Постанова від 01 липня 2025 р. у справі №759/22652/24 — Київський апеляційний суд

Суд: Київський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: споживчого кредиту

Дата: 01 липня 2025 р.

Справа: №759/22652/24

Суддя: Рейнарт Ійя Матвіївна

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

____________________________________

Справа № 759/22652/24

Апеляційне провадження

№ 22-ц/824/6707/2025

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2 липня 2025 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Рейнарт І.М.

суддів Кирилюк Г.М., Ящук Т.І.

за участю секретаря Кононової Н.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційними скаргами представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст капітал» - адвоката Городніщевої Єлизавети Олегівни та представника ОСОБА_1 - адвоката Сумцова Євгена Станіславовича на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 11 грудня 2024 року (суддя Сенько М.Ф.) у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст капітал», до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

установив:

у жовтні 2024 року позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідачки заборгованості за кредитним договором у розмірі 43 830,52грн, а також судових витрат по справі.

Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що 24 листопада 2023 року між ТОВ «Авентус Україна» та відповідачкою за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи ТОВ «Авентус Україна» був укладений електронний договір № 7305886 про надання споживчого кредиту. Зазначений договір був укладений відповідно до Правил надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту ТОВ «Авентус Україна», затверджених наказом №1364-ОД від 20 листопада 2023 року та розміщених на сайті за посиланням http://creditplus.ua/ru/documents. Крім того, 25 листопада 2023 року між ТОВ «Авентус Україна» та відповідачкою була укладена додаткова угода до цього кредитного договору. Згідно умов зазначеного кредитного договору, з урахуванням положень додаткової угоди до нього, сума кредиту складає 10 900грн, строк кредиту - 360 днів, періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 30 днів. Детальні терміни та дата останнього платежу по кредиту (18 листопада 2024 року) вказується в таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, що є додатком № 1 до договору кредиту з урахуванням додаткової угоди до договору.

Позивач стверджував, що відповідачка зайшла на веб-сайт ТОВ «Авентус Україна» (http://creditplus.ua), де мала змогу ознайомитися з умовами договору, після чого пройшла реєстрацію в інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Авентус Україна», обрала бажану суму кредиту та строк кредитування. У подальшому, ТОВ «Авентус Україна» було

зроблено пропозицію відповідачці укласти договір в особистому кабінеті на зазначеному веб-сайті, що нею і було зроблено шляхом підписання договору одноразовим ідентифікатором «А6876», після чого відповідачкою були отримані кредитні кошти у розмірі 8 900грн на її платіжну карту, а після підписання відповідачкою додаткової угоди за допомогою одноразового ідентифікатора «С3809», на платіжну карту відповідачки перераховано ще 2 000грн.

Позивач посилався на те, що ТОВ «Авентус Україна» свої зобов`язання за кредитним договором перед відповідачкою виконало у повному обсязі, надало їй кредит у сумі 10 900грн, шляхом перерахування кредитних коштів на платіжну картку відповідачки.

Позивач зазначав, що згідно пункту 1.5.1 договору його сторонами було погоджено, що стандартна процентна ставка становить 1,99 % в день та застосовується в межах строку дії кредитного договору. Разом з цим, відповідачка тіло кредиту не повернула, проценти за користування кредитом не сплачувала згідно графіку платежів, чим порушила взяті на себе зобов`язання.

Позивач посилався на те, що до ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» на підставі укладеного 25 липня 2024 року договору факторингу перейшло право грошової вимоги до відповідачки за кредитним договором. Станом на дату звернення до суду з цим позовом заборгованість відповідачки за кредитним договором становить 43 830,52грн, з яких заборгованість за тілом кредиту - 10 900грн, заборгованість за відсотками, нарахованими ТОВ «Авентус Україна», - 19 915,92грн, та заборгованість за нарахованими позивачем відсотками за період з 25 липня 2024 року по 22 вересня 2024 року - 13 014,60грн.

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 11 грудня 2024 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» заборгованість за кредитним договором №7305886 в сумі 10 900грн, витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 422,40грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000грн, а всього - 23 322,40грн.

