Постанова від 18 травня 2026 р. у справі №600/3543/24-а — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 600/3543/24-а

Головуючий у 1-й інстанції: Григораш Віталій Олександрович

Суддя-доповідач: Капустинський М.М.

19 травня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Капустинського М.М.

суддів: Шидловського В.Б. Сапальової Т.В.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (позивач) звернувся до Чернівецького окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 (відповідач) із позовною заявою, згідно якої, з урахуванням заяви про зміну підстав позову, просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо розгляду рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби від 29.02.2024 на підставі абзацу 7 підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військову службу та військовий обов`язок", як військовослужбовця який самостійно виховує дитину до 18 років;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі абзацу 7 підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військову службу та військовий обов`язок", як військовослужбовця який самостійно виховує дитину до 18 років.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що призваний на військову службу під час мобілізації. Вказував, що рішенням Першотравневого районного суду міста Чернівці від 06.12.2023 (справа №725/9671/23) було розірвано шлюб між ним та ОСОБА_2 , в якому судом було встановлено факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 самостійно виховує та утримує неповнолітню доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішення набрало законної сили 06.01.2024. У зв`язку з цим, 06.01.2024 та 27.01.2024 позивач подавав рапорти на звільнення. Однак відповіддю від 11.01.2024 відповідачем відмовлено у задоволенні рапорту. Листом від 30.01.2024 відповідачем повторно відмолено у звільненні за сімейними обставинами. Згодом рапортом від 29.02.2024 позивач втретє звернувся до відповідача з рапортом про звільнення, однак відповіді на такий рапорт не отримано. Вказано, що в результаті звернення на гарячу лінію Міністерства оборони України, позивач отримав відповідь від 05.07.2024, в якому повідомлено про те, що іншого рапорту із клопотанням про звільнення відповідачем не отримано та у діловодстві частини не зареєстровано. Позивач переконаний, що в його випадку зазначені вимоги закону неправомірно не були виконані відповідачем. Адже його рапорт від 29.02.2024 розглянуто не було, про результати розгляду його не було поінформовано і розрахунку не було.

Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2024 року позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби від 29.02.2024 на підставі абзацу 7 підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військову службу та військовий обов`язок", як військовослужбовця який самостійно виховує дитину до 18 років.

Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби на підставі пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" та прийняти відповідне рішення, у формі наказу про звільнення чи обґрунтованої відмови у задоволенні рапорту.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1211,20 грн.

В задоволенні іншої частини позову - відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити.

На обгрунтування заявленого відповідач вказує, що твердження позивача про направлення рапорту від 29.02.2024 на адресу військової частини НОМЕР_1 : АДРЕСА_1 не підтверджує факту надходження вказаного рапорту безпосередньо до апелянта, оскільки за наведеною позивачем адресою військова частина НОМЕР_1 ніколи не дислокувалась та не була зареєстрованою. Вказує, що рапорт від 29.02.2024 до військової частини НОМЕР_1 - не надходив, що виключає протиправну бездіяльність апелянта що до його не розгляду.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Проаналізувавши вимоги та підстави апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи в їх сукупності, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, ОСОБА_1 є військовослужбовцем та проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 зазначено ОСОБА_1 , а матір`ю ОСОБА_4 (а.с.11).

09.10.2023 між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 укладено договір про визначення місця проживання дитини, умов її утримання та участі батьків у її вихованні, згідно якого сторони домовилися про те, що їх донька буде перебувати на утриманні батька, виховуватись ним та проживатиме разом з батьком за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.13).

Рішенням Першотравневого районного суду м.Чернівці від 06.12.2023 заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про розірвання шлюбу за заявою подружжя, яке має дітей задоволено. Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , зареєстрований 12.06.2020 року Чернівецьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ), актовий запис №475 розірвано. Встановлено факт, що ОСОБА_1 , самостійно виховує та утримує неповнолітню дочку ОСОБА_3 (а.с.17-20).

06.01.2024 позивач звернувся до командира 5 механізованої роти 2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 із рапортом, в якому просив його клопотання перед вищим командуванням про звільнення його з військової служби у запас відповідно до підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" за сімейними обставинами, у зв`язку із вихованням дитини віком до 18 років самостійно. У рапорті також повідомив, що у військовому резерві службу проходити не бажає.

