Постанова від 12 травня 2026 р. у справі №260/1360/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2026 рокуЛьвівСправа № 260/1360/25 пров. № А/857/19785/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого-судді Кузьмича С. М.,

суддів Курильця А.Р., Мікули О.І.,

за участю секретаря Березюка Д.О.,

розглянувши в відкритому судовому засіданні в м. Львові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2026 року (ухвалене головуючим – суддею Гебеш С.А. о 14 год. 09 хв. у м. Ужгород, повне судове рішення складено 06 березня 2026 року) у справі № 260/1360/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання дій та рішення протиправними, скасування наказу та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до відповідача в якому просив:

визнати дії і рішення командира військової частини НОМЕР_1 про позбавлення військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_1 додаткової винагороди і грошового забезпечення - протиправними, оскільки в інший спосіб поновити порушені його права неможливо;

наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 25.01.2025 року №33 в частині п. 3 про позбавлення грошового забезпечення та додаткової грошової винагороди та в частині п. 4 про надсилання органу досудового розслідування матеріалів про самовільне залишення військової частини - скасувати;

зобов`язати відповідача - військової частину НОМЕР_1 поновити військовослужбовцю ОСОБА_1 грошового забезпечення та виплату додаткової грошової винагороди з дня видання оскаржуваного наказу.

В обґрунтування позовних вимог вказував на те, що позивач за станом здоров`я не міг вибути до іншого місця та виконати наказ від 29.09.2022 року, про що повідомляв командування військової частини, його було затримано в порядку ст. 208 КПК, оголошено підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України, а наступного дня за ухвалою суду узято під варту з утримання в ІНФОРМАЦІЯ_1 №9. Згодом був звільнений з-під варти від заставу. Відповідно до ухвали суду у випадку звільнення з-під варти під заставу на позивача було покладено обов`язки, передбачені ст. 194 КПК України. Вказує на те, що всупереч закону відповідач у січні 2025 року провів службове розслідування по факту самовільного залишення військової частини і прийняв рішення про припинення йому виплати грошового забезпечення, а також додаткової грошової винагороди за січень 2025 року, так як після закінчення терміну дії запобіжного заходу не з`явився до військової частини і не припустив до виконання службових обов`язків. Позивач зазначає, що прийнятий наказ про припинення виплати йому грошового забезпечення, а також додаткової грошової винагороди за січень 2025 року від 25.01.2025 №33 є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки після звільнення з-під варти підставу на нього було покладено обов`язки, передбачені ст. 194 КПК України.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 24.02.2026 в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Приймаючи оскаржене рішення суд першої інстанції виходив з того, що відповідач діяв у межах повноважень, на підставі, у спосіб передбачений законодавством, що спростовує вимоги адміністративного позову щодо визнання протиправним та скасування наказу командира Військової частини НОМЕР_1 № 33 та у задоволенні якого слід відмовити. При цьому, командир військової частини НОМЕР_1 скористався своїм правом та з урахуванням вимог до військової дисципліни, підтвердженням обставин за фактом службового розслідування, правомірно та у межах повноважень наказав не виплачувати грошову винагороду та премію.

Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржив позивач, у апеляційній скарзі покликається на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм матеріального права, з неповним з`ясуванням обставин справи та є незаконним, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позов.

Зокрема в апеляційній скарзі зазначає, що суду були надані документи, якими підтверджено, що після внесення застави, ОСОБА_1 , був звільнений з під варти, і щодо нього аж до набрання вироком законної сили діяла міра запобіжного заходу у вигляді застави та на нього були покладені обов`язки, передбачені ст. 194 КПК України. Саме тому до набрання вироком Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області законної сили 07.07.2025 він перебував під дією запобіжного заходу у вигляді застави, добросовісно виконував процесуальні обов`язки, вчасно з`являвся на судові засідання і приймав у них активну участь, а отже ніяк не міг бути визнаним таким, що станом на січень 2025 року вчинив самовільне залишення військової частини.

Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з`явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, а тому колегія суддів, відповідно до ч. 4ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України, вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності сторін, без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін з наступних підстав.

