Постанова від 18 травня 2026 р. у справі №754/14940/25 — Київський апеляційний суд

справа № 754/14940/25 головуючий у суді І інстанції Зотько Т.А.

провадження № 22-ц/824/6187/2026 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого судді Березовенко Р.В.,

суддів Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 11 грудня 2025 року у справі за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2025 року Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» звернулось до Деснянського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та просило суд стягнути: заборгованість за спожиті з 01.05.2018 по 31.10.2021 послуги з централізованого опалення у розмірі 7 800,06 гривні; інфляційну складову боргу у розмірі 1 333,81 гривні, три відсотки річних у розмірі 350,68 гривні, заборгованість за спожиті з 01.05.2018 по 31.10.2021 послуги з централізованого постачання гарячої води розмірі 9 712, 55 гривні; інфляційну складову боргу у розмірі 1 660,85 гривні, три відсотки річних у розмірі 436,67 гривні, заборгованість за спожиті з 01.11.2021 послуги з постачання теплової енергії у розмірі 27 291,34 гривні; інфляційну складову боргу у розмірі 3 599,58 гривні, три відсотки річних у розмірі 937,54 гривні, пеня у розмірі 1 140,67 гривні; заборгованість за спожиті з 01.11.2021 послуги з постачання гарячої води у розмірі 27 743,96 гривні; інфляційну складову боргу у розмірі 3 439,25 гривні, три відсотки річних у розмірі 819,39 гривні, пеня у розмірі 996,92 гривні; заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії у розмірі 1 517,13 гривні; заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води у розмірі 370,87 гривні, заборгованість з обслуговування вузла комерційного обліку централізованого опалення у розмірі 44,69 гривні, судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 3 028,00 гривні.

В обґрунтування позову зазначено про те, що позивач є виконавцем комунальних послуг, а саме: з 01.05.2018 до 31.10.2021 є виконавцем послуг з централізованого опалення та з централізованого постачання гарячої води; з 01.11.2021, у зв`язку із зміною законодавства, позивач є виконавцем послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води.

На виконання вимог законодавства КП "Київтеплонерго" на підставі типових договорів, підготовлені та опубліковані/оприлюднені: 1) договір про надання послуг з ЦО/ЦПГВ опублікований в газеті "Хрещатик" від 28.03.2018 №34 (5085).

Щодо договору про надання послуг з ТЕ/ПГВ повідомляє, що відповідно до ч.5 ст.13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 09.11.2017, у разі якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали з виконавцем комунальної послуги, що є публічним договором приєднання. Такі договори вважаються укладеними, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця послуги співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги. Свідоцтвом повного і беззастережного акцепту (прийняття) умов як договору про надання послуг ЦО/ЦПГВ, так і договору про надання послуг з ТЕ/ПГВ є, у тому числі, факт отримання послуг споживачем.

Відповідачі проживають та зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 та є споживачами послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, які постачає КП «Київтеплоенерго». Позивач вказує, що відповідачі користуються послугами, але свої зобов`язання по сплаті за надані послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води належним чином не виконують, внаслідок чого утворилась заборгованість, а тому підприємство звернулось до суду з вказаним позовом.

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 11 грудня 2025 року позов задоволено та стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" заборгованість за спожиті з 01.05.2018 по 31.10.2021 послуги з централізованого опалення у розмірі 7 800,06 гривні; інфляційну складову боргу у розмірі 1 333,81 гривні, три відсотки річних у розмірі 350,68 гривні, заборгованість за спожиті з 01.05.2018 по 31.10.2021 послуги з централізованого постачання гарячої води розмірі 9 712,55 гривні; інфляційну складову боргу у розмірі 1 660,85 гривні, три відсотки річних у розмірі 436,67 гривні, заборгованість за спожиті з 01.11.2021 послуги з постачання теплової енергії у розмірі 27 291,34 гривні; інфляційну складову боргу у розмірі 3 599,58 гривні, три відсотки річних у розмірі 937,54 гривні, пеня у розмірі 1 140,67 гривні; заборгованість за спожиті з 01.11.2021 послуги з постачання гарячої води у розмірі 27 743,96 гривні; інфляційну складову боргу у розмірі 3 439,25 гривні, три відсотки річних у розмірі 819,39 гривні, пеня у розмірі 996,92 гривні; заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії у розмірі 1 517,13 гривні; заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води у розмірі 370,87 гривні, заборгованість з обслуговування вузла комерційного обліку централізованого опалення у розмірі 44,69 гривні.

