Постанова від 13 травня 2026 р. у справі №761/2838/24 — Київський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 травня 2026 року м. Київ

Справа № 761/2838/24

Провадження: № 22-ц/824/482/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О.,

суддів Верланова С. М., Нежури В. А.,

секретар Лаврук Ю. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Михалківа Богдана Степановича в інтересах ОСОБА_1

на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 11 грудня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Юзькової О. Л.,

у справі позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дивотек» про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и в:

В січні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, мотивуючи його тим, що 31 березня 2023 року між ним та ТОВ «Дивотек» було укладено гіг-контракт № ІТК-15, відповідно до умов якого він, позивач, як гіг-спеціаліст, зобов`язався виконувати роботи та надавати послуги відповідно до завдань відповідача, а ТОВ «Дивотек», як Резидент Дія Сіті, оплачувати виконані роботи та надані послуги. Зазначав, що у період з 01 жовтня 2023 року по 31 жовтня 2023 року ним належним чином та у повному обсязі виконано роботи за гіг-контрактом, що підтверджується актом приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) № 10/23 від 31 жовтня 2023 року, підписаним обома сторонами без будь-яких зауважень чи заперечень. Відповідно до зазначеного акта сторони підтвердили належне виконання робіт, відсутність претензій одна до одної та погодили розмір винагороди позивача у сумі 263 998 грн. Проте, незважаючи на взяті на себе договірні зобов`язання та передбачені контрактом строки оплати, відповідач вказану винагороду не сплатив, у зв`язку із чим за ТОВ «Дивотек» утворилась заборгованість у розмірі 263 998 грн.

Посилаючись на наведені обставини, просив суд стягнути з ТОВ «Дивотек» на його користь заборгованість за гіг-контрактом № ІТК-15 від 31 березня 2023 року у розмірі 263 998 грн, а також судові витрати.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 11 грудня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погодившись із таким судовим рішенням, адвокат Михалків Б. С. в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати рішення та ухвалити нове про задоволення позову.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що суд дійшов помилкового висновку про відсутність у відповідача заборгованості перед позивачем, оскільки матеріалами справи підтверджується факт належного виконання позивачем робіт за гіг-контрактом, що засвідчено підписаним сторонами актом приймання-передачі виконаних робіт № 10/23 від 31 жовтня 2023 року.

Посилався і на те, що вказаним актом сторони підтвердили належне, своєчасне та повне виконання робіт, прийняття результату робіт відповідачем, відсутність претензій одна до одної, а також погодили розмір винагороди позивача у сумі 263 998 грн.

Зазначав, що відповідач не надав жодної мотивованої відмови від підписання акта виконаних робіт, не заявляв зауважень у строки, передбачені договором та законом, а посилання на недоліки виконаних робіт виникли лише після звернення позивача до суду із даним позовом, що, на думку апелянта, свідчить про намагання відповідача уникнути виконання своїх договірних зобов`язань.

Також вказував, що наведені відповідачем «bugs» та технічні недоліки не підтверджують факту неналежного виконання робіт, оскільки значна частина таких недоліків була усунута ще на стадії тестування та не потрапила до фінальної версії програмного продукту, а окремі з них взагалі не впливали на користувацький досвід чи функціонування продукту.

Крім того, зазначав, що суд першої інстанції безпідставно погодився із заявою відповідача про зарахування зустрічних однорідних вимог, не перевіривши належним чином факт існування та обґрунтованості зустрічної вимоги щодо стягнення штрафних санкцій.

Посилався на те, що сам факт направлення відповідачем заяви про зарахування зустрічних вимог не свідчить автоматично про припинення основного зобов`язання, оскільки штрафні санкції не були належним чином доведені та ґрунтувались виключно на внутрішніх твердженнях відповідача.

Також зазначав, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про неналежний спосіб захисту порушеного права, оскільки позивач мав право в межах даного спору заперечувати правомірність заявленого відповідачем зарахування зустрічних вимог та доводити відсутність правових підстав для припинення заборгованості.

