Постанова від 19 травня 2026 р. у справі №753/2586/26 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 753/2586/26 Суддя (судді) першої інстанції: Якусик О.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Чуприни О.В.,

суддів Попової О.Г., Говоруна О.В.,

за участю:

секретаря судового засідання - Мулик А.Б.,

позивач - не з`явився,

представника відповідача - Рябоконя В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Департаменту територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 17.03.2026 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про скасування постанови про адміністративне правопорушення, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (надалі по тексту також - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Дарницького районного суду міста Києва з адміністративним позовом до Департаменту територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (надалі по тексту також - відповідач, Департамент, апелянт, скаржник), в якому просила скасувати постанову головного спеціаліста-інспектора з паркування другого відділу контролю за дотриманням правил зупинки, стоянки транспортних засобів управління (інспекції) з паркування Департаменту територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Боброва Євгена Юрійовича серії 2КІ №0000416229 від 27.12.2024 про накладення адміністративного стягнення по справі про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване у режимі фотозйомки (відеозапису) та закрити справу про адміністративне правопорушення.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про протиправність притягнення до адміністративної відповідальності за залишення транспортного засобу на майданчику для платного паркування без оплати паркування, оскільки відповідачем не було враховано обставин застосовності до позивача пільг щодо права на безоплатне паркування, як водію, який перевозить осіб з інвалідністю. З фотофіксації правопорушення не слідує розташування автомобіля на місці, майданчику або зоні стоянки транспортних засобів, на яких беруть плату за паркування; ОСОБА_1 в лівому куті лобового скла автомобіля розміщувалось посвідчення особи, яка одержує державну соціальну допомогу відповідно до Закону України "Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю".

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 17.03.2026 адміністративний позов задоволено: скасовано постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване у режимі фотозйомки (відеозапису) в автоматичному режимі серії 2КІ №0000416229 від 27.12.2024, винесену головним спеціалістом - інспектором з паркування другого відділу контролю за дотриманням правил зупинки, стоянки транспортних засобів управління (інспекції) з паркування Департаменту територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Бобровим Євгеном Юрійовичем, відносно ОСОБА_1 за частиною 1 статті 1521 КУпАП, а провадження у справі про адміністративне правопорушення закрито.

Суд першої інстанції виходив з того, що з матеріалів фотофіксації оскаржуваної постанови не слідує обставин розміщення знаку "Водій з інвалідністю" та документів (їх копій), що посвідчують право на безоплатне паркування транспортного засобу, передбачені пунктами 4 і 5 "Порядку надання пільг водіям з інвалідністю, водіям, які перевозять осіб з інвалідністю, у тому числі транспортними засобами, що належать громадським організаціям осіб з інвалідністю, підприємствам, установам, організаціям, які провадять діяльність у сфері соціального захисту населення, на безоплатне паркування і зберігання транспортних засобів", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.2011 за №585 (надалі по тексту також - Порядок №585), на автомобілі і в салоні автомобіля на видному місці. Окрім того встановлено розміщення транспортного засобу позивача поза межами місць для розміщення транспортних засобів особами з інвалідністю та транспортних засобів, якими керують особи, що перевозять осіб з інвалідністю. В той же час судом враховано, що ОСОБА_1 є особою, яка перевозить особу з інвалідністю, та має право на безоплатне паркування, що підтверджується посвідченням особи, яка одержує державну соціальну допомогу відповідно до Закону України "Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю", а тому недотримання порядку користування пільгою не позбавляє особу права на користування такою.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Департаментом територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) оскаржено його в апеляційному порядку, та, покликаючись на неправильне застосування норм матеріального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити.

За доводами скаржника, Законом України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", Порядком №585 та приміткою до статті 1521 Кодексу України про адміністративні правопорушення (надалі по тексту також - КупАП) чітко визначено порядок користування пільгою на безоплатне паркування та умови, за яким таке право може бути реалізоване, чого не було дотримано позивачем.

Окрім того зауважено про пропуск позивачем строку звернення до суду із цим позовом.

