Постанова від 19 травня 2026 р. у справі №755/15078/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 755/15078/25 Суддя (судді) першої інстанції: Галаган В.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів головуючого судді Чуприни О.В., суддів Попової О.Г., Говоруна О.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 04.02.2026 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, на стороні відповідача - Дніпровський відділ державної виконавчої служби у м. Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (надалі по тексту також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Дніпровського районного суду міста Києва з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (надалі по тексту також - відповідач, ІНФОРМАЦІЯ_2 , апелянт, скаржник), в якому просив скасувати постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 17.01.2025 за №Б/1414 та закрити провадження у справі.

В обґрунтування позовних вимог зазначає про протиправність притягнення до адміністративної відповідальності, передбаченої частиною 3 статті 2101 Кодексу України про адміністративні правопорушення (надалі по тексту також - КупАП) за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію в особливий період. Вказане мотивовано наступним: позивач не отримував повісток про виклик; розгляд справи про притягнення до адміністративної відповідальності відбувся за його відсутності, адже оскаржувана постанова не містить підпису позивача; відповідачем не вручалася копія оскаржуваної постанови.

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 04.02.2026 адміністративний позов задоволено повністю: постанову у справі про адміністративне правопорушення №Б/1414 від 17.01.2025, прийняту начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності скасовано, а справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 - закрито.

Суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем порушено процедурний порядок розгляду справи про адміністративне правопорушення, оскільки останнім не надано до суду доказів правомірності дій суб`єкта владних повноважень, звідси у матеріалах справи відсутнє документальне підтвердження належного повідомлення про розгляд справи, а також розгляд справи за його участі та належне доведення до відома про оскаржувану постанову.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ІНФОРМАЦІЯ_2 оскаржив його в апеляційному порядку, та, покликаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити.

Свою апеляційну скаргу обґрунтовує відсутністю належних доказів на підтвердження поважних причин пропуску строку звернення до суду із цим позовом та помилковість висновку суду про наявність підстав для поновлення такого.

ОСОБА_1 скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу, котрий надійшов на адресу суду 14.04.2026; просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Заперечуючи проти доводів скаржника звертається до обставин невідкладного звернення до суду в межах десятиденного строку з моменту ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження.

За довідкою секретаря судового засідання від 20.05.2026, у зв`язку з неявкою позивача та представника відповідача, котрі були належним чином повідомлені про дату, час та місце проведення судового засідання (20.05.2026 о 15 год. 00 хв.), фіксування за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до частини 4 статті 229 КАС України не здійснювалося.

З огляду на приписи частини 9 статті 205 КАС України, за відсутності перешкод для розгляду справи у судовому засіданні та враховуючи неявку учасників справи, котрі були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для розгляду справи у письмовому провадженні.

Як встановлено судом першої інстанції, начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 полковником ОСОБА_2 17.01.2025 винесено постанову по справі про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 2101 КУпАП за №Б/1414, якою накладено на ОСОБА_1 адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17 000,00 гривень. За змістом постанови позивач, будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце виклику до ІНФОРМАЦІЯ_3 , не з`явився 17.10.2024 за викликом, чим порушив вимоги статті 22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Вина особи, що притягується до адміністративної відповідальності, підтверджується матеріалами адміністративної справи: інформацією з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, повісткою за №424706, довідкою за Ф.20 "про причини повернення" відправлення адресату. Особа, що притягується до адміністративної відповідальності, на розгляд справи про адміністративне правопорушення не з`явилась, про день, місце та час розгляду повідомлялась належним чином.

Постановою державного виконавця Дніпровського ВДВС у м. Києві 14.07.2025 відкрито виконавче провадження ВП №78610146 з примусового виконання постанови у справі про адміністративне правопорушення №Б/1414 від 17.01.2025, постановою від 01.08.2025 накладено арешт на рахунки позивача.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на таке.

У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин, суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи в силу вимог статті 19 Конституції України зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

За статтею 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснюється Законом України "Про військовий обов`язок та військову службу" від 25.03.1992 за №2232-XII (надалі по тексту також - Закон №2232-ХІІ, у редакції на час виникнення спірних правовідносин)

Частиною 2 статті 1 вказаного Закону передбачено, що військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку (частина 3 статті 1 Закону №2232-ХІІ).

Згідно частини 7 статті 1 Закону №2232-ХІІ виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, центри надання адміністративних послуг, центри рекрутингу та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.

Щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на категорії, зокрема, військовозобов`язаних - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави. Призовникам, військовозобов`язаним, резервістам та військовослужбовцям оформлюється та видається військово-обліковий документ, який є документом, що визначає належність його власника до виконання військового обов`язку (частина 9 статті 1 Закону №2232-ХІІ).

Частиною 10 статті 1 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" визначено, що громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані:

уточнити протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, свої персональні дані через центр надання адміністративних послуг або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки;

прибувати за викликом районного (об`єднаного районного), міського (районного у місті, об`єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу розвідувальних органів України для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних та резервістів;

проходити медичний огляд згідно з рішеннями комісії з питань взяття на військовий облік, комісії з питань направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України, розвідувальному органі Міністерства оборони України чи розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України чи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, відповідно;

проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов`язок у запасі;

виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.

Особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій (стаття 1 Закону України "Про оборону України" від 06.12.1991 за №1932-XII).

Указом Президента України від 24.02.2022 за №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 за №2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався указами Президента України та діє станом на день прийняття цієї постанови.

Відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 за №69/2022 "Про загальну мобілізацію", затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про загальну мобілізацію" від 03.03.2022 за №7113, Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 за №3543-XII оголошено загальну мобілізацію, в тому числі і на території міста Києва та Київської області.

Абзацом 5 статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 за №3543-XII (надалі по тексту також - Закон №3453-ХІІ, у редакції на час виникнення спірних правовідносин) передбачено наступне: особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, сил оборони і сил безпеки, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і час демобілізації після закінчення воєнних дій.

Оповіщення - доведення сигналів і повідомлень (директив, розпоряджень) до органів військового управління, центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій та населення про оголошення мобілізації, виклик громадян до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, а також вручення (надсилання) повісток громадянам (абзац 12 статті 1 Закону №3453-ХІІ).

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону №3453-ХІІ організація і порядок проведення мобілізаційної підготовки та мобілізації визначаються цим Законом, актами Президента України та Кабінету Міністрів України.

За приписами частини 1 статті 22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" громадяни зобов`язані:

з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов`язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду;

надавати в установленому порядку під час мобілізації будівлі, споруди, транспортні засоби та інше майно, власниками яких вони є, Збройним Силам України, іншим військовим формуванням, силам цивільного захисту з наступним відшкодуванням державою їх вартості в порядку, встановленому законом;

проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.

У силу вимог частини 3 статті 22 Закону №3453-ХІІ у разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов`язаний з`явитися у зазначені у ній місце та строк. У повістці про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки зазначаються: 1) прізвище, ім`я та по батькові і дата народження громадянина, якому адресована повістка; 2) найменування територіального центру комплектування та соціальної підтримки, що видав повістку; 3) мета виклику до територіального центру комплектування та соціальної підтримки; 4) місце, день і час явки за викликом; 5) підпис (електронний цифровий підпис) посадової особи, яка видала (сформувала) повістку; 6) реєстраційний номер повістки; 7) роз`яснення про наслідки неявки і про обов`язок повідомити про причини неявки.

Під час вручення повістки представники територіального центру комплектування та соціальної підтримки на вимогу громадянина, якому вручається повістка, зобов`язані назвати свої прізвища, ім`я та по батькові, посади, а також пред`явити службові посвідчення.

Поважними причинами неприбуття громадянина у строк, визначений у повістці, які підтверджені документами відповідних уповноважених державних органів, установ та організацій (державної та комунальної форм власності), визнаються: перешкода стихійного характеру, хвороба громадянина, воєнні дії на відповідній території та їх наслідки або інші обставини, які позбавили його можливості особисто прибути у визначені пункт і строк; смерть його близького родича (батьків, дружини (чоловіка), дитини, рідних брата, сестри, діда, баби) або близького родича його дружини (чоловіка).

У разі неприбуття громадянин зобов`язаний у найкоротший строк, але не пізніше трьох діб від визначених у повістці дати і часу прибуття до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, повідомити про причини неявки шляхом безпосереднього звернення до зазначеного у повістці територіального центру комплектування та соціальної підтримки або в будь-який інший спосіб з подальшим його прибуттям у строк, що не перевищує сім календарних днів.

