Постанова від 19 травня 2026 р. у справі №580/3980/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 580/3980/25 Суддя (судді) першої інстанції: Валентина ЯНКІВСЬКА

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2026 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача Аліменка В.О.,

суддів Вівдиченко Т.Р., Файдюка В.В.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 06 червня 2025 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправними та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И Л А:

До Черкаського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_2 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому просила:

1) зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області включити до стажу служби позивача, що враховується при призначенні пенсії 12 років 02 місяці 09 днів роботи:

- з 02.07.1990 року по 25.11.1996 року - на посадах державного податкового інспектора, старшого державного податкового інспектора , головного державного податкового інспектора-ревізора, начальника відділу заступника начальника відділу державної податкової інспекції по Золотоніському району;

- з 26.11.1996 року по 18.12.1996 року - на посаді виконуючої обов`язків начальника відділу оподаткування юридичних осіб;

- з 19.12.1996 року по 28.04.1998 року на посаді начальника відділу оподаткування юридичних осіб;

- з 29.04.1998 року по 06.09.1998 року - на посаді начальника відділу прямих і непрямих податків з юридичних осіб Золотоніської державної податкової адміністрації;

- з 07.09.1998 року по 30.05.2000 року - на посаді заступника начальника відділу прямих і непрямих податків з юридичних осіб Золотоніської державної податкової адміністрації;

- з 01.06.2000 року по 31.08.2000 року- на посаді заступника начальника ОДПІ -начальника управління оподаткування юридичних осіб та роз`яснення податкового законодавства;

- з 01.09.2000 року по 01.02.2001 року - на посаді заступника начальника -начальника управління оподаткування юридичних осіб;

- з 02.02.2001 року по 28.02.2001 року - на посаді в.о. заступника начальника управління оподаткування юридичних осіб -начальника відділу справляння податків;

- з 01.03.2001 року по 31.03.2001 року - на посаді заступника начальника управління оподаткування юридичних осіб -начальника відділу справляння податків;

- з 01.04.2001 року по 31.05.2002 року - на посаді начальника управління оподаткування юридичних осіб -начальника відділу справляння податків;

- з 01.06.2002 року по 10.09.2002 року - на посаді начальника відділу оподаткування юридичних осіб -начальника відділу справляння податків Золотоніської ОДПІ;

2) визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області у переведенні ОСОБА_1 , з пенсії за віком на пенсію за віком державного службовця.

3) визнати протиправним та скасувати Головного управлінням Пенсійного фонду України в Київській області від 17.01.2025 про відмову у переведенні з одного виду пенсії на інший";

4) зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області призначити, здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), з 28.12.2023 року пенсію державного службовця відповідно до ст. 37 Закону № 3723-XII, у розмірі 60 відсотків від заробітку, зазначеного в довідках Головного управління ДПС у Черкаській області №2300-0602-8/87794 від 27.12.2023 року та № 42-Ф від 31.12.2024 року, визначеного з урахуванням абз. 6 п. 4 Порядку №622 ( в редакції станом на 28.12.2023), - в середніх розмірах відносно визначених законодавством таких виплат за місяць, що передував місяцю звернення за призначенням пенсії за останнім місцем роботи на державній службі.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 06 червня 2025 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управлінням Пенсійного фонду України у Київській області від 17.01.2025 №971100164345 про відмову в переведенні з одного виду пенсії на інший".

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати період роботи ОСОБА_1 з 02.07.1990 по 25.11.1996, з 26.11.1996 по 18.12.1996, з 19.12.1996 по 28.04.1998, з 29.04.1998 по 06.09.1998, з 07.09.1998 по 30.05.2000, з 01.06.2000 по 31.08.2000, з 01.09.2000 по 01.02.2001, з 02.02.2001 по 28.02.2001, з 01.03.2001 по 31.03.2001, з 01.04.2001 по 31.05.2002, з 01.06.2002 по 10.09.2002 на посадах в органах державної податкової служби до стажу роботи державної служби та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про перехід на пенсію за віком відповідно до ст. 37 Закону України "Про державну службу", від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ, у розмірі 60 відсотків від заробітної плати, зазначеної в довідках Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, № 53-Ф від 18.03.2025 та № 54-Ф від 18.03.2025.

У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовної заяви в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.

Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.

Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 працювала в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Черкаській області до 26.12.2023.

З 03.11.2017 позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Черкаській області та отримує пенсію по інвалідності (2 групи), призначену відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", з 02.01.2023 - пенсію за віком відповідно до зазначеного Закону.

