Вирок від 17 травня 2026 р. у справі №357/4932/26 — Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/4932/26

1-кп/357/749/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18.05.2026 Білоцерківський міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючого судді – ОСОБА_1 ,

за участі: секретаря судового засідання – ОСОБА_2 ,

сторін кримінального провадження:прокурора Рокитнянського відділу Білоцерківської окружної прокуратури – ОСОБА_3 ,

обвинуваченого – ОСОБА_4 ,

захисника – ОСОБА_5 (в режимі відеоконференції),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 8 Білоцерківського міськрайонного суду Київської області кримінальне провадження, яке внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12026111250000047 від 26.02.2026, за обвинуваченням

ОСОБА_4 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Києві, громадянина України, з професійно-технічною освітою, одруженого, непрацевлаштованого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого,

у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.185, ч.1 ст.357 КК України, -

У С Т А Н О В И В:

1. Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним.

26.02.2026 у період часу з 09 год. 00 хв. по 10 год. 00 хв. ОСОБА_6 , перебуваючи поблизу місцевого ринку за адресою: вул. Авіаторів, 70, м. Узин Білоцерківського району Київської області, втратив банківську картку АТ «ПриватБанк» № НОМЕР_1 , яка була обладнана технологією безконтактної оплати та обгорнута аркушем паперу із написаним на ньому пін-кодом.

Цього ж дня близько 10 год. 10 хв., ОСОБА_4 , перебуваючи поблизу входу до місцевого ринку за вищевказаною адресою, помітив на землі вказану банківську картку. Усвідомлюючи, що банківська картка належить іншій особі, та не вживаючи жодних заходів для її повернення законному володільцю, діючи умисно, незаконно, з корисливих мотивів, з метою подальшого використання для розрахунків, привласнив офіційний документ — банківську картку АТ «ПриватБанк» № НОМЕР_1 , яка відповідно до вимог ст.1 Закону України «Про інформацію», п.п.1.4, 1.14, 1.27, 1.31 ст.1, п.15.2 ст. 15 Закону України «Про платіжні системи та перекази коштів в Україні», ч.4 ст.51 Закону України «Про банки та банківську діяльність», п.1 ст.5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» є офіційним документом, після чого місце вчинення кримінального правопорушення залишив та розпорядився вказаною банківською карткою на власний розсуд.

Таким чином, ОСОБА_4 вчинив привласнення офіційного документа, вчинене з корисливих мотивів, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.357 КК України.

Крім цього, 24.02.2022 Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» на території України введено воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб, який затверджено Законом України № 2102-IX від 24.02.2022 «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні». Вказаний Указ набрав чинності, у зв`язку з чим в Україні відповідно до ст. 1 Закону України «Про оборону України» та ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» розпочався воєнний стан, який у подальшому неодноразово продовжувався, зокрема Указом Президента України від 05.02.2026 № 49/2026, затвердженим Законом України від 06.02.2026 № 3564-IX, та діяв станом на момент вчинення кримінального правопорушення.

ОСОБА_4 , будучи раніше судимим за умисний корисливий злочин проти власності та маючи не зняту і не погашену у встановленому законом порядку судимість, на шлях виправлення не став та повторно вчинив злочин проти власності за таких обставин.

Так, 26.02.2026 о 12 год. 14 хв. ОСОБА_4 , перебуваючи в приміщенні магазину ТОВ «Фора» за адресою: вул. Івана Богуна, 21-А, м. Узин Білоцерківського району Київської області, діючи умисно, повторно, таємно, з корисливих мотивів, в умовах дії воєнного стану, введеного Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022, який продовжував діяти на момент вчинення кримінального правопорушення, достовірно знаючи, що діє поза волею власника банківської картки — ОСОБА_6 , використовуючи раніше привласнену банківську картку АТ «ПриватБанк» № НОМЕР_1 та пін-код до неї, шляхом розрахунку за товари через банківську мережу безконтактного обслуговування, таємно викрав з банківського рахунку ОСОБА_6 грошові кошти на суму 187 грн 57 коп.