До рапорту додано підтверджуючі документи: копію рішення суду, копію паспорту, копію ідентифікаційного коду, копію свідоцтва про народження, копію довідки про місце реєстрації (а.с.25).

Листом від 11.01.2024 №387 командиром 5 механізованої роти НОМЕР_3 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 повідомлено позивача про те, що у відповідності із абзацу 7 підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" військовослужбовці звільняються з військової служби, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років. Вказано, що надані позивачем до рапорту документи не містять доказів самостійного виховання дитини віком до 18 років. Окрім цього, повідомлено, що відповідно до Закону України "Про звернення громадян" позивач може оскаржити дану відповідь командувачу оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_3 " або до окружного адміністративного суду (а.с.30).

27.01.2024 позивач повторно звернувся до відповідача із рапортом про звільнення, у відповідності із абзацу 7 підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" військовослужбовці звільняються з військової служби, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років.

До рапорту позивачем додано підтверджуючі документи: копію рішення суду, копію паспорту, копію ідентифікаційного коду, копію свідоцтва про народження, довідку про місце реєстрації, довідку про місце реєстрації дитини, копію договору про визначення місця проживання (а.с.27).

Листом від 30.01.2024 №821 позивача повідомлено про те, що відповідно до абзацу другого ст.8 Закону України "Про звернення громадян" не розглядаються повторні звернення одним і тим же органом від одного і того ж громадянина з одного і того ж питання, якщо перше вирішено по суті, а також ті звернення, терміни розгляду, яких передбачено ст.17 цього Закону, та звернення осіб, визнаних судом недієздатними.

Вказано, що попередньо поданий рапорт від 10.01.2024 вже розглянутий та на нього було надано відмову у звільненні, у зв`язку із самостійним вихованням дитини (відповідь, за вих. №387 від 11.01.2024), а таким чином поданий рапорт із наведеними аналогічними підставами для звільнення являється повторним і не розглядається (а.с.31).

29.02.2024 позивач втретє звернувся до відповідача та Міністерства оборони України з рапортом про звільнення, до якого позивачем надано: копію відмови від 11.01.2024, копію відмови від 30.01.2024, копію рішення Першотравневого районного суду міста Чернівці від 06.12.2023 про встановлення факту, копію витягу з реєстру територіальної громади від 22.01.2023 про місце реєстрації ОСОБА_1 , копію витягу з реєстру територіальної громади від 22.01.2023 про місце реєстрації малолітньої ОСОБА_3 , копію свідоцтва про народження малолітньої ОСОБА_5 , копію паспорту ОСОБА_1 , копію РНОКПП ОСОБА_1 (а.с.33).

Окрім цього, як вбачається із матеріалів справи, листом від 05.07.2024 №5928 позивача повідомлено про те, що звернення на Гарячу лінію Міністерства Оборони України від 12.06.2024 (ОЛ-17134932/2) щодо звільнення з військової служби у військовій частині НОМЕР_1 розглянуто. Згідно із ч.12 підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" звільняються з військової служби (військовослужбовці, які є усиновлювачами, на утриманні яких перебуває (перебувають) дитина (діти), яка (які) до моменту усиновлення була (були) дитиною-сиротою (дітьми-сиротами) або дитиною (дітьми), позбавленою (позбавленими) батьківського піклування, віком до 18 років, опікунами, піклувальниками, прийомними батьками, батьками-вихователями, патронатними вихователями, на утриманні яких перебуває дитина-сирота (діти-сироти) або дитина (діти), позбавлена (позбавлені) батьківського піклування, віком до 18 років).

Відповідно до ст.180 Сімейного кодексу України обов`язок утримувати дитину є рівною мірою обов`язком як матері, так і батька, причому, обов`язком особистим, індивідуальним, а не солідарним. Батьки зобов`язані утримувати свою дитину незалежно від того, одружені вини чи пі (у випадку народження дитини під час фактичних шлюбних відносин), або чи розірвано їх шлюб.

За поданими ним раніше рапортами про звільнення надавались обґрунтовані відмови з підстав не надання доказів самостійного виховання дитини (відмова від 30.01.2024 за вих. №821, відмова від 11.01.2024 за №387). Іншого рапорту ним із клопотанням про звільнення від 07.03.2024 у діловодстві військової частини НОМЕР_1 не зареєстровано. Повідомлено, про те, що зважаючи на те, що з 25.02.2024 року він самовільно залишив військову частину, подання такого рапорту по-команді неможливо (а.с.34).

Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не розгляду рапорту про звільнення з військової служби від 29.02.2024, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості вимог позивача, відтак і наявності підстав для задоволення позовних вимог частково.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору та, відповідно до ч.1 ст.308 КАС України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст.65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно до ст.106 Конституції України Президент України, зокрема, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п.20 ч.1 ст.106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.

Надалі, воєнний стан був неодноразово продовжений і Верховна Рада України щоразу їх затверджувала відповідними законами.

Указом Президента України №69/2022 "Про загальну мобілізацію" від 24.02.2022 оголошено про загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва. Укази Президента України про мобілізацію щоразу затверджувала Верховна Рада України відповідними законами.

Згідно ст. 1 Закону України "Про оборону України" від 06.12.1991 №1932-ХІІ (далі - Закон №1932-ХІІ) особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій; воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" від 12.05.2015 №389-VIII (далі - Закон №389-VIII) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Згідно ч.1 ст.1 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Згідно з ч.6 ст.2 Закону №2232-XII передбачено зокрема такий вид військової служби, як військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Положеннями п.12 ч.1 ст.1 Закону України "Про оборону України" визначено, що особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Судом встановлено, що позивач є військовослужбовцем та проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .

Водночас, як видно з матеріалів справи, позивач виявив своє небажання продовжувати проходити військову службу та подав рапорт про його звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок i військову службу", а саме за сімейними обставинами, у зв`язку із вихованням дитини віком до 18 років самостійно.

У зв`язку з цим, як свідчать матеріали справи, позивач окрім 06.01.2024 та 27.01.024 звертався до відповідача 29.02.2024 з рапортами про звільнення з військової служби у відповідності із абзацу 7 підпункту "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", військовослужбовці звільняються з військової служби, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років.

Однак, як свідчать матеріали справи, рапорт позивача про звільнення з військової служби від 29.02.2024 не реалізовано. Як зазначено у листі військової частини НОМЕР_1 від 05.07.2023, рапорт позивача від 29.02.2024 у діловодстві військової частини не зареєстровано та вказано, що зважаючи на те, що з 25.02.2024 року позивач самовільно залишив військову частину, подання такого рапорту по-команді є неможливим.

Так, оцінюючи правові норми, які регулюють правові підстави для звільнення із військової служби, аналізуючи додані до матеріалів справи матеріали, суд першої інстанції зазначив наступне.

Підстави звільнення з військової служби передбачені ст.26 Закону №2232-XII.

Відповідно до п.2 ч.4 ст.26 Закону №2232-ХІІ (у редакції, чинній на час звернення позивача із рапортом), військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час воєнного стану на підставах, зокрема:

г) через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв`язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років; у зв`язку з вихованням дитини, хворої на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитини, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров`я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, але якій не встановлено інвалідність; у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я; у зв`язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи; у зв`язку з необхідністю здійснення опіки над особою з інвалідністю, визнаною судом недієздатною; у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи; у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд; військовослужбовці-жінки - у зв`язку з вагітністю; військовослужбовці-жінки, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також якщо дитина потребує домашнього догляду тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку; один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років; військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років; перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.

Указом Президента України №1153/2008 від 10.12.2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, в редакції змін внесених згідно з Указом Президента №439/2023 від 18.07.2023 (далі - Положення №1153).

Так, цим Положенням визначається порядок проходження громадянами військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов`язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі.

Це Положення застосовується також до відносин звільнення з військової служби.

Так, права посадових осіб щодо звільнення з військової служби, вимоги та порядок звільнення з військової служби, в тому числі військовослужбовців, які призвані за мобілізацією на період воєнного стану врегульовано розділом ХІІ Положення №1153.

Відповідно до абз.2 п.12 Положення №1153, право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.

Відповідно до п.233 Положення №1153, військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.

У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Подання рапорту "по команді" означає направлення його в порядку підпорядкування прямому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання.

