Постанова від 18 травня 2026 р. у справі №320/44382/23 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/44382/23 Суддя (судді) першої інстанції: Жук Р.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Кузьмишиної О.М.,

суддів: Грибан І.О., Ключковича В.Ю.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просить суд:

- визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві поновити виплату пенсії ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві поновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 з 10 березня 2023 року з загальною вислугою 33 роки 01 місяць 24 дні з нарахуванням компенсації втрати частини доходів при виплаті неотриманої пенсії з 10 березня 2023 року та виплатити нараховану компенсацію.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 13 березня 2023 року звернувся до відповідача з заявою щодо поновлення виплати пенсії, проте, відповідач листом від 25 квітня 2023 року повідомив про відмову у поновленні пенсії, що стало підставою для звернення до адміністративного суду з вказаною позовною заявою.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2025 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві «Щодо поновлення пенсії за вислугу років ОСОБА_1 » від 20 квітня 2023 року № О/Р МВС 2603029162.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про поновлення пенсії за вислугу років від 13 березня 2023 року, з урахуванням висновків суду в даній адміністративній справі.

У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із судовим рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві, ОСОБА_1 звернулися до суду з апеляційними скаргами.

Представник Головного управління ПФУ в м. Києві в обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що позивачу відмовлено в поновленні виплати пенсії за вислугу років, оскільки призначити пенсію ОСОБА_1 можливо в разі подання уповноваженим органом необхідних документів для призначення пенсії, передбачених Порядком №10-1, після повторного звільнення зі служби з 09.03.2023.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить суд скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Апелянт зазначає, що суд першої інстанції не надав оцінку вимогам позивача щодо поновлення нарахування та виплати пенсії ОСОБА_1 з 10.03.2023. Вважає, що якщо суд задовольняє вимогу про поновлення виплати пенсії, то наявні підстави для задоволення вимог щодо нарахування компенсації втрати частини доходів при виплаті неотриманої пенсії з 10 березня 2023 року та виплати нарахованої компенсації.

Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.09.2025, 10.10.2025 та від 27.04.2026 відкрито апеляційне провадження та призначено справу до судового розгляду в порядку письмового провадження.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Від представника позивача до суду 07.05.2026 надійшов відзив на апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Також представник просить суд визнати подання апеляційної скарги в.о. начальника ГУ ПФУ в м. Києві зловживання процесуальними правами та повернути апеляційну скаргу; накласти на в.о. начальника ГУ ПФУ в м. Києві штраф у розмірі трьох розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Розглянувши зазначене клопотання, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до частини першої, другої статті 45 Кодексу адміністративного судочинства України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.

З урахуванням конкретних обставин справи суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню адміністративного судочинства, зокрема:

1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, які спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення;

2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями;

3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер;

4) необґрунтоване або штучне об`єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи, або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою;

5) узгодження умов примирення, спрямованих на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі.

Проаналізувавши вищевказані норми, судова колегія дійшла висновку про відмову визнання зловживання Головним управлінням ПФУ в м. Києві процесуальними правами у зв`язку із поданням апеляційної скарги, оскільки вказана підстава не передбачена вимогами статті 45 Кодексу адміністративного судочинства України.

Більше того, суд звертає увагу, що що подання Головним управлінням ПФУ в м. Києві апеляційної скарги свідчить про те, що суб`єктом владних повноважень реалізовано право на оскарження рішення суду першої інстанції, яке передбачено частиною першою статті 293 Кодексу адміністративного судочинства України та не може свідчить про зловживання процесуальними правами.

Щодо заявлених ОСОБА_1 у відзиві на апеляційну скаргу Головного управління ПФУ в м. Києві вимог стосовно накладення на в.о. начальника ГУ ПФУ в м. Києві штрафу відповідно до положень статті 149 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до статті 149 Кодексу адміністративного судочинства України суд може постановити ухвалу про стягнення в дохід Державного бюджету України з відповідної особи штрафу у сумі від 0,3 до трьох розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у випадках, передбачених частиною першою цієї статті.

Суд може постановити ухвалу про стягнення в дохід Державного бюджету України з відповідної особи штрафу у сумі від одного до десяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у випадках, передбачених частиною другою цієї статті (частина друга статті 149 КАС України).

У випадку невиконання процесуальних обов`язків, зловживання процесуальними правами представником учасника справи суд з урахуванням конкретних обставин справи може стягнути штраф як з учасника справи, так і з його представника (частина третя статті 149 КАС України).

З викладених вище приписів статті 149 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що застосування штрафу є правом, але не обов`язком суду, а відтак, дослідивши обставини справи, відсутність зловживання процесуальними правами пенсійним органом та вчинені апелянтом процесуальні дії у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для застосування штрафу до в.о. начальника ГУ ПФУ в м. Києві.

Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів дійшла таких висновків.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ України.

