Постанова від 19 травня 2026 р. у справі №140/2336/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2026 рокуЛьвівСправа № 140/2336/25 пров. № А/857/26775/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого-судді Кузьмича С. М.,

суддів Курильця А.Р., Мікули О.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 26 травня 2025 року (постановлену головуючим суддею Плахтій Н.Б. у м. Луцьку) у справі № 140/2336/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до суду з позовом до відповідача в якому просила:

визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у призначенні пенсії із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №032950011634 від 18.02.2025;

зобов`язати призначити пенсію із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з дня виникнення права на призначення пенсії.

В обґрунтування позовних вимог вказувала на те, що вона як потерпіла від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 3 категорії, на підставі ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» має право на пільгову пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку, проте відповідач відмовив йому у призначенні такої пенсії. Вказує, що причиною такої відмови стало те, що період проживання або роботи станом на 01.01.1993 менше 3 років.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 26.05.2025 у задоволенні позову відмовлено.

Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходи з того, що позивачка не підтвердила належними письмовими доказами своє проживання в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року не менше трьох років.

Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржила позивачка, у апеляційній скарзі покликається на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права, з неповним з`ясуванням обставин справи та є незаконним, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити у повному обсязі.

Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін, з наступних підстав.

З матеріалів справи слідує, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має статус потерпілої від Чорнобильської катастрофи категорії 3, що підтверджується посвідченням № НОМЕР_1 (а.с.14).

10.02.2025 позивачка у віці 54 роки звернулася до ГУ ПФУ у Волинській області із заявою про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку.

ГУ ПФУ в Черкаській області за принципом екстериторіальності розглянуло заяву ОСОБА_1 та прийняло рішення від 18.02.2025 №03295011634, яким відмовило в призначенні пенсії. Підставою для прийняття зазначеного рішення слугувало те, підтверджено період постійного проживання в зоні гарантованого добровільного відселення (с.Велика Яблунька Маневицького р-ну Волинської обл.) згідно довідки від 14.08.2024 №964, виданої виконавчим комітетом Маневицької селищної ради станом на 01.01.1993 – 2 роки 10 місяців 25 днів. Не взяті до уваги покази свідків ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про проживання ОСОБА_1 в зоні гарантованого добровільного відселення без реєстрації в с.Велика Яблунька Камінь-Каширського р-ну (Маневицького р-ну) Волинської обл. з 25.02.1992 по 09.07.1992, оскільки підтвердження факту постійного проживання (роботи) у Чорнобильській зоні за показами свідків не передбачено чинним законодавством.

Не погоджуючись з відмовою відповідача в призначенні їй пенсії зі зниженням пенсійного віку, позивачка звернулася до суду.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ст.15 Закону України «Про пенсійне забезпечення» умови, норми та порядок пенсійного забезпечення громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, визначаються Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» або надається їм право на одержання пенсій на підставах, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення».

За змістом ст.49 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі – Закон №796-ХІІ) пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у виді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Умови призначення пенсії за віком встановлено статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Зокрема, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року – не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.

За змістом ст.9 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-ХІІ особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, є:

1) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків;

2) потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи;

3) громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації інших ядерних аварій та їх наслідків, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт;

4) громадяни, які постраждали від радіоактивного опромінення внаслідок будь-якої аварії, порушення правил експлуатації обладнання з радіоактивною речовиною, порушення правил зберігання і захоронення радіоактивних речовин, що сталося не з вини потерпілих.

Згідно з ст.55 Закону №796-ХІІ особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють в зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони станом на 01.01.1993 прожили або відпрацювали в цій зоні не менше 4 років, на 2 роки та додатково на 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.

Відповідно до ч.3 ст.55 Закону №796-XII призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» і цього Закону.

Пенсійний вік за бажанням особи може бути знижено тільки за однією підставою, передбаченою цією статтею, якщо не обумовлено інше. При цьому відповідне зниження пенсійного віку, передбачене цією статтею, застосовується також до завершення періоду збільшення віку виходу на пенсію до 1 січня 2022 року (ч.2 ст.55 Закону №796-XII).

З системного аналізу наведених вище правових норм вбачається, що особа, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та яка проживала або працювала на території зони гарантованого добровільного відселення з моменту аварії на ЧАЕС до 01 січня 1993 року протягом не менше 3 років, має право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку. При цьому постійне проживання такої особи або постійна праця у зазначеній зоні з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період, дає особі право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку на 3 роки (початкова величина), а також додатково 1 рік за кожні 2 повні роки (з 26 квітня 1986 року по 01 січня 1993 року) проживання або роботи на такій території, але не більше 6 років.