Після цього, ОСОБА_4 , розуміючи, що може розраховуватися за товар вказаною картою та пін-код, який написаний на аркуші паперу, в котрий попередньо була огорнута дана банківська карта, підходить до персонального паролю банківської карти АТ «ПриватБанк» № НОМЕР_1 , продовжуючи свій єдиний злочинний умисел, направлений на таємне викрадення чужого майна, а саме грошових коштів з банківської карти АТ «ПриватБанк» № НОМЕР_1 , яка належить ОСОБА_6 , 26.02.2026 о 12 год. 14 хв., перебуваючи в магазині ТОВ «Фора», що за адресою: вул. Івана Богуна, 21-А, м. Узин, Білоцерківський р-н, Київська обл., діючи умисно, протиправно, таємно, з корисливих мотивів, переслідуючи мету незаконного збагачення, в період дії воєнного стану, достовірно знаючи, що він діє поза волею держателя банківської карти АТ «ПриватБанк», а саме ОСОБА_6 через банківську мережу безконтактного обслуговування за допомогою введення пін-коду, шляхом використання банківської. карти № НОМЕР_1 для оплати вартості товарів в магазині, таємно викрав з банківського рахунку ОСОБА_6 грошові кошти на загальну суму 4000 грн 00 коп.

Своїми умисними протиправними діями ОСОБА_4 спричинив потерпілому ОСОБА_6 матеріальну шкоду на загальну суму 4187 грн 57 коп.

Таким чином, ОСОБА_4 вчинив таємне викрадення чужого майна (крадіжку), вчинене повторно, в умовах воєнного стану, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч.4 ст.185 КК України.

2. Підстави доведеності винуватості поза розумним сумнівом.

2.1. Позиція сторони захисту та сторони обвинувачення.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою винуватість у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.357, ч.4 ст.185 КК України визнав повністю, підтвердивши обставини, а саме час, місце, мотив та спосіб вчинення ним інкримінованих кримінальних правопорушень, викладених в обвинувальному акті, які відповідають дійсності.

2.2. Обсяг доказів.

Судом встановлено, що учасники судового провадження, в тому числі обвинувачений, правильно розуміють зміст фактичних обставин, встановлених в обвинувальному акті.

Судом було поставлено на обговорення питання щодо доцільності дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. Судом роз`яснено обвинуваченому положення ч. 3 ст. 349 КПК України про те, що у такому випадку він буде позбавлений права оспорювати фактичні обставини провадження в апеляційному порядку.

Суд також пересвідчився в добровільності позиції обвинуваченого та не знайшов підстав вважати, що останній себе оговорює або в інший спосіб викривлює визнані ним у судовому засіданні обставини скоєння кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.357, ч.4 ст.185 КК України.

Це узгоджується з вимогами п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, розділу ІІІ Рекомендації № 6 R (87) 18 Комітету міністрів Ради Європи «Відносно спрощеного кримінального правосуддя» та практики Європейського Суду з прав людини щодо їх застосування, згідно з яким суд повинен забезпечити належну реалізацію права на справедливий суд під час розгляду кримінальних проваджень шляхом спрощеного і скороченого розгляду.

Вислухавши думку учасників судового провадження, які не заперечували проти розгляду кримінального провадження в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, врахувавши, що обвинувачений ОСОБА_4 не оспорює фактичні обставини скоєння кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.357, ч4 ст.185 КК України, і як встановлено судом, правильно розуміє зміст цих обставин, відсутні будь-які сумніви у добровільності та істинності його позиції, суд дійшов висновку про недоцільність дослідження інших доказів по справі, обмежившись допитом обвинуваченого ОСОБА_4 , дослідженням письмових матеріалів щодо речових доказів та матеріалів, що характеризують особу обвинуваченого.

2.3. Показання обвинуваченого.

Обвинувачений ОСОБА_4 у судовому засіданні свою вину визнав у повному обсязі, підтвердив обставини, викладені в обвинувальному акті.

