Постанова від 19 травня 2026 р. у справі №711/702/26 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 711/702/26 Суддя (судді) першої інстанції: Булгакова Г.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Воловика С.В.,

суддів: Безименної Н.В., Файдюка В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 02 березня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Придніпровського районного суду м. Черкаси з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому з урахуванням уточнень, просив скасувати постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 № R311321 від 21.01.2026 про притягнення його до адміністративної відповідальності за частиною 3 статті 210 КУпАП та закрити справу про адміністративне правопорушення.

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 02 березня 2026 року у задоволенні адміністративного позову - відмовлено.

В апеляційній скарзі, позивач наголошував, зокрема, на тому, що відомості про фактичне місце проживання позивача стали відомі відповідачу ще 14.07.2024 під час уточнення ним даних, проте постанову було винесено лише у січні 2026 року, тобто поза межами річного строку з моменту нібито вчинення діяння. Станом на дату виявлення відповідачем правопорушення та включення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів даних про порушення позивачем правил військового обліку та про розшук позивача, останній мав діючу відстрочку від призову, дані ним було уточнено вчасно, закон зворотної сили не має тому позивач не допускав умисного порушення правил військового обліку, а тому в його діях відсутній склад правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210 КУпАП.

З цих та інших підстав апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 березня 2026 року (головуючий суддя Бєлова Л.В., судді Безименної Н.В., Файдюка В.В.) відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 березня 2026 року справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.05.2026 призначено колегію суддів у складі головуючого судді Воловика С.В., суддів Безименної Н.В., Файдюка В.В.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2026 року прийнято до провадження матеріали апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 02 березня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення; продовжено строк розгляду справи на розумний термін, достатній для всебічного та повного розгляду справи.

Згідно з частиною першою статті 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 02 березня 2026 року - без змін, з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 у м. Запоріжжя, є громадянином України та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач з 15.11.2022 фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи №7101-5002325295 від 15.11.2022.

Згідно з даними військово-облікового документа, сформованого 22.11.2025 у застосунку «Резерв+», позивач є військовозобов`язаним і перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_1 . До завершення мобілізації він має відстрочку на підставі пункту 2 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». У документі зафіксовано, що 14.07.2024 позивач своєчасно уточнив свої персональні дані. Водночас у військово-обліковому документі міститься запис про порушення правил військового обліку та звернення ІНФОРМАЦІЯ_1 до органів Національної поліції 18.06.2025.

Постановою начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 №R311321 від 21.01.2026 ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною 3 статті 210 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17000,00 грн.

Зі змісту вказаної постанови вбачається, що підставою для притягнення до відповідальності зазначено те, що ОСОБА_1 не став на військовий облік за новою задекларованою адресою (фактичним місцем проживання): АДРЕСА_2 , чим порушив правила військового обліку та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене частиною 3 статті 210 КУпАП. У постанові також зазначено, що 20.01.2026 позивач через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного та резервіста надіслав заяву, в якій зазначив, що не оспорює допущене порушення та згоден на розгляд справи за його відсутності.

Не погоджуючись з таким рішенням відповідача та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Переглядаючи справу за наявними у ній доказами, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про таке.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч.1 ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Відповідно до ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Згідно з п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

За приписами ст. 77 КАС України, обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Статтею 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами по справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків та показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху.

Статтею 252 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Згідно зі ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Таким чином, висновок про наявність чи відсутність у діях особи складу адміністративного правопорушення повинен бути обґрунтований, тобто зроблений на підставі всебічного, повного і об`єктивного дослідження всіх обставин та доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення, а саме правопорушення (у випадку його вчинення), повинне бути належним чином зафіксоване.

Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч.1 ст. 287 КУпАП України постанову у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено особою, щодо якої її винесено.

Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.

Статтею 210-1 КУпАП встановлена відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, відповідно до частини третьої якої вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період - тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до частини четвертої ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у період проведення мобілізації (крім цільової) та/або протягом дії воєнного стану призовники, військовозобов`язані та резервісти, які залишили або покинули своє місце проживання, зобов`язані в семиденний строк з дати взяття на облік внутрішньо переміщеної особи стати на військовий облік у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем перебування на обліку внутрішньо переміщеної особи (військовозобов`язані та резервісти Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, а військовозобов`язані та резервісти розвідувальних органів України - у зазначений строк повідомити про зміну місця проживання відповідному підрозділу розвідувальних органів України).

Пунктом 10-1 додатка 2 «Правил військового обліку призовників і військовозобов`язаних» до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затверджених постановою КМУ від 30.12.2022 №1487 (в редакції від 18.05.2024) було визначено, що призовники, військовозобов`язані та резервісти повинні у період проведення мобілізації (крім цільової) та/або протягом дії правового режиму воєнного стану у разі залишення свого місця проживання стати в семиденний строк з дати взяття на облік внутрішньо переміщеної особи на військовий облік у районному (міському) територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем перебування на обліку внутрішньо переміщеної особи (військовозобов`язані та резервісти СБУ - в Центральному управлінні або регіональних органах СБУ, а військовозобов`язані та резервісти розвідувальних органів - у зазначений строк повідомити про зміну місця проживання відповідним підрозділам розвідувальних органів).

У свою чергу, абзацом 11 пункту 9 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою КМУ від 23.02.2022 №154 передбачено, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань здійснюють заходи оповіщення та призову громадян (крім військовозобов`язаних та резервістів СБУ та розвідувальних органів): на військову службу за призовом осіб офіцерського складу; на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (зарахованих до військового оперативного резерву); на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період (незалежно від місця їх перебування на військовому обліку).

