Постанова від 19 травня 2026 р. у справі №755/8489/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 755/8489/25

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Бужак Н.П.

Суддів: Кобаля М.І., Файдюка В.В.

За участю секретаря: Руденко Д.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Янкул Ганни Ігорівни на рішення Дніпровського районного суду м.Києва від 15 травня 2025 року, Гаврилова О.В., у справі за адміністративним позовом Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київської області до ОСОБА_1 про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення,-

У С Т А Н О В И В:

Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київської області звернулось до Дніпровського районного суду м.Києва з адміністративним позовом до громадянина російської федерації ОСОБА_1 , в якому просило затримати громадянина російської федерації, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення строком на 6 (шість) місяців.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 12 травня 2025 року службовими особами військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України виявлено громадянина російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який перебував в Україні з порушенням вимог чинного міграційного законодавства. У ході перевірки не встановлено коли та яким чином відповідач перетнув державний кордон в бік в`їзду в Україну, оскільки за обліками ЦП ДСК «Аркан» така інформація відсутня. З питань визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до компетентних органів іноземець не звертався. Будь-яких інших дій для легалізації факту свого перебування на території України не вживав. 12.05.2025 до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області надійшло подання від військової частини НОМЕР_2 щодо доцільності прийняття відносно громадянина російської федерації ОСОБА_1 рішення про примусове видворення з подальшою забороною в`їзду в Україну строком на 5 (п`ять) років, оскільки останній, перебуваючи на службі за контрактом, який на даний час розірвано, вчинив дії, що суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України, охорони громадського порядку, охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України. Окрім того, у іноземця відсутні документи на підставі яких можливо ідентифікувати його особу, та які надавали б право перетину державного кордону для виїзду з України. Вищевикладене свідчить про те, що відповідачем порушено вимоги статті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». Відповідач досяг 18-річного віку, статус біженця йому не надано, в процедурі отримання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту в Україні не перебуває, тобто відсутні підстави, за яких примусове видворення до іноземців не застосовується. 12 травня 2025 року Центральним міжрегіональним управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київської області відносно відповідача прийнято рішення про примусове видворення з України та притягнуто його до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 203 КУпАП. Того ж дня, 12 травня 2025 року о 13 год. 00 хв. працівниками Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київської області затримано ОСОБА_1 строком на 72 години та поміщено до Миколаївського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, з метою з`ясування причин та обставин адміністративного правопорушення і умов, що йому сприяли.

Рішенням Дніпровського районного суду м.Києва позов задоволено затримано громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення строком на 6 (шість) місяців.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Янкул Ганна Ігорівна звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити повністю в задоволенні позовних вимог.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши осіб, що з`явились в судове засідання, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, що 12 травня 2025 року до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області надійшло подання від військової частини НОМЕР_2 щодо прийняття відносно громадянина російської федерації ОСОБА_1 рішення про примусове видворення з подальшою забороною в`їзду в Україну строком на 5 (п`ять) років, оскільки останній, перебуваючи на службі за контрактом, який на даний час розірвано, вчинив дії, що суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України, охорони громадського порядку, охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України, у ОСОБА_1 відсутні документи, які посвідчують його особу.

12 травня 2025 року стосовно відповідача, складено протокол про адміністративне правопорушення ПР МКМ 016950 за ч. 2 ст. 203 КУпАП.

12 травня 2025 року стосовно відповідача, складено протокол № МКМ № 000489 про адміністративне затримання за ч. 2 ст. 263 КУпАП, за яким 12 травня 2025 року, о 13 годині 00 хвилин, у зв`язку з вчиненням правопорушення, передбаченого ч.2 ст.203 КУпАП для з`ясування причин та обставин правопорушення та умов, що їх спричинили, останнього затримано на 72 години.

12 травня 2025 року начальником відділу ідентифікації, правового забезпечення та міграційного контролю управління організації запобігання нелегальній міграції ЦМУ ДМС у м. Києві Київській області Михайлом Мельником стосовно громадянина російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , було прийнято рішення про примусове видворення з України.

Як убачається зі змісту даного рішення, 12 травня 2025 року службовими особами військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України виявлено громадянина російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який перебуває на території України з порушенням Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

У ході перевірки не встановлено коли та яким чином відповідач перетнув державний кордон в бік в`їзду в Україну, оскільки за обліками ЦП ДСК «Аркан» така інформація відсутня. Окрім того, у іноземця відсутні документи на підставі яких можливо ідентифікувати його особу, та які надавали б право перетину державного кордону для виїзду з України.

Відповідача притягнуто адміністративної відповідальності за ч. 2 ст.203 КУпАП.

Рішення особисто отримано відповідачем в приміщенні міграційної служби в день його винесення та у присутності перекладача, про що міститься відмітка на зворотній сторінці цього рішення.

