче місце за адресою місцезнаходження Відповідача: м. Київ, вул. Джонса Ґарета, буд. 8, літ. 20 Д та з 01.12.2025 року замість попереднього - АДРЕСА_2 , яке станом на сьогодні є територією України, яка тимчасово окупована Російською Федерацією. Повідомлення Позивача 25.11.2025 року про встановлення робочого місця та режиму роботи з 01.12.2025 року було здійснено в порядку, передбаченому чинним законодавством України (а.с. 129-132).

17.03.2026 року до канцелярії суду представником Позивача було подано пояснення, у яких остання наголосила на тому, що з 01.12.2025 року Позивача було фактично переведено на інше робоче місце в іншу місцевість без її згоди відносно до умов трудового договору, за я яким її було прийнято на роботу наказом Відповідача №451/1-к від 23.05.2014 року, яким визначено місце розташування робочого місця: Донецька область, смт. Велика Новосілка, вул. Азовська, 41. Отже, Позивачу було змінено робоче місце в іншу місцевість з Донецької області в м. Київ, відмінне від трудового договору, тобто, мало місце переведення працівника на роботу в іншу місцевість, що відповідно до частини 1 статті 32 КЗпП України, яке потребує обов`язкової згоди працівника. Позивач ОСОБА_1 не погодилася на переведення на роботу в іншу місцевість, що одночасно є змінами істотних умов праці, тому її звільнення по п.4 ст.40 КЗпП України є незаконним. Звільнення Позивача з роботи могло бути можливе лише згідно з п.6 ч.1 ст.36 КЗпП України на підставі припинення трудового договору в зв`язку з відмовою працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмовою від продовження роботи у зв`язку зі зміною істотних умов праці (а.с. 151-156).

03.04.2026 року до канцелярії суду за допомогою системи «Електронний суд» від представника Відповідача надійшло заперечення на пояснення та клопотання, у якому остання зазначила, що листом від 07.07.2022 року, який надіслано Позивачем ОСОБА_5 на електронну пошту, Позивач підтвердила своє бажання і далі працювати у дистанційному режимі з робочим місцем за адресою фактичного місця проживання у м. Біла Церква, звідки і працювала дистанційно. Окрім цього, робота Позивача дистанційно у м. Біла Церква за місцем проживання підтверджується витягами з Графіків дистанційної роботи за 2022 – 2025 роки. У своїй позовній заяві Позивач підтверджує свою згоду на дистанційний формат роботи з робочим місцем за адресою фактичного проживання у м. Біла Церква. Враховуючи, що Позивач не вийшла з дистанційної роботи у м. Біла Церква на роботу в офіс у м. Київ, враховуючи неповажність причин відсутності, відсутність на роботі 01.12.2025 року, 02.12.2025 року, 03.12.2025 року, 09.12.2025 року була законно кваліфікована як відсутність на роботі без поважних причин, яка триває більше трьох годин протягом робочого дня. Окрім того, вихід з дистанційної роботи в офіс – не вважається зміною істотних умов праці у розумінні ст. 32 КЗпП України. Наголосила на тому, що Позивач не виконувала роботу 01.12.2025 року, 02.12.2025 року, 03.12.2025 року, 09.12.2025 року ні дистанційно, ні з робочого місця у місті Києві, і навіть ні з раніше встановленого робочого місця смт Велика Новосілка, яке з 16.02.2024 року до 25.06.2025 року є територією активних бойових дій, а з 26.06.2025 року є територією України, яка тимчасово окупована Російською Федерацією (а.с. 177-185).

07.05.2026 року до канцелярії суду представником Позивача подано клопотання про долучення до матеріалів справи розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу Позивача за період з 10.12.2025 року по 13.05.2026 року (а.с. 231).

У судових засіданнях позивач та її представник позовні вимоги підтримали у повному обсязі, просили їх задовольнити, надали пояснення, аналогічні за змістом позовній заяві та поясненням.