У поданій апеляційній скарзі представник ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» - адвокат Городніщева Є.О. зазначає, що рішенням єдиного учасника товариства від 25 листопада 2024 року змінено найменування товариства з ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» на ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал», про що 10 грудня 2024 року проведені реєстраційні дії.

Представник позивача просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, а також стягнути судові витрати, понесені позивачем під час апеляційного розгляду справи, посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції фактичних обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Представник позивача зазначає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відповідність укладеного сторонами договору у електронному вигляді, з використанням електронного підпису, вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», при цьому сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов договору, тому у сторін виникли права та обов`язки, які зазначені у кредитному договорі. Також, суд першої інстанції правильно встановив, що відповідачка не виконала взяті на себе зобов`язання за кредитним договором, у зв`язку з чим у неї виникла заборгованість, а до позивача на підставі укладеного з ТОВ «Авентус Україна» договору факторингу перейшло право вимоги до відповідачки за вказаним кредитним договором.

Однак, представник позивача вважає, що суд першої інстанції зробив помилковий висновок про відмову у стягненні відсотків за користування відповідачкою кредитним коштами.

Представник позивача зазначає, що ТОВ «Авентус Україна» на підставі пункту 1.5.1 зазначеного кредитного договору правомірно нарахувало відповідачці відсотки за користування кредитними коштами у розмірі 19 915,92грн за період з 25 листопада 2023 року по 24 лютого 2024 року.

Також, представник позивача посилається на те, що згідно укладеного 25 липня 2024 року з ТОВ «Авентус Україна» договору факторингу, він набув право грошової вимоги до відповідачки за зобов`язаннями, строк виконання яких настав або настане в майбутньому, включаючи суму основного зобов`язання (кредиту), плату за кредитом (плату за процентною ставкою), пеню за порушення грошових зобов`язань та інші платежі, право на одержання яких належить ТОВ «Авентус Україна». Отже, оскільки строк кредитного договору становив 360 днів, то на момент набуття позивачем права вимоги термін його дії не сплив, тому позивач правомірно нарахував відсотки за користування кредитом за період з 25 липня 2024 року по 22 вересня 2024 року у розмірі 13 014,60грн.

При цьому, представник позивача вважає, що суд першої інстанції безпідставно не врахував, що відповідачці перед укладенням кредитного договору в чіткій та зрозумілій формі була надана інформація стосовно істотних умов договору, в тому числі щодо порядку нарахування та сплати процентів за цим договором, також відповідачка ознайомилась з умовами кредитного договору на веб-сайті під час підписання договору, що свідчить про те, що вона погодилась з таким умовами кредитування.

У поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Сумцов Є.С. просить рішення суду в частині компенсації витрат за надану правничу допомогу та судового збору змінити, стягнути з ОСОБА_1 понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 602,45грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2 000грн.

Представник відповідачки зазначає, що рішення суду по суті спору відповідачкою не оскаржується, оскільки вона погоджується з частковим задоволенням позовних вимог в частині стягнення з неї боргу за кредитним договором, однак вона категорично не погоджується із здійсненим судом першої інстанції розподілом судових витрат.

Представник відповідачки посилається на неврахування судом, що дана справа є нескладною, типовою, відтак заявлений розмір гонорару є завищеним, при цьому, позовні вимоги позивача були задоволені лише на 24,87 %, тому судові витрати позивача повинні обраховуватися пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Відзиви на апеляційній скарги не подані.

Учасники справи та їх представники, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду апеляційних скарг шляхом направлення судових повісток-повідомлень до електронних кабінетів у системі «Електронний суд», у судове засідання не з`явилися, позивач та його представник причини неявки апеляційному суду не повідомили, представник відповідачки - адвокат Сумцов Є.С. 2 липня 2025 року подав до апеляційного суду заяву про розгляд справи без участі сторони відповідача.

Враховуючи викладене, на підставі статті 372 ЦПК України колегія суддів провела судовий розгляд у відсутність учасників справи та їх представників.