З матеріалів справи слідує, що

28.03.2022 наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 (по стройовій частині) № 65, відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 69/2022, мобілізаційної Директиви командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_3 » від 27.02.2022 № 15т, наказу начальника територіального центру комплектування та соціальної підтримки ІНФОРМАЦІЯ_2 від 28.02.2022 № М17дск, зараховано до списків особового складу НОМЕР_3 окремого стрілецького батальйону та на всі види забезпечення солдата ОСОБА_1 , призваного ІНФОРМАЦІЯ_4 24.03.2022 – на посаду старший водій радіотелефоніст 3 стрілецького відділення 3 стрілецького взводу 2 стрілецької роти НОМЕР_3 окремого стрілецького батальйону.

Як вбачається із ухвали слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 07.10.2022 у справі №308/13407/22 відносно ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою (а.с. 18-19).

Ухвалою слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду від 24.11.2022 задоволено частково клопотання захисника - адвоката Захарчука І.І., подане в інтересах підозрюваного ОСОБА_1 про зміну запобіжного заходу у кримінальному провадженні, відомості про яке внесено до ЄРДК №62022140160000194, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України. Визначено розмір застави у розмірі 49620,00 грн. У разі внесення заставити покласти на ОСОБА_1 обов`язки: прибути до слідчого, прокурора, суду за першою вимогою; не відлучатися за межі території Закарпатської області без дозволу слідчого чи прокурора; здати на зберігання у відповідні органи державної влади паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну. Строк дії покладених на підозрюваного обов`язків до 04.12.2022 (а.с. 20, Т. І).

Ухвалою слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду від 02.12.2022 продовжено строк дії обов`язків, покладених на підозрюваного ОСОБА_1 , ухвалою слідчого судді від 24.11.2022, в межах досудового розслідування кримінального провадження №62022140160000194 на строк до 32 днів, тобто до 03.01.2023 (а.с.23, Т. І).

Судом встановлено, що 18.01.2025 на адресу командира військової частини НОМЕР_1 надійшов лист Закарпатської обласної прокуратури у сфері оборони Західного регіону, з якого вбачається, що після спливу 03.01.2023 щодо ОСОБА_1 строк дії запобіжного заходу не продовжувався й інші запобіжні заходи ОСОБА_1 не обиралися, а тому на сьогоднішній день, стосовно обвинуваченого ОСОБА_1 не діє жоден запобіжний захід.

Як вбачається із матеріалів службового розслідування за фактом самовільного залишення військової частини НОМЕР_1 , 30.12.2024 року до військової частини НОМЕР_1 з Ужгородського міськрайонного суду надійшло повідомлення, що військовослужбовцям військової частини НОМЕР_1 , зокрема позивачу не продовжували запобіжний захід, встановлений після затримання у вересні 2022 року.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 03.01.2025 №2-А призначено службове розслідування за фактом відсутності на військовій службі військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 , солдата ОСОБА_1 .

Із вказаних матеріалів службового розслідування вбачається, позивач після спливу терміну тримання під вартою та закінчення обмежувального заходу у вигляді заборони виїзду за межі Закарпатської області без поважних причин на службі у військовій частині НОМЕР_1 відсутній. Станом на 27.01.2025 року на адресу військової частини НОМЕР_1 не надійшло жодного документу, який підтверджує законність відсутності на службі військовослужбовця (а.с. 65, Т. І).

25.01.2025 наказом командира Військової частини НОМЕР_1 винесено наказ за №33, яким після повернення солдата ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 розгляну рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності; начальнику фінансово-економічної служби військової частини НОМЕР_1 або особі, допущеній до виконання обов`язків за вказаною посадою не виплачувати грошове забезпечення за період з 05.03.2023 по день повернення військовослужбовця до військової частини НОМЕР_1 ; не виплачувати премію за січень 2023 року в повному обсязі та за весь період самовільного залишення військової частини включаючи місяць повернення військовослужбовця до військової частини НОМЕР_1 ; не виплачувати додаткову винагороду за січень 2023 року в повному обсязі та за весь період самовільного залишення військової частини включаючи місяць повернення військовослужбовця до військової частини НОМЕР_1 ; старшому помічнику начальника штабу з кадрів і стройової частини військової частини НОМЕР_1 забезпечити підготовку для надсилання до органу досудового розслідування повідомлення та копії матеріалів службового розслідування про виявлення в діях солдата ОСОБА_1 ознак кримінального правопорушення передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.

