Постанова від 19 травня 2026 р. у справі №640/669/21 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 640/669/21 Суддя (судді) першої інстанції: Шевченко А.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2026 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача Аліменка В.О.,

суддів Вівдиченко Т.Р., Файдюка В.В.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у місті Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 05 червня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві про скасування податкової вимоги,-

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є власником квартири та житлових будівель, загальна площа яких не перевищує встановлену пільгу для різних типів об`єктів нерухомості, у зв`язку із чим він не є платником податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки. Проте, відповідачем протиправно прийнято податкове повідомлення-рішення від 09.09.2020 №0266997-3312-2650, яким нараховано податкове зобов`язання з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 05 червня 2025 року позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, Головне управління ДПС у м.ж Києві подало апеляційну скаргу та просить визнати протиправним та скасувати рішення суду першої інстанції, та прийняти нове, яким відмовити в задоволені позовних вимог у повному обсязі.

Перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до фактичних обставин справи, Відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію прав від 09.10.2012 № 35774872 ОСОБА_1 на праві приватної власності належить 32/100 житлового будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 200,4 кв. м (а.с.9,10).

На виконання підпункту 266.10.1 пункту 266.10 статті 266 Податкового кодексу України ОСОБА_1 Головним управлінням ДПС у м. Києві було проведене нарахування податку на нерухоме майно за об`єкт нерухомості, який перебуває у його власності за 2019 рік та сформоване податкове повідомлення-рішення№0266997-3312-2650 від 09 вересня 2019 року про зобов`язання позивача щодо сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками житлової нерухомості за 2019 рік в сумі 3774,48 грн (а.с.4).

З розрахунку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками житлової нерухомості доданого до вказаного податкового повідомлення-рішення вбачається, що об`єктом оподаткування є житловий будинок загальною площею 200,4 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 .

Не погоджуючись із таким рішенням, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 67 Конституції України встановлено один із базових конституційних обов`язків кожної особи - обов`язок сплачувати податки і збори у порядку та розмірах, визначених законом. Зазначена норма Основного Закону закріплює принцип загальності оподаткування та визначає, що податкові зобов`язання можуть виникати виключно на підставі закону, а порядок їх адміністрування, обчислення та сплати має відповідати принципу правової визначеності.

Правовідносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулюються положеннями Податкового кодексу України, який визначає, зокрема, систему податків та зборів, порядок їх адміністрування, коло платників податків, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження посадових осіб таких органів, а також підстави та порядок притягнення до відповідальності за порушення податкового законодавства. Саме Податковий кодекс України є спеціальним законодавчим актом, який комплексно врегульовує питання податкових правовідносин та забезпечує реалізацію конституційного обов`язку зі сплати податків і зборів.

Відповідно до пункту 10.1 статті 10 Податкового кодексу України до місцевих податків належать податок на майно та єдиний податок. Законодавцем також визначено, що місцеві ради зобов`язані встановлювати єдиний податок та податок на майно, у тому числі податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у межах та порядку, визначених Податковим кодексом України. Отже, органи місцевого самоврядування, реалізуючи надані їм законом повноваження, здійснюють нормативне регулювання окремих елементів місцевого оподаткування, однак виключно в межах та у спосіб, прямо передбачених законом.

Статтею 15 Податкового кодексу України встановлено, що платниками податків є фізичні особи, юридичні особи, а також їх відокремлені підрозділи, які мають об`єкти оподаткування або здійснюють діяльність, що є об`єктом оподаткування відповідно до закону. Таким чином, обов`язок зі сплати податку виникає у особи у разі наявності передбачених законом юридичних фактів, зокрема права власності на відповідний об`єкт нерухомого майна.

Відповідно до статті 265 Податкового кодексу України податок на майно включає у себе податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, транспортний податок та плату за землю. Одним із різновидів податку на майно є саме податок на нерухоме майно, який справляється з власників об`єктів житлової та нежитлової нерухомості.

Підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України передбачено, що платниками податку на нерухоме майно є фізичні та юридичні особи, у тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Отже, визначальним критерієм для виникнення обов`язку зі сплати податку є саме наявність права власності на об`єкт нерухомості.

Підпунктом 266.1.2 пункту 266.1 статті 266 ПК України врегульовано особливості визначення платника податку у разі перебування нерухомого майна у спільній власності кількох осіб. Так, у разі спільної часткової власності кожна особа сплачує податок пропорційно своїй частці у праві власності. Якщо ж майно перебуває у спільній сумісній власності без поділу в натурі, платником податку визначається одна із осіб-власників за їх згодою, якщо інше не встановлено судом. У випадку, коли об`єкт спільної сумісної власності поділений між співвласниками в натурі, кожна особа сплачує податок за належну їй частку майна. Таким чином, законодавець пов`язує обсяг податкового обов`язку із обсягом права власності особи на нерухоме майно.

Згідно із підпунктом 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є об`єкти житлової та нежитлової нерухомості, а також їх частки. Водночас законодавством встановлено перелік об`єктів нерухомого майна, які не є об`єктами оподаткування, що свідчить про наявність спеціальних податкових пільг та винятків, спрямованих на забезпечення соціального захисту окремих категорій осіб, підтримку неприбуткових організацій, освітніх, релігійних та соціально важливих установ, а також стимулювання певних видів господарської діяльності.

Так, відповідно до підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України не є об`єктами оподаткування, зокрема, об`єкти нерухомості, що перебувають у власності органів державної влади та органів місцевого самоврядування, гуртожитки, житлова нерухомість, непридатна для проживання, будівлі промисловості, що використовуються за призначенням, будівлі сільськогосподарських товаровиробників, об`єкти нерухомості релігійних організацій, навчальних закладів, спортивних та оздоровчих установ, а також окремі об`єкти житлової нерухомості, що належать багатодітним сім`ям, дітям-сиротам та іншим соціально вразливим категоріям населення.

Аналіз наведених норм права свідчить про те, що законодавець чітко визначив як коло платників податку на нерухоме майно, так і перелік випадків, коли певні об`єкти нерухомості не підлягають оподаткуванню. При цьому застосування податкових пільг та виключень можливе виключно у випадках, прямо передбачених законом, а контролюючий орган під час визначення податкового зобов`язання зобов`язаний враховувати як правовий статус платника податку, так і функціональне призначення відповідного об`єкта нерухомості, його вид, категорію та порядок використання.

Відповідно до підпункту 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України базою оподаткування податком на нерухоме майно є загальна площа об`єкта житлової або нежитлової нерухомості, у тому числі його часток. Таким чином, законодавець прямо пов`язує обсяг податкового зобов`язання із розміром площі нерухомого майна, що перебуває у власності платника податку, а у випадку спільної власності - із розміром належної йому частки.

Положеннями підпункту 266.4.1 пункту 266.4 статті 266 Податкового кодексу України встановлено податкові пільги у вигляді зменшення бази оподаткування для об`єктів житлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних осіб. Зокрема, база оподаткування зменшується:

· для квартири або квартир незалежно від їх кількості - на 60 кв. метрів;

· для житлового будинку або будинків незалежно від їх кількості - на 120 кв. метрів;

· для різних типів об`єктів житлової нерухомості, у тому числі їх часток, за умови одночасного перебування у власності особи квартир та житлових будинків - на 180 кв. метрів.

При цьому таке зменшення застосовується один раз за кожний базовий податковий (звітний) період, яким є календарний рік. Отже, законодавець встановив гарантований мінімум житлової площі, який не підлягає оподаткуванню, що узгоджується із соціальною функцією житла та принципом справедливості оподаткування.

Крім того, підпунктом 266.4.2 пункту 266.4 статті 266 Податкового кодексу України передбачено право органів місцевого самоврядування встановлювати додаткові пільги з податку на нерухоме майно, яке сплачується на відповідній території. Такі пільги можуть встановлюватися як щодо об`єктів житлової, так і нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, громадських, благодійних чи релігійних організацій, та визначаються з урахуванням майнового стану платників податків, рівня їх доходів або особливостей відповідного майна.