Також 12 травня 2025 року головним спеціалістом відділу протидії нелегальній міграції, забезпечення видворення та реадмісії управління організації запобігання нелегальній міграції ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області прийнято рішення про поміщення ОСОБА_1 у пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні. Про прийняття цього рішення позивачем було повідомлено заступника керівника Київської міської прокуратури листом від 13.05.2025 №8010.8.3-22255/80.2-25.

13.05.2025 між ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області та Миколаївським ПТПІ підписано акт приймання-передавання іноземця або особи без громадянства.

На підставі встановлених вище обставин, суд першої інстанції, надавши оцінку наявним у матеріалах справи доказам прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог у зв`язку з відсутністю у відповідача документів про наявність права законно перебувати на території України та існуванням об`єктивних підстав вважати, що відповідач ухилятиметься від виконання рішення у тому числі шляхом втечі.

Надаючи правову оцінку оставин даної справи, колегія суддів зазначає насиупне.

В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 33 Конституції України, кожному хто на законних підставах перебуває на території України, гарантуються свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Статтею 26 Конституції України визначено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Згідно з частинами першою, другою статті 29 Основного Закону України кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», який набрав чинності з 11.09.1997, Україна як член Ради Європи ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), взявши на себе зобов`язання поважати права людини. Цим законом Україна повністю визнала на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.

Статтею 5 Конвенції кожному гарантовано право на свободу та особисту недоторканість. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом:

a) законне ув`язнення особи після засудження її компетентним судом;

b) законний арешт або затримання особи за невиконання законного припису суду або для забезпечення виконання будь-якого обов`язку, встановленого законом;

c) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення, або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення;

d) затримання неповнолітнього на підставі законного рішення з метою застосування наглядових заходів виховного характеру або законне затримання неповнолітнього з метою допровадження його до компетентного органу;

e) законне затримання осіб для запобігання поширенню інфекційних захворювань, законне затримання психічнохворих, алкоголіків або наркоманів чи бродяг;

f) законний арешт або затримання особи з метою запобігання її недозволеному в`їзду в країну чи особи, щодо якої провадиться процедура депортації або екстрадиції.

Кожен, кого заарештовано, має бути негайно поінформований зрозумілою для нього мовою про підстави його арешту і про будь-яке обвинувачення, висунуте проти нього.

Кожен, кого заарештовано або затримано згідно з положеннями підпункту «с» пункту 1 цієї статті, має негайно постати перед суддею чи іншою посадовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу, і йому має бути забезпечено розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження. Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями з`явитися на судове засідання.

Кожен, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, має право ініціювати провадження, в ході якого суд без зволікання встановлює законність затримання і приймає рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним.

Закон України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 22.09.2011 №3773- VI визначає правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України (далі - Закон).

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 1 Закону іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.

Згідно з частиною третьою статті 3 Закону іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.

Частиною дев`ятнадцятою статті 4 Закону передбачено, що іноземці та особи без громадянства, які в установленому порядку уклали контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту, Національній гвардії України, вважаються такими, які на законних підставах тимчасово проживають на території України, на період дії контракту про проходження військової служби у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту, Національній гвардії України та протягом трьох місяців після його припинення (розірвання). Тимчасове проживання на території України таких іноземців та осіб без громадянства підтверджується військово-обліковим документом (службовим посвідченням) військовослужбовців, форма, порядок оформлення (створення) та видачі якого визначаються відповідно Міністерством оборони України та Міністерством внутрішніх справ України.

Приписи частини першої статті 26 Закону визначають, що іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України). У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.

Відповідно до частини першої статті 30 Закону центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальні органи та територіальні підрозділи, органи охорони державного кордону або органи Служби безпеки України можуть приймати рішення про примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, якщо такі особи затримані за незаконне перетинання (спробу незаконного перетинання) державного кордону України або є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятиметься від виконання рішення про примусове повернення, або якщо така особа не виконала у встановлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення, а також в інших передбачених законом випадках. Рішення про примусове видворення не приймається стосовно іноземців та осіб без громадянства, підстави для примусового видворення яких виявлені в пунктах пропуску (пунктах контролю) через державний кордон під час їх виїзду з України. Іноземцям та особам без громадянства, зазначеним у цій статті, забороняється подальший в`їзд в Україну строком на п`ять років. Строк заборони щодо подальшого в`їзду в Україну обчислюється з дня прийняття такого рішення та додається до строку заборони в`їзду в Україну, який особа мала до цього.

Частиною четвертою статті 30 Закону передбачено, що іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців. У разі звернення особи під час її перебування в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, вона продовжує перебувати в зазначеному пункті до остаточного прийняття рішення за заявою.