Згідно з п.225 Положення №1153 звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" у військових званнях до підполковника (капітана 2 рангу) включно за всіма підставами - командирами корпусів та командувачами військ оперативних командувань і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.

Накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин (п.241 Положення №1153).

Механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України виконання вимог Положення №1153, визначає Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністра оборони України №170 від 10.04.2009, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 19.05.2009 за №438/16454 (далі - Інструкція №170).

Відповідно до п.14.10 Інструкції №170 звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.

Документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України (абзац 13 пункту 14.10 Інструкції №170).

Разом з тим, варто вказати, що рапорт передбачає собою вид службового документу Збройних Сил України, який є письмовим зверненням військовослужбовця до вищого по посаді чи званню військовослужбовця з викладом питань службового або особистого характеру та відображає прагнення військовослужбовця реалізувати свої права.

Порядок розгляду, реєстрації, приймання, узагальнення та аналізу звернень військовослужбовців, членів їх сімей, працівників Збройних Сил України, а також інших громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які законно перебувають на території України (далі - громадяни), у структурних підрозділах апарату Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України, інших органів військового управління, з`єднаннях, військових частинах, військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів, установах та організаціях Збройних Сил України (далі - військові частини) визначає Інструкція про організацію розгляду звернень та проведення особистого прийому громадян у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України, затверджена наказом Міністерства оборони України №735 від 28.12.2016 (далі - Інструкція №735).

Згідно з п.1 розділу ІІІ Інструкції №735 посадові особи органів військового управління, військових частин під час розгляду звернень громадян зобов`язані уважно вникати в їх суть, у разі потреби вимагати у виконавців матеріали їх перевірки, направляти працівників на місця для перевірки викладених у зверненні обставин, застосовувати інші заходи для об`єктивного вирішення поставлених автором звернення питань, з`ясовувати та приймати рішення про усунення причин і умов, які спонукають авторів скаржитись.

Відповідно до п.2 розділу ІІІ Інструкції №735 рішення, які приймаються за зверненнями, мають бути мотивованими та ґрунтуватися на нормах законодавства. Посадова особа, визнавши заяву такою, що підлягає задоволенню, зобов`язана забезпечити своєчасне й правильне рішення, а в разі визнання скарги обґрунтованою - негайно вжити заходів щодо поновлення порушених прав громадян.

За правилами п.5 розділу ІІІ Інструкції №735 звернення розглядаються і вирішуються в термін не більше одного місяця від дня їх надходження, ураховуючи вихідні, святкові та неробочі дні, а ті, які не потребують додаткового вивчення та проведення перевірки за ними, - невідкладно, але не пізніше 15 днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін розв`язати порушені у зверненні питання неможливо, то керівник відповідного органу військового управління, командир військової частини або особа, що тимчасово виконує його обов`язки, установлює термін, потрібний для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати 45 днів.

Як встановлено п.7 розділу ІІІ Інструкції №735, відповідь за результатами розгляду звернення обов`язково дається тим органом військового управління, військовою частиною, які його отримали і до компетенції яких входить розв`язання порушених у зверненні питань, за підписом керівників або осіб, яким право ставити підпис надано відповідним керівником органу військового управління, командиром військової частини.

Згідно з пунктом 8 розділу ІІІ Інструкції №735 визначено, що рішення про відмову в задоволенні вимог або прохань, викладених у зверненні, доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на чинне законодавство і викладенням мотивів відмови, а також із роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення. При цьому вказуються заходи, які вживались органом військового управління, військовою частиною для перевірки цього звернення. Якщо давалася усна відповідь, то складається відповідна довідка, яка додається до матеріалів перевірки звернення.

З системного аналізу вказаних норм права, вбачається, що наслідком розгляду рапорту військовослужбовця про звільнення з військової служби є наказ по особовому складу про звільнення з військової служби чи відмова у задоволенні рапорту, які мають бути прийняті в термін не більше одного місяця від дня їх надходження, ураховуючи вихідні, святкові та неробочі дні. Якщо в місячний термін розв`язати порушені у зверненні питання неможливо, то керівник відповідного органу військового управління, командир військової частини або особа, що тимчасово виконує його обов`язки, установлює термін, потрібний для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення.

Отже, у даному випадку, за результатами розгляду рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби від 29.02.2024, відповідач повинен був у відповідності до вимог чинного законодавства прийняти відповідне рішення, як то наказ про звільнення, чи обґрунтовану відмову у задоволенні рапорту.

Водночас, відповідачем всупереч зазначеному вище, не прийнято як наказу про звільнення так і рішення про відмову у задоволенні рапорту позивача.

Посилання відповідача на те, що окрім рапортів позивача від 06.01.2024 та від 27.01.2024, іншого рапорту від 29.02.2024 у діловодстві військової частини не зареєстровано, судом першої інстанції оцінено критично, виходячи з того, що як вбачається з матеріалів справи, рапорт від 29.02.2024 надсилався позивачем на адресу військової частини НОМЕР_1 та Міністерства Оборони України. Згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, поштовий переказу МО України отримано 14.03.2024 (а.с.57-58).

Суд зазначив, що відповідачем не вирішено питання про задоволення або відмову у задоволенні рапорту позивача від 29.02.2024 про звільнення з військової служби, та відповідного управлінського рішення з приводу порушених у рапорті питань не прийнято.

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо не розгляду рапорту позивача від 29.02.2024 про звільнення позивача з військової служби відповідно до пп."г" п.2 ч.4 ст.26 Закону України "Про військовий облік і військову службу".

З огляду на встановлену бездіяльність суб`єкта владних повноважень щодо не розгляду рапорту позивача від 29.02.2024 у відповідності до вимог чинного законодавства, суд дійшов висновку про необхідність зобов`язання відповідача розглянути рапорт від 29.02.2024 про звільнення з військової служби на підставі пп."г" п.2 ч.4 ст.26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" та прийняти відповідне рішення, у формі наказу про звільнення, чи обґрунтованої відмови у задоволенні рапорту.

Посилання відповідача у листі від 05.07.2024 про те, що подання позивачем 29.02.2024 рапорту по-команді є неможливим, оскільки останній з 25.02.2024 самовільно залишив військову частину, на думку суду, є безпідставними та необґрунтованими, оскільки, як свідчать матеріали справи, на підтвердження самовільного залишення позивачем військової частини НОМЕР_1 станом на 25.02.2024, відповідачем не надано до суду жодних доказів.

При цьому, оскільки рішення Військовою частиною НОМЕР_1 за результатом розгляду рапорту позивача від 29.02.2024 не приймалося, суд першої інстанції вважав передчасними вимоги позивача щодо вирішення питання про його звільнення з військової служби відповідно до пп."г" п.2 ч.4 ст.26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що суд дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Так, щодо рапорту від 29.02.2024, який за твердженням позивача, було ним подано як втретє на адресу Міністерства Оборони України та командиру військової частини НОМЕР_1 : АДРЕСА_1 (копія рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, а.с.58), то колегія суддів зазначає, що вказане не підтверджує факту надходження вказаного рапорту безпосередньо до апелянта (військової частини), оскільки за наведеною позивачем адресою військова частина НОМЕР_1 ніколи не дислокувалась та не була зареєстрованою (довідка ЄДР). Більше того, те, що рапорт від 29.02.2024 до військової частини НОМЕР_1 - не надходив, відповідачем підтверджено іншою довідкою - про відсутність отримання поштової кореспонденції (рапорту) в період з 01.02.24 по 13.12.2025 складеної на основі перевірки Журналу вхідної кореспонденції та доданої до апеляційної скарги.

Протилежного позивачем не доведено, матеріали справи такого не містять.

Тому, вищенаведене виключає протиправну бездіяльність апелянта що до не розгляду рапорту від 29.02.2024, а звідси, як передчасне, є помилковим і рішення суду першої інстанції в іншій похідній вимозі зобов"язального характеру, щодо часткового її задоволення - розгляду такого рапорту.

У силу п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно зі ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення зокрема є, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З огляду на викладені обставини справи,, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору не в повній мірі дослідив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, тому доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції та дають правові підстав для скасування оскаржуваного судового рішення з прийняттям нової постанови про відмову у задоволенні адміністративного позову.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задовольнити повністю.

Рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2024 року скасувати.

Прийняти нову постанову якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії - відмовити.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст. 328, 329 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 19 травня 2026 року

Головуючий Капустинський М.М.

Судді Шидловський В.Б. Сапальова Т.В.