Згідно з п.2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005, в редакції чинній на час звернення позивача за призначенням пенсії, до заяви про призначення пенсії за віком додаються, зокрема, документи, які засвідчують особливий статус особи посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та довідка про період (періоди) участі в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС за формою, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР по праці та соціальних питаннях №122 від 09 березня 1988 року, або довідка військової частини, у складі якої особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, або довідка архівної установи, або інші первинні документи, в яких зазначено період роботи, населений пункт чи об`єкт, де особою виконувались роботи з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону №796-XI).

Як встановив суд першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що позивачці видане Волинською обласною державною адміністрацією посвідчення № НОМЕР_1 від 10 лютого 1994 року, відповідно до якого вона має статус потерпілої від Чорнобильської катастрофи (а.с.14).

Згідно з додатком 1 до Постанови №106 населений пункт Велика Яблунька включене у перелік населених пунктів, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок аварії на Чорнобильській AEC, і не віднесені до зони гарантованого добровільного відселення.

Факт проживання позивача на території зони гарантованого добровільного відселення в селі Велика Яблунка Камінь-Каширського району (бувшого Маневицького району) Волинської області підтверджується довідкою виконавчого комітету Старости сіл Довжиця, Велика Яблунька, Граддя, Загорівка, Мала Яблунька, виконавчого комітету Маневицької селищної ради від 14.08.2024 №964, відповідно до якої позивач дійсно була зареєстрована і проживала у періоди із 22.10.1970 (дня народження) по 29.09.1987, з 08.04.1988 по 05.04.1989, з 09.07.1992 по теперішній час в селі Велика Яблунька Камінь-Каширського району (бувшого Маневицького району) (а.с.22).

Відтак, видана органом місцевого самоврядування довідка не підтверджує факт проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше трьох років.

Показання свідків в даному випадку не можуть братись до уваги, оскільки з трудової книжки позивача серії НОМЕР_2 слідує, що в період з 05.07.1988 по 16.12.1999 вона працювала кондитером в Луцькому хлібокомбінаті. Зазначене підприємство розташоване в м.Луцьку, яке не відноситься до зони гарантованого добровільного відселення (а.с.19-20).

Ба більше, суд першої інстанції правильно звернув увагу на те, що, в матеріалах справи наявна довідка КНП «Маневицька багатопрофільна лікарня» від 10.02.2025, яка підтверджує, що станом на 18.01.1992 позивач проживала в м.Луцьку (а.с.24).

Крім цього, суд першої інстанції обґрунтовано відхилив доводи позивачки про те, що наявність посвідчення потерпілої від Чорнобильської катастрофи підтверджує факт проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше трьох років та надає право на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ, оскільки наявність такого посвідчення не є безумовною і єдиною підставою для призначення пенсії на підставі положень статті 55 Закону №796-XII, та вагомим у цьому випадку є встановлений факт фізичного перебування особи на території радіоактивного забруднення у зв`язку з постійним проживанням або роботою на цій території.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.11.2024 при розгляді справи №460/19947/23.

Колегія суддів зазначає, що Верховний Суд у постанові від 16.12.2025 у справі №460/6098/24 зазначив, що підставою для призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку є належність особи до потерпілих від Чорнобильської катастрофи та факт проживання (роботи), а не реєстрації у зоні радіаційного забруднення.

При цьому, матеріалами справи стверджується, що долученими документами не підтверджується факт проживання або роботи позивачки з моменту аварії на ЧАЕС (26.04.1986) по 01.01.1993 в зоні гарантованого добровільного відселення не менше 3 років.

Таким чином, аналізуючи наведені вище законодавчі приписи та встановлені фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що наявні документи не підтверджують обов`язкової умови для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку, згідно зі ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а саме: робота або проживання особи у зоні гарантованого добровільного відселення з моменту аварії на ЧАЕС (26.04.1986) по 01.01.1993 не менше 3 років, а тому позивачка не набула права на отримання пенсії відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ, що свідчить про правомірність відмови відповідача в призначенні такої пенсії.

Відтак, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду — без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують рішення суду першої інстанції.

Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до ст.139 КАС України не здійснюється.

Керуючись статтями 139, 229, 243, 308, 311, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 26 травня 2025 року у справі № 140/2336/25 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає. Крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя С. М. Кузьмич

судді А. Р. Курилець

О. І. Мікула