Постанова від 19 травня 2026 р. у справі №140/15095/24 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2026 рокуЛьвівСправа № 140/15095/24 пров. № А/857/24349/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гуляка В.В.

суддів: Кухтея Р.В., Шевчук С.М.

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 ,

на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 06 травня 2025 року (суддя – Плахтій Н.Б., час ухвалення – не вказаний, місце ухвалення – м. Луцьк, дата складання повного рішення – не зазначена),

в адміністративній справі №140/15095/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 ,

про визнання протиправною бездіяльності, визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,

встановив:

У грудні 2024 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі – відповідач-1) та до Військової частини НОМЕР_2 (далі – відповідач-2), в якому, з урахуванням уточнення позову, просив: 1) визнати протиправною бездіяльність відповідача-1 щодо не здійснення перерахунку та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 03.08.2017 по 31.01.2018 з урахування січня 2008 року, як базового місяця; 2) зобов`язати відповідача-1 здійснити перерахунок та виплату позивачу індексації грошового забезпечення за період з 03.08.2017 по 31.01.2018 зі встановленням базового місяця - січень 2008 року, з урахуванням раніше виплачених сум; 3) визнати протиправними дії відповідача-2 щодо відмови здійснити перерахунок та виплату позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.02.2018 по 28.02.2018 з урахування січня 2008 року, як базового місяця; 4) зобов`язати відповідача-2 здійснити перерахунок та виплату позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.02.2018 по 28.02.2018 зі встановленням базового місяця - січень 2008 року, з урахуванням раніше виплачених сум; 5) визнати протиправними дії відповідача-2 щодо відмови здійснити перерахунок та виплату позивачу у повному розмірі індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 15.08.2018 із застосуванням щомісячної індексації - різниці у щомісячному розмірі 4391,90 грн, відповідно до абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 (далі – Порядок №1078); 6) зобов`язати відповідача-2 здійснити перерахунок та виплату позивачу в повному розмірі індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 15.08.2018 із застосуванням щомісячної індексації - різниці у щомісячному розмірі 4391,90 грн, відповідно до абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку №1078, з урахуванням раніше виплачених сум; 7) визнати протиправною бездіяльність в/ч відповідача-1 щодо не здійснення перерахунку та виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2017 рік з урахуванням в складі, з якої вона обраховується, щомісячної додаткової грошової винагороди в розмірі 60% місячного грошового забезпечення та індексації грошового забезпечення; 8) зобов`язати в/ч відповідача-1 здійснити перерахунок та виплату позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2017 рік з урахуванням в складі, з якої вона обраховується, щомісячної додаткової грошової винагороди в розмірі 60% місячного грошового забезпечення та індексації грошового забезпечення, та раніше виплаченої суми; 9) визнати протиправними дії відповідача-2 щодо відмови здійснити перерахунок та виплату грошової допомоги для оздоровлення за 2018 рік з урахуванням в складі, з якої вона обраховується, щомісячної додаткової грошової винагороди в розмірі 60% місячного грошового забезпечення та індексації грошового забезпечення; 10) зобов`язати відповідача-2 здійснити перерахунок та виплату грошової допомоги для оздоровлення за 2018 рік з урахуванням в складі, з якої вона обраховується, щомісячної додаткової грошової винагороди в розмірі 60% місячного грошового забезпечення та індексації грошового забезпечення, та раніше виплаченої суми; 11) визнати протиправною бездіяльність відповідача-1 щодо не здійснення перерахунку та виплати позивачу щомісячної додаткової грошової винагороди за період з 03.08.2017 по 31.01.2018 з урахуванням в складі, з якої вона обраховується, індексації грошового забезпечення; 12) зобов`язати відповідача-1 здійснити перерахунок та виплату позивач щомісячної додаткової грошової винагороди за період з 03.08.2017 по 31.01.2018 з урахуванням в складі, з якої вона обраховується, індексації грошового забезпечення, та раніше виплачених сум; 13) визнати протиправними дії відповідача-2 щодо відмови здійснити перерахунок та виплату щомісячної додаткової грошової винагороди за період з 01.02.2018 по 28.02.2018 з урахуванням в складі, з якої вона обраховується, індексації грошового забезпечення; 14) зобов`язати відповідача-2 здійснити перерахунок та виплату позивачу щомісячної додаткової грошової винагороди за період з 01.02.2018 по 28.02.2018 з урахуванням в складі, з якої вона обраховується, індексації грошового забезпечення, та раніше виплачених сум; 15) визнати протиправною бездіяльність відповідача-2 щодо не нарахування та невиплати позивачу одноразової грошової допомоги, передбаченої ст.15 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20.12.1991 №2011-XII, в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожні 14 повних календарних років військової служби; 16) зобов`язати відповідача-2 нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу передбачену ст.15 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20.12.1991 №2011-XII, в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожні 14 повних календарних років військової служби; 17) визнати протиправною бездіяльність відповідача-2 щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу частини 15.08.2018; 18) зобов`язати відповідача-2 нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу частини 15.08.2018.

