Постанова від 19 травня 2026 р. у справі №260/6405/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2026 рокуЛьвівСправа № 260/6405/25 пров. № А/857/6397/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді Курильця А.Р.,

суддів Кузьмича С.М., Мікули О.І.,

з участю секретаря Майстрів Ю.І.,

представника позивача Фартушка Т.Б.,

представника відповідача Самойленко К.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Закарпатській області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2025 року в справі № 260/6405/25 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Таксон-Груп ЛТД" до Головного управління ДПС у Закарпатській області про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення – рішення,-

суддя в 1-й інстанції Гебеш С.А.,

час ухвалення рішення 18.12.2025 року, 14:11 год.,

місце ухвалення рішення м.Ужгород,

дата складання повного тексту рішення 24.12.2025 року,

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Таксон-Груп ЛТД" звернулося в суд з позовом до Головного управління ДПС у Закарпатській області про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення – рішення.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2025 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Закарпатській області від 12 червня 2025 року за №7850/07-16-07-06 про застосування до Товариства з обмеженою відповідальністю "Таксон-Груп ЛТД" штрафних санкцій у сумі 1 691 266,51 грн.

Не погоджуючись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти постанову про відмову в задоволенні позову повністю.

Апеляційну скаргу обгрунтовують тим, що пунктом 14-6 Постанови Правління Національного банку України «Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану» №18 від 24.02.2022 встановлено, що банк не має права завершити здійснення валютного нагляду за отриманням резидентами граничних строків розрахунків за операцією експорту/імпорту товарів на підставі документів про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог. Зазначає, що договір №б/н від 30.05.2024р., був укладений після набрання чинності п. 146 Постанови Правління Національного банку України від 24.02.2022 № 18 «Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану» із змінами, внесеними постановою Правління Національного банку України від 02.09.2022 № 197 «Про внесення змін до постанови Правління Національного банку України від 24.02.2022 №18». Відтак відсутні підстави вважати оскаржуване рішення протиправним.

Представник відповідача в судовому засіданні свою апеляційну скаргу підтримав, просить рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2025 року скасувати та прийняти постанову, якою в задоволенні позову відмовити.

Представник позивача в судовому засіданні, апеляційну скаргу відповідача заперечив, просить рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2025 року залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Таксон-Груп ЛТД» (надалі – Позивач, Резидент, ТОВ "Таксон-Груп ЛТД") є господарським товариством, основним видом діяльності якого є виробництво інших металевих баків, резервуарів і контейнерів (КВЕД 25.29).

Позивач також здійснює зовнішньо-економічну діяльність, в межах якої здійснював експортно-імпортні операції з Товариством з обмеженою відповідальністю TAXON, S.R.O (Словаччина) (надалі також – Нерезидент), зокрема за Договорами (контрактами) поставки від 04 липня 2016 року №3/2016, від 10.01.2017р. №1/exp та від 12.02.2024р. №Т1-2024.

Як вбачається із матеріалів справи, Головним управлінням ДПС у Закарпатській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Таксон-груп ЛТД» з питань дотримання вимог валютного законодавства при виконанні зовнішньо-економічних договорів (контрактів) № 1/ЕХР від 10.01.2017 року, за період діяльності з 10.01.2017 року по 02.05.2025 року; № ТІ-2024 від 12.02.2024 року, за період діяльності з 12.02.2024 року по 02.05.2025 року.

За результатами вказаної перевірки складено акт від 16.05.2025 року № 8114/07-16-07-06-04/39909248 та встановлено ненадходження коштів в законодавчо встановлені терміни при виконанні зовнішньоекономічного контракту No Т1-2024 від 12.02.2024 року, укладеного з нерезидентом «TAXON, s.r.o.».

За даними бухгалтерського обліку станом на 02.05.2025 року по розрахунках за контрактом № Т1-2024 від 12.02.2024, укладеним з нерезидентом «TAXON s.r.o.», заборгованість відсутня.