Вважаючи прийнятий наказ протиправним, позивач звернувся до суду з відповідними позовними вимогами.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, здійснює Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» №2232-XII від 25.03.1992 (далі - Закон №2232). Він же визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

Відповідно до частини першої статті 2 зазначеного Закону №2232 військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом. Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями. Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами. Виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Законом України від 24.03.1999 № 548-XIV затверджено Статут внутрішньої служби Збройних Сил України.

Відповідно до Вступної частини Статуту внутрішньої служби Збройних Сил, цей Статут визначає загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах. Статутом керуються всі військові частини, кораблі, управління, штаби, організації, установи і військові навчальні заклади Збройних Сил України (військові частини). Обов`язки посадових осіб, не зазначені в цьому Статуті, визначаються відповідними порадниками та положеннями. Дія Статуту поширюється на військовослужбовців Служби зовнішньої розвідки України, Служби безпеки України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Управління державної охорони України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, органів спеціального призначення з правоохоронними функціями. Вимоги цього Статуту зобов`язаний знати й сумлінно виконувати кожен військовослужбовець.

Відповідальність за стан внутрішньої служби у військових частинах покладається на всіх прямих начальників, які повинні подавати допомогу підпорядкованим військовим частинам і підрозділам в організації та забезпеченні виконання вимог внутрішньої служби і систематично перевіряти її стан. Кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.

Відповідно до пункту 26 розділу 1 «Обов`язки, права та відповідальність військовослужбовців» частини І Статуту внутрішньої служби Збройних Сил, військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення чи провини несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.

Законом України від 24.03.1999 № 551-XIV затверджено Дисциплінарний статут Збройних Сил України (далі - Дисциплінарний статут), який визначає сутність військової дисципліни, обов`язки військовослужбовців, а також військовозобов`язаних та резервістів під час проходження зборів щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг. Усі військовослужбовці Збройних Сил України незалежно від своїх військових звань, службового становища та заслуг повинні неухильно керуватися вимогами цього Статуту.

Відповідно до статті 4 Дисциплінарного статуту військова дисципліна зобов`язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів; бути пильним, зберігати державну таємницю; додержуватися визначених статутами Збройних Сил України правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків; не вживати під час проходження військової служби (крім медичного призначення) наркотичні засоби, психотропні речовини чи їх аналоги, а також не вживати спиртні напої під час виконання обов`язків військової служби.

Статтею 5 Дисциплінарного статуту передбачено, що стосовно кожного випадку правопорушення командир зобов`язаний прийняти рішення щодо необхідності притягнення винного до відповідальності залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків.

Відповідно до статті 6 Дисциплінарного статуту право командира - віддавати накази і розпорядження, а обов`язок підлеглого - їх виконувати, крім випадку віддання явно злочинного наказу чи розпорядження. Наказ має бути виконаний сумлінно, точно та у встановлений строк. Відповідальність за наказ несе командир, який його віддав.

Згідно з статтею 7 Дисциплінарного статуту з застосовувати заохочення та накладати дисциплінарні стягнення можуть тільки прямі командири та командири, визначені в розділі 3 цього Статуту. Дисциплінарну владу, яка надана молодшим командирам, завжди мають і старші командири.

Відповідно до статті 45 Дисциплінарного статуту у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов`язків порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов`язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення.

За вчинення адміністративних правопорушень військовослужбовці несуть дисциплінарну відповідальність за цим Статутом, за винятком випадків, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення. За вчинення правопорушень, пов`язаних із корупцією, військовослужбовці несуть відповідальність згідно з Кодексом України про адміністративні правопорушення. У разі вчинення кримінального правопорушення військовослужбовець притягається до кримінальної відповідальності.