У судових засіданнях представник Відповідача проти задоволення позовних вимог заперечувала, просила суд у їх задоволенні відмовити у повному обсязі, надала пояснення, аналогічні за змістом відзиву на позовну заяву, додатковим поясненням та запереченням на пояснення. Зазначила, що не заперечує математичної правильності складання розрахунку середнього заробітку Позивача за період з 10.12.2025 року по 13.05.2026 року, утім заперечує по суті проти задоволення позовних вимог, а відтак просить суд указаний розрахунок не брати до уваги.

2. Мотивувальна частина.

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

Позивача ОСОБА_1 , провідного фахівця – Горлівське відділення з організації обліку Відділ організації обліку Департаменту бухгалтерського обліку та звітності Служби заступника директора з сервісних функцій, було прийнято на роботу у Товариство з обмеженою відповідальністю «ДТЕК СЕРВІС» з випробувальним терміном строком 3 місяці, з посадовим окладом згідно штатного розпису з 23.05.2014 року згідно наказу № 451/1-к від 23 травня 2014 року, яким визначено місцерозташування робочого місця - Донецька область, смт Велика Новосілка, вул. Інтернаціональна, 41 (а.с. 86).

Наказом № 405-к від 30 вересня 2020 року « Про переведення» ОСОБА_1 , провідного фахівця групи організації обліку ББД відділення організації обліку відділу бухгалтерського обліку департаменту з бухгалтерського обліку та звітності, переведено з 01.10.2020 року провідним фахівцем відділу з прийому первинних документів департаменту з операційної діяльності, встановлено робоче місце – АДРЕСА_2 ( а.с. 87).

З 24.02.2022 року смт. Велика Новосілка Волноваського району Донецької області є територією активних бойових дій, а з 26.06.2025 року є територією України, яка тимчасово окупована рф.

Позивач зареєстрована в смт Велика Новосілка Донецької області, та відповідно до довідки від 27.04.2022 року №3248-5001402255 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи проживає за адресою: АДРЕСА_3 (а.с. 8, 9).

Відповідно до наказу Відповідача №44-ОД-К від 30.06.2023 року «Про запровадження дистанційної роботи» Позивач працювала дистанційно згідно з погодженням з безпосереднім керівником (а.с. 88).

Згідно з наказом Відповідача № 562-к від 24.11.2025 року провідному фахівцю ОСОБА_1 з 01.12.2025 року встановлено робоче місце за адресою місцезнаходження Відповідача, а саме: м. Київ , вул. Джонса Гарета буд.8 літ.2-Д з повним робочим днем з понеділка по п`ятницю, з 9-00 год до 18-00 год, з перервою для відпочинку і харчування з 13-00 до 14-00, підстава: службова записка керівника Департаменту з операційної діяльності Семенова О.В. від 24.11.2025 року (а.с. 91).

Актом про відмову від ознайомлення з наказом від 25.11.2025, складеного з присутності головного спеціаліста відділу з планування персоналу Департаменту з управління персоналом Довбаш С.С., керівника Департаменту з операційної діяльності Семенова О.В., менеджера з безпеки Департаменту з безпеки та охорони праці Поповича І.І., засвідчено відмову працівника ОСОБА_1 ознайомитися під підпис із наказом № 562-к від 24.11.2025 року «Про встановлення робочого місця та режиму роботи» з причин неможливості прибуття на робоче місце, встановлене роботодавцем, в зв`язку з проживанням в іншій місцевості, а саме, в м. Біла Церква 9 (а.с. 92).

У судовому засіданні Позивач підтвердила факт незгоди з наказом ТОВ «ДТЕК СЕРВІС» №562-к від 24.11.2025 року, яким їй з 01.12.2025 року встановлено робоче місце за адресою місцезнаходження Відповідача: м. Київ, вул. Джонса Гарета буд.8 літ.2-Д з повним робочим днем з понеділка по п`ятницю, з 9-00 год до 18-00 год, з перервою для відпочинку і харчування з 13-00 до 14-00, з причин вимушеного у зв`язку з бойовими діями проживання в іншій місцевості в місті Біла Церква Київської області та неможливості за власні кошти орендувати житло в м. Києві.

