Постанова від 19 травня 2026 р. у справі №240/12656/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/12656/25

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Єфіменко Ольга Володимирівна

Суддя-доповідач - Капустинський М.М.

20 травня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Капустинського М.М.

суддів: Шидловського В.Б. Сапальової Т.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 , Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 09 березня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі - відповідач 1, Управління), Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі - відповідач 2, Управління) в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 16.04.2025 № 064350008557 про відмову в призначенні йому пенсії за віком;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати до його страхового стажу періодів роботи з 01.01.1992 по 30.04.1998, з 11.04.2001 по 29.10.2002, з 01.06.2012 по 09.11.2012, з 04.06.1998 по 30.11.1998 та з 20.04.1999 по 16.10.1999 та повторно розглянути йому заяву про призначення пенсії від 08.04.2025;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області здійснити перерахунок, зарахувавши до стажу роботи період його роботи з 11.03.1991 по 30.04.1998 в районах Крайньої Півночі та в місцевості, прирівняній до районів Крайньої Півночі, на пільгових умовах, а саме зарахувати один рік роботи у вказаний період часу за один рік та шість місяців, починаючи з моменту призначення пенсії за віком;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області здійснити перерахунок, зарахувавши до стажу роботи період його роботи з 11.04.2001 по 29.10.2002 в районах Крайньої Півночі та в місцевості, прирівняній до районів Крайньої Півночі, на пільгових умовах, а саме зарахувати один рік роботи у вказаний період часу за один рік та шість місяців, починаючи з моменту призначення пенсії за віком;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області здійснити перерахунок, зарахувавши до стажу роботи період його роботи з 01.06.2012 по 09.11.2012 в районах Крайньої Півночі та в місцевості, прирівняній до районів Крайньої Півночі, на пільгових умовах, а саме зарахувати один рік роботи у вказаний період часу за один рік та шість місяців, починаючи з моменту призначення пенсії за віком;

- допустити негайне виконання рішення суду з дня призначення пенсії у межах суми платежу за один місяць.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги ОСОБА_1 вказав на незаконність та протиправність оскаржуваного рішення, яке порушує його соціальні права в галузі пенсійного забезпечення. Наголошує, що довідки з установ та організацій про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній Головним управлінням Пенсійного фонду в Івано-Франківській області не взяті до уваги. Належного та законного обґрунтування у прийнятому рішенні не вказано.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 09 березня 2026 року позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 16.04.2025 № 064350008557 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV від 09.07.2003.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 01.01.1992 по 30.04.1998 - в Старательській артілі "Тукурінгра" об`єднанні "Амурзолото" на посаді водія; з 11.04.2001 по 29.10.2002 - в Товаристві з обмеженою відповідальністю гірничорудна компанія "Апсакан" на посаді водія; з 01.06.2012 по 09.11.2012 - в Товаристві з обмеженою відповідальністю "Могоктак" на посаді водія відкрих гірських робіт на території російської федерації та з 04.06.1998 по 30.11.1998 період виплати допомоги по безробіттю, з 20.04.1999 по 16.10.1999 період отримання матеріальної допомоги по безробіттю та повторно розглянути йому заяву про призначення пенсії від 08.04.2025 враховуючи висновки суду.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України у Івано-Франківській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 605 (шістсот п`ять) грн. 80 коп.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити.

Зазначає, до страхового стажу позивача не зараховано наступні періоди роботи, зокрема: з 01.01.1992 по 30.04.1998, з 11.04.2001 по 29.10.2002 та з 01.06.2012 по 09.11.2012 на території російської федерації, оскільки з 01.01.2023 росія призупинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, стаж на території даної держави враховується лише до 31.12.1991. Крім того до страхового стажу позивача не зараховано період отримання допомоги по безробіттю з 04.06.1998 по 30.11.1998, так як запис не засвідчено відтиском печатки, чим порушено п.4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.1993 № 58, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 №110 та період отримання матеріальної допомоги по безробіттю з 20.04.1999 по 16.10.1999, оскільки даний вид допомоги не передбачений ст.24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV від 09.07.2003.

Не погоджуючись з рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить залишити в силі Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 09.03.2006 року по справі № 240/12656/25 в частині і задоволених позовних вимог та зобов`язати задовольнити позов в частині відмовлених вимог.

