Постанова від 19 травня 2026 р. у справі №363/1153/24 — Київський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 травня 2026 року м. Київ

Справа № 363/1153/24

Провадження: № 22-ц/824/9232/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О.,

суддів Верланова С. М., Нежури В. А.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1

на ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 10 лютого 2026 року, постановлену під головуванням судді Шубочкіної Т. В.,

у справі за позовом Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и в:

У березні 2024 року АТ «Сенс Банк» звернулося до суду із вказаним позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором № 501412246 у розмірі 314 566,68 грн, а також суму сплаченого судового збору.

Заочним рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 15 квітня 2024 року позов АТ «Сенс Банк» задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс Банк» заборгованість за кредитним договором № 501412246 у розмірі 314 566,68 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс Банк» витрати з оплати судового збору в сумі 4 718,50 грн.

Вказане рішення суду набрало законної сили.

У січні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про перегляд заочного рішення, в якій просив скасувати заочне рішення Вишгородського районного суду Київської області від 15 квітня 2024 року у справі за позовом АТ «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, а також поновити строк на подання заяви про перегляд заочного рішення. Заяву обґрунтовано тим, що відповідач не був належним чином повідомлений про розгляд справи, копію позовної заяви з додатками, ухвалу про відкриття провадження та судові повістки не отримував, у зв`язку з чим був позбавлений можливості подати відзив, зустрічний позов, надати докази та заперечення проти позову. Заявник зазначав, що в матеріалах справи відсутні докази вручення йому копії позовної заяви та судових викликів, а наявні поштові відправлення були повернуті до суду за закінченням терміну зберігання. Про існування заочного рішення він дізнався лише у грудні 2025 року після звернення за правовою допомогою, а зі змістом рішення ознайомився 16.01.2026 року після ознайомлення адвоката з матеріалами справи.

Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 10 лютого 2026 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення строку на подання заяви про перегляд заочного рішення Вишгородського районного суду Київської області від 15 квітня 2024 року у справі № 363/1153/24 відмовлено.

Заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Вишгородського районного суду Київської області від 15 квітня 2024 року у справі № 363/1153/24 залишено без розгляду.

Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просив скасувати ухвалу суду першої інстанції і направити справу до Вишгородського районного суду Київської області для продовження розгляду.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що суд не врахував, що участі у розгляді справи він не брав, про справу та заочне рішення дізнався лише у грудні 2025 року після арешту рахунків і майна, а зі змістом рішення ознайомився 16.01.2026 року після ознайомлення адвоката з матеріалами справи.

Вказував, що повний текст заочного рішення, копію позову, ухвалу про відкриття провадження та судові повістки не отримував, а поштові відправлення були повернуті до суду за закінченням терміну зберігання, унаслідок чого був позбавлений можливості подати відзив, зустрічний позов, докази й заперечення.

Також посилався на те, що суд не врахував воєнний стан, неналежне отримання судової кореспонденції, а також доводи щодо невигідних умов кредитного договору, неспівмірності процентів, тяжкого стану здоров`я та матеріального становища.

Ухвалами Київського апеляційного суду від 14 квітня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Відмовляючи у поновленні строку на подання заяви про перегляд заочного рішення та залишаючи таку заяву без розгляду, суд першої інстанції виходив із того, що заява подана після закінчення встановленого процесуального строку, а наведені заявником обставини не підтверджують поважності причин його пропуску. Суд зазначив, що заявник лише послався на те, що про наявність заочного рішення дізнався у грудні 2025 року, однак доказів на підтвердження цих обставин не надав, причин пропуску строку належним чином не обґрунтував, у зв`язку з чим підстави для поновлення строку відсутні.

Перевіряючи вказані висновки суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів ураховує наступне.

Згідно ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з ст. 123 ЦПК України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Статтею 126 ЦПК України встановлено, що право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Відповідно до ст. 284 ЦПК України заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Обґрунтовуючи важливість дотримання принципу правової визначеності, ЄСПЛ сформував практику, відповідно до якої національні суди пріоритетність мають надавати дотриманню встановлених процесуальним законом строків звернення до суду, строків апеляційного та касаційного оскарження судових рішень, а поновлення пропущеного строку допускається лише у випадках, коли мають місце не формальні та суб`єктивні, а об`єктивні та непереборні причини їх пропуску.