Згідно з даними трудової книжки серії НОМЕР_2 від 01.09.1980 ОСОБА_1 працювала:

- з 02.07.1990 по 30.05.1992 на посаді державного податкового інспектора відділу оподаткування кооперативних та громадських, підприємств Державної податкової інспекції (запис № 12);

- з 01.06.1992 по 04.10.1992 на посаді старшого державного податкового інспектора відділу оподаткування кооперативних та громадських організацій (запис № 13);

- з 05.10.1992 по 02.11.1994 на посаді головного державного податкового інспектора-ревізора відділу оподаткування кооперативних та громадських організацій (запис № 14);

- 02.11.1992 позивачу присвоєно звання "Інспектора податкової служби І рангу" (запис № 15);

- з 03.01.1994 по 29.08.1996 працювала на посаді начальника відділу податків та зборів з юридичних осіб (запис № 16);

- з 30.08.1996 по 25.11.1996 на посаді заступника начальника відділу справляння податків з юридичних осіб (запис № 17);

- 30.08.1996 позивач прийняла присягу "Державного службовця";

- з 26.11.1996 по 18.12.1996 на посаді виконуючої обов`язків начальника відділу оподаткування юридичних осіб (запис № 19);

- з 19.12.1996 по 28.04.1998 на посаді начальника відділу оподаткування юридичних осіб (запис № 20);

- з 29.04.1998 по 06.09.1998 на посаді начальника відділу прямих і непрямих податків з юридичних осіб Золотоніської державної податкової адміністрацій (запис № 21);

- з 07.09.1998 по 30.05.2000 на посаді заступника начальника інспекції - начальника відділу прямих і непрямих податків з юридичних осіб Золотоніської державної податкової адміністрації (запис № 22);

- 30.12.1998 позивачу присвоєно звання "Радник податкової служби III (третього) рангу" (запис № 24);

- з 01.06.2000 по 31.08.2000 на посаді заступника начальника ОДПІ - начальника управління оподаткування юридичних осіб та роз`яснення податкового законодавства (запис № 25);

- з 01.09.2000 по 01.02.2001 на посаді заступника начальника - начальника управління оподаткування юридичних осіб (запис № 26);

- з 02.02.2001 по 28.02.2001 на посаді в. о. заступника начальника управління оподаткування юридичних осіб - начальника відділу справляння податків (запис № 27);

- з 01.03.2001 по 31.03.2001 на посаді заступника начальника управління оподаткування юридичних осіб - начальника відділу справляння податків (запис № 28);

- з 01.04.2001 по 31.05.2002 на посаді начальника управління оподаткування юридичних осіб - начальника відділу справляння податків (запис № 29);

- з 01.06.2002 по 10.09.2002 на посаді начальника відділу оподаткування юридичних осіб Золотоніської ОДПІ (запис № 30).

На виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 25.12.2024 у справі №580/1236/24 Головне управління ДПС у Черкаській області видало позивачу довідку №2300-0602-8/87794 від 27.12.2023 та довідку № 42-Ф від 31.12.2024.

Позивач 09.01.2025 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області із заявою про перехід на інший вид пенсії, в якій просила перевести її з пенсії за віком на пенсію по державній службі.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 17.01.2025 відмовлено позивачу в переході на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889 у зв`язку з відсутністю права. В обгрунтування відсутності такого права відповідач посилається на те, що робота в податкових органах не є стажем роботи на посадах державного службовця в розумінні Закону України №889, що надає право на призначення пенсії за Законом №889.

Не погоджуючись із даною відмовою, позивач звернулась до суду з вищевказаним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Принципи, правові та організаційні засади функціонування державної служби в Україні, а також порядок реалізації права на пенсійне забезпечення державних службовців, врегульовані положеннями Закону України «Про державну службу» №889-VIII.

Відповідно до пункту 2 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про державну службу» №889-VIII, з 01 травня 2016 року Закон України «Про державну службу» №3723-XII втратив чинність, за винятком статті 37, яка продовжує застосовуватись до осіб, визначених пунктами 10 та 12 зазначеного розділу. Законодавець, приймаючи новий Закон №889-VIII, одночасно забезпечив збереження раніше набутого права окремих категорій осіб на пенсійне забезпечення за правилами, передбаченими статтею 37 Закону №3723-XII, що узгоджується із принципом правової визначеності та гарантіями недопустимості звуження змісту та обсягу існуючих прав громадян.