На виконання частини 5 статті 22 Закону №3453-ХІІ постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 за №1487 затверджено "Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів" (надалі по тексту також - Порядок №1487, в редакції на час виникнення спірних правовідносин), який визначає механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів центральними і місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, органами військового управління (органами управління), військовими частинами (підрозділами) Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, підприємствами, установами та організаціями, закладами освіти, закладами охорони здоров`я незалежно від підпорядкування і форми власності, а також визначає особливості ведення військового обліку громадян України, які постійно або тимчасово перебувають за кордоном.

Додатком 2 до коментованого Порядку слугують "Правила військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів", підпунктами 2 та 4 пункту 1 котрих до обов`язків призовників, військовозобов`язаних віднесено прибуття за викликом районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки […] до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки […] у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках, розпорядженнях) районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки […] для взяття на військовий облік та визначення призначення на особливий період, оформлення військово-облікових документів, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на навчальні (перевірочні) та спеціальні збори військовозобов`язаних та резервістів; проходження медичного огляду та лікування в закладах охорони здоров`я згідно з рішеннями комісій з питань взяття на військовий облік, направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарських комісій районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки […].

Районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, як визначено пунктом 79 Порядку №1487, зокрема, організовують оповіщення та у разі потреби можуть здійснювати безпосередньо через військових посадових осіб, військовослужбовців, державних службовців, працівників, визначених рішенням керівника відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, оповіщення призовників, військовозобов`язаних та резервістів за місцем їх проживання (роботи, навчання тощо) шляхом вручення повісток під їх особистий підпис (додаток 11) та/або рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення та повідомленням про вручення про їх виклик до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних та резервістів і забезпечують здійснення контролю за їх прибуттям.

Процедура оповіщення військовозобов`язаних та резервістів, їх прибуття до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, військових частин Збройних Сил, інших військових формувань, Центрального управління або регіонального органу СБУ чи відповідного підрозділу розвідувальних органів врегульована "Порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період", затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 за №560 (надалі по тексту також - Порядок №560, у редакції на час виникнення спірних правовідносин).

За викликом районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (Центрального управління або регіонального органу СБУ, відповідного підрозділу розвідувальних органів) резервісти та військовозобов`язані зобов`язані з`являтися у строк та місце, зазначені в повістці, для взяття на військовий облік, уточнення своїх персональних даних, даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних, резервістів (територіального центру комплектування та соціальної підтримки), проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби (пункт 21 Порядку №560).

Відповідно до пункту 24 Порядку №560 у разі неприбуття у строк, визначений у повістці, громадянин зобов`язаний у найкоротший строк, але не пізніше ніж протягом трьох днів від визначених у повістці дати і часу прибуття до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ), повідомити про причини неявки шляхом безпосереднього звернення до зазначеного у повістці територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ) або в будь-який інший спосіб з подальшим його прибуттям у строк, що не перевищує сім календарних днів.

За приписами підпункту 1 пункту 27 Порядку №560 під час мобілізації громадяни до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки або їх відділів викликаються з метою: взяття на військовий облік; проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби; уточнення своїх персональних даних, даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних, резервістів (територіального центру комплектування та соціальної підтримки); призову на військову службу під час мобілізації та відправлення до місць проходження військової служби.

У повістці зазначаються: прізвище, власне ім`я та по батькові (за наявності) і дата народження громадянина, якому адресована повістка; найменування районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділів чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіонального органу СБУ, що видав повістку; мета виклику до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділів чи відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ; місце, день і час явки за викликом; найменування посади, власне ім`я та прізвище, підпис посадової особи, яка видала повістку, та дата її підписання - для повісток, оформлених на бланку. Такі повістки скріплюються гербовою печаткою; прізвище та власне ім`я керівника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу, дата накладення кваліфікованого електронного підпису - для повісток, сформованих за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів; реєстраційний номер повістки; роз`яснення про наслідки неявки і про обов`язок повідомити про причини неявки (пункт 29 Порядку №560).

Згідно пункту 30 Порядку №560 повістка може формуватися за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів або оформлюватися на бланку, який заповнюється представником районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки. У разі оформлення повістки на бланку керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу засвідчує її особистим підписом та скріплює гербовою печаткою. Реєстраційний номер повістки фіксується в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів або Журналі реєстрації виданих для оповіщення повісток за формою згідно з додатком 3. Відомості про вручення військовозобов`язаному або резервісту повістки на бланку вносяться до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Повістки мають право вручати представники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки - в межах адміністративної території, на яку поширюється повноваження відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (абзац 1, 2 пункту 31 Порядку №560).

У районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки резервістам та військовозобов`язаним повістка вручається військовослужбовцями або працівниками таких центрів (пункт 39 Порядку №560).

Відповідно до пункту 41 Порядку №560 належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов`язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу […] є: у разі надсилання повістки засобами поштового зв`язку: день отримання такого поштового відправлення особою, що підтверджується інформацією та/або документами від поштового оператора; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання особи, повідомленою цією особою територіальному центру комплектування та соціальної підтримки під час уточнення своїх облікових даних; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання в установленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила територіальному центру комплектування та соціальної підтримки іншої адреси місця проживання.

Охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством є завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення.

За статтею 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно з статтею 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

Відповідно до частини 1 статті 246 КУпАП, порядок провадження в справах про адміністративні правопорушення в органах (посадовими особами), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, визначається цим Кодексом та іншими законами України.

У силу вимог статті 235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України). Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Аналогічний припис викладений у абзаці 14 пункту 79 Порядку №1487, за яким районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов`язані з порушенням призовниками, військовозобов`язаними та резервістами, посадовими особами державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій правил військового обліку, законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, а також зіпсуттям або недбалим зберіганням військово-облікових документів, яке спричинило їх втрату (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними та резервістами, які перебувають у запасі СБУ, розвідувальних органів).

Поруч із цим, наказом Міністерства оборони України від 01.01.2024 за №3 затверджено "Інструкцію зі складання територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки протоколів та оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення" (надалі по тексту також - Інструкція №3), за пунктом 1 розділу ІІ якого протокол складає уповноважена посадова особа територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, у двох примірниках, один з яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Під час складання протоколу особі, яка притягується до адміністративної відповідальності, уповноваженою особою, яка складає протокол, доводиться зміст статті 63 Конституції України та роз`яснюються права та обов`язки, передбачені статтею 268 КУпАП, про що робиться відмітка в протоколі та ставиться підпис особи, яка притягується до адміністративної відповідальності. Протокол підписується уповноваженою посадовою особою, яка його склала, та особою, яка притягується до адміністративної відповідальності. За наявності свідків протокол може бути підписано також і цими особами (пункт 4 розділу ІІ Інструкції №3).

Пунктом 5 розділу ІІ Інструкції №3 передбачено, що уповноважена посадова особа, яка склала протокол, пропонує особі, яка притягується до адміністративної відповідальності, ознайомитися із складеним протоколом, дати письмове пояснення по суті вчиненого правопорушення із проставлянням свого підпису та дати. Пояснення особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, можуть бути викладені на окремому аркуші з відміткою про це в протоколі. Особа, яка притягується до адміністративної відповідальності, має право робити зауваження і надавати пояснення щодо змісту протоколу, які додаються до протоколу, а також викласти мотиви своєї відмови від його підписання.

Окрім того, згідно пункту 10 розділу ІІ Інструкції №3 особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, повідомляється про дату, місце і час розгляду справи не пізніше ніж за три доби до дня розгляду справи. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, повідомляється про місце і час розгляду справи при підписанні протоколу (у разі його складення) або окремим повідомленням про розгляд справи (додаток 8), яке вручається особі особисто під підпис або надсилається (в тому числі централізовано) засобами поштового зв`язку рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення та повідомленням про вручення на адресу місця проживання (перебування), зазначену особою під час уточнення облікових (персональних) даних, або на адресу задекларованого/зареєстрованого місця проживання.

Натомість за приписами частини 5 статті 258 КУпАП протокол не складається у разі вчинення в особливий період адміністративних правопорушень, передбачених статтями 210, 210-1 цього Кодексу, розгляд яких віднесено до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління або регіональних органів Служби безпеки України (у частині правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України), якщо особа не з`явилася без поважних причин або не повідомила причину неприбуття на виклик територіального центру комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, будучи належним чином повідомленою про дату, час і місце виклику, та за наявності у територіального центру комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України підтвердних документів про отримання особою виклику.

Матеріали справи про адміністративне правопорушення подаються уповноваженою посадовою особою, якій надано право складати протоколи про адміністративні правопорушення, керівнику територіального центру комплектування та соціальної підтримки, для її розгляду у порядку, визначеному КУпАП (пункт 9 розділу ІІ Інструкції №3).

Стаття 280 КУпАП закріплює обов`язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.

Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, відомостями та інформацією з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також іншими документами.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

У свою чергу пунктом 6 розділу ІІ Інструкції №3 закріплено обов`язок долучити до протоколу докази, що підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення. Докази, які долучаються до протоколу, повинні містити достовірну інформацію, відповідати вимогам законодавства та правилам діловодства. Обов`язок щодо збирання доказів та оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення покладається на уповноважену особу, яка складає протокол.

Розглянувши справу про адміністративне правопорушення, керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки відповідно до статті 283 КУпАП виносить постанову по справі про адміністративне правопорушення (додаток 4). У справі керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки, який її розглядає, відповідно до статті 284 КУпАП виносить одну з таких постанов, зокрема, про накладення адміністративного стягнення - за формою згідно з додатком 4, а у разі подання особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, заяви про визнання правопорушення - за формою згідно з додатком 6 (пункти 11, 12 розділу ІІ Інструкції №3).

За матеріалами адміністративної справи, начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 полковником ОСОБА_2 17.01.2025 винесено постанову по справі про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 2101 КУпАП за №Б/1414, якою накладено на ОСОБА_1 адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17 000,00 гривень. За змістом постанови позивач, будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце виклику до ІНФОРМАЦІЯ_3 , не з`явився 17.10.2024 за викликом, чим порушив вимоги статті 22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Вина особи, що притягується до адміністративної відповідальності, підтверджується матеріалами адміністративної справи: інформацією з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, повісткою за №424706, довідкою за Ф.20 "про причини повернення" відправлення адресату. Особа, що притягується до адміністративної відповідальності, на розгляд справи про адміністративне правопорушення не з`явилась, про день, місце та час розгляду повідомлялась належним чином.

Зважаючи на доводи, якими обґрунтовані позовні вимоги, предмет доказування у цій справі охоплює підтвердження або спростування у процесуальному порядку обставин належного надсилання та вручення повістки про виклик, повідомлення позивача про розгляд справи про притягнення до адміністративної відповідальності, дотримання порядку притягнення до адміністративної відповідальності за наявності на те фактичних та юридичних підстав.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог, з огляду на відсутність у матеріалах справи доказів на підтвердження дотримання ІНФОРМАЦІЯ_2 порядку та підстав притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, та констатує, що за частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частиною 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 78 цього Кодексу.

Приписами частини 2 статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Натомість як в суді першої інстанції, так і на стадії апеляційного перегляду цієї справи ІНФОРМАЦІЯ_2 не реалізовано обов`язку щодо доведення правомірності постанови від 17.01.2025 за №Б/1414, попри надану процесуальну можливість, передбачену як вищенаведеними положеннями, так і частиною 3 статті 308 КАС України.

Долучена скаржником копія супровідного листа від 13.01.2025 за №13/286/361 про повідомлення про розгляд справи про адміністративне правопорушення не змінює висновку суду у цій частині, адже не є носієм відомостей про фактичне надсилання такої ОСОБА_1 . Зокрема, як вже згадано судом вище, особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, повідомляється про місце і час розгляду справи окремим повідомленням про розгляд справи, яке надсилається засобами поштового зв`язку рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення та повідомленням про вручення на адресу місця проживання (перебування), зазначену особою під час уточнення облікових (персональних) даних, або на адресу задекларованого/зареєстрованого місця проживання. Разом із тим, поштового відправлення та повідомлення про вручення до суду апеляційної інстанції не надано.

Не заслуговують на увагу доводи про перешкоджання в реалізації такого права обставин зміни складу суду, адже повторний автоматизований розподіл судової справи №755/15078/25 проведено 03.02.2026 на підставі розпорядження керівника апарату Дніпровського районного суду міста Києва від 20.01.2026 за №147 у зв`язку зі звільненням з посади судді ОСОБА_3 , у провадженні якого первинно ця справа перебувала (а.с.36-37) відповідно до вимог частини 9 статті 31 Кодексу.

Натомість довідкою про доставку електронного листа (а.с.33) підтверджується доставка до електронного кабінету скаржника ухвали про відкриття провадження у цій справі ще 14.08.2025 о 18 год. 44 хв. (з урахуванням частини 6 статті 251 Кодексу вважається врученим 15.08.2025), а у матеріалах справи міститься супровідний лист за вих.№755/15078/25/43755/2025 від 13.08.2025 про надсилання копії означеної ухвали, а також копії позовної заяви з усіма долученими матеріалами на адресу відповідача (а.с.31).