Крім того, посилався на положення статей 853, 882 ЦК України, відповідно до яких замовник зобов`язаний своєчасно заявити про недоліки виконаних робіт, а у разі прийняття робіт без зауважень втрачає право у подальшому посилатися на такі недоліки.

Ухвалами Київського апеляційного суду від 25 березня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

В судовому засіданні адвокат Михалків Б. С. в інтересах ОСОБА_1 підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи бувповідомлений належним чином, а тому колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за йоговідсутності.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши думку представника позивача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, 31 березня 2023 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Дивотек» укладено гіг-контракт № ІТК-15, предметом якого є надання послуг гіг-спеціалістом (резидентом), яким є ОСОБА_1 (а. с. 5 - 14).

За умовами гіг-контракту до функцій гіг-спеціаліста належали, зокрема, консультування з питань інформатизації, управління програмними продуктами та засобами оброблення даних, тестування та технічна підтримка програмного забезпечення і мобільних застосунків, а також інші функції за посадою фахівця з програмного забезпечення відповідно до посадової інструкції Резидента Дія Сіті.

Додатком № 2 до гіг-контракту № ІТК-15 від 31 березня 2023 року сторони погодили, що розмір винагороди гіг-спеціаліста за жовтень 2023 року становить 263 998 грн (а. с. 16).

31 жовтня 2023 року між ТОВ «Дивотек» та ОСОБА_1 підписано акт приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) № 10/23 за гіг-контрактом № ІТК-15 від 31 березня 2023 року (а.с. 17).

Відповідно до зазначеного акта сторони підтвердили, що у період з 01 жовтня 2023 року по 31 жовтня 2023 року гіг-спеціаліст належним чином, своєчасно, якісно та у повному обсязі виконував роботи (надавав послуги) відповідно до завдань Резидента Дія Сіті та його представників, а результати виконаних робіт були прийняті відповідачем. Також сторонами погоджено, що винагорода гіг-спеціаліста за вказаний період становить 263 998 грн.

Звертаючись до суду із даним позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що передбачена актом приймання-передачі виконаних робіт винагорода у розмірі 263 998 грн відповідачем сплачена не була.

11 грудня 2023 року позивач направив відповідачу претензію про сплату заборгованості, яка отримана ТОВ «Дивотек» 25 грудня 2023 року (а. с. 18).

Листом № 12/01-01 від 12 січня 2024 року ТОВ «Дивотек» повідомило ОСОБА_1 про зарахування зустрічних однорідних вимог. У вказаному листі відповідач зазначив, що за результатами перевірки виконання позивачем завдань, поставлених за контрактом, було виявлено неналежне виконання робіт, внаслідок чого у програмному забезпеченні sportbank (мобільному застосунку sportbank для Android) виявлено помилки («bugs») (а. с. 47 - 48).

Посилаючись на пункт 9.3 гіг-контракту, відповідач зазначив про застосування до позивача штрафних санкцій за неналежне виконання зобов`язань за контрактом у розмірі 283 071,44 грн. При цьому ТОВ «Дивотек» вказувало, що виявлені недоліки є прихованими та не могли бути встановлені при звичайному способі прийняття виконаних робіт (наданих послуг).

Також, відповідач повідомив про припинення зобов`язання щодо виплати позивачу винагороди у розмірі 263 998 грн шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог відповідно до статті 601 ЦК України.

Заперечуючи проти доводів відповідача, позивач зазначав, що вказані ТОВ «Дивотек» технічні недоліки були усунуті ним ще під час виконання робіт та не знайшли свого відображення у фінальній версії програмного продукту.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачем було здійснено зарахування зустрічних однорідних вимог відповідно до ст. 601 ЦК України, у зв`язку із чим зобов`язання ТОВ «Дивотек» щодо сплати позивачу винагороди за гіг-контрактом припинились.

Суд першої інстанції зазначив, що за результатами перевірки виконання позивачем робіт відповідачем було виявлено недоліки у програмному забезпеченні, у зв`язку із чим на підставі п. 9.3 гіг-контракту до позивача застосовано штрафні санкції у розмірі 283 071,44 грн.

