Постанова від 18 травня 2026 р. у справі №580/1026/26 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 580/1026/26 Суддя (судді) першої інстанції: Валентина ОРЛЕНКО

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2026 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача Аліменка В.О.,

суддів Безименної Н.В., Вівдиченко Т.Р.,

за участю секретаря Коренко Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2026 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Другого відділу Державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправними та скасування рішень

В С Т А Н О В И Л А

До Черкаського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Другого відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, в якому позивач просив:

- визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Другого відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Павлик Ніни Іванівни від 21.01.2026 про накладення штрафу на ОСОБА_1 у розмірі 3400 грн;

- визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Другого відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Павлик Ніни Іванівни від 26.01.2026 про накладення штрафу на ОСОБА_1 у розмірі 3400 грн;

- визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Другого відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Павлик Ніни Іванівни від 29.01.2026 про накладення штрафу на ОСОБА_1 у розмірі 3400 грн;

- визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Другого відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Атамась Юлії Олександрівни від 02.02.2026 про накладення штрафу на ОСОБА_1 у розмірі 3400 грн.

Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2026 року відмовлено у відкритті провадження.

Не погоджуючись з даним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Суд дійшов висновку про те, що позов не підсудний Черкаському окружному адміністративному суду, оскільки його належить розглядати за правилами цивільного судочинства.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу.

Перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Як свідчать обставини спору, оскаржувані постанови про накладення штрафу на ОСОБА_1 винесена у виконавчому провадженні НОМЕР_1, відкритому щодо виконання ухвали Солом`янського районного суду міста Києва у справі №760/19161/25 про вжиття заходів забезпечення цивільного позову.

Окремого виконавчого провадження для стягнення цих сум не відкрито, отже їх правова оцінка стосується контролю за правильністю виконання рішення суду в порядку цивільного судочинства.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства: цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Частиною 1 статті 287 КАС України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Відповідно до частини 1 статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 року №1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення, у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у встановленому законом порядку.

Тобто, якщо законом установлено порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи ДВС до суду, який ухвалив відповідне рішення, як це передбачено для виконання судових рішень, у такому випадку виключається юрисдикція адміністративних судів у такій категорії справ.

Якщо виконанню підлягає рішення іншого органу (не суду) і відсутній спеціальний закон, що передбачає порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності виконавця та посадових осіб органів ДВС, у такому випадку вони підлягають оскарженню в порядку адміністративного судочинства.

Висновок аналогічного змісту викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі №213/2012/16 (провадження № 14-13цс18).

Як встановлено судом, позивач є стороною виконавчого провадження НОМЕР_1з виконання виконавчого документу, виданого Солом`янським районним судом м. Києва за результатом розгляду цивільної справи № 760/19161/25.

Відповідно до частини 1 статті 447 Цивільного процесуального кодексу України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Отже, оскаржувані за цим позовом дії/бездіяльність та рішення державного виконавця, вчинені (прийняті) під час виконання вказаного виконавчого листа, підлягають розгляду тим судом, який видав виконавчий документ, а саме у порядку цивільного судочинства.

Тотожний правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду також у постанові від 06 лютого 2019 року в справі №678/1/16-ц і Верховним Судом у постанові від 29 січня 2020 року в справі №640/8025/19.

Посилання позивача, наведені в апеляційній скарзі, на правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.10.2022 у справі № 229/1026/21, від 28.11.2018 у справі № 2-01575/11, від 06.06.2018 у справі № 921/16/14-г/15, а також в інших судових рішеннях, колегією суддів до уваги не беруться, оскільки зазначені постанови були ухвалені за іншого нормативно-правового регулювання спірних правовідносин, а саме - до внесення змін до статті 74 Закону України «Про виконавче провадження».

Так, у редакції статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», чинній на момент ухвалення наведених позивачем судових рішень, частина перша вказаної статті передбачала можливість оскарження рішень, дій чи бездіяльності виконавця щодо виконання судового рішення до суду, який видав виконавчий документ. Саме з такого правового регулювання виходила Велика Палата Верховного Суду при формуванні відповідних правових висновків щодо юрисдикційності спорів, пов`язаних із оскарженням дій та рішень державного виконавця.

Водночас після внесення змін до статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» законодавцем було конкретизовано та змінено порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності виконавців, а також розмежовано порядок оскарження залежно від характеру виконавчого документа та суб`єкта, який його видав. Зокрема, чинна редакція частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» прямо визначає, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення, у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у встановленому законом порядку.

Отже, законодавець фактично уточнив предмет та суб`єктний склад такого оскарження, а також закріпив спеціальний процесуальний порядок судового контролю за виконанням судових рішень. Вказані зміни мають істотне значення для правильного визначення юрисдикції спору та порядку його розгляду, у зв`язку із чим правові висновки, сформовані Верховним Судом за попереднього правового регулювання, не можуть бути автоматично застосовані до спірних правовідносин у даній справі.

Крім того, колегія суддів враховує, що наведені апелянтом постанови були ухвалені за іншого законодавчого регулювання, а тому не є релевантними для вирішення цього спору.

Таким чином, з огляду на зміст позовних вимог, характер спірних правовідносин, обставини, які встановлені матеріалами справи, а також враховуючи суб`єктний склад учасників справи, апеляційний суд дійшов висновку, що даний позов спрямований на захист прав у сфері цивільних правовідносин, а не публічно - правових відносин, що виключає можливість його розгляду та вирішення в порядку адміністративного судочинства.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» вказав, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі «Занд проти Австрії» висловлено думку, що термін «судом, встановленим законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів».

Беручи до уваги наведене й ураховуючи суть спірних правовідносин, апеляційний суд дійшов висновку, що правовідносини у цій справі мають вирішуватись в порядку цивільного судочинства.

З урахуванням означеного вище, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно застосував положення чинного законодавства України при постановленні оскаржуваної ухвали із дотриманням норм процесуального права, а тому, підстав для її скасування не вбачається.

Відповідно до частини 1 статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 271, 272, 286, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2026 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення. Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Суддя-доповідач В.О. Аліменко

Судді Н.В. Безименна

Т.Р. Вівдиченко

Повне судове рішення складено « 19» травня 2026 року.