Постанова від 18 травня 2026 р. у справі №376/1225/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 376/1225/25 Головуючий у 1-й інстанції: Коваленко О.М.

Суддя-доповідач: Черпак Ю.К.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Черпака Ю.К.,

суддів Кобаля М.І., Штульман І.В.,

за участю секретаря судового засідання Будімірової Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Сквирського районного суду Київської області від 02 липня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 про визнання протиправною та скасування постанови,

В С Т А Н О В И В:

25 квітня 2025 року ОСОБА_1 (далі - позивач/ ОСОБА_1 ) звернувся до начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 (далі - відповідач/апелянт/ ІНФОРМАЦІЯ_2 ) про визнання протиправною та скасування постанови начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 підполковника ОСОБА_2 № ІНФОРМАЦІЯ_11/1/128/25 від 18 квітня 2025 року про адміністративне правопорушення за частиною третьою статті 210 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), якою накладено штраф на ОСОБА_1 у розмірі 25 500 гривень, та закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення.

В обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 зазначив, що постанова начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 про притягнення його до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210 КУпАП є протиправною та підлягає скасуванню, оскільки винесена без повного, всебічного та об`єктивного з`ясування обставин справи. Після отримання повістки на 12 березня 2025 року він прибув до ТЦК та СП для уточнення облікових даних, надав документи щодо бронювання та був зареєстрований у журналі відвідувачів. Надалі працівниками ТЦК йому було виписано іншу повістку на 31 березня 2025 року, однак після його повторного прибуття 29 березня 2025 року черговий повідомив, що необхідність у явці 31 березня 2025 року відпала. Незважаючи на це, 03 квітня 2025 року стосовно нього складено протокол про адміністративне правопорушення за неявку до ТЦК та СП. Посадова особа, яка склала протокол, не перевірила наведені ним пояснення та фактичні обставини, а оскаржувана постанова фактично дублює зміст протоколу без належної оцінки доказів і мотивів прийнятого рішення. Також зазначав, що у нього був наявний військово-обліковий документ у мобільному застосунку «Резерв+», у якому містилась інформація про перебування на військовому обліку, актуалізацію даних та надану відстрочку у зв`язку з бронюванням до 14 лютого 2026 року. Відповідач мав можливість отримати необхідні персональні та облікові дані шляхом електронної інформаційної взаємодії з Єдиним державним реєстром призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а тому притягнення його до відповідальності за неповідомлення чи неуточнення таких даних суперечить примітці до статті 210 КУпАП. Позивач також посилався на порушення процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення, зокрема на те, що справа була розглянута без належного врахування його пояснень та без встановлення усіх обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. У його діях відсутні подія та склад адміністративного правопорушення, а всі сумніви щодо доведеності вини відповідно до принципу презумпції невинуватості мають тлумачитися на користь особи, яку притягують до адміністративної відповідальності. У зв`язку із цим позивач просив суд скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення та закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення.

Рішенням Сквирського районного суду Київської області від 02 липня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Скасовано постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 підполковника ОСОБА_2 № ІНФОРМАЦІЯ_11/1/128/25 від 18 квітня 2025 року про адміністративне правопорушення за частиною третьою статті 210 КУпАП, якою накладено штраф на ОСОБА_1 у розмірі 25 500 гривень.

Закрито провадження у справі про адміністративне правопорушення за частиною третьою статті 210 КУпАП відносно ОСОБА_1 .

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань з ІНФОРМАЦІЯ_2 на рахунок ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 211, 20 грн.

Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивач є військовозобов`язаним, перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_6 , а його персональні та військово-облікові дані були актуалізовані та містилися у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів, що підтверджувалось даними застосунку «Резерв+», зокрема інформацією про проходження ВЛК, уточнення даних та наявність відстрочки (бронювання) до 14 лютого 2026 року. Диспозиція частини третьої статті 210 КУпАП є бланкетною, а тому підлягає застосуванню у взаємозв`язку із Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу», Порядком організації та ведення військового обліку, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1487, а також Законом України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів». Суд звернув увагу, що обов`язок прибуття за повісткою дійсно передбачений законодавством, однак положення статей 210 та 210-1 КУпАП не застосовуються у разі можливості отримання відповідних персональних даних шляхом електронної інформаційної взаємодії між державними реєстрами та інформаційними системами. Відповідачем не доведено неможливість отримання персональних даних позивача через Реєстр «Оберіг» та інші державні інформаційні системи, тоді як чинне законодавство прямо передбачає повноваження територіальних центрів комплектування як органів ведення Реєстру отримувати такі дані шляхом електронної взаємодії. При цьому відповідач не надав доказів вчинення будь-яких дій щодо перевірки чи отримання інформації про позивача у передбачений законом спосіб. Позивач фактично прибував до ТЦК та СП, подавав документи щодо бронювання, уточнював свої облікові дані, а матеріали справи не містять належних та достатніх доказів умисного ухилення від виконання правил військового обліку. Суд також звернув увагу на те, що відповідач не перевірив пояснення позивача щодо його прибуття 29 березня 2025 року та повідомлення черговим про відсутність необхідності повторної явки 31 березня 2025 року. Суд першої інстанції виходив із того, що під час розгляду справи про адміністративне правопорушення відповідач не забезпечив повного, всебічного та об`єктивного з`ясування усіх обставин, як того вимагають статті 252 та 280 КУпАП, а факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення належними доказами не підтверджений. Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності усіх елементів складу адміністративного правопорушення, а відсутність хоча б одного з них виключає можливість застосування адміністративного стягнення.

В апеляційній скарзі ІНФОРМАЦІЯ_2 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Мотиви апеляційної скарги полягають у тому, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність у діях позивача складу адміністративного правопорушення, оскільки останній, будучи військовозобов`язаним та перебуваючи на військовому обліку, не прибув 31 березня 2025 року о 10 год. 00 хв. до ІНФОРМАЦІЯ_5 для уточнення персональних даних за повісткою № 2718535, чим порушив вимоги Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів і законодавства про мобілізаційну підготовку та мобілізацію. Позивач особисто отримав повістку 12 березня 2025 року, про що свідчать його підпис у корінці повістки та відповідні матеріали справи, а тому був належним чином повідомлений про необхідність прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_2 у визначений день і час. При цьому доводи позивача про нібито добровільне прибуття 29 березня 2025 року та повідомлення працівниками ТЦК про відсутність необхідності повторної явки вважає недоведеними та такими, що не підтверджені належними доказами. Чинне законодавство покладає на військовозобов`язаних самостійний обов`язок з`являтися за викликом до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, а тому суд першої інстанції безпідставно ототожнив можливість електронної взаємодії між державними реєстрами із звільненням особи від виконання такого обов`язку. Положення примітки до статті 210 КУпАП щодо можливості отримання персональних даних шляхом електронної взаємодії не скасовують обов`язку особистої явки військовозобов`язаного за повісткою для уточнення облікових даних, проходження відповідних процедур та виконання вимог військового обліку. Суд першої інстанції неправильно застосував норми Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів», оскільки сам факт існування Реєстру «Оберіг» та наявності у ньому певної інформації про позивача не свідчить про відсутність у нього обов`язку з`являтися до ІНФОРМАЦІЯ_2 . В апеляційній скарзі звертається увага, що законодавством прямо передбачено обов`язок військовозобов`язаних під час мобілізації прибувати за викликом до територіальних центрів комплектування незалежно від функціонування електронних реєстрів чи застосунку «Резерв+». Суд першої інстанції вийшов за межі предмета доказування та фактично підмінив оцінку законності постанови власним тлумаченням норм законодавства щодо функціонування Реєстру, не врахувавши, що постанову про накладення адміністративного стягнення винесено уповноваженою особою в межах компетенції та на підставі належних доказів, зокрема протоколу про адміністративне правопорушення, рапорту офіцера та документів щодо вручення повістки. Також в апеляційній скарзі зазначено про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, оскільки справу було розглянуто у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, попри подане відповідачем клопотання про розгляд справи з повідомленням учасників. Така категорія справ потребувала безпосереднього дослідження доказів та надання усних пояснень представником ІНФОРМАЦІЯ_2 , а відмова у задоволенні відповідного клопотання призвела до неповного з`ясування обставин справи та порушення принципу змагальності сторін.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Сторони, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання не з`явились.