2.4. Дослідження письмових матеріалів щодо речових доказів.

До матеріалів справи надано документи, зокрема витяги з ЄРДР, постанову про об`єднання матеріалів досудового розслідування від 28.02.2026, постанова про визнання речових доказів та передачу їх на зберігання від 26.02.2026, квитанцію про отримання на зберігання речових доказів, вилучених (отриманих) стороною обвинувачення під час здійснення кримінального провадження № 104, квитанцію про отримання на зберігання речових доказів, вилучених (отриманих) стороною обвинувачення під час здійснення кримінального провадження № 105, розписку ОСОБА_6 від 19.03.2026, ухвалу слідчого судді Рокитнянського районного суду Київської області від 10.03.2026.

2.5. Дослідження матеріалів, які характеризують обвинуваченого.

До матеріалів справи надано копію паспорта ОСОБА_4 на підтвердження особи обвинуваченого, та документи, які свідчать, що обвинувачений має постійне місце проживання, де характеризується посередньо, медичну допомогу у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не отримує, перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_2 з 09.05.2025 по теперішній час, раніше судимий: вироком Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 19.02.2015 за ч.3 ст.185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки 6 (шість) місяців, 07.06.20017 звільнений умовно-достроково, невідбутий строк 1 (один) рік 1 (один) місяць 17 (сімнадцять) днів; вироком Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 01.08.2022 за ч.1 ст.309 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 1 (один) рік, на підстав ст.75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням строком 1 (один) рік та покладенням обов`язків, передбачених ст.76 КК України, 29.08.2023 знятий з обліку Білоцерківського РВ № 1 Філії ДУ «Центр пробації» у м.Києві та Київській області у зв`язку із закінченням іспитового строку.

3.Кваліфікація дій обвинуваченого судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 337 КПК України судовий розгляд проведено в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту.

Суд, допитавши обвинуваченого, дослідивши матеріали кримінального провадження, в тому числі ті, що характеризують особу обвинуваченого, дійшов висновку про доведеність винуватості ОСОБА_4 поза розумним сумнівом, у скоєнні інкримінованих кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.357, ч.4 ст.185 КК України, а саме у привласненні офіційного документу, вчиненому з корисливих мотивів та таємному викраденні чужого майна (крадіжці), вчиненому повторно, в умовах воєнного стану.

4. Обставини, які пом`якшують та обтяжують покарання.

Обставиною, яка відповідно до ст.66 КК України пом`якшує покарання обвинуваченої, суд визнає щире каяття.

Обставин, які відповідно до ст.67 КК України обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_4 , стороною обвинувачення не зазначено.

Разом з тим, з вимоги про судимість убачається, що ОСОБА_4 має не зняту та не погашену у встановленому законом порядку судимість за умисний злочин, що відповідно до положень ст.34 КК України свідчить про наявність рецидиву злочинів.

Водночас відповідно до п.4 ч.1 ст.91, ч.1 ст.92 КПК України обставини, які обтяжують покарання, підлягають доказуванню стороною обвинувачення та мають бути предметом висунутого обвинувачення.

Як убачається з обвинувального акта, прокурор не посилався на рецидив злочинів як на обставину, що обтяжує покарання, та прямо зазначив про відсутність таких обставин.

За таких обставин суд, враховуючи положення ст.337 КПК України, принцип змагальності сторін та недопустимість погіршення становища обвинуваченого, не вбачає правових підстав для самостійного визнання рецидиву злочинів обставиною, що обтяжує покарання.

5. Мотиви призначення покарання.

5.1. Позиції учасників провадження щодо покарання.

Прокурор зазначив, що у судовому засіданні достеменно встановлено, що інкриміновані протиправні діяння скоєно обвинуваченим, просив призначити йому за ч.1 ст.357 КК України покарання у виді штрафу в розмірі 50 (п`ятдесяти) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн (вісімсот п`ятдесят гривень), за ч.4 ст.185 КК України – позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років, на підставі ч. 1 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначити остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років, на підставі ст.75 КК України звільнити від відбування покарання з випробуванням і встановленням іспитового строку 1 (один) рік та покладанням обов`язків, передбачених ст.76 КК України.