Зазначає, що до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2022 року № 1328 Україна як держава-учасниця Угоди викопує зобов`язання, взяті згідно з цією Угодою, а тому припинення російською Федерацією з 01 січня 2023 року участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, не стосуються періодів трудової діяльності осіб, що мали місце в період дії вказаної Угоди, тобто до 01 січня 2023 року.

Вважає, що стаж роботи має бути обчислений згідно із законодавством держави, на території якої відбулась трудова діяльність. Оскільки таке обчислення здійснювалось в пільговому порядку (в полуторному розмірі), тому період роботи в районах Крайньої Півночі після 01.01.1991р. має бути зарахований у пільговому обчисленні. Аналогічні позиції застосовуються неодноразово також і в рішеннях Житомирського окружного адміністративного суду, Чернігівського окружного адміністративного суду та інших.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Проаналізувавши вимоги та підстави апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи в їх сукупності, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають, з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 після досягнення 60-ти річного віку 08.04.2025 подав до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області заяву про призначення пенсії за віком, яка розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській за принципом екстериторіальності.

За результатами розгляду заяви позивача Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області прийняло рішення №064350008557 від 16.04.2025, яким відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон № 1058-IV).

Підставами для прийняття вказаного рішення слугував факт відсутності необхідного стажу встановленого ст. 26 Закону № 1058-IV.

Позивач не погоджується із рішенням про відмову у призначенні йому пенсії за віком відповідно до положень Закону № 1058-IV та вважає, що йому безпідставно не зараховано періоди його роботи на території росії, так як призначення та виплата пенсій в Україні здійснюється також на підставі міжнародних договорів (угод), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення, а також період тимчасової непрацездатності, а тому таке рішення протиправне та підлягає скасуванню.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості вимог позивача, відтак і наявності підстав для задоволення позовних вимог частково.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору та, відповідно до ч.1 ст.308 КАС України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг відповідача і позивача.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п.16 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-XII від 05.11.1991 застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.

Умови призначення пенсії за віком встановлено статтею 26 Закону № 1058-IV. Так, починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року та з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.

Право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг регламентовано положеннями Закону № 1058-ІV.

Пунктом 1 частини 1 статті 8 Закону № 1058-IV передбачено право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Згідно з ч.ч.1-2, 4 ст. 24 Закону № 1058-ІV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до пункту а) частини першої статті 3 Закону України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-XII від 05.11.1991 (далі - Закон № 1788-XII) право на трудову пенсію мають особи, зайняті суспільно корисною працею, при додержанні інших умов, передбачених цим Законом особи, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, кооперативах (у тому числі за угодами цивільно-правового характеру), незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, або є членами колгоспів та інших кооперативів, - за умови сплати підприємствами та організаціями страхових внесків до Пенсійного фонду України.

Згідно з ч.1 ст. 56 Закону № 1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Положеннями пункту а) частини третьої статті 56 Закону № 1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в`язнів за умови сплати страхових внесків.

Згідно з ст. 66 Закону № 1788-XII до заробітку для обчислення пенсії включаються всі види оплати праці (виплат, доходу), на які відповідно до Закону України "Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування" нараховується збір на обов`язкове державне пенсійне страхування, в межах максимальної величини фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, оподатковуваного доходу (прибутку), сукупного оподатковуваного доходу (граничної суми заробітної плати (доходу), з яких справляються страхові внески (збори) до соціальних фондів, що діяла на день одержання зазначеного заробітку (виплат, доходу).

Відповідно до статті 1 Закону 1058-ІV страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.

Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.

Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Щодо позовних вимог про зарахування періоду роботи з 11.03.1991 по 30.04.1998 в районах Крайньої Півночі та в місцевості, прирівняній до районів Крайньої Півночі, на пільгових умовах, слід зазначити наступне.

Відповідно до абз.3 п 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 року № 22-1 (далі - Порядок №22-1) у якості документів про стаж, які передбачені вищезазначеним Порядком підтвердження наявного трудового стажу, за період роботи до 01.01.1991 на Крайній Півночі чи в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього Союзу РСР, а також на острові Шпіцберген можуть надаватись договори або інші документи, що підтверджують право працівника на пільги, передбачені для осіб, які працювали в районах Крайньої Півночі чи місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі.

Перелік районів Крайньої Півночі і місцевостей, прирівняних до районів Крайньої Півночі, на яких розповсюджується дія Указів Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10.02.1960 і від 26.09.1967 "Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі", визначений постановою Ради Міністрів СРСР від 10.11.1967 №1029.