Так, пунктами 10 та 12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VIII передбачено, що державні службовці, які станом на 01 травня 2016 року займали посади державної служби та мали не менше 10 років стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону №3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, зберігають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-XII у порядку, встановленому для осіб, які мають не менш як 20 років стажу державної служби. Аналогічне право зберігається і за особами, які станом на 01 травня 2016 року мали не менш як 20 років стажу роботи на посадах державної служби незалежно від того, чи перебували вони на державній службі на дату набрання чинності новим законом.

Отже, аналіз наведених норм права свідчить про те, що за наявності у особи станом на 01 травня 2016 року відповідного стажу державної служби - 10 років за умови перебування на державній службі або 20 років незалежно від місця роботи - така особа не втрачає право на пенсію державного службовця, передбачену статтею 37 Закону №3723-XII. При цьому законодавець прямо гарантував збереження відповідного права, що виключає можливість його обмежувального тлумачення органами Пенсійного фонду України.

Частиною першою статті 37 Закону України «Про державну службу» №3723-XII встановлено, що право на пенсію державного службовця мають чоловіки після досягнення 62-річного віку та жінки після досягнення пенсійного віку, визначеного статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV, за наявності необхідного страхового стажу, у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, якщо на момент досягнення відповідного віку особа працювала на посаді державного службовця. Також таке право мають особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення відповідного віку.

Вказаною нормою також визначено, що пенсія державного службовця призначається у розмірі 60 відсотків заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 01 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Особам, які на момент звернення за призначенням пенсії вже не перебувають на державній службі, пенсія обчислюється виходячи із заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем проходження державної служби.

Разом із тим, частиною дев`ятою статті 37 Закону №3723-XII передбачено право на пенсію по інвалідності державного службовця у розмірах, визначених частиною першою цієї статті, для осіб, визнаних особами з інвалідністю I або II групи, за наявності встановленого страхового стажу та стажу державної служби не менш як 10 років. При цьому така пенсія призначається незалежно від причин інвалідності, за умови припинення державної служби.

Суд зазначає, що до 01 травня 2016 року загальні засади діяльності державної служби, а також правовий статус державних службовців визначалися Законом України «Про державну службу» №3723-XII. Відповідно до статті 1 зазначеного Закону державна служба є професійною діяльністю осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та отримують заробітну плату за рахунок державних коштів. Такі особи є державними службовцями та наділені відповідними службовими повноваженнями.

Частиною другою статті 9 Закону №3723-XII встановлено, що правове становище державних службовців, які працювали в органах прокуратури, судах, дипломатичній службі, органах внутрішніх справ, митних органах, службі безпеки та інших державних органах, регулюється цим Законом, якщо інше не передбачено спеціальними законами. Таким чином, законодавець прямо передбачив можливість існування спеціального правового регулювання для окремих категорій державних службовців, однак у частині, не врегульованій спеціальними законами, підлягають застосуванню норми Закону №3723-XII.

Спеціальним законом, який визначав статус державної податкової служби, її функції та правові засади діяльності, був Закон України від 04 грудня 1990 року №509-XII «Про державну податкову службу в Україні». Відповідно до статті 4 цього Закону Державна податкова адміністрація України була центральним органом виконавчої влади, який забезпечував реалізацію державної податкової політики та здійснював свої повноваження через відповідні територіальні органи державної податкової служби.

Згідно зі статтею 15 Закону №509-XII посадові особи органів державної податкової служби підлягали атестації та повинні були відповідати встановленим кваліфікаційним вимогам. Таким чином, посадові особи органів державної податкової служби, яким були присвоєні спеціальні звання, фактично здійснювали професійну діяльність у державному органі щодо реалізації функцій держави, отримували заробітну плату за рахунок державного бюджету та перебували на державній службі.

Оскільки Закон №509-XII не врегульовував питання пенсійного забезпечення таких посадових осіб, до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення Закону №3723-XII, зокрема стаття 37 щодо пенсійного забезпечення державних службовців. Аналогічний підхід закріплений і у пункті 344.1 статті 344 Податкового кодексу України, відповідно до якого пенсійне забезпечення посадових осіб контролюючих органів, крім підрозділів податкової міліції, здійснюється на умовах, визначених Законом України «Про державну службу».

При цьому законодавством прямо передбачено, що періоди служби в органах державної податкової служби, у тому числі для осіб, яким присвоєно спеціальні звання, зараховуються до стажу державної служби та стажу роботи на посадах державних службовців, який дає право на пенсію державного службовця. Такий правовий висновок також викладений у постанові Верховний Суд України від 22 жовтня 2013 року у справі №21-340а13, у якій суд дійшов висновку, що посадові особи державної податкової служби зі спеціальними званнями є державними службовцями зі спеціальним статусом, а періоди їх служби підлягають зарахуванню до стажу державної служби.