Не погодившись із вказаним судовим рішенням, 24 грудня 2025 року ОСОБА_1 через систему ЄСІТС «Електронний суд» було подано до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, просила скасувати рішення Деснянського районного суду міста Києва від 11 грудня 2025 року в частині стягнення з відповідачів інфляційних нарахувань, пені, 3% річних та стягнення судового збору у розмірі 1 514,00 грн.

Так, з нової редакції апеляційної скарги, яка була подана апелянткою 13 лютого 2026 року вбачається, що остання в обґрунтування апеляційної скарги зазначила, що станом на 14 грудня 2025 року відповідачами було добровільно сплачено всю суму основного боргу за гарячу воду та опалення, що був предметом позову.

Також, частина оплати (за серпень та вересень 2025 року) була здійснена ще до моменту подання позивачем позовної заяви (15 вересня 2025 року), а саме 13 вересня 2025 року. Таким чином, на момент звернення до суду предмет спору в частині цих сум був відсутній.

Відтак, оскільки основний борг повністю сплачено, нарахування додаткових сум (інфляційних, пені та 3% річних) є несправедливим та таким, що не враховує фактичні обставини справи та добровільне погашення заборгованості.

Таким чином, позивач отримав фактичне задоволення своїх вимог шляхом добровільного погашення боргу відповідачами ще до винесення рішення (14 грудня 2025 року), а стягнення з відповідачів судового збору у розмірі по 1 514,00 грн з кожного є неправомірним.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 17 лютого 2026 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 11 грудня 2025 року у справі за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, надано учасникам справи строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.

Ухвала про відкриття апеляційного провадження була надіслана апелянту через систему ЄСІТС «Електронний суд», отримання даної ували підтверджується Звітом про доставку вихідної кореспонденції Київського апеляційного суду.

Позивачу та відповідачу ОСОБА_2 було направлено ухвалу про відкриття апеляційного провадження через систему ЄСІТС «Електронний суд», отримання даної ували підтверджується Звітом про доставку вихідної кореспонденції Київського апеляційного суду.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 10 березня 2026 року призначено розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення учасників справи.

30 квітня 2026 року представником Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» - Банецьким Б.І. була подана заява в якій останній зазначив, що відповідачем була здійснена оплата заборгованості 23 грудня 2025 року, тобто після ухвалення судового рішення. Проте, відповідачем не було проведено сплату за нараховану пеню, інфляцію та 3 % річних за спожиті послуги, які були сплачено вже після ухвалення судового рішення. Відтак, представник позивача просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Згідно вимог ст. 369 ЦПК України, в редакції на час надходження апеляційної скарги, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01).

Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також, надав сторонам строк для подачі відзиву.

Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13ц).

Оскільки дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, без повідомлення учасників справи.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 11 жовтня 2018 року між ПАТ «Київенерго» та КП (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» було укладеного Договір № 602-18 про відступлення права вимоги, за яким ПАТ «Київенерго» відступило право вимоги, а КП «Київтеплоенерго» набуло право вимоги до юридичних осіб, фізичних осіб, фізичних осіб-підприємців, щодо виконання ними грошових зобов`язань перед кредитором.

На підставі вищевказаного договору позивач набув право вимоги заборгованості за спожиті послуги з централізованого опалення та/або централізованого постачання гарячої води до 01.05.2018 за адресою: АДРЕСА_1 .

За розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.04.2018 № 591 КП «Київтеплоенерго» видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам.

Отже, з 01.05.2018 надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води здійснює КП «Київтеплоенерго».

Відповідно до норм Цивільного Кодексу України встановлено, якщо особа вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, то договір вважається укладеним.

Підключення будинку до мереж централізованого опалення та/або постачання гарячої води свідчить про надання послуг позивачем.

Відповідачі від мереж централізованого опалення та/або постачання гарячої води у встановленому чинним законодавством порядку не відмовлялись (не відключались).

Отже, виникнення цивільних прав та обов`язків, підтверджується діями сторін: постачальник надає послуги з централізованого опалення та постачає гарячу воду, надсилає споживачу платіжні документи (рахунки) на оплату таких послуг, а споживач має здійснювати оплату виставлених рахунків.

За відомостями Реєстру територіальної громади м.Києва, відповідачі, зареєстровані за адресою АДРЕСА_1 і відповідно є споживачами послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, які постачає КП «Київтеплоенерго».

Суд першої інстанції зазначив, що ознайомившись з відзивом, що надійшов до суду від відповідачки ОСОБА_1 , позбавлений можливості зробити висновок про те, що вона разом з дитиною не користувалась наданими позивачем послугами, з тих підстав, що належних та достовірних доказів на підтвердження даних обставин суду не надано.