ОСОБА_1 скористалася правом подання відзиву на апеляційну скаргу, котрий надійшов на адресу суду 10.04.2026, за змістом якого заперечує проти недотримання порядку користування пільгою: Правила дорожнього руху не встановлюють імперативної вимоги щодо розміщення розпізнавального знаку "Водій з інвалідністю" на транспортному засобів, окрім того ОСОБА_1 в лівому куті лобового скла автомобіля розміщувалось посвідчення особи, яка одержує державну соціальну допомогу відповідно до Закону України "Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю".

У судове засідання, призначене на 20.05.2026 о 15 год. 30 хв., з`явився представник відповідача, котрий підтримав подану апеляційну скаргу та надав пояснення, аналогічні викладеним у апеляційній скарзі, просив суд таку задовольнити та скасувати рішення першої інстанції. Позивач у судове засідання не з`явився, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення судового засідання, причини своєї неявки суду не повідомив.

Як встановлено судом першої інстанції, за змістом постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване у режимі фотозйомки (відеозапису) серії 2КІ №0000416229 від 27.12.2024, винесеної головним спеціалістом-інспектором з паркування другого відділу контролю за дотриманням правил зупинки, стоянки транспортних засобів управління (інспекції) з паркування Департаменту територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Бобровим Євгеном Юрійовичем, ОСОБА_1 27.12.2024 об 11 год. 13 хв. на площі Спортивна, 1 в місті Києві залишено транспортний засіб HONDA JAZZ номерний знак НОМЕР_1 на майданчику для платного паркування без оплати паркування, чим порушено вимоги знаку 5.43 з табличкою 7.14 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 за №1306, та вчинено адміністративне правопорушення, передбачене частиною 1 статті 1521 КУпАП.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для її часткового задоволення з огляду на таке.

У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин, суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи в силу вимог статті 19 Конституції України зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством є завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення.

За статтею 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно з статтею 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

У спірному випадку, як слідує зі змісту постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване у режимі фотозйомки (відеозапису) серії 2КІ №0000416229 від 27.12.2024, винесеної головним спеціалістом-інспектором з паркування другого відділу контролю за дотриманням правил зупинки, стоянки транспортних засобів управління (інспекції) з паркування Департаменту територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Бобровим Євгеном Юрійовичем, ОСОБА_1 27.12.2024 об 11 год. 13 хв. на площі Спортивна, 1 в місті Києві залишено транспортний засіб HONDA JAZZ номерний знак НОМЕР_1 на майданчику для платного паркування без оплати паркування, чим порушено вимоги знаку 5.43 з табличкою 7.14 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 за №1306, та вчинено адміністративне правопорушення, передбачене частиною 1 статті 1521 КУпАП.

За частиною 1 статті 1521 КУпАП, порушення правил паркування транспортних засобів, у тому числі неоплата вартості послуг з користування майданчиком для платного паркування за кожну добу користування, - тягне за собою накладення штрафу в двадцятикратному розмірі від вартості однієї години послуги з користування тим майданчиком для платного паркування транспортних засобів, на якому знаходиться транспортний засіб у момент порушення.

Згідно примітки до статті 1521 КУпАП положення частини першої цієї статті не застосовується у випадках, визначених частинами шостою та сьомою статті 30 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" щодо місць для безоплатного паркування, а також до осіб, які відповідно до закону звільняються від сплати вартості послуг з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів.

Місцями, призначеними для паркування (у тому числі безоплатного паркування) транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю, на спеціально обладнаних чи відведених майданчиках для паркування транспортних засобів, у тому числі біля житлових будинків (крім індивідуальних житлових будинків) та інших будівель, на тротуарах (із числа місць для зупинки та стоянки транспортних засобів), вважаються місця, позначені відповідними дорожніми знаками або дорожньою розміткою.

Основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами визначено Законом України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" від 21.03.1991 за №875-XII (надалі по тексту також - Закон №875-ХІІ, в редакції, чинній на час винесення оскаржуваної постанови).