Наказом Головного управління МВС в місті Києві від 30 січня 2015 року № 59 о/с позивача звільнено з посади інспектора сектору організації дорожнього руху відділу ДАІ з обслуговування Деснянського району, підпорядкованого Головному управлінню, з 30 січня 2015 року відповідно до вимог пункту 10 частини другої статті 3 Закону України «Про очищення влади» від 16 вересня 2014 року № 1682-VII та підпункту «а» пункту 62 та пункту 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ за скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу.

Згідно наявної в матеріалах справи копії за пенсійною справою - 2603029162 (МВС) від 31 січня 2015 року ОСОБА_1 призначена пенсія за вислугу років (календ. 25) у розмірі 65% грошового забезпечення.

На виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 листопада 2022 року у справі № 826/3850/18, Головним управлінням МВС України в місті Києві 26 грудня 2022 року видано наказ № 12 о/с «Про особовий склад», яким позивача поновлено на посаді інспектора сектору організації дорожнього руху відділу Державної автомобільної інспекції з обслуговування Деснянського району, підпорядкованого Головному управління, з 17 січня 2015 року.

Згідно наявної в матеріалах справи копії атестату про зняття з обліку, позивача знято з обліку у пенсійному органі 31 січня 2023 року.

Наказом Головного управління МВС України в місті Києві від 09 березня 2023 року №4 о/с позивача звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил України (з постановкою на військовий облік) згідно підпункту «г» (через скорочення штатів) пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, з 09 березня 2023 року.

Позивач 13 березня 2023 року звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві з заявою щодо поновлення пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 20 квітня 2023 року О/Р МВС 2603029162 ОСОБА_1 відмовлено у поновленні пенсії за вислугу років з посиланням на статтю 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», роз`яснивши, що поновити виплату пенсії можливо в разі подання необхідних документів для призначення пенсії, передбачених Порядком, після повторного звільнення, про що позивача повідомлено листом від 25 квітня 2023 року № 2600-0203-8/79746 Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві.

Крім того, відповідно до наявної копії протоколу за пенсійною справою - 2603029162 (МВС) від 17 березня 2023 року, позивачу поновлено виплату пенсії за вислугу років, яка обчислена виходячи з 65% грошового забезпечення (25 календ. років).

Згідно копії атестату про зняття з обліку № 725, позивача знято з обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві з причини відсутності права для призначення пенсії. Виплата пенсії проводилась до 30 квітня 2023 року.

Такі обставини зумовили звернення позивача до суду за захистом своїх прав.

Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позиція відповідача, на переконання суду, суперечить принципу верховенства права, оскільки витребування документів, необхідних для поновлення пенсії покладається саме на орган, що призначає (поновлює) пенсію, а право особи на поновлення пенсії не пов`язується з такими чинниками, як відсутність документів.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві поновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 з 10 березня 2023 року з загальною вислугою 33 роки 01 місяць 24 дні з 10 березня 2023 року, суд зазначив, що відповідачем взагалі не надано жодної оцінки щодо наявності або відсутності підстав для зарахування періодів роботи позивача до стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугу років, тому, вказані позовні вимоги є передчасними.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання відповідача нарахувати компенсацію втрати частини доходів при виплаті неотриманої пенсії з 10 березня 2023 року та виплатити нараховану компенсацію, суд зазначив, що предметом спору у цій справі є відмова у поновленні виплати пенсії за вислугу років, відповідно, нарахування та виплата компенсації в даному випадку є передчасною, оскільки відповідачем не вирішено питання щодо наявності у позивача права на поновлення виплати, з урахуванням висновків суду у справі, як і не вирішено питання щодо зарахування періодів роботи до стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ, тому вказані позовні вимоги є такими, що заявлені на майбутнє та задоволенню не підлягають.

Надаючи правову оцінку обставинам справи та доводам апеляційної скарги Головного управління ПФУ в м.Києві, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, є Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ.

Цим Законом держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв`язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.

Так, умови пенсійного забезпечення регламентовано статтею 2 Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ, зокрема, згідно частини першої цієї статті військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають право на пенсійне забезпечення, пенсії відповідно до цього Закону призначаються і виплачуються після звільнення їх зі служби.

У частині другій статті 2 Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ зазначено, що пенсіонерам з числа військовослужбовців та осіб, які отримують пенсію за цим Законом, у разі повторного прийняття їх на військову службу до Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України та Державної спеціальної служби транспорту, службу до Національної поліції, Національного антикорупційного бюро України, Бюро економічної безпеки України, Служби судової охорони, органів та підрозділів цивільного захисту та Державної кримінально-виконавчої служби України виплата пенсій на час їх служби припиняється. При наступному звільненні із служби цих осіб виплата їм пенсій здійснюється з урахуванням загальної вислуги років на день останнього звільнення.

