Постанова від 19 травня 2026 р. у справі №158/420/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2026 рокуЛьвівСправа № 158/420/26 пров. № А/857/19722/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді - Мікули О. І.,

суддів - Кузьмича С. М., Курильця А. Р.,

з участю секретаря судового засідання – Волчанського А. І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові в залі суду в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 11 березня 2026 року у справі №158/420/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Волинській області про скасування постанови,-

суддя в 1-й інстанції – Костюкевич О. К.,

дата ухвалення рішення – 11 березня 2026 року,

місце ухвалення рішення – м. Ківерці,

дата складання повного тексту рішення – не зазначено,

в с т а н о в и в:

Позивач – ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідача - Головного управління Національної поліції у Волинській області, в якому просив скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №6511763 від 14 січня 2026 року та провадження у справі закрити.

Рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 11 березня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, позивач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права та підлягає скасуванню. В обґрунтування вимог апеляційної скарги покликається на те, що в його діях відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.4 ст.126 КУпАП, оскільки матеріали справи не містять жодного належного та допустимого доказу факту керування ним транспортним засобом. Вказує, що поліцейський не проінформував водія про конкретну причину зупинення ним транспортного засобу з детальним описом підстави зупинки, визначеної у цій статті. При цьому, відповідач зобов`язаний довести правомірність свого рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, та, зокрема, довести факт порушення позивачем ПДР відповідними доказами, разом з тим, таких доказів позивачем не подано. Крім того, зазначає, що він не був обізнаний про те, що позбавлений права керування транспортними засобами. З врахуванням наведеного просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти постанову, якою позов задовольнити.

Відзив на апеляційну скаргу відповідачем поданий не був. Відповідно до ч.4 ст.304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Представник позивача (апелянта) – Волошин Л. С. у судовому засіданні в режимі відеоконференції підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, вважає висновки суду першої інстанції неправильними та необґрунтованими. Просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.

Відповідач у судове засідання не прибув, про дату, час та місце апеляційного розгляду повідомлений належним чином, а тому суд вважає можливим проведення розгляду справи без участі представника за наявними в справі матеріалами, та на основі наявних у ній доказів.

Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзив на апеляційну скаргу в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 14 січня 2026 року поліцейським ВП №1 (м. Ківерці) Луцького РУП ГУНП у Волинській області ст. сержантом поліції Чвинуком О.В. відносно ОСОБА_1 була винесена постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №6511763, якою ОСОБА_1 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.4 ст.126 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 20400 грн (а.с.15).

Відмовляючи у позові, суд першої інстанції виходив з того, що підстави для скасування оскаржуваної постанови серії ЕНА №6511763 від 14 січня 2026 року відсутні, оскільки на час оскаржуваної постанови було чинним судове рішення, яким ОСОБА_1 був позбавлений права керувати транспортним засобом, а тому був обґрунтовано притягнутий до адміністративної відповідальності, яка передбачена ч.4 ст.126 КУпАП.

Такий висновок суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильним, законним та обґрунтованим, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Згідно зі ст.14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.

Ст.9 КУпАП передбачає, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Відповідно до ст.245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Згідно зі ст.280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ст.251 КУпАП передбачає, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Згідно з п.1 ст.247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

За змістом п.1.3 та п.1.9 ПДР України учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Відповідно до п.п. 2.1(а) ПДР України водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії.

Згідно з ч.4 ст.126 КУпАП керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами, - тягне за собою накладення штрафу в розмірі однієї тисячі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Як вбачається зі змісту оскаржуваної постанови, ОСОБА_1 14 січня 2026 року об 15 год. 52 хв. на автодорозі сполученням с. Башлики – с. Ромашківка, Луцького району Волинської області керував транспортним засобом марки «Ford», д.н.з. « НОМЕР_1 », будучи позбавлений права керування Маневицьким районним судом Волинської області від 14 жовтня 2025 року, чим порушив п.2.1а ПДР, за що передбачена відповідальність за ч.4 ст.126 КУпАП.