Загалом згідно з практикою ЄСПЛ при застосуванні процедурних правил варто уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом, та порушення принципу правової визначеності (справи «Волчлі проти Франції», «ТОВ «Фріда» проти України").

Отже, встановлений ч. 2 ст. 284 ЦПК України строк на звернення до суду із заявою про перегляд заочного рішення є одним з інструментів забезпечення принципу правової визначеності, адже право відповідача на доступ до суду апеляційної інстанції при заочному розгляді справи місцевим судом не є абсолютним та забезпечується за умови дотримання ним порядку та строку звернення до суду першої інстанції із заявою про перегляд заочного рішення.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).

У постанові від 12.06.2024 року у справі № 756/11081/20 (провадження № 14-25цс24) Велика Палата Верховного Суду, відступаючи від висновків, сформульованих у її постанові від 09.11.2021 року у справі № 214/5505/16 (провадження № 14-74цс21), зробила такі висновки щодо застосування ст.ст. 126, 127 ЦПК України в сукупності зі ст.ст. 284, 286, 287 цього Кодексу:

- передбачені ч. 3 ст. 287 ЦПК України повноваження суду першої інстанції стосуються саме суті заяви про перегляд заочного рішення (зокрема, подання чи неподання відповідачем доказів по суті справи і доказів поважності неявки в судове засідання, на якому було ухвалене заочне рішення) і не застосовуються у ситуації пропуску строку на подання заяви про перегляд заочного рішення;

- оцінка поважності причин пропуску строку на подання заяви про перегляд заочного рішення та наявності підстав для його поновлення належить до компетенції місцевого суду, до якого подана така заява. Наслідком пропуску строку для подання заяви про перегляд заочного рішення за умови відсутності поважних причин для його поновлення є залишення такої заяви без розгляду на підставі ч. 2 ст. 126 ЦПК України, а не залишення її без задоволення.

Отже, Велика Палата Верховного Суду з огляду на здійснений нею відступ від правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 року у справі № 214/5505/16 (провадження № 14-74цс21), констатувала наявність у суду першої інстанції повноважень на залишення заяви про перегляд заочного рішення без розгляду з підстав пропуску відповідачем строку на звернення до суду та відсутності передумов для його поновлення судом.

Велика Палата Верховного Суду констатувала, що інститут процесуальних строків є наскрізним та міжгалузевим інститутом процесуального права, а положення глави 6 «Процесуальні строки» розділу І «Загальні положення» ЦПК України застосовуються до всіх видів проваджень, на всіх стадіях цивільного судочинства, а також поширюються на процедури заочного розгляду цивільних справ, крім випадків, коли відповідними главами встановлені спеціальні правила.

Так само мають бути застосовані й загальні положення ЦПК України щодо подання та розгляду клопотань про поновлення процесуальних строків, якщо відповідною главою, присвяченою заочному розгляду, це питання прямо не врегульовано. Отже, якщо відповідач подає клопотання про поновлення пропущеного строку на подання заяви про перегляд заочного рішення, суд повинен застосувати загальні положення ЦПК України, а саме статтю 127 цього Кодексу, у якій вказано, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними.

Причину пропуску строку можна вважати поважною, якщо вона відповідає одночасно всім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, які безпосередньо унеможливлюють чи ускладнюють можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, що виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) цю обставину підтверджено належними й допустимими засобами доказування.

З аналізу практики ЄСПЛ вбачається, що поновлення строку на оскарження судового рішення може бути обґрунтованим та вважається співвідносним та виправданим стосовно неповного забезпечення принципу правової визначеності, у випадках, якщо: 1) недотримання строків було зумовлене діями (бездіяльністю) суду попередньої інстанції, зокрема, особі не надіслано протягом строку на оскарження судового рішення копію повного тексту рішення суду попередньої інстанції (справа "Мушта проти України"); 2) пропуск строку на оскарження обумовлений особливими і непереборними обставинами суттєвого та переконливого характеру (справи "Рябих проти Росії", "Устименко проти України"); 3) відновлення строку необхідне для виправлення фундаментальних недоліків або помилок правосуддя (виправлення серйозних судових помилок) (справи "Безруков проти Росії", "Брумареску проти Румунії" (Brumarescu v. Romania)).