Відповідно до статті 48 Дисциплінарного статуту на військовослужбовців можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення: а) зауваження; б) догана; в) сувора догана; г) позбавлення чергового звільнення з розташування військової частини чи з корабля на берег (стосовно військовослужбовців строкової військової служби та курсантів вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти); ґ) попередження про неповну службову відповідність (крім осіб рядового складу строкової військової служби); д) пониження в посаді; е) пониження у військовому званні на один ступінь (стосовно осіб сержантського (старшинського) та офіцерського складу); є) пониження у військовому званні з переведенням на нижчу посаду (стосовно військовослужбовців сержантського (старшинського) складу); ж) звільнення з військової служби через службову невідповідність (крім осіб, які проходять строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, а також військовозобов`язаних під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів та резервістів під час проходження підготовки та зборів).

Відповідно до статті 83 Дисциплінарного статуту на військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені цим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення.

Відповідно до статті 84 Дисциплінарного статуту прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.

Згідно статті 85 Дисциплінарного статуту службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), який прийняв рішення притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Воно може бути проведено особисто командиром (начальником), доручено військовослужбовцю офіцерського складу, а в разі вчинення правопорушення військовослужбовцем рядового, сержантського (старшинського) складу - також військовослужбовцю сержантського (старшинського) складу.

Відповідно до статті 87 Дисциплінарного статуту дисциплінарне стягнення має бути накладене не пізніше ніж за 10 діб від дня, коли командирові (начальникові) стало відомо про правопорушення, а у разі провадження службового розслідування - протягом місяця від дня його закінчення, не враховуючи часу перебування військовослужбовця на лікуванні або у відпустці. Під час накладення дисциплінарного стягнення командир не має права принижувати гідність підлеглого. Дисциплінарне стягнення не може бути накладено після шести місяців з дня виявлення правопорушення. До зазначеного строку не зараховується час проведення службового розслідування, перебування військовослужбовця на лікуванні, у відпустці, під вартою, а також час відсутності на службі без поважних причин.

Відтак, аналізуючи наведені вище норми, суд приходить до висновку, що у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов`язків, командир повинен нагадати йому про обов`язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення за видами, встановленими статтею 48 Дисциплінарного статуту. При цьому, прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування, яке має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником) і дисциплінарне стягнення має бути накладене не пізніше ніж за 10 діб від дня, коли командирові (начальникові) стало відомо про правопорушення.

Підстави та механізм проведення службового розслідування стосовно військовослужбовців Збройних Сил України (Збройні Сили), а також військовозобов`язаних та резервістів (військовослужбовці), які не виконали (неналежно виконали) свої службові обов`язки або вчинили правопорушення під час проходження служби (зборів) визначає Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затверджений наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 № 608 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 13.12.2017 за №1503/31371 (далі - Порядок №608).

Відповідно до пункту 2 Розділу І Порядку № 608 службове розслідування - комплекс заходів, які проводяться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, а також встановлення ступеня вини особи (осіб), чиї дії або бездіяльність стали причиною вчинення правопорушення.

Відповідно до пункту 1 Розділу ІІ Порядку № 608 службове розслідування може призначатися у разі: невиконання або неналежного виконання військовослужбовцем службових обов`язків, перевищення своїх повноважень, що призвело до людських жертв або загрожувало життю і здоров`ю особового складу, цивільного населення чи заподіяло матеріальну або моральну шкоду; невиконання або неналежного виконання вимог наказів та інших керівних документів, що могло негативно вплинути чи вплинуло на стан боєздатності, бойової готовності підрозділу чи військової частини або на стан виконання покладених на Збройні Сили завдань; неправомірного застосування військовослужбовцем фізичного впливу, зброї, спеціальних засобів або інших засобів ураження до інших військовослужбовців чи цивільних осіб, особливо, якщо це призвело до їх поранення, травмування або смерті; дій військовослужбовця, які призвели до спроби самогубства іншого військовослужбовця; втрати або викрадення зброї чи боєприпасів; порушення порядку та правил несення чергування (бойового чергування), вартової (вахтової) або внутрішньої служби, що могло спричинити або спричинило негативні наслідки; недозволеного розголошення змісту або втрати службових документів; внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про скоєне військовослужбовцем кримінальне правопорушення; повідомлення військовослужбовцю про підозру у вчиненні ним кримінального правопорушення; скоєння військовослужбовцем під час виконання обов`язків військової служби дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої загинули або отримали тілесні ушкодження інші особи.