Позивач шляхом направлення листів 02.12.2025 року, 03.12.2025 року, 09.12.2025 року на робочу електронну адресу Відповідача повідомляла його про неможливість прибути на робоче місце в м. Київ в зв`язку з проживанням в іншій місцевості в м. Біла Церква і відсутністю можливості орендувати житло в м. Києві (а.с. 15-26). Представник Відповідача в судовому засіданні не заперечувала даних обставин.

Сторони не оспорювали, що з 04.12.2025 року по 08.12.2025 року включно Позивач перебувала у стані тимчасової втрати працездатності.

Відповідач визнав прогулом факт відсутності Позивача на робочому місці протягом усього робочого дня та не виконання посадових обов`язків 01.12.2025 року, 02.12.2025 року, 03.12.2025 року та 09.12.2025 року, який зафіксовано актами про відсутність на робочому місці та інформації про причини відсутності, складеними відповідно 01.12.2025 року, 02.12.2025 року, 03.12.2025 року та 09.12.2025 року у присутності працівників підприємства ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 (а.с. 93, 94, 95, 96).

Відповідно до наказу № 641-к від 09.12.2025 року Позивача звільнено 09.12.2025 року у зв`язку з прогулом (відсутністю на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин, п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України, здійснено остаточний розрахунок і виплачено компенсацію за невикористані дні відпустки (а.с. 97).

Позивач не заперечувала факту неприбуття на робоче місце в офіс Відповідача у вказані дати, однак, не погоджується, що в даному випадку мав місце прогул, оскільки вона відмовилася від переведення на роботу в іншу місцевість і зміну істотних умов праці.

Середній заробіток Позивача за період з 10.12.2025 року по 13.05.2026 року становить 130179,69 гривень (а.с. 232).

Згідно з довідкою Відповідача № 112 від 24.03.2026 року за жовтень 2025 року Позивачу нараховано дохід в розмірі 21080,40 гривень за 19 робочих днів, за листопад 2025 року нараховано дохід в розмірі 18794,60 гривень за 15 робочих днів, заробіток сумарно за жовтень-листопад 2025 року складає 39875,00 гривень (а.с. 173).

До Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено зміни щодо перейменування юридичної особи з Товариство з обмеженою відповідальністю «ДТЕК СЕРВІС» (попереднє найменування) на нове найменування – Товариство з обмеженою відповідальністю «Д.СЕРВІС» (а.с. 62-64).

Норми процесуального та матеріального права України.

Згідно з приписами статті 17 Закону України « Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який, зокрема, вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Стаття 13 Конвенції гарантує кожному, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, право на ефективний спосіб юридичного захисту в національному органі.

Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів ( ч.1 ст.4 ЦПК України).

За правилами ч.ч.1,3 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненнями особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Статтею 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин ( фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : письмовими, речовими і електронними доказами ; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно зі ст.79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

У свою чергу, ст.80 ЦПК України передбачає, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стаття 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинні довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Аналіз наведених норм процесуального та матеріального права дає підставу вважати, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів ( Постанова Верховного Суду від 08 серпня 2019 року у справі № 450/1686/17).

Верховний Суд також неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

У частині третій статті 2 ЦПК України однією з основних засад ( принципів) цивільного судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 12 Кодексу.

Відповідно до частин третьої-четвертої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинні довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом ; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний ( постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 5-1 КЗпП України).

Відповідно до частини 1 статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації.