ЄСПЛ неодноразово зауважував, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (див., mutatis mutandis, пункт 27 рішення ЄСПЛ від 26 квітня 2007 року у справі "Олександр Шевченко проти України", "Пономарьов проти України" від 03 квітня 2008 року).

Безпідставне та необґрунтоване поновлення строків на апеляційне оскарження рішення суду є порушенням законних права та інтересів сторін і суперечить принципу правової визначеності та праву на справедливий суд, що закріплене у статті 6 Конвенції (пункт 53 рішення ЄСПЛ від 29 жовтня 2015 року у справі "Устименко проти України").

Легітимними обмеженнями визнаються встановлені законодавчим органом вимоги щодо строків оскарження судових рішень. При цьому складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства.

З матеріалів справи убачається, що на запит суду 07.03.2024 року з Єдиного державного демографічного реєстру надійшла відповідь № 483741, згідно з якою за вказаними параметрами наявна інформація щодо ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) (а.с. 32-33).

14.03.2024 року відповідачу направлено за адресою зареєстрованого місця проживання копію ухвали Вишгородського районного суду Київської області від 08 березня 2024 року та копію позовної заяви з додатками, однак конверт з вказаними документами повернувся на адресу суду з відміткою поштового відділення «за закінченням терміну зберігання» (а.с. 37, 38).

Заочним рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 15 квітня 2024 року позов АТ «Сенс Банк» задоволено.

Суд першої інстанції направив відповідачу копію заочного рішення за адресою зареєстрованого місця проживання, однак конверт повернувся до суду без відмітки поштового відділення про причини невручення (а.с. 45).

Із заявою про перегляд заочного рішення Вишгородського районного суду Київської області від 15 квітня 2024 року у справі № 363/1153/24 ОСОБА_1 звернувся 30.01.2026 року.

У вказаній заяві ОСОБА_1 зазначив, що про існування заочного рішення дізнався лише у грудні 2025 року після звернення за правовою допомогою, а зі змістом рішення ознайомився 16.01.2026 року після ознайомлення адвоката з матеріалами справи (а.с. 51-51).

Отже, заява про перегляд заочного рішення направлена відповідачем до суду першої інстанції 30.01.2026 року, тобто, в межах двадцяти днів з дня ознайомлення з повним текстом заочного рішення суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2024 року №454/1883/22 зазначено, що надсилання судового рішення в той чи інший спосіб учаснику справи є процесуальним обов`язком суду. Відомості про вручення (доставлення) рішення суду учаснику справи містяться у розписці про вручення, у повідомленні про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи, у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення, а також у документах, визначених пунктами 4, 5 частини шостої статті 272 ЦПК України (в редакції, чинній на час ухвалення рішення судом першої інстанції). У разі відсутності таких відомостей судове рішення вважається не врученим (пункт 90).

Отже, матеріали справи не містять доказів вручення ОСОБА_1 заочного рішення Вишгородського районного суду Київської області від 15 квітня 2024 року.

Висновок суду першої інстанції про те, що заявник не зазначив та не обґрунтував причин пропуску строку на подання заяви про перегляд заочного рішення, є помилковим, оскільки суд не надав належної оцінки доводам заявника про невручення йому копії заочного рішення, відсутність у матеріалах справи доказів його отримання, а також обставинам, з якими заявник пов`язував момент фактичного ознайомлення зі змістом заочного рішення.

За таких обставин суд першої інстанції передчасно дійшов висновку про відсутність поважних причин для поновлення строку на подання заяви про перегляд заочного рішення та про наявність підстав для залишення такої заяви без розгляду.

Згідно з вимогами ст. 379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Отже, ухвала Вишгородського районного суду Київської області від 10 лютого 2026 року постановлена з порушенням норм процесуального права, а тому підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, а відтак апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 367, 369, 374, 379, 381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 10 лютого 2026 року скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Т. О. Невідома

Судді С. М. Верланов

В. А. Нежура