Згідно з частиною другою статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи, що особиста участь сторін в судовому засіданні не обов`язкова, колегія суддів визнала можливим проводити розгляд справи за їх відсутності.

Відповідно до частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Згідно з частинами першою та другою статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Перевіривши повноту встановлення фактичних обставин справи та їх правову оцінку, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів враховує наступне.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного перегляду справи, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , громадянин України, є військовозобов`язаним та з 16 грудня 2020 року перебуває на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_6 , що підтверджується тимчасовим посвідченням від 16 грудня 2020 року № НОМЕР_1 з вклеєним штрих QR-код 201020211362726700009 (т. 1, а.с. 36).

Згідно з інформацією «Резерв+» військово-облікового документу 201020211362726700009 ОСОБА_1 є військовозобов`язаним, перебуває на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_8 та пройшов ВЛК 03 травня 2024 року, ВОС 901074, дані уточнено вчасно, діє відстрочка (бронювання) до 14 лютого 2026 року (т.1, а.с. 20).

З повістки від 27 лютого 2025 року № 2718535 вбачається, що ОСОБА_1 викликався в ІНФОРМАЦІЯ_9 на 12 березня 2025 року на 10 год. 00 хв. для уточнення даних (т.1, а.с 23).

12 березня 2025 року ІНФОРМАЦІЯ_10 позивачу видана повістка без номера та дати про необхідність явки ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_9 на 31 березня 2025 року на 10 год. 00 хв. для уточнення даних.

Постановою № ІНФОРМАЦІЯ_11/1/128/25 по справі про адміністративне правопорушення за частиною третьою статті 210 КУпАП від 18 квітня 2025 року, винесеною начальником ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_2 , ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі однієї тисячі п?ятсот неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 25 500, 00 грн. (т. 1, а.с. 13-14).

Із змісту вказаної постанови вбачається, що ОСОБА_1 був повідомлений про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_9 на 31 березня 2025 року на 10 год. 00 хв. для уточнення персональних даних, однак не з?явився у визначену дату та час, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене частиною третьою статті 210 КУпАП (т.1, а.с. 15, 47).

Не погоджуючись з постановою, позивач звернувся з позовом до суду.

Колегія суддів, переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, враховує такі норми чинного законодавства та фактичні обставини справи.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 213 КУпАП справи про адміністративні правопорушення розглядаються, зокрема, органами Національної поліції, органами державних інспекцій та іншими органами (посадовими особами), уповноваженими на те цим Кодексом.

Статтею 235 КУпАП передбачено, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).

Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Відповідальність за порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку встановлена статтею 210 КУпАП.

За частиною першою статті 210 КУпАП порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку - тягне за собою накладення штрафу від двохсот до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Згідно з частиною третьою наведеної статті вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період - тягне за собою накладення штрафу від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

У примітці до даної статті визначено, що положення статей 210, 2101 цього Кодексу не застосовуються у разі можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов`язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи.

Водночас, частиною першою статті 210-1 КУпАП встановлено відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, а за частиною третьою - за вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період.

Зазначені норми є бланкетними, а питання військового обліку, оборони, мобілізаційної підготовки і мобілізації регулюються іншими нормативно-правовими актами.

За визначенням абзацу 11 частини першої статті 1 Закону України «Про оборону України» від 06 грудня 1991 року № 1932-XII особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022 на території України введено воєнний стан з 24 лютого 2022 року, який триває і досі.

Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 03 березня 2022 року № 2105-IX затверджено Указ Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24 лютого 2022 року № 65/2022, яким оголошено проведення загальної мобілізації, яка триває і донині.