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 13.08.2025 про відкриття провадження у цій справі у відповідності до частини 5 статті 162 КАС України надано відповідачу п`ятнадцятиденний строк на подання відзиву з дня вручення вказаної ухвали.

Отже, щонайменше з 15.08.2025 посадовим особам ІНФОРМАЦІЯ_3 було відомо про перебування у провадженні Дніпровського районного суду міста Києва адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 , а також про процесуальну можливість викласти свої заперечення проти позову та надати докази, якими б його доводи спростовувалися, проте скаржником не реалізовано вказаної можливості.

Водночас твердження скаржника про відсутність у кабінеті "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи відповідача матеріалів адміністративного позову вказаного не нівелює з огляду на приписи пункту 128 "Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) ЄСІТС", затвердженого Рішенням Вищої ради правосуддя від 17.08.2021 за №1845/0/15-21, за яким до початку функціонування всіх підсистем (модулів) ЄСІТС справи можуть розглядатися (формуватися та зберігатися) в паперовій, електронній чи змішаній формі залежно від наявних у суді можливостей.

До уваги суду також взято обставини того, що на спростування висновків суду першої інстанції про наявність підстав для скасування спірної постанови, до апеляційної скарги так само не долучено ані матеріалів адміністративної справи, на підставі яких мало місце притягнення позивача до адміністративної відповідальності частиною 3 статті 2101 КУпАП, ані не надано доказів у підтвердження власних доводів про відсутність поважних причин пропущення ОСОБА_1 строку звернення до суду, зважаючи на наявність у копії постанови від 17.01.2025 за №Б/1414 відмітки про відправку такої поштою.

З огляду на таке, у відповідності до приписів частини 6 статті 162 КАС України, суд першої інстанції у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин вирішив справу за наявними матеріалами.

Разом із тим за доводами апеляційної скарги, мають місце обставини пропущення позивачем строку звернення до суду та поновлення такого судом без поважних причин, з приводу чого колегія суддів зазначає про наступне.

Особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності визначені статтею 286 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі по тексту також - КАС України, Кодекс).

Частиною 2 статті 286 КАС України передбачено, що позовну заяву щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) у справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).

У цій категорії справ законодавець визначив строк в десять днів достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.

Згідно із статтею 289 КУпАП скаргу на постанову у справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови […]. В разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено органом (посадовою особою), правомочним розглядати скаргу.

Постанова оголошується негайно після закінчення розгляду справи. Копія постанови протягом трьох днів вручається або висилається особі, щодо якої її винесено. Копія постанови в той же строк вручається або висилається потерпілому на його прохання. Копія постанови вручається під розписку. У разі якщо копія постанови висилається, про це робиться відповідна відмітка у справі (стаття 285 КУпАП).

За приписами пункту 15 розділу ІІ Інструкції №3 постанова відповідно до статті 285 КУпАП оголошується негайно після закінчення розгляду адміністративної справи. Копія постанови протягом трьох днів вручається або надсилається особі, щодо якої цю постанову винесено. Копія постанови вручається особі, притягнутій до адміністративної відповідальності, особисто під підпис. У постанові зазначається дата її вручення і ставиться підпис правопорушника. У разі якщо копія постанови надсилається поштою, про це робиться відповідна відмітка у справі, до якої долучається повідомлення про вручення поштового відправлення.

Колегія суддів вважає за необхідне вказати, що процесуальним законодавством передбачений обов`язок суду встановлювати факт дотримання позивачем строку звернення до адміністративного суду та у випадку його пропуску за відсутності заяви про поновлення пропущеного строку звернення, або якщо наведені в такій заяві підстави визнаються судом неповажними, суд залишає таку позовну заяву без розгляду, не розглядаючи справу по суті позовних вимог.

Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об`єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб`єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.

Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.

Суд зазначає, що у випадку пропуску строку звернення до суду підставами для його поновлення є лише наявність поважних причин, якими визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.

Колегія суддів відхиляє наведені скаржником твердження про відсутність поважних причин пропуску звернення до суду, оскільки постанова у справі про адміністративне правопорушення є окремим індивідуальним актом суб`єкта владних повноважень, який породжує правові наслідки лише з моменту його ухвалення та належного доведення до відома особи, натомість відповідачем не доведено обставин належного виконання суб`єктом владних повноважень обов`язку вручити постанову у спосіб, наведений вище.