Захисник та обвинувачений просили призначити покарання, яке не пов`язано із позбавленням волі, врахувавши, що обвинувачений розкаявся у вчиненому, усвідомив наслідки своїх дій.

Потерпілий в судове засідання не з`явився, подав заяву про здійснення судового розгляду кримінального провадження без його участі, будь-яких претензій до обвинуваченого не має, збитки відшкодовані йому у повному обсязі.

5.2. Висновки суду щодо покарання.

Суд, призначаючи обвинуваченому ОСОБА_4 покарання, враховує, що покарання, як захід державного реагування на осіб, які вчинили кримінальне правопорушення, є основною формою реалізації кримінальної відповідальності та полягає у передбаченому законом обмеженні прав і свобод особи, яка визнана винною у вчиненні кримінального правопорушення. Покарання має індивідуальний характер та застосовується виключно за вироком суду з метою не лише кари, а й виправлення засудженого та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як самим засудженим, так і іншими особами.

Відповідно до ст.8 КПК України кримінальне провадження здійснюється з дотриманням принципу верховенства права, згідно з яким людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

За змістом статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. При цьому покарання повинно відповідати принципам законності, справедливості, співмірності та індивідуалізації, а суд під час його призначення зобов`язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого, конкретні обставини кримінального правопорушення, форму вини, мотив, наслідки, дані про особу винного, обставини, які пом`якшують та обтяжують покарання, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення питання про покарання.

Вирішуючи питання про призначення ОСОБА_4 покарання, суд керується вимогами ст.ст.65–67 КК України, роз`ясненнями, викладеними у постанові Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання», а також практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої втручання держави у права особи шляхом застосування кримінального покарання повинно бути законним, несвавільним, пропорційним та таким, що забезпечує справедливий баланс між інтересами суспільства і правами особи.

Призначаючи покарання ОСОБА_4 , суд відповідно до ст.65 КК України враховує ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, одне з яких відповідно до ст.12 КК України є кримінальним проступком, а інше — тяжким злочином, характер та обставини їх вчинення, розмір завданої шкоди, дані про особу обвинуваченого, який має постійне місце проживання, характеризується посередньо, одружений, офіційно не працевлаштований, неповнолітніх дітей на утриманні не має, зі слів має захворювання з дитинства, раніше судимий та має не зняту і не погашену у встановленому законом порядку судимість.

Обставиною, що пом`якшує покарання ОСОБА_4 , відповідно до ст.66 КК України, суд визнає щире каяття.

Обставин, які відповідно до ст.67 КК України обтяжують покарання обвинуваченого, стороною обвинувачення не зазначено.

З урахуванням наведеного суд вважає, що виправлення та перевиховання ОСОБА_4 можливе без ізоляції від суспільства та призначає йому покарання: за ч.1 ст.357 КК України — у виді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн, за ч.4 ст.185 КК України — у виді позбавлення волі на строк 5 років.

На підставі ч.1 ст.70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, суд призначає ОСОБА_4 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

Разом з тим, враховуючи характер та обставини вчинених кримінальних правопорушень, поведінку обвинуваченого після їх вчинення, повне визнання вини, щире каяття, відшкодування завданої шкоди потерпілому, а також відсутність обставин, які обтяжують покарання, суд дійшов висновку про можливість виправлення ОСОБА_4 без реального відбування покарання та вважає за можливе застосувати до нього положення ст.75 КК України, звільнивши від відбування покарання з випробуванням строком 2 роки із покладенням обов`язків, передбачених ст.76 КК України.

При цьому суд вважає, що належним стимулом до правослухняної поведінки ОСОБА_4 буде контроль за його поведінкою протягом іспитового строку, а також можливість направлення для відбування призначеного покарання у разі невиконання покладених на нього обов`язків або систематичного вчинення правопорушень, що свідчитимуть про небажання стати на шлях виправлення.