Згідно з частиною восьмою статті 30 Закону положення цієї статті не застосовуються до іноземців та осіб без громадянства, на яких поширюється дія Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Статтею 31 Закону визначено, що іноземець або особа без громадянства не можуть бути примусово повернуті чи примусово видворені або видані чи передані до країн: де їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань; де їм загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання; де їх життю або здоров`ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя; де їм загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки. Забороняється колективне примусове видворення іноземців та осіб без громадянства.

З аналізу вищезазначено слідує, що процедурі видворення іноземця або особи без громадянства передує прийняття компетентним органом рішення про його примусове повернення, яке може бути оскаржено до суду.

При цьому компетентним органом в розумінні статті 26 Закону є орган Державної міграційної служби України, орган Служби безпеки України, або орган охорони державного кордону.

Тобто, застосовуючи приписи частини першої статті 30 Закону, варто зважати, що примусове видворення з України іноземця на підставі прийнятої постанови адміністративного суду застосовується, якщо рішення компетентного органу про примусове повернення не виконано іноземцем в установлений строк без поважних причин.

Отже, зі змісту наведеної норми слідує, що примусовому видворенню іноземця чи особи без громадянства передують дві обставини: 1) прийняття рішення відповідним компетентним органом про примусове повернення; 2) ухилення від виїзду після прийняття рішення про повернення або наявність обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення.

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 359/5975/17, від 28.02.2019 у справі № 754/2198/17, від 26.06.2019 у справі № 755/12159/18, від 09.08.2019 у справі № 359/5823/16-а, від 27.04.2023 у справі № 522/11882/22, від 24.05.2023 у справі № 296/8455/22.

Пунктом 1 Типового положення про пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1110 (далі - Типове положення), визначено, що пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні (далі - пункт тимчасового перебування), є державною установою, що призначена для тимчасового тримання іноземців та осіб без громадянства: стосовно яких судом прийнято рішення про примусове видворення за межі України; стосовно яких судом прийнято рішення про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі України, у тому числі прийнятих відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію; затриманих ДМС, її територіальними органами та підрозділами на строки та в порядку, передбачені законодавством; затриманих за рішенням суду до завершення розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, або особою без громадянства.

Згідно з пунктом 5 Типового положення іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі України чи реадмісії.

Строк тримання затриманих іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування становить шість місяців з дня фактичного затримання особи.

За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи в зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, або особою без громадянства, такий строк може бути продовжено, але загальний строк затримання не повинен перевищувати вісімнадцять місяців.

Про продовження строку затримання не пізніш як за п`ять днів до його закінчення кожні шість місяців подається позовна заява відповідно до вимог частини дванадцятої статті 289 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до пунктів 1, 2 розділу IIІ Інструкції про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України 23.04.2012 № 353/271/150 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 21.05.2012 за № 806/21119 (далі - Інструкція № 353/271/150), у разі виявлення підстав, передбачених частиною 1 статті 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», органи ДМС, органи охорони державного кордону та органи СБУ залежно від обставин виявлення/затримання іноземця невідкладно готують позовну заяву до адміністративного суду.

За наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець, стосовно якого подано адміністративний позов про примусове видворення, ухилятиметься від виконання рішення про його примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, або за наявності ризику його втечі, а так само у разі відсутності в іноземця, що вчинив порушення законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців, документа, що дає право на виїзд з України, органи ДМС, орган охорони державного кордону або орган СБУ подають до адміністративного суду за місцезнаходженням цих органів (підрозділів) або за місцезнаходженням ПТПІ позовну заяву відповідно до частини першої статті 289 КАС України.

Вимоги щодо взяття на поруки та внесення застави не можуть бути заявлені стосовно іноземців, до яких раніше застосовувалися такі заходи, а також стосовно яких є достатні дані про їх причетність до готування та (або) вчинення терористичної діяльності.

У разі якщо особа, стосовно якої подається позов, є батьком, матір`ю, супроводжуючою особою або опікуном для неповнолітніх осіб, які слідували спільно з нею, відомості про таких дітей зазначаються у позовній заяві.

Згідно з частиною першою статті 289 КАС України за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення або реадмісію, ухилятиметься від виконання рішення про його (її) примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик його (її) втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення, документа, що дає право на виїзд з України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальний орган чи підрозділ, орган охорони державного кордону, орган Служби безпеки України подає до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням зазначених органів (підрозділів) або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позовну заяву про застосування судом до іноземця або особи без громадянства одного з таких заходів: 1) затримання з метою ідентифікації та/або забезпечення примусового видворення за межі території України; 2) затримання з метою забезпечення передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію; 3) взяття на поруки підприємством, установою чи організацією; 4) зобов`язання внести заставу.