Натомість матеріалами справи підтверджено та взято до уваги судом першої інстанції з наданням оцінки обставинам повідомлення 04.08.2025 про відкриття виконавчого провадження за наслідком несплати штрафу за оскаржуваною постановою та звернення до суду протягом десятиденного строку із вказаного часу.

Долучена скаржником копія супровідного листа від 17.01.2025 за №13/497/352 про скерування оскаржуваної постанови на адресу позивача вищезазначеного не спростовує, оскільки не є носієм відомостей про фактичне надсилання такої ОСОБА_1 . Зокрема, як вже згадано судом вище, якщо копія постанови надсилається поштою, про це робиться відповідна відмітка у справі, до якої долучається повідомлення про вручення поштового відправлення, натомість коментованого повідомлення до суду апеляційної інстанції не надано.

З урахуванням наведеного, відповідачем не доведено правомірності винесення постанови від 17.01.2025 за №Б/1414 та застосування до позивача адміністративного стягнення за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого за частиною 3 статті 2101 КУпАП.

Суд враховує також положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), у якому, між іншим, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою, і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини (надалі по тексту також - ЄСПЛ) очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, які може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Крім того, у пункті 60 рішення "Helle v. Finland" (заява №20772/92) ЄСПЛ наголосив також і на тому, що суд обов`язково повинен мотивувати рішення, а не просто погоджуватися з висновками рішення суду попередньої інстанції. Вмотивованість рішення можна досягти або шляхом використання мотивів суду попередньої інстанції, або шляхом наведення власних мотивів щодо розгляду аргументів та істотних питань у справі.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (частини 1, 2 статті 77 КАС України).

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд за правилами статті 90 КАС України оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Поруч із цим, в силу вимог частини 3 статті 308 Кодексу, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частини 1, 2 статті 308 КАС України).

З огляду на вищевикладене та перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що відповідачем як суб`єктом владних повноважень не виконано покладений на нього обов`язок щодо доказування правомірності своїх дій та рішень, натомість доводи апеляційної скарги не зумовлюють формування іншого висновку за наслідками розгляду справи.

Наведені в апеляційній скарзі мотиви та доводи не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав уважати, що ним неправильно застосовано норми матеріального права або порушено норми процесуального права при постановленні оскаржуваного судового рішення.

Суд першої інстанції в повній мірі встановив фактичні обставини справи та надав об`єктивний та обґрунтований їх аналіз з урахуванням доводів, наведених учасниками справи, у зв`язку з чим відсутні підстави вважати, що обставини справи встановлено неповно чи неправильно, а, отже, і наведені скаржником доводи в апеляційній скарзі не спростовують правильних по суті висновків суду першої інстанції.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За приписами частини 1 статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням встановлених в цій справі обставин та правового регулювання спірних правовідносин суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги ІНФОРМАЦІЯ_1 , рішення суду першої інстанції ухвалене з правильним застосуванням норм матеріального права і дотриманням норм процесуального права, що є підставою для залишення його без змін.

Відповідно до статті 139 КАС України новий розподіл судових витрат не здійснюється.

Представником ОСОБА_1 подано відзив на апеляційну скаргу, зареєстрований судом 14.04.2026, у межах якого заявлено вимогу про стягнення з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 судові витрати з надання правничої допомоги в розмірі 7 000,00 гривень.

Відповідачем через підсистему "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи скеровано заперечення на вимогу щодо стягнення витрат на правову допомогу, реєстрацію яких проведено судом 16.04.2026, у межах якого звертається до необґрунтованості розміру судових витрат через завищення їх вартості у співвідношенні зі складністю роботи, обсягом та часом, затраченим на її виконання.

Як визначено частиною 1, пунктом 1 частини 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі по тексту також - КАС України), судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до котрих, в тому числі, віднесено витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно статті 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

За змістом частини 1, 7 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (частина 9 статті 139 КАС України).

В силу правового регулювання частин 1, 3 статті 143 Кодексу суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі. Якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Окрім зазначеного, частиною 4 статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Аналіз наведених положень законодавства, дає підстави суду для висновку, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Крім цього, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір витрат та/або гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди досліджують на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 17.09.2019 у справі №810/3806/18.

На підтвердження обставини залучення адвоката і понесення позивачем витрат на правничу допомогу в розмірі 7 000,00 гривень долучено ордер на надання правничої допомоги серії АА №1699183 від 09.04.2026, договір про надання правової допомоги від 09.04.2026 за №325/2026, платіжна інструкція від 10.04.2026 за №2220452765326.