Відповідачі подали окремі відзиви на позовну заяву, у яких кожен зокрема висловив свої заперечення проти задоволення позовних вимог. Просили у задоволенні вимог позивача відмовити у повному обсязі.

Також у відповіді на відзив позивач заперечив доводи відповідача-1 про пропуск строку звернення до суду з посиланням на правові позиції, викладені у постановах Верховного Суду від 06.04.2023 у справі №260/3564/22, від 31.10.2024 у справі №440/9/24.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 06 травня 2025 року позов задоволено частково. Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо неврахування січня 2008 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення, при нарахуванні ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 03.08.2017 по 31.01.2018. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 03.08.2017 по 31.01.2018 включно зі встановленням січня 2008 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін (базового місяця). Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2017 рік, щомісячної додаткової грошової винагороди за період з 03.08.2017 по 31.01.2018, з урахуванням в складі при її обрахунку індексації грошового забезпечення, з урахуванням виплачених сум. Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_2 щодо неврахування січня 2008 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення, при нарахуванні ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.02.2018 по 28.02.2018. Зобов`язано військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.02.2018 по 28.02.2018 включно зі встановленням січня 2008 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін (базового місяця). Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 15.08.2018 із застосуванням щомісячної індексації - різниці в розмірі 4391,90 грн, відповідно до абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078. Зобов`язано військову частину НОМЕР_2 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 15.08.2018 із застосуванням щомісячної індексації - різниці в розмірі 4391,90 грн, відповідно до абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078. Зобов`язано військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2018 рік, щомісячної додаткової грошової винагороди за період з 01.02.2018 по 28.02.2018, з урахуванням в складі при її обрахунку індексації грошового забезпечення, з урахуванням виплачених сум. Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо неврахування ОСОБА_1 при розрахунку матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2017 рік щомісячної додаткової грошової винагороди в розмірі 60% місячного грошового забезпечення. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2017 рік, з урахуванням в складі, з якої вона обраховується, щомісячної додаткової грошової винагороди в розмірі 60% місячного грошового забезпечення, з урахуванням раніше виплачених сум. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 судові витрати на правничу допомогу у сумі 750 грн (сімсот п`ятдесят грн 00 коп.). Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_2 судові витрати на правничу допомогу у сумі 750 грн 00 коп..

З цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач-1 та оскаржив його в апеляційному порядку, вважає, що рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, а тому рішення суду підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що суд першої інстанції не взяв до уваги доводи наведені відповідачем-1 у відзиві на позовну заяву. Зокрема, Міністерством оборони України фактично було виконано вимоги уряду щодо підвищення грошових доходів військовослужбовців за грудень 2015 року з врахуванням прогнозованого рівня інфляції випереджаючим шляхом та щодо подальшого обчислення індексу споживчих цін з січня 2016 року. Таким чином нарахована індексація позивачу за період з 03.08.2017 по 31.12.2017 відповідно до норм та правил, визначених порядком №1078 становить 0,00 грн. щомісячно. Тому вважає, апелянт, що відповідач-1 діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Також на думку апелянта, виплата матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2017 рік, з урахуванням в складі, з якої вона обраховується, щомісячної грошової винагороди в розмірі 60% місячного грошового забезпечення жодним нормативно-правовим актом не передбачено та необгрунтовано. Тому рішення суду першої інстанції в цій частині неправомірне. Також вказує апелянт на те, що, оскільки 15.08.2018 – день виключення позивача за списків Військової частини НОМЕР_2 , то згідно ч.5 ст.122 КАС України останнім днем звернення до суду з адміністративним позовом є 15.09.2018. Отже позивач пропустив встановлені строки звернення до суду, оскільки з даною позовною заявою звернувся в грудні 2024 року. Крім цього, вважає апелянт завищеним розмір судових витрат на правову допомогу, беручи до уваги складність розглядуваної справи. При цьому, витрати понесені позивачем на правову допомогу не є фактичними, оскільки належним чином не підтверджені.