На переконання суду, саме таке покарання є необхідним та достатнім для виправлення ОСОБА_4 і попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, відповідатиме принципам справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання.

Підстав для застосування положень ст.69 КК України судом не встановлено.

6. Вирішення питання про долю речових доказів, процесуальних витрат, заходів забезпечення кримінального провадження, інші питання, які вирішуються судом при ухваленні вироку.

Судом встановлено, що ухвалою слідчого судді Рокитнянського районного суду Київської області від 10.03.2026 щодо ОСОБА_4 обрано запобіжний захід у виді особистого зобов`язання строком до 28.04.2026.

Питання щодо долі речових доказів суд вирішує відповідно до ч. 9 ст. 100 КПК України.

Витрати на залучення експерта у кримінальному провадженні відсутні.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 7, 100, 124, 128, 349, 368-370, 373, 374, 376, 394, 395 КПК України, ст.ст. 70, 75, 76, 185, 357 КК України, суд,-

У Х В А Л И В:

Визнати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , винуватим у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 357 КК України, та призначити покарання у видіштрафу в розмірі 50 (п`ятдесяти) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн (вісімсот п`ятдесят гривень).

Визнати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , винуватим у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, та призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років.

На підставі ч.1 ст.70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначити ОСОБА_4 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років.

На підставі ст.75 КК України ОСОБА_4 звільнити від відбування покарання з випробуванням строком 2 (два) роки.

Згідно зі ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_4 обов`язки, що передбачені пп. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України, а саме:

- періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання та роботи.

Згідно з ч.1 ст.165 КВК України іспитовий строк ОСОБА_4 обчислювати з моменту ухвалення вироку, тобто з 18.05.2026.

Нагляд за ОСОБА_4 доручити уповноваженому органу з питань пробації за місцем мешкання засудженого.

Речові докази у кримінальному провадженні:

?Банківську карту АТ «ПриватБанк» № НОМЕР_1 , грошові кошти у сумі 4000 грн (чотири тисячі гривень) купюрами: 1000 грн (одна тисяча гривень) ЕГ 2426841, 1000 грн (одна тисяча гривень) ЛБ 1611899, 500 грн (п`ятсот гривень) ЄВ 2589930, 500 грн (п`ятсот гривень) АИ 7430280, 500 грн (п`ятсот гривень) ГЛ 1637498, 500 грн (п`ятсот гривень) ЕС 6180932, які відповідно до розписки ОСОБА_6 від 19.03.2026 повернуто на відповідальне зберігання – залишити власнику ОСОБА_6 ;

?2 (два) паперових чека з відповідними написами, поміщені до спец.пакету SUD 1128599, аркуш паперу з написами та малюнками, поміщений до спец.пакету SUD 1128599, які відповідно до постанови по визнання речових доказів та передачу їх на зберігання від 26.02.2026, квитанції про отримання на зберігання речових доказів, вилучених (отриманих) стороною обвинувачення під час здійснення кримінального провадження №104 зберігаються в кімнаті зберігання речових доказів ВП № 1 Білоцерківського РУП ГУНП в Київській області – знищити;

?2 (дві) хлібини, 2 (дві) пачки корму для котів, 2 (дві) половинки ковбаси, поміщені до спец. пакету WAR 1807408, які відповідно до постанови по визнання речових доказів та передачу їх на зберігання від 26.02.2026, квитанції про отримання на зберігання речових доказів, вилучених (отриманих) стороною обвинувачення під час здійснення кримінального провадження №105 зберігаються в кімнаті зберігання речових доказів ВП № 1 Білоцерківського РУП ГУНП в Київській області – знищити.

На вирок суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення може бути подана апеляційна скарга до Київського апеляційного суду через Білоцерківський міськрайонний суд Київської області.

Відповідно до ч.2 ст.394 КПК України цей вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого ч. 2 ст. 395 КПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. 7 ст. 376 КПК України копія вироку вручається негайно після його проголошення обвинуваченому та прокурору. Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Суддя: ОСОБА_1