Згідно договору про надання правничої допомоги від 09.04.2026, Адвокатське бюро "Тетяни Холоденко" в особі керуючого бюро Холоденко Тетяни Олександрівни, яка діє на підставі статуту та ОСОБА_1 уклали цей договір про надання правової допомоги, за яким Бюро приймає доручення Клієнта та бере на себе зобов`язання надати Клієнту правову допомогу щодо складання та подання відзиву на апеляційну скаргу на рішення Дніпровського районного суду міста Києві від 04.02.2026 у справі №755/15078/25.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 за №5076-VI (надалі по тексту також - Закон №5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини 1 статті 1 Закону №5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини 1 статті 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону №5076-VI видами адвокатської діяльності є, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Відповідно до статті 30 Закону №5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.

Водночас, відповідно до пунктів 1, 2, 4, 10 частини третьої статті 2 КАС України основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є, зокрема, верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі; відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалене судове рішення.

Зі змісту статей 2, 8, 9 КАС України при вирішенні справи, у тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання та основні засади адміністративного судочинства, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризику настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів.

При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування тощо щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина 1 статті 166 КАС України).

Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Це, зокрема підтверджується і вимогами частини 1 статті 77 КАС України, якою визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Таким чином, слід констатувати, що під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:

1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені законодавством України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;

2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені законодавством України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або чи заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 28.01.2025 у справі №910/173/23, від 05.05.2026 у справі №160/32215/24.

З огляду на викладене, Верховний Суд також зауважив, що вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити й оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру й обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та, навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, і чи дійсно виконувалася така послуга адвоката.

Колегія суддів враховує також підходи, продемонстровані Великою Палатою Верховного Суду. Так, зокрема, у пункті 21 додаткової постанови від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зобов`язаний оцінити рівень витрат на правничу допомогу обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.

Визначаючи обсяг юридичної та технічної роботи за результатами розгляду відповідного клопотання про зменшення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу (заперечень щодо розміру стягнення витрат на професійну правничу допомогу), суд ураховує, чи змінювалася правова позиція сторін у справі в судах першої, апеляційної та касаційної інстанції; чи потрібно було адвокату вивчати додаткові джерела права, законодавство, що регулює спір у справі, документи та доводи, якими протилежні сторони у справі обґрунтували свої вимоги, та інші обставини (постанови Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 911/3386/17, від 11.12.2018 у справі № 910/2170/18).

У контексті наведеного колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини, викладену у пункті 95 рішення у справі "Баришевський проти України" (заява №71660/11), пункті 80 рішення у справі "Двойних проти України" (заява №72277/01), пункті 88 рішення у справі "Меріт проти України" (заява №66561/01), яка полягає в тому, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у пункті 154 рішення ЄСПЛ у справі Lavents v. Latvia (заява №58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одним з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо, є неспівмірними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд зазначає, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (постанова Верховного Суду від 24.02.2022 у справі № 911/2737/17).

Так, у постановах від 16.05.2023 у справі №340/8992/21, від 07.12.2022 у справі №340/9011/21 та від 25.07.2023 у справі №340/4492/22 Верховний Суд виснував, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 зазначила, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі №755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №910/12876/19).

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Отже, у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.

Вказана позиція підтримана Верховним Судом у постанові від 05.05.2026 у справі №160/32215/24.

Перевіривши обґрунтованість заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу з урахуванням положень наведених норм, усталеної судової практики суду касаційної інстанції та фактичних обставин справи, керуючись критеріями обґрунтованості, пропорційності до предмета спору й розумності розміру витрат, беручи до уваги заперечення сторони щодо їх розміру, а також врахувавши фактичний обсяг та якість виконаної адвокатом роботи на стадії апеляційного перегляду, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що заявлений розмір витрат є частково необґрунтованим і підлягає зменшенню, визначивши розумно обґрунтованими витрати у сумі 2 000,00 гривень, які підлягають відшкодуванню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 271, 272, 286, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 370 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 04.02.2026 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, на стороні відповідача - Дніпровський відділ державної виконавчої служби у м. Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення, - залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 04.02.2026 у справі №755/15078/25, - залишити без змін.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (ідентифікаційний код юридичної особи НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2 000,00 гривень (дві тисячі гривень нуль копійок).

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Чуприна О.В.

Суддя Попова О.Г.

Суддя Говорун О.В.

Повний текст постанови складено 20.05.2026.