Статтею 10 Закону №2262-XII визначено, що призначення і виплата пенсій особам, зазначеним у статті 1-2 цього Закону, здійснюються органами Пенсійного фонду України.

Відповідно до статті 49 Закону №2262-XII пенсію згідно з цим Законом призначають органи Пенсійного фонду України.

Документи про призначення пенсії розглядає орган Пенсійного фонду України і не пізніше ніж у 10-денний строк з дня їх надходження приймає рішення про призначення або про відмову в призначенні пенсії.

Документом, який підтверджує призначення пенсії, є пенсійне посвідчення, що видається органом Пенсійного фонду України.

Відповідно до статті 52 Закону №2262-XII особам, які мають право на пенсію згідно з цим Законом, пенсія виплачується органами Пенсійного фонду України щомісяця, не пізніше останнього числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України, незалежно від задекларованого або зареєстрованого місця його проживання, через організації, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Питання щодо подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон), крім пенсій військовослужбовцям строкової служби та членам їх сімей, та постанови Кабінету Міністрів України від 02 листопада 2006 року № 1522 «Про передачу органам Пенсійного фонду України функцій з призначення і виплати пенсій деяким категоріям громадян» регулює Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затверджений постановою Правління Пенсійного фонду України від 30 січня 2007 року № 3-1 (далі - Порядок 3-1).

Згідно абзацу 2 пункту 4 Порядку № 3-1 заява про припинення виплати пенсії у зв`язку з виїздом за кордон, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім`ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні тощо, подається пенсіонером, або його законним представником особисто до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання. При цьому в заяві про виплату частини пенсії непрацездатним членам сім`ї особи, які перебувають на повному державному утриманні, указується адреса одержувачів цієї частини пенсії.

Відповідно до фактичних обставин справи, 13 березня 2023 року позивач звернувся до відповідача з заявою щодо поновлення виплати пенсії за вислугу років, проте, відповідач фактично відмовив йому у поновленні пенсії у зв`язку з відсутністю необхідних документів.

У зв`язку із викладеним, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що витребування документів, необхідних для поновлення пенсії покладається саме на орган, що призначає (поновлює) пенсію, а право особи на поновлення пенсії не пов`язується з такими чинниками, як відсутність документів.

Більше того, у листі-відмові від 24.03.2023 не зазначено пенсійним органом яких саме документів не вистачало для поновлення пенсії за вислугу років. Крім того, відповідачем не здійснено належних дій щодо встановлення права позивача на поновлення виплати пенсії.

Отже, доводи Головного управління ПФУ в м. Києві не спростовують висновків суду першої інстанції.

Щодо доводів, які викладені в апеляційній скарзі ОСОБА_1 , судова колегія зазначає таке.

В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що суд першої інстанції при ухвалені рішення порушив приписи п.1 статті 6, статті 8 Конвенції, статті 1 Протоколу 1 до Конвенції, частину другу статті 2 Закону №2262-XII і ці порушення призвели до ухвалення незаконного рішення.

Щодо позовних вимог зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві поновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 з 10 березня 2023 року з загальною вислугою 33 роки 01 місяць 24 дні з нарахуванням компенсації втрати частини доходів при виплаті неотриманої пенсії з 10 березня 2023 року та виплатити нараховану компенсацію, колегія суддів зазначає наступне.

Саме на відповідача чинним законодавством покладено обов`язок щодо прийняття рішень про поновлення виплати пенсії. Саме до завдань відповідача входить з`ясування питання щодо розрахунку загальної вислуги років на день останнього звільнення.

Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 1840/2970/18.

Дискреція є необхідною та безальтернативною для управлінської діяльності адміністративного органу юридичною конструкцією, завдяки якій вирішується низка важливих завдань, центральними з яких є забезпечення справедливої, ефективної та орієнтованої на індивідуальні потреби приватної особи правозастосовної та правотворчої діяльності названих суб`єктів.

Дискреція не є довільною; вона завжди здійснюється відповідно до закону (права), оскільки згідно з частиною другою статті 19 Конституції України «органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України».

Водночас, адміністративний суд під час розгляду та вирішення публічно-правових спорів перевіряє, чи рішення суб`єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції.

При цьому, відповідно до правил правозастосування практики Європейського суду з прав людини, суд не може своїм рішенням підмінити рішення суб`єкта владних повноважень.

Так, відповідно до приписів Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R (80) 2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, і давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, що належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Враховуючи, що відповідачем, за наслідком розгляду заяви ОСОБА_1 від 13.03.2023 не приймалось жодного рішення щодо наявності або відсутності підстав для зарахування періодів роботи позивача до стажу, при наступному звільненні із служби з урахуванням загальної вислуги років на день останнього звільнення, а тому, суд вважає передчасними позовні вимоги останнього в частині зобов`язання саме поновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 з 10 березня 2023 року за загальною вислугою 33 роки 01 місяць 24 дні з нарахуванням компенсації втрати частини доходів при виплаті неотриманої пенсії з 10 березня 2023 року та виплатити нараховану компенсацію.