На виконання умов контракту, ТОВ «Таксон-Груп ЛТД» експортувало товар на загальну суму 53 906,20 євро, що еквівалентно 2 251 513,23 грн в т.ч.:

1) Прокат плоский з нержавіючої сталі завширшки 600мм або більше, холоднокатаний без подальшого оброблення, завтовшки 0,5мм або більше але не більше як 1мм, з масовою часткою нікелю менше як 2,5%: Н/ж лист 0,8x1250x2500 AISI 201 - 40шт, Н/ж лист 1,0x1250x3000 AISI 201 - 80шт, Н/ж лист 0,8x1500x3000 AISI 430 - 120шт, Н/ж лист 0,8x1000x2000 AISI 304 - 40шт, Н/ж лист 0,8x1250x2500 AISI 304 - 40шт, Н/ж лист 0,8x1250x2500 AISI 304 - 40шт, Н/ж лист 0,8x1500x3000 AISI 304 - 120шт, Н/ж лист 1,0x1250x2500 AISI 304 - 40шт, Н/ж лист 1,0x1500x3000 AISI 304 - 80шт, Н/ж лист 1,0x1500x3000 AISI 304 - 40шт; Труби порожнисті зварні, квадратного поперечного перерізу, з нержавіючої сталі: Труба н/ж 40x40x1,2 240G AISI 201-1404 м. на суму 48 284,2 євро, що еквівалентно 2014479,59 грн., згідно митної декларації №24 UA305130004114U2 від 22.02.2024. Граничний строк надходження валютної виручки - 19.08.2024 року;

2) Елементи опору нагрівальні: нагрівальний елемент (тен), що представляє собою нагрівальний елемент опору, змонтований з ізолювальним каркасом: артикул ЕЕ8 б 1000W тип 400V РИВШ.681827.5519-262шт., артикул ЕЕ88 700W тип 400V РИВШ.681827.5522-418шт, артикул ЕЕ89 1100W тип 400V РИВШ.681827.5520-122шт, артикул ЕЕ95 1100W тип 400V РИВШ.681827.5523-342 шт, артикул ЕЕ92 700W тип 400V РИВШ.681827.5523- 01-423шт на суму 5 622,00 євро, що еквівалентно 237 033,64 грн., згідно митної декларації №24UA305130008581U0 від 16.04.2024. Граничний строк надходження валютної виручки - не застосовується.

Нерезидентом «TAXON s.r.o.» не здійснено оплату за товар.

Окрім того, на підтвердження припинення зобов`язань за зовнішньоекономічним контрактом Позивач надав договір про зарахування зустрічних однорідних вимог Noб/н від 30.05.2024, згідно якого: ТОВ «Таксон-Груп ЛТД» (Сторона 1), в особі керівника Рубіш І.І, що діє на підставі Статуту з однієї сторони, і Taxon s.r.o. (сторона 2) в особі керівника Гавлік Ян, що діє на підставі Статуту з другої сторони, уклали цей Договір про зарахування зустрічних однорідних вимог (далі - Договір) про наступне:

1.Сторона-1 і Сторона-2, маючи одна до одної зустрічні однорідні вимоги, дійшли згоди про зарахування зустрічних однорідних вимог, що випливають з нижче вказаних договорів, у яких Сторона-1 і Сторона-2 є сторонами, а саме:

за договором 3/2016 від 04.07.2016 p., Сторона-1 є боржником, а Сторона- 2 є кредитором при виконанні грошового зобов`язання в сумі 65 708.70 (шістдесят п`ять тисяч сімсот вісім Євро 70 центів);

за договором Т1-2024 від 12.02.2024 р. Сторона-1 є кредитором, а Сторона-2 є боржником при виконанні грошового зобов`язання в сумі 53 906,20 (п`ятдесят три тисячі дев`ятсот шість Євро 20 центів.

2. Сторони домовились зарахувати зустрічні вимоги, а саме: борг за договором ТІ2024 від 12.02.2024 р. зарахувати як оплату Сторони-1 за договором 3/2016 від 04.07.2016 р. Згідно картки рахунку 362 по контрагенту «TAXON s.r.o.», ТОВ «Таксон-Груп ЛТД» відобразило дані операції як коригування боргу за 30.05.2024 року на загальну суму 53906,2 Євро (Дт 632 та Кт 362).