Отже, на червень-вересень 2025 року діяв особливий період.

Зміст протоколу про адміністративне правопорушення за частиною третьою статті 210 КУпАП від 03 квітня 2025 року та постанови ІНФОРМАЦІЯ_11/1/128/25 від 18 квітня 2025 року свідчить про те, що правовою підставою для відповідальності за неявку до ІНФОРМАЦІЯ_2 31 березня 2025 року на 10 год. 00 хв. слугували посилання на порушення ОСОБА_1 одночасно як підпункту 2 пункту 1 Правил військового обліку призовників, військовозобов?язаних та резервістів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України за № 1487 від 30 грудня 2022 року, які прийняті відповідно до частини п`ятої статті 33 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», так і частини третьої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», підпункту 2 пункту 41 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560, якими передбачено обов`язок військовозобов`язаних прибути за викликом районних (міських) ТЦК та СП у строки, зазначені в отриманих ними документах.

Так, відповідно до підпункту 2 пункту 1 додатку 2 до «Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 року № 1487, призовники, військовозобов`язані та резервісти повинні прибувати за викликом районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів на збірні пункти, призовні дільниці, до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках, розпорядженнях) районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів для взяття на військовий облік та визначення призначення на особливий період, оформлення військово-облікових документів, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на навчальні (перевірочні) та спеціальні збори військовозобов`язаних та резервістів.

Згідно з абзацом 1 частини першої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII (далі - Закон № 3543/зі змінами та доповненнями згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» № 3633-IX від 11 квітня 2024 року) громадяни зобов`язані з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці, для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду.

В абзаці 7 частини третьої статті 22 Закону № 3543-XII зазначено, що у разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов`язаний з`явитися у зазначені у ній місце та строк.

Частиною десятою статті 1 № 2232-XII встановлено, що громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані: уточнити протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, свої персональні дані через центр надання адміністративних послуг або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, або у відповідного районного (міського) ТЦК та СП; прибувати за викликом до відповідних районних (міських) ТЦК та СП, Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу розвідувальних органів України для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних та резервістів; проходити медичний огляд згідно з рішеннями комісії з питань взяття на військовий облік, комісії з питань направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) ТЦК та СП, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України, розвідувальному органі Міністерства оборони України чи розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України чи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, відповідно; проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов`язок у запасі; виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.

Отже, відповідальність за неявку до ТЦК та СП за повісткою передбачено як статтею 210 КУпАП, так і статтею 210-1 цього Кодексу.

Тому, суб`єкт владних повноважень у прийнятій ним постанові від 18 квітня 2025 року мав відповідно до вимог статті 283 КУпАП зазначити фактичні обставини, з якими був пов`язаний виклик військовозобов`язаного, та навести обґрунтування, що ці обставини стосуються саме військового обліку, а не питань оборони чи мобілізаційної підготовки, мобілізації.

Нерозмежування підстав відповідальності за неявку за викликом до ТЦК та СП призвело до змішування передумов такої відповідальності за різними законами і підзаконними нормативними актами та, як наслідок, застосування санкції, яка передбачена як статтею 210, так і 210-1 КУпАП.

Колегія суддів зауважує, що відповідні особи безумовно зобов`язані за чинним законодавством прибувати за викликом до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах, проте такий обов`язок має використовуватись суб`єктом владних повноважень добросовісно і розсудливо.

ОСОБА_1 не оспорює того, що не з`явився до ІНФОРМАЦІЯ_2 31 березня 2025 року, однак вказує, що така неявка за встановлених у справі обставин не утворює складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210 КУпАП, оскільки відповідачем не доведено наявності усіх необхідних елементів складу правопорушення, а також не спростовано обставин, на які посилався позивач як на підставу відсутності вини у його діях.

З матеріалів справи слідує, що позивач не ухилявся від виконання обов`язків військового обліку та мобілізації, а навпаки прибував до ТЦК та СП, надавав документи щодо бронювання, уточнював свої персональні дані та перебував на військовому обліку. При цьому інформація про нього як про військовозобов`язаного, проходження ВЛК, уточнення даних та наявність відстрочки у зв`язку із бронюванням містилась у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів та відображалась у військово-обліковому документі «Резерв+».