За результатами апеляційного розгляду апелянт просить рішення Волинського окружного адміністративного суду від 06.05.2025 року в справі №140/15095/24 в частині задоволення позовних вимог щодо відповідача-1 скасувати і ухвалити нове судове рішення, яким позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 залишити без розгляду. У випадку відмови у застосуванні строків звернення до адміністративного суду - рішення Волинського окружного адміністративного суду від 06.05.2025 року в справі № 140/15095/24 в частині задоволення позовних вимог щодо відповідача-1 скасувати і ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог щодо відповідача-1 – відмовити повністю.

Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги відповідача-1, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення.

Судом встановлено такі фактичні обставини справи.

Позивач ОСОБА_1 з 03.08.2017 по 15.08.2018 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 , фінансове забезпечення якої до 31.01.2018 здійснювала Військова частина НОМЕР_1 , що підтверджується наказами відповідача-2 від 03.08.2017 №166, від 15.08.2018 №189 та листами фінансово-економічного управління ІНФОРМАЦІЯ_1 від 29.08.2016 та 15.08.2018 (а.с.71-72, 74-75).

Відповідно до витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_2 від 15.08.2018 №189 старшого сержанта ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу і всіх видів забезпечення (а.с.15).

17.09.2024 позивач звернувся до Військової частини НОМЕР_1 із заявою, у якій просив здійснити: нарахування (перерахунок) та виплату індексації грошового забезпечення за період з 03.08.2017 по 15.08.2018 із застосуванням базового місяця січень 2008 року; перерахунок та виплату грошової допомоги на оздоровлення за 2017-2018 роки, матеріальної допомоги за 2017-2018 роки у щомісячному розмірі грошового забезпечення з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди в розмірі 60% місячного грошового забезпечення та з урахуванням індексації грошового забезпечення; перерахунок та виплату щомісячної додаткової грошової винагороди за період з 03.08.2017 по 15.08.2018 з урахуванням в складі при її обчисленні індексації грошового забезпечення (а.с.16).

25.11.2024 позивач повторно звернувся до відповідача-1 із заявою тотожного змісту заяві від 17.09.2024 (а.с.17).

Також встановлено, що 17.09.2024 ОСОБА_1 звернувся до Військової частини НОМЕР_2 із заявою, у якій просив здійснити: нарахування (перерахунок) та виплату індексації грошового забезпечення за період з 03.08.2017 по 15.08.2018 із застосуванням базового місяця січень 2008 року; перерахунок та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 15.08.2018 відповідно до абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку №1078; перерахунок та виплату грошової допомоги на оздоровлення за 2017-2018 роки, матеріальної допомоги за 2017-2018 роки у щомісячному розмірі грошового забезпечення з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди в розмірі 60% місячного грошового забезпечення та з урахуванням індексації грошового забезпечення; перерахунок та виплату щомісячної додаткової грошової винагороди за період з 03.08.2017 по 15.08.2018 з урахуванням в складі при її обчисленні індексації грошового забезпечення (а.с.18).

За результатами розгляду вищезгаданої заяви від 17.09.2024 Військова частина НОМЕР_2 листом від 11.10.2024 №1757 повідомила позивача, зокрема, про те, що індексація грошового забезпечення за період з 01.01.2018 по 15.08.2018 проведена йому згідно норм Порядку №1078, а загальна сума становила 0,00 грн..

Вважаючи протиправними вищенаведену бездіяльність та дії відповідачів, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та рішенню суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду враховує наступне.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.1 ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Судом першої інстанції вірно враховано, що згідно статті 18 Закону України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” від 05.10.2000 №2017-III (далі – Закон №2017-III) законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.

Статтею 19 Закону №2017-III передбачено, що державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Відповідно до статті 1 Закону України від 20.12.1991 №2011-XII “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” (далі - Закон №2011-XII) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Частиною першою статті 9 Закону №2011-XII передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частини друга і третя статті 9 Закону № 2011-XII).