Службове розслідування може проводитися і в інших випадках з метою уточнення причин та умов, що сприяли правопорушенню, та встановлення ступеня вини посадових (службових) осіб.

За рішенням відповідного командира (начальника) службове розслідування може призначатися за письмовим рапортом (доповідною або пояснювальною запискою) військовослужбовця з метою зняття безпідставних, на його думку, звинувачень або підозри.

Відповідно до пункту 1 розділу V Порядку № 608 за результатами службового розслідування складається акт службового розслідування, який містить вступну, описову та резолютивну частини.

Пунктом 3 розділу ІV Порядку №608 передбачено, що військовослужбовець, стосовно якого проводиться службове розслідування, має право: знати підстави проведення службового розслідування; бути ознайомленим про свої права та обов`язки під час проведення службового розслідування; відмовитися давати будь-які пояснення щодо себе, членів своєї сім`ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом; давати усні, письмові або за допомогою технічних засобів пояснення, подавати документи, які стосуються службового розслідування, вимагати опитування (додаткового опитування) осіб, які були присутні під час вчинення правопорушення або яким відомі обставини, що стосуються правопорушення; з дозволу командира (начальника) отримувати копії документів, які стосуються службового розслідування, та долучати їх до власних пояснень; порушувати клопотання про витребування та долучення нових документів, видань, інших матеріальних носіїв інформації; висловлювати письмові зауваження та пропозиції щодо проведення службового розслідування, дій або бездіяльності посадових (службових) осіб, які його проводять; ознайомлюватися з актом службового розслідування (у частині, що його стосується) після розгляду командиром (начальником); оскаржувати рішення, прийняте за результатами службового розслідування, у строки та у порядку, визначені законодавством України.

Відповідно до пункту 5 розділу V Порядку № 608 акт службового розслідування підписується особами, які його проводили. У разі виявлення суперечностей та незгоди з результатами службового розслідування кожна така особа має право висловити свою окрему думку, яка викладається на окремому аркуші (від руки або у друкованому вигляді) та долучається до акта службового розслідування.

Пунктом 6 розділу V Порядку № 608 встановлено, що після підписання акт службового розслідування подається на розгляд командиру (начальнику), який призначив розслідування. До акта службового розслідування додається всі матеріали службового розслідування.

Як встановив суд першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що позивач після спливу терміну тримання його під вартою та закінчення обмежувального заходу у вигляді заборони виїзду за межі Закарпатської області (до 03.01.2023 року) без поважних причин на службі у військовій частині НОМЕР_1 був відсутній. Станом на 27.01.2025 на адресу військової частини НОМЕР_1 не надійшло жодного документу, який підтверджує законність відсутності на службі військовослужбовця (а.с. 65, Т. І).

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 03.01.2025 №2-А призначено службове розслідування за фактом відсутності на військовій службі військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 , солдата ОСОБА_1 .

Із вказаних матеріалів службового розслідування вбачається, позивач після спливу терміну тримання під вартою та закінчення обмежувального заходу у вигляді заборони виїзду за межі Закарпатської області без поважних причин на службі у військовій частині НОМЕР_1 відсутній. Станом на 27.01.2025 на адресу військової частини НОМЕР_1 не надійшло жодного документу, який підтверджує законність відсутності на службі військовослужбовця (а.с. 65, Т. І).