Разом з тим, відповідачем в постанові не зазначено жодного належного та допустимого доказу того, які саме персональні чи військово-облікові дані позивача після 12 березня 2025 року потребували додаткового уточнення станом на 31 березня 2025 року, чому такі дані не могли бути отримані шляхом електронної інформаційної взаємодії між державними реєстрами та інформаційними системами, а також у чому саме полягало порушення правил військового обліку з боку позивача. Оскаржувана постанова фактично містить лише формальне посилання на неявку за повісткою без наведення конкретних обставин, які б свідчили про наявність у діях позивача саме такого складу адміністративного правопорушення.

При цьому колегія суддів звертає увагу, що примітка до статті 210 КУпАП прямо передбачає випадки, за яких положення статей 210 та 210-1 КУпАП не застосовуються у разі можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів персональних даних особи шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими державними інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами та базами даних.

Апеляційний суд вважає, що в такі правовій ситуації має дотримуватись розумний і справедливий баланс між обов`язком особи прибути за викликом для уточнення даних та можливістю територіального центру комплектування та соціальної підтримки самостійно отримати необхідні дані.

Відтак суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що саме на відповідача як суб`єкта владних повноважень покладався обов`язок довести відсутність такої можливості та необхідність особистого прибуття позивача для уточнення відповідних даних.

Доводи апеляційної скарги про те, що наявність Реєстру «Оберіг» не звільняє особу від обов`язку з`являтися за викликом до ТЦК та СП, не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, оскільки у даній справі предметом оцінки є не загальний обов`язок військовозобов`язаного прибувати за повісткою, а наявність достатніх правових та фактичних підстав для притягнення конкретної особи до адміністративної відповідальності. При цьому колегія суддів враховує, що притягнення особи до адміністративної відповідальності не може ґрунтуватися виключно на формальній констатації факту неявки за повісткою без встановлення усіх обов`язкових елементів складу адміністративного правопорушення, зокрема наявності вини особи, суспільно шкідливих наслідків допущеного порушення та причинного зв`язку між діями особи і порушенням вимог законодавства про військовий облік. Водночас матеріали справи не містять доказів того, що дії позивача унеможливили ведення військового обліку, призвели до неналежного функціонування системи мобілізаційного обліку чи перешкодили реалізації повноважень відповідача.

Оскаржувана постанова не містить також необхідного мотивування щодо причин відхилення пояснень позивача, не містить аналізу поданих ним документів та фактично зводиться до констатації факту неприбуття за повісткою. Такий підхід не відповідає принципу обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень та не узгоджується із вимогами статті 2 КАС України щодо необхідності прийняття рішень з урахуванням усіх обставин, що мають значення для їх прийняття.

Посилання апелянта на порушення судом першої інстанції норм процесуального права у зв`язку з розглядом справи в порядку спрощеного позовного провадження колегія суддів також відхиляє, оскільки незгода сторони з процесуальною формою розгляду справи не свідчить про незаконність судового рішення. Відповідач не довів, яким саме чином розгляд справи без виклику сторін вплинув на правильність встановлення судом фактичних обставин справи чи призвів до неправильного вирішення спору.

Дана категорія справ згідно із частиною четвертою статті 12, частиною четвертою статті 257, статтею 286 КАС України не передбачає розгляду судом першої інстанції в загальному позовному провадженні із викликом сторін.

Суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, надав належну оцінку зібраним доказам та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність належних і достатніх доказів на підтвердження складу адміністративного правопорушення у діях позивача, у зв`язку з чим підстави для скасування оскаржуваного рішення відсутні.

Керуючись статтями 272, 286, 308, 315, 316, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 залишити без задоволення, а рішення Сквирського районного суду Київської області від 02 липня 2025 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач: Черпак Ю.К.

Судді: Кобаль М.І.

Штульман І.В.