Положеннями частини 6 статті 30 Закону №875-ХІІ врегульовано, що власники спеціально обладнаних чи відведених майданчиків для паркування забезпечують виділення та облаштування в межах майданчиків місць для безоплатного паркування транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю. Водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю, у тому числі на транспортних засобах, що належать підприємствам, установам, організаціям, які здійснюють діяльність у сфері соціального захисту населення, та громадським об`єднанням осіб з інвалідністю, мають право на встановлення на транспортному засобі розпізнавального знака "Водій з інвалідністю" та під час перевезення осіб з інвалідністю користуються всіма перевагами, що надаються водіям з інвалідністю. Водії, які керують транспортними засобами, на яких встановлений розпізнавальний знак "Водій з інвалідністю", повинні мати при собі документи, що підтверджують інвалідність водія або одного з пасажирів. Кількість місць, призначених для безоплатного паркування транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю, становить не менше 10 відсотків загальної кількості місць на спеціально обладнаних чи відведених майданчиках для паркування, але не менше одного місця з позначенням таких місць відповідними дорожніми знаками або дорожньою розміткою.

Якщо власники спеціально обладнаних чи відведених майданчиків для паркування не забезпечили виділення та облаштування місць, призначених для безоплатного паркування транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю, такими місцями на відповідних майданчиках вважаються місця, на яких розміщені транспортні засоби, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю (частина 7 статті 30 Закону №875-ХІІ).

Відповідно до частин 8 та 9 статті 30 Закону №875-ХІІ, місця для безоплатного паркування транспортних засобів, передбачені частиною шостою цієї статті, також виділяються на спеціально обладнаних чи відведених майданчиках, у тому числі біля житлових будинків (крім індивідуальних житлових будинків) та інших будівель, їх власниками/співвласниками (управителями) або орендарями, на проїзних частинах автомобільних доріг і тротуарах (із числа місць для зупинки та стоянки транспортних засобів) - органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування (суб`єктами господарювання, якщо їм у встановленому порядку передано відповідні частини доріг і тротуарів для ведення господарської діяльності) з позначенням таких місць відповідними дорожніми знаками або дорожньою розміткою.

Порядок надання пільг власникам транспортних засобів, зазначених у частині шостій цієї статті, на безоплатне паркування на спеціально обладнаних чи відведених майданчиках для паркування та на безоплатне зберігання на автостоянках, на яких надаються послуги щодо зберігання транспортних засобів (крім автостоянок - гаражних кооперативів), визначається Кабінетом Міністрів України.

Так, на виконання вищевказаної норми постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.2011 за №585 затверджено "Порядок надання пільг водіям з інвалідністю, водіям, які перевозять осіб з інвалідністю, у тому числі транспортними засобами, що належать громадським організаціям осіб з інвалідністю, підприємствам, установам, організаціям, які провадять діяльність у сфері соціального захисту населення, на безоплатне паркування і зберігання транспортних засобів" (надалі по тексту також - Порядок №585, в редакції, чинній на час винесення оскаржуваної постанови).

У силу вимог пункту 2 Порядку №585 право на безоплатне паркування і зберігання транспортних засобів надається: водіям з інвалідністю, водіям, які перевозять осіб з інвалідністю; громадським організаціям осіб з інвалідністю, підприємствам, установам, організаціям, які провадять діяльність у сфері соціального захисту населення, що є власниками транспортних засобів і перевозять осіб з інвалідністю. Не мають права на безоплатне зберігання транспортних засобів згідно з цим Порядком фізичні та юридичні особи, зазначені в абзацах другому і третьому цього пункту, що є власниками гаражів, розташованих на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, де зареєстровані такі особи.

За пунктом 4 зазначеного Порядку, документом, що посвідчує право на безоплатне паркування транспортного засобу, є пенсійне посвідчення або посвідчення отримувача державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, або посвідчення особи, яка одержує державну соціальну допомогу відповідно до Закону України "Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю", або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, в яких міститься запис про інвалідність.