Так, вказаним актом перевірки податковим органом виявлено порушення ч. 2 ст. 13 Закону України "Про валюту і валютні операції" в результаті чого допущено порушення вимог валютного законодавства при здійсненні зовнішньоекономічних операцій на загальну суму 2 202 169,24 грн та винесено податкове повідомлення - рішення від 12.06.2025 року №7850/07-16-07-06, яке стало предметом розгляду сказаної адміністративної справи.

Одним із принципів валютного регулювання, передбаченого пунктом 1 частини 1 статті 2 Закону України "Про валюту і валютні операції" (далі - Закон 2473-VIII) є свобода здійснення валютних операцій, що передбачає, зокрема право фізичних та юридичних осіб - резидентів укладати угоди з резидентами та (або) нерезидентами та виконувати зобов`язання, пов`язані з цими угодами, у національній валюті чи в іноземній валюті, у тому числі відкривати рахунки у фінансових установах інших країн; запровадження обмежень і заходів захисту виключно з підстав та у порядку, визначених законом, з метою забезпечення стабільності фінансової системи і рівноваги платіжного балансу України; недопущення неправомірного і необґрунтованого втручання держави у валютні операції.

Статтею 3 Закону 2473-VIII передбачено, що відносини, що виникають у сфері здійснення валютних операцій, валютного регулювання і валютного нагляду, регулюються Конституцією України, цим Законом, іншими законами України, а також нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону.

Питання здійснення валютних операцій, основи валютного регулювання та нагляду регулюються виключно цим Законом. Зміна положень цього Закону здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону. Зміна положень цього Закону може здійснюватися виключно окремими законами про внесення змін до цього Закону.

У разі якщо положення інших законів суперечать положенням цього Закону, застосовуються положення цього Закону.

Закони України та інші нормативно-правові акти валютного законодавства, що встановлюють нові обов`язки для суб`єктів валютних операцій або погіршують їхнє становище, не мають зворотної сили.

У разі якщо норма цього Закону чи нормативно-правового акту Національного банку України, виданого на підставі цього Закону, або норми інших нормативно-правових актів Національного банку України допускають неоднозначне (множинне) трактування прав і обов`язків резидентів та нерезидентів у сфері здійснення валютних операцій або повноважень органів валютного нагляду, така норма трактується в інтересах резидентів та нерезидентів.

Відповідно до частин 1, 2 статті 4 вказаного Закону валютні операції здійснюються без обмежень відповідно до законодавства України, крім випадків, встановлених законами України, що регулюють відносини у сферах забезпечення національної безпеки, запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму чи фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, виконання взятих Україною зобов`язань за міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також випадків запровадження Національним банком України відповідно до цього Закону заходів захисту.

Свобода здійснення валютних операцій забезпечується шляхом дотримання принципів валютного регулювання, встановлених цим Законом.

Засоби захисту, які можуть запроваджуватись Національним банком України передбачені частиною 1 статті 12 Закону 2473-VIII, до них відносяться: 1) обов`язковий продаж частини надходжень в іноземній валюті у межах, передбачених нормативно-правовими актами Національного банку України; 2) встановлення граничних строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів; 3) встановлення особливостей здійснення операцій, пов`язаних із рухом капіталу; 4) запровадження дозволів та (або) лімітів на проведення окремих валютних операцій; 5) резервування коштів за валютними операціями; 6) заходи відповідно до статті 7-1 Закону України "Про Національний банк України", виключний перелік яких визначається нормативно-правовими актами Національного банку України.

Постановою Правління Національного банку України від 24 лютого 2022 року № 18 «Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану» (далі також Постанова № 18) встановлено, що банки продовжують роботу з урахуванням обмежень, визначених цією постановою. Банкам забороняється проводити операції, що порушують визначені цією постановою обмеження, сприяють або можуть сприяти їх уникненню.

Пунктом 14-2 Постанови № 18 передбачено, що граничні строки розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів становлять 180 календарних днів та застосовуються до операцій, здійснених з 05 квітня 2022 року.