Судом першої інстанції також вірно зазначено, що Закон України “Про індексацію грошових доходів населення” від 03.07.2001 №1282-ХІІ (далі - Закон №1282-ХІІ) визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.

Як визначено у статті 1 Закону №1282-XII, індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Відповідно до статті 2 Закону №1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).

Статтею 4 Закону №1282-XII встановлено підстави для проведення індексації, зокрема, індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка. Законом України від 24.12.2015 року №911-VIII “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” у частині першій статті 4 Закону №1282-XII цифри “ 101” замінено цифрами “ 103”.

Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.

Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв`язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Частиною 2 статті 5 Закону №1282-XII передбачено, що підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.

Відповідно до статті 6 Закону №1282-XII у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону, грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Згідно з статтею 9 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів.

Таким чином, основною метою індексації грошових доходів населення є забезпечення достатнього життєвого рівня населення України за рахунок відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюються на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників, визначаються Порядком №1078.

Як встановлено пунктом 1-1 Порядку №1078, підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.

Відповідно до пункту 4 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.

Виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету (пункт 6 Порядку №1078).

Отже, на підприємства, установи, організації, незалежно від форм власності, покладається обов`язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації.

Абзацами першим-п`ятим пункту 5 Порядку №1078 (у редакції Постанови №1013, застосовується з 01 грудня 2015 року) установлено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.

Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу.

Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.

У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.

З аналізу вищенаведених норм видно, що за загальним правилом для індексації заробітної плати необхідно знати два взаємопов`язаних елемента: базовий місяць та коефіцієнт індексації. При цьому базовий місяць - це місяць підвищення тарифних ставок (окладів) незалежно від розміру підвищення, а коефіцієнт індексації обчислюють на основі щомісячних індексів інфляції, які публікуються Держстатом. Розрахунок ведеться наростаючим підсумком до перевищення порогу індексації. Визначення базового місяця залежить тільки від зміни розміру тарифної ставки (посадового окладу) та нарахування індексації здійснюється до наступного підвищення розміру посадового окладу військовослужбовця.

Колегія суддів також зазначає, що правове регулювання виплати індексації визначає умови (коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють повторне виникнення права на отримання індексації.

До набрання чинності Постановою №1013 абзац перший пункту 5 Порядку №1078 був викладений та застосовувався у такій редакції: “У разі підвищення розмірів мінімальної заробітної плати, пенсії, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, стипендій, а також у разі зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів місяць, в якому відбулося підвищення, вважається базовим при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення. У базовому місяці значення індексу споживчих цін приймається за 1 або 100 відсотків. Індексація грошових доходів, отриманих громадянами за цей місяць, не провадиться. З наступного місяця здійснюється обчислення наростаючим підсумком індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації”.

У зв`язку з прийняттям Кабінетом Міністрів України Постанови №1013 істотно змінився порядок індексації зарплати та інших доходів населення, внесеними змінами передбачено ряд новел в порядку проведення індексації грошових доходів населення. Зокрема, якщо раніше базовим місяцем вважався місяць, у якому відбулося підвищення мінімальної зарплати, пенсій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, стипендій чи зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів (за рахунок постійних складових зарплати), то після прийняття Постанови №1013 місяцем підвищення став місяць, у якому відбулося підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного грошового утримання, стипендій, виплат із соціального страхування. Крім того, якщо раніше базовий місяць (місяць підвищення) визначався в разі, коли зросла зарплата внаслідок підвищення тарифної ставки (окладу) або за рахунок будь-якої постійної складової зарплати, то після внесення змін - тільки в разі, якщо підвищена тарифна ставка (оклад). Починаючи з 01 грудня 2015 року обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (посадового окладу) за посадою, яку займає працівник, в тому числі військовослужбовець.

Крім того, пунктом 1 Постанови №1013 передбачено підвищення з 01 грудня 2015 року посадових окладів (тарифних ставок, ставок заробітної плати) працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери та деяких інших працівників. При цьому підвищення окладів не стосувалось військовослужбовців. Тобто, Постановою №1013 були підвищені оклади майже в усіх галузях бюджетної сфери, окрім окладів у складі грошового забезпечення військовослужбовців.