Згідно рішення єдиного учасника Товариства з обмеженою відповідальність «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» ОСОБА_2 від 25 листопада 2024 року, змінено найменування товариства на Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст капітал», про що внесені зміни до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 10 грудня 2024 року.

Суд, вислухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційних скарг, вважає, що вони підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що 24 листопада 2023 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 за допомогою «Веб-сайту», який є частиною Інформаційно-телекомунікаційної системи ТОВ «Авентус Україна», з додатком № 1 до договору про надання споживчого кредиту та паспортом споживчого кредиту був укладений договір № 7305886 про надання споживчого кредиту.

Договір укладено та підписано сторонами в електронній формі, зокрема відповідачка підписала його електронним підписом одноразовим ідентифікатором А6876, 24 листопада 2023 року, 20:34:57.

Відповідно до пункту 1.3. вказаного договору сума кредиту складає 8 900грн.

Пунктом 1.4. договору визначено, що строк кредиту 360 дні, періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 30 днів.

У пункті 1.5. договору сторони погодили, що тип процентної ставки є фіксованим, а пунктом 1.5.1 - стандартну процентну ставку 1,99 % в день.

Пунктом 3.1 договору визначено, що нарахування процентів здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування кредитом, протягом строку кредитування (включаючи періоди пролонгації та автопролонгації), виходячи із фактичної кількості днів у місяці та у році, тобто метод «факт/факт».

25 листопада 2023 року сторони уклали додаткову угоду до договору № 7305886 про надання споживчого кредиту від 24 листопада 2023 року, у якій домовились збільшити суму кредиту на 2 000грн, виклали додаток № 1 до договору у новій редакції, визначили, що орієнтовна реальна річна процентна ставка за весь строк користування кредитом становить 29 729,53% річних.

Додаткова угода укладена у електронній формі та підписана відповідачкою одноразовим ідентифікатором С3809 25 листопада 2023 року 13:25:39.

Під час розгляду справи судом відповідачка не заперечувала укладення кредитного договору та отримання грошових коштів.

Згідно розрахунку заборгованості, складеного ТОВ «Авентус Україна», заборгованість відповідачки за період з 24 листопада 2023 року по 24 липня 2024 року становить 30 815грн 92коп. та складається із заборгованості за тілом кредиту - 10 900грн та заборгованості за процентами - 19 915,92грн.

25 липня 2024 року між ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» (фактор) та ТОВ «Авентус Україна» (клієнт) укладений договір факторингу № 25.07/24-Ф, за умовами якого фактор набув право грошової вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав або виникне в майбутньому, до третіх осіб - боржників, включаючи суму основного зобов`язання (кредиту), плату за кредитом (плату за процентною ставкою), пеню за порушення грошових зобов`язань та інші платежі, право на одержання яких належить клієнту.

Згідно витягу з реєстру боржників, позивач набув право вимоги до відповідачки за кредитним договором № 7305886, розмір заборгованості за яким становила 30 815,92грн.

За період з 25 липня 2024 року по 22 вересня 2024 року ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» нараховані проценти у розмірі 13 014,60грн.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачкою був укладений кредитний договір, зобов`язання за яким вона не виконала і кредит не повернула.

Суд зазначив, що встановлення сторонами договору розміру відсотків за несвоєчасне виконані зобов`язання за кожен день прострочки, що в результаті становить 32 930,52грн, є несправедливим у розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника, як споживача послуг банку, оскільки встановлює вимоги щодо сплати непропорційно великої суми компенсації у разі невиконання ним зобов`язань за кредитним договором, адже тіло кредиту становить

лише 10 900грн.

Суд вважав, що на підставі частини 2 статті 530 ЦК України з відповідачки підлягає стягненню сума отриманого кредиту у розмірі 10 900грн.

Також суд на підставі статті 141 ЦПК України стягнув з відповідачки понесені позивачем судові витрати у вигляді сплати судового збору та витрат на правову допомогу.

Апеляційна скарга представника позивача не містить доводів незаконності рішення суду в частині стягнення суми кредиту, відповідачка в цій частині рішення суду не оскаржує, тому відповідно до положень частини 1 статті 367 ЦПК України рішення суду в цій частині не є предметом апеляційного перегляду.

