Постанова від 19 травня 2026 р. у справі №260/6406/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2026 рокуЛьвівСправа № 260/6406/25 пров. № А/857/1731/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді Курильця А.Р.,

суддів Кузьмича С.М., Мікули О.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2025 року в справі № 260/6406/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії,-

суддя в 1-й інстанції – Плеханова З.Б.,

час ухвалення рішення – 27 листопада 2025 року,

місце ухвалення рішення – м. Ужгород,

дата складання повного тексту рішення – не зазначено,

в с т а н о в и в:

У серпні 2025 року ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся в суд з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про призначення пенсії.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2025 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №071850006476 від 25.04.2025 року про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи за трудовою книжкою НОМЕР_1 від 03.07.1987 року - з 18.06.1992 року по 11.06.1993 pоку на малому науково-виробничому підприємстві «ЕКОС-КЛАС» та період роботи з 18.06.1993 року по 15.03.1996 року в Ужгородському кооперативі «Екологія», повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 18 квітня 2025 року про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» із врахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

Не погоджуючись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосуванням норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове про відмову в задоволенні адміністративного позову повністю.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що розгляд документів, наданих до заяви від 18.04.2025 для призначення пенсії ОСОБА_1 провадився за принципом «екстериторіальності». Згідно Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Вважає, що дії Головного управління вчиненні з врахуванням критерію законності, відповідно до якого суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним, а рішення суб`єкта владних повноважень має прийматися обгрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а відтак позовна заява ОСОБА_1 є безпідставною та такою, що не підлягає до задоволення

Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що відповідно до частини 4 статті 304 КАС України, не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів вважає можливим розглянути дану справу в порядку письмового провадження відповідно до п.3 ч.1 ст. 311 КАС України.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, 18.04.2025 року позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання якого зареєстроване в Ужгородському районі звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області із заявою, в якій він просив призначити йому пенсію за віком.

Вказану заяву за принципом екстериторіальності було розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області.

За результатами розгляду заяви ОСОБА_1 Головним управлінням Пенсійного фонду в Одеській області було прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії від 18.04.2025 року №071750015720.

Відмова мотивована тим, що за трудовою книжкою серії НОМЕР_2 від 03.07.1987 до страхового стажу не зараховано:

- період роботи з 18.06.1992 по 11.06.1993, оскільки номер та дата наказу про прийняття на роботу дописано, що порушує вимоги Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників від 29.07.1993№ 58;

- період роботи з 18.06.1993 по 15.03.1996, оскільки запис про звільнення з роботи засвідчено печаткою неіснуючої на той час держави УРСР.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

Згідно зі статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних приватних закладів для догляду непрацездатними.

Питання виникнення та реалізації права громадян на пенсійне забезпечення врегульоване положеннями Законів України "Про пенсійне забезпечення" N 1788-XII від 05.11.91 (далі - Закон N 1788) та "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року N 1058-IV (далі - Закон N 1058).

Згідно ч. 1 ст. 24 Закону N 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону N 1058, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності зазначеним Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

До 01 січня 2004 порядок підтвердження стажу роботи був визначений статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.91 N 1788-XII (далі по тексту - Закон України N 1788-XII).

Відповідно до статті 56 Закону України N 1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Статтею 62 частиною 1 Закону України N 1788-XII передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 N 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок N 637).

Пунктом 1 Порядку N 637 встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до пункту 3 Порядку N 637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Законодавець чітко визначив, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка і саме за відсутності такої або відповідних записів у ній, стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами, що також визначено і Порядком N 637.

Таким чином, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Відповідно до пункту 1.1 розділу 1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.93 N 58 (далі по тексту Інструкція N 58), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.93 року за N 110, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Пунктами 2.3, 2.4 розділу 2 вказаної Інструкції N 58 передбачено, що записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Пунктом 1 Інструкції N 162 визначалося, що питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання та обліку, регулюються постановою Ради Міністрів СРСР та ВЦСПС від 06.09.73 N 656 "Про трудові книжки працівників та службовців" (далі - Порядок N 656) та цією Інструкцією.

З аналізу вказаних норм судом встановлено, що законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому можливе її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.