Схеми посадових окладів військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб були затверджені відповідно до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294 “Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” (далі - Постанова №1294), яка набрала чинності у січні 2008 року. Надалі зміна грошового забезпечення військовослужбовців відбулась лише з 01 березня 2018 року у зв`язку з набранням 01 березня 2018 року чинності постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” (далі – Постанова №704).

Тобто, підвищення тарифних ставок (окладів) після 01 січня 2008 року, в тому числі у період перебування позивача на військовій службі, що є підставою для встановлення іншого базового місяця при проведенні індексації, не відбувалося.

Таким чином, базовим місяцем при проведенні індексації грошового забезпечення позивача з грудня 2015 року по лютий 2018 є саме січень 2008 року.

У такому порядку нарахування індексації здійснюється до наступного підвищення розміру посадового окладу військовослужбовців, яке відбулося у березні 2018 року, відповідно до Постанови №704, яка набрала чинності 01.03.2018, та наказу Міністерства оборони України від 01.03.2018 №90 “Про встановлення тарифних розрядів осіб офіцерського складу Збройних Сил України”.

Отже, якщо підвищення тарифних ставок (окладів) мало місце у січні 2008 року, то для розрахунку індексації з 01.12.2015 цей місяць і є базовим, а обчислення індексу споживчих цін слід проводити з лютого 2008 року (наступного місяця після місяця підвищення посадового окладу за посадою, яку займає військовослужбовець). Відповідно до положень пункту 10-2 Порядку №1078 з 01.12.2015 це правило застосовується і для новоприйнятих працівників.

Пунктом 14 Порядку №1078 визначено, що роз`яснення щодо застосування цього Порядку надає Мінсоцполітики.

Відповідно до роз`яснення Мінсоцполітики від 08.08.2017 №48/о/66-17 на запит Департаменту фінансів Міноборони від 18.07.2017 №248/3/9/1/863 зміна розміру доплат, надбавок та премій не впливає на початок обчислення індексації, якщо не підвищується посадовий оклад.

У роз`ясненні Мінсоцполітики від 18.04.2018 №28/о/66-18 також вказано, що у разі зростання грошового забезпечення за рахунок інших його складових, без підвищення посадового окладу, сума індексації не зменшується на розмір підвищення грошового забезпечення.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що у спірний період з 03.08.2017 по 28.02.2018 необхідно було застосовувати як базовий місяць січень 2008 року (посадові оклади військовослужбовців за посадами з січня 2008 року по лютий 2018 року включно були незмінними).

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема у постановах від 12.05.2022 у справі №580/3335/21, від 19.05.2022 у справі №200/3859/21, від 28.06.2022 у справі №420/4841/21.

Застосування відповідачами іншого місяця, а саме грудня 2015 року, для обчислення індексації у період з 03.08.2017 по 28.02.2018 є протиправним, оскільки в зазначений період не вносилися зміни саме до посадових окладів військовослужбовців.

Колегія суддів також звертає увагу на те, що індексація грошового забезпечення як складова грошового забезпечення військовослужбовців є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, тому підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті; виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні і обмежене фінансування жодним чином не впливає на право позивача отримати індексацію грошового забезпечення; звільнення особи з військової служби жодним чином не позбавляє її права на отримання виплат, на які вона має право, проте не отримувала їх під час проходження служби за незалежних від неї обставин.

Отже, не нарахування відповідачами індексації грошового забезпечення у встановленому розмірі порушує право позивача на отримання такої індексації, оскільки відповідне право гарантується законом, а проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін є безумовним обов`язком відповідача.

Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду від 19.07.2019 року у справі №240/4911/18 та від 07.08.2019 у справі №825/694/17.

Судом першої інстанції вірно встановлено та взято до уваги те, що позивач з 03.08.2017 по 15.08.2018 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 , при цьому перебував на грошовому забезпеченні до 31.01.2018 у Військовій частині НОМЕР_1 , а та з 01.02.2018 по 15.08.2018 – у Військовій частині НОМЕР_2 .

За встановлених у цій справі обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, про визнання протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 щодо неврахування січня 2008 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення, при нарахуванні ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення, та зобов`язання відповідача-1 здійснити позивачу перерахунок та виплату індексації грошового забезпечення за період з 03.08.2017 по 31.01.2018 включно із встановленням січня 2008 року як базового місяця (місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін) з урахуванням виплачених сум.