Відповідно до пункту "д" ст.5 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 10.02.1960 "Про упорядкування пільг для осіб, що працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі", робітникам, які переводяться, направляються або запрошуються на роботу в райони Крайньої Півночі і в місцевості, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, з інших місцевостей держави, на умовах укладення ними трудових договорів на роботу в цих районах на строк 5 років, а на островах Північного Льодовитого океану - два роки, надавати додаткові наступні пільги: зараховувати один рік роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, за один рік і шість місяців при обчисленні стажу, який дає право на отримання пенсії за віком і по інвалідності. Пільги, які передбачені цією статтею, надаються також особам, які прибули в райони Крайньої Півночі і в місцевості, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, за власним бажанням і які уклали строковий договір про роботу в цих районах.

Указом Президії Верховної Ради Союзу РСР від 26.09.1967 № 1908-VII "Про розширення пільг на осіб, що працюють у районах Крайньої Півночі і у місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі" скорочено тривалість трудового договору, який надає право на отримання пільг, передбачених статтею 5 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 10.02.1960, з п`яти років до трьох років.

Відповідно до постанови Ради Міністрів Союзу РСР від 10.02.1960 № 148 "Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10.02.1960 "Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі" працівникам, які користуються в даний час пільгами, кожний рік роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, до 01.03.1960 зараховувати за два роки роботи при розрахунку стажу для отримання пенсії за віком, по інвалідності і за вислугу років, а після 01.03.1960 - за один рік і шість місяців роботи при обрахуванні стажу для отримання пенсії за віком і по інвалідності.

У контексті викладеного слід відмітити, що достатньою підставою для обчислення стажу роботи особи в районах Крайньої Півночі та прирівняних до них місцевостях із застосуванням пільгового коефіцієнту (один рік за один рік і шість місяців) є сукупність наступних обставин: 1) документальне підтвердження наявності в особи стажу роботи в районах Крайньої Півночі та прирівняних до них місцевостях; 2) поширення на особу в період її роботи у таких місцевостях пільг, регламентованих Указами Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10.02.1960 та від 26.09.1967, а також постановою Ради Міністрів Союзу РСР від 10.02.1960 №148.

Так, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 14.03.2023 у справі № 160/20914/21 дотримався попередніх позицій Верховного Суду викладених у постановах: від 03.07.2018 у справі №302/662/17-а, від 18.12.2018 у справі №263/13671/16-а, від 14.11.2019 у справі № 265/6105/16-а та ін, зокрема що для обчислення пільгового стажу при роботі в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до неї, повинні бути надані або трудова книжка або письмовий трудовий договір або довідка, в якій зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі. Крім того, про відсутність підстав для зарахування в пільговому обчисленні стажу роботи позивача після 01.01.1991 в районах Крайньої Півночі і в прирівняних до них місцевостях відсутні

Аналіз викладеного дає підстави для висновку, що для обчислення пільгового стажу при роботі в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до неї до 01.01.1991, достатньо одного із перерахованих документів, а не їх сукупність.

У матеріалах справи міститься трудова книжка позивача з відповідними записами про трудовий стаж з 11.03.1991 по 30.04.1998 в Старательська артіль "Тукурінгра" об`єднання "Амурзолото" на посаді водія (прийнятий на підставі наказу № 154 від 29.03.1991 та звільнений відповідно до наказу № 17 от від 28.04.1998). Такі записи скріплені печатками, містять найменування посади, прізвище, ініціали та підпис особи, яка такі вчинила.

У той час, слід зауважити, що спір виник щодо визначення трудового стажу, відпрацьованого в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, після 01.01.1991.

При цьому, Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII та Законом № 1058-IV не передбачено пільг при обчисленні трудового стажу, відпрацьованого в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, після 01.01.1991.

Не йдеться про пільгове обчислення такого стажу й в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, Тимчасовій угоді між Урядом України і Урядом Російської Федерації про гарантії прав громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі, в галузі пенсійного забезпечення від 15.01.1993 та затвердженому відповідно до Тимчасової угоди Порядку переведення і виплати пенсій (постанова правління Пенсійного фонду України від 07.08.1996 № 10-3).

Проаналізувавши наведені норми суд дійшов висновку, що підстави для зарахування в пільговому обчисленні стажу роботи позивача після 01.01.1991 в районах Крайньої Півночі і в прирівняних до них місцевостях відсутні.