Ставки податку на нерухоме майно відповідно до підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України встановлюються рішеннями відповідних сільських, селищних та міських рад залежно від місця розташування та типу об`єкта нерухомості. При цьому законодавець обмежив максимальний розмір такої ставки - вона не може перевищувати 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом станом на 1 січня відповідного податкового року, за один квадратний метр бази оподаткування.

Підпунктом 266.6.1 пункту 266.6 статті 266 Податкового кодексу України встановлено, що базовим податковим (звітним) періодом для податку на нерухоме майно є календарний рік. Обчислення суми податку щодо об`єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси власника нерухомості.

При цьому порядок обчислення податку залежить від кількості та виду об`єктів нерухомості, що перебувають у власності платника податку. Так, у разі наявності одного об`єкта житлової нерухомості податок визначається виходячи із площі такого об`єкта з урахуванням відповідного зменшення бази оподаткування. Якщо ж особа має кілька об`єктів житлової нерухомості одного або різних видів, податок обчислюється із сумарної площі відповідних об`єктів із застосуванням передбачених законом пільг.

Обчислення суми податку щодо об`єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом виходячи із загальної площі кожного об`єкта та відповідної ставки податку.

Суд зазначає, що відповідач як суб`єкт владних повноважень не надав належних та допустимих доказів правомірності прийняття спірного податкового повідомлення-рішення та не довів наявності у позивача обов`язку зі сплати податку на нерухоме майно у спірному періоді. Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для їх задоволення.

З урахуванням встановлених у справі обставин, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте Головне управління ДПС у місті Києві без належного врахування вимог статті 266 Податкового кодексу України, а також без повного та всебічного дослідження обставин, які мають істотне значення для правильного визначення наявності у позивача об`єкта оподаткування.

Судом встановлено, що позивачу на праві приватної власності належить лише 32/100 частки житлового будинку загальною площею 200,4 кв. м, а відтак площа належної йому частки не перевищує пільговий розмір, визначений підпунктом 266.4.1 пункту 266.4 статті 266 Податкового кодексу України для житлових будинків. За таких обставин у позивача був відсутній об`єкт оподаткування податком на нерухоме майно, а тому обов`язок зі сплати відповідного податку не виник.

Колегія суддів зазначає, що контролюючий орган, приймаючи спірне податкове повідомлення-рішення, не врахував особливості визначення бази оподаткування у випадку спільної часткової власності та фактично здійснив нарахування податку без урахування передбачених законом податкових пільг. Такий підхід суперечить принципам законності, правової визначеності та справедливості оподаткування, закріпленим Конституцією України та Податковим кодексом України.

Крім того, відповідно до статей 73 та 77 Кодексу адміністративного судочинства України саме на суб`єкта владних повноважень покладається обов`язок доведення правомірності прийнятого рішення. Однак відповідач не надав належних та допустимих доказів, які б підтверджували наявність у позивача обов`язку зі сплати податку на нерухоме майно у спірному періоді та правомірність визначення податкового зобов`язання.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції повно та всебічно встановив фактичні обставини справи, правильно застосував норми матеріального права та дійшов обґрунтованого висновку про протиправність податкового повідомлення-рішення Головне управління ДПС у місті Києві від 09.09.2020 №0266997-3312-2650. Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, зводяться переважно до переоцінки встановлених судом обставин та неправильного тлумачення норм податкового законодавства, а тому підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення не вбачається.

За таких обставин апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Враховуючи вищевикладене, проаналізувавши всі доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції повно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Апелянт не надав до суду належні докази, що підтверджують факт протиправності рішення суду першої інстанції в його оскаржуваних частинах.

За правилами статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві - залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 05 червня 2025 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до п. 2 частини п`ятої ст. 328 КАС України.

Суддя-доповідач В.О. Аліменко

Судді Т.Р. Вівдиченко

В.В. Файдюк