Безоплатне паркування здійснюється шляхом розташування транспортного засобу на місці для безоплатного паркування з урахуванням дорожніх знаків та дорожньої розмітки, а також з дотриманням Правил паркування транспортних засобів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 р. № 1342 (Офіційний вісник України, 2009 р., № 96, ст. 3314), і Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. № 1306 (Офіційний вісник України, 2001 р., № 41, ст. 1852). При цьому в лівому нижньому куті лобового скла транспортного засобу розміщується розпізнавальний знак "Водій з інвалідністю" (пункт 5 Порядку №585).

Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України "Про дорожній рух", встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України за №1306 від 10.10.2001 (надалі по тексту також - ПДР України), відповідно до підпункту "д" пункту 2.1 яких у разі встановлення на транспортному засобі розпізнавального знака "Водій з інвалідністю" водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі документ, що підтверджує інвалідність водія або пасажира (крім водіїв з явними ознаками інвалідності або водіїв, які перевозять пасажирів з явними ознаками інвалідності).

Організацію та порядок паркування транспортних засобів на вулицях і дорогах населених пунктів регламентують "Правила паркування транспортних засобів", затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 за №1342 (надалі по тексту також - Правила №1342, в редакції, чинній на час винесення оскаржуваної постанови), пунктом 4 котрої визначено наступні терміни: місце для паркування - місце стоянки одного транспортного засобу на майданчику для паркування, позначене дорожньою розміткою відповідно до Правил дорожнього руху; відведені майданчики для паркування - майданчики для паркування, розміщені в межах проїзної частини вулиці або дороги та обладнані відповідно до вимог цих Правил і Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. № 1306 (Офіційний вісник України, 2001 р., № 41, ст. 1852); спеціально обладнані майданчики для паркування - майданчики для паркування, розміщені поза межами проїзної частини вулиці або дороги та обладнані відповідно до вимог цих Правил і Правил дорожнього руху.

З обсягу вищенаведеного правового регулювання суд апеляційної інстанції дійшов наступного висновку у контексті спірних правовідносин, що склалися у цій справі:

по-перше, не може вважатися порушенням правил паркування транспортних засобів за диспозицією, визначеною частиною 1 статті 1521 КУпАП:

(а) у разі паркування транспортних засобів водіями, які перевозять осіб з інвалідністю, у місцях для безоплатного паркування, виділених та облаштованих в межах спеціально обладнаних чи відведених майданчиків для паркування, а у разі незабезпечення таких місць у згаданих межах - на місцях, на яких розміщені транспортні засоби, якими керують водії, які перевозять осіб з інвалідністю;

(б) паркування транспортних засобів особами, які відповідно до закону звільняються від сплати вартості послуг з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів.

по-друге, право на безоплатне паркування транспортного засобу надається водіям, які перевозять осіб з інвалідністю, та чиє право посвідчується, зокрема, посвідченням особи, яка одержує державну соціальну допомогу відповідно до Закону України "Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю";

по-третє, право на безоплатне паркування за своїм змістом охоплює як право на безоплатне паркування у місцях власне відведених для безоплатного паркування, так і право не сплачувати вартість послуг з користування майданчиками для платного паркування.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, зокрема фотофіксацією до постанови серії 2КІ №0000416229 від 27.12.2024 (а.с.80-84), транспортний засіб позивача HONDA JAZZ номерний знак НОМЕР_1 розміщено поза межами спеціально виділених та облаштованих для водіїв, які перевозять осіб з інвалідністю, місць для безоплатного паркування; в лівому нижньому куті лобового скла транспортного засобу не розміщено ані розпізнавального знаку "Водій з інвалідністю", ані документу, що підтверджує інвалідність пасажира.

У вимірі наведеного не заслуговують на увагу доводи скаржника про недотримання порядку користування пільгою на безоплатне паркування, оскільки такі обґрунтовані взаємозв`язком із частиною 6 та 7 статті 30 Закону №875-ХІІ та стосуються реалізації такого права в межах виділених та облаштованих місць для безоплатного паркування.