Крім того, відповідачем ОСОБА_2 до суду відзиву на позов не надходило. Колопотань про зупинення провадження у справі на час перебування відповідача на військовій службі теж заявлено не було.

Таким чином, було встановлено, що відповідачі не виконують свої зобов`язання неналежно, внаслідок чого виникла заборгованість, та доказів зворотному з боку відповідачів суду надано не було, розрахунок заборгованості, наданий позивачем, стороною відповідачів в ході розгляду справи спростовано не було, як і не надано доказів належної сплати за надані житлово-комунальні послуги.

Відтак, суд першої інстанції прийшов до висновків, що доказів того, що в квартирі відповідачів було встановлено вузол розподільного обліку гарячої води та ними здійснювалась щомісячна регулярна передача знятих показників з вказаного приладу, суду відповідачами надано не було. Як і не було надано на доведення відсутності заборгованості перед позивачем Акту зняття контрольних показників з лічильника гарячої води, Акту опломбування вузла розподільного обліку гарячої води та Свідоцтва про повірку регульованого засобу вимірювальної техніки.

Таким чином, суд дійшов висновків про відсутність доказів на спростування наданого позивачем розрахунку заборгованості відповідачів.

Відтак, суд першої інстанції вважав, що відповідачі прострочили виконання зобов`язання з оплати наданих їм послуг, та стягнув на користь позивача нараховані інфляційні втрати, 3 % річних та пеню.

Враховуючи зазначене, суд першої інстанції вважав, що позовні вимоги знайшли своє підтвердження в ході розгляду справи, а отже, підлягають задоволенню.

Колегія суддів, перевіривши оскаржуване рішення в частині, у межах доводів апеляційної скарги апелянта ОСОБА_1 , погоджується з висновками суду першої інстанції, з наступних підстав.

Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Відповідно статті 1 Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року, житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил; споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

Положеннями п. 2 ч. 1 ст. 5 Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року визначено, що до житлово-комунальних послуг, належать: комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

За вимогами ст. 9 Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.

У ст. 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.

Відповідно до 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношенням, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Положеннями ст. 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Оскільки цивільні права та обов`язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, відповідач зобов`язаний сплачувати житлово-комунальні послуги, а позивач має право вимагати від відповідача виконання обов`язку щодо оплати наданих послуг.

За правилами частини першої статті 543 ЦК України у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Згідно зі ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання не допускається. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором.

Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи зазначене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції установивши наявність заборгованості за житлово -комунальні послуги, дійшов вірних висновків щодо наявності правових підстав для стягнення інфляційних втрат, 3 % річних та пені, оскільки відповідачами належним чином не виконувались зобов`язання.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про те, що відповідачами було сплачено основну заборгованість 14 грудня 2025 року, а тому нарахування інфляційних втрат, 3 % річних та пені є несправедливим, суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими, оскільки таке погашення було здійснено після ухвалення судом першої інстанції рішення про стягнення заборгованості, яке датоване 11 грудня 2025 року, що не звільняє відповідача від наслідків не виконання своїх зобов`язань, які передбачені ст. 625 ЦК України.

Також, посилання на часткову оплату за житлово-комунальні послуги до ухвалення судового рішення колегія суддів не приймає до уваги, оскільки додані квитанції, які долучені до апеляційної скарги є новими доказами, які не були предметом дослідження у суді першої інстанції. При цьому, апелянт була обізнана про розгляд справи судом першої інстанції, подавала відзив на позов.

Відтак, доводи апеляційної скарги не дають правових підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків суду, а зводяться до тлумачення норм права на розсуд апелянтки.

Крім того, колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянтки щодо зазначених вище підстав апеляційної скарги щодо іншого відповідача ОСОБА_2 , який особисто не є апелянтом, а ОСОБА_1 не є його представником.

Ухвалюючи судове рішення, крім іншого, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Згідно ст. 375 ЦПК України, апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу, а судове рішення суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Переглядаючи справу, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясував усі обставини справи, на які сторони посилалися, як на підставу своїх вимог і заперечень, і з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення по суті позовних вимог.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині у межах доводів апеляційної скарги, є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому рішення суду у оскаржуваній частині відповідно до ст. 375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 382 ЦПК України, Київський апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 11 грудня 2025 року - залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 11 грудня 2025 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий: Р.В. Березовенко

Судді: О.Ф. Лапчевська

Г.І. Мостова