Суд підкреслює, що записи про спірні періоди роботи не містять недопустимих (таких, що внесені в супереч Інструкції) перекреслень, виправлень чи дописок, які б змінювали суть записів або перекручували б їх зміст, а натомість внесені у відповідності із встановленими правилами. Тому відсутні підстави для їх неврахування при визначенні періоду страхового стажу позивача.

Суд зауважує, що доводи апелянта про те, що номер та дата наказу про прийняття на роботу позивача дописано, жодним чином не підтверджуються.

Судом встановлено, відповідно до записів трудової книжки НОМЕР_1 від 03.07.1987 року позивач працював малому науково-виробничому підприємстві «ЕКОС-КЛАС» в період з 18.06.1992 року по 11.06.1993 pоку.

Суд зазначає, що у трудовій книжці вказані записи є послідовними, містять підпис відповідальної особи та печатки підприємств. Таким чином за вказаних обставин, можна чітко ідентифікувати посаду та підприємство на якому позивач працював.

Позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо нарахування та належної сплати страхових внесків. Наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для незарахування до страхового стажу при призначенні пенсії позивачу періоду його роботи.

Верховний Суд застосовуючи вказані норми Закону, не розділяє право особи на призначення пенсії з зарахуванням чи незарахуванням певного періоду трудової діяльності до страхового стажу, що дає право на пенсію за віком, після запровадження персоніфікованого обліку залежно від того, яку посаду на підприємстві-страхувальнику займала така застрахована особа, оскільки пенсійний орган мав своєчасно здійснювати контроль за сплатою страхувальником страхових внесків з заробітної плати працівників та притягувати чи ініціювати питання притягнення до відповідальності такого страхувальника та його посадових осіб, відповідальних за несвоєчасну сплату чи несплату таких внесків, а не фактично компенсовувати свою бездіяльність на стадії призначення пенсії конкретній особі.

Постанови Верховного Суду від 27.03.2018 у справі N 208/6680/16-а, від 24.05.2018 у справі N 490/12392/16-а, від 01.11.2018 у справі N 199/1852/15-а, від 20.03.2019 у справі N 688/947/17, від 31.10.2019 року у справі N 683/1814/16-а, від 23.03.2020 у справі N 535/1031/16-а, від 26.03.2020 у справі N 299/3616/16-а, від 17.11.2021 у справі N 242/5635/16-а, від 30.12.2021 у справі N 348/1249/17.

Щодо неврахування відомостей трудової книжки, запис в якій «завірений печаткою УРСР», то суд не вважає такі мотиви достатніми для не зарахування до страхового стажу позивача спірного періоду роботи, оскільки постанова Верховної Ради України від 11.05.92 N 2318-XII "Про заходи забезпечення виконання вимог дозвільної системи" та Інструкція про порядок видачі дозволів та виготовлення печаток і штампів, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 18.10.93 N 643, не містять положень про не чинність фактично існуючих печаток та штампів та обов`язок їх заміни.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.02.2018 у справі N 275/615/17.

Отже, отримання чи не отримання підприємством печатки нового зразку не повинно відображатись на правах особи, в трудовій книжці якого записи про періоди роботи завірені печаткою старого зразка. Наявність печатки УРСР жодним чином не спростовує факту наявності страхового стажу та не створює наслідків недійсності відповідного запису.

На переконання суду, та обставина, що підприємство не змінило свою печатку новою після припинення СРСР, не робить документи, які засвідчені нею, недійсними.

Також, відповідачу слід врахувати, що у випадку, якщо поданих позивачем документів про призначення пенсії було не достатньо, то орган пенсійного фонду мав всі правові підстави для того, щоб самостійно витребувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу позивача, провести перевірку, зустрічну перевірку для з`ясування спірних обставини, запропонувати позивачу надати інформації щодо двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.

Такі висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17, відповідно до якої на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.

Решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні не спростовуються і підстав для його скасування немає.

Враховуючи наведене вище, апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

Керуючись ст.ст.308,315,316,321,322,325,328,329 КАС України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2025 року в справі № 260/6406/25 – без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду лише з підстав, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя А. Р. Курилець

судді С. М. Кузьмич

О. І. Мікула

Повне судове рішення складено 20 травня 2026 року.