Врахувавши направлення відповідачем заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог, суд дійшов висновку, що вимоги відповідача про сплату штрафу та вимоги позивача про виплату винагороди є зустрічними, однорідними та такими, строк виконання яких настав, а тому зобов`язання сторін припинились унаслідок зарахування.

При цьому, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не був позбавлений права оскаржити заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог або звернутися до суду з вимогою про визнання такого одностороннього правочину недійсним, однак відповідних вимог у даній справі не заявляв.

З огляду на наведене суд першої інстанції дійшов висновку, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права є неналежним, а тому підстав для задоволення позову про стягнення заборгованості не вбачається.

Перевіряючи такі висновки суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

За змістом частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Дійсно, відповідно до статті 601 ЦК України зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги.

Для проведення зарахування вимоги мають бути зустрічними, однорідними та такими, строк виконання яких настав.

Верховний Суд у постанові від 28 січня 2025 року у справі № 914/2693/23 (914/3477/23) звернув увагу на те, що заява про зарахування зустрічних однорідних вимог є одностороннім правочином, спрямованим на припинення взаємних зобов`язань сторін.

При цьому, сама по собі наявність заяви про зарахування не свідчить про автоматичне припинення зобов`язання, оскільки для настання відповідного правового ефекту необхідною є наявність передбачених законом умов для такого зарахування.

Як убачається з матеріалів справи, 31 жовтня 2023 року між ТОВ «Дивотек» та ОСОБА_1 підписано акт приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) № 10/23 за гіг-контрактом № ІТК-15 від 31 березня 2023 року, відповідно до якого сторони підтвердили належне, своєчасне та повне виконання позивачем робіт, а також прийняття результату таких робіт відповідачем (а. с.5 - 14).

Також, сторонами погоджено розмір винагороди позивача у сумі 263 998 грн.

Будь-яких зауважень щодо якості, обсягу чи строків виконаних робіт на момент підписання зазначеного акта відповідачем заявлено не було.

Лише після звернення позивача із претензією про оплату виконаних робіт та подання даного позову відповідач послався на наявність недоліків у виконаних роботах, заявив про застосування штрафних санкцій та направив заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог (а. с. 47).

Разом з тим, сам по собі факт направлення заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог не звільняє суд від обов`язку перевірити наявність передбачених статтею 601 ЦК України умов для такого зарахування, зокрема, існування, дійсність та обґрунтованість зустрічної вимоги.

У постанові Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 760/17673/16-ц зазначено, що предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову посилання на належне особі право, юридичні факти, які призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Також, Верховний Суд зауважив, що обставини щодо зарахування зустрічних однорідних вимог входять до предмета доказування у справі та підлягають дослідженню судом під час вирішення спору.

Отже, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту порушеного права, оскільки в межах даного спору позивач мав право заперечувати правомірність заявленого відповідачем зарахування зустрічних однорідних вимог та доводити відсутність правових підстав для припинення зобов`язання.

Суд першої інстанції, погоджуючись із доводами відповідача про припинення зобов`язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, належним чином не перевірив існування та обґрунтованість заявленої відповідачем зустрічної вимоги щодо стягнення штрафних санкцій, а також не надав належної оцінки тому, що акт приймання-передачі виконаних робіт був підписаний сторонами без будь-яких зауважень щодо якості, обсягу та строків виконаних робіт.

Перевіряючи позовні вимоги по суті заявленого спору щодо стягнення заборгованості за гіг-контрактом № ІТК-15 від 31 березня 2023 року, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

За змістом статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до статті 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, встановлені договором.

Обов`язок оплатити прийняті роботи - це ключове зобов`язання замовника за договором підряду (стаття 854 ЦК України).

Як убачається з матеріалів справи, акт приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) № 10/23 від 31 жовтня 2023 року був підписаний сторонами без будь-яких зауважень щодо якості, обсягу та строків виконаних робіт, при цьому відповідач підтвердив належне, своєчасне та повне виконання позивачем робіт, а також прийняття їх результату (а. с. 16).