Відповідно до положень статті 235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).

Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Отже, у позивача, який був зареєстрований як внутрішньо переміщена особа за адресою: АДРЕСА_2 , (Довідка №7101-5002325295 від 15.11.2022), з моменту набрання чинності п. 10-1 додатка 2 «Правил військово обліку призовників і військовозобов`язаних» до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затверджених постановою КМУ від 30.12.2022 №1487, у період з 19.05.2024 по 26.05.2024, виник обов`язок встати на військовий облік до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, за місцем перебування на обліку внутрішньо переміщеної особи, який ним не було виконано.

З урахуванням встановлених обставин справи, колегія суддів, як і суд першої інстанції, вважає, що ОСОБА_1 були порушені вимоги законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, визначенні положеннями Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу».

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, про безпідставність та необґрунтованість позовних вимог, а відтак відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

У апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що суд першої інстанції не врахував, що на день постановки позивача у 2022 році на облік як внутрішньо-переміщеної особи та отримання довідки ВПО, вимоги Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» не містили вимоги щодо обов`язку в семиденний строк з дати взяття на облік внутрішньо переміщеної особи стати на військовий облік у РТЦК та СП за місцем перебування на обліку внутрішньо переміщеної особи.

Вказані твердження скаржника апеляційний суд відхиляє, з огляду на таке.

З 19.05.2024, у період проведення мобілізації та дії воєнного стану на військовозобов`язаних які залишили або покинули своє місце проживання, покладено безальтернативний обов`язок, в семиденний строк з дати взяття на облік внутрішньо переміщеної особи стати на військовий облік у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем перебування на обліку внутрішньо переміщеної особи.

За приписами ч.1 ст.4, ч.1 ст.5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» № 1706-VII від 20.10.2014 факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону.

Відповідно до положення ч.1 ст.12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» № 1706-VII від 20.10.2014, підставою для відкликання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа, зокрема повернулася до покинутого місця постійного проживання.

Пунктом 3 ч. 2 ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» № 1706-VII від 20.10.2014 передбачено, що у разі добровільного повернення до покинутого постійного місця проживання внутрішньо переміщена особа зобов`язана повідомити про це структурний підрозділ з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем отримання довідки не пізніш як за три дні до дня від`їзду.

Доказів того, що позивач повідомив про повернення до покинутого постійного місця проживання структурний підрозділ з питань соціального захисту населення за місцем отримання довідки, ОСОБА_1 суду не надав.

З урахуванням зазначеного, без зняття з реєстрації як внутрішньо переміщеної особи у встановленому законом порядку позивач не був звільнений від обов`язку, визначеного ч. 4 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу».

Твердження апелянта про те, що оскаржувану постанову про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, винесено уповноваженою особою відповідача з пропуском строку визначеного положеннями ст.38 КУпАП апеляційний суд відхиляє з огляду на таке.

За приписами ч. 1 ст. 38 КУпАП адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - не пізніш як через два місяці з дня його виявлення, крім справ про адміністративні правопорушення, зазначених у частинах дев`ятій і десятій цієї статті, та за винятком випадків, коли справи про адміністративні правопорушення відповідно до цього Кодексу підвідомчі суду (судді).

Згідно ч. 7 ст. 38 КУпАП, адміністративне стягнення за вчинення в особливий період правопорушень, передбачених статтями 210, 210-1 цього Кодексу, може бути накладено протягом трьох місяців з дня його виявлення, але не пізніше одного року з дня його вчинення.

Відповідно до висновку, викладеного Верховним Судом у постанові від 11.04.2018 у справі №804/401/17, триваючим правопорушенням слід вважати проступок пов`язаний з тривалим, неперервним невиконанням обов`язків, передбачених законом. Тобто, триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка вчинила якісь певні дії чи бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження цих дій (бездіяльності). Ці дії безперервно порушують закон протягом якогось часу. Іноді такий стан продовжується значний час і увесь час винний безперервно вчиняє правопорушення у вигляді невиконання покладених на нього обов`язків. Триваюче правопорушення припиняється лише у випадку усунення стану за якого об`єктивно існує цей обов`язок, виконанням обов`язку відповідним суб`єктом або припиненням дії відповідної норми закону.

Отже, після набрання чинності Законом №3633-IX від 11.04.2024, ОСОБА_1 не виконав вимогу щодо взяття на військовий облік за місцем своєї реєстрації як ВПО. Оскільки станом на день винесення оскаржуваної постанови (21.01.2026) позивач так і не з`явився до ІНФОРМАЦІЯ_1 за місцем проживання у м. Черкаси для взяття на облік, правопорушення є таким, що триває в часі, а отже, строки передбачені статтею 38 КУпАП (один рік з моменту виявлення в особливий період), відповідачем порушені не були.

Таким чином, адміністративне стягнення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП накладено в межах закону - протягом трьох місяців з дня виявлення триваючої бездіяльності.

Відтак, доводи апелянта не знайшли підтвердження в ході апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції.

Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Слід зазначити, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та, зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

При цьому апеляційний суд враховує, що, як неодноразово відзначав Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії», заява № 18390/91).

Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення ЄСПЛ у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32).

Відповідно до ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи.

Отже, за наведених обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, всебічно і повно дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, правильно застосував норми матеріального права та дотримався норм процесуального права при ухваленні оскаржуваного рішення, що свідчить про необґрунтованість апеляційної скарги та відсутність підстав для її задоволення.

Керуючись статтями 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 02 березня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, - залишити без задоволення.

Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 02 березня 2026 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач С.В. Воловик

Судді В.В. Файдюк

Н.В. Безименна