Відповідно до положень статті 29 КЗпП України до початку роботи роботодавець зобов`язаний в узгоджений із працівником спосіб поінформувати працівника про:

1) місце роботи (інформація про роботодавця, у тому числі його місцезнаходження), трудову функцію, яку зобов`язаний виконувати працівник (посада та перелік посадових обов`язків), дату початку виконання роботи;

2) визначене робоче місце, забезпечення необхідними для роботи засобами;

3) права та обов`язки, умови праці;

4) наявність на робочому місці небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров`я, а також про право на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до законодавства і колективного договору - під підпис;

5) правила внутрішнього трудового розпорядку або умови встановлення режиму роботи, тривалість робочого часу і відпочинку, а також про положення колективного договору (у разі його укладення);

6) проходження інструктажу з охорони праці, виробничої санітарії, гігієни праці і протипожежної охорони;

7) організацію професійного навчання працівників (якщо таке навчання передбачено);

8) тривалість щорічної відпустки, умови та розмір оплати праці;

9) процедуру та встановлені цим Кодексом строки попередження про припинення трудового договору, яких повинні дотримуватися працівник і роботодавець.

При укладенні трудового договору про дистанційну роботу роботодавець забезпечує виконання пунктів 1, 3, 5, 7-9 частини першої цієї статті та у разі потреби надає працівникові необхідні для виконання роботи обладнання та засоби, а також рекомендації щодо роботи з ними. Інформування може здійснюватися у формі дистанційного інструктажу або шляхом проведення навчання безпечним методам роботи на конкретному технічному засобі. У трудовому договорі за згодою сторін можуть передбачатися додаткові умови щодо безпеки праці.

Ознайомлення працівників з наказами (розпорядженнями), повідомленнями, іншими документами роботодавця щодо їхніх прав та обов`язків допускається з використанням визначених у трудовому договорі засобів електронних комунікаційних мереж з накладенням удосконаленого електронного підпису або кваліфікованого електронного підпису. У трудовому договорі за згодою сторін можуть передбачатися альтернативні способи ознайомлення працівника, крім інформації, визначеної пунктом 4 частини першої цієї статті, що доводиться до відома працівників у порядку, встановленому цією статтею.

Згідно зі ст.32 КЗпП України переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статті 33 цього Кодексу та в інших випадках, передбачених законодавством.

Не вважається переведенням на іншу роботу і не потребує згоди працівника переміщення його на тому ж підприємстві, в установі, організації на інше робоче місце, в інший структурний підрозділ у тій же місцевості, доручення роботи на іншому механізмі або обладнанні у межах спеціальності, кваліфікації чи посади, обумовленої трудовим договором. Роботодавець не має права переміщати працівника на роботу, протипоказану йому за станом здоров`я.

У зв`язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.

У період дії воєнного стану норми частини третьої статті 32 щодо повідомлення працівника про зміну істотних умов праці не застосовуються згідно із Законом № 2136-IX від 15.03.2022 року.

Якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 статті 36 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є: відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці;

Відповідно до статті 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», у період дії воєнного стану роботодавець має право перевести працівника на іншу роботу, не обумовлену трудовим договором, без його згоди (крім переведення на роботу в іншу місцевість, на території якої тривають активні бойові дії), якщо така робота не протипоказана працівникові за станом здоров`я, лише для відвернення або ліквідації наслідків бойових дій, а також інших обставин, що ставлять або можуть становити загрозу життю чи нормальним життєвим умовам людей, з оплатою праці за виконану роботу не нижче середньої заробітної плати за попередньою роботою.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.221 КЗпП України трудові спори розглядаються місцевими загальними судами.

Згідно з п.2 ч.1 статті 232 КЗпП України безпосередньо в місцевих загальних судах розглядаються трудові спори за заявами працівників про поновлення на роботі незалежно від підстав припинення трудового договору, зміну дати і формулювання причини звільнення, оплату за час вимушеного прогулу або виконання нижчеоплачуваної роботи.

Відповідно до положень частини 2 статті 233 КЗпП України із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.

Згідно з частиною 2 статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню (ч.8 ст.235 КЗпП України)

Згідно зі статтею 237-1 КЗпП України відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

У постанові від 26.08.2021 року у справі № 607/14453/20 колегія суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду щодо відмежування понять «переміщення» і «переведення» працівника, акцентує на тому, що переміщення без згоди працівника в порядку частини 2 статті 32 КЗпП України може здійснюватися тільки за умови, що не змінюється жодна з істотних умов трудового договору працівника.