Поруч із цим слід зауважити, що пунктом 17.11 "Правил благоустрою міста Києва", затверджених рішенням Київської міської ради від 25.12.2008 за №1051/1051 врегульовано питання надання пільг при користуванні місцями для платного паркування.

Відповідно до підпункту 17.11.1 правом безкоштовного паркування користуються, зокрема, особи з інвалідністю внаслідок війни та прирівняні до них особи з інвалідністю з дитинства, та особи з інвалідністю внаслідок загального захворювання.

За змістом долученого до позовної заяви посвідчення серії НОМЕР_2 , виданого Управлінням соціального захисту населення Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації, ОСОБА_2 , сину ОСОБА_1 , котра є його законним представником, призначено державну соціальну допомогу як дитині з інвалідністю до 18 років (а.с.20).

Отже, позивач, як водій, котрий перевозить особу з інвалідністю, належить до кола осіб, які мають право на безкоштовне паркування при користуванні місцями для платного паркування згідно з положеннями "Правил благоустрою міста Києва", затверджених рішенням Київської міської ради від 25.12.2008 за №1051/1051.

Аналіз викладеного дає підстави для висновку, що Київська міська рада у відповідності до Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" від 21.03.1991 за №875-XII встановила додаткові гарантії для осіб з інвалідністю з дитинства, наділивши їх правом безкоштовного паркування у місцях платного паркування, що кореспондується з наведеним у примітці до статті 1521 КУпАП уточненням щодо нерозповсюдження положень статті до осіб, які відповідно до закону звільняються від сплати вартості послуг з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів, до яких віднесено й водіїв, що перевозять осіб з інвалідністю.

Натомість не врегулювання чинним законодавством питання реалізації права на безоплатне паркування у разі користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів у частині обов`язкового розміщення розпізнавального знаку та документів, які підтверджують право на таке безоплатне паркування, та несприятливі, у зв`язку з цим, наслідки для прав, свобод та інтересів позивача, не можуть покладатися на останню.

Колегія суддів також звертає увагу, що Київська міська рада, встановивши пільги при користуванні місцями для платного паркування, не вправі в особі її виконавчого органу притягати таких осіб до відповідальності за правопорушення, пов`язані із реалізацією встановлених пільг, оскільки це свідчитиме про грубе порушення принципу належного урядування, який вимагає від суб`єкта владних повноважень діяти послідовно, прозоро та в межах встановленої законом процедури, особливо якщо відповідне рішення зачіпає права, інтереси або компетенцію інших суб`єктів публічного права. Більше того, як зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Рисовський проти України" (Rysovskyy v. Ukraine, заява №29979/04, пункт 71), ризик помилки державного органу має покладатися на саму державу, а не виправлятися за рахунок осіб, яких ця помилка стосується.

Разом із тим за доводами апеляційної скарги, мають місце обставини пропущення позивачем строку звернення до суду та поновлення такого судом без поважних причин, з приводу чого колегія суддів зазначає про наступне.

Особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності визначені статтею 286 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі по тексту також - КАС України, Кодекс).

Частиною 2 статті 286 КАС України передбачено, що позовну заяву щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) у справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).

У цій категорії справ законодавець визначив строк в десять днів достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.

Відповідно до частини 5 статті 2791 КУпАП постанова про накладення адміністративного стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, або за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), може виноситися без участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

За частинами 7-10 статті 2791 КУпАП постанова про накладення адміністративного стягнення, що не була виконана шляхом сплати 50 відсотків розміру штрафу протягом десяти днів з дня її винесення, надсилається відповідальній особі, зазначеній у частині першій статті 142 цього Кодексу, рекомендованим листом з повідомленням на адресу місця реєстрації (проживання) фізичної особи (місцезнаходження юридичної особи). За зверненням особи постанова про накладення адміністративного стягнення, що вважається виконаною, надсилається рекомендованим листом на її адресу протягом п`яти днів з моменту отримання звернення.

Днем отримання постанови є дата, зазначена в поштовому повідомленні про вручення її відповідальній особі, зазначеній у частині першій статті 142 цього Кодексу, або повнолітньому члену сім`ї такої особи.