Щодо вимог позивача здійснити перерахунок та виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2017, грошової допомоги на оздоровлення за 2018 рік, щомісячної додаткової грошової винагороди за період з 03.08.2017-28.02.2018 з врахуванням в складі при їх обрахунку індексації грошового забезпечення та раніше виплачених сум, колегія суддів зазначає наступне.

З карток особового рахунку позивача видно, що йому у грудні 2017 року виплачено матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, у липні 2018 року виплачено матеріальну допомогу на оздоровлення, виплату вказаних допомог проведено в розмірі місячного грошового забезпечення. Також в період з 03.08.2017-28.02.2018 позивачу виплачувалась щомісячна додаткова винагорода (а.с.54, 82).

Абзацами першим та другим частини четвертої статті 9 Закону №2011-ХІІ встановлено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Відповідно до статті 9 Закону №2011-ХІІ, Постанови №704 наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який набув чинності 20.07.2018 (далі - Порядок №260).

До набуття чинності Порядком №260 грошове забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України виплачувалось відповідно до вимог Інструкції №260.

Відповідно до пункту 30.3 Інструкції №260 розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадових окладів, окладів за військовими званнями та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою згідно з законодавством України на день підписання наказу про надання цієї допомоги.

Як передбачає пункт 33.3 Інструкції №260, розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань установлюється за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України.

До місячного грошового забезпечення, з якого визначається матеріальна допомога, включаються посадові оклади, оклади за військовими званнями та щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою згідно з законодавством України на день підписання наказу про надання цієї допомоги.

Згідно з пунктом 6 розділу XXIII Порядку №260 розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.

За правилами, визначеними у пункті 7 розділу XXIV Порядку №260, розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, порядок її виплати встановлюються за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України.

До місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років і щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 “Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій”, яка була чинною до 01.03.2018 (далі – Постанова №889), установлено щомісячну додаткову грошову винагороду, зокрема, 2) військовослужбовцям Збройних Сил (крім тих, що зазначені у підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби): з 1 квітня 2013 р. - у розмірі, що не перевищує 20 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 вересня 2013 р. - у розмірі, що не перевищує 40 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 січня 2014 р. - у розмірі, що не перевищує 60 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 квітня 2014 р. - у розмірі, що не перевищує 80 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 липня 2014 р. - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.

Колегія суддів враховує, що право позивача на матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2017 рік, грошову допомогу на оздоровлення за 2018 рік, щомісячну додаткову грошову винагороду за період з 03.08.2017 по 28.02.2018 було реалізоване шляхом виплати відповідних сум.

Спірним у розглядуваних правовідносинах є питання включення до складу цих виплат індексації грошового забезпечення.

Оскільки в межах даної справи відповідачі порушили право позивача на отримання індексації грошового забезпечення в належному розмірі за період з 03.08.2017 по 28.02.2018 та за період з 01.03.2018 по 15.08.2018, тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позивач має право на перерахунок матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової допомоги на оздоровлення, щомісячної додаткової грошової винагороди з врахуванням індексації.

Водночас судом першої інстанції вірно враховано, що виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2017 рік та щомісячної додаткової грошової винагороди за період з 03.08.2017 по 31.01.2018 здійснював відповідач-1, а виплату грошової допомоги на оздоровлення за 2018 рік та щомісячної додаткової грошової винагороди за період з 01.02.2018 по 28.02.2018 здійснював відповідач-2.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо зобов`язання відповідача-1 здійснити перерахунок та виплату позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2017 рік, щомісячної додаткової грошової винагороди за період з 03.08.2017 по 31.01.2018, обчисливши її розмір з урахуванням індексації, з урахуванням раніше виплачених сум.

Щодо бездіяльності відповідача-1, яка полягала у не здійсненні перерахунку та виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2017 рік, грошової допомоги на оздоровлення за 2018 рік, з урахуванням в складі, з якої вони обраховуються, щомісячної додаткової грошової винагороди в розмірі 60% місячного грошового забезпечення, колегія суддів враховує наступне.

Так, питання складу грошового забезпечення військовослужбовців було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі №522/2738/17. Приймаючи постанову від 06.02.2019 у вказаній справі, Велика Палата Верховного Суду дійшла наступних висновків.