З огляду на викладене, трудова діяльність позивача у період з 11.03.1991 по 30.04.1998 у пільгового обчисленні до зарахування страхового стажу позивача не підлягає.

Визначаючись щодо позовних вимог про зарахування періоду роботи на території російської федерації з 01.01.1992 по 30.04.1998, з 11.04.2001 по 29.10.2002, з 01.06.2012 по 09.11.2012, то колегія суддів зазначає наступне.

Як свідчить зміст оскаржуваного рішення період роботи позивача на території російської федерації 2 працював на території російської федерації, однак така трудова діяльність не зарахована до його страхового стажу, оскільки з 01.01.2023 росія призупинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.

За доводами представників Пенсійного фонду стаж на території даної держави враховується лише до 31.12.1991.

Згідно з ст. 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, яка підписана та набрала чинності 13.03.1992, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають. Вказана Угода підписана Україною та російською федерацією та відповідно, була обов`язкова для застосування в спірний період державними органами вказаних держав.

Відповідно до статті 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.

Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.

Згідно абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн" від 14 січня 1993 року, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.

Наведені положення вказаних міжнародних договорів передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.

Згідно з ст. 13 Угоди від 13.03.1992 кожний учасник цієї Угоди може вийти з неї, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію. Дія Угоди стосовно цього учасника припиняється після закінчення шести місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення. Пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Відповідно до частини другої статті 24 Закону України "Про міжнародні договори України" припинення та зупинення дії міжнародного договору України здійснюються: в) щодо міжнародних договорів, які укладено від імені Уряду України та які не потребували надання згоди на їх обов`язковість Верховною Радою України або затвердження Президентом України, а також щодо міжвідомчих договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України, - у формі постанови Кабінету Міністрів України.

Згідно з ч.1 ст. 25 Закону України "Про міжнародні договори України" припинення дії міжнародного договору України звільняє Україну від будь-якого зобов`язання щодо виконання договору і не впливає на права, зобов`язання чи правове становище України, що виникли в результаті виконання договору до припинення його дії.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 № 1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійною забезпечення постановлено про вихід з Угоди про гарантії прав громадян-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 у місті Москві".

Листом Міністерства закордонних справ України від 29.12.2022 № 72/14-612-108210 повідомлено Міністерство юстиції України, що відповідно до пункту 11 Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.2001 № 376 (із змінами), після письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав про рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року в м. Москва, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19.06.2023.

Міністерство юстиції України у повідомленні від 10.01.2023, яке опубліковано у Офіційному віснику України від 10.01.2023, підтвердило припинення Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 для України 19.06.2023.

З огляду на визначені наслідки припинення дії міжнародного договору України необхідно дійти висновку, що денонсація Угоди від 13.03.1992 означає, що вказана Угода припинила породження зобов`язань для сторін у майбутньому, але не впливає на права, зобов`язання або юридичне становище учасників цієї Угоди, які виникли в результаті її виконання, - вони зберігаються і після припинення вказаної Угоди.

Закон не має зворотної дії в часі. До того ж не зарахування стажу роботи в період чинності міжнародної угоди, які працювали за межами України, у зв`язку з денонсацією угоди щодо пенсійного забезпечення з державами, - є неприпустимим, оскільки є порушенням правої визначеності як складового аспекту принципу верховенства права. Так, працюючи за межами України, за умови чинності в період роботи міжнародних договорів між Україною та російською федерацією, особа мала легітимні очікування щодо визнання Україною її трудового стажу та заробітку, здобутого на території російської федерації, для пенсійного забезпечення.

Україна вжила заходів щодо денонсації Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 лише в листопаді 2022, і вказана угода припинила свою дію для України 19.06.2023.

Суд не погоджується із такими твердженнями представників відповідачів, оскільки жодних посилань на підстави відмови у зарахуванні такої трудової діяльності на території рф не навели, крім факту її припинення участі з 01.01.2023 в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Вказана Угода підлягає застосуванню при зарахуванні спірного стажу роботи в російській федерації, оскільки така була чинною на момент виникнення спірних правовідносин.