Вимога позивача про оплату виконаних робіт була направлена відповідачу 11 грудня 2023 року (а. с. 18), тоді як посилання відповідача на наявність недоліків у виконаних роботах та заява про зарахування зустрічних однорідних вимог викладені лише у листі від 12 січня 2024 року (а. с. 47), тобто, вже після звернення ОСОБА_1 до суду з даним позовом, яке ініційовано 11 січня 2024 року.

Наведені обставини у своїй сукупності свідчать про те, що доводи відповідача щодо наявності підстав для застосування штрафних санкцій та припинення зобов`язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог були заявлені вже після виникнення спору між сторонами щодо оплати прийнятих робіт.

При цьому, належних, допустимих та достатніх доказів, які б підтверджували факт неналежного виконання позивачем робіт, наявність реальних недоліків у прийнятому відповідачем результаті робіт, а також обґрунтованість і розмір заявлених штрафних санкцій, відповідачем суду не надано.

Оскільки матеріалами справи підтверджується факт належного виконання позивачем робіт та прийняття їх результату відповідачем без будь-яких зауважень, колегія суддів доходить висновку про наявність правових підстав для стягнення з ТОВ «Дивотек» на користь ОСОБА_1 заборгованості за гіг-контрактом № ІТК-15 від 31 березня 2023 року у розмірі 263 998 грн.

Крім того, з матеріалів справи убачається, що позивачем подавалась заява про збільшення розміру позовних вимог (а.с. 123 - 124).

Разом з тим, колегія суддів не надає оцінки вказаній заяві, оскільки вона подана після закриття підготовчого провадження у справі (а. с. 113), а відтак апеляційний перегляд здійснюється в межах позовних вимог, заявлених позивачем при зверненні до суду.

За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, не надав належної оцінки зібраним у справі доказам, дійшов передчасного висновку про припинення зобов`язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, а також помилково вважав обраний позивачем спосіб захисту неналежним.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 11 грудня 2024 року підлягає скасуванню із ухваленням нового судового рішення про стягнення з ТОВ «Дивотек» на користь ОСОБА_1 заборгованості за гіг-контрактом № ІТК-15 від 31 березня 2023 року у розмірі 263 998 грн.

Згідно з вимогами п. п. в) п. 4 ч.1 ст. 382 ЦПК України у резолютивній частині постанови апеляційного суду зазначається щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України).

Згідно ч.ч. 1,2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки наслідком апеляційного перегляду справи є скасування рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 11 грудня 2024 року з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову, з ТОВ «Дивотек» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у загальному розмірі 6 599 грн 95 коп.

Крім того 26 січня 2026 року судом першої інстанції ухвалено додаткове рішення, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Дивотек» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 12 000 грн.

Колегія суддів звертає увагу на те, що додаткове рішення є похідним від основного судового рішення та не може існувати окремо від нього.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 19 квітня 2018 року у справі № 923/631/15, від 23 січня 2020 року у справі № 910/20089/17, від 17 квітня 2023 року у справі № 160/2282/19, від 30 травня 2023 року у справі № 160/6648/20 та від 08 червня 2023 року у справі № 560/18155/21.

З огляду на скасування рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 11 грудня 2024 року додаткове рішення цього ж суду від 26 січня 2026 року також втрачає свою чинність, як похідне.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу адвоката Михалківа Богдана Степановича в інтересах ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 11 грудня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Дивотек» (ЄДРПОУ 42392602, адреса реєстрації: 04085, м. Київ, вул. О. Теліги, 41) на користь ОСОБА_1 ( ІПН НОМЕР_1 ,адреса: АДРЕСА_1 ) заборгованість за надані позивачем послуги по гіг-контракту « ІТК-15 від 31.03.2023 року у розмірі 263 998 (двісті шістдесят три тисячі дев`ятсот дев`яносто вісім) грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Дивотек» (ЄДРПОУ 42392602, адреса реєстрації: 04085, м. Київ, вул. О. Теліги, 41) на користь ОСОБА_1 ( ІПН НОМЕР_1 ,адреса: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 6599 (шість тисяч п`ятсот дев`яносто дев`ять) грн 95 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повне судове рішення складено 19 травня 2026 року.

Головуючий Т.О. Невідома

Судді С. М. Верланов

В. А. Нежура