До грошового забезпечення військовослужбовців, як обрахункової величини, не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних або тих, що виплачуються раз на місяць.

Отже, у зв`язку з тим, що позивач додаткову грошову винагороду отримував щомісячно під час проходження служби і вона входила до складу грошового забезпечення, то, відповідно, вказана винагорода повинна включатися до розрахунку матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та грошової допомоги на оздоровлення.

Судом першої інстанції вірно встановлено та взято до уваги те, що згідно карток особового рахунку позивача в період 03.08.2017 по 01.03.2018 він щомісячно отримував грошову винагороду, отже така носила постійний характер, відповідно входила до складу грошового забезпечення та підлягала врахуванню під час обрахунку та виплати у вказаний період таких одноразових видів грошового забезпечення, як матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань та грошова допомога на оздоровлення.

Разом з тим, відповідач-1 не надав доказів того, що сума матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2017 рік розрахована з врахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, а тому є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення позовні вимоги про визнання протиправними дій відповідача-1 та зобов`язання його здійснити перерахунок та виплату позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2017 рік, з урахуванням в складі, з якої вона обраховується, щомісячної додаткової грошової винагороди, з урахуванням раніше виплачених сум.

Відносно доводів апеляційної скарги про те, що позивачем пропущено строк звернення до суду з цим позовом, колегія суддів враховує наступне.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Статтею 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси і просити про їх захист.

Право звернення до суду є невід`ємним особистим правом, яке реалізовується особою в порядку, встановленому КАС України. Способом реалізації цього права є звернення зацікавленої особи з позовом до суду.

У свою чергу, звернення до суду з позовом є підставою для виникнення процесуальних відносин, пов`язаних з вирішенням спору по суті. Звернення до суду і судове провадження повинно здійснюватися у відповідності до вимог чинного законодавства, зокрема, процесуальних норм щодо порядку провадження в адміністративних справах.

Крім цього, законодавець встановлює певні обмеження такого права, зокрема, шляхом встановлення строку звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав.

Відповідно до частини 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно частини 3 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що положенням статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України не містять норм, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі до адміністративного суду у справах про виплату належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.

Такі відносини врегульовано нормами ст.233 Кодексу законів про працю України.

Так, відповідно до частин 1 та 2 статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX) працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 за № 2352-IX (далі - Закон № 2352-IX), який набрав чинності 19.07.2022 внесено зміни, зокрема до Кодексу законів про працю України.

Так, пунктом 18 частини 1 розділу І Закону № 2352-IX назву та частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції: " Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті».

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116 КЗпП України)".

Отже, до 19.07.2022 Кодекс законів про працю України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Колегія суддів звертає увагу на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (рішення від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 13.05.1997 № 1-зп, від 05.04.2001 № 3-рп/2001), та Верховного Суду у рішенні від 06.04.2023 у зразковій справі № 260/3564/22 про те, що спір щодо стягнення належного позивачу грошового забезпечення (належної працівникові заробітної плати) є спором, пов`язаним з недотриманням законодавства про оплату праці та про поширення дії статті 233 КЗпП України (у редакції Закону № 2352-IX) тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.

Аналогічний підхід щодо застосування приписів статті 233 Кодексу законів про працю України застосовано Верховним Судом у постановах від 19.01.2023 у справі № 460/17052/21, від 27.04.2023 у справі № 300/4201/22, від 28.09.2023 у справі № 140/2168/23, від 20.11.2023 у справі № 160/5468/23, від 08.08.2024 у справі № 380/29686/23.

Також, колегія суддів враховує правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (рішення від 15.10.2013 № 8-рп/2013 та № 9-рп/2013) про те, що положення ч.2 ст.233 КЗпП України у системному зв`язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством.

Крім цього, відповідно до ч.1 ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, зокрема у рішеннях від 09.02.1999 №1-рп/99, від 13.05.1997 №1-зп, від 05.04.2001 №3-рп/2001, а також від 05.04.2001 №3-рп/2001.

Таким чином, за період 03.08.2017 по 31.01.2018 застосуванню підлягає частина 2 статті 233 Кодексу законів про працю України у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX, якою визначено, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Колегія суддів враховує, що на момент звільнення позивача з військової служби, 15.08.2018, частина 2 ст.233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати, у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком.