У постанові від 27.08.2024 року по справі №521/1892/22 колегія суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду виснує про те, що згідно з пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв`язку зі зміною істотних умов праці. При зміні істотних умов праці власник повинен дотримуватися встановленого порядку. Правовим документом про таку зміну є наказ про зміну істотних умов праці у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці. Працівники, істотні умови праці яких у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці підлягають зміні, персонально попереджаються про дату таких змін.

Висновки суду.

Судом встановлено та Відповідачем не оспорювалося, що відповідно до умов трудового договору від 23.05.2014 року Позивачу ОСОБА_1 визначено місцезнаходження робочого місця за адресою: Донецька область, смт Велика Новосілка, вул.Азовська, 41.

Протягом 2023-2025 років на підставі наказу Відповідача № 44-ОД-К від 30.06.2023 року «Про запровадження дистанційної роботи» позивач ОСОБА_1 виконувала свої трудові обов`язки дистанційно.

Наказом від 24.11.2025 року Позивачу було визначено інше (нове) робоче місце за адресою місцезнаходження Відповідача в м.Києві, вул. Гарета Джонса, буд.8 літ.20Д, тобто Позивачу було змінено істотні умови праці (режим роботи) з дистанційної роботи на роботу в офісі Відповідача із розташуванням в місті Києві, що відповідно до частин 3, 4 статті 32 КЗпП України потребує обов`язкової згоди працівника.

Доказів наявності надання такої згоди ОСОБА_1 . Відповідачем суду не надано. Натомість, сама Позивач категорично заперечує наявність відповідної згоди з її боку. Факт відмови Позивача від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці засвідчено самим Відповідачем в акті про відмову від ознайомлення з наказом від 25.11.2025 року.

Отже, роботодавцем - ТОВ «Д.СЕРВІС» працівнику ОСОБА_1 без її згоди було змінено істотні умови праці, при тому, що колишні істотні умови праці, а саме, дистанційна робота, не можуть бути збережені.

Утім, дана правова ситуація підлягає вирішенню в порядку статті 32 КЗпП України та пункту 6 частини 1 статті 36 КЗпП України і є підставою припинення трудового договору через відмову працівника від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці.

За таких обставин, наказ ТОВ «Д.СЕРВІС» №641-к від 09.12.2025 року про звільнення ОСОБА_1 з роботи у зв`язку з прогулом (відсутністю на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин, п.4 ч.1 ст.409 КЗпП України, є незаконним і підлягає скасуванню, а Позивач підлягає поновленню на роботі з виплатою їй середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Для розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу необхідно брати заробітну плату Позивача за два повні відпрацьовані місяці перед незаконним звільненням – жовтень і листопад 2025 року.

Так, згідно з довідкою Відповідача № 112 від 24.03.2026 року за жовтень 2025 року Позивачу нараховано дохід в розмірі 21080,40 гривень за 19 робочих днів, за листопад 2025 року нараховано дохід в розмірі 18794,60 гривень за 15 робочих днів, заробіток сумарно за жовтень-листопад 2025 року складає 39875,00 гривень.

Шляхом ділення на сумарну кількість 34 відпрацьованих робочих днів середньоденна заробітна плата Позивача складає 1172,79 гривень. Період вимушеного прогулу – з 10 грудня 2025 року по 13 травня 2026 року складає 111 робочих днів. Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу з 10.12.2025 року по 13.05.2026 року становить 130179,69 гривень (середньоденна заробітна плата 1172,79 гривень х 111 робочих днів вимушеного прогулу).

Оскільки у даній справі судом встановлено порушення Відповідачем трудових прав Позивача, доведеною є і вимога Позивача про відшкодування моральної шкоди, оскільки незаконне звільнення з роботи з такої негативної підстави як прогул, необхідність доводити свою правоту у суді, призвели до моральних страждань останньої, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від неї додаткових зусиль для організації свого життя. Виходячи з принципів розумності і справедливості, суд вважає за необхідне визначити компенсацію моральної шкоди в розмірі 10000,00 гривень.