Відповідно до пункту 14-4 Постанови № 18 розрахунки за операціями резидентів з експорту та імпорту товарів здійснюються не пізніше строку, визначеного в пункті 14-2 цієї постанови, з урахуванням вимог пункту 14-3 цієї постанови в повному обсязі, з урахуванням вимог пункту 14-3 цієї постанови стосовно операцій з експорту, імпорту товарів у незначній сумі (уключаючи незавершені розрахунки за операцією). Грошові кошти від нерезидента за операціями резидента з експорту товарів підлягають зарахуванню на рахунок резидента в банку в Україні.

Пунктом 14-6 Постанови № 18 встановлено, що банк не має права завершити здійснення валютного нагляду за дотриманням резидентами граничних строків розрахунків за операцією з експорту/імпорту товарів на підставі документів про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» зовнішньоекономічний договір (контракт) - домовленість двох або більше суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов`язків у зовнішньоекономічній діяльності.

Статтею 2 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» визначено, що суб`єкти господарської діяльності України та іноземні суб`єкти господарської діяльності при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності керуються такими принципами, серед яких зокрема:

принцип свободи зовнішньоекономічного підприємництва, що полягає у: праві суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності добровільно вступати у зовнішньоекономічні зв`язки; праві суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності здійснювати її в будь-яких формах, які прямо не заборонені чинними законами України; обов`язку додержувати при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності порядку, встановленого законами України;

принцип верховенства закону, що полягає у: регулюванні зовнішньоекономічної діяльності тільки законами України; забороні застосування підзаконних актів та актів управління місцевих органів, що у будь-який спосіб створюють для суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності умови менш сприятливі, ніж ті, які встановлені законами України.

Статтею 5 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» передбачено, що всі суб`єкти зовнішньоекономічної діяльності незалежно від форми власності та інших ознак мають рівне право здійснювати будь-які види зовнішньоекономічної діяльності та дії щодо її провадження, у тому числі будь-які валютні операції та розрахунки в іноземній валюті з іноземними суб`єктами господарської діяльності, що прямо не заборонені або не обмежені законодавством, у тому числі заходами захисту, запровадженими Національним банком України відповідно до Закону України «Про валюту і валютні операції».

Втручання державних органів у зовнішньоекономічну діяльність її суб`єктів у випадках, не передбачених цим Законом, в тому числі і шляхом видання підзаконних актів, які створюють для її здійснення умови гірші від встановлених в цьому Законі, є обмеженням права здійснення зовнішньоекономічної діяльності і як таке забороняється.

Відповідно до положень статті 6 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» суб`єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), крім тих, які прямо та у виключній формі заборонені законами України.

Зовнішньоекономічний договір (контракт) може бути визнано недійсним у судовому порядку, якщо він не відповідає вимогам законів України або міжнародних договорів України.

Станом на дату укладення позивачем з нерезидентом "Taxon s.r.o" договорів про зарахування зустрічних вимог положення Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» жодних заборон не містив.

Відповідно до пункту 8 частини 1 статті 92 Конституції України правові засади і гарантії підприємництва визначаються виключно Законами України.

Цивільний кодекс України у статті 3 констатує свободу підприємницької діяльності серед загальних засад цивільного законодавства, а Господарський кодекс України визначає її одним із загальних принципів господарювання.

Загальні принципи підприємницької діяльності, сформульовані у статті 44 Господарського кодексу України, відповідно до якої підприємництво здійснюється на основі: вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону; вільного найму підприємцем працівників; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику; вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом; самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Відповідно до статей 627, 628 Цивільного кодексу України сторони вільні у виборі виду договору та його умов, а згідно зі статтею 629 цього Кодексу укладений договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одним із способів припинення зобов`язань у цивільному праві є зарахування, при якому погашаються зустрічні однорідні вимоги, строк виконання яких настав, або не встановлений, або визначений моментом пред`явлення вимоги (ст. 601 ЦК України).

Аналогічні положення містяться в частині 3 статті 203 Господарського кодексу України, згідно з якою господарське зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Не допускається зарахування вимог, щодо яких за заявою другої сторони належить застосувати строк позовної давності і строк цей минув, а також в інших випадках, передбачених законом.

Таким чином, зарахування зустрічних однорідних вимог контрагентів є одним із законних засобів врегулювання сторонами своїх взаємних зобов`язань.