Порядок обчислення стажу державної служби за періоди до 01 травня 2016 року визначався постановою Кабінету Міністрів України від 03 травня 1994 року №283 «Про порядок обчислення стажу державної служби». Відповідно до пункту 2 зазначеного Порядку до стажу державної служби зараховується, зокрема, робота на посадах керівних працівників та спеціалістів у державній податковій службі. Після 01 травня 2016 року порядок обчислення стажу державної служби регулюється постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2016 року №229.

Враховуючи наведене правове регулювання, суд дійшов висновку, що періоди роботи позивача в органах державної податкової служби підлягають зарахуванню до стажу державної служби, а відтак рішення органу Пенсійного фонду про відмову у такому зарахуванні є протиправним та підлягає скасуванню.

Суд також критично оцінив доводи відповідача щодо невідповідності довідки від 31.12.2024 №42-ф вимогам додатку 6 до Постанови Кабінету Міністрів України №823. Суд зазначив, що Постанова №823 набрала чинності лише 20.07.2024 та застосовується з 01.01.2024, тоді як позивач була звільнена з державної служби та звернулася із заявою про переведення на пенсію державного службовця ще у грудні 2023 року, тобто до набрання чинності зазначеними змінами.

Щодо способу захисту порушеного права суд зазначив, що відповідно до Порядку №22-1 та статті 58 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» саме органи Пенсійного фонду України наділені виключними повноваженнями щодо призначення та переведення з одного виду пенсії на інший. Адміністративний суд, здійснюючи перевірку рішень суб`єкта владних повноважень, не може підміняти собою відповідний державний орган та самостійно вирішувати питання призначення пенсії.

З урахуванням встановлених у справі обставин, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував фактичні обставини справи, надав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, правильно застосував норми матеріального права та не допустив порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування або зміни судового рішення.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що періоди роботи позивача в органах державної податкової служби підлягають зарахуванню до стажу державної служби, оскільки посадові особи державної податкової служби, яким присвоєно спеціальні звання, є державними службовцями зі спеціальним статусом, а їх служба пов`язана із практичним виконанням функцій держави та здійснюється у державному органі за рахунок коштів державного бюджету.

Суд апеляційної інстанції також враховує, що ні Законом України «Про державну податкову службу в Україні», ні іншими спеціальними нормативно-правовими актами не було врегульовано питання пенсійного забезпечення відповідної категорії посадових осіб, у зв`язку із чим до спірних правовідносин обґрунтовано підлягають застосуванню положення статті 37 Закону України «Про державну службу» №3723-XII.

Доводи апеляційної скарги про відсутність підстав для зарахування спірних періодів до стажу державної служби колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки вони спростовуються положеннями Податкового кодексу України, Порядку №283, Порядку №229, а також усталеною практикою Верховний Суд та Верховний Суд України щодо правового статусу посадових осіб органів державної податкової служби. Суд першої інстанції обґрунтовано врахував правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 22 жовтня 2013 року у справі №21-340а13 та постанові Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі №348/2160/15-а.

Колегія суддів також погоджується із висновком суду першої інстанції про безпідставність посилань відповідача на невідповідність довідки від 31.12.2024 №42-ф вимогам Постанови Кабінету Міністрів України №823, оскільки спірні правовідносини виникли до набрання чинності відповідними змінами, а тому застосування до позивача нових вимог до форми довідки суперечило б принципу правової визначеності та недопустимості зворотної дії нормативно-правових актів у часі.

Разом із цим апеляційний суд вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що адміністративний суд не може підміняти собою орган Пенсійного фонду України та самостійно вирішувати питання щодо призначення чи переведення на інший вид пенсії, оскільки такі повноваження законом віднесені до виключної компетенції органів Пенсійного фонду України. Водночас обраний судом спосіб захисту шляхом зобов`язання відповідача зарахувати спірні періоди до стажу державної служби та повторно розглянути заяву позивача про переведення на пенсію державного службовця є ефективним, співмірним та таким, що відповідає завданню адміністративного судочинства.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, зводяться переважно до переоцінки встановлених судом обставин справи та неправильного тлумачення норм матеріального права, а тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення не вбачається.

За таких обставин апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних та наявність правових підстав для їх задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області - залишити без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 06 червня 2025 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст.328 КАС України.

Суддя-доповідач В.О. Аліменко

Судді Т.Р. Вівдиченко

В.В. Файдюк