Таким чином, під час судового розгляд справи встановлено, що факт роботи позивача на території рф, зокрема з 01.01.1992 по 30.04.1998 - в Старательській артілі "Тукурінгра" об`єднанні "Амурзолото" на посаді водія; з 11.04.2001 по 29.10.2002 - в Товаристві з обмеженою відповідальністю гірничорудна компанія "Апсакан" на посаді водія; з 01.06.2012 по 09.11.2012 - в Товаристві з обмеженою відповідальністю "Могоктак" на посаді водія відкрих гірських робіт, що підтверджено записами трудової книжки серії НОМЕР_1 від 07.06.1979, наявної в матеріалах справи та який підлягає врахуванню до страхового стажу позивача.

Тобто в періоди роботи позивача на території російської федерації Україна не вводила заборон на працевлаштування (в спірному випадку за сферою роботи позивача) її громадян на території російської федерації, а також визнавала для пенсійного забезпечення в Україні трудовий стаж та заробіток за вказані періоди роботи, здобуті на вказаній території.

З огляду на викладене така трудова діяльність підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача.

Визначаючись щодо позовних вимог про зарахування до страхового стажу періоду тимчасової непрацездатності з 04.06.1998 по 30.11.1998 та з 20.04.1999 по 16.10.1999, то колегія суддів зазначає наступне.

За змістом оскаржуваного рішення вказаний період не зарахований до страхового стажу позивача так як запис не засвідчено відтиском печатки, чим порушено п.4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.1993 № 58, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 №110 (далі - Інструкція № 58).

Крім того, за доводами представників відповідачів період отримання матеріальної допомоги по безробіттю теж не підлягає врахуванню до його страхового стажу, оскільки даний вид допомоги не передбачений ст.24 Закону № 1058-IV.

Як свідчать зміст архівної довідки № 1419/14-25 від 08.04.2025, яка видана Житомирським обласним центром зайнятості на підставі картки персонального обліку ОСОБА_1 № 693/604 від 28.05.1998 позивач з 28.05.1998 був зареєстрований у Радомишльському районному центрі зайнятості.

Ігор Свіца отримував допомогу по безробіттю у період з 04.06.1998 по 30.11.1998 призначену відповідно до п.3 ст.28 пп. "б" п.1 ст.29 Закон України "Про зайнятість населення" № 5067-VI від 05.07.2012 (далі - Закон № 5067-VI) та на підставі наказу № 71 від 04.06.1998. Відповідно до наказу № 153 від 08.12.1998 вказану виплату припинено з 01.12.1998, відповідно до "з" п.1 ст.30 Закону № 5067-VI.

Крім того, позивач одержував матеріальну допомогу по безробіттю у період з 20.04.1999 по 16.10.1999, відповідно п.1 ст.31 Закону № 5067-VI та на підставі наказу №73 від 20.04.1999. Виплату такої допомоги припинено з 17.10.1999, відповідно до пп. "з" п.1 ст.30 Закону № 5067-VI, про що видано відповідний наказ № 200 від 18.10.1999.

Як вже зазначалося, підставою для незарахування до страхового стажу позивача періоду тимчасової непрацездатності з 04.06.1998 по 30.11.1998 внаслідок порушення вимог Інструкції № 58 при вчинення запису у трудовій книжці.

Порядок ведення (внесення записів) до трудових книжок врегульовано Інструкцією №58.

Згідно з пунктом 2.4 Інструкції № 58 передбачено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Пунктом 2.6 Інструкції № 58, у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу. У разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів (п. 4.1 Інструкції № 58).

Аналізуючи зазначені положення Інструкції № 58, суд дійшов висновку щодо того, що законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її неналежне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням. Більше того, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про трудові книжки працівників" № 301 27.04.1993, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

З огляду на викладене, позивач не може нести відповідальність за недотримання вимог Інструкції № 58 посадовими особами Центру зайнятості при заповненні його трудової книжки, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

Оскільки право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов`язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки, відтак слідує, що відповідач діяв протиправно відмовляючи позивачу у зарахуванні спірного періоду.

Згідно з відомостями з трудової книжки, а саме: записом № 23 від 04.06.1998 у відомостях про роботу зазначено "Радомишльський районний центр зайнятості". Призначено допомогу по безробіттю на підставі п.1 ст. 29 Закону № 5067-VI та відповідно до наказу № 71 від 04.06.1998 та відповідно до запису № 24 від 30.11.1998. Припинено таку виплату, відповідно до п.13 ст.30 Закону № 5067-VI та на підставі наказу № 153 від 08.12.1998.

Внаслідок викладеного, період отримання допомоги по безробіттю з 04.06.1998 по 30.11.1998 підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача.