Відповідно до частини одинадцятої статті 289 КАС України строк затримання іноземців та осіб без громадянства у пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців. За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, або особою без громадянства, такий строк може бути продовжено, але не більш як на вісімнадцять місяців.

Частиною тринадцятою статті 289 КАС України передбачено, що умовами, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи, є: 1) відсутність співпраці з боку іноземця або особи без громадянства під час процедури його (її) ідентифікації; 2) неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи.

Матеріали справи свідчать, що ОСОБА_1 є громадянином російської федерації, що підтверджується довідкою про особу та військовим квитком Серії НОМЕР_3 .

Судом апеляційної інстанції встановлено, що 02 жовтня 2023 року ОСОБА_1 було укладено з Міністерством оборони України в особі ТВО командира військової частини НОМЕР_1 майора ОСОБА_2 контракт про проходження іноземцями та особами без громадянства військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу відповідно до п. 1 якого " Іноземець , особа без громадянства ОСОБА_1 "..." добровільно бере на себе зобов`язання: проходити військову службу у Збройних Силах України протягом строку Контракту відповідно до вимог, визначених законодавством, що регулює порядок проходження військової служби, та цим Контрактом ...". Того ж дня ОСОБА_1 було прийнято на військову службу за контрактом, присвоєно військове звання солдат.

Так, у контракті документом, який посвідчує особу ОСОБА_1 зазначено паспорт № НОМЕР_4 , виданий відділенням УФМС Росії по Омській області в азовському німецькому національному районі від 31.07.2012 р.

Зазначена обставина щодо перебування ОСОБА_1 на військовій службі у Збройних Силах України також підтверджуються матеріалами справи, а саме про це було зазначено у рапорті офіцера 2 відділу 4 управління штабу 6 загону військової частини НОМЕР_1 , капітана ОСОБА_3 .

Таким чином, колегія суддів зазначає що, маючи у своєму розпорядженні подання військової частини НОМЕР_2 , а також рапорт офіцера 2 відділу 4 управління штабу 6 загону Військової частини НОМЕР_1 (який є додатком до протоколу про адміністративне правопорушення), ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області мало об`єктивну можливість забезпечити ідентифікацію ОСОБА_1 , адже було обізнано про місце проходження ним військової служби, а також достеменно з`ясувати питання законності тимчасового перебування відповідача на території України. Натомість, невідкладно після адміністративного затримання 12.05.2025, маючи у розпорядженні передбачені законом 72 години, позивач 12.05.2025 прийняв рішення, зокрема, про поміщення ОСОБА_1 до Миколаївського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства ДМС України, які незаконно перебувають на території України.

Таким чином, зважаючи на вищевикладене, колегія суддів приходить висновку про передчасність заявленого ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області позову про затримання громадянина російської федерації ОСОБА_1 з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення строком на шість місяців, оскільки матеріалами позовної заяви не підтверджується станом на 15.05.2025 як вчинення позивачем всіх необхідних дій, спрямованих на ідентифікацію відповідача при його затриманні, так і існування обставин, які б свідчили про існування у ОСОБА_1 намірів ухилятися від виконання рішення про примусове видворення.

З урахуванням наведеного суд апеляційної інстанції приходить до висновку про помилковість висновків суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Приписи пунктів 1, 4 частини першої статті 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні рішення неповно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, а також неправильно застосовано норми матеріального права, що стали підставою для неправильного вирішення справи, а тому колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, а рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог.

Згідно з ч. 1 ст. 271 КАС України у справах, визначених статтями 273-277, 280-286, 288, 289, 289-5 цього Кодексу, суд проголошує повне судове рішення.

Копії судових рішень у справах, визначених цією статтею, невідкладно видаються учасникам справи або надсилаються їм, якщо вони не були присутні під час його проголошення.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 272 КАС України судові рішення за наслідками розгляду судами першої інстанції справ, визначених статтями 273, 275-277, 280, 282, пунктами 5 та 6 частини першої статті 283, статтями 283-1, 283-2, 286-288 цього Кодексу, набирають законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі їх апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Судові рішення суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду справ, визначених статтями 273-277 282-283-1, 284-286 цього Кодексу, набирають законної сили з моменту проголошення і не можуть бути оскаржені.

Керуючись ст. ст. 195, 241, 242, 243, 271, 272, 287, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Янкул Ганни Ігорівни задовольнити.

Рішення Дніпровського районного суду м.Києва від 15 травня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київської області до ОСОБА_1 про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення відмовити повністю.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України.

Суддя-доповідач: Бужак Н.П.

Судді: Кобаль М.І.

Файдюк В.В.

Постанову виготовлено: 20 травня 2026 року.