Ст.72 КАС України передбачає, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

За приписами ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб`єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов`язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.

Відповідно до ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Як вбачається з матеріалів справи, постановою Маневицького районного суду Волинської області від 14 жовтня 2025 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, накладено на нього адміністративне стягнення у розмірі 17000 грн та позбавлено права керування транспортними засобами на 1 (один) рік (а.с.59-60).

Постановою Волинського апеляційного суду від 19 листопада 2025 року у справі №163/1575/25 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а постанову Маневицького районного суду Волинської області від 14 жовтня 2025 року – без змін (а.с.61-64).

Так, зі змісту вищевказаних судових рішень вбачається, що такі були розглянуті з участю представників позивача, що спростовує доводи апелянта про те, що він не був обізнаний про те, що позбавлений права керування транспортними засобами.

Згідно зі ст.317, ст.317-1 КУпАП особа вважається позбавленою права керування транспортним засобом після набрання законної сили рішенням суду про позбавлення цього права. Виконання постанови про позбавлення права керування транспортним засобом здійснюється шляхом вилучення посвідчення водія на строк позбавлення права керування транспортними засобами та внесення до єдиної інформаційної системи Міністерства внутрішніх справ України відомостей про позбавлення права керування транспортним засобом на строк, визначений постановою, та про вилучення посвідчення водія. Постанова про позбавлення права керування транспортними засобами виконується посадовими особами органів Національної поліції.

Колегія суддів зазначає, що підставою винесення щодо ОСОБА_1 оскаржуваної постанови за ч.4 ст.126 КУпАП стали внесені в базу ІПНП НПУ відомості про позбавлення його права керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік відповідно до постанови Маневицького районного суду Волинської області від 14 жовтня 2025 року у справі №163/1575/25.

Крім того, на підтвердження вчинення адміністративного правопорушення відповідачем долучено до матеріалів справи відеозапис з нагрудної бодікамери поліцейського, на якому зафіксовано, що позивач на момент зупинки транспортного засобу на автодорозі сполученням с.Башлики – с.Ромашківка, Луцького району Волинської області, був за кермом. Крім того, в ході спілкування не заперечив факту керування кожного дня транспортним засобом марки «Ford», д.н.з. « НОМЕР_1 » до місця своєї роботи. При цьому, ненадання достовірних даних про свою особу та відповідних посвідчуючих документів, судом правильно оцінено, як намагання уникнути від адміністративної відповідальності.

Таким чином, аналізуючи наведені вище правові норми та встановлені фактичні обставини справи в їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом, будучи позбавленим права керування таким, а тому постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №6511763 від 14 січня 2026 року про притягнення позивача до адміністративної відповідальності на підставі ч.4 ст.126 КУпАП прийнята правомірно та підстави для скасування такої відсутні.

Щодо доводів позивача на відсутність підстав для зупинки його транспортного засобу, то колегія суддів не приймає такі до уваги, оскільки на відеозаписах зафіксовано, що поліцейський декілька повідомив водію про причину запинки, а саме: наявність анонімного інформування про керування цим транспортним засобом особою, яка перебуває в стані алкогольного сп`яніння, що свідчить про те, що працівники поліції при мали право на підставі ст.35 Закону України “Про національну поліцію” зупинити транспортний засіб.

Колегія суддів зауважує, що дотримання ПДР України є невід`ємною частиною організації процесу дорожнього руху з метою створення безпеки для інших учасників дорожнього руху, уникнення дорожньо - транспортних пригод та їх наслідків.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Крім того, колегія суддів зазначає, що інші зазначені позивачем в апеляційній скарзі обставини, крім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про безпідставність позовних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Оскільки колегія суддів залишає без змін рішення суду першої інстанції, то відповідно до ч.6 ст.139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають.

Керуючись ст.139, 195, 242, 243, 250, 268, 272, 286, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, суд,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 11 березня 2026 року у справі №158/420/26 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О. І. Мікула

судді С. М. Кузьмич

А. Р. Курилець

Повне судове рішення складено 20 травня 2026 року.