Додатково колегія суддів зазначає, що вислуга років станом на 09 березня 2023 року - 33 роки 01 місяць 24 дні визначена позивачем самостійно, про що зазначено ним у позовній заяві, із посиланням на наказ №59 о/м від 30.01.2015 щодо особового складу. Так, у зазначеному наказі встановлено, що вислуга років ОСОБА_1 на день звільнення в календарному обчисленні складає 25 років 00 місяців 14 днів.

Водночас в матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо встановлення вислуги років саме 33 роки 01 місяць 24 днів, а тому у суду відсутні повноваження задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 , керуючись нормами частини другої статті 2 Закону України №2262-XII, саме шляхом зобов`язання Головне управління ПФУ в м. Києві поновити нарахування та виплату пенсії за загальною вислугою 33 роки 01 місяць 24 дні.

Оскільки повноваження щодо розрахунку загальної вислуги років належать до дискреції органів пенсійного фонду, колегія суддів зазначає, що у межах спірних правовідносин суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Отже, судом першої інстанції правомірно зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про поновлення пенсії за вислугу років від 13 березня 2023 року, з урахуванням висновків суду в даній адміністративній справі.

Крім того, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до пункту 6 частини другої статті 296 Кодексу адміністративного судочинства України в апеляційній скарзі зазначаються обґрунтування вимог особи, яка подала апеляційну скаргу, із зазначенням того, у чому полягає неправильність чи неповнота дослідження доказів і встановлення обставин у справі та (або) застосування норм права.

Однак, з матеріалів справи вбачається, що апеляційна скарга ОСОБА_1 містить лише посилання на норми Закону №2262-XII, Порядку №3-1, а також Конвенції, однак не містить чітких обґрунтувань та доводів щодо неправильності висновків суду першої інстанції.

Щодо доводів апелянта в частині позовних вимог щодо виплати компенсації втрати частини доходів, суд зазначає наступне.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159.

Статтею 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» встановлено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші (стаття 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати»).

Відповідно до статті 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Ці положення Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» кореспондуються з нормами пунктів 1-4 Порядку № 159.

Тобто, підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов: 1) наявність невиплаченого грошового доходу (заробітної плати, пенсії, соціальних виплат, стипендії); 2) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); 3) затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; 4) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).

Основною умовою для виплати громадянину компенсації є порушення встановлених строків виплати доходів.

Компенсація нараховується та проводиться при виплаті доходу, тобто право на компенсацію особа набуває в момент отримання доходу.

Отже, нарахування та виплата суми пенсії є первинною подією щодо компенсації втрати частини пенсії, яка нараховується та виплачується, відповідно, після та за результатом нарахування та виплати основної суми пенсії, а тому такі вимоги спрямовані на майбутнє за відсутності обґрунтованих підстав вважати, що право на отримання компенсації буде порушене відповідачем.

Щодо доводів ОСОБА_1 про те, що відповідач не подав до суду першої інстанції відзив на позовну заяву, що може бути кваліфіковано судом як визнання позову, колегія суддів зазначає таке.

Вирішення питання, чи вважати неподання відзиву визнанням позову, є правом, а не обов`язком суду у розумінні частини четвертої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою, неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

При цьому, Кодексом адміністративного судочинства України передбачено, що подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

За змістом частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Із аналізу зазначеного вище вбачається, що сторони у справі на власний розсуд розпорядились своїми правами щодо предмета спору, а тому несуть ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням ними відповідних процесуальних дій.

Більше того, неподання суб`єктом владних повноважень-відповідачем відзиву на позов без поважних причин не є безумовною підставою для ухвалення рішення про задоволення позову. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27 лютого 2019 року по справі № 826/13340/17.

Доводи апелянта про те, що судом першої інстанції не надано оцінку вимогам позивача щодо поновлення нарахування та виплати пенсії ОСОБА_1 з 10.03.2023, судова колегія оцінює критично, оскільки в мотивувальній частині судового рішення зазначено, що огляду на викладене, позивач як громадянин України має право на отримання пенсії, призначеної йому відповідно до законодавства України. Крім того, судом першої інстанції здійснено захист порушеного права шляхом визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві «Щодо поновлення пенсії за вислугу років ОСОБА_1 » від 20 квітня 2023 року № О/Р МВС 2603029162.

На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, рішення суду ґрунтується на засадах верховенства права, є законним і обґрунтованим, висновки суду першої інстанції доводами апелянтів не спростовані, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для його зміни або скасування.

Згідно зі статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2025 року у справі №320/44382/23 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та подальшому оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.М. Кузьмишина

Судді І.О.Грибан

В.Ю.Ключкович