Переглядаючи рішення суду в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів зазначає про наступне.

Згідно зі статтею 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

У частині другій статті 639 ЦК України зазначено, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір укладається у письмовій формі (стаття 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за

правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Судом встановлено і відповідачкою не заперечується, що кредитний договір сторони уклали в електронному вигляді з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію».

Відповідно до п. 9.8 кредитного договору, підписуючи цей договір, споживач підтвердив, що: перед укладенням цього договору йому була в чіткій та зрозумілій формі надана інформація: а) за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту) відповідно до ст.9 Закону України «Про споживче кредитування; б) вказана в ч.1, 2 ст.12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та розміщена на Веб-сайті; він ознайомлений з усіма умовами Правил надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал», що розміщені на Веб-сайті та затверджені наказом №205-ОД від 10 лютого 2022 року, повністю розуміє їх, погоджується з ними і зобов`язується неухильно їх дотримуватися. Підписуючи договір, позичальник погоджується на укладання договору саме такого змісту, що фактично нівелює усі доводи стосовно невідповідності умов договору без достатніх на це доказів.

Отже, підписавши договір, відповідачка підтвердила, що перед його підписанням вона була ознайомлена з паспортом споживчого кредиту та додатком № 1 до договору - таблицею обрахунку його вартості.

Пунктом 1.5.1 договору передбачено стандартну проценту ставку в розмірі 1.99 %, яка застосовується у межах строку кредиту, вказаного в п.1.4. цього договору.

Пунктом 1.5.2. договору визначено, що знижена процентна ставка 1,692 % в день застосовується відповідно до наступних умов. Якщо споживач до 24 грудня 2023 року або протягом трьох календарних днів, що слідують за вказаною датою, сплатить кошти у сумі не менше суми першого платежу, визначеного в Графіку платежів, або здійснить часткове дострокове повернення кредиту, споживач, як учасник Програми лояльності, отримає від товариства індивідуальну знижку на стандартну процентну ставку, в зв`язку з чим розмір процентів, що повинен сплатити споживач за стандартною процентною ставкою до вказаної вище дати, буде перераховано за зниженою процентною ставкою.

У випадку невиконання споживачем умов для отримання індивідуальної знижки від Товариства, користування кредитом для споживача здійснюється за стандартною процентною ставкою на звичайних (стандартних) умовах, що передбачені цим договором та доступні для інших споживачів, які не мають окремих індивідуальних знижок стандартної процентної ставки. При цьому, споживач розуміє та погоджується, що застосування зниженої процентної ставки є виключно його правом отримання індивідуальної знижки лише як учасника Програми лояльності та лише за умови виконання ним вимог для її застосування, передбачених цим договором. Споживач погоджується, повністю розуміє та поінформований, що у разі невикористання ним права на отримання знижки (невиконання умов для отримання знижки) застосовується стандартна процентна ставка, при цьому застосування стандартної процентної ставки без знижки, не є зміною процентної ставки, порядку її обчислення та порядку сплати у бік погіршення для споживача, оскільки надання кредиту за цим договором здійснюється саме на умовах стандартної процентної ставки.

Відтак, при укладенні договору сторонами було визначено сплату процентів за користування кредитом, їх розмір та умови застосування зниженої процентної ставки.

Підписавши додаткову угоду до кредитного договору, відповідачка підтвердила, що перед укладенням цієї додаткової угоди їй була в чіткій та зрозумілій формі надана інформація за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), з урахуванням

збільшення суми кредиту.

Отже, відповідачка погодилася на збільшення річної процентної ставки у зв`язку із збільшенням розміру кредиту. Також відповідачка була ознайомлена з умовами застосування зниженої процентної ставки (23 148,06% річних), однак умов договору не дотрималася і платежів на здійснення погашення кредитної заборгованості не здійснювала.

Суд першої інстанції не врахував, що у кредитному договорі сторони визначили процентну ставку за користування кредитними коштами і позивачем заявлені позовні вимоги про стягнення заборгованості за процентами саме за користування кредитними коштами, а не за невиконання зобов`язання за кожен день прострочки.