У разі якщо відповідальна особа, зазначена у частині першій статті 142 цього Кодексу, відмовляється від отримання постанови, днем отримання постанови є день проставлення в поштовому повідомленні відмітки про відмову в її отриманні.

У разі невручення постанови адресату за зазначеною в Єдиному державному реєстрі транспортних засобів адресою днем отримання постанови вважається день повернення поштового відправлення з позначкою про невручення до органу (підрозділу), уповноважена посадова особа якого винесла відповідну постанову.

Згідно із статтею 289 КУпАП скаргу на постанову у справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови, а щодо постанов по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті, зафіксовані за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, постанов у справі про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 1322 цього Кодексу, та/або про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису), - протягом десяти днів з дня набрання постановою законної сили. В разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено органом (посадовою особою), правомочним розглядати скаргу.

Частиною 2 статті 291 КУпАП передбачено, що постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксоване в автоматичному режимі, або про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), набирає законної сили після її вручення особі або отримання поштового повідомлення про вручення або про відмову в її отриманні, або повернення поштового відправлення з позначкою про невручення, або під час її виконання у випадках, передбачених частиною першою статті 3001 цього Кодексу.

Як встановлено судом апеляційної інстанції із копії паспорту громадянина України серії НОМЕР_3 зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_1 є АДРЕСА_1 з 27.02.2024 (а.с.21), згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 автомобіль HONDA JAZZ номерний знак НОМЕР_1 зареєстрований на праві власності за позивачем (а.с.19).

Департаментом територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 08.01.2025 направлено на ім`я ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) поштове відправлення №0600999123357 (а.с.105).

Згідно з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0600999123357, 23.01.2025 проставлено позначку про повернення у зв`язку з закінченням терміну зберігання та повернуто на адресу відповідача 27.01.2025 (а.с.104-105).

Таким чином, оскаржувану постанову 08.01.2025 направлено позивачу за адресою зареєстрованого місця проживання, наявною у Єдиному державному реєстрі транспортних засобів, однак надісланий позивачу лист повернуто до Департаменту 27.01.2025 без вручення позивачу, у зв`язку із закінченням терміну зберігання відповідного листа у відділенні оператора поштового зв`язку, тобто з незалежних від відповідача підстав.

На основі цих обставин та з урахуванням вимог частини 10 статті 2791 КУпАП слід дійти висновку, що днем отримання оскаржуваної постанови є 27.01.2025, тобто, день повернення поштового відправлення з позначкою про невручення до органу (підрозділу).

Натомість як встановлено судом із матеріалів позовної заяви, первинно позивачем вказувалось на наявність поважних причин для поновлення пропущеного строку звернення до суду, такі обґрунтовані обставинами невручення оскаржуваної постанови та доведення останньої до відома про існування такої з матеріалів виконавчого провадження №80078383 опісля отримання постанови про відкриття виконавчого провадження від 27.01.2026.

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 24.02.2026 ОСОБА_1 поновлено пропущений строк звернення до суду; суд першої інстанції виходив з обставин подання адміністративного позову в межах десятиденного строку з моменту як позивачу стало відомо про винесення оскаржуваної постанови, у зв`язку з чим дійшов висновку про поважність причин такого пропуску (а.с.56-57).

Описані вище обставини щодо повернення оскаржуваної постанови без вручення ОСОБА_1 слугували підставою для звернення відповідачем до суду із клопотанням про застосування до позивача наслідків пропущення строку звернення до суду та залишення позовної заяви без розгляду (датоване 10.03.2026, зареєстроване судом 10.03.2026), що було розглянуте у судовому засіданні Дарницьким районним судом міста Києва 12.03.2026 та з урахуванням заперечень ОСОБА_1 , згідно протоколу судового засідання №6061117, у задоволенні такого відмовлено (а.с.109-112).