Зарахування є односторонньою операцією, для якої достатньо заяви однієї сторони. Проте, воно може здійснюватися за згодою обох сторін - у разі підписання ними угоди про припинення зобов`язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.

Аналіз наведених вище правових норм дає підстави для висновку, що випадки, у яких суб`єктам господарювання забороняється припиняти зобов`язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, мають бути визначені виключно в законах України.

При цьому, суд завертає увагу на те, що жодних обмежень на використання такого способу розрахунку за зовнішньоекономічними операціями законами України (у тому числі Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність») не передбачено.

Суд зауважує, що Положення актів Національного банку України не регулюють підприємницьку діяльність суб`єктів господарювання, не встановлюють форми розрахунків за зовнішньоекономічними контрактами, не містять прямої заборони припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних вимог та, як підзаконні акти, не можуть обмежувати дію норм Законів України, якими передбачено вільний вибір сторонами форми розрахунків.

Таким чином, сторони зовнішньоекономічних операцій - ТОВ «Таксон-Груп ЛТД» та "Taxon s.r.o", здійснюючи експортно-імпортні операції, виходили з того, що законами України передбачено їх право на застосування такої форми розрахунків як зарахування зустрічних однорідних (грошових) вимог, а також обґрунтовано виходили з того, що таке право не може бути скасоване підзаконними актами.

При цьому, підпунктом 5 пункту 10 розділу III Інструкції № 7 встановлено, що банк, крім підстав, передбачених у пункті 9 розділу III цієї Інструкції, має право завершити здійснення валютного нагляду за дотриманням резидентами граничних строків розрахунків за наявності документів про припинення зобов`язань за операціями з експорту, імпорту товарів зарахуванням зустрічних однорідних вимог у разі дотримання сукупності таких умов:

вимоги випливають із взаємних зобов`язань між резидентом і нерезидентом, які є контрагентами за цими операціями;

вимоги однорідні;

строк виконання за зустрічними вимогами настав або не встановлений, або визначений моментом пред`явлення вимоги;

між сторонами не було спору щодо характеру зобов`язання, його змісту, умов виконання.

Тобто, постанова Правління Національного банку України від 24 лютого 2022 року № 18 (пункт 14-6) та постанова Правління Національного банку України від 02 січня 2019 року № 7 (підпункт 5 пункту 10 розділу III) містять суперечливі положення щодо можливості завершення здійснення банками валютного нагляду. Так, підпункт 5 пункту 10 розділу Постанови № 7 вказує на таку можливість, пункт 14-6 Постанови № 18 зазначає, що банк не має права завершити здійснення валютного нагляду на підставі документів про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог.

Як вже зазначалось вище, відповідно до статті 3 Закону 2473-VIII у разі якщо норма цього Закону чи нормативно-правового акту Національного банку України, виданого на підставі цього Закону, або норми інших нормативно-правових актів Національного банку України допускають неоднозначне (множинне) трактування прав і обов`язків резидентів та нерезидентів у сфері здійснення валютних операцій або повноважень органів валютного нагляду, така норма трактується в інтересах резидентів та нерезидентів.

Тобто, суперечності щодо можливості завершення здійснення банками валютного нагляду на підставі документів про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог, наявні в пункті 14-6 постанови Правління Національного банку України від 24 лютого 2022 року № 18 та підпункт 5 пункту 10 розділу III постанови Правління Національного банку України від 02 січня 2019 року № 7 повинні трактуватися на користь позивача.

Крім того, суд вважає, що обмеження щодо зняття експортних операцій з валютного контролю, запроваджені пунктом 14-6 Постанови Правління Національного банку України від 24 лютого 2022 року № 18 «Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану», адресовані виключно уповноваженим банкам, не означають та не встановлюють заборону суб`єктам господарювання припиняти зобов`язання зарахуванням зустрічних вимог.