25.01.2025 наказом командира Військової частини НОМЕР_1 винесено наказ за №33, яким після повернення солдата ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 розгляну рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності; начальнику фінансово-економічної служби військової частини НОМЕР_1 або особі, допущеній до виконання обов`язків за вказаною посадою не виплачувати грошове забезпечення за період з 05.03.2023 по день повернення військовослужбовця до військової частини НОМЕР_1 ; не виплачувати премію за січень 2023 року в повному обсязі та за весь період самовільного залишення військової частини включаючи місяць повернення військовослужбовця до військової частини НОМЕР_1 ; не виплачувати додаткову винагороду за січень 2023 року в повному обсязі та за весь період самовільного залишення військової частини включаючи місяць повернення військовослужбовця до військової частини НОМЕР_1 ; старшому помічнику начальника штабу з кадрів і стройової частини військової частини НОМЕР_1 забезпечити підготовку для надсилання до органу досудового розслідування повідомлення та копії матеріалів службового розслідування про виявлення в діях солдата ОСОБА_1 ознак кримінального правопорушення передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.

Суд першої інстанції правильно виснував, що метою службового розслідування стосовно позивача було встановлення причин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення, які мають значення для прийняття відповідного рішення за вже встановленим фактом самовільного залишення місця військової частини НОМЕР_1 .

Позивач вказує на те, що йому не доводилась необхідність прибуття до частини для продовження військової служби протягом 2023-2024 років, наприкінці 2024 та початку 2025 років.

Разом з цим, суд зазначає, що в матеріалах адміністративної справи міститься відповідь відповідача від 22.12.2023 № 6127 на рапорт ОСОБА_1 від 15.11.2023 вх. № 4083 від 23.11.2023, в якій зазначено, що враховуючи перебування ОСОБА_1 під слідством та у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 , йому запропоновано звернутись до правоохоронного органу та суду за дозволом для виїзду до місця дислокації військової частини НОМЕР_1 в АДРЕСА_1 для оформлення пакету документів, його особистого підпису в поданні на звільнення, для відправки на погодження до військової частини НОМЕР_2 (а.с.58, Т.ІІ).

Крім того, суд зауважує, що позивачу Закарпатською спеціалізованою прокуратурою у військовій та оборонній сфері Західного регіону надавався дозвіл на виїзд за межі території Закарпатської області, а саме до міста Львова (а.с. 57, Т.ІІ, на звороті).

Аналізуючи наведене, суд вказує на те, що на момент проведення службового розслідування позивачем не надано жодних документів, які могли підтвердити неможливість повернення ОСОБА_1 до розташування військової частини НОМЕР_1 (відмову слідчого судді або органу прокуратури у вибутті в розташування військової частини для продовження виконання обов`язків служби, висновку ВЛК про тимчасову не придатність до проходження військової служби на термін від 6 до 12 місяців, необхідності довготривалого лікування або непридатності до проходження служби, тощо).

А тому, надаючи оцінку зазначеним в акті службового розслідування висновкам, суд зазначає, що службовим розслідуванням встановлено причини та умови, що сприяли вчиненню правопорушення та наявність неправомірних дій позивача.

Відтак, враховуючи наведене вище, колегія суддів поділяє висновок суду першої інстанції, що відповідач діяв у межах повноважень, на підставі, у спосіб передбачений законодавством, що спростовує вимоги адміністративного позову щодо визнання протиправним та скасування наказу командира Військової частини НОМЕР_1 № 33 та у задоволенні якого слід відмовити. При цьому, командир військової частини НОМЕР_1 скористався своїм правом та з урахуванням вимог до військової дисципліни, підтвердженням обставин за фактом службового розслідування, правомірно та у межах повноважень наказав не виплачувати грошову винагороду та премію, а відтак дані позовні вимоги також не підлягають задоволенню.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду — без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують рішення суду першої інстанції.

Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до ст.139 КАС України не здійснюється.

Керуючись статтями 139, 229, 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2026 року у справі № 260/1360/25 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає. Крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя С. М. Кузьмич

судді А. Р. Курилець

О. І. Мікула

Повне судове рішення складено 20 травня 2026 року