Частиною 3 статті 123 КАС України передбачено, що якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Відповідно до частини 4 статті 123 КАС України, якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Колегія суддів вважає за необхідне вказати, що процесуальним законодавством передбачений обов`язок суду встановлювати факт дотримання позивачем строку звернення до адміністративного суду та у випадку його пропуску за відсутності заяви про поновлення пропущеного строку звернення, або якщо наведені в такій заяві підстави визнаються судом неповажними, суд залишає таку позовну заяву без розгляду, не розглядаючи справу по суті позовних вимог.

Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об`єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб`єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.

Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.

Суд зазначає, що у випадку пропуску строку звернення до суду підставами для його поновлення є лише наявність поважних причин, якими визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.

Адміністративний позов подано позивачем до суду 05.02.2026, тобто зі сплином більше ніж рік після закінчення установленого КАС України десятиденного строку на оскарження вказаної постанови.

Колегія суддів відхиляє наведені позивачем у заяві про поновлення пропущеного процесуального строку звернення до адміністративного суду доводи про те, що про існування спірної постанови вона дізналася з матеріалів виконавчого провадження, оскільки ця обставина має суто суб`єктивний характер та не доводить наявності обставин об`єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права на звернення до суду.

До уваги колегії суддів також взято те, що постанова у справі про адміністративне правопорушення є окремим індивідуальним актом суб`єкта владних повноважень, який породжує правові наслідки лише з моменту його ухвалення та належного доведення до відома особи, а також належне виконання суб`єктом владних повноважень обов`язку вручити постанову у спосіб, визначений законодавством.

Установивши, що днем отримання позивачем оскаржуваної постанови є 27.01.2025 (день повернення поштового відправлення з позначкою про невручення), натомість звернення до суду з цим позовом мало місце 05.02.2026 з пропущенням десятиденного строку звернення до суду, суд першої інстанції не надав належної оцінки вказаним обставинам, у зв`язку з чим не застосував наслідки, передбачені частиною 4 статті 123 КАС України, а саме залишення позовної заяви без розгляду.

Таким чином, враховуючи те, що позивачем пропущений встановлений законом строк звернення до суду та будь-яких переконливих обґрунтувань обставин та доказів, на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду із зазначеною позовною заявою останньою не наведено, колегія суддів апеляційного суду доходить висновку про наявність підстав для залишення без розгляду позовної заяви про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення та закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення.

Суд враховує також положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), у якому, між іншим, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою, і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини (надалі по тексту також - ЄСПЛ) очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, які може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Крім того, у пункті 60 рішення "Helle v. Finland" (заява №20772/92) ЄСПЛ наголосив також і на тому, що суд обов`язково повинен мотивувати рішення, а не просто погоджуватися з висновками рішення суду попередньої інстанції. Вмотивованість рішення можна досягти або шляхом використання мотивів суду попередньої інстанції, або шляхом наведення власних мотивів щодо розгляду аргументів та істотних питань у справі.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (частини 1, 2 статті 77 КАС України).

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд за правилами статті 90 КАС України оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Поруч із цим, в силу вимог частини 3 статті 308 Кодексу, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частини 1, 2 статті 308 КАС України).

До підстав для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення, визначених у частині 1 статті 317 Кодексу, віднесено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права; неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи.

За наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково (частина 1 статті 315 КАС України).

Відповідно до частини 1 статті 319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

З урахуванням встановлених в цій справі обставин та правового регулювання спірних правовідносин суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги Департаменту територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), а тому рішення суду першої інстанції належить скасувати, а позовна заява ОСОБА_1 підлягає залишенню без розгляду у зв`язку з пропуском строків звернення до суду.

Керуючись статтями 271, 272, 286, 308, 315, 317, 319, 321, 322, 325, 370 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Департаменту територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 17.03.2026 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про скасування постанови про адміністративне правопорушення, - задовольнити частково.

Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 17.03.2026 у справі №753/2586/26, - скасувати та прийняти постанову, якою адміністративний позов залишити без розгляду.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Чуприна О.В.

Суддя Попова О.Г.

Суддя Говорун О.В.

Повний текст постанови складено 20.05.2026.