Також суд першої інстанції не звернув увагу на те, що відповідачка, ознайомившись зі змістом кредитного договору, паспортом споживчого кредиту, додатком № 1 до договору, мала реальну можливість відмовитися від укладення договору, однак уклала додаткову угоду, збільшивши розмір кредиту та погодившись на збільшення процентної ставки за користування кредитними коштами. При цьому, відповідачка не заявляла про недійсність умов договору та про їх несправедливість.

За таких обставин, суд першої інстанції не мав правових підстав відмовити у стягненні процентів за користування кредитом, розмір яких був погоджений з відповідачкою.

З наданого позивачем розрахунку заборгованості, який виконаний ТОВ «Авентус Україна», вбачається, що кредитор обраховував проценти, виходячи із стандартної процентної ставки 1,99% і проценти нараховані за період з 24 листопада 2023 року по 24 лютого 2024 року та становлять 19 915,92грн.

Також колегія суддів вважає, що позивач, який набув право вимоги за кредитним договором, укладеним з відповідачкою, має правові підстави для пред`явлення позовних вимог про стягнення процентів за користування кредитом, які були нараховані після укладення договору факторингу і до закінчення строку дії кредитного договору.

Статтею 512 ЦК України визначено підстави заміни кредитора у зобов`язанні, зокрема пунктом 1 частини першої цієї статті передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).

Згідно із частиною 1 статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, обсяг і зміст прав, що переходять до нового кредитора, залежать від зобов`язання, в якому здійснюється відступлення права вимоги, та умов договору про відступлення права вимоги.

Відступлення права вимоги за своєю суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення відповідного договору.

При цьому слід враховувати, що у зв`язку із заміною кредитора у зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад в частині кредитора.

Відповідно до частини 1 статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення

виконання зобов`язання клієнта перед фактором.

Згідно статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У таких випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

Відповідно до пункту 1.1. договору факторингу № 25.07/24-Ф, який був укладений 25 липня 2024 року між ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» (фактор) та ТОВ «Авентус Україна» (клієнт), (фактор) зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження ТОВ «Авентус Україна» (клієнта) за плату, а клієнт відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб - боржників, включаючи суму основного зобов`язання (кредиту), плату за кредитом (плату за процентною ставкою), пеню за порушення грошових зобов`язань та інші платежі, право на одержання яких належить клієнту.

Відповідно до пункту 1.2 договору факторингу перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами акту прийому-передачі реєстру боржників згідно з додатку № 2, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги. Підписаний сторонами та скріплений їх печатками акт прийому-передачі реєстру боржників - підтверджує факт переходу від клієнта до фактора права вимоги заборгованості та є невід`ємною частиною цього договору.

Отже, позивач набув право вимоги до відповідачки про сплату процентів, які були нараховані первісним кредитором ТОВ «Авентус Україна», а також право вимоги за процентами, нарахованими в межах строку дії кредитного договору.

З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що проценти нараховані за стандартною процентною ставкою 1,99%, за період 60 календарних днів з 25 липня 2024 року по 22 вересня 2024 року і становлять 13 014,60грн.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає правомірними доводи апеляційної скарги представника позивача про не врахування судом першої інстанції умов кредитного договору та договору факторингу, тому в цій частині апеляційна скарга підлягає задоволенню.

При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що проценти за користування кредитом нараховані не за весь період користування кредитом, що є правом кредитора та не порушує прав відповідачки.

Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення процентів, суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, не оцінив наданих доказів, неправильно застосував норми матеріального права, тому рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення зазначених позовних вимог.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Сумцова Є.С. щодо розподілу судом судових

витрат, колегія суддів зазначає про наступне.

За змістом частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші (крім судового збору) судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що позовні вимоги були задоволені частково, суд першої інстанції не мав правових підстав для стягнення з відповідачки судових витрат позивача у повному обсязі, на що правомірно посилається представник відповідачки у апеляційній скарзі.