З огляду на викладене, даючи оцінку зібраним доказам у справі, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги Позивача є законними та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

Таким чином, справу розглянуто в межах заявлених Позивачем позовних вимог, з урахуванням обраного ним способу захисту права, на підставі поданих доказів.

Розподіл судових витрат.

Судовий збір.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Так, Позивачем було сплачено судовий збір в розмірі 1331,20 гривень за позовну вимогу майнового характеру щодо відшкодування моральної шкоди. Водночас, на підставі п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» Позивача звільнено від сплати судового збору щодо позовних вимог про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Оскільки позовні вимоги задоволено повністю, з Відповідача на користь Позивача необхідно стягнути судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 1331,20 гривень, а також стягнути з Відповідача на користь держави судовий збір в розмірі 3993,60 гривень (1331,20 х3) за дві немайнові та за одну майнову вимогу в мінімальному розмірі.

Витрати на професійну правничу допомогу.

Позивач просить стягнути з Відповідача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 30000,00 грн., на підтвердження понесення яких надано копії наступних документів: договору доручення про надання правничої допомоги від 03.01.2026 року, додаткової угоди про погодження гонорару від 03.01.2026 року, акту про надання послуг №1 від 27.04.2026 року, розрахунок витрат на правничу допомогу від 27.04.2026 року.

Згідно з частинами 1, 2 ст.15 ЦПК України, учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст.137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Такий правовий висновок викладено Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові 01 лютого 2023 року по справі №160/19098/21.

До висновку про справедливість і співмірність зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу на 50% від попередньо заявленої суми у аналогічній ситуації дійшов Верховний Суд у додатковій постанові від 11 березня 2021 року у справі № 911/2681/19.

При вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу суд бере до уваги те, що у справа даної категорії не є унікальною та складною, її розгляд не потребував від сторони позивача складання значної кількості процесуальних документів.

Таким чином, суд дійшов висновку про необхідність зменшення розміру заявлених витрат на професійну правничу допомогу на 50% та стягнення з Відповідача на користь Позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15000,00 гривень (30000,00 гривень х 50%). Такий розмір суд вважає розумним, реальним і підтвердженим матеріалами справи.

3. Резолютивна частина.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 3, 13, 81, 141, 254, 263, 264-265, 273, 352, 354 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю « Д.СЕРВІС» про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди - задовольнити.

Визнати незаконним і скасувати наказ Товариства з обмеженою відповідальністю «Д.СЕРВІС» №641-к від 09 грудня 2025 року про звільнення ОСОБА_1 з роботи.

Поновити ОСОБА_1 на посаді провідного фахівця відділу з прийому первинних документів департаменту з операційної діяльності служби заступника директора з бухгалтерського обліку, звітності та платежів Товариства з обмеженою відповідальністю «Д.СЕРВІС» з 10 грудня 2025 року.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Д.СЕРВІС» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 10.12.2025 року по 13.05.2026 року в сумі 130 179,69 (сто тридцять тисяч сто сімдесят дев`ять гривень 69 копійок) гривень.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Д.СЕРВІС» на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди в сумі 10 000,00 (десять тисяч гривень 00 копійок) гривень.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Д.СЕРВІС» на користь ОСОБА_1 судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в сумі 1331,20 гривень та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 15 000,00 гривень, а всього стягнути судові витрати в сумі 16331,20 (шістнадцять тисяч триста тридцять одна гривня 20 копійок) гривень.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Д.СЕРВІС» на користь держави судовий збір в розмірі 3 993,60 (три тисячі дев`ятсот дев`яносто три гривні 60 копійок).

Рішення суду в частині поновлення на роботі незаконно звільненого працівника підлягає негайному виконанню.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована: АДРЕСА_4 , фактично проживає: АДРЕСА_5 .

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Д.Сервіс», код ЄДРПОУ 34456687, місцезнаходження: 04119 м.Київ, вул.Гарета Джонса, буд.8, літ.20Д.

Повне судове рішення складено 19.05.2026 року.

Суддя В. П. Цукуров