На переконання суду, резидент є вільним у виборі форми розрахунків за зовнішньоекономічними операціями з-поміж тих, що не суперечать законам України, а тому перебування таких операцій на валютному контролі саме по собі не спричиняє наслідку у вигляді застосування штрафних санкцій (пені). У разі припинення зобов`язання за зовнішньоекономічним договором шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог у строк, встановлений для розрахунків у іноземній валюті, підстави для притягнення резидента до відповідальності за порушення термінів розрахунків у іноземній валюті (за ненадходження валютної виручки) відсутні, незалежно від підстав виникнення зустрічних однорідних вимог та складу учасників зарахування зустрічних однорідних вимог.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 31 січня 2020 року у справі № 1340/3649/18, від 07 лютого 2023 року у справі № 813/1342/16, від 29 липня 2021 року у справі № 817/1200/15, від 16.07.2025 року у справі 320/29423/23, від 01.04.2026 року у справі 120/14950/24.

Відтак, наразі існує усталена практика Верховного Суду щодо питання запровадження нормативно-правовими актами Національного банку України обмежень щодо зняття з валютного контролю експортних операцій клієнтів на підставі документів про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог в іноземній валюті.

Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у зазначеній вище постанові від 31 січня 2020 року у справі №1340/3649/18 також вказав наступне: «Практика обмежень щодо зняття з валютного контролю експортних операцій клієнтів на підставі документів про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог в іноземній валюті вперше була запроваджена Постановою Правління Національного банку України від 20 серпня 2014 року №515 «Про врегулювання ситуації на валютному ринку України».

Метою такого обмеження було недопущення використання фінансової системи України для відмивання грошей і фінансування тероризму та врегулювання ситуації на валютному ринку України та контролю валютних операцій. Їх норми адресовані уповноваженому банку, що здійснює валютний контроль за експортною операцією. Саме у контексті мети введено в дію обов`язковий продаж на міжбанківському валютному ринку України частини надходжень у визначеному розмірі.

В подальшому, дія таких обмежень пролонгувалась Правлінням Національного банку України шляхом прийняття типових постанов, у тому числі і постанов Правління Національного банку України №386 та №410, у пунктах 4 яких встановлено, що уповноважені банки не можуть знімати з контролю експортні операції клієнтів на підставі документів про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог в іноземній валюті 1-ї групи Класифікатора/ російських рублях (незалежно від суми операції).

Водночас вказані обмеження щодо зняття експортних операцій з валютного контролю, запроваджені постановами Правління Національного банку України №386 та №410, адресовані виключно уповноваженим банкам. Обов`язок продажу валютної виручки у певному розмірі сам по собі не є обмеженням для сторін у здійсненні розрахунків за зовнішньоекономічними контрактами шляхом зарахування зустрічних грошових вимог.

Крім того, вказані положення актів Національного банку України не регулюють підприємницької діяльності суб`єктів господарювання, не встановлюють форми розрахунків за зовнішньоекономічними контрактами та, як підзаконні акти, не можуть обмежувати дію норм законів України, положення яких судом наведено вище, та якими передбачено вільний вибір сторонами контракту форми розрахунків.»

Колегія суддів касаційної інстанції враховує, що викладені вище правові висновки Верховного Суду були сформульовані у контексті застосування положень Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», який станом на момент виникнення спірних правовідносин втратив чинність.

Разом з тим, хоча зазначений Закон втратив чинність у зв`язку з набранням чинності Законом України «Про валюту і валютні операції», наведені вище висновки та підходи Верховного Суду залишаються актуальними та підлягають застосуванню до спірних правовідносин. Це пояснюється тим, що Закон України «Про валюту і валютні операції» не запровадив нових концептуальних підходів до вирішення питання припинення зобов`язань за зовнішньоекономічними договорами шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог або відступлення права вимоги, не змінив засад свободи вибору способу розрахунків у межах законодавчо дозволених форм, а також не заперечив можливості припинення валютних зобов`язань способами, передбаченими цивільним законодавством.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22 січня 2025 року у справі № 420/12562/23.

Решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні не спростовуються і підстав для його скасування немає.

Враховуючи вищевикладене, апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Закарпатській області слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст.308,315,316,321,322,325,328,329 КАС України, суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у у Закарпатській області залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2025 року у справі № 260/6405/25 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду лише з підстав, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя А. Р. Курилець

судді С. М. Кузьмич

О. І. Мікула

Повне судове рішення складено 20 травня 2026 року.