Таким чином, доводи апелянта щодо пропуску позивачем строку є необґрунтованими.

Відносно доводів апелянта про те, що визначена судом першої інстанції сума понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу не є підтвердженою належним чином, а також є завищеною у контексті обсягу фактично наданих адвокатом послуг, із урахуванням складності справи, то колегія суддів звертає увагу на таке.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу.

За приписами частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно із частинами третьою - п`ятою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Отже, аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку, що вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін. Принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який включає такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони. Крім того, врахування таких критеріїв не ставиться законодавцем у залежність від результату розгляду справи.

Також, за положеннями статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року №5076-VI, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, проведення експертизи, підготовки справи до розгляду зокрема, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги та витрат на підготовку експертного висновку, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані відповідні договори про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), на проведення судових експертиз, експертних досліджень та надання інших послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, проведенням експертизи, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

На підтвердження понесення витрат на правову допомогу позивач надав до суду першої інстанції договір про надання правничої допомоги від 16.12.2024, акт приймання-передачі наданих послуг правничої допомоги за договором про надання правничої допомоги адвокатом б/н від 16.12.2024 (а.с.34, 34-зв.).

Згідно з договором про надання правової допомоги від 16.12.2024, який укладений між адвокатським бюро “Валерії Василюк” (далі – Бюро) та ОСОБА_1 , попередня вартість професійної правничої допомоги за цим договором складає 3000 грн, яку сторони вправі змінити в залежності від її обсягу шляхом укладання додаткової угоди до цього договору. За результатами надання професійної правничої допомоги за цим договором сторонами складається Акт, в якому вказується її обсяг та вартість. Оплата клієнтом професійної правничої допомоги здійснюється на підставі акту виконаних робіт за цим договором у строк до 01.08.2025 шляхом внесення коштів на рахунок Бюро (розділ 2 договору).

Зі змісту акту від 09.01.2024 приймання-передачі наданих послуг правничої допомоги за договором про надання правничої допомоги адвокатом б/н від 16.12.2024 видно, що вартість послуг, наданих адвокатом позивачу на суму 3000,00 грн, включає: надання юридичної консультації, проведення правової експертизи документів наданих клієнтом, аналіз судової практики з формуванням структури доказової бази, підготовка позовної заяви до суду, групування доказів, додатків до позовної заяви, їх роздруківка, сканування, подання позову до суду.

З урахуванням наданих позивачем доказів, принципу співмірності та розумності судових витрат, обсягу опрацьованих адвокатом матеріалів, враховуючи конкретні обставини справи та зміст виконаних послуг, незначної складності справи та зважаючи на часткове задоволення позову, суд першої інстанції доцільно зменшив розмір судових витрат на професійну правничу допомогу та стягнув на користь позивача судові витрати на оплату професійної правничої допомоги адвоката у розмірі 1500,00 грн (з відповідача-1 – 750,00 грн, відповідача-2 – 750,00 грн).

В апеляційній скарзі відповідач-1 не обґрунтував належним чином заперечення щодо визначеного судом першої інстанції розміру витрат на професійну правничу допомогу.

Колегія суддів також вважає, що матеріалами справи в безспірному порядку підтверджується факт отримання позивачем послуг адвоката та понесення ним витрат по оплаті професійної правничої допомоги при вирішенні Волинським окружним адміністративним судом цієї справи № 140/15095/24.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи цей публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Водночас, колегія суддів враховує, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні решта позовних вимог та в частині задоволених позовних вимог до Військової частини НОМЕР_2 , не оскаржено позивачем та відповідачем-2 в апеляційному порядку, а тому згідно приписів статті 308 КАС України не являється предметом апеляційної перевірки.

З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції в оскарженій частині є законним і обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права з повним встановленням обставин справи, що не спростовано доводами апеляційної скарги, які колегією суддів відхиляються як необґрунтовані з урахуванням наведеного вище правового регулювання спірних правовідносин.

Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження).

Проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет доказування, склад учасників справи та враховуючи, що дану адміністративну справу було розглянуто судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, суд апеляційної інстанції зазначає, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд –

постановив:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 – залишити без задоволення.

Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 06 травня 2025 року в адміністративній справі №140/15095/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльності, визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя В. В. Гуляк

судді Р. В. Кухтей

С. М. Шевчук