Разом з цим, відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що за результатами апеляційного перегляду колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга представника позивача в частині оскарження відмови у задоволенні позовних вимог та позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, понесені позивачем витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви у розмірі 2 422грн 40коп., а також за подання апеляційної скарги у розмірі 3 633грн 60коп. підлягають стягненню з відповідачки.

У позовній заяві позивач просив стягнути з відповідачки витрати на правову допомогу у розмірі 10 000грн, а в апеляційній скарзі просив стягнути витрати на правову допомогу в апеляційному суді у розмірі 4 000грн.

За змістом статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 60 ЦПК України).

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Водночас зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України слідує, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на

виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування витрат суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Заявник має право на компенсацію судових та інших витрат за умови, що буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір - обґрунтованим.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування у справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи, зокрема, на складність справи, витрачений адвокатом час.

Наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Схожі висновки викладено в постановах Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі № 362/3912/18, від 31 липня 2020 року у справі № 301/2534/16-ц, від 30 вересня 2020 року у справі № 201/14495/16-ц, від 23 травня 2022 року у справі № 724/318/21.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21.

У підтвердження витрат на правову допомогу позивачем суду першої інстанції були надані:

- копія договору № 26/08-2024 про надання правової допомоги, укладеного 26 серпня 2024 року між ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» та адвокатом Городніщевою Є.О.;

- копія акту прийому-передачі виконаних робіт від 21 жовтня 2024 року, згідно якого адвокат надав товариству послуги за розгляд справи про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 судом першої інстанції загальною вартістю 10 000грн.

У суді першої інстанції відповідачкою не був поданий відзив на позовну заяву та заперечення проти заявленого позивачем розміру витрат на правову допомогу.

Разом з цим, враховуючи, що суд першої інстанції не проводив судових засідань, представник позивача не подавала суду першої інстанції відповідь на відзив та інші

письмові документи, судом не задовольнялися клопотання представника позивача, колегія суддів вважає, що за рахунок відповідачки позивачу підлягає відшкодуванню витрати на правову допомогу у розмірі 5 000грн.

До апеляційної скарги представником позивача додані копія договору № 10/12-2024 про надання правової допомоги, укладеного 10 грудня 2024 року між ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст капітал» та адвокатом Городніщевою Є.О., та копія акту прийому-передачі виконаних робіт згідно договору від 28 січня 2025 року, згідно якого адвокат надала товариству послуги загальною вартістю 4 000грн.

Колегія суддів вважає, що відшкодуванню позивачу за рахунок відповідачки підлягає 2 500грн за складання апеляційної скарги, так як докази, додані до апеляційної скарги, додавалися представником позивача до суду першої інстанції, а копія апеляційної скарги з додатками направлена відповідачці через електронний суд, що не потребувало додаткових фінансових витрат.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

апеляційні скарги представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст капітал» - Городніщевої Єлизавети Олегівни та представника ОСОБА_1 - адвоката Сумцова Євгена Станіславовича задовольнити частково.

Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 11 грудня 2024 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог та стягненні витрат на професійну правничу допомогу скасувати, виклавши резолютивну частину рішення у наступній редакції:

«Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , яка проживає у АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст капітал», ЄДРПОУ 44559822, яке знаходиться у місті Києві, вул. Загородня, 15, офіс 118/2, заборгованість за кредитним договором № 7305886 від 24 листопада 2023 року у розмірі 43 830грн 52коп., сплачений судовий збір у розмірі 2 422грн 40коп., витрати на правову допомогу у розмірі 5 000грн, а всього 51 252грн 92коп.»

Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , яка проживає у АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст капітал», ЄДРПОУ 44559822, яке знаходиться у місті Києві, вул. Загородня, 15, офіс 118/2, сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 3 633грн 60коп. та витрати на правову допомогу у суді апеляційної інстанції у розмірі 2 500грн, а всього 6 133грн 60коп.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, зазначених у п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Суддя-доповідач І.М. Рейнарт

Судді Г.М. Кирилюк

Т.І. Ящук

Оригінал: reyestr.court.gov.ua