Визначаючись щодо позовних вимог про зарахування періоду отримання матеріальної допомоги по безробіттю з 20.04.1999 по 16.10.1999, то колегія суддів зазначає наступне.

Підставою для відмови у зарахуванні вказаного періоду до страхового стажу позивач слугував факт того, що даний вид допомоги не передбачений ст.24 Закону № 1058-IV.

Відповідно до ст.25 Закону України "Про зайнятість населення" № 803-XII від 01.03.1991 (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин щодо періоду отримання допомоги по безробіттю; далі Закон № 803-XII), Держава створює умови незайнятим громадянам у поновленні їх трудової діяльності та забезпечує їм такі види компенсацій як виплата в установленому порядку допомоги по безробіттю, матеріальної допомоги по безробіттю.

Відповідно до ч.3 ст.28 Закону №803-XII допомога по безробіттю виплачується з восьмого дня після реєстрації громадянина у державній службі зайнятості до працевлаштування, але не більше 360 календарних днів протягом двох років; для осіб передпенсійного віку (підпункт "г" пункту 1 статті 5 цього Закону) - до 720 календарних днів, а громадянам, які бажають відновити трудову діяльність після тривалої (більше шести місяців) перерви, та громадянам, які вперше шукають роботу, допомога по безробіттю виплачується не більше 180 календарних днів.

За нормами п. "з" ч.1 ст.30 Закону № 803-XII виплата допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги по безробіттю припиняється у разі закінчення строку їх виплати.

Відповідно до ст.22 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" від 02.03.2000 № 1533-III (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин щодо періоду отримання допомоги по безробіттю; далі Закон № 1533-III), застраховані особи, визнані у встановленому порядку безробітними, які протягом 12 місяців, що передували початку безробіття, працювали на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) не менше 26 календарних тижнів та сплачували страхові внески, мають право на допомогу по безробіттю залежно від страхового стажу.

Як передбачено у п.12 ч.1 ст.31 Закону № 1533-III виплата допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги по безробіттю припиняється у разі закінчення строку їх виплати.

Згідно абзацу третього ч.1 ст.24 Закону № 1058 - IV період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності), допомогу по частковому безробіттю, допомогу по частковому безробіттю на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та матеріальну допомогу в період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, включається до страхового стажу.

Судом встановлено, що у період з 20.04.1999 по 16.10.1999 позивач отримував матеріальну допомогу у зв`язку з безробіттям, що підтверджується відповідними записами у її трудовій книжці, яка наявна в матеріалах справи.

Слід звернути увагу, що абзацом третім ст.24 Закону №1058 - IV чітко передбачено, що період отримання особою допомоги по безробіттю повинен зараховуватись до її страхового стажу, а тому період з 20.04.1999 по 16.10.1999 підлягає зарахуванню, період отримання матеріальної допомоги по безробіттю має бути зараховано до страхового стажу позивача, що передбачено законодавством.

Враховуючи встановлені під час розгляду справи обставини, суд вважає необґрунтованим та безпідставним не зарахування Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області до стажу позивача періоди трудової діяльності на території російської федерації з 01.01.1992 по 30.04.1998, з 11.04.2001 по 29.10.2002, з 01.06.2012 по 09.11.2012 на території російської федерації та період виплат допомоги по безробіттю з 04.06.1998 по 30.11.1998 та з 20.04.1999 по 16.10.1999 період отримання матеріальної допомоги по безробіттю.

Таким чином колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області № 064350008557 від 16.04.2025 яким відмовлено позивачу у призначенні позивачу пенсії за віком є протиправним, а тому підлягає скасуванню. Заява позивача від 08.04.2025 підлягає повторному розгляду.

Апеляційний суд зауважує, що стаж роботи позивача до 01.01.1991 року має бути зарахований у пільговому порядку, натомість після 01.01.1991 стаж роботи позивача має бути зарахований в загальному порядку.

Колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що питання пільгового застосування періодів роботи в умовах районів Крайньої Півночі при нарахуванні пенсії неодноразово досліджувалося в рішеннях Верховного Суду, а саме зазначалося, що відсутні правові підстави для зарахування в пільговому обчисленні стажу роботи після 01.01.1991 року (Постанова Верховного Суду від 17.01.2023 року справа №211/1910/17).

Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Згідно з п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційні скарги ОСОБА_1 , Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 09 березня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Головуючий Капустинський М.М.

Судді